Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1
Лекція 2
Загальна характеристика суб’єктів аграрного права.
1. Класифікація суб’єктів.
Суб'єктами аграрного права є
1) державні органи, до компетенції яких належить регулювання сільського господарства в Україні,
2) юридичні особи всіх форм власності,
3) фізичні особи – громадяни, іноземні громадяни, та особи без громадянства, що господарюють на землі, а також займаються виробництвом, переробкою, реалізацією сільськогосподарської продукції та обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників.
Суб'єктів аграрного права можна умовно поділити на суб'єктів організаційно-господарських повноважень у сфері управління господарською діяльністю та суб'єктів господарювання.
До першої групи належать органи державної влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо (наприклад, Міністерство аграрної політики України) або опосередковано (наприклад, Кабінет Міністрів України) здійснюють управлінські та організаційно-господарські функції в аграрному секторі економіки України.
Друга група представлена суб'єктами аграрного господарювання, тобто аграрними формуваннями всіх форм власності та громадянами-підприємцями, які безпосередньо вирощують і виробляють сільськогосподарську продукцію (сільськогосподарські товаровиробники), юридичними особами та підприємцями, що забезпечують діяльність сільськогосподарських товаровиробників, а також різними фінансово-кредитними, страховими та посередницькими структурами, які надають свої послуги сільськогосподарським товаровиробникам.
Окрему групу суб'єктів аграрного права становлять фізичні особи, які господарюють на землі для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції. Такі суб'єкти здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи і не ставлять за мету отримання прибутку (наприклад, особисті селянські господарства).
З А К О Н У К Р А Ї Н И «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 – роздрукувати, вивчити основні положення!!!
Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.
Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за порядком створення, спеціальноюправоздатністю та функціями, способом утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єктним складом, організаційно-правовою формою та ін.
За порядком створення всі суб'єкти аграрного господарювання (юр. особи) поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Відповідно до ст. 81 ЦКУ, юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК.
За особливостями правоздатності та виконуваними функціями, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на 3 групи.
До першої належать засновані на приватній, державній та комунальній формах власності юридичні особи або інші підприємницькі структури, які не мають статусу юридичної особи, головним предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства й сировини. Ці аграрні формування називаються сільськогосподарськими товаровиробниками. Головна особливість (кваліфікуюча ознака) сільськогосподарських товаровиробників полягає в тому, що валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки,за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, повинен перевищувати 50% загальної суми валового доходу*.
Друга група представлена підприємницькими структурами, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, а правосуб'єктність і статутна діяльність спрямовані на забезпечення сучасної виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників. До цієї групи належать суб'єкти господарювання, предметом статутної діяльності яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, гідромеліоративного, технічного та іншого забезпечення діяльності виробників сільськогосподарської товарної продукції1.
До третьої групи належать підприємницькі структури, правосуб'єктність і статутна діяльність яких спрямована на надання різноманітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг для забезпечення підприємницької діяльності сільськогосподарських товаровиробників. До цієї групи належать банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії, аграрні холдинги тощо.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на унітарні та корпоративні підприємства.
Згідно зі ст. 63 ГКУ, унітарне підприємство створюється одним засновником, який надає потрібне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративне сільськогосподарське підприємство утворюється, як правило, 2 або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогосподарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, зокрема засновані на приватній власності 2 або більше осіб.
Отже, унітарним є, наприклад, фермерське господарство, створене одним громадянином, а корпоративним — фермерське господарство, засноване кількома громадянами.
Найпоширенішою є також класифікація суб'єктів аграрного господарювання залежно від їх організаційно-правових форм. За цим критерієм їх поділяють на сільськогосподарські підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства.
Слід зазначити, що відповідно до норм чинного законодавства, зокрема ст. 63 ГК, сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства охоплює загальне поняття "підприємство".
Однак наявність в аграрному секторі економіки таких суб'єктів господарювання, як державні (комунальні) та приватні сільськогосподарські підприємства зумовлює потребу окремого визначення поняття "сільськогосподарське підприємство".
Отже, сільськогосподарські підприємства є самостійними суб'єктами господарювання, створеними компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, чи іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб систематичним здійсненням виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в аграрному секторі економіки в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", від 17.07.97 остання редакція від 18.12.2011 сільськогосподарським кооперативом є юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу;
Основними кваліфікуючими ознаками сільськогосподарських кооперативів є:
— недержавна форма власності;
— відносини членства;
— управлінські функції здійснюються членами кооперативу за принципом: "один член — один голос";
— особиста трудова участь членів у спільній виробничій або іншій господарській діяльності в аграрному секторі;
— об'єднання членами своїх майнових пайових внесків;
— наявність інституту кооперативних виплат* і виплат на паї**
та ін.
До кооперативних форм виробництва сільськогосподарської продукції також належать:
сільськогосподарський виробничий кооператив - юридична особа, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва;
сільськогосподарський обслуговуючий кооператив - кооператив, створений для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності;
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 р. остання редакція від 17.07.2011, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, згідно із законом.
Порівняно із сільськогосподарськими кооперативами особливість
фермерських господарств полягає у таких головних ознаках:
— членство засноване виключно на родинних та/або сімейних
зв'язках;
— спільна сумісна власність членів господарства на його майно
(якщо інше не обумовлено в договорі між ними);
— можливість створення господарства однією особою;
— право на створення такого господарства має виключно дієздатний
громадянин України, який досяг 18-річного віку, має відповідну кваліфікацію та пройшов конкурсний відбір тощо.
Діяльність фермерських господарств регулюється ЦК, ГК т а ЗК України, законами " Про власність", "Про фермерське господарство" та ін.
Господарськими товариствами є підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна та участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У сфері сільськогосподарського виробництва діють переважно акціонерні товариства закритого та відкритого типів (ЗАТ та ВАТ) і товариства з обмеженою відповідальністю (TOB).
Основними кваліфікуючими ознаками господарських товариств
є:
— недержавна або державна форми власності;
— відносини участі (інвестування);
— обов'язкове об'єднання учасниками (акціонерами) своїх капіталів (майнових внесків);
— необов'язковість особистої трудової участі акціонерів (учасників) у діяльності господарського товариства;
— управління й контроль, який здійснюється учасниками (акціонерами),залежить від розміру їх частки у статутному фонді товариства;
— наявність інституту права на дивіденди* та ін.
Діяльність господарських товариств в аграрному секторі економіки регулюється ЦК, ГК, законами «Про власність», «Про господарські товариства» та ін.
ГК дає класифікацію підприємств за таким критерієм, як кількість працюючих та обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік. Відповідно до ч. 7 ст. 63 ГК, за цим критерієм сільськогосподарські підприємства можуть належати до малих, середніх або великих підприємств.
Малими (незалежно від форми власності) є сільськогосподарські підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими сільськогосподарськими підприємствами є підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік
перевищує 1 тис. осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Всі інші підприємства вважаються середніми.
2. Правовий статус суб’єктів аграрного господарювання.
Усі суб'єкти аграрного господарювання із статусом юридичної особи мають відокремлене майно, яке знаходиться на самостійному балансі, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, можуть від свого імені набувати та здійснювати майнові та особисті немайнові права, мати обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді. Засновники недержавних сільськогосподарських підприємств мають відповідні права та обов'язки щодо майна таких підприємств. На відміну від них, засновники державних і комунальних сільськогосподарських підприємств є власниками їх майна.
Суб'єкти аграрного господарювання мають загальну цивільну правосуб'єктність. Тобто вони можуть мати цивільні права та нести цивільні обов'язки з метою здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом. Виняток становлять державні та комунальні унітарні сільськогосподарські підприємства, які, відповідно до гл. 8 ГК, мають не загальну, а спеціальну правосуб'єктність, встановлену чинним законодавством.
Правосуб'єктність сільськогосподарських підприємств виникає з моменту їх державної реєстрації, а припиняється з моменту їх ліквідації.
Всі суб'єкти аграрного господарювання, незалежно від їх організаційно-правової форми, є носіями комплексної правосуб'єктності, яка полягає в тому, що вони є учасниками цивільних, земельних, трудових, організаційно-управлінських (адміністративних), фінансових та інших правовідносин.
Коло і характер таких відносин різноманітні, мають індивідуальну визначеність для кожної конкретної організації, яка зумовлюється не тільки її організаційно-правовою формою, але й спеціалізацією, іншими особливостями окремих видів сільськогосподарських юридичних осіб. Водночас зазначеній сукупності правовідносин (аграрних правовідносин) притаманні специфічні риси, які зумовлюються галузевим характером господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників, пов'язаної з використанням землі як основного засобу виробництва, а також рослин і тварин, тобто природного й біологічного чинників виробництва, які зазнають постійного впливу погодно-кліматичних умов.
Діяльність суб'єктів аграрного господарювання спрямована на задоволення матеріальних, духовних та інших соціальних потреб їхніх членів або учасників (акціонерів). Головна мета такої діяльності, як правило, — отримання прибутку. Звідси випливають і особливі завдання діяльності вищеназваних суб'єктів, якими є виробництво, переробка й реалізація сільськогосподарської товарної продукції (продуктів харчування та сировини).
Слід зауважити, що продовольча, а отже й економічна безпека держави безпосередньо залежить від ефективності та якості господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. Тому існує потреба в особливому державному регулюванні сільського господарства, яке в сучасних умовах здійснюється переважно економічними методами. Серед них можна назвати ціноутворення, пільгове кредитування, оподаткування, страхування, державні закупівлі, державні заставні операції, економічні санкції, методи встановлення гарантованих фіксованих цін, заставних ставок, державних закупівельних цін та ін.
Особливості правового статусу суб'єктів аграрного господарювання виявляються також і в договірних правовідносинах. Так договірні відносини між сільськогосподарськими товаровиробниками й державою у сфері реалізації сільськогосподарської продукції для державних потреб регулюються спеціальними нормативними актами 1 та особливим видом договору — договором контрактації сільськогосподарської продукції. Відповідно до ст. 713 ЦК, цей договір має ознаки не властиві звичайним договорам купівлі-продажу або поставки. Крім того, чинний ЦК передбачає контрактацію лише сільськогосподарської продукції, що ставить суб'єктів аграрного господарювання в особливе становище порівняно з іншими товаровиробниками.
Усі суб'єкти аграрного господарювання використовують землі сільськогосподарського призначення та інші природні ресурси. Тому їх статус формується також з урахуванням прав і обов'язків, притаманних виключно землевласникам та землекористувачам (користувачам природних ресурсів).
Правосуб'єктність сільськогосподарських підприємств має певні особливості в сфері трудових відносин, а виробництво сільськогосподарської продукції — сезонний характер і безпосередньо залежить від природно-кліматичних умов, в яких здійснюється господарювання.
Отже, з урахуванням цих об'єктивних виробничих умов, законодавство наділяє суб'єктів аграрного господарювання правами встановлювати на рівні локального регулювання режими праці й відпочинку, норми праці та оплати праці, преміальні та інші види заохочень працівників, правила дисципліни праці та внутрішнього трудового розпорядку, розподіл кінцевих результатів господарської діяльності залежно від особистого трудового внеску кожного працівника (наприклад, встановлення умов нарахування пайових виплат) та ін.
Важливе місце у складі правосуб'єктності сільськогосподарських підприємств належать їх правам та обов'язкам щодо створення, розвитку й функціонування соціальної інфраструктури села, будівництва, оснащення та утримання різних об'єктів культурно-побутового та іншого соціального призначення. Зокрема, суб'єкти аграрного підприємництва залучаються до спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, газових і водорозподільних систем, тваринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів, машинно-тракторного парку та інших об'єктів, які сприяють поліпшенню соціального становища села.
3. Загальні засади створення та ліквідації суб'єктів аграрного господарювання
Суб'єкт агарного господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання.
Вони можуть утворюватися також шляхом примусового поділу (виділення)
діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.
Створення суб'єкта аграрного господарювання здійснюється на підставі установчих документів, які розробляються і підписуються (всіма його учасниками (засновниками), якщо чинним законодавством не встановлений інший порядок ї х затвердження. Суб'єкт господарювання створений однією особою (наприклад, фермерське господарство), діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.
Відповідно до ст. ст. 87, 88 ЦК та ст. 57 ГК, установчими документами
суб'єкта аграрного господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених чинним законодавством, статут (положення).
В установчих документах мають бути зазначені:
найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності,
склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків і збитків,
умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачене законом.
У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації
та ліквідації.
Статут суб'єкта господарювання має містити відомості про його найменування й місцезнаходження, мету та предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших капіталів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління й контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання,а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством.
Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.
Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами.
Суб'єкт аграрного господарювання вважається створеним з дня його державної реєстрації. Виняток становлять лише особисті селянські господарства, які не є суб'єктами підприємницької діяльності й підлягають державному обліку тільки за місцем їх розташування.
Момент створення особистого селянського господарства не визначений чинним законодавством. Державна реєстрація колективних сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств здійснюється за правилами, встановленими Законом України " Про фермерське господарство" та З А К О Н У К Р А Ї Н И Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Порядок державної реєстрації всіх інших суб'єктів аграрного господарювання визначається ЦК і ГК та Законом України " П р о державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
Порушення встановленого законодавством порядку створення сільськогосподарського підприємства або невідповідність його установчих документів закону є підставою для відмови в державній реєстрації. Важливою гарантією прав засновників сільськогосподарського підприємства є неприпустимість відмови в державній реєстрації такого підприємства з інших мотивів, зокрема, з приводу недоцільності. Відмова в державній реєстрації суб'єкта аграрного підприємництва, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.
Діяльність незареєстрованого суб'єкта аграрного господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету України у встановленому законом порядку.
Перереєстрація сільськогосподарського підприємства провадиться в разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або його найменування і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.
Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта аграрного господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність сільськогосподарського підприємства і є підставою для здійснення заходів щодо його ліквідації. Підприємство вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис робиться після затвердження ліквідаційного балансу.
Припинення діяльності сільськогосподарського підприємства здійснюється переданням всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділ,перетворення) або внаслідок ліквідації.
Після злиття суб'єктів аграрного господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що створений внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. Поділ суб'єкта господарювання зумовлює перехід усіх його майнових прав і обов'язків за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу.
У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права та обов'язки реорганізованого суб'єкта. Наслідком перетворення одного суб'єкта господарювання в інший є перехід до новоутвореного суб'єкта господарювання всіх майнових прав і обов'язків попереднього суб'єкта господарювання.
Суб'єкт аграрного господарювання ліквідується:
— за рішенням його учасників або органу, уповноваженого на це установчими документами юридичної особи, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках,передбачених установчими документами;
— у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків передбачених чинним законодавством;
— за рішенням суду про визнання ним недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.
Якщо вартість майна сільськогосподарського підприємства є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому Законом України від 14 травня 1992 р. " П р о відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"1. Порядок припинення суб'єктів аграрного господарювання в процесі відновлення їх платоспроможності або банкрутства має низку особливостей. По-перше, в разі продажу об'єктів нерухомості, які використовуються з метою сільськогосподарського виробництва та є у власності сільськогосподарського підприємства, що визнано банкрутом, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначених об'єктів належить сільськогосподарським підприємствам і фермерським господарствам, розташованим у даній місцевості.
По-друге, в разі ліквідації сільськогосподарського підприємства у зв'язку з визнанням його банкрутом звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, допускається у випадках, коли у цього підприємства (власника землі) відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення, якщо інше не запропоновано власником земельної ділянки (ст. 139 ЗК).
По-третє, при введенні процедури розпорядження майном боржника аналіз фінансового становища сільськогосподарського,підприємства повинен здійснюватися з урахуванням сезонності сільськогосподарського виробництва та його залежності від природно-кліматичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані сільськогосподарським підприємством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.
По-четверте, рішення про звернення з клопотанням до господарського суду про санацію сільськогосподарських підприємств приймається комітетом кредиторів за участю представника органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади.
По-п'яте, санація сільськогосподарського підприємства вводиться на строк до закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, потрібного для реалізації вирощеної (виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції.
Зазначений строк не може перевищувати 15 місяців. У разі якщо протягом строку санації погіршилося фінансове становище сільськогосподарського підприємства у зв'язку із стихійним лихом, з епізоотіями та іншими несприятливими умовами, зазначений строк санації може бути продовжений на рік.
Ліквідація суб'єкта аграрного господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок ї ї утворення не передбачений ГК. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується (наприклад, на голову фермерського господарства).
Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта аграрного господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж 2 місяці з дня оголошення про ліквідацію.
Ліквідаційна комісія або інший орган, який провадить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в офіційних друкованих органах повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені ГК чи спеціальним законодавством строки. Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта аграрного господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.
Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта аграрного господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність і повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.