Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство фінансів України
|
Дніпропетровська державна фінансова академія |
ЦІННІ ПАПЕРИ ТА ОПЕРАЦІЇ З НИМИ
Навчально-методичний посібник
Дніпропетровськ – 2010
Індекс ББК 65.264.1
Г 60
Цінні папери та операції з ними: Навчально-методичний посібник для студентів ІV курсу заочної форми навчання, які навчаються у галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво» за напрямом підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит» – Дніпропетровськ, Дніпропетровська державна фінансова академія, 2009.- 162 с.
Навчально-методичний посібник розроблений відповідно до навчального плану.
Навчально-методичний посібник містить програму дисципліни, методичні рекомендації до самостійної роботи, індивідуальних завдань, список рекомендованої літератури.
|
Автор: |
В.В. Головко – викладач кафедри бюджету та казначейської справи Дніпропетровської державної фінансової академії |
|
Рецензенти: |
О.П. Величко – к.е.н., доцент, завідувач кафедри менеджменту Дніпропетровського державного аграрного університету. |
|
Т.О.Дулік – к.е.н., доцент кафедри податків Дніпропетровської державної фінансової академії |
|
Відповідальний за випуск: |
В.О.Гордієнко – завідувач кафедри бюджету та казначейської справи |
Розглянуто та схвалено
Вченою радою фінансового факультету
Протокол № 6 від 26.01. 2010 р.
Розглянуто та схвалено
на засіданні кафедри бюджету та казначейської справи
Протокол № 5 від 14.12.2009р.
ЗМІСТ
|
стор. |
||
|
Передмова |
4 |
|
|
5 |
|
|
15 |
|
|
17 136 145 |
|
|
149 |
|
|
155 |
ПЕРЕДМОВА
Дисципліна «Цінні папери та операції з ними» поєднана міжпредметними зв’язками з дисциплінами «Фінанси», «Фінансовий ринок», «Банківські операції», «Центральний банк і грошово - кредитна політика».
Метою вивчення дисципліни є формування системи теоретичних і практичних знань щодо випуску та обігу цінних паперів.
Предметом навчальної дисципліни є цінні папери та відносини, що виникають під час випуску цінних паперів та їх обігу.
Завдання дисципліни – засвоєння знань про основні інструменти ринку цінних паперів, формування практичних навичок щодо операцій з цінними паперами, формування уявлення про процес взаємодії учасників ринку цінних паперів .
Дисципліна «Цінні папери та операції з ними» вивчається на ІV курсі. Навчально-методичний посібник призначений для студентів ІV курсу заочної форми навчання, які навчаються за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр у галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво» за напрямом підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит».
Навчально-методичний посібник містить зміст; програму навчальної дисципліни, розподіл балів, що присвоюються студентам, методичні рекомендації до самостійної роботи, до виконання індивідуальних завдань та домашньої контрольної роботи. Підсумковий контроль і список рекомендованої літератури. За кожною темою курсу проведені бібліографічні дослідження та наведені питання для самостійної підготовки, тестові завдання.
1. Програма навчальної дисципліни
1.1. ОПИС навчальної дисципліни
«ЦІННІ ПАПЕРИ ТА ОПЕРАЦІЇ З НИМИ»
Мета: формування системи теоретичних і практичних знань щодо випуску та обігу цінних паперів.
Після вивчення дисципліни «Цінні папери та операції з ними» студенти повинні володіти інструментальними, міжособистісними, системними та спеціальними компетенціями, а саме:
Інструментальні компетенції
Міжособистісні компетенції
Системні компетенції
Спеціальні компетенції
ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
|
Характеристика навчальної дисципліни |
Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікацій-ний рівень |
Місце навчальної дисципліни у навчальному плані, розподіл за видами аудиторних занять, видами індивідуальної та самостійної роботи, форми контролю знань студентів згідно навчального плану |
|
Вибіркова Відноситься до циклу дисциплін професійної підготовки Залікових кредитів (кредитів ECTS): 2 Загальна кількість годин: 72 години Модулів: 2 Вид підсумкового контролю ПМК |
0305 Економіка та підприємництво 6.030508 Фінанси і кредит освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр |
Викладається на 4 курсі Семестр: 7,8 Види навчальної роботи згідно з навчальним планом: Аудиторні заняття: - 6 годин за видами занять:
Самостійна робота: - 54 годин Індивідуальна робота: - 12 годин Домашня контрольна робота у 8 семестрі 8 семестр ПМК Форми контролю: поточний модульний контроль
|
1.2. Тематичний план навчальної дисципліни
|
Назва модуля, змістового модуля, теми |
|
Модуль 1 |
|
Змістовий модуль 1.Формування та значення фондового ринку України Види цінних паперів |
|
Тема 1. Особливості функціонування фондового ринку |
|
Тема 2. Основні види і властивості цінних паперів |
|
Тема 3. Професійна діяльність щодо торгівлі цінними паперами |
|
Змістовий модуль 2. Особливості емісії (випуску) цінних паперів різних видів |
|
Тема 4. Особливості розміщення акцій |
|
Тема 5. Особливості розміщення облігацій та казначейських зобов’язань |
|
Тема 6. Особливості випуску векселів |
|
Тема 7. Особливості розміщення інших цінних паперів |
|
Змістовий модуль 3. Особливості обігу цінних паперів першого порядку |
|
Тема 8. Особливості обігу акцій |
|
Тема 9. Особливості обігу облігацій |
|
Тема 10. Особливості обігу векселів |
|
Тема 11. Особливості обігу інших цінних паперів |
|
Змістовий модуль 4. Портфельне інвестування |
|
Тема 12. Особливості діяльності інститутів спільного інвестування |
|
Тема 13. Поняття та особливості обігу інвестиційного сертифікату |
|
Тема 14. Основні підходи, що застосовуються під час здійснення портфельного інвестування |
|
Змістовний модуль 5. Депозитарна та клірингова діяльність на фондовому ринку |
|
Тема 15. Реєстраторська діяльність на ринку цінних паперів. Діяльність зберігачів цінних паперів та депозитарію |
|
Тема 16. Національний депозитарій України |
|
Тема 17. Особливості клірингової діяльності на фондовому ринку |
|
Модуль 2 |
|
Змістовий модуль 6. Похідні цінні папери |
|
Тема 18. Операції з ф’ючерсними контрактами |
|
Тема 19. Поняття базису |
|
Тема 20. Український ринок ф’ючерсних контрактів |
|
Тема 21. Визначення та властивості опціонних контрактів |
|
Тема 22. Цілі учасників ринку опціонів |
|
Тема 23. Український ринок деривативів |
|
Змістовний модуль 7. Фундаментальний та технічний аналіз на фондовому ринку |
|
Тема 24. Фундаментальний аналіз |
|
Тема 25. Технічний аналіз |
1.3. зміст навчальної дисципліни
МОДУЛЬ 1
Змістовий модуль 1. Формування та значення фондового ринку України
Тема 1. Особливості функціонування фондового ринку
Основні складові ринку цінних паперів та його взаємозв’язки з іншими сегментами фінансового ринку. Поняття цінного паперу. Особливості Українського законодавства щодо ринку цінних паперів. Первинний та вторинний ринок цінних паперів.
Пайові, боргові та іпотечні цінні папери. Градація цінних паперів в залежності від умов емісії (випуску). Види цінних паперів за функціональним навантаженням. Іменні цінні папери та цінні папери на пред’явника.
Тема 3. Професійна діяльність щодо торгівлі цінними паперами
Основні види професійної діяльності на фондовому ринку. Діяльність щодо випуску та обігу цінних паперів: комерційна діяльність, комісійна діяльність, андерайтинг. Поняття діяльності з управління активами.
Змістовий модуль 2. Особливості емісії (випуску) цінних паперів різних видів
Поняття акції як корпоративного цінного паперу. Особливості створення та існування акціонерного товариства. Роль акцій у цьому процесі. Поняття емісії акцій. Публічне розміщення акцій. Приватне розміщення акцій. Умови викупу власних акцій акціонерним товариством.
Тема 5. Особливості розміщення облігацій та казначейських зобов’язань
Особливості розміщення корпоративних облігацій. Особливості розміщення облігацій внутрішніх та зовнішніх державних займів. Особливості розміщення облігацій, емітентами яких є місцеві органи влади. Особливості розміщення казначейських зобов’язань.
Тема 6. Особливості випуску векселів
Поняття векселю. Товарний характер векселю в Україні. Вивчення та аналіз Українського законодавства щодо випуску та обігу векселів. Ознайомлення з основними засадами Женевської вексельної конвенції 1930 року, якою введено Уніфікований закон про переказні й прості векселі (з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї конвенції)
Тема 7. Особливості розміщення інших цінних паперів
Особливості розміщення іпотечних цінних паперів. Особливості розміщення сертифікатів фондів операцій з нерухомістю.
Особливості розміщення депозитних та ощадних сертифікатів.
Змістовий модуль 3. Особливості обігу цінних паперів першого порядку
Прості (звичайні) і привілейовані акції. Права, що надаються власникам простих та привілейованих акцій. Операції з акціями на вторинному ринку. Акції як спекулятивний інструмент (світовий досвід).
Тема 9. Особливості обігу облігацій
Основні види облігацій, що можуть випускатися згідно до діючого законодавства України: відсоткові, дисконтні, цільові. Види облігацій за характером суб'єкта. Види облігацій за строками обігу. Поняття купонного доходу. Операції з облігаціями, емітентами яких є держава. Особливості договорів РЕПО.
Тема 10. Особливості обігу векселів
Простий та переказний векселі. Основні властивості та особливості функціонування векселю як цінного паперу. Поняття акцептування векселю. Поняття авалювання векселю. Право регресу. Протест по векселю. Операції з векселями: вексель як засіб платежу, банківський облік векселів тощо.
Тема 11. Особливості обігу інших цінних паперів
Особливості обігу та погашення цінних паперів, забезпеченням яких є нерухомість. Поняття заставної. Роль заставної під час рефінансування банків у процесі здійснення останніми іпотечного кредитування. Порядок передачі права власності на заставну. Заставна як ордерний цінний папір. Наслідки передачі заставної новому власнику. Роль іпотечних сертифікатів на іпотечному ринку. Особливості випуску та обігу сертифікатів із фіксованою дохідністю. Особливості випуску та обігу сертифікатів участі. Особливості обігу іпотечних облігацій.
Види казначейських зобов’язань за строками обігу. Особливості обігу казначейських зобов’язань. Особливості обігу ощадних та депозитних сертифікатів.
Змістовий модуль 4. Портфельне інвестування
Тема 12. Особливості діяльності інститутів спільного інвестування
Поняття інвестиційного фонду та інвестиційного сертифікату. Основні учасники процесу спільного інвестування. Основні засади діяльності інститутів спільного інвестування. Емісія цінних паперів інститутів спільного інвестування. Поняття проспекту емісії інвестиційних сертифікатів. Інвестиційна політика інститутів спільного інвестування.
Тема 13. Поняття та особливості обігу інвестиційного сертифікату
Порівняльний аналіз іпотечного сертифікату та інвестиційного сертифікату. Особливості обігу сертифікатів пайових інвестиційних фондів та акцій корпоративних інвестиційних фондів.
Тема 14. Основні підходи, що застосовуються під час здійснення портфельного інвестування
Поняття та сутність портфельного інвестування. Портфель цінних паперів. Види портфелів цінних паперів. Процес формування портфеля цінних паперів. Портфельний підхід. Процес формування портфелю цінних паперів.
Змістовий модуль 5. Депозитарна діяльність на ринку цінних паперів
Поняття депозитарної діяльності на ринку цінних паперів. Поняття реєстратора, зберігача та депозитарію цінних паперів. Основні функції прямих учасників депозитарної системи. Особливості Українського законодавства, що регулює депозитарну діяльність на ринку цінних паперів.
Відмінності у діяльності прямих учасників депозитарної системи.
Тема 16. Національний депозитарій України
Структура депозитарної системи України. Сфера діяльності та основні функції Національного депозитарію України. Кодифікація цінних паперів.
Тема 17. Особливості клірингової діяльності на фондовому ринку
Поняття клірингового депозитарію. Основні види операцій депозитарних операцій. Кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.
Модуль 2
Змістовий модуль 6. Похідні цінні папери
Поняття ф’ючерсного контракту. Основні переваги ф’ючерсної торгівлі. Функції клірингової палати. Поняття леверіджу. Сутність маржинальної торгівлі. Особливості закриття та виконання ф’ючерсних угод: поняття офсетної угоди. Порівняльний аналіз форвардного та ф’ючерсного контрактів.
Тема 19. Поняття базису
Нормальний та перевернутий ринок. Поняття базису. Сфера застосування величини базису. Ризики на ф’ючерсному ринку. Поняття хеджування. Основні види хеджування.
Тема 20. Український ринок ф’ючерсних контрактів
Основні обов’язкові положення ф’ючерсного контракту згідно до умов Українського законодавства. Особливості базисного активу українських ф’ючерсів. Загальний стан українського ринку ф’ючерсних контрактів.
Поняття опціонного контракту. Поняття базисного активу та ціни виконання опціону. Премія опціону. Види опціонів: опціон на купівлю, опціон на продаж; європейський та американський опціони. Поняття внутрішньої та зовнішньої вартості опціону.
Тема 22. Цілі учасників ринку опціонів
Цілі покупців опціону. Цілі продавців опціону. Особливості операцій з опціонами, що здійснюються на біржовому ринку. Визначення суми премії опціону.
Тема 23. Український ринок деривативів
Нормативно-правові документи, на підставі яких здійснюється випуск та обіг деривативів в Україні. Основні вимоги до деривативів, що обертаються на ринку цінних паперів в Україні.
Змістовий модуль 7. Фундаментальний та технічний аналіз на фондовому ринку
Поняття фундаментального аналізу та особливості його застосування на ринку цінних паперів. Макроекономічний аналіз. Галузевий аналіз. Регіональний аналіз. Аналіз інвестиційної привабливості підприємств.
Тема 25. Технічний аналіз
Поняття технічного аналізу та особливості його застосування на ринку цінних паперів та деривативів. Основні методи технічного аналізу.
Основні інструменти технічного аналізу
Підсумковий контроль: ПМК
2. РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ЩО ПРИСВОЮЮТЬСЯ СТУДЕНТАМ
Оцінювання знань студентів здійснюється на основі результатів поточного та підсумкового контролю за 100-бальною шкалою. Формами поточного контролю знань студентів заочної форми навчання є:
домашня контрольна робота;
індивідуальне завдання;
тестування за результатами самостійної роботи, що здійснюється у 8 семестрі за змістовними модулями 1,2,3,4,5 (Модуль 1) та змістовними модулями 6,7 (Модуль 2).
|
Модуль 1 (Самостійна робота) |
Модуль 2 (Самостійна робота) |
Індивідуальне завдання |
Домашня контрольна робота |
Разом |
|||||
|
Змістовий модуль 1 |
Змістовий модуль 2 |
Змістовий модуль 3 |
Змістовий модуль 4 |
Змістовий модуль 5 |
Змістовий модуль 6 |
Змістовий модуль 7 |
|||
|
Т1, Т2, Т3. |
Т4,Т5,Т6, Т7 |
Т8, Т9, Т10, Т11 |
Т12, т13, Т14 |
Т15, Т16, Т17 |
Т18,Т19,Т20,Т21, Т22,Т23 |
Т22, Т25 |
|||
|
9 |
9 |
9 |
9 |
9 |
9 |
9 |
22 |
15 |
100 |
Оцінювання знань студентів за результатами домашньої контрольної роботи здійснюється за 15-бальною шкалою. Критерії оцінювання:
За повну відповідь на перше питання студент отримує 5 балів;
за повну відповідь на друге питання - 5 балів;
за вірне вирішення задачі – 5 балів.
Відсутність тієї чи іншої складової знижує оцінку на відповідну кількість балів.
Індивідуальне завдання також оцінюється за 1-бальною шкалою. Критерії оцінювання:
Точність виконання завдання – 7 балів.
Повнота виконання завдання – 7 балів.
Ступінь обґрунтованості відповіді – 8 балів.
Відсутність тієї чи іншої складової знижує оцінку на відповідну кількість балів.
Шкала оцінювання рівня знань, виявленого студентом при виконанні тестових завдань становить: 0 – 10 балів.
Критерії оцінювання:
10 правильних відповідей – 10 балів.
9 правильних відповідей – 9 балів.
8 правильних відповідей – 8 балів.
7 правильних відповідей – 7 балів.
6 правильних відповідей – 6 балів.
5 правильних відповідей – 5 балів.
4 правильні відповіді – 4 бали.
3 правильні відповіді – 3 бали.
2 правильні відповіді – 2 бали.
1 правильна відповідь – 1 бал.
Відсутність правильних відповідей – 0 балів.
шкала оцінювання
|
Оцінка за шкалою ECTS |
Оцінка за шкалою навчального закладу |
Оцінка за національною шкалою |
|
|
Екзамен |
Залік |
||
|
А |
85-100 |
5 (відмінно) |
Зараховано |
|
ВС |
65-84 |
4 (добре) |
|
|
DE |
50-64 |
3 (задовільно) |
|
|
FX |
20-49 |
2 (незадовільно з можливістю повторного складення) |
Не зараховано |
|
F |
0-19 |
2 (незадовільно з обов’язковим повторним курсом) |
Не зараховано |
3. методичні рекомендації до
самостійної роботи студентів
МОДУЛЬ №1
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ №1 Формування та значення фондового ринку України.
|
Тема 1 |
Особливості функціонування фондового ринку. |
|
Мета заняття: |
поглибити, систематизувати та закріпити знання студентів щодо структури фондового ринку, його основних учасників та функцій. |
План вивчення теми
1. Основні складові ринку цінних паперів та його взаємозв’язки з іншими сегментами фінансового ринку.
2. Поняття цінного паперу .
3. Особливості Українського законодавства щодо ринку цінних паперів.
4. Первинний та вторинний ринок цінного поперу
Методичні рекомендації до самостійної роботи
Розвиток економіки будь-якої держави обов'язково вимагає забез печення можливостей мобілізації, розподілу й перерозподілу фінан сових ресурсів, капіталів, нерідко у великих і надто великих обсягах. В умовах планової економіки цю роль від імені держави виконували її різні органи управління, планування й навіть партійні. У країнах з ринковою економікою можливості державного розподілу фінансових і матеріальних ресурсів істотно обмежені, й державне втручання ви ражається найчастіше в законодавчому регулюванні процесів розподі лу коштів. При цьому більшість підприємств (господарчих суб'єктів) ґрунтується на індивідуальній або колективній (приватній) власності й самостійно або через відповідних фінансових посередників вишукують грошові й матеріальні ресурси на фінансових ринках у необхідних їм обсягах і за ринковими цінами.
Аналогічно підприємства й фірми, фізичні особи, що мають вільні грошові ресурси, передають їх на відповідний сектор фінан сового ринку на різні строки, і це відбувається за плату, за цінами, які встановлюються на цьому ринку. У результаті фінансові ресурси перетворюються на особливий товар, який можна купувати й про давати за ринкових умов.
Процес розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів, капіталів здійснюється на ринку фінансових ресурсів, на фондовому ринку.
Кошти на ці ринки надходять і залучаються у зв'язку з тим, що в економіці, з одного боку, регулярно виникає надлишок грошових нагромаджень (наприклад, накопичена амортизація або нерозподілений прибуток), з іншого боку, існує постійна потреба залучення додаткових коштів для інвестування на різні строки (або, наприклад, у зв'язку із сезонним дефіцитом коштів у сільському господарстві).
Внаслідок тимчасово вільні фінансові кошти надходять на фінан сові ринки, які забезпечують можливість їх перерозподілу в різних формах. Ці ринки істотно доповнюють один одного й одночасно кон курують між собою.
Кредитний ринок - це механізм взаємин між юридичними особа ми (підприємствами, зокрема державою), які вимагають коштів для свого розвитку й функціонування, з одного боку, підприємствами і громадянами, з іншого боку, які можуть надати (позичити) такі кошти. Це означає, що фізичні та юридичні особи, резиденти й нерезиденти, мають можливості на цьому ринку робити інвестиції в різній формі, отримувати для своєї діяльності кредити на певний строк.
Внаслідок цих взаємовідносин кредитний ринок має такі можли вості:
Найважливішою частиною системи фінансових ринків є валютний ринок.
Валютний ринок - це механізм організації економічних і правових відносин між споживачами й продавцями валют, це ринок обігу іно земної валюти. Особливе місце на цьому ринку займає держава, органи якої виступають регуляторами цього ринку, займаються купівлею та продажем валюти. Одним із найважливіших елементів міжнародно го валютного ринку є Форекс конверсійні операції на якому здійснюються 24 години на добу. Маючи, наприклад, лише 1000 дол., можна одержати кредит до 100 000 дол. і проводити операції купівлі-продажу валюти на цьому ринку. Конверсійними операціями нази ваються угоди на валютному ринку з обміну обговореної суми в одній валюті на кошти в іншій валюті за погодженим курсом на певну дату. Ці угоди можуть проводитися для одержання доходу через коливання валютних курсів.
Ринок, на якому продаються й купуються різні матеріальні або реальні ресурси, - це рийки матеріальних активів, або товарні ринки. Це зазвичай ринки сировини, що використовується різними підприєм ствами. Нас насамперед цікавлять організовані або біржові форми цього ринку й до них можна віднести, наприклад, різні продовольчі й товарні біржі, які виступають організаторами торгівлі на цьому ринку.
Ринок грошових ресурсів функціонує передусім у вигляді ринку банківських кредитів і охоплює відносини, що виникають із приводу надання кредитними установами оплачуваних і поворотних позик, пов'язаних з оформленням спеціальних документів, які не можуть самостійно продаватися, купуватися чи погашатися. Кошти для видачі кредитів банками з'являються за рахунок залучення коштів самими банками, тобто вони виступають як посередники. Вважається, що грошові ринки - це ринки грошей і боргових інструментів з терміном погашення до одного року. Також варто враховувати, що іноді самі борги можуть продаватися й купуватися (факторингові операції).
У зв'язку з наявністю в одних суб'єктів вільних грошових ресурсів, а в інших потреби в них, виникає необхідність перерозподільного ме ханізму, фінансового посередництва. Стан економіки значною мірою визначається ефективністю переливу коштів від тих, хто має заоща дження, до тих, у кого на цей момент є необхідність у капіталі.
Організація підприємствами нового виробництва або реорганізація існуючого вимагає особливо великих витрат або інвестицій, які не завжди можуть бути реалізовані за рахунок притягнутих через кре дитний ринок банківських кредитів. У цьому випадку підприємство для одержання коштів з метою їх вкладання в бізнес (у тому числі капітальних вкладень) може залучити необхідні капітали за рахунок випуску своїх цінних паперів (ЦП) на відповідних ринках. Такими цінними паперами є насамперед акції та облігації.
Якщо підприємство є господарським товариством у формі акціо нерного товариства, то воно може поширювати на фінансовому ринку свої акції та облігації. При випуску акцій акціонерне товариство або його засновники (організатори) залучають додаткових власників ко штів як інвесторів і співвласників цього акціонерного товариства. Це залучення відбувається шляхом продажу кожному новому акціонерові певної кількості часток або акцій, кожна з яких засвідчує право на володіння певною часткою майна АТ. Це операція належить до ринку інструментів власності.
Акція як пайовий папір є цінним папером без установленого строку обігу, свідчить про участь на паях у статутному фонді акціонерного товариства й підтверджує членство її власника в акціонерному това ристві.
Емісія облігацій як боргових зобов'язань провадиться звичайно із заздалегідь фіксованими й обговореними умовами повного повернення боргу з відповідними відсотками. Ця операція провадиться на ринку боргових інструментів Боргові інструменти, термін дії яких менше одного року, нерідко відносять до інструментів грошового ринку. Боргові інструменти з термінами дії, що перевищують один рік, звичайно розглядаються як інструменти ринку капіталу або ринку боргових інструментів, але такий поділ часто є досить невиразним, оскільки на українському й російському ринках були широко поширені державні облігації зі строками менше року (наприклад, три місяці й навіть менше).
Облігація як борговий цінний папір засвідчує внесення її власни ком коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ній термін з виплатою обговореного доходу.
Таким чином, ринок цінних паперів охоплює частково як кредитні відносини шляхом включення у свою сферу ринку боргових інструмен тів (ринку облігацій), так і відносини співволодіння, що виникають на ринку інструментів власності (ринку акцій). Ці відносини виражають ся через випуск спеціальних документів - цінних паперів, які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися (відчужуватися) і погашатися.
Цінний папір — це така форма фіксації фінансово-правових відно син між учасниками ринку, що сама стала об'єктом таких відносин. Це виражається в тім, що укладання будь-якої угоди між сторонами на цьому ринку найчастіше полягає в передачі або в купівлі-продажу цієї ЦП (чи тільки прав, обумовлених цією ЦП) в обмін на гроші.
Таким чином, під ринками капіталу часто мається на увазі меха нізм залучення капіталу для довгострокового використання такими інститутами, як уряд і компанії. Також це відповідний механізм, за допомогою якого здійснюється продаж інструментів, випущених як свідоцтво наявності такого капіталу. Фондовий ринок дозволяє капіталу йти із застійних або недостатньо прибуткових галузей і нагромаджуватися в найбільш перспективних секторах економіки. Тому на фондовому ринку підприємство, що має передбачуваний або реальний потенціал, може зібрати кошти для здійснення серйозного проекту. Також саме на фондовому ринку особи, що мають тимчасово вільні кошти, можуть спробувати взяти участь у бізнесі процвітаючих сьогодні чи у перспективі компаній.
Ринок, на якому обертаються похідні цінні папери (опціони й ф'ючерси) на зивається ринком похідних інструментів або похідних ЦП (деривативів). Похідні інструменти - це інструменти, вартість яких визначається вартістю деяких активів, названих базовими. Однією з найважливіших функцій строкового ринку, про що буде докладно розглянуто далі, є функція управління ризиком, функція його зниження за рахунок хеджування.
Можна дати таке визначення деривативам — це стандартні доку менти, що засвідчують право і (чи) зобов'язання придбати або про дати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на зазначених ними умовах у майбутньому. Найбільш відо мими похідними інструментами є ф'ючерсні контракти, форвардні контракти, опціони, свопи та варанти. Цей ринок і властиві йому інструменти далі розглянуті докладніше. Існують також гібридні інструменти, які складно однозначно віднести до будь-якої однієї категорії, тому що вони ґрунтуються на властивостях більш ніж однієї категорії цінних паперів. Варто додати, що в нас однозначно не закріплений комплекс питань, як повинні обертатися на ринку деривативи, які є цінними паперами. Є потреба в комплексному за конодавчому визначенні цього.
Цінні папери — документи встановленої форми з відповід ними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.
Варто підкреслити деякі особливості цінних паперів як документів у грошовій формі:
Цінні папери мають документарний характер, що позначає виникнення при їх випуску й обігу певних відносин між емітентом і власником даного цінного папера (інвестором). Емітент випускає певні папери, офіційно бере на себе обговорені цими паперами зобов'язання й готовий за отримані кошти надати інвесторам певні права, передба чені умовами випуску й законодавством. Таким чином, цінні папери визначають виникнення певних прав і обов'язків сторін.
Матеріальна форма цінних паперів означає форму або вид матеріального носія, на якому виконаний документ. Цінні папери в бездокументарній формі - це відповідний запис у пам'яті комп'ютера про власника цього цінного папера. Відсутність паперового носія не змінює характер цінного папера, зберігає згаданий обсяг прав і обов'язків, що виникли у зв'язку з його випуском. Безпаперова, або бездокументарна форма ЦП може прискорювати, спрощувати його обіг і всі операції з ним. У відповідності з Законом «Про акціонерні товариства» усі акції акціонерних товариств є іменними та існують ви ключно в бездокументарній формі (ця норма Закону набирає чинності через два роки з дня опублікування Закону - з вересня 2010 року).
У зв'язку з тим, що цінні папери найчастіше можуть вільно оберта тися на ринку, власник цих паперів, вклавши кошти в яке-небудь ви робництво або бізнес за допомогою придбання цінних паперів, може повністю або частково повернути свої кошти, за необхідності продавши ці папери.
Вище йшлося, що кошти є особливим видом товару, що обертається на фінансових ринках. Розподіл, покупка й продаж грошового капі талу й цінних паперів, зокрема через фінансовий ринок, відбувається з формуванням попиту та пропозиції залежно від очікуваного доходу й ризику інвестицій.
Вартість грошей або капіталу - це ті відсотки, які слід виплачувати за користування кредитом, за залучення коштів на певний термін.
Одночасне існування декількох фінансових ринків зі своїми специ фічними властивостями й прибутковістю дозволяє реалізовувати різні методи й форми як фінансових вкладень, так і залучення коштів, у тому числі й за рахунок того, що ці ринки доповнюють один одного, забез печуючи ефективніший перерозподіл коштів. Також ці ринки не тільки доповнюють один одного, а й діють в умовах взаємної конкуренції.
Конкуренція між ринками виражається в різному рівні прибутку й ступеня ризику, які характеризують у кожний момент часу вкладання коштів у різні сектори фінансового ринку, у різні цінні папери з різним рівнем прибутковості.
Як приклад конкуренції ринків можна звернути увагу на спостере жувану на ринках капіталів у багатьох країнах тенденцію скорочення користування банківськими кредитами для великих компаній і ви знання ними переваги виходу на ринок цінних паперів, що дозволяє одержати дешевший капітал. Тому кредитні ринки, а скоріше - учас ники цього ринку, змушені конкурувати з ринками ЦП, знижуючи процентні ставки при видачі відсотків. Однак і кон'юнктура на ринку цінних паперів складається залежно від ситуації та перспектив на кредитному ринку.
Відомо, що якщо зростає попит на які-небудь товари або послуги, то відповідно зростають їх ціни, зростають прибутки від їх виробництва, і з метою збільшення обсягів виробництва в ці галузі направляються вільні капітали. Понад те, часто ці капітали вилучаються з тих галузей виробництва, продукція яких не має високого попиту і які стають еко номічно менш ефективними. Ці переливання коштів забезпечуються насамперед за рахунок цінних паперів, унаслідок чого вони поглина ють тимчасово вільний або недостатньо ефективно використовуваний капітал і допомагають перевести його передусім у таке виробництво, яке потрібне суспільству. Виникає можливість утворити оптимальну структуру суспільного виробництва. В умовах ринкової економіки це безперервний процес. При продажу власником на ринку належних йому цінних паперів гроші не вилучаються з бізнесу, і найчастіше не порушується процес функціонування виробництва.
Фондовий ринок є насамперед ринком цінних паперів різних корпо рацій . При нормальному функціонуванні цей ринок забезпечує колек тивну оцінку учасниками ринку активів кожної корпорації, акції якої котируються на ринку. Внаслідок цієї оцінки в майбутньому можна виявити, що така оцінка була надто завищена або необґрунтовано за нижена. З урахуванням цього й будується стратегія різних учасників ринку цінних паперів - інвесторів і спекулянтів.
Цінний папір не є грошима й матеріальним товаром, але часто є засобом розрахунку. Його цінність полягає в особливих правах і дохо дах, які він може дати власникові, й зокрема за рахунок перепродажу.
Особливість цінного папера як форми існування капіталу полягає в тому, що у власника капіталу сам капітал відсутній, він переданий емітенту, замість нього є певні права на нього, ці права зафіксовані шляхом покупки й оформлення відповідного фінансового документа у формі цінного папера. Внаслідок відокремлюється власність на ка пітал від самого реального капіталу, й цінні папери, як капітал, вклю чаються в ринковий процес у зручній для обігу формі. Таким чином, цінні папери не є грішми, але можуть бути засобами розрахунку між учасниками ринку.
Кожен власник цінних паперів, наприклад акцій, вклавши свої кошти у підприємство шляхом купівлі цих акцій, може повернути кошти тільки шляхом продажу цих паперів іншому інвесторові. При цьому сам продаж цінних паперів одним власником іншому не пору шує виробничі процеси й діяльність підприємства, тому що при цьому гроші не вилучаються з цього підприємства.
Об'єкти угод на ринку цінних паперів також називають інструментами ринку ЦП, або фондами (у значенні - грошові фонди), або фондовими цінностями, й звідси з'явилися терміни «фондовий ринок», «фондова біржа ».
Цінні папери можуть існувати в наявній, паперовій формі з за писами в книзі обліку (реєстрах у паперовій і комп'ютерній формах) або винятково в безготівковій, безпаперовій формі з аналогічними за писами в реєстрі. Часто власникам цінного папера може або повинен видаватися сертифікат цінного папера — документ, що засвідчує право власності на фондові цінності (бланк цінного папера).
Відсутність цінного папера в паперовій формі й обіг замість нього відповідного сертифіката не означає зміну передбачених умовами випуску й законодавством обсягу прав власника ЦП і обов'язків емі тента.
Цінний папір може бути зареєстрований у реєстрі на ім'я фак тичного власника, що у такому випадку іноді називається справжнім власником цього цінного папера, і йому видається відповідний серти фікат. Однак у низці випадків зручніше зареєструвати ці цінні папери на ім'я спеціальної фірми, наприклад, на ім'я торговця, що діє від імені клієнта, і доручити цій фірмі виступати в ролі утримувача чи відповідального хранителя цінних паперів або їх сертифікатів. У цьому випадку торговець виступає як номінальний утримувач. Звичайно в цьому випадку фірма має забезпечувати окреме зберігання активів клієнтів від активів, що належать самій фірмі.
Таким чином, фондовий ринок є насамперед ринком цінних па перів різних корпорацій. Цей ринок забезпечує колективну оцінку численними учасниками ринку вартості активів кожної корпорації, акції яких фігурують на ринку, їх імовірної прибутковості й перспек тивності. Внаслідок такої оцінки в майбутньому нерідко виявляється, що така колективна оцінка виявилася з різних причин завищеною або необгрунтовано заниженою.
Навіть на прикладі фондового ринку України, що формується, видно, що стан цього ринку має велике значення для стабільного роз витку економіки. І в свою чергу стан економіки визначає ситуацію на фондовому ринку. Сильне падіння курсової вартості цінних паперів за невеликий проміжок часу може викликати відповідне падіння в економіці країни. Падіння на ринку цінних паперів істотно зменшує можливості підприємств залучати необхідні їм додаткові кошти за рахунок випуску цінних паперів.
Найважливішою умовою рішення економічних і соціальних за вдань, що стоять перед країнами колишнього СРСР, і насамперед за вдання модернізації економіки, є значне збільшення інвестицій, як внутрішніх, так і зовнішніх. Фахівці вважають, що для збільшення валового внутрішнього продукту (ВВП) на 7-8% щорічно, зростання інвестицій в основний капітал має становити не менше 14-18% . Реально в Україні й у Росії рівень інвестицій нижче. Світовий досвід показує, що одним з найбільш ефективних джерел для великих, а головне - для довгострокових інвестицій у руках досвідчених менеджерів є фондо вий ринок. У 2003 році, наприклад, частка коштів, притягнутих за допомогою емісії цінних паперів, у сукупному обсязі інвестицій у на ціональну економіку США перевищувала 60% , у Німеччині - 35% . У нашій країні цей рівень у кілька разів менше.
Первинний та вторинний ринок цінних паперів
У загальному вигляді ринок цінних паперів можна визначити як сукупність економічних відносин із приводу випуску й обігу цінних паперів між його учасниками. Основою ринку цінних паперів є сама економіка країни, товарний ринок, гроші й грошовий капітал. У ре зультаті ринок цінних паперів є надбудовою над товарним і грошовим ринками, похідним щодо них.
Розрізняють такі види ринків цінних паперів:
Міжнародні й національні ринки цінних паперів.
Національні й регіональні ринки.
Ринки конкретних видів цінних паперів (боргових, пайових тощо).
Ринки державних і корпоративних (недержавних) цінних па перів.
Ринки первинних і похідних цінних паперів.
Рух коштів між різними ринками, вкладення капіталу відбувається залежно від багатьох чинників, основними з яких є:
рівень прибутковості ринку;
умови регулювання й оподатковування;
рівень ризику як імовірність втрати капіталу або неотримання очікуваного доходу;
досконалість організації ринку й умови роботи учасників, на самперед для інвесторів.
В основі цієї класифікації ринку цінних паперів лежать не види цінних паперів, що обертаються на тому чи іншому ринку, а спосіб торгівлі на даному ринку:
Первинний і вторинний ринки.
Організований і неорганізований ринки.
Біржовий і позабіржовий ринки.
Традиційний ринок з особистою присутністю й комп'ютеризо ваний, без особистої присутності.
Касовий і терміновий ринки.
Первинний ринок – це ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на якому здійснюється первісне відчуження емітентом цих паперів їхнім першим власникам, розміщення між інвесторами. При цьому емітент гарантує інвесторам певні права на власність і/або доход від неї, одержуючи замість кошти для інвестицій.
Основним завданням первинного ринку є залучення емі тентом інвестицій з умовою зведення до мінімуму ризиків інвесторів.
На вторинному ринку відбувається обіг цінних паперів, тобто зміна власників. При цьому відбувається регулювання ринкових цін, стихійно й постійно міняється кон'юнктура на ринку.
Основним завданням вторинного ринку є забезпечення можливості перерозподілу фінансових ресурсів, забезпечення ліквідності цінних паперів, створення умов для швидкої реа лізації власниками й придбанні інвесторами цінних паперів за найкращими цінами, що діють на ринку.
У світовій практиці співвідношення між первинним і вторинним ринками коливається в межах 5-10% для первинного ринку, на якому провадиться тільки розміщення раніше випущених або нових випусків цінних паперів.
Зниження ризику для інвесторів на фондовому ринку відбуваєть ся за рахунок уведення строгих правил розкриття емітентами всієї необхідної інформації, що дозволяє інвесторам виконувати аналіз і обґрунтований вибір цінних паперів для вкладення коштів.
Організований ринок - це обіг ЦП на основі твердо встановлених правил між ліцензованими професійними посередниками - учасника ми ринку з доручення інших учасників ринку.
Неорганізований ринок — це обіг ЦП без дотримання єдиних для всіх учасників ринку правил.
Біржовий ринок - це торгівля ЦП на фондових біржах, це завжди організований ринок ЦП із торгівлею за правилами біржі й тільки між біржовими посередниками з їхньою особистою присутністю.
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1, 37, 42, 43, 55, 59, 61, 66, 67, 69, 70, 73,]
|
Тема 2 |
Основні види і властивості цінних паперів. |
|
Мета заняття: |
поглибити, систематизувати та закріпити знання студентів щодо видів цінних паперів та їх основних властивостей. |
План вивчення теми
1. Пайові, боргові та іпотечні цінні папери.
2. Градація цінних паперів в залежності від умов емісії (випуску).
3. Види цінних паперів за функціональним навантаженням.
4. Іменні цінні папери та цінні папери на пред’явника.
Методичні рекомендації до самостійної роботи
В Україні у громадському обігу можуть бути такі групи цінних паперів:
1) пайові цінні папери – цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів),надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів відносяться:
а) акції;
б) інвестиційні сертифікати;
2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів належать:
а) облігації підприємств;
б) державні облігації України;
в) облігації місцевих позик;
г) казначейські зобов'язання України;
д) ощадні (депозитні) сертифікати;
є) векселі;
3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносять:
а) іпотечні облігації;
б) іпотечні сертифікати;
в) заставні;
г) сертифікати ФОН;
Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні.
Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент).
До емісійних цінних паперів належать:
акції;
облігації підприємств;
облігації місцевих позик;
державні облігації України;
іпотечні сертифікати;
іпотечні облігації;
сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН);
інвестиційні сертифікати;
казначейські зобов'язання України.
Цінні папери, що не належать, згідно з Законом, до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та (або) види цінних паперів.
Види цінних паперів за функціональним навантаженням.
Основні цінні папери відображають основне майнове право або вимогу. До них належать акції та облігації.
Допоміжні або похідні цінні папери відображають певне або додат кове право, вимогу або умову. Ці ЦП також називають деривативами (дериватами) і до них належать опціони, ф'ючерси, варанти. Зако нодавство деяких країн не відносить деривативи до цінних паперів.
За суб'єктами цінні папери бувають:
За ступенем ліквідності.
Ліквідні цінні папери — це ті, які легко перевести в гроші або у відповідні товари без істотних втрат.
Неліквідні цінні папери — це ті, які неможливо перевести в гроші або у відповідні товари без істотних втрат.
Є й інші показники, що характеризують ліквідність цінних паперів, які наведені далі.
За станом на початок 2009 року на фондовому ринку України більшість цінних паперів неліквідні (йдеться насамперед про акції), тому що попит на них недостатній і в торговців найчастіше діють високі ціни продажу й низькі ціни купівлі більшості паперів. У всьому світі ліквідність ринку частіше за все виміряється величиною спреда, або різницею між цінами продавця й покупця. Тому визначати ліквідність тільки за кількістю торговців, що оперують цими паперами, поки що не зовсім коректно.
Цінні папери іменні й на пред’явника.
Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні.
Права, посвідчені цінним папером, належать:
Іменний цінний папір - це цінний папір, ім'я власника якого за фіксоване на його бланку й (або) у реєстрі власників.
Іменні цінні папери документарної форми існування (якщо умо вами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі) передаються у порядку, встановленому для відступлення права ви моги (цесії). Про передачу робиться спеціальний запис у реєстрі про перехід прав, і новому власникові документарної форми випуску ви дається заповнений на його ім'я сертифікат. Зміни в реєстрі робить особа, що веде реєстр з даного цінного папера. У нового власника виникають права, що випливають із володіння цим цінним папером, тільки з моменту внесення змін у реєстрі.
В результаті обігу іменних цінних паперів емітенту завжди відо мий власник кожного ЦП, випущеного їм, і кількість ЦП у кожного власника.
Цінний папір на пред'явника (пред'явницький ЦП) - це цінний папір, ім'я власника якого не фіксується безпосередньо на ньому самому, а його обіг не має потреби в будь-якій реєстрації. Тому цінні папери на пред'явника обертаються вільно без реєстрації й вказівки власника. У реєстрі вказується тільки загальна кількість випущених ЦП. У зв'язку з тим, що не ведеться реєстр власників цінних паперів на пред'явника, найчастіше для підтвердження права власності потрібно фізична наявність самого цінного папера або сертифіката. Перехід права власності здійснюється при цьому просто шляхом передачі сер тифіката від старого власника до нового. Цінні папери на пред'явника часто мають відрізні купони або спеціальний купонний аркуш, які надають право на одержання дивідендів або відсотків в емітента або його платіжного агента.
Права, посвідчені ордерним цінним папером, передаються шляхом вчинення на цьому папері індосаменту. Індосант відповідає за наявність та здійснення цього права.
Згідно з індосаментом, до особи, якій (або у розпорядження якої) передаються права, посвідчені цінним папером (індосата), переходять усі ці права. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, щодо якої має бути здійснене виконання зобов'язань) або ордерним (із зазначенням такої особи).
У законодавстві України встановлено, що цінні папери можуть ви пускатися в документарній і без документарній формі. Документарною формою ЦП є сертифікат ЦП, що містить зазначені законодавством реквізити відповідного виду ЦП певної емісії, дані про кількість ЦП і посвідчує право власності на ці цінні напери. Сертифікатом є бланк цінного папера, що видається власникові цінного папера.
Безпаперовий цінний папір (цінний папір у бездокументарній формі) - це зазвичай іменний, тому що в електронній пам'яті він зареєстрований на певного власника. Тому це вже не цінний папір на бланку, а електронна форма обліку власників капіталу, які мають заздалегідь обумовлені права й зобов'язання щодо користувача капіталу.
Фондовими ЦП називаються ЦП, які є в обігу на фондових біржах (насамперед ті з них, які пройшли лістинг - спеціальний допуск до обігу на фондових біржах). В умовах України до них можна також віднести цінні папери, що котируються в системі ПФТС.
За способом обігу на ринку.
Обігові цінні папери можуть вільно продаватися й купуватися будь-якими особами на умовах, обговорених законами. Якщо це іменні ЦП, то обов'язковою умовою такого обігу є певна процедура перереєстрації власників (індосамент). Прикладом є іменні акції акціонерних това риств. Обігові цінні папери часто називають ринковими.
Не обігові ЦП не можуть вільно продаватися й купуватися на фон дових ринках. Прикладом таких ЦП є акції засновників інвестиційних фондів, які мають зберігатися в депозитарії й не підлягають обігу на ринку. Ці цінні папери мають тільки первинний ринок, тобто вони про даються емітентом, й інвестори, що їх купили, не мають права перепро дажу цих паперів третім особам. Тому їх називають неринковими.
Цінні папери з обмеженим колом обігу відрізняються тим, що опе рації з ними можуть відбуватися з певними обмеженнями. Прикладом в Україні можуть слугувати акції приватних акціонерних товариств, статутом яких може бути передбачено переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропо нуються їх власником до продажу третій особі (стаття 7 Закону «Про акціонерні товариства»). До 1996 року такими ЦП були також державні облігації України (ОВДЗ), які не продавалися фізичним особам.
Якщо іменний цінний папір передається шляхом здійснення на ньому передавального напису й без реєстрації в реєстрі, що у цьому випадку може бути відсутнім, то він називається ордерним ЦП (напри клад, вексель - в Україні ведеться тільки реєстр виданих векселів).
Емісійні цінні папери можуть випускатися чималими серіями, у великій кількості, і кожна серія складається обов’язково з абсолютно ідентичних за всіма характеристиками ЦП (незалежно від їх виду).
Не емісійні ЦП випускаються мірою необхідності поштучно або малими серіями (наприклад, вексель).
Питання для самоконтролю
4. У чому виражається різниця між іменними цінними паперами
й паперами на пред'явника?
Що таке ринок спот і терміновий ринок цінних паперів?
Що таке довгі й короткі позиції?
14. Які основні принципи розвитку фондового ринку?
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1, 37, 42, 43, 55, 59, 61, 66, 67, 69, 70, 73, 78]
|
|
Професійна діяльність щодо торгівлі цінними паперами |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з професійною діяльністю торгівця цінними паперами, його основними функціями на ринку цінних паперів в Україні |
План вивчення теми
1. Основні види професійної діяльності на фондовому ринку.
2. Діяльність щодо випуску та обігу цінних паперів.
3. Поняття діяльності з управління активами.
Методичні рекомендації до самостійної роботи
Для зниження ризику інвесторів законодавчо в усіх країнах пе редбачене обов'язкове державне регулювання ринку ЦП. Основним принципом державного впливу на цей ринок є забезпечення повного, ясного й правдивого оголошення емітентами всіх чинників, що стосу ються випуску ЦП у вільний продаж.
Кожний ринок капіталу регулюється тією мірою, що необхідна відповідно до діючого законодавства і яка необхідна для забезпечення порядку й безпеки. Регулювання необхідне насамперед для:
захисту учасників ринку;
захисту інвесторів від протизаконної діяльності емітентів або посередників;
захисту непрофесійних інвесторів (приватних осіб), у яких мож ливо обмежений доступ до достовірної інформації на ринку.
Важливе місце в становленні системи державного регулювання ринку цінних паперів в Україні займає ухвалений у жовтні 1996 року Закон «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (№ 475/96-ВР). Відповідно до цього закону визначаються цілі та форми державного регулювання, види професійної діяльності, повноваження органів державного регулювання, завдання й повноваження Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку тощо.
Можна коротко визначити три головні функції державних органів управління з регулювання на ринку цінних паперів:
Державне регулювання випуску й розміщення (реєстрація ви пуску й емісії), реєстрація (ліцензування) професійних учасників ринку.
Забезпечення гласності шляхом уведення певних норм надання інформації про діяльність емітента і її періодичної публікації.
Дотримання правопорядку та контроль над ринком, над опера ціями учасників ринку.
У чинному законодавстві важливе місце займає визначення про фесійної діяльності на ринку цінних паперів.
Професійна діяльність на фондовому ринку - діяльність юридич них осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установ леним до такої діяльності законодавством.
На фондовому ринку здійснюються такі види професійної ді яльності:
діяльність з торгівлі цінними паперами;
діяльність з управління активами інституційних інвесторів;
депозитарна діяльність;
• діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку.
Професійна діяльність на фондовому ринку здійснюється виключ но на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Перелік документів, необхідних для отримання ліцензії, порядок її видачі та анулювання встановлюються Державного комісією з цінних паперів та фондового ринку. Поєднання професійної діяльності на фондовому ринку з іншими видами про фесійної діяльності, за винятком банківської, не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Професійна діяльність учасників фондового ринку, крім депозита ріїв та фондових бірж, здійснюється за умови членства щонайменше в одній саморегулівні організації.
Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками.
За українським законодавством для посередників передбачені такі види професійної діяльності по операціях із цінними паперами:
Виконання перерахованих операцій із цінними паперами (випуск цінних паперів, комісійна й комерційна діяльності) є винятковим видом діяльності, на виконання яких треба одержувати ліцензії в Комісії, при цьому забороняється займатися якимись іншими видами діяльності. Ліцензованим торговцям дозволяється додатково займати ся консультаційною діяльністю з ЦП.
Діяльністю з випуску й обігу ЦП визнається посередницька ді яльність, виконувана банками, а також акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформований за рахунок винятково іменних акцій, та іншими товариствами, для яких операції з ЦП є винятковим видом діяльності.
Торговець цінними паперами може провадити дилерську діяль ність, якщо має сплачений грошима статутний капітал у розмірі не менше ніж 120 тисяч гривень, брокерську діяльність та діяльність з управління цінними паперами - не менше ніж 300 тисяч гривень, ан деррайтинг - не менше ніж 600 тисяч гривень. У статутному капіталі торговця цінними паперами частка іншого торговця не може переви щувати 10 відсотків.
Торговцю цінними паперами забороняється перепродавати (обмі нювати) цінні папери власного випуску.
Торговець ЦП не має права виконувати торгівлю:
Побічним володінням уважається володіння частиною в статутно му фонді такого товариства, що є учасником в іншому товаристві.
Обмеження щодо заборони торгівлі цінними паперами власного випуску, установлені для торговців цінними паперами, не застосо вуються до банків - професійних учасників ринку цінних паперів у частині торгівлі акціями власного випуску.
Всі професійні учасники ринку ЦП, які гають дозвіл (ліцензію) на виконання діяльності з випуску й обігу цінних паперів як виняткової діяльності, за рішенням ДКЦПФР мають обов'язково бути членами при наймні одного об'єднання професійних учасників ринку ЦП (Рішення № 17 від 17 липня 1997 р.). Строк вступу в таке об'єднання (саморегулівну організацію) не пізніше 2-х місяців з моменту одержання ліцензії.
Існують чіткі критерії професійної діяльності на ринку цінних паперів України, однак ці критерії встановлені тільки Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку й законодавчо не підтвер джені. Тому санкції за порушення наведених нижче норм не можуть бути визнані на цей час повністю законними.
За рішенням Комісії професійною діяльністю на ринку ЦП слід вважати:
для фізичних осіб - придбання ними ЦП від свого імені й за свій рахунок і наступне відчуження цих ЦП протягом календарного року, якщо обсяг угод (за номінальною вартістю) перевищує суму, еквівалентну 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ);
для юридичних осіб - придбання ними від свого імені й за свій рахунок ЦП і їх похідних, наступне їх відчуження протягом року після їхнього одержання, якщо обсяг угод (за номіналом) перевищує суму, еквівалентну 10 000 НМДГ.
Ці вимоги не поширюються на випадки, коли операції купівлі-продажу ЦП відбуваються через торговця цінними паперами, що має відповідну ліцензію Комісії. Також не вважається професійною ді яльністю й не потрібне одержання відповідного дозволу при передачі придбаного, зокрема за кошти, векселі за отриманий товар, виконані роботи й надані послуги або при відчуженні векселя, що був отрима ний аналогічним чином. А якщо вексель був придбаний за кошти з подальшим відчуженням за кошти, то ця діяльність уже потрапляє під дію перерахованих вище правил про критерії професійної діяльності на ринку цінних паперів.
Усі особи, які безпосередньо здійснюють операції на ринку цінних паперів (працівники відповідних юридичних осіб), а також керівні посадові особи юридичних осіб, які виконують професійну діяльність на ринку цінних паперів і мають відповідний дозвіл Комісії, повинні пройти сертифікацію на відповідність вимогам Положення про сертифікації осіб, які виконують професійну діяльність із цінними паперами в Україні (Рішення від 29.07.98 № 93). Для одержання сертифіката на право виконання професійної діяльності слід мати кваліфікацію з відповідної спеціалізації й подати в Комісію необхідні документи. Термін дії сертифіката встановлений у три роки.
Слід зазначити, що фізичним особам одержати ліцензію практич но неможливо, тому що відповідно до вимог ДКЦПФР здійснювати виняткову діяльність з випуску й обігу цінних паперів можуть лише господарчі товариства, що відповідають певним вимогам.
В усьому світі первинне розміщення ЦП серед потенційних інвесто рів забезпечують спеціалізовані організації - посередники, які мають відповідне право на цей вид професійної діяльності на підставі чинного законодавства й укладають відповідний договір з емітентом. Також цю процедуру може виконувати емітент самостійно без допомоги посеред ників, але найчастіше це менш ефективно.
За кордоном ці функції часто виконують спеціалізовані інвести ційні банки або вузькоспеціалізовані фінансові фірми, що працюють на ринку цінних паперів.
Зниження ризику для інвесторів на первинному ринку відбува ється за рахунок уведення строгих правил розкриття емітентами всієї необхідної інформації, що дозволяє інвесторам виконувати аналіз і обґрунтований вибір цінних паперів для вкладення коштів.
Питання для самоконтролю.
Які види діяльності на ринку цінних паперів можуть виконувати професійні посередники?
Хто може виконувати професійну діяльність на ринку цінних паперів?
Чи може комерційний банк виконувати торгівлю акціями влас ного випуску?
Що вважається професійною діяльністю на ринку цінних папері в для юридичних осіб?
10. Який порядок емісії акцій публічними акціонерними товариствами?
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,13,16,25,36,37, 38, 39, 43,46,51,53,54,55,57,62,66,69,70,77]
|
Змістовий модуль 2. Особливості емісії (випуску) цінних паперів різних видів |
|
Тема 4 |
Особливості розміщення акцій |
|
Мета заняття |
Ознайомлення з поняттям акції, особливостями первинного розміщення цього цінного паперу, основними принципами діяльності публічного та приватного акціонерного товариства |
План вивчення теми
Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включа ючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодек сом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
У зв'язку з існуванням акцій як цінних паперів, що мають певний набір властивостей і норм, що є найважливішим видом капіталу, варто звернути увагу на розбіжність реального й фіктивного капіталів.
Акція не має строку існування, тобто права власника акції збері гаються доти, доки існує акціонерне товариство.
Для акцій характерна неподільність, тобто однією акцією може володіти кілька осіб і спільне володіння не пов'язане з розподілом прав між власниками, всі вони разом виступають як одна особа і можуть делегувати свої права (наприклад, право голосу) одному з них.
Акція акціонерного товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства. Усі акції товариства є іменними. Акції товариства повинні існувати виключно в бездокументарній формі (ця норма закону набирає чинності через два роки з дня опублікування Закону - з вересня 2010 року).
Іменні акції, як і інші іменні ЦП, обертаються тільки у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії), тобто про всі передачі (відчуження) акцій робиться спеціальний запис про пере дачу прав у реєстрі акціонерного товариства. Оформлення передачі акцій за вказівкою власника виконується емітентом або спеціальним реєстратором (але не власником акцій). Для внесення змін до реєстру необхідна наявність передатного доручення особи, що поступилася правом власності на акції іншій особі. У передатному розпорядженні вказується, кому, в якій кількості передаються цінні папери. Підпис власника цінних паперів на передавальному розпорядженні інколи має бути завірений нотаріально. На підставі поданих документів робиться спеціальний запис у реєстрі товариства про перехід прав власності. Усі права, що випливають із володіння цінним папером, переходять до нового власника з моменту внесення змін у реєстрі, тобто переходу до власника права власності. При випуску іменних акцій товариство має повну інформацію про всіх акціонерів: скільки в кожного голосів, кому й скільки дивідендів треба буде виплатити тощо. Варто враховувати, що обіг іменних акцій вимагає розвинутої інфраструктури фондового ринку й великих витрат при проведенні трансакцій.
До вересня 2010 року акції можуть існувати в паперовій формі (до кументарна форма випуску) або у вигляді записів на магнітних носіях (у пам'яті комп'ютерів) у бездокументарній, безпаперовій формі. При документарній формі випуску акціонерам має видаватися сертифікат акції - документ, що засвідчує право власності на такі акції. У серти фікаті акцій вказується найменування емітента, загальна кількість випущених акцій і кількість акцій, що належить цьому акціонерові. Після реєстрації випуску акцій у бездокументарній формі емітент зобов'язаний оформити глобальний сертифікат випуску акцій і депо нувати сертифікат у депозитарії. Якщо випуск буде визнаний таким, що не відбувся, то депозитарій за наказом емітента виконує погашення глобального сертифіката й видаляє його зі сховища.
Іменні акції можуть бути зареєстровані в реєстрі на ім'я справж нього власника, який фактично володіє акціями, або на ім'я номі нального утримувача, що не є їх власником, тримає їх і в необхідних випадках проводить операції з акціями, що належать клієнтам, справжнім власникам. Ця система істотно спрощує процес торгівлі такими акціями. Можливий варіант зберігання сертифікатів і ведення реєстру в депозитарії, причому при всіх операціях сертифікати зали шаються в депозитарії. Такий сертифікат називається іммобілізова ним. Якщо зміна права власності виконується без створення нового сертифіката, то така система часто називається бездокументарним переказом.
Цикл життя цінних паперів і зокрема акцій складається з таких основних фаз:
Первинна емісія акцій - це розміщення емітентами цих цінних паперів серед їхніх перших власників. Процедура первинних емісій у всіх країнах вимогливо регламентується законодавством і відповід ними державними органами. Первинна емісія акцій здійснюється при заснуванні акціонерного товариства, при подальшому збільшенні роз мірів статутного фонду або при перетворенні державного підприємства на акціонерне товариство (приватизація).
Відповідно до міжнародної практики, первинна емісія акцій може здійснюватися у формі:
До достоїнств публічного розміщення акцій звичайно відносять:
До недоліків публічного розміщення акцій можна віднести:
Відповідно статті 9 Закону України «Про акціонерні товариства» створення акціонерного товариства та розміщення при цьому його акцій здійснюється виключно шляхом закритого (приватного) розмі щення серед засновників товариства. Акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону.
Процедура і правила збільшення статутного фонду й додаткового ви пуску акцій для акціонерного товариства в Україні описані в розділі 16.
Розміщення випусків акцій.
У міжнародній практиці існує кілька шляхів, якими фірма, що бажає вийти на фондовий ринок зі своїми акціями, звичайно здійснює свою емісію. Особливо слід все це враховувати для наступного прохо дження лістингу на фондовій біржі. Найбільш ефективним є розміщен ня нових акцій за допомогою фінансового посередника. Найчастіше в цій ролі виступають інвестиційні банки або інвестиційні компанії.
Інвестиційний банк - це компанія (комерційний банк), що ви ступає посередником між емітентом та інвесторами при первинному розміщенні цінних паперів, включаючи купівлю випусків і їх наступне розміщення.
Питання для самоконтролю
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,13,25, 37,39,40,41,42, 43,46,49,50,54,57,62,63,66,69,70,]
|
Тема 5 |
Особливості розміщення облігацій та казначейських зобов’язань. |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з особливостями первинного розміщення облігацій та казначейськи зобов”язань. |
План вивчення теми
1. Поняття облігації.
2. Особливості розміщення корпоративних облігацій.
3.Особливості розміщення облігацій внутрішніх та зовнішніх державних займів.
4.Особливості розміщення облігацій, емітентами яких є місцеві органи влади. Особливості розміщення казначейських зобов’язань.
5.Поняття казначейського зобов’язання України.
6. Види казначейських зобов’язань за строками обігу .
7. Порядок емісії казначейських зобов’язань України.
Методичні рекомендації до самостійної роботи
Облігація — цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітен та повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.
Емітент у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.
Відсоткові облігації - облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.
Цільові облігації - облігації, виконання зобов'язань за якими до зволяється товарами та (або) послугами відповідно до вимог, встанов лених умовами розміщення таких облігацій.
Дисконтні облігації - облігації, що розміщуються за ціною, ниж чою за їх номінальну вартість. Різниця між ціною придбання та номі нальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.
Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашен ня, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення облігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі, коли така можливість пе редбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення.
Утримувач облігації є кредитором, але не співвласником корпо рації (емітента), як акціонер. Тому облігація - це не титул власності. Утримувачі облігацій не мають право голосу в справах корпорації й участі в чистих прибутках як акціонери, але вони звичайно можуть вимагати задоволення своїх законних вимог, аж до вимоги оголошен ня корпорації банкрутом, якщо, звісно, не будуть здійснені необхідні виплати відсотків або основної суми боргу. Облігації, як правило, випускаються на зазначений період і після закінчення цього терміну мають викуповуватися (погашатися).
Державна облігаційна позика
Державний кредит, по суті, — це сукупність еко номічних відносин, що виникають між державою, як позичальником, і кредиторами — фізичними або юридичними особами (приватними особами, фінан сово-кредитними установами, акціонерними това риствами, іноземними урядами, міжнародними фі нансовими організаціями тощо) у процесі формуван ня загальнодержавного фонду грошових ресурсів.
Указ Президента України «Про державні обліга ції» став поштовхом для розвитку взаємин під час випуску державних облігацій, а Постанова Кабміну «Про випуск облігацій внутрішньої державної пози ки» створила умови для їхнього подальшого функці онування.
За місцем розміщення державний кредит поділя ється на зовнішній (в тому випадку, коли одна кра їна надає на визначених умовах чи без них кредит іншій країні) і внутрішній (у національній валюті шляхом емісії цінних паперів). У даному випадку це буде державна позика шляхом випуску облігацій. Зрозуміло, що держава здійснює такі дії, переслі дуючи одну або навіть кілька цілей одразу. Це може відбуватися з метою вилучення з обігу зайвої грошо вої маси для підтримки національної валюти або для отримання необхідної суми коштів на підтримку економіки країни, або для того, щоб зробити націо нальний ринок цінних паперів більш надійним та привабливим, чи для всього перерахованого одно часно.
Державні облігаційні позики в Україні за терміна ми надання поділяються на три, шести та дванадцятимісячні. Всі позики випускаються на умовах по вернення в зазначені строки, а також виплати пев ного доходу за ризик. Залежно від того, до якого типу належить позика, нараховуються різні дохо ди по облігаціях. Як правило, із зростанням ризику доходи по державних облігаційних позиках мають втрачати свою вартість.
Отже, державні облігації — це облігації, випуск яких здійснено від імені держави чи від імені будь-якого її органу. На розвинутих іноземних ринках цінних паперів держава, її органи, якщо вони висту пають у ролі емітентів, діють як рядові учасники ринку, тобто поруч і на рівних умовах з інституційними учасниками ринку. Від імені держави обліга ції випускаються Міністерством фінансів чи анало гічним йому органом державної виконавчої влади. Облігації, випуск у світ яких має здійснюватися від імені конкретного органу держави, випускаються са ме цим органом. Наприклад, законодавство США надає можливість і право окремим федеральним ор ганам випускати облігації від свого імені.
Випущені від імені держави облігації спрямову ються на фінансування загальнодержавних проек тів. Держава є досить складним механізмом управ ління суспільством. З метою забезпечення його нор мального функціонування необхідно щорічно розра ховувати потребу в коштах (бюджет) та можливі джерела надходження коштів. Таким чином, здій снюється розрахунок зведеного державного бюдже ту. Державні бюджети в усіх країнах готуються ви конавчою владою, а затверджуються законодавчою.
Бюджетне управління суспільними відносинами — це найбільш важливий спосіб державного кредиту вання, тому що за допомогою бюджетних важелів держава має можливість здійснювати вплив на стан тих чи інших сфер життєдіяльності суспільства, прискорювати чи стримувати їхній розвиток, впли вати на його стан у майбутньому.
У нашій державі, так само як і в будь-якій іншій, бюджетний механізм є складною, неординарною сис темою численних та взаємопов'язаних між собою «грошових потоків», по одних з яких гроші надхо дять до бюджету (надходження), а по інших витіка ють з нього (видатки). Крім того грошові потоки роз різняються за обсягами та швидкістю. З огляду на це у держави досить часто виникає потреба у пози ках. Задовольнити таку необхідність можна шляхом отримання кредитів іноземних держав, банківських кредитів у своїй країні, а також шляхом випуску цінних паперів. Останній шлях є найбільш сприят ливим для держави.
Світовий досвід свідчить, що у практиці держав ного управління трапляються непоодинокі випадки, коли держави беруть кредити у своїх центральних банків під визначені відсотки, потім повертають от риманий кредит і сплачують борги за ним. У розпо рядженні центрального банку держави завжди є пев ний обсяг грошових коштів, які він може і має на мір надавати у вигляді кредитів. Питання полягає в тому, хто стане основним користувачем кредиту. Як що єдиним кредитокористувачем буде держава, всі інші учасники ринкових операції будуть позбавлені будь-якої чи достатньої можливості брати кредити в центральному банку, без яких буває важко обходи тися, тому що в них є значна кількість кредитоотри-мувачів — виробників товарів, робіт, послуг. А це, в свою чергу, негативно позначається на останніх і призводить до зменшення кількості і погіршення якості товарів та послуг, які пропонуються суспіль ству власними виробниками. Такий стан не влашто вуватиме ні виробників, ні комерційні банки, ні са му державу, тому що одне із основних зобов'язань державного управління полягає в тому, щоб сприяти розвитку національної економіки та підвищенню добробуту свого населення.
Якщо держава буде помірним позичальником гро шових коштів Національного банку, то та частина, що залишиться в нього, може бути позичена вироб никам товарів та послуг. Це в певній мірі поліпшить їхнє становище, а також становище населення, знач на частина якого заробляє гроші, працюючи на під приємствах, які виробляють товари чи надають по слуги, та витрачає зароблені гроші, купуючи товари та послуги.
За цих обставин простежується певна закономір ність: чим менше держава бере в борг у Центрального(Національного) банку, тим більші можливості бу дуть для надання кредитів комерційним банкам, ви робникам, і, як наслідок, такі засоби сприятимуть насиченню національного ринку необхідною продук цією власного виробництва. З огляду на це у деяких країнах, зокрема в Данії, законодавчо заборонено державі брати кредити у Центрального банку.
Центральний банк не виступає головним концент ратором грошової маси в країні, хоча і регулює масу грошей в обігу. Значна частина грошей знаходиться поза цим банком — у комерційних банках, пенсій них фондах, страхових компаніях та інших устано вах, які забезпечують розвиток ринкової інфраст руктури. З метою запозичення коштів у різних інститутів, а також у населення держава здійснює випуск облігацій. А якщо потреба в додаткових гро шових коштах зростає, то в такому випадку державі доводиться здійснювати випуск облігацій у більшо му обсязі, зосереджуючи увагу не лише на їх кіль кості, а й на різноманітності.
Якщо ж на це дивитися з іншого боку, то ринкові інститути завжди мають тимчасово вільні гроші, які вони готові вкладати в надійні і ліквідні держав ні облігації, а не в акції підприємств-банкрутів, сприяючи, тим самим, розвиткові ринку цінних па перів.
Таким чином, фінансування потреб бюджету є ос новною метою випуску державою облігацій.
Іншою метою випуску облігацій внутрішньої дер жавної позики є збільшення надходження іноземної валюти. Це насамперед сприяє підтримці націо нальної грошової одиниці. При цьому держава не обов'язково має здійснювати з цією метою випуск облігацій в іноземній валюті. У країнах з розвине ною економікою держава впливає на надходження валюти шляхом встановлення певного відсотка на свої облігації, деноміновані в національній валюті. У випадку, якщо відсоткова ставка на державні об лігації є вищою за ставку за аналогічні цінні папери інших країн, то іноземні інвестори можуть віддати перевагу першим, тому що дохід від них буде більшим.
Для придбання таких облігацій іноземні інвестори будуть купувати національну валюту країни, в якій здійснено випуск цих облігацій, та розраховуватися валютою за ці облігації. Збільшення продажу націо нальної валюти означає, що попит на неї зростає і, таким чином, підвищується ціна на цю валюту. А це, в свою чергу, викликає зростання курсу цієї на ціональної валюти.
Однак слід пам'ятати, що «фінансові ігри» з облі гаціями такого рівня є досить небезпечними, особли во в тому випадку, коли ці цінні папери не забезпе чені відповідним рівнем розвитку економіки. Висо кий дохід від державних облігацій повинен відобра жати доходність економіки, додаткові надходження до бюджету, нормальну роботу окремих підпри ємств. В умовах же економічної кризи випуск дер жавних облігацій з високими відсотковими ставка ми є просто неприпустимим. Наприклад, однією з причин фінансової кризи восени 1998 року в Україні стала неспроможність держави сплачувати свої бор ги за випущені раніше облігації.
Третьою важливою метою державних облігацій є приведення в дію механізму стримуючого впливу на інфляцію. У цьому випадку грошова маса, отримана від реалізації випущених облігацій, тимчасово вилу чається «з обігу», тобто «притримується». Якщо в обігу перебуває значна кількість грошової маси, то вона підвищує можливість покупців витрачати кош ти на придбання товарів та послуг, тобто викликає зростання попиту. А це, в свою чергу, викликає під вищення цін на товари та послуги, тобто зростання інфляції. Для того, щоб не давати купівельному по питу зростати швидкими темпами, необхідно змен шити кількість грошей, які можуть бути витрачені на придбання товарів та послуг. Зробити це мож на шляхом введення дієвих стимулів для того, щоб заощадження коштів та отримання доходів від цього було більш вигідним, ніж витрачання їх на придбання товарів чи послуг. А це досягається у певній мірі за допомогою випусків державних облі гацій.
Муніципальні (місцеві) облігації
Однією з найбільш характерних особливостей фор мування за сучасних умов бюджетів різних рівнів та позабюджетних фондів є податки і нормовані відра хування. При цьому значна частина видатків покла дається на місцеві бюджети.
Тому вирішення фінансових проблем регіонів слід здійснювати через розширення джерел доходу за ра хунок неподаткових надходжень.
Перспективним напрямом залучення фінансових ресурсів для місцевих органів влади України є ви пуск муніципальних облігацій.
В умовах загальної стагнації економіки, коли бюд жети всіх рівнів зводяться з дефіцитом, розв'язання фінансових проблем місцевими органами влади є до сить складним завданням. Зростаюча за останні ро ки економічна самостійність регіонів не тільки дасть змогу місцевим органам влади розвивати ініціативу, але й покладе на них частку відповідальності за реа лізацію економічної політики держави.
Водночас місцеві органи влади можуть бути актив ними учасниками ринку цінних паперів. Емісія муні ципальних облігацій забезпечує зниження вартості обслуговування внутрішнього боргу, залучення в еко номіку регіону коштів іноземних інвесторів та сприя тиме трансформації коштів населення в інвестиції.
Місцеві облігації можуть заміняти облігації внут рішньої державної позики (ОВДП) при переорієнта ції Мінфіна України на залучення дешевих грошей на європейському ринку. При цьому кошти будуть спрямовані на конкретно визначені програми роз витку регіону, а також для фінансування різного ро ду місцевих проектів — будівництва мостів, очисних споруд, системи водопостачання тощо, що створить нові робочі місця, збільшить податкові надходжен ня, зменшить соціальну напругу, сприятиме розвит ку інфраструктури ринку цінних паперів. Серед на ціональних інвесторів зросте зацікавленість у надій них і ліквідних цінних паперах (надійність, зокре ма, може забезпечуватися двома способами: загаль ною податковою потужністю і доходами існуючих і працюючих об'єктів), а іноземні інвестори поширять наступ на український фондовий ринок. Саме тому відсоткові ставки за муніципальні облігації є дуже наближеними до відсоткових ставок за державні об лігації внутрішньої державної позики.
Кошти, що надходять від випуску і реалізації міс цевих облігацій у більшості випадків зараховуються у позабюджетні фонди. Наприклад, для реалізації якого-небудь проекту місцевого значення муніци пальний орган може виділити частину коштів з міс цевого бюджету, взяти банківський кредит (що не завжди буває вигідним) чи використати позабю джетні кошти, отримані від випуску місцевих облі гацій. Інвестори, котрі купують місцеві обліга ції, постачають муніципальним органам необхідні для реалізації проектів кошти. Якби не ці надхо дження, то місцеві органи вимушені були б викорис товувати відповідну частину коштів місцевого бюд жету, отриманих за рахунок підвищення місцевих податків.
Отже, місцеві облігації залишаються одним із остан ніх джерел інвестування в економіку України. Адже відомо, що кошти, залучені через розповсюдження ОВДП, спрямовуються на покриття дефіциту бюдже ту, а не на виробництво.
При цьому зазвичай, корисно і необхідно врахову вати досвід інших країн, які вже здійснювали ви пуск та реалізували місцеві облігації. У нашій кра їні здійснення таких проектів доцільно було б по класти на інвестиційні компанії, які мають кваліфі ковані кадри та відповідний досвід роботи.
Досвід європейських країн свідчить, що місцеві органи влади неспроможні нормально функціонува ти, не випускаючи місцеві облігації. Принципи фі нансування капітальних і поточних витрат ґрунту ються на вартісних показниках, і мешканці відпо відного регіону можуть вкладати власні кошти на їх здійснення. Це має своє підґрунтя: по-перше, пози ки доцільні для місцевих капітальних вкладень то му, що такі вкладення корисні для людей протягом багатьох наступних років, а повернення їх та відсот ки за них будуть виплачуватися в наступні роки (розділ 9 Європейської Хартії місцевого самовряду вання аргументує ці дії так: місцеві органи влади матимуть доступ до капітальних ринків, щоб залу чити гроші для інвестиційних завдань), по-друге, позики є недоцільними для поточних витрат місце вої влади тому, що таке їх використання, а вірніше (проїдання), дає змогу перевести вартість цих витрат на майбутні покоління громадян, які не будуть ними користуватися, а вимушені будуть їх повертати шля хом виплати податків. Отже, будь-які позики корис ні лише тоді, коли отримані кошти використовують ся на розширення виробництва чи впровадження но вих технологій, які дозволять отримувати більше продукції при меншій собівартості і вищій якості. А це, в свою чергу, дає змогу отримати більше коштів від реалізації виготовленої продукції і повернути по зичені попередніми поколіннями гроші.
З наведеного зрозуміло, що необхідність місцевих облігацій як важливого інструмента фондового рин ку місцевих облігацій очевидна. Але не можна по кривати бюджетний дефіцит за допомогою обліга ційних позик.
Державна політика в ставленні до ринку місцевих облігацій повинна спрямовуватися на недопущення штучного посилення диференціювання регіонів, під вищення ефективності використання місцевими ор ганами коштів з метою виробничого інвестування і підконтрольності цих процесів для органів влади, інформаційної відкритості для інвесторів і населен ня регіонів.
На сучасному етапі на розвиток ринку облігацій місцевих позик негативний вплив має недосконала інфраструктура фондового ринку України.
Складності, що стоять на шляху розвитку ринку місцевих облігацій, можуть бути вирішені державою тільки в тісній взаємодії з професійними учасника ми фондового ринку. У цьому зв'язку доцільно наго лосити на можливості активного використання са морегулювання як засобу оперативного вирішення проблем. Слід наголосити, що функції, пов'язані з прямою участю держави в створенні інфраструктури ринку цінних паперів, є тимчасовими, й згодом вони будуть повністю передані учасникам ринку. Ство рення саморегулюючої організації учасників ринку місцевих цінних паперів дозволить вирішити проб леми, пов'язані з розвитком інфраструктури ринку, забезпеченням ліквідності й інформаційної відкри тості ринку та вдосконаленням законодавства з цих питань.
Сам випуск облігацій відіграє важливу роль. По рядок випуску та обігу облігацій місцевих позик в Україні регулюється Положенням про порядок ви пуску та обігу облігацій місцевих позик.
Казначейське зобов'язання України – державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України.
Обсяг емісії казначейських зобов'язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, ви значених законом про державний бюджет України на відповідний рік.
Емісія казначейських зобов'язань України є частиною бюджетно го процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Казначейські зобов'язання України можуть бути:
довгострокові - понад п'ять років;
середньострокові - від одного до п'яти років;
короткострокові - до одного року.
Емітентом казначейських зобов'язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.
Казначейські зобов'язання України можуть бути іменними або на пред'явника. Казначейські зобов'язання України розміщуються у документарній або бездокументарній формі. У разі розміщення каз начейських зобов'язань України у документарній формі видається сертифікат.
У сертифікаті казначейського зобов'язання України зазначаються вид цінного папера, найменування і місцезнаходження емітента, сума плате жу, дата виплати грошового доходу, дата погашення, зазначення місця, в якому має бути здійснено погашення, дата і місце видачі казначейсько го зобов'язання України, серія та номер сертифіката казначейського зобов'язання України, підпис керівника емітента, або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента. У сертифікаті іменного казначей ського зобов'язання України також зазначається ім'я власника.
Особливості погашення та реалізації прав за казначейськими зо бов'язаннями України визначаються умовами їх розміщення.
Рішення про розміщення казначейських зобов'язань України при ймається згідно з Бюджетним кодексом України. У рішенні передба чаються умови розміщення та погашення казначейських зобов'язань України. Порядок визначення вартості продажу казначейських зо бов'язань України під час їх розміщення встановлюється Міністерством фінансів України.
Питання для самоконтролю
10. Хто й на підставі чого визначає ціну відсікання по ОВДЗ?
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1, 6, 13, 42, 43, 49, 53, 62, 64, 67, 69, 70, 73]
|
Тема 6 |
Особливості випуску векселів |
|
Мета заняття |
Ознайомитися та проаналізувати основні акти законодавства, що регулюють вексельний обіг в Україні. |
План вивчення теми
1.Поняття векселю. Товарний характер векселю в Україні.
2. Українське законодавства щодо випуску та обігу векселів. (Ознайомлення з основними засадами Женевської вексельної конвенції 1930 року, якою введено Уніфікований закон про переказні й прості векселі (з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї конвенції)
Методичні рекомендації до самостійної роботи
Векселі – найважливіші засоби оплати товарів і послуг, одержання цих товарів і послуг у кредит без їх негайної оплати грошима. Вони виникають і функціонують в обігу на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин і як різновид кредитних грошей, різновид цінних па перів, які мають певні переваги перед паперовими грошима. Наприклад, вони не так знецінюються, в обігу перебувають протягом зазначеного договором часу, різко скорочують необхідність у готівці, зменшують витрати обігу й прискорюють його. Маючи функції платіжних засобів, векселі не мають примусового обігу. З одного боку, вони забезпечені ре альними товарами, наприклад, цукром у виробника, а з іншого, - часто мають самостійну вартість, що дозволяє проводити операції з ними як із цінними паперами. На відміну від грошей векселі слугують одночасно й кредитними документами, які виражають реальні ціннісні відносини між кредиторами й боржниками, і знаками коштів, які безпосередньо пов'язані з товарними операціями й рухом товарних цінностей.
Законодавча база застосування векселів в Україні
У нашій країні ухвалена низка нормативних та інструктивних до кументів, які регулюють порядок видачі, обігу, обліку й пред'явлення до оплати векселів:
Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року № 3480-ІV.
Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 року №2374-111.
Інструкція Міністерства фінансів про порядок видачі, обліку й погашення векселів Державного казначейства України від 9 грудня 1997 р. № 3/2443.
У 1999 році Україна приєдналася до Женевської вексельної конвенції 1930 року, якою введено Уніфікований закон про переказні й прості векселі (з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї конвенції).
Інші акти законодавства України, ухвалені відповідно до Закону №з 3480.
Слід зазначити, що в нашому законодавстві є деякі положення, що відрізняються від міжнародного права. Є положення, за яким вексель мають підписувати дві особи - керівник підприємства та головний бухгалтер.
Відповідно до діючих норм, вексель - фінансовий інструмент, що виконує функції цінного папера, розрахункових коштів і боргового зобов'язання залежно від обставин. Відповідно до Уніфікованого закону про переказні й прості векселі, вексель це безумовне грошове зобов'я зання. Відповідно до норм НБУ, вексель - розрахунковий (платіжний) документ і засіб оформлення товарного кредиту. Відповідно до Закону «Про цінні папери та фондовий ринок», вексель є цінним папером.
В Україні векселі виконуються тільки на спеціальних бланках і таких, що виготовляють централізовано. При цьому якщо наймену вання «вексель» (вексельна мітка) виконано українською мовою, то й документ заповнюється українською мовою. Якщо цю вимогу законо давства не виконано, наприклад, вексель заповнений на українському бланку, але російською мовою, то можливі складності у здійсненні деяких операцій із цим векселем, наприклад, нотаріус може відмовити в оформленні протесту.
Велика перевага вексельного обігу виникає за умови активної учас ті в цих операціях комерційних банків. Наприклад, вексельний облік за допомогою операцій комерційних банків набуває строго визначеного й установленого характеру.
Нагадаємо, що розрахунковий вексель – це вексель, що придбавається з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Суть такої операції полягає в тім, що різниця між ціною купівлі векселя й вексельною сумою є доходом. Тому часто самі емітенти векселів викуповують свої векселі з істотним дисконтом і одержують за рахунок цього помітну знижку в ціні отриманого за векселем товару (послуги).
При ринковому обігу векселів часті випадки досить великого дис конту, тобто купівля-продаж векселя і його передача здійснюються зі значною знижкою в ціні (зі знижкою від номіналу). Величина дис конту визначається сторонами й визначається, виходячи зі строків векселя, з можливостей підприємства оплатити це зобов'язання, вартості ресурсів на ринку, економічної й політичної ситуації, з економічних прогнозів. Власник векселя сам вирішує, що йому ви гідніше - втратити певну суму на дисконті при продажі векселя, чи очікувати певний час (часто з ризиком і без гарантій) до одержання грошей за даним векселем.
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,3, 13,14,16,17,21,35,37, 54,57,63,66,68,69,72,73]
|
Тема 7 |
Особливості розміщення інших цінних паперів. |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з основними особливостями розміщення іпотечних цінних паперів, депозитних та ощадних сертифікатів, сертифікатів ФОН. |
План вивчення теми
1.Особливості розміщення іпотечних цінних паперів.
2.Особливості розміщення сертифікатів фондів операцій з нерухомістю.
3.Особливості розміщення депозитних та ощадних сертифікатів.
Заставна – це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її видача передбачена іпотечним договором.
Після державної реєстрації іпотеки оригінал заставної передається іпотекодержателю, якщо інший порядок передачі заставної не встановлено іпотечним договором. Заставна не є емісійним цінним папером. Першим власником заставної є особа, яка на момент видачі заставної відповідно до умов іпотечного договору має статус іпотекодержателя. Якщо інше не передбачено іпотечним договором, оригінал заставної передається такому іпотекодержателю.
Іпотечний сертифікат (далі - сертифікат) - іпотечний цінний папір, забезпечений іпотечними активами або іпотеками.
Кредитодавець, який є власником іпотечних активів, має право випустити сертифікати на умовах відповідно до цього Закону.
Сертифікати мають строк обігу, сертифікати з фіксованою дохідністю – номінальну вартість, сертифікати участі - частку консолідованого іпотечного боргу, що припадає на один сертифікат. Номінальна вартість та строк обігу сертифікатів одного випуску мають бути однаковими. Номінальна вартість може бути встановлена в національній валюті з урахуванням інфляційного застереження. Строк обігу сертифікатів одного випуску не може перевищувати строк існування іпотечних активів, які є забезпеченням цього випуску, та строку відчуження іпотечних активів.
Іпотечні сертифікати можуть бути випущені у вигляді:
Умови випуску та обігу сертифікатів.
Рішення про випуск сертифікатів, умови випуску, обігу та розрахунків за ними приймає виконавчий орган емітента та оформлює це рішення протоколом.
Інформація про випуск сертифікатів та випуск сертифікатів підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Емітент сертифікатів зобов'язаний після реєстрації оприлюднити інформацію про випуск сертифікатів шляхом її розміщення у друкованих засобах масової інформації.
Випуск сертифікатів здійснюється з додержанням таких вимог:
Обслуговування операцій та проведення розрахунків за операціями з сертифікатами здійснюються відповідно до розпоряджень власника цих сертифікатів або внаслідок виконання безумовної операції з сертифікатами та на підставі наданих документів, які є підтвердженням правомірності здійснення цих операцій.
Якщо емітентом є небанківська фінансова установа, кошти за розміщені сертифікати акумулюються на рахунку, відкритому нею в обслуговуючому банку. Якщо емітентом є банк, такі кошти він акумулює на окремому рахунку у своєму балансі.
Сертифікати є неподільними.
Виконавчий орган емітента може прийняти рішення про емісію сертифікатів наступного випуску до закінчення строку обігу сертифікатів попереднього випуску, якщо для кожного з випусків сформовано окремі іпотечні активи.
У разі, якщо по закінченню строку, вказаного в інформації про випуск сертифікатів, вони були розміщені не в повному обсязі, емітент має провести трансформацію (перетворення) іпотечного активу з урахуванням результатів розміщення сертифікатів цього випуску.
Співвідношення вартості розміщених сертифікатів та вартості трансформованих іпотечних активів, які забезпечують виконання зобов'язань за розміщеними сертифікатами, має відповідати вимогам цього Закону.
Після завершення такої трансформації емітент зобов'язаний оприлюднити скориговану з її урахуванням інформацію про випуск сертифікатів, надіслати таку інформацію усім власникам сертифікатів даного випуску та повідомлення в Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.
Іпотечні сертифікати можуть бути випущенні у таких формах:
Форма випуску сертифікатів установлюється рішенням про випуск сертифікатів. Сертифікати одного випуску мають одну форму випуску.
Вимоги щодо виготовлення бланків сертифікатів затверджує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Сертифікат фонду операцій з нерухомістю - цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю.
Проспект емісії сертифікатів ФОН (Фондів операцій з нерухомістю) є публічною або приватною
пропозицією (офертою) з умовами управління майном та визначеними обмеженнями права довірчої власності управителя.
Особа, яка визнала умови Правил ФОН та проспекту емісії
сертифікатів ФОН, стає власником таких сертифікатів після
укладання договору про придбання сертифікатів ФОН, сплати коштів за зазначені цінні папери та зарахування сертифікатів ФОН на рахунок цієї особи у цінних паперах, відкритий у зберігача. При
розміщенні сертифікатів ФОН депозитарій після зарахування цінних
паперів випуску на рахунок у цінних паперах емітента за
розпорядженням емітента переказує протягом одного дня весь випуск
сертифікатів ФОН на рахунок в цінних паперах обраного емітентом
зберігача. До розпорядження про переказ сертифікатів ФОН з рахунку
емітента на рахунок зберігача не додається перелік осіб
(депонентів цього зберігача), що стають власниками сертифікатів ФОН.
Власник сертифікатів ФОН доручає управителю здійснювати
управління ФОН на його розсуд в інтересах власників сертифікатів
ФОН шляхом спрямування коштів ФОН на цілі, визначені в Правилах ФОН та інвестиційній декларації ФОН.
Питання для самоконтролю.
Бібліографічний список до самостійної роботи
[3,5,8,13,14,16,18,20,37,44, 51,54,57,60,62,67]
|
Змістовий модуль 3. Особливості обігу цінних паперів першого порядку |
|
|
Тема 8 |
Особливості обігу акцій. |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з основними різновидами та властивостями акцій під час проведення операцій на вторинному ринку. |
План вивчення теми
Акції можуть бути простими (звичайними) і привілейованими, які відрізняються між собою насамперед правами їхніх власників.
Власники простих акцій мають такі права:
Акціонери акціонерного товариства публічного типу (раніше - від критого) можуть відчужувати належні цім акціонерам акції без згоди інших акціонерів та товариства. Статутом приватного товариства може бути передбачено переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються власником до продажу третій особі.
Відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства», за значене вище переважне право акціонерів на придбання додатково випущених акцій визначає право всіх акціонерів - власників простих акцій придбати прості акції додаткового випуску пропорційно частці приналежних йому простих акцій у загальній кількості простих акцій товариства. Виконавчий орган акціонерного товариства має забез печити можливість акціонерам скористатися переважним правом на придбання (підписку) додатково випущених акцій. Недотримання цього є підставою для відмови в реєстрації випуску акцій.
Для того щоб практично реалізувати право акціонерів на при дбання додатково випущених акцій, у багатьох країнах передбачене обов'язкове розсилання акціонерам персонального повідомлення про те, що вони мають право придбати додаткові акції пропорційно кіль кості наявних у них акцій. У повідомленні звичайно має вказуватися кількість акцій (кількість прав), на які можна підписатися, термін дії прав, ціна реалізації цього права, тобто за якою ціною можна придбати додаткові акції.
Весь перерахований і передбачений законодавством набір прав ак ціонерів у юридичній практиці часто називається правами з папера. Також сам цінний папір є об'єктом права власності, і це право часто йменують правом на папір.
Коли ми говоримо про право акціонерів на участь в управлінні, варто мати на увазі, що це право також виражається у виборності органів управління акціонерним товариством, і кожний акціонер має право вибирати й бути обраним у Правління товариства, Наглядову раду (раду директорів) і в Ревізійну комісію. У деяких країнах для управління й контролю над діяльністю товариства від імені акціо нерів призначаються директори (рада директорів, що еквівалентна правлінню).
Привілейовані акції надають їх власникам переважні, щодо влас ників простих акцій права на отримання частини прибутку акціонер ного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передба чених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Акціонерне товариство розміщує привілейовані акції різних кла сів (з різним обсягом прав), якщо така можливість передбачена його статутом. У такому разі умовою їх розміщення є черговість отримання дивідендів і виплат з майна ліквідованого товариства для кожного кла су привілейованих акцій, розміщених акціонерним товариством, яка встановлюється статутом товариства. Залежно від умов розміщення привілейовані акції певних класів можуть бути конвертовані у прості акції або у привілейовані акції інших класів.
В Україні статут акціонерного товариства повинен містити відо мості про кількість кожного класу привілейованих акцій, умови та порядок конвертації привілейованих акцій у прості акції товариства чи у привілейовані акції іншого класу у випадках, якщо товариством передбачений випуск привілейованих акцій. Також статутом може бути передбачено створення спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями.
Кожною привілейованою акцією одного класу її власнику - акціо неру надається однакова сукупність прав. У статуті акціонерного това риства визначається обсяг прав, які надаються акціонеру - власнику кожного класу привілейованих акцій.
Акціонери - власники привілейованих акцій певного класу мають право голосу під час вирішення загальними зборами акціонерного товариства таких питань:
Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25 відсотків.
Власники привілейованих акцій найчастіше не мають права на участь в управлінні компанією (не мають права голосу), але мають такі привілеї:
Існують конвертовані привілейовані акції, які можуть у заздале гідь обговорений термін і за заздалегідь обговореним курсом конвер туватися в прості (обмінюватися на встановлену кількість простих), якщо це передбачено умовами випуску. Також вони можуть бути від кличними або поворотними, за якими передбачається можливість або обов'язок компанії викупити ці акції.
Випуск конвертованих привілейованих акцій здійснюється з метою підвищення попиту на привілейовані акції в умовах, коли по останнім не забезпечуються достатні дивіденди. Обмін простих акцій на приві лейовані законодавством не передбачений.
Не допускається оголошувати конвертацію акцій для якоїсь части ни емісії чи для певної категорії акціонерів, наприклад, для акціонерів, що не працюють на цьому підприємстві.
Ці акції ще називають преференційними. Варто враховувати, що у зв'язку з фіксованими дивідендами привілейовані акції не можуть забезпечувати довгострокового зростання капіталу, тобто зростання курсової вартості.
Отже, привілейовані акції займають проміжне положення між облігаціями й простими акціями, тому що по них найчастіше ви плачується фіксований доход, І їхні власники не мають можливості брати участі в управлінні товариством. Випуск привілейованих ак цій дає можливість акціонерному товариству залучити певні кошти (повторимо, що не більше 25% статутного фонду) і в той самий час дозволяє власникам простих акцій зберегти повний контроль над компанією.
Випуск привілейованих акцій найчастіше здійснюється за необ хідності швидко збільшити власний капітал для реалізації великих проектів з умовою запобігання втрати контролю над управлінням компанією. При випуску відкличних привілейованих акцій з фік сованим рівнем прибутковості емітенту вигідно при падінні середньо-ринкового рівня процентних ставок відкликати даний випуск і зробити емісію нових акцій зі зниженим рівнем прибутковості. Отже, це один зі способів зниження так званого процентного ризику. Для такого викупу компанія має створити спеціальний викупний фонд, установити строки й розмір викупної премії, щоб зацікавити власників акцій.
Питання для самоконтролю
Бібліографічний список до самостійної роботи
[3,5,8,13,14,16,18,20,37,44, 51,54,57,60,62,67]
|
Тема 9 |
Особливості обігу облігацій |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з основними різновидами та властивостями облігацій під час проведення операцій на вторинному ринку. |
План вивчення теми
1.Основні види облігацій, що можуть випускатися згідно до діючого законодавства України: відсоткові, дисконтні, цільові. Види облігацій за характером суб'єкта.
2.Види облігацій за строками обігу.
3.Поняття купонного доходу.
4.Операції з облігаціями, емітентами яких є держава. Особливості договорів РЕПО.
Облігація - це боргове зобов'язання, що неодмінно включає два головних елементи:
Облігації випускаються іменними або на пред'явника, у докумен тарній формі з випуском сертифіката облігації й у формі електронного запису на рахунках (бездокументарні цінні папери).
Багато держав (уряди) і місцеві органи влади мають потребу в коштах при перевищенні поточних витрат над доходами. Таке перевищення ви трат над доходами називається дефіцитом, і в цьому випадку уряд зму шений його покривати позиковими коштами шляхом емісії облігацій.
Аналогічно комерційні підприємства вдаються до кредитів у ви гляді облігаційних позик з метою фінансування проектів, які обіця ють прибуток. Випуск облігацій - це пряме звертання до інвесторів за кредитами, навіть якщо облігації розміщаються за допомогою посеред ників. Такі цінні папери можна визначити як боргові інструменти, що обертаються, тобто кредитор може передавати свої права за кредитною згодою третім особам.
Для громадян і організацій це також корисна форма заощаджень тимчасово вільних коштів і одержання ними за рахунок таких вкла день доходу.
Облігації, за якими є ліквідний біржовий вторинний ринок, на дають емітентам більше можливостей з управління ліквідністю й регулювання поточної заборгованості:
Розміщення облігацій дозволяє гнучкіше управляти ліквідніс тю, тому що з'являється можливість регулювати обсяг основної суми боргу через механізм оферт (механізм обговореного при емісії права дострокового викупу) і викуп на вторинному ринку.
Залучення коштів такою позикою дозволяє знижувати вартість обслуговування боргу за допомогою оголошення ставок купонів у процесі обігу облігацій і шляхом застосування «плаваючої» ставки купонів.
Вихід облігацій на ринок забезпечує позичальникові формування публічної кредитної історії, що розширює коло потенційних інвесто рів, дозволяє одержати кредитний рейтинг і знизити в майбутньому вартість запозичення.
Обіг облігацій на вторинному ринку підвищує їх ліквідність, підвищує на них попит з боку потенційних інвесторів і в результаті дозволяє за необхідності успішно проводити наступні емісії цінних паперів.
За характером суб'єкта є такі види облігацій:
1. Державні облігації (в Україні це ОВДЗ, ОВДСЗ, ПДВ-облігації тощо).
2.Державні облігації зовнішніх позик.
3. Муніципальні або місцеві позики (наприклад, міські позики Харкова, Одеси тощо) випускаються відповідно до «Положення про порядок випуску й обігу облігацій внутрішніх місцевих позик», за твердженого рішенням Комісії № 414 від 07.10.2003 р. (у редакції рішення комісії від 11.12.2007 р. № 2285). Наприклад, харківські муніципальні облігації серії МО-3 випускалися номіналом 300 грн. і 30 грн., прибутковість 35% річних, дата погашення - січень 1999 р.
За законодавством України, введено обмеження на обсяг випуску, що не може перевищувати 30% від доходної частини бюджету. Першим випуском, зареєстрованим відповідно до вимог нового Положення, став випуск облігацій міста Бровари Київської області.
4. Корпоративні облігації випускаються підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними й іншими товариствами, крім низки структур, яким заборонено випускати облігації (інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній).
5. Іпотечні облігації— облігації, виконання зобов'язань емітента за якими забезпечується іпотечним покриттям (правами вимоги по забезпеченим іпотекою грошовим зобов'язанням боржників за дого ворами кредитів).
6. Іноземні облігації.
Всі емісії облігацій підлягають обов'язковій реєстрації в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку.
Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.
У сертифікаті облігації зазначаються: назва виду цінного папера, найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний іден тифікаційний номер цінного папера, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, строк погашення, розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій, серія та номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печат кою емітента. У сертифікаті іменної облігації обов'язково зазначається ім'я власника.
До сертифіката відсоткової облігації на пред'явника додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) зазначаються серія та но мер сертифіката облігації, за якою виплачуються відсотки, найменуван ня і місцезнаходження емітента, строки виплати відсотків. На кожному купоні (купонному листі) зазначається його порядковий номер.
Продаж облігацій здійснюється в національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх розміщення, - в іноземній валюті.
За строками облігації бувають таких видів:
Безстрокові або рентні без строку погашення (державні). Напри клад, англійські консолі випущені ще в середині XVIII століття й обертаються дотепер. В Україні не передбачена можливість випуску безстрокових облігацій.
За способом виплати відсотків.
1. Купонні - з процентними купонами, які вирізують і надають до оплати при настанні строку виплати відсотків. Таким чином, фіксована процентна ставка, що завжди оголошується в річному вирахуванні, навіть якщо виплати провадяться частіше, ніж раз на рік, називаєть ся купонною ставкою, а самі платежі купонами. Фіксована купонна ставка встановлюється в момент емісії. По облігаціях, випущених у без документарній формі, може бути передбачений купонний доход.
2. З нульовим або міні-купоном - продаються з дисконтом, із знижкою в ціні, часто досить високою, і потім гасяться за номіналом або за викупною ціною. Первісна загальна прибутковість до погашення в них найчастіше заздалегідь зафіксована. До цієї категорії облігацій належать також відділені купони, отримані в результаті стріпінгу (роздільного обігу купонів і основної суми).
3.З плаваючою купонною ставкою або зі ставкою, що коригується (залежно від інших економічних показників). Наприклад, були облі гації, по яких мав виплачуватися доход, що дорівнює рівню інфляції плюс 2%.
4. Змішаного типу - наприклад, при продажу з дисконтом і купон ними платежами при обігу.
5. З доплатою на вибір - інвестор у певний термін самостійно ви бирає викуп облігації або їх обмін на акції (конвертація).
6. Дохідні облігації, по яких повертається номінал, а відсотки ви плачуються залежно від прибутку емітента.
7. З рівномірно зростаючою купонною ставкою (що індексуються залежно від інфляції).
8. Такі, що беруть участь - із прив'язкою процентних платежів до прибутку емітента.
Купонні, або процентні ставки - це плата за кредит. Вони встанов люються емітентом і на їх вибір впливають такі основні фактори:
1. загальні ринкові умови для боргових інструментів даного терміну й характеристик, і в тому числі прогнозом зміни процентних ставок і рівня інфляції;
Ставка купона, що вказується на облігації, завжди є річною. На приклад, 9% облігація з виплатою два рази на рік забезпечить доход 4,5% за півріччя. У США, Японії, Великій Британії заведено виплачу вати купонний доход два рази нарік. У континентальній Європі доход звичайно виплачується один раз на рік.
За способом забезпечення позики облігації бувають забезпеченими та незабезпеченими.
Забезпечені або з додатковим забезпеченням — це облігації, зобов'язання емітента по яких повністю або частково забезпечуються (гарантуються) поручителем або страховою компанією.
Бувають такі види забезпечення:
1.З майновою заставою - наприклад, заставляється в банку зем ля або нерухомість, дорогоцінні метали. Застава буває фіксованою, і в цьому випадку вона поширюється на конкретно зазначене майно, яке у період дії застави не дозволяється відчужувати. Існує система плаваючої застави, за якої не обумовлюється конкретне майно, але у випадку банкрутства емітента ця застава перетворюється на фіксовану у вигляді конкретного майна.
2. Повні - забезпечені заставою всього майна емітента (бланкові).
3. Із заставою у вигляді майбутніх податків (державні й муніци пальні).
4.З трастовим забезпеченням - заставляються цінні папери інших емітентів.
5. Іпотечні облігації із заставою пула заставних. Такі облігації ви пускаються кредитором, на забезпеченні в якого перебуває пул (пакет) іпотек під видані позички під нерухомість.
6. Облігації, які гарантуються іншою юридичною особою, напри клад, солідним банком. Або фірма з високим кредитним рейтингом гарантує зобов'язання емітента з низьким рейтингом, що дозволяє зменшити вартість запозичення.
Проектні облігації, що випускають із метою фінансування кон кретного проекту. Як джерело забезпечення й погашення проектних облігацій виступає доход, що утворюється внаслідок виконання цього проекту. Муніципальні позики часто бувають проектними.
Облігації першої емісії Харківської ради розміром 1,5 млн. грн. забезпечувалися заставою 15 будинків у центрі міста як забезпечення позики. У випадку неповернення боргу всі або частина будинків були б продані або передані кредиторам.
Варто враховувати, що на період дії договору застави закладене май но може перебувати як у володінні заставоутримувача, так і у володінні заставника або третьої особи. Обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори застави нерухомого майна й транспортні засоби.
Іпотечні облігації.
Особливе місце серед облігацій займають облігації з іпотечним покриттям. Це облігації, що закріплюють право їхніх власників на одержання від емітента номінальної вартості облігацій у передбачений строк із забезпеченням за рахунок іпотечного покриття. Доходи по цих облігаціях складають відсотки або (та) дисконт при емісії. Іпотечне покриття можуть становити тільки забезпечені іпотекою вимоги про повернення основної суми боргу за кредити на придбання нерухомості й про сплату відсотків по кредитних договорах, зокрема засвідчені за ставними (див. розділ 8).
Незабезпечені облігації.
Без забезпечення й без гарантій облігації випускаються тільки під відоме ім'я емітента, під обіцянку виплатити борг і відсотки. Ясно, що по незабезпечених облігаціях емітент змушений виплачувати інвес торам більш високі відсотки. Боргові зобов'язання без забезпечення, випущені позичальниками з низькою економічною ефективністю, можуть бути винятково ризикованими в періоди економічного спаду. Ці облігації часто випускаються у вигляді конвертованих облігацій із зобов'язанням наступного обміну на звичайні акції емітента.
Застраховані облігації утворюються шляхом страхування в при ватній страховій компанії доходів і ризику непогашення на випадок виникнення утруднень у виконанні зобов'язань. Страхування може виконуватися за рахунок коштів емітента або за рахунок коштів ін вестора.
Облігації без забезпечення часто називають дебентурами.
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1, 6, 13, 42, 43, 49, 53, 62, 64, 67, 69, 70, 73]
|
Тема 10 |
Особливості обігу векселів |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з основними різновидами та властивостями векселів під час проведення операцій на вторинному ринку. |
План вивчення теми
Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи
Вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Векселі можуть бути прості чи переказні й існують виключно у документарній формі.
Основні властивості й особливості функціонування векселя як цінного папера полягають у такому:
Векселі належать до цінних паперів, оскільки однією з ознак век селя є те, що для одержання грошей по ньому потрібне подання самого векселя до платежу.
Солідарна відповідальність за векселем виражається в тім, що кожний, хто поставив свій підпис на векселі, тим самим гарантував майбутні платежі в зазначений строк. Будь-який векселедержатель у випадку несплати за векселем у цей строк, може висунути свої вимоги кожному із зобов'язаних за векселем осіб і навіть до всіх одразу, не дотримуючись при цьому послідовності.
Основні види векселів за суб'єктами, що випускають вексель.
Комерційні векселі – обслуговують торговельні операції й операції підприємств.
Казначейські векселі - державні зобов'язання (Постанова КМ України від 27 липня 1996 року № 689).
Банківські чи фінансові векселі (в Україні не одержали поки досить широкого розповсюдження).
Векселі, що виписуються підприємцями - фізичними особами.
Також векселі підрозділяються на прості й переказні. Вони можуть виписуватися як у національної, так і в іноземній валюті.
Вексель є ордерним цінним папером і тому важливою властивістю векселя як кредитного документа є можливість його обігу, тобто векселедержатель може передати свої права іншій особі, за певних умов він може циркулювати серед необмеженого кола осіб, виконуючи функції готівки. Передача провадиться шляхом індосаменту (передавального напису), і така передача не може бути часткової або обмежуватися якою-небудь умовою.
В Україні векселя можуть використовувати фізичні й юридичні особи (суб'єкти підприємницької діяльності) і тільки для оплати за фактично постачену продукцію (послуги). На ньому обов'язково має бути два підписи - головної особи й бухгалтера, обов'язкова також наявність печатки. Сума за векселем не обмежена.
Види платежу за векселем.
4. Сплатити на певну дату. Не можна ставити відсотки.
Вексель, строк платежу за яким не зазначений, розглядається як
такий, за яким оплата має здійснюватися за пред'явленням.
Відсотки проставляються річні, від номіналу. Відсотки за вексе лем указуються в рядку, на якому пишеться сума прописом у вигляді напису: «зі сплатою ...% від вексельної суми»
Ці положення стосуються як простих, так і переказних векселів.
Простий вексель (соло-вексель) — це вексель, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити певну суму векселедержателю (кредитору).
Переказний вексель (тратта) — це вексель, що має простий і нічим не обумовлений наказ векселе давця (трасанта) третій особі (трасату-платнику) сплатити певну суму отримувачу або за його нака зом.
Векселі, крім основних видів — простих і переказних, — розподіляють на багато інших форм, залеж но від призначення, строку дії, ступеня фінан сового забезпечення, ступеня надійності, форми оп лати та інших характеристик. Це, зокрема, такі форми:
Акцептований вексель — це вексель, який має ак цепт (згоду) платника (трасата) на його оплату.
Акцептований вексель з дружніх намірів — це вексель без наміру прийняти на себе грошове зо бов'язання.
Банківський вексель — це вексель, який засвідчує внесення підприємством до банку депозиту в сумі, що вказана у векселі, а банк зобов'язується його по гасити за пред'явленням до сплати у зазначений на ньому строк (разом із відсотками).
Бланковий вексель — в якому покупець акцеп тує пустий формуляр (бланк) векселя, який у по дальшому буде заповнений продавцем (наприклад, у випадку, коли під час переговорів не встановле ні терміни поставки і остаточна ціна товару, або вона може змінитися в результаті доставки). За звичай, такий вексель може бути виписаний тільки сторонами, які повністю довіряють одна одній, тому що при внесені до нього суми відмінної від узгодже ної з платником, останній змушений буде її спла тити.
1. Що таке «вексель» як цінний папір?
2. Дайте коротку характеристику основних видів векселів.
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,3, 13,14,16,17,21,35,37, 54,57,63,66,68,69,72,73]
|
Тема 11 |
Особливості обігу інших цінних паперів |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з основними різновидами та властивостями заставних, іпотечних сертифікатів, іпотечних облігацій під час проведення операцій на вторинному ринку. |
План вивчення теми
1.Особливості обігу та погашення цінних паперів, забезпеченням яких є нерухомість.
2. Наслідки передачі заставної новому власнику. Роль іпотечних сертифікатів на іпотечному ринку.
3. Особливості обігу іпотечних облігацій.
4. Види казначейських зобов’язань за строками обігу. Особливості обігу казначейських зобов’язань.
5. Особливості обігу ощадних та депозитних сертифікатів.
Методичні рекомендації до самостійної роботи
Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту. Наступний власник заставної набуває всі права іпотекодержателя (нового кредитора) за договором, яким обумовлене основне зобов'язання, та за іпотечним договором, на підставі якого була видана заставна, а права попереднього власника заставної як іпотекодержателя (первісного кредитора) припиняються. Попередній власник заставної на вимогу нового власника зобов'язаний передати новому власнику документи та інформацію, які є важливими для здійснення прав, що випливають із заставної.
Після видачі заставної виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної.
Анулювання заставної і видача нової заставної здійснюються за згодою між іпотекодавцем, боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та власником заставної. Відомості про видачу заставної, анулювання заставної, видачу нової заставної підлягають внесенню до відповідного державного реєстру за місцем державної реєстрації іпотеки у встановленому законодавством порядку. Заставна не може видаватися, якщо іпотекою забезпечене грошове зобов'язання, суму боргу за яким на момент укладення іпотечного договору не визначено і яке не містить критеріїв, що дозволяють визначити цю суму на конкретний момент.
Облік заставних у банках здійснюється у порядку, встановленому Національним банком України, за правилами, що застосовуються для обліку забезпечених іпотекою кредитів
Заставна складається в письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про видачу заставної. Залежно від предмета іпотеки (нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва) заставна повинна мати візуальні відмінності, встановлені Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Для реалізації прав за заставною її власник може заявити боржнику письмову вимогу про виконання основного зобов'язання на його користь відповідно до умов договору, який обумовлює основне зобов'язання. У цій вимозі вказується банківський рахунок власника заставної для здійснення боржником переказу відповідної грошової суми. На вимогу боржника власник заставної зобов'язаний пред'явити оригінал заставної без його передачі боржнику.
Заставна підлягає передачі боржнику у разі повного виконання ним основного зобов'язання. Знаходження заставної у боржника свідчить про виконання основного зобов'язання, якщо не буде доведено протилежне. У разі виконання основного зобов'язання боржником заставна, що знаходиться в нього, анулюється. Знаходження заставної в іншої особи свідчить, що основне зобов'язання не виконано, якщо не буде доведено інше.
Якщо основне зобов'язання підлягає виконанню частинами, власник заставної зобов'язаний видавати боржнику документ, що підтверджує отримання платежу, та вести належний облік (реєстр) платежів за заставною, який надається боржнику на його вимогу.
Іпотечні сертифікати підлягають вільному обігу.
Обслуговування обігу іпотечних сертифікатів, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів, здійснює обраний емітентом або управителем банк, який обслуговує іпотечні активи, в Національній депозитарній системі відповідно до законодавства України. Розрахунковим банком щодо операцій з іпотечними сертифікатами має бути банк, обраний емітентом.
Оплата сертифікатів при їх розміщенні здійснюється тільки грошовими коштами.
Юридичні та фізичні особи мають право купувати та продавати сертифікати за ринковою ціною та здійснювати з ними інші операції, що не суперечать інформації про випуск сертифікатів та вимогам закону.
Сертифікати, випущені одним емітентом, можуть підлягати конвертації, якщо це передбачено інформацією про випуск сертифікатів.
Конвертація сертифікатів здійснюється емітентом шляхом вилучення з обігу сертифікатів одного випуску, їх анулювання та обміну на сертифікати іншого випуску. Конвертації також підлягають цінні папери, випущені емітентом з метою придбання (набуття) права вимоги за договорами про іпотечний кредит, забезпеченими іпотекою, які були в обігу до набрання чинності цим Законом.
Облік та перехід прав власності за іпотечними сертифікатами здійснюється відповідно до Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».
Договори щодо сертифікатів не підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Особливості сертифікатів з фіксованою дохідністю
Сертифікати з фіксованою дохідністю – це сертифікати, які відповідно до цього Закону забезпечені іпотечними активами та посвідчують такі права власників:
право на отримання номінальної вартості в передбачені умовами випуску сертифікатів терміни;
право на отримання процентів за сертифікатами на умовах інформації про випуск сертифікатів;
право на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом прийнятих на себе зобов'язань - з вартості іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів з фіксованою дохідністю, переважно перед іншими кредиторами емітента.
Виконання зобов'язань за одним випуском сертифікатів з фіксованою дохідністю можуть забезпечувати один або декілька консолідованих іпотечних боргів.
У разі, якщо при реалізації права на задоволення вимог за рахунок іпотечних активів їх загальна вартість буде меншою, ніж загальна вартість зобов'язань емітента за сертифікатами з фіксованою дохідністю, задоволення вимог власників сертифікатів у частині, що перевищує вартість іпотечних активів за цими договорами, проводиться за рахунок власного майна емітента.
Ризик дострокового виконання основних зобов'язань, реформованих у консолідований іпотечний борг, приймає на себе емітент сертифікатів з фіксованою дохідністю, про що обов'язково повідомляється в інформації про випуск сертифікатів.
Дострокове виконання емітентом зобов'язань за сертифікатами з фіксованою дохідністю може бути здійснено тільки в разі, якщо це передбачено в інформації про випуск сертифікатів.
У разі призначення або заміни управителя власники сертифікатів мають право пред'явити сертифікати для дострокового погашення. Емітент зобов'язаний інформувати власників сертифікатів з фіксованою дохідністю про дострокове виконання зобов'язань за сертифікатами даного випуску та порядок їх погашення шляхом розсилки письмового повідомлення та публікації у друкованих засобах масової інформації у строк не пізніше 10 днів з дня прийняття емітентом рішення про дострокове погашення випуску.
Особливості сертифікатів участі
Сертифікат участі є іменним цінним папером.
Сертифікати участі - це сертифікати, які відповідно до цього Закону забезпечені іпотеками та посвідчують частку його власника у платежах за іпотечними активами.
Власник сертифікатів участі має такі права:
Виконання зобов'язань за одним випуском сертифікатів участі можуть забезпечувати один або декілька консолідованих іпотечних боргів.
Виплати за сертифікатами участі здійснюються відповідно до інформації про випуск таких сертифікатів.
Платежі за сертифікатами участі мають бути меншими, ніж платежі за іпотечними активами, на суму винагороди за управління іпотечними активами.
Власник сертифікатів участі приймає на себе ризик дострокового виконання зобов'язань боржниками за договорами про іпотечний кредит, реформованими в іпотечний актив, про що обов'язково зазначається в інформації про випуск сертифікатів.
Строк обігу сертифікатів участі має відповідати строку виконання зобов'язань за договорами про іпотечний кредит, що реформовані в іпотечні активи, та строку відчуження іпотечних активів.
Строк розміщення сертифікатів участі або передбаченого умовами інформації про випуск сертифікатів траншу випуску має бути не більшим ніж 30 днів.
Періодичність виплат за сертифікатами участі встановлюється умовами їх випуску.
Платежі за сертифікатами участі їх власники отримують після розподілу відповідно до цього Закону коштів, що надійшли за іпотечними активами.
Власник сертифікатів участі у разі, якщо емітент своїми діями або бездіяльністю порушує його права і законні інтереси, вправі звернутися до органу, який здійснив реєстрацію випуску сертифікатів, з вимогою про проведення перевірки діяльності емітента.
У разі невиконання або неналежного виконання емітентом зобов'язань за сертифікатами участі власники цих сертифікатів вправі в судовому порядку вимагати призначення або заміни управителя.
У разі призначення або заміни управителя власники сертифікатів мають право пред'явити сертифікати для дострокового погашення.
Питання та завдання для самоконтролю
1. Який взаємозв’язок існує між заставною та іпотечним сертифікатом?
2. Як ви розумієте поняття «консолідований іпотечний борг»?
3. В чому полягає принципова різниця між сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами участі?
4. Яким чином здійснюється емісія сертифікатів Фондів операцій з нерухомістю?
5. Зробіть порівняльний аналіз облігації та казначейського зобов’язання.
6. В чому різниця між ощадним та депозитним сертифікатом ?
Бібліографічний список до самостійної роботи
[3,5,8,13,14,16,18,20,37,44, 51,54,57,60,62,67]
|
Змістовий модуль 4. Портфельне інвестування |
|
|
Тема 12 |
Особливості діяльності інститутів спільного інвестування. |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з основними засадами діяльності інститутів спільного інвестування в Україні |
План вивчення теми
1.Поняття інвестиційного фонду та інвестиційного сертифікату.
2. Основні учасники процесу спільного інвестування.
3.Основні засади діяльності інститутів спільного інвестування.
4. Емісія цінних паперів інститутів спільного інвестування. Поняття проспекту емісії інвестиційних сертифікатів.
5.Інвестиційна політика інститутів спільного інвестування
Ухвалений у 2001 році Закон України «Про інститути спільного ін вестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» визначає правові й організаційні основи створення, діяльності й відпо відальності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління їхніми активами, установлює вимоги до складу, структури та зберіган ня активів, особливості розміщення й обігу цінних паперів ІСІ, порядок і обсяг розкриття інформації цими інститутами з метою залучення й ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів.
Цей закон істотно змінив раніше прийняті норми та положення про інвестиційні фонди й компанії.
Інститут спільного інвестування (ІСІ) - це корпоративний ін вестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який здійснює діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) коштів інвесторів з метою одержання прибутку від вкладення їх у цінні напери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Таким чином, за Зако ном передбачене функціонування двох основних структур - корпора тивного інвестиційного фонду та пайового інвестиційного фонду і не передбачені інвестиційні компанії та їх взаємні фонди.
Законом передбачено створення в Україні таких інститутів спіль ного інвестування:
емітованих цим ІСІ з певною періодичністю протягом обумовленого в проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік. Ці ІСІ можуть бути тільки диверсифікованого типу.
ІСІ відкритого типу можуть бути строковими та безстроковими. Стро кові ІСІ створюються на певний строк, оголошений у проспекті емісії, після закінчення якого ІСІ має ліквідуватися чи реорганізуватися.
Дивіденди по цінних паперах ІСІ відкритого й інтервального типу не нараховуються й не виплачуються.
Новим законодавством передбачена можливість створення вен чурних фондів, у якості яких мають бути лише недиверсифіковані ІСІ закритого типу, що здійснюють приватне розміщення цінних паперів власного випуску й активи яких можуть складатися більше ніж на 50% із цінних паперів, не допущених до торгів на біржі або ТІС. Учасниками венчурного фонду можуть бути лише юридичні особи.
Цінпі папери ІСІ - акції корпоративного інвестиційного фонду й інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду.
Державне регулювання в сфері спільного інвестування здійснює Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.
ІСІ можуть бути диверсифікованого та недиверсифікованого типу.
ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:
Диверсифікованим ІСІ забороняється:
придбавати або додатково інвестувати в цінні папери одного емітента понад 5 %, загальної вартості активів ІСІ:
придбавати або додатково інвестувати в державні цінні папери понад 25% загальної вартості активів ІСІ. При цьому забороня ється інвестувати кошти ІСІ менше ніж у три види державних цінних паперів;
придбавати або додатково інвестувати в цінні папери органів місце вого самоврядування понад 10% загальної вартості активів ІСІ;
придбавати або додатково інвестувати в облігації підприємств, емітентами яких с резиденти України (крім комерційних бан ків), понад 20% загальної вартості активів ІСІ;
придбавати або додатково інвестувати в акції українських емі тентів понад 40% загальної вартості активів ІСІ;
придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи по яких гарантовані урядами іноземних держав, понад 20% загальної вартості активів ІСІ;
придбавати або додатково інвестувати в акції н облігації іноземних емітентів, допущених до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, понад 20% загальної вартості активів ІСІ;
придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи по яких гарантовані урядом однієї іноземної держави, понад 10% загальної вартості активів ІСІ;
придбавати або обмінювати цінні папери, емітентами яких є пов'язані особи ІСІ, компанії з управління активами або храни-теля.
Диверсифіковані інститути спільного інвестування підходять в основному інвесторам, яким необхідний невеликий, але гарантований доход з мінімальним ризиком. ІСІ, що не мають усіх ознак диверси-фікованого ІСІ, є недиверсифікованими. Відповідно до законодав ства ці інститути спільного інвестування мають право виплачувати дивіденди. ІСІ відкритого й інтервального типу можуть бути лише диверсифікованими. За станом на середину 2005 року в Єдиному дер жавному реєстрі інститутів спільного інвестування зареєстровано 176 ІСІ. З цісї кількості 135 с венчурними фондами (1-1 корпоративних і 121 пайових): 18 - інтервальнимн диверсифікованими пайовими: 9- закритими недиверсифікованими пайовими; 4 - відкритими ди версифікованими пайовими; 1 - закритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд.
Прийняття нового закону про інститути спільного інвестування істотно наблизило українську законодавчу базу до тих норм, які ді ють у більшості західних країн. Вся діяльність колишніх структур була спрямована в основному на акумулювання приватизаційних паперів і подальше вкладення їх в акції приватизованих підпри ємств. Із прийняттям нового законодавства про інститути спільного інвестування з'явилася можливість створення й ефективної роботи нових структур, основна відмінність яких полягає в тому, що вони повинні працювати не з приватизаційними паперами, а з коштами фізичних і юридичних осіб.
Питання та завдання для самоконтролю
1. Що таке спільне інвестування?
2. Назвіть основні відмінності між відкритими та закритим інвес тиційними фондами?
3. Хто може бути інвестиційним керуючим? Які бувають інститути спільного інвестування? Що таке венчурний фонд?
4. У чому полягають особливості організації й діяльності корпора тивного інвестиційного фонду?
5. У чому полягають особливості організації та діяльності пайового інвестиційного фонду?
6. Що таке розщеплення права власності на складові частини? Які форми трасту існують? Хто такий бенефіціант?
Бібліографічний список до самостійної роботи
[2,5,8,13,14,17,18,20,24,33, 45,55,57,60,62,66]
|
Тема 13 |
Поняття та особливості обігу інвестиційного сертифікату. |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з особливостями обігу інвестиційних сертифікатів в Україні |
План вивчення теми
Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається ви нятково інвестиційним фондом і надає право його власнику на одержан ня доходів у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати продаються за гроші й можуть випускатися іменними та на пред'явника.
Інвестиційний фонд — це закрите акціонерне товариство, що про водить виняткову діяльність у сфері спільного інвестування. Коли говорять, що це закрите акціонерне товариство, то мається на увазі організаційна форма цього господарського товариства, а не вид фонду, який може бути відкритого та закритого типу.
Спільне інвестування — це діяльність, яка проводиться в інтересах і за рахунок засновників і учасників інвестиційного фонду шляхом ви пуску інвестиційних сертифікатів і проведення комерційної діяльності з цінними паперами.
Засновниками інвестиційного фонду можуть бути юридичні та фізичні особи. Засновникам інвестиційного фонду належать акції, які мають бути одного номіналу з інвестиційними сертифікатами й не підлягають обігу на фондовому ринку, а їх зберігання забезпечується в депозитарії.
Для управління активами інвестиційного фонду звичайно уклада ється договір з інвестиційним керуючим.
Інвестиційний керуючий — це торговець цінними паперами, з яким фонд підписав договір на управління активами (фондами). Ке руючим може бути лише юридична особа. Інвестиційний керуючий одержує винагороду не більше 5% середньорічної вартості чистих активів (або не більше 10% , якщо 50% активів сформовано за раху нок приватизаційних паперів). Інвестиційний керуючий діє від імені інвестиційного фонду без доручення й не має права одночасно бути депозитарієм.
Емісія й обіг цінних паперів інститутів спільного інвестування
Емісія й обіг цінних паперів ІСІ регулюються законодавством Укра їни з урахуванням особливостей, установлених Законом «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди». Порядок реєстрації проспекту емісії (змін до нього) та випуску інвести ційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду при їх приватному розміщенні встановлено Положенням, затвердженим рішенням комісії від 08.01.2002 № 9 (у редакції рішення від 27.06.2007 № 1487). Порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду при їх розміщенні шляхом прилюдної пропозиції встановлено Положенням, затвердженим рішенням комісії від 08.01.2002 № 10 (у редакції рішення від 27.06.2007 № 1485). Порядок реєстрації випуску акцій з метою здійснення діяльності зі спільного інвестування корпора тивного інвестиційного фонду встановлено Положенням, затвердженим рішенням комісії від 21.12.2006 № 1585.
При реєстрації інвестиційних сертифікатів пайового інвестицій ного фонду й акцій корпоративного інвестиційного фонду обов'язково має проводитися реєстрація в Комісії проспекту емісії цінних паперів ІСІ. У випадку публічного розміщення цінних паперів проспект емісії підлягає обов'язковій публікації відповідно до законодавства про цінні папери. У випадку приватного розміщення цінних паперів ІСІ проспект емісії не обнародується.
У проспекти емісій ІСІ відкритого або інтервального типу вносяться зміни за результатами діяльності за рік.
Реєстрація проспекту емісії цінних паперів ІСІ здійснюється Ко місією з заяви компанії з управління активами ІСІ, що має право здійснювати первинне розміщення цінних паперів лише за умови реєстрації проспекту емісії й після одержання ідентифікаційного коду.
Строк розміщення цінних паперів ІСІ, встановлений для досяг нення нормативів діяльності ІСІ, визначається проспектом емісії цінних паперів ІСІ й не може перевищувати шести місяців від дня його реєстрації.
Протягом строку, встановленого для досягнення нормативів ді яльності ІСІ, розміщення цінних паперів ІСІ здійснюється за їх номі нальною вартістю. Ціна, за якою розміщаються цінні папери ІСІ, може збільшуватися лише на суму комісійної винагороди торговця цінними паперами. Сплата вартості цінних паперів ІСІ здійснюється тільки коштом. Оплата в розстрочку допускається винятково для цінних паперів венчурного фонду.
Протягом строку, встановленого для досягнення нормативів ді яльності ІСІ, викуп розміщених цінних паперів не здійснюється. По закінченні цього строку компанія з управління активами зобов'язана надати Комісії звіт про результати розміщення цінних паперів. Якщо ІСІ не відповідає вимогам по мінімальному обсягу активів, Комісія визнає випуск цінних паперів ІСІ такими, що не відбулися, і скасовує реєстрацію ІСІ. Всі кошти, отримані ІСІ, мають бути повернуті інвес торам у місячний термін.
Розміщення й викуп розміщених цінних паперів ІСІ здійснюється компанією з управління активами безпосередньо або через торговців цінними паперами, з якими компанія уклала відповідні договори.
Розміщення й викуп цінних паперів ІСІ здійснюється за єдиними для всіх інвесторів цінами, встановленими на певну дату, виходячи з вартості чистих активів ІСІ.
Проспектом емісії цінних паперів ІСІ відкритого типу може встанов люватися мінімальна кількість цінних паперів цього ІСІ, що придбаваються, або мінімальний розмір коштів, внесений у рахунок їх оплати.
Викуп цінних паперів ІСІ відкритого типу здійснюється емітентом на вимогу інвесторів кожного робочого дня, починаючи від дня, що йде за днем завершення строку, встановленого для досягнення нормативів діяльності ІСІ.
Цінні папери ІСІ, управління якими здійснює одна керуюча ком панія, можуть на письмову вимогу інвестора підлягати конвертації (обміну цінних паперів одного ІСІ на цінні папери іншого ІСІ), якщо це передбачено проспектом емісії.
Цінні папери ІСІ закритого й інтервального типу підлягають віль ному обігу на ринку цінних паперів. Цінні папери ІСІ відкритого типу не підлягають вільному обігу на фондовому ринку.
Бібліографічний список до самостійної роботи
[2,5,8,13,14,17,18,20,24,33, 45,55,57,60,62,66]
|
Тема 14 |
Основні підходи, що застосовуються під час здійснення портфельного інвестування. |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з основними підходами, що застосовуються під час здійснення портфельного інвестування |
План вивчення теми
Вибір стратегії управління портфелем цінних паперів з урахуванням інвестиційних цілей і поточної або перспективної політики інвестора є важливим процесом при управлінні інвестиціями. Стратегії управ ління портфелем облігацій, як і стратегії управління портфелем акцій, можуть бути активними і пасивними, але мають свої особливості.
Для всіх активних стратегій найважливішою складовою є необхід ність регулярного прогнозу очікуваної поведінки чинників, що вплива ють на ціни й прибутковість портфеля, на ефективність управління.
Під пасивним управлінням розуміють володіння паперами протя гом відностно тривалого часу з невеликими й рідкими змінами складу портфеля. При цьому додаткові угоди здійснюються в основному для реінвестиції доходів. Пасивні стратегії засновані на мінімальному об сязі аналізованої інформації й не вимагають систематичного аналізу й прогнозу поведінки ринку в цілому й ринку облігацій зокрема.
Активні портфельні стратегії можна розділити на чотири осно вних види:
стратегії, засновані на прогнозі процентних ставок; стратегії, засновані на кривих прибутковості;
стратегії, засновані на спреді прибутковості;
стратегії індивідуального вибору цінних паперів.
Відомо, що джерелами доходу для портфеля боргових цінних папе рів з фіксованим доходом є купонний доход, виграш (або втрати) осно вного капіталу й доход від реінвестування. Цими джерелами доходу й керуються при виборі відповідної стратегії управління портфелем.
Стратегії, засновані на прогнозі процентних ставок.
Керуючий портфелем, який прогнозує майбутній рівень процент них ставок, звичайно міняє чутливість портфеля відповідно до очіку ваних змін процентних ставок.
Якщо як критерій обирається індекс облігацій, то провадиться збільшення дюрації портфеля щодо обраного індексу при зниженні процентних ставок і її зменшення при їх зростанні. Ступінь, на який дюрація керованого портфеля може відрізнятися від дюрації еталон ного індексу, має задаватися власником портфеля відповідно до його цілей. Нагадаємо, що за станом на кінець 2006 року в Україні відсутній індекс облігацій, і всі прийоми управління й контролю, засновані на такому індексі, застосовуватися поки не можуть.
Дюрація портфеля може бути змінена за допомогою обміну (свопа) облігацій з портфеля на нові облігації, що дозволяє одержати необхід ний рівень дюрації. Проведені дослідження показують, що неможливо точно прогнозувати зміну процентних ставок і одержувати в результаті постійно підвищену прибутковість (з урахуванням ризику й витрат на проведення необхідних операцій). Але всі трейдери цього прагнуть.
Стратегії, засновані на «зсувах» кривої прибутковості.
Крива прибутковості боргових цінних паперів описує зв'язок між їх строком до погашення та прибутковістю. Як правило, криві прибутко вості будуються на підставі інформації з державних цінних паперів (у США, наприклад, це казначейські зобов'язання), і тому ці стратегії вико ристовуються насамперед при операціях з державними облігаціями.
Суть цих стратегій полягає у визначенні оптимального портфеля для одержання вигоди від очікуваних змін форми кривої прибутко вості. При цьому паралельним зрушенням кривої прибутковості на зивається зрушення, за якого зміни прибутковості для всіх строків погашення збігаються. Непаралельне зрушення кривої прибутковості означає, що прибутковість для різних строків погашення змінюється на різну кількість базисних пунктів. Підйом кривої прибутковості озна чає, що спред між прибутковістю довгострокових і короткострокових казначейських облігацій зростає.
Для облігацій, що складають портфель, розходження в строках погашення матимуть істотний вплив на повну прибутковість. Отже, у стратегії, що використовують криві прибутковості й перспективи їх змін, входить відповідний вибір розподілу строків погашення обліга цій, які включені до портфеля.
Стратегії, засновані на спреді прибутковості, або секторні стратегії.
Ці стратегії включають формування портфеля для одержання ви годи від очікуваних змін спреда прибутковості між секторами ринку облігацій.
Спред прибутковості є різницею між доходностями до погашення двох облігацій (у цьому випадку між облігаціями різних секторів цього ринку). У цій стратегії використовуються:
кредитний спред між випусками державних (казначейських) і недержавних (корпоративних, муніципальних, іпотечних) цінних паперів;
спред між відкличними й невідкличними облігаціями.
Стратегії індивідуального вибору боргових цінних паперів.
Ці стратегії полягають у визначенні недооцінених або переоціне них паперів. При цьому для облігацій використовуються такі основні ознаки:
прибутковість аналізованого випуску вище, ніж у випусків із порівнюваним рейтингом;
очікується, що прибутковість випуску знизиться (ціна зросте), тому що аналіз показує, що рейтинг цього випуску буде ймовірно підвищений.
Це відомі прийоми фундаментального аналізу на ринку цінних паперів.
Індексні стратегії управління портфелем облігацій.
Індексування полягає в побудові портфеля, поведінка якого від творює поведінку певного індексу облігацій. Це розповсюджена мо дель пасивного управління портфелем. При цьому різко знижуються витрати на комісійні, часто не потрібні дорогі послуги професійних консультантів і керуючих. Однак дублювання індексу не завжди від повідає інвестиційним цілям клієнта.
Імунізація портфеля облігацій.
Один з корисних прийомів управління портфелем облігацій відо мий під назвою імунізація. Цей прийом дозволяє керуючому порт фелем підвищити впевненість в одержанні очікуваної суми доходу в планований строк.
Імунізація досягається шляхом формування портфеля облігацій з однаковою дюрацією. Однак обчислення показують, що в таких випадках існує кілька різних портфелів, які можуть мати однакову задану дюрацію. Одним з можливих рішень для такої ситуації є ви бір портфеля, що при заданій дюрації має найвищу прибутковість до погашення.
Зміна структури портфеля завжди пов'язана з необхідністю до даткових витрат. Вони звичайно включають комісію брокерові, втрати від зміни цін і різницю між ціною покупця й продавця. Ці витрати слід порівнювати з розміром передбачуваної вигоди від перегляду портфеля.
Питання та завдання для самоконтролю
1. Які існують основні стратегії портфельного інвестування?
2. Що є спільного і в чому різниця при здійсненні портфельного інвестування у акції і облігації?
3. В чому особливості індексної стратегії управління портфелем облігацій?
4. В чому полягають особливості застосування стратегій, заснованих на прогнозі процентних ставок?
|
Змістовий модуль 5. Депозитарна діяльність на ринку цінних паперів |
|
|
Тема 15 |
Реєстраторська діяльність на ринку цінних паперів. Діяльність зберігачів цінних паперів та депозитарію. |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з основними засадами діяльності реєстраторів та зберігачів цінних паперів в Україні |
План вивчення теми
1. Поняття депозитарної діяльності на ринку цінних паперів. Поняття реєстратора, зберігача та депозитарію цінних паперів.
2. Основні функції прямих учасників депозитарної системи. Особливості Українського законодавства, що регулює депозитарну діяльність на ринку цінних паперів.
3. Відмінності у діяльності прямих учасників депозитарної системи.
Реєстратори - це юридичні особи, що мають відповідну ліцензію та здійснюють діяльність по веденню реєстру власників іменних цінних паперів. Також функції реєстратора може виконувати емітент, якщо максимальна кількість власників іменних цінних паперів (у сукупності всіх випусків) не перевищує 250 і отримана відповідна ліцензія від Комісії на самостійне ведення реєстру. За законодавством України, за наявності понад 250 власників іменних акцій товариство зобов'язане передати ведення реєстру незалежному реєстраторові. Емітент не має права передати ведення реєстру кільком реєстраторам. Незалежні реєстратори - це завжди юридичні особи.
У зв'язку с тим, що набув чинності Закон України «Про акціонерні товариства», Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку повинна розробити і прийняти відповідні підзаконні нормативно-правові акти, яки відповідають нормам цього закону. Тому слід очіку вати зміни у викладених далі умов функціонування реєстраторів.
Наявність реєстраторів є важливою умовою функціонування фондового ринку, і необхідність у реєстраторі виникає відразу після випуску емітентом ЦП. Під системою ведення реєстру власників ЦП розуміється сукупність даних, зафіксованих на паперовому носії та/або з використанням електронної бази даних, що забезпечує ідентифікацію зареєстрованих у реєстрі власників ЦП і облік їхніх прав щодо ЦП, зареєстрованих на їхнє ім'я, що дозволяє одержувати й спрямовувати інформацію зазначеним особам і складати реєстр власників ЦП. Основними функціями реєстратора є:
Реєстратор веде реєстр і забезпечує емітентів такою інформацією:
Якщо емітент не одержить цю інформацію, то він не зможе сумлінно виконувати зобов'язання перед тими, хто купив його цінні папери.
Суб'єкти підприємницької діяльності, які виконують професійну діяльність щодо ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, зобов'язані передавати в Державну комісію з цінних паперів і фондо вого ринку інформацію про власників, які володіють 10 і більше від сотків акцій емітента або номінального держателя цих акцій. Термін передачі інформації - один місяць.
Внесення до системи реєстру записів про перехід права власності на іменні ЦП за результатами цивільно-правових угод здійснюється реєстратором на підставі надання таких документів:
Клієнтами реєстратора можуть бути не лише емітенти, а й номі нальні держателі, що виконують із доручення власників і в їхніх ін тересах операції з цінними паперами. Реєстратор відкриває кожному емітенту особові рахунки для зарахування емісії й окремо на викуплені емітентом цінні папери. Аналогічно відкриваються особові рахунки для кожного власника цінних паперів і для кожного номінального держателя.
Діяльність по веденню реєстрів власників іменних цінних папе рів регулюється в Україні «Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів», затвердженим Рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку № 1000 від 17.10.2006.
Професійний учасник ринку цінних паперів не може володіти час тиною в статутному фонді реєстратора розміром понад 10% .
Депозитарій – це організація, що здійснює зберігання цінних паперів своїх клієнтів (або сертифікатів цих паперів), облік прав власності своїх клієнтів на цінні папери, що зберігаються, й обслуговування цих ЦП (ін касація, розподіл відсотків, дивідендів тощо). Як правило, це професійні учасники ринку, які отримують на свою діяльність дозвіл (за українськи ми нормами - від Комісії з цінних паперів і фондового ринку).
Основні правила функціонування депозитарної системи в Україні визначаються Законом України «Про Національну депозитарну сис тему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 року за № 710/97-ВР. Для виконання поточних депо зитарних функцій між хранителем і депозитарієм має бути укладений відповідний депозитарний договір щодо відкриття й ведення рахунку в цінних паперах, збереження приналежних хранителю та його депо нентам цінних паперів, обслуговування операцій по цьому рахунку на підставі розпоряджень хранителя. Для обслуговування емісії цінних паперів емітент має укласти з депозитарієм договір щодо обслуговуван ня випуску цінних паперів і зокрема на відкриття й ведення рахунку в цінних паперах і окремому рахунку по викуплених емітентом цінних паперів власного випуску.
Порядок виконання грошових розрахунків по операціях із цінними паперами в Національному депозитарії встановлений Постановою НБУ від 27 липня 1999 року за № 375.
За станом на кінець 2008 року в Україні ліцензовано два депозитарії - «Міжрегіональний фондовий союз» і Національний депозитарій. «Міжрегіональний фондовий союз» працює як кліринговий депозита рій та проводить розрахунки за принципом « поставка проти платежу» та виконує розрахунки з використанням взаємозаліків і системою гарантування угод.
Відповідно до міжнародних норм, основне завдання депозитарію, що безпосередньо випливає з інтересів його клієнтів - професійних учасників фондового ринку, полягає в іммобілізації сертифікатів цінних паперів з мстою спрощення й прискорення процесу їх обігу, а також зниження можливих ризиків, неусувних при фізичній передачі від продавця до покупця.
У зв'язку з дворівневою структурою депозитарної системи в Україні розглянемо основні функції локального депозитарію:
Депозитарії укладають зі своїми клієнтами (депонентами) договори про ведення рахунків «депо», тобто рахунків відповідального зберігання цінних паперів. Ці договори передбачають обов'язок депозитарію приймати на зберігання ЦП клієнтів, обслуговувати їх, а також на вимогу власників перереєструвати права власності на ЦП, які збері гаються, на користь інших осіб.
Депозитарій, одержавши розпорядження власника про переказ ЦП, списує (дебетує) ЦП Із рахунку депо старого власника й зараховує (кредитує) ці папери на рахунок нового власника. Самі сертифікати ЦП, які мають бути переказані на нового власника, залишаються у сховищі депозитарію без руху (якщо вони існують), змінюється лише стан реєстру депозитарію, а саме цінні папери, що зберігаються, зна чаться тепер за новим власником.
Тільки із упровадженням інституту «номінального держателя», функції якого виконуватиме локальний депозитарій разом з реєстрато ром, можна перебороти ту громіздкість, яка існує при обігу іменних ЦП, і забезпечити їх обіг за технологіями, близьким до ЦП на пред'явника.
Депозитарії можуть виконувати за договором операції для емітен тів щодо випущених ними цінних паперів. У результаті на рахунках у цінних паперах відображаються певні операції з цінними паперами.
Відмінності між реєстратором і депозитарієм.
Депозитарій є структурою, що забезпечує нормальну роботу вторин ного ринку цінних паперів, тобто ринку, на якому відбувається активна купівля-продаж ЦП різних емітентів. Депозитарій насамперед необ хідний активним учасникам вторинного ринку ЦТ, тобто торговцям, великим інвесторам. Якщо відсутня торгівля ЦП у великому обсязі з великими угодами, то в основному немає потреби у створенні серйозних депозитарних структур. При обслуговуванні депозитарієм фондових бірж у нього існує тісний зв'язок з розрахунково-кліринговою систе мою.
Клієнти депозитарію – депоненти, якими можуть бути торговці, влас ники ЦП, інвестиційні фонди, трастові компанії, інші депозитарії.
Клієнти реєстратора - емітенти ЦП. З ними реєстратор укладає договір на ведення реєстру ЦП і зобов'язується оформляти всі зміни права власності на ЦП.
Депозитарій може здійснювати зберігання ЦП депонента.
Реєстратор звичайно не зберігає ЦП власників ЦП, але може збе рігати бланки цих паперів.
Послуги реєстратора, відповідно до світової практики, оплачує емітент, однак послуги зі зміни прав власності звичайно оплачують власники (продавці або покупці ЦП).
Послуги депозитарію оплачують його депоненти, учасники угод.
Реєстратор діє від імені та за дорученням емітента й тому най частіше відбиває інтереси емітента. Тому в нас часто спостерігаються випадки затримки в перереєстрації прав власності й навіть незаконні відмови у визнанні таких прав.
Депозитарій діє лише за дорученням депонента й відбиває інтереси кожного окремого депонента.
Послугами реєстратора в усьому світі користуються насамперед ті інвестори, які не проводять активні операції з даними ЦП, не занадто часто їх купують і продають.
Послугами депозитарію користуються насамперед активні й великі інвестори (наприклад інституціональні) і торговці, які часто купують і продають ЦП. До того ж депонент часто має можливість вибору де позитарію, може звернутися до іншого хранителя.
Отже, реєстратор і депозитарій - це різні інфраструктурні учасники ринку цінних паперів, створені для різних цілей.
Ведення реєстрів власників акцій в документарній формі існування може гальмувати розвиток фондового ринку. Тому відповідно до За кону «Про акціонерні товариства» акції товариств повинні існувати виключно в бездокументарній формі й через 2 роки після того, як набирає чинності цей закон, функції ведення реєстрів власників іменних акцій будуть виконувати зберіганні (депозитарії).
У багатьох країнах доходять висновку, що доцільно об'єднати в цен тральному депозитарії функції зберігання й обліку ЦП із функціями проведення грошових розрахунків і клірингу при операціях з ЦП.
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,5,6,7,13,14,16,17,21,37]
|
Тема 16 |
Національний депозитарій України. |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з призначенням та основними функціями Національного депозитарію України. |
План вивчення теми
1. Структура депозитарної системи України.
2. Сфера діяльності Національного депозитарію України.
3. Кодифікація цінних паперів.
Національна депозитарна система в Україні формується у вигляді двох рівнів:
Верхній рівень - це Національний депозитарій України та депо зитарії, які ведуть рахунки для зберігачів і виконують кліринг і роз рахунки з угод щодо цінних паперів.
Нижній рівень - це хранителі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів.
Обслуговування обігу державних цінних паперів, і зокрема депозитарної діяльності щодо цих паперів, виконує Національний банк України. Особливості виконання депозитарної діяльності з державними цінними паперами встановлюються Державною ко місією з цінних паперів і фондового ринку разом з Національним банком України.
Відповідно до українського законодавства, центральним елементом національної системи депозитарних послуг має бути Національний депозитарій України. Ця організація повинна забезпечувати форму вання й розвиток депозитарної системи в країні, забезпечувати функ ціонування єдиної системи обліку й обігу цінних паперів, інтегрування національної депозитарної системи України в міжнародну систему депозитарних установ, які забезпечують функціонування світових ринків капіталів.
Сферою діяльності Національної депозитарної системи є:
- стандартизація обліку цінних паперів відповідно до міжнарод них стандартів;
- уніфікація документообігу щодо операцій із цінними паперами й нумерація (кодифікація) цінних паперів, випущених в Україні, відповідно до міжнародних стандартів;
- відповідальне збереження всіх видів цінних паперів як у доку ментарній, так і в бездокументарній формах;
- реальна поставка або переміщення з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою коштів відповідно до розпоряджень клі єнтів;
- акумулювання доходів (дивідендів, процентних виплат тощо) щодо цінних паперів, узятих на обслуговування системою, і розподіл по рахунках;обслуговування механізмів позик і застави по цінних паперах, які взяті на обслуговування системою;
-надання послуг щодо зобов'язань номінального держателя імен них цінних паперів;
- розробка, впровадження, обслуговування й підтримка комп'ютеризованих систем ведення й обігу рахунків у цінних паперах і виконання грошових виплат, пов'язаних із банків ськими й іншими системами грошового клірингу на щоденній або іншій регулярній основі.
До компетенції Національного депозитарію, крім видів діяльності, визначених Законом «Про Національну депозитарну систему й особли вості електронного обігу цінних паперів в Україні», належить:
З вересня 2006 року НДУ має ліцензію на здійснення депозитарної діяльності депозитарію цінних паперів. З квітня 2008 року НДУ має ліцензію на здійснення разрахунково - клірингової діяльності.
Кодифікація цінних паперів.
Для того щоб однакові цінні папери різних емітентів і різних випусків можна було відрізнити одне від одного, у багатьох країнах світу всім емісійним цінним паперам привласнюють своє унікальне ім'я, а точніше - номер, або ідентифікаційний код. Такий номер по винен дозволяти провадити машинну обробку й не має бути занадто громіздким.
Кодифікація цінних паперів - це призначення Національним де позитарієм України номерів (кодів - ІЗШ) цінним паперам, а також ведення відповідної бази даних відповідно до міжнародних норм. Єдині правила та норми призначення кодів належать в Україні до випуще них і зареєстрованих у встановленому порядку акцій, інвестиційних сертифікатів, облігацій підприємств і місцевих позик.
Основні норми призначення ідентифікаційних кодів цінних паперів викладені в міжнародному стандарті ІЗО 6166. Контроль виконання цього стандарту і його впровадження здійснює Міжнародна асоціація національних агентств з нумерації «АКИАЗ.С.», заснована комітетом 180. Учасниками цієї асоціації є агентства з нумерації з 64 країн. Укра їну в ній представляє Національний депозитарій України.
Для одержання такого коду заявник повинен подати в департамент кодифікації цінних паперів Національного депозитарію України необ хідні документи, які мають відповідати чинному законодавству. Всі коди цінних паперів, привласнені Національним депозитарієм, мають бути опубліковані в офіційних засобах масової інформації. Також усі емітенти зобов'язані внести реквізит «код цінних паперів » у відповідні сертифікати цінних паперів.
Приклад коду випуску цінного папера одного з українських емі тентів: 11А1000261008.
По всіх цінних паперах, які випущені в бездокументарній формі й перебувають у лістингу фондових бірж і торговельно-інформаційних систем, мають бути оформлені глобальні сертифікати з ідентифіка ційними кодами. Всі депозитарії повинні здійснювати депозитарну діяльність тільки з цінними паперами, яким привласнені ідентифі каційні коди.
Депозитарію МФС і хранителям з 01.10.02 заборонено відкрива ти рахунки в цінних паперах, якщо відповідним цінним паперам не призначений ідентифікаційний номер (код) Національним депозита рієм.
Проведення кодифікації цінних паперів може сприяти підвищенню надійності збереження права власності по цінних паперах і надійності Національної депозитарної системи в нашій країні. Це найбільш на дійна система ідентифікації цінних паперів і стандартизації їх обігу.
Контроль над діяльністю Національної депозитарної системи виконує Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку. Для виконання кожного з видів депозитарної діяльності учасникам Націо нальної депозитарної системи видається окремий дозвіл Комісії. Дозвіл на виконання депозитарної діяльності комерційним банкам видається Комісією з узгодження з Національним банком України.
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,5,6,7,13,14,16,17,21,24,29,37,40,42,43,58, 63,66]
|
Тема 17 |
Особливості клірингової діяльності на фондовому ринку. |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з основними засадами клірингової діяльності на фондовому ринку |
План вивчення теми
Найпростіша ринкова угода на біржі найчастіше включає три по слідовні складові частини, або етапи:
3) розрахунки або виконання договору шляхом переказу цінних
паперів покупцеві й перерахування коштів продавцеві. При цьому
також має провадитися сплата відповідних комісійних біржі й іншим
учасникам, які забезпечують торгівлю.
Розрахунки або виконання угоди - це процес виконання зобов'я зань, визначених у ході клірингу, а також процес, кінцевим результа том якого звичайно є передача об'єкта біржової угоди (наприклад, ЦП) від продавця до покупця й кореспондуюча передача грошей від покупця до продавця. Це завершальний етап угоди на ринку цінних паперів.
Кліринг - це частина угоди, що відокремилася, яка полягає в об численні взаємних зобов'язань її сторін; установлення того, хто, що іі кому винен у процесі торгівлі на ринку цінних паперів і в які строки ці зобов'язання слід виконати.
Розрахунково-клірингова діяльність в Україні проводиться на підставі «Положення про розрахунково-клірингову діяльність за договорами щодо цінних паперів», затвердженого рішенням Комісії від 17.10.2006. У цьому Положенні встановлено, що про фесійна розрахунково-клірингова діяльність по операціях із цінними паперами виконується винятково депозитаріями на підставі відпо відної ліцензії Комісії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.
Отже, кліринг - це сукупність розрахункових (обчислювальних) операцій по угоді, здійснюваних спеціалізованими організаціями на основі сучасних обчислювальних комп'ютерних комплексів. Кліринг звичайно не включає безпосередньо переказ коштів (але може й вклю чати) або передачу цінних паперів, і ця процедура передує грошовим платежам і поставкам фондових цінностей.
Ця частина торговельних операцій особливо важлива, якщо про давець і покупець розділені між собою в часі й просторі. При цьому сполучною ланкою між продавцями й покупцями є фондові посеред ники, які, виступаючи в ролі продавців або покупців (наприклад, на біржі), також можуть бути розділені простором і часом.
Внаслідок такого поділу:
Основні функції клірингу й розрахунків на ринку ЦП:
Основні принципи клірингу полягають у такому:
Право власності на продавані ЦП переходить до нового власника не в момент укладання угоди купівлі-продажу, а лише в момент її вико нання. Тому така увага в усьому світі приділяється сучасним системам і організаціям, які забезпечують кліринг. При цьому розрахунковий період - це час між укладанням угоди й остаточними розрахунками по ній.
Підсумком першого етапу біржової угоди є складання кожним з її учасників своїх внутрішніх документів, які відображають факт укладання угоди, і основні параметри укладеної угоди після відпо відної звірки фіксуються в центральному торговельному комп'ютері біржі. При безпаперовій технології випуску й обігу цінних паперів подальші процедури дещо спродуються, і фактична передача цінних паперів не відбувається, адже цих паперів у наявній формі не існує, учасники угоди одержують лише відповідні повідомлення про рух прав на цінні папери.
Звірка - операція депозитарію щодо виявлення збігів відповідних реквізитів повідомлень про переказ грошових коштів та відомості сквітованих та затверджених розпоряджень.
При звірці сторони мають можливість урегулювати всі випадкові розбіжності в суті й предметі укладеної угоди. Порядок звірки отрима них депозитарієм розпоряджень по угодах із цінними паперами визна чається «Положенням про розрахунково-клірингову діяльність».
Після звірки настає квітування - операція депозитарію або ор ганізатора торгівлі щодо встановлення збігів відповідних реквізитів розпорядження на поставку цінних паперів клієнта - постачальника та розпорядження на одержання цінних паперів клієнта - одержувача, яка здійснюється методом порівняння реквізитів зустрічних розпо ряджень.
По угодах із цінними паперами, укладеними на організаторі тор гівлі, квітування розпоряджень може здійснюватися самим організа тором торгівлі, про що мас бути зазначено в договорі, що укладається організатором торгівлі та депозитарієм. Угоди, в яких відсутній етап звірки, називаються зафіксованими.
На біржових ринках, як правило, здійснюється взаємозалік зу стрічних вимог. Найчастіше це багатобічний залік. Його мета - знизити кількість платежів і поставок цінних паперів по угодах. Взаєлюзалік -це визначення чистого сальдо заборгованості між учасниками угод.
Багатобічний взаємозалік проводиться по всіх операціях учасників торгів і внаслідок визначається чисте сальдо по кожному учаснику, яке називається позицією. Якщо сальдо не дорівнює нулю, то позиція відкрита. Якщо сальдо позитивне — довга позиція. Якщо сальдо негативне - ко ротка позиція. Двобічний взаємозалік застосовується досить рідко.
Описаний процес визначення позицій учасників торгівлі назива ється нейтингом.
Остаточний платіж або надходження називається врегулюванням позиції. Виконання угод мас виконуватися за правилом «поставка проти платежу».
Поставка проти платежу - це проведення поставки цінних паперів і проведення грошового платежу по цій поставці в той самий день, об говорений учасниками угоди або біржею. При цьому всім учасникам угоди гарантується збереження належних їм активів (грошей або цін них паперів), у випадку якщо контрагент не виконує своїх зобов'язань. Такі гарантії найчастіше й забезпечують описувані інфраструктурні учасники ринку, насамперед гарантійні або страхові фонди.
Час від моменту укладання угоди до одержання цінних паперів і коштів називається періодом виконання угоди, або розрахунковим періодом. Звичайно цей період позначається у вигляді формули Т + п (де Т - день укладання угоди, п - кількість днів до виконання угоди). Відповідно до міжнародних рекомендацій, оптимальний розрахунко вий період має становити три робочі дні.
Виконана за принципом «поставка проти платежу» угода може вважатися повністю завершеною, якщо цінні папери перераховані на рахунок покупця, а кошти - продавцеві.
Ризики при клірингу бувають такі:
Ризик виникнення збитків по відшкодуванню - одна сторона не може поставити цінні папери або заплатити, й у результаті виникає упущена вигода.
Ризик втрати основної суми боргу - банкрутство, тимчасова від сутність коштів.
Ризик ліквідності - коли одна сторона на час затримує виконан ня своїх зобов'язань.
Існують такі способи контролю й мінімізації ризиків при клірингу.
Існують правила, або система, гарантування виконання укла дених угод на ринку спот і на терміновому ринку. Якщо одна сто рона угоди виявиться неспроможною виконати свої зобов'язання, розрахунково-клірингова структура візьме на себе виконання зазначе ного зобов'язання перед іншою стороною цієї фондової угоди. У цьому випадку ступінь відповідальності клірингової структури вище, а сам ринок відрізняється високою надійністю.
Питання для самоконтролю
1. Депозитарна система України. Учасники та їх основні функції.
2. Професійна діяльність реєстратора цінних паперів.
3. Професійна діяльність зберігача цінних паперів.
4. В чому полягають функції депозитарію.
5. Хто створює Національний депозитарій України? В чому полягають основні функції цієї установи?
6. Для чого формується реєстр власників іменних цінних паперів?
7. Як ви вважаєте, до чого призведе те, що всі акції на ринку цінних паперів України будуть обертатися виключно у бездокументарній формі?
8. Хто і яким чином здійснює кодифікацію цінних паперів?
9. Які функції виконує номінальний утримувач цінних паперів.
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,5,6,7,13,14,16,17,21,24,29,37,40,42,43,58, 63,66]
Модуль 2 .
|
Змістовий модуль 6. Похідні цінні папери |
|
Тема 18 |
Операції з ф’ючерсними контрактами |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з основними засадами ф’ючерсної торгівлі, поняттям маржинальної торгівлі як такої. |
План вивчення теми
1. Поняття ф’ючерсного контракту. Основні переваги ф’ючерсної торгівлі.
2. Сутність маржинальної торгівлі.
3. Особливості закриття та виконання ф’ючерсних угод.
На ринках похідних інструментів важливе місце займають ф’ючерсні контракти. Ці контракти є договором, за яким дві сторони зо бов'язуються (домовляються) провести у визначений час у майбутньому операцію. При цьому одна сторона зобов'язується купити, а інша про дати зазначений у контракті актив. При укладанні контракту жодна зі сторін нічого не платить іншій, а гарантом виконання контракту виступає біржа. Також при укладанні ф'ючерсного контракту сторони нічого не продають і не купують одна в одної за даним контрактом, сторони тільки домовляються здійснити операцію з певним активом у майбутньому.
Ф'ючерсний контракт - стандартний документ, що свідчить про зобов'язання однієї сторони продати й іншої сторони купити відповідну кількість базового активу в певний строк у майбутньому з фіксацією ф'ючерсної ціни базового активу сторонами під час укладання контр акту на біржі.
Ф'ючерсні контракти укладаються тільки на біржі, умови їх укла дання є стандартними на кожній біржі й обмовляються біржею для кожного виду активу. Ці контракти вимагають відстроченої поставки якого-небудь із базових активів або кінцевого розрахунку готівкою за чітко обговореними правилами. Існування активного вторинного ринку з ф'ючерсних контрактів сприяє їх високій ліквідності. Понад те, біржі організовують спеціальні групи дилерів, які активно торгу ють відповідними контрактами й сприяють розширенню вторинного ринку, забезпечують можливість інвесторам у будь-який момент ку пити або продати контракт, здійснити офсетну операцію. Ф'ючерсні контракти стандартизовані за всіма параметрами, крім ціни. Ціна узгоджується в процесі відкритої торгівлі в біржовому залі. Виконання ф'ючерсного контракту звичайно гарантується біржею (розрахунко вою палатою біржі).
Будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання винятково за наявності згоди іншої сторони контр акту або у випадках, визначених законодавством, але це відбувається вкрай рідко. Покупець чи власник ф'ючерсного контракту має право його продати протягом строку його дії іншим особам без узгодження умов такого продажу з продавцем (надписувачем) контракту.
Ринки ф'ючерсних контрактів мають такі основні переваги порів няно з відповідними ринками первинних цінних паперів:
Основними недоліками ф'ючерсних контрактів є неможливість поставки активів або товарів в іншій кількості або в іншому місці, ніж передбачено контрактом на даний актив. Також на біржі може бути від сутнім ф'ючерсний контракт на необхідний у цей момент актив. Проте ф'ючерси одержали найширше розповсюдження в багатьох країнах світу, але найчастіше метою цих угод є не поставка (приймання) даного активу, а хеджування позицій учасників угоди або спекуляція, гра на різниці цін. У світовій практиці не більше 5% укладених контрактів закінчуються реальною поставкою активів, а інші угоди закриваються (ліквідуються) за допомогою офсетних (протилежних) угод.
Протилежна, або офсетна угода - це угода, протилежна раніше укладеній угоді за таким же контрактом з тим самим строком ви конання. Це закриття раніше відкритої позиції. Наприклад, якщо надписувач викуповує раніше проданий ним або іншому торговцеві аналогічний контракт, то це називається виконанням ним офсетної угоди, і раніше відкрита ним коротка позиція закривається.
Предметом ф'ючерсних контрактів звичайно можуть бути різні державні цінні папери, валюти, різні реальні товари (матеріальні активи), індекси фондових бірж, але не іменні акції. Українським законодавством також заборонено використовувати як базовий актив іменні акції. Тому ф'ючерсні контракти можуть бути фінансовими, в основі яких лежать різні фінансові інструменти, і товарними, ба зисними активами яких є різні реальні товари. Головне, що за своєю формою всі ці контракти є стандартними, і кожна біржа відповідно до діючих правил установлює, на які базисні активи ведеться тор гівля.
Усі ф'ючерсні контракти здійснюються через розрахункову палату біржі, що реєструє кожний контракт, проводить кліринг, і їх виконан ня гарантується цією палатою. Тому при укладанні контракту немає потреби перевіряти фінансовий стан контрагента, його платоспромож ність, незалежно від усіх обставин виконання контракту гарантоване біржею в особі її розрахункової палати.
Особа, що з дозволу біржі надписує та продає контракт, бере на себе зобов'язання поставити в певний строк, зазначений у контракті, актив і одержати за нього певну суму. Ця особа займає коротку по зицію.
Особа, що купує цей контракт, бере на себе зобов'язання прийняти даний актив і заплатити за нього в зазначений строк певну суму, за ймає довгу позицію.
З моменту укладання й реєстрації контракту другою стороною контракту для цих осіб стає розрахункова палата біржі, що для про давця виступає покупцем контракту, а для покупця - продавцем. Усі подальші розрахунки виконуються не між учасниками угод, а між ними й розрахунковою палатою. Якщо це контракти, за якими не пе редбачена фактична поставка активу, то обидві сторони беруть на себе зобов'язання провести необхідні грошові розрахунки з біржею при закритті позиції. Якщо учасник контракту все-таки виявить бажання здійснити або прийняти поставку за не ліквідованим до дня поставки контракту, за яким передбачена така можливість, то він повинен інформувати про це палату. У цьому випадку палата вибирає особу із протилежною позицією, що також не була закрита, і повідомляє їй про необхідність поставити або прийняти необхідний актив.
Як було відзначено раніше, ф'ючерсні контракти укладаються головним чином з метою хеджування або гри на курсовій різниці. При цьому укладання контрактів в основному не вимагає витрат (див. для порівняння премію по опціонних контрактах). Однак при відкритті по зиції обидва контрагента (з довгою й короткою позиціями) зобов'язані внести на рахунок розрахункової палати деяку суму як заставу або гарантійний внесок. Ця застава зветься початковою або операційною маржею, а рахунок - маржовим рахунком.
Мінімальний розмір маржі по кожному активу встановлюється розрахунковою палатою (наприклад, 10% від суми контракту), і тим самим усувається ймовірність кредитного ризику. Залежно від спеціа лізації учасників торгів може встановлюватися для них різний рівень маржі. Наприклад, у США для хеджерів маржа може встановлюватися в межах від 2% до 4% . Брокер, що працює з клієнтом, може зажадати від нього внести маржу підвищеного розміру. Розрахункова палата встановлює також нижній рівень маржі, що означає, що на рахунку клієнта завжди має бути мінімальний не знижуваний залишок. Мар жа на ф'ючерсному ринку — це контрактна гарантія, й не обов'язково вона вноситься готівкою. Часто великі гравці вносять маржу у вигляді цінних паперів, і в цьому випадку ці папери продовжують приносити їм певний процентний доход. Тому деякі фахівці розглядають ф'ючерсні ринки як ринки, на яких позиція може бути відкрита без інвестування коштів, а операції при цьому є безбалансовими.
Варто враховувати, що більший розмір маржі потрібний за контр актами з більшою дисперсією ціни, оскільки за ними ймовірний під вищений ризик і можливі втрати розрахункової палати, що гарантує виконання угод за відмови однієї зі сторін.
Кожний ф'ючерсний контракт повинен мати певний місяць, що є місяцем поставки активу за контрактом або місяцем остаточного розрахунку. На кожній біржі всі контракти на той самий базовий актив з певним місяцем поставки повністю ідентичні й становлять ф'ючерсну серію.
Купити ф'ючерсний контракт - це значить взяти на себе зо бов'язання прийняти від біржі первинний актив (наприклад, облігації або реальні активи), коли наступить строк виконання ф'ючерсного контракту, і сплатити по ньому біржі за ціною, встановленою на ринку (відкриття довгої позиції).
Продати ф'ючерсний контракт - це означає прийняти на себе зо бов'язання поставити (продати) біржі первинний актив, коли насту пить строк виконання ф'ючерсного контракту, й одержати за нього від біржі відповідні кошти щодо ціни продажу цього контракту {відкриття короткої позиції).
Ф'ючерсний контракт - це біржовий договір, що розроблюється на даній біржі та обертається тільки на ній. На іншій біржі можуть бути такі самі або інші контракти.
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,5,6,7,13,17, 24,26,37,40,42,43,51,66,68]
|
Тема 19 |
Поняття базису |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з поняттям базису, значення базису під час прогнозування нових тенденцій на ринку ф’ючерсних контрактів та під час здійснення операцій хеджування. |
План вивчення теми
1. Нормальний та перевернутий ринок .
2. Поняття базису. Сфера застосування величини базису.
3. Поняття хеджування.
4. Основні види хеджування.
Ціна, що фіксується при укладанні ф'ючерсного контракту, є ф'ючерсною ціною. У момент укладання контракту ця ціна може бути вище й нижче ціни спот у цей час для даного активу. Можна сказати, Що це та ціна на даний актив, за якою його вигідно буде купити та про дати в момент завершення контракту, це прогноз ціни.
Якщо в контракті ф'ючерсна ціна вище діючої ціни спот, то ця ситуація називається контанго (це надбавка до ціни при укладанні угоди), якщо ф'ючерсна ціна нижче ціни спот, то ця ситуація називається беквардеишн (знижка в ціні називається депорт). До моменту завершення терміну дії контракту ф'ючерсна ціна дорівнює ціні спот (інакше можливі арбітражні операції).
Ситуація контанго характерна для такого стану ринку, коли про позиція даного активу на цей момент повністю забезпечує поточний попит на даний актив або є значні запаси. Такий ринок називається нормальним, чи таким, що враховує необхідні витрати на зберігання. Це типово тільки для ринків товарів із тривалими строками зберігання (зернові, бавовна, метали, нафтопродукти тощо).
Ситуація беквардеишн характерна при різкій нестачі товару, низьких його запасах. У цій ситуації у виграші виявляється спеку лянт, що має наявний товар. Спекулянт продає цей товар з негайною поставкою й закуповує його з поставкою в майбутньому. Якщо при цьому до моменту закінчення контракту ціна спот упаде, то по цій операції буде збиток.
Для формування ф'ючерсних цін велике значення мають очікування учасників торгівлі. Відповідно до гіпотези очікувань передбачається, що поточна ціна ф'ючерсного контракту дорівнює очікуваній спотовій ціні на дату поставки. Якщо, наприклад, січневий контракт на пшеницю продається в жовтні по 4,2 при поточній ціні спот 4,0, то можна зробити висновок про очікування учасників ринку в жовтні, що у січні ціна спот буде 4,0. Але надалі це очікування може й не підтвердитися.
Ф'ючерсні контракти на той самий актив мають різні дати закінчен ня, і якщо ціна найближчого контракту менше ціни більш віддаленого контракту, то така ситуація називається нормальним контанго.
Наприклад: травень - 124 од.; червень - 129 од.; липень - 137 од.
Якщо ф'ючерсна ціна першого по строку контракту вище ціни більш віддаленого контракту, то це нормальне беквардейшн. Для кож ного конкретного активу може укладатися кілька різних ф'ючерсних контрактів з різними датами виконання.
До моменту поставки або закінчення контракту ф'ючерсна ціна звичайно дорівнює або майже дорівнює ціні спот, що, звісно, не до зволяє проводити в цей момент арбітражні операції.
Різниця між ціною спот у цей момент і ф'ючерсною ціною на даний актив на конкретний місяць поставки називається базисом. Залежно від того, вище ф'ючерсна ціна або нижче від ціни спот, базис буває по зитивним і негативним. Тому до моменту закінчення базис стає рівним нулю. Якщо учасники ринку обговорюють величину базису, то йдеться про різницю між місцевою готівковою ціною (наприклад, на зерно) і ф'ючерсною ціною на найближчий місяць поставки. У січні базисом на зерно буде різниця між місцевою готівковою ціною й березневою ф'ючерсною ціною.
Хеджування - це один із методів управління фінансовими, зокрема ціновими, ризиками, який дозволяє уникнути їх, або мінімізувати втрати від них, отримані на реальних ринках, шляхом укладання строкових контрактів (біржових та позабіржових).
Види хеджування
Хеджування може бути повним або неповним. Повне хеджування намагається повністю уникнути ризику втрат у певних межах. Найпростіша схема хеджування полягає у відкритті на ф'ючерсній біржі стількох позицій на визначений період часу, у скількох зацікавлений власник. Ринкова ситуація, що постійно змінюється, дозволяє хеджерові регулярно переглядати свої позиції у процесі хеджування.
Хеджеві операції реєструються на ф'ючерсній біржі шляхом відкриття спеціального хеджевого рахунку. Хеджер може страхувати свою позицію за допомогою продажу або купівлі ф'ючерсного контракту. До страхування продажем хеджер вдається тоді, коли в майбутньому йому потрібно виконати аналогічну операцію на реальному ринку.
Ідеальним вважається таке хеджування, коли можливий ризик витрат повністю нівелюється за рахунок укладення ф'ючерсних контрактів. Однак у реальному житті так майже не буває. Актив, який продається/купується на спотовому ринку, може суттєво відрізнитися від об'єкта ф'ючерсного контракту (наприклад, на реальному ринку продається кукурудза, пшениця і кава різних сортів, а на ф'ючерсному - лише одного стандартного сорту). Терміни ф'ючерсного контракту можуть не збігатися з термінами купівлі-продажу активу на спотовому ринку. Тому на практиці хеджерам не завжди вдається повністю уникнути втрат.
Виграші або програші учасника ринку характеризуються таким поняттям, як базисний ризик, тобто ризик, пов'язаний sз різницею між спотовою та ф'ючерсною цінами на момент закінчення хеджування. Найвищий рівень базисного ризику властивий для сировинних товарів та фінансових інструментів. Ф'ючерсні ціни на них залежать не лише від попиту та пропозиції, як спотові, але й рівня трансакційннх видатків при укладанні ф'ючерсних контрактів (депозити, варіаційна маржа, комісійні тощо). Тому на момент закінчення хеджування вони можуть суттєво відрізнятися від спотових і знизити ефективність хеджування.
Хеджування поділяється на звичайне (чисте), селективне, випереджувальне і арбітражне.
Звичайне (чисте) хеджування використовується для запобігання ціновим ризикам. При ньому ф'ючерсні контракти укладаються при повному балансі за часом і кількістю, але протилежними за напрямками до зобов'язань на ринку реального товару Чисте хеджування у діловій практиці використовується дуже рідко.
Арбітражне хеджування - повністю враховує витрати на зберігання, використовується тільки для отримання вигоди від очікуваного співвідношення цін на реальний товар і біржові котирування з різними термінами поставок, Застосовується переважно торговцями, представниками торговельних ТНК.
Селективне хеджування відрізняється тим, що угода на ф'ючерсному ринку укладається одночасно з угодою на реальний товар, але, як правило, на меншу кількість. Якщо очікується підвищення цін на реальний товар, селективний хеджер не хеджуватиме власних запасів реального товару.
Випереджувальне хеджування полягає в купівлі або продажі ф'ючерсного контракту ще до укладення угоди з реальним товаром. Це своєрідний тимчасовий замінник товарного форвардного контракту.
Інша класифікація операцій хеджування на фінансових ринках пов'язана з технікою конкретної операції, до її складу належать п'ять широко використовуваних в світовій практиці типів хеджу. Автором цієї класифікації є А.Б. Фельдман.
Хедж "без одного". Для хеджування повної касової позиції протягом усього хеджу (тобто від початку операції) використовується лише один віддалений місяць закінчення терміну контракту. Ф'ючерси на весь термін і обсяг хеджування купуються разом з одним майбутнім терміном виконання і відшкодовуються поступово, за окремими термінами хеджування. Цей хедж сам приносить додатковий ризик через ймовірну зміну (в т.ч. несприятливу) базису ф'ючерса за час хеджування. Даний тип хеджу придатний для агресивних стратегій.
"Стрічковий" хедж, тобто порівняння терміну відшкодування деяких ф'ючерсних контрактів з конкретними термінами "незахищеності" від ризику. В цьому й полягає його перевага перед хеджем "без одного". Ф'ючерси на весь термін хеджування купуються одразу за окремими термінами виконання і відшкодовуються поступово. Кожен контракт триває стільки, скільки триває "незахищеність", що підлягає хеджуванню, і відшкодовується тільки щодо певного терміну. Відповідно, якщо даний хедж послаблює ризик несприятливої зміни базису, то останні обставини додають свого ризику у зв'язку з низькою ліквідністю віддалених за строками поставки контрактів. Поряд з цим даний тип хеджу вважається пріоритетним.
Хедж "стрічка, що згортається", заснований на підвищеній (нормальній) ліквідності близьких за строками поставки контрактів. Технологія цього хеджу передбачає за термінами та обсягами хеджування послідовну купівлю та продаж відповідних контрактів. Спочатку купуються ф'ючерси на повний обсяг з терміном відшкодування, що припадає на найближчий термін хеджування. Після цього вони відшкодовують відповідно до даного терміну і купуються контракти на наступні обсяги і нові (віддаленіші) терміни хеджування. Тоді ці контракти погашаються і купуються нові на об'єми і терміни, що залишились. Інакше кажучи, близькі контракти стають більш віддаленими і стрічка хеджу неухильно згортається. Перевагою даного типу хеджу перед попередніми є вища ліквідність.
Хедж, що згортається ("безперервний" хедж). При цьому варіанті послідовно хеджується кожна незахищена від ризиків позиція. На початку кожного окремого терміну хеджування купується необхідна кількість контрактів і, відповідно, у свій термін виконання вони відшкодовуються, купуються нові ф'ючерси для наступного терміну. Цей тип хеджу менш ефективний, ніж попередні, оскільки віддалені позиції хеджу незахищені до останнього моменту.
«Спредовий» хедж. Використовується лише на ринку США для хеджування короткострокових відсоткових ставок. Складніша технологія цього хеджу заснована на припущенні, що маржа між двома контрактами на довгострокові фінансові інструменти відповідає прогнозованій короткостроковій відсотковій ставці для місяців поставки за ф'ючесами. Вважається, що даний тип хеджу, як правило, можна замінити хеджем "стрічкою, що згортається".
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,5,6,7,13,32 ,37,41,42,51 ,54,57,63,]
|
Тема 20 |
Український ринок ф’ючерсних контрактів. |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з особливостями функціонування Українського ринку ф’ючерсних контрактів. |
План вивчення теми
1. Особливості ф’ючерного ринку України.
За українськими нормами, емітентом ф'ючерса повинна бути ство рена фондовою (товарною) біржею або ТІС клірингово-розрахункова палата або розрахунково-кліринговий банк, зареєстрований Комісією. Фондові (товарні) біржі повинні зареєструвати правила торгівлі стан дартизованими ф'ючерсними контрактами. Всі випуски обов'язково мають реєструватися в Комісії з цінних паперів і фондового ринку (Наказ № 13 від 24 червня 1997 р.).
Базисним активом ф'ючерсів можуть бути тільки товарні ресурси або кошти (валютні цінності). Використання товарних ресурсів як ба зисних активів має бути погоджене емітентом у Міністерстві економіки України, а валютних цінностей - у Національному банку України.
Курсові індекси можуть бути базисним активом опціонів і ф'ючер сів тільки у випадку присвоєння цим індексам офіційного статусу відповідно до нормативних вимог Комісії.
Випуск ф'ючерсів і опціонів здійснюється в документарній або в бездокументарній формах.
Для реєстрації випуску подаються в Комісію документи, й зо крема розрахунок визначення варіаційної маржі, що передбачають можливість покриття 100% середньої зміни ціни протягом робочого дня. Середня зміна розраховується за результатами торговельних днів протягом останніх шести місяців.
Ф'ючерсний контракт повинен містити такі реквізити:
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,3,6,7,12,15,16,20,21,24,25,33,37,38, 57,63]
|
Тема 21 |
Визначення та властивості опціонних контрактів. |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з сутністю опціонів, особливостями їх випуску та обігу. |
План вивчення теми
1. Поняття опціонного контракту.
2. Поняття базисного активу та ціни виконання опціону.
3. Види опціонів.
4. Поняття внутрішньої та зовнішньої вартості опціону.
Опціонні контракти є похідними цінними паперами, в основі яких лежать різноманітні активи. Суть опціону як контракту полягає в тому, що він надає одній зі сторін (утримувачу цього контракту) право рішення виконати контракт або відмовитися від його виконання.
Опціоном називається стандартний контракт, що за свідчу є право (але не обов'язок) його власника на придбання або продаж: фіксованої кількості базового активу за встанов леною ціною в строк, зазначений у ньому.
Цей контракт укладається між двома сторонами, одну з яких можна назвати інвестором, або покупцем контракту (утримувачем), і другою стороною, яку називають емітентом, або продавцем (інколи цю сторону називають надписувачем опціону).
Продавець опціону (надписувач) - особа, що відповідно до опціону зобов'язується продати або купити базовий актив опціону на зазда легідь обговорених умовах. При біржових операціях з опціонами це зобов'язання звичайно доводиться виконувати розрахунковій палаті біржі.
Покупець опціону (утримувач) — особа, що відповідно до опціону має право (але не обов'язок) купити (продати) базовий актив опціону на заздалегідь обговорених умовах.
Таким чином, це контракт, укладений між продавцем, що виписує й продає опціон як цінний папір, і покупцем, що купує Його й одержує право купити або продати зазначені в опціоні акції (активи). В опціоні також указуються ціна, кількість і строк виконання контракту. При покупці опціону не продаються й не купуються зазначені в ньому активи, а тільки купується право в майбутньому здійснити операцію їх купівлі або продажу. Назва контракту визначається щодо покупця опціону як цінного папера.
Покупець опціону на покупку одержує право на покупку певної кількості акцій (активів) за заздалегідь обговореною ціною. Цей опціон за міжнародною термінологією називається КОЛ (COLL).
Покупець опціону на продаж одержує право на продаж певної кількості акцій (активів) за заздалегідь обговореною ціною. Цей опціон називається ПУТ (РUТ).
Опціонний контракт на відміну від ф'ючерса є оборотним, тобто покупець не бере на себе зобов'язання здійснити зазначену операцію за будь-яких умов і може від неї відмовитися без обґрунтувань, незалежно від ціни й інших умов, але для продавця цей контракт обов'язковий і відмовитися від його виконання він не може. Також власник опціону може його продати без усяких на те обмежень і при цьому не потрібно згоди надписувача. Тому ця умовна вимога, її реалізація залежить від того, чи вигідно це власникові контракту.
Для надписувача виконання пред'явленого розрахунковою палатою опціону є обов'язковим, він від цього не може відмовитися, однак біль шість опціонів закінчується не поставкою обговорених у них активів, а грошовими розрахунками. Є опціони, по яких взагалі не передбачена поставка активу, а обговорені грошові розрахунки. Виконання всіх пред'явлених опціонів гарантує розрахункова палата біржі.
Базисний (базовий) актив — це актив, що лежить в основі контрак ту - товари, цінні папери, кошти і їх характеристики, що є предметом виконання зобов'язань по опціону.
У міжнародній практиці як активи використовуються:
Ціна виконання — обговорена в контракті ціна базисного активу, погоджена в опціонному контракті - ціна, за якою надалі може бути реалізована угода, тобто куплені або продані обговорені в контракті активи (ціна-страйк, або, інколи кажуть, ціна зіткнення). Таким чи ном, це ціна базового активу, за якою при виконанні зобов'язань по опціону здійснюються розрахунки.
При купівлі контракту покупець виплачує продавцеві певну суму - опціонну премію, що надалі покупцеві не повертається.
Опціонна премія — ціна, виплачувана покупцем опціону його продав цеві за надбане право скористатися опціоном на обговорених умовах.
Розмір премії встановлюється продавцем і залежить від низки фак торів, які описані далі. Обов'язки покупця при покупці обмежуються виплатою встановленої в контракті премії. Продавець одержує премію й повинен забезпечити гарантії виконання зобов'язань. Для повної гарантії на ринках строкових контрактів існує система гарантійних внесків (заставних сум), які вносяться продавцями в розрахункову палату біржі у вигляді грошей або цінних паперів при укладанні контрактів. Величина цих внесків досягає 12-20% від ціни базисного активу. Суму застави продавець втрачає тільки за його відмови від виконання зобов'язань.
Вимога біржі до продавця внести певну частку вартості цих базис них активів - маржу на спеціальний рахунок виникає, оскільки про даж опціону пов'язаний з ризиком за необхідності реального продажу (купівлі) цього активу.
Існуючі на багатьох біржах строкових контрактів правила внесення маржі дозволяють інвесторові підібрати такі комбінації фінансових інструментів, які мінімізують необхідну сукупну маржу. Маржа може вноситися у вигляді приналежному учасникові торгівлі цінних паперів. У цьому випадку його витрати мінімальні, й ці цінні папери можуть навіть приносити власникові певний процентний доход.
Термін дії опціонного контракту або строк виконання вказується в контракті, й це може бути 3, 6, чи 9 місяців від дня складання контр акту, це фіксована дата, що встановлюється біржовими правилами. Продовження терміну дії опціонного контракту при біржовій торгівлі не допускається.
Існують дві системи біржових контрактів:
1. Європейські опціони - виконання допускається тільки на за значену в контракті дату або протягом обмеженого періоду виконання до строку закінчення контракту (не довше кількох днів).
2. Американські опціони - виконуються в будь-який момент до зазначеної в контракті дати.
Терміни «американський» і «європейський» опціон не є географіч ними поняттями, такі контракти використовуються в усьому світі.
Опціонні контракти є розповсюдженими біржовими інструментами й торгуються на біржах похідних цінних паперів, наприклад, на Лон донській міжнародній біржі фінансових ф'ючерсів і опціонів. У цьому випадку вони називаються опціонами, що вільно обертаються. Біржова торгівля опціонами звичайно відбувається повними пакетами акцій, такий пакет зветься лот, і це 100 або 1000 акцій. Торгівля ними на біржі здійснюється методом вільного вигуку, тобто біржові брокери одночасно дають свої пропозиції на покупку й продаж різних опціонів. Опціон є цінним папером на пред'явника, що дозволяє здійснювати його вільний перепродаж без індосаменту й без зміни умов контракту. Також існують позабіржові опціони, які укладаються між двома контр агентами на індивідуальних умовах поза біржею.
Основні переваги опціонів полягають у такому:
Внутрішня ціна (вартість) опціону — це різниця між ринковою ці ною й ціною-страйк, прибуток власника опціону, що він одержав би за негайної реалізації контракту. Внутрішня вартість опціону відповідає мінімальній вартості опціону.
Наприклад, купується опціон на продаж (пут) строком на 3 місяці з ціною-страйк 2,5 грн. за акцію. Через місяць ринкова ціна акцій-2,1 грн. Тоді внутрішня вартість опціону дорівнює 2,5 - 2,1 = 0,4 грн.
Зовнішня або термінова вартість опціону - це різниця між пре мією й внутрішньою вартістю опціону. Залежить від змін курсової вартості акцій і виплаченої премії. Термінова вартість відображає час, протягом якого опціон продовжує діяти, і мінливість (коливання ціни) акції. Чим менший строк до закінчення дії опціону, тим менша зовнішня вартість.
Наприклад, при внутрішній вартості опціону 0,4 грн. і раніше вне сеній премії 0,05 грн. зовнішня вартість опціону дорівнює 0,4 -0,05 = = 0,35 грн.
Відкритими позиціями при операціях з опціонами вважаються володіння активом (довга позиція) і зобов'язання на поставку активу на майбутню дату (коротка позиція).
Закритою позицією при операціях з опціонами вважаються довга позиція в активі (володіння активом) одночасно з короткою позицією (зобов'язанням на поставку) у тому самому активі; аналогічно коротка позиція в активі одночасно з довгою позицією в тім же активі або в активі, що його заміщає.
Виписуючи опціон, продавець відкриває за даною угодою коротку позицію. Купуючи опціон, інвестор відкриває довгу позицію.
Процес використання учасниками ринку неправильно встанов леної ціни, тобто опціонної премії, і відповідного вирівнювання цін називається арбітражем.
Класом опціонів називається сукупність усіх опціонів, в основі яких лежать ті самі активи (окремо на покупку й окремо на продаж).
Серія опціонів являє собою безліч опціонів з даного класу з одна ковими цінами виконання й строком життя. Мінімальна кількість опціонів в одній серії не встановлюється.
Вартість опціону або ціна, яку необхідно заплатити за контракт при відкритті позиції, становить, як показано далі, лише деяку частку ринкової ціни активів (наприклад, акцій), що лежать у його основі. Покупець опціону кол прагне вигадати на зміні ціни активу, фактично не володіючи й не прагнучи володіти цим активом, купівля якого обі йшлася б значно дорожче. І можливий збиток від придбання опціону за жодних умов не може бути більше суми премії, сплаченої в цьому випадку за опціон.
Розглянемо трохи спрощений приклад вибору двох варіантів інвес тицій - покупка акцій або покупка опціону кол на ці акції:
|
Час |
Операція з акціями |
Сума |
Операція з опціоном кол |
Сума |
|
Січень |
Покупка 100 акцій по 40 грн. за акцію |
4000 грн. |
Покупка кол на акції з ціною виконання 40 грн. І премією 4 грн. (відкриття довгої позиції) |
400 грн. |
|
Березень |
Ціна зросла |
46 грн. |
Вартість опціону (премія) на ринку зросла до 7 грн. |
7 грн. |
|
Березень |
Продаж акцій по 46 грн. |
4600 грн. |
Продаж опціону кол із ціною виконання 40 грн. і премією 7 грн. (закриття позиції) |
700 грн. |
|
Прибуток без урахування комісійних |
600 грн. |
Прибуток без урахування комісійних |
300 грн. |
У наведеній таблиці показано, що при прогнозі зростання цін інвес тор може купити акції або опціон на їх покупку. Варто звернути увагу, що відповідно до умов цього прикладу для операції з безпосередньої купівлі акцій інвесторові потрібно 4000 грн., а для придбання опціону на покупку тієї самої кількості акцій потрібно лише 400 грн. Якщо в січні приймається рішення купити акції, то за умовами цього прикла ду інвестор може одержати прибутковість на вкладений капітал 15%. Якщо вибирається як об'єкт інвестицій опціон кол, то при зростанні цін прибутковість складе 75% . Різниця істотна.
У випадку падіння цін на ці акції тільки на одну гривню, втрати в першому випадку складуть 100 грн. (без урахування комісійних), а втрати при операції з опціоном незалежно від рівня падіння цін дорівню ватимуть розміру виплаченої премії - 400 грн. При операціях з акціями збитків від продажу акцій можна спробувати уникнути шляхом збере ження цих акцій у портфелі в надії на зростання цін у майбутньому, припустимо, через рік або більше. З опціоном так вчинити найчастіше неможливо або складно, тому що він має кінцевий термін обігу. Тому найчастіше не можна відразу й однозначно відповістити на запитан ня, що вигідніше купити: актив чи опціон на покупку цього активу в майбутньому. Аналогічно з опціонами на продаж. Відповідь залежить від тенденцій зміни цін на цей актив до моменту закриття позиції, на скільки точно складений прогноз поведінки цін на цей актив.
Особливість операцій з опціонами полягає ще й у тому, що вони до зволяють проводити продаж цінних паперів й інших активів, яких на момент укладання контракту немає в наявності або вони є в обмеженій кількості, тобто проводити непокриті операції з «повітрям» (якщо це дозволяється біржовими правилами й чинним законодавством).
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,3, 7,13,15,16,17,19,23,27,37,38,40, 54,57,60,63]
|
Тема 22 |
Цілі учасників ринку опціонів |
|
Мета заняття |
Визначення сенсу операцій з опціонами з боку різних учасників опціонного контракту. |
План вивчення теми
1. Цілі власників опціону
2. Цілі продавців опціону.
3. Особливості операцій з опціонами, що здійснюються на біржі.
Суб'єкти, які займають ту чи іншу позицію на ринку опціонних контрактів, звичайно переслідують різні цілі:
- Цілі власників (покупців) опціону на покупку:
Витрати будуть менше, ніж при покупці відповідних паперів.
- Цілі надписувачів (емітентів) опціонів на покупку:
- Цілі покупців {власників) опціонів на продаж:
- Цілі надписувана (емітента) опціону на продаж:
Описані опціонні стратегії зазвичай належать до стратегій одиноч них операцій. Однак інвестор може одночасно здійснювати операції з опціонами й базовими цінними паперами (стратегії хеджування), може торгувати опціонами на покупку й на продаж з різними цінами виконаннями або різними строками (стратегії спреда), може вдавати ся до комбінованої угоди, сполучаючи опціони на покупку й продаж (стратегії комбінування).
Опціонні контракти є широковідомими біржовими інструмен тами й торгуються на біржах похідних цінних паперів, наприклад, на Лондонській міжнародній біржі фінансових ф'ючерсів і опціонів У цьому випадку вони називаються опціонами, що вільно обертаються.
Опціони знеособлені й тому можливий їх вільний перепродаж і кількаразова зміна власника. За інших рівних умов премія при перепродажу (ціна опціону) знижується мірою наближення до дати виконання.
Біржова торгівля опціонами багато в чому схожа на ф'ючерсну тор гівлю. На більшості бірж котируються стандартні контракти й роблять ринок спеціальні дилери, які виступають як продавці і покупці, при значаючи своє котирування. Біржові опціони переважно бувають аме риканськими. Границі спреда встановлює сама біржа залежно від ціни опціонів. Все це забезпечує високу ліквідність опціонних контрактів, у будь-який момент їх можна продати або купити за поточною ціною.
Після того як продавець і покупець опціону уклали контракт, уся кий зв'язок за цією угодою між ними припиняється й стороною угоди для кожного з них виступає розрахункова палата.
Біржа сама встановлює ціну виконання опціонного контракту по кожному активу. Ціна звичайно іде з інтервалами в 2,5 дол., 5 дол. чи 10 дол. залежно від поточного курсу спот відповідних акцій. Наприклад, якщо поточний курс акцій компанії «А» становить 60 дол., то біржа від криває нові контракти на строк до 9 місяців із ціною виконання 55 дол. і 65 дол. Якщо надалі курс акцій підвищиться до 70 дол., то нові опціони із цим самим строком будуть запропоновані з ціною виконання 75 дол. Тому на ринку одночасно може котируватися кілька різних опціонів на одні акції (активи) з різними цінами виконання й різними преміями.
Власник опціону кол не має прав на дивіденди, поки не придбає ці акції за контрактом.
Коли проводяться операції з опціонами для формування портфеля, можуть виникнути утруднення з визначення доходу за період зберіган ня (володіння) опціону. Якщо, наприклад, виконана операція із прода жу непокритого опціону на покупку акцій, продавець отримує грошові кошти у вигляді премії за кожний проданий опціон. Але оскільки про даж опціону пов'язаний з ризиком за необхідності реального продажу акцій, виникає вимога біржі внести певну частку вартості цих цінних паперів - маржу на спеціальний рахунок.
Необхідна мінімальна маржа може визначатися з виразу:
М = максимальне значення з [(1,3 х 5) - К, 2,5 дол.],
де 5 - ціна акцій; К — ціна виконання.
Існуючі на багатьох біржах термінових контрактів правила внесення маржі дозволяюсь інвесторові підібрати такі комбінації фінансових інструментів, які мінімізують необхідну сукупну маржу. Часто маржа може вноситися у вигляді приналежних учасникові торгівлі цінних паперів, і тоді його витрати мінімальні.
Процес використання учасниками ринку неправильно встановленої ціни, тобто опціонної премії, і відповідного вирівнювання цін назива ється арбітражем (арбітражними операціями).
Припустимо, що поточна ціна акцій дорівнює 60 грн. і інвестор має можливість придбати опціон на покупку цих акцій із ціною виконання 50 грн. при премії 5 грн. Тоді виникає можливість купити опціон і відра зу його виконати, що забезпечує прибуток у 5 грн. з урахуванням раніше внесеної премії й без будь-якого ризику. Це звичайна арбітражна опера ція без інвестування коштів. Для виключення можливості одержання таких доходів, які призводять до еквівалентних збитків торговців, роз роблено безліч схем, що обмежують можливості для арбітражу.
Існує положення, що ціна опціону завжди має бути більше або дорівнювати ціні виконання цього опціону, тобто сумі доходу, який можна отримати, удавшись до виконання опціону.
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,4,6,7,10,18, 22,23,31,37,38, 41,42,44]
|
Тема 23 |
Український ринок деривативів |
|
Мета заняття |
Ознайомитися з особливостями функціонування ринку деривативів України. |
План вивчення теми
1. Нормативно-правові документи, на підставі яких здійснюється випуск та обіг деривативів в Україні.
2. Основні вимоги до деривативів, що обертаються на ринку цінних паперів в Україні.
Рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 24 червня 1997 року № 13 затверджені «Правила випуску й обігу фондових деривативів» емітентами опціонів можуть бути тільки юридичні особи - торговці цінними паперами, які є членами фондової біржі або учасниками ТІС, які мають відповідати обов'язковим нормативам достатності власних коштів. Тому всі інші учасники ринку, що не мають відповідної ліцензії торговця цінними паперами, можуть здійснювати такі операції тільки через торговців.
Відповідно до цих Правил, емітент опціону на покупку ЦП має бути власником базового активу (який за контрактом він повинен буде поставити) у кількості не менше 80% від загального числа, передбаче ного умовами випуску. Цей актив має зберігатися в хранителя цінних паперів весь термін дії опціонів.
У випадку реєстрації випуску опціонів на продаж емітент має за безпечити гарантії шляхом внесення на рахунок депозитарію коштів або державних ЦП. Ці активи мають дорівнювати сумі премії плюс 30% вартості базового активу. Розмір гарантії підлягає регулярному перерахунку.
Реєстрація випуску опціонів здійснюється Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, в яку емітент подає відповідну документацію.
У зв'язку з тим, що деякі українські компанії практикували укладання з фізичними особами договорів у вигляді опціонів на придбання акцій приватизованих підприємств до закінчення процесу їх приватизації, ДКЦПФР прийняла рішення (14.09.1998 Хе 109) забо ронити фізичним і юридичним особам укладання будь-яких договорів, які підпадають під ознаки фондових деривативів, якщо на момент укладання цих договорів розміщення цінних паперів, які є предметом таких договорів, не було завершено у встановленому законодавством порядку. Це не означає, що припинено можливість випуску й обігу фондових деривативів, а тільки обмежена можливість їх використання на умовах, що суперечать діючим положенням. Опціон має містити такі основні реквізити:
Питання для самоконтролю
Чому у ф'ючерсних контрактах відсутні премії?
Що таке довгі та короткі позиції?
Що означає «продати» ф'ючерсний контракт?
Що означає «купити» ф'ючерсний контракт?
Що таке початкова маржа і хто її вносить?
Що таке базис?
17.Якими нормативними документами регулюється український ринок деривативів?
18. Яка відмінність між опціонами пут і кол?
19. Що таке ціна виконання і коли вона встановлюється?
20. Які права та обов'язки має власник опціону?
22. Які права та обов'язки має надписувач опціонів?
23.Чим відрізняються американські та європейські опціони?
25.У чому полягає доход власників опціонів?
26.У чому полягають цілі покупців опціонів?
27.Яким чином здійснюється торгівля опціонами?
29.Що таке відкрита позиція при операціях з опціонами?
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,4,9 ,10,12,15,17,23, 26,30,37,39,41,42,43,53,61]
|
Змістовий модуль 7. Фундаментальний та технічний аналіз на фондовому ринку |
|
Тема 24 |
Фундаментальний аналіз |
|
Мета заняття |
Зрозуміти сутність фундаментального аналізу, що застосовується на фондовому ринку та ринку деривативів |
План вивчення теми
1. Поняття фундаментального аналізу.
2. Макроекономічний аналіз.
Одним з найпоширеніших методів аналізу ринку цінних паперів, що також широко використовується для аналізу інших ринків і акти вів, є фундаментальний аналіз (його іноді називають основним).
Фундаментальний аналіз - один із самих корисних інструментів середньо - і довгострокового прогнозування зміни цін на акції й інші активи. Розроблені навіть відповідні комп'ютерні програ ми, що сприяють проведенню фундаментального аналізу. І всі провідні інформаційні агентства обов'язково постачають своїм замовникам до сить докладну фундаментальну інформацію, часто навіть із висновками кваліфікованих аналітиків.
Особливістю цього методу аналізу є розгляд суттєвості процесів, які відбуваються на ринку, вивчення причин, що викликають зміну економічної ситуації, виявлення при цьому складних взаємозв'язків між різними явищами, що відбуваються на досліджуваному ринку і його секторах, на суміжних ринках. Коротко можна сказати, що фундаментальний аналіз вивчає причини, що рухають ринком. Ми можемо розглядати використання методів фундаментального аналізу на ринку цінних паперів, на валютних ринках і на ринках реальних або матеріальних активів.
В повному обсязі фундаментальний аналіз виконується на чотирьох основних рівнях, або етапах, але за необхідності можна скорочувати обсяги або виключати певні етапи цього аналізу. Такий варіант на пряму аналізу часто називають аналізом «зверху вниз».
Умовно етапи аналізу можна показати на схемі:
А - розгляд стану економіки і фондового ринку в цілому
Б - галузевий або індустріальний аналіз
В - регіональний аналіз
Г - аналіз інвестиційної привабливості об'єктів інвестицій
Д - Формування інвестиційної стратегії
А. Макроекономічний аналіз.
Найважливішим напрямом і першим етапом фундаментального аналізу є загальноекономічний, або макроекономічний аналіз. У цьому методі аналізу використовуються різні дослідження ситуації на ринку на основі вивчення попиту та пропозиції й низки макроекономічних чинників.
Відомо, що ціни на фондовому ринку залежать насамперед від об сягу пропонованих на продаж цінних паперів (пропозиція) і від обсягу капіталів, я сі в сьогочасний момент інвестуються в цінні папери (по пит), тобто співвідношення попиту та пропозиції визначає кон'юнктуру фондового ринку. І така кон'юнктура в різні періоди може істотно відрізнятися. За станом на кінець 2006 року український ринок акцій відрізняється певним зростанням попиту в інвесторів при збереженні підвищеного ризику інвестицій і часто недостатнього рівня пропозиції. Результати всім відомі.
У періоди високої кон'юнктури відзначається приріст грошової маси, спрямованої на фондовий ринок, що призводить до підвищення курсів для зрівноважування ціни й часто до поступового зниження прибутковості.
При низькій кон'юнктурі на фінансових ринках відзначається перевищення обсягу цінних паперів, запропонованих на продаж, плато спроможному попиту, й у цій ситуації спостерігається відтік капіталів з відповідних секторів фондового ринку, й держателі цінних паперів можуть їх реалізувати лише при згоді на зниження цін.
Основним джерелом капіталу є валовий внутрішній продукт (ВВП), і на фінансовому ринку він не створюється, лише перерозподіляється, тому при більш високому ВВП можна розраховувати на більший обсяг інвестицій на фондовому ринку. В умовах ринків низки країн і зокрема українського велику роль відіграють інвестиції нерезидентів. Однак кошти резидентів і нерезидентів в умовах високого рівня ризиків і погрози реприватизації можуть і не надійти на фондовий ринок, вони йдуть на альтернативні вкладення, використовуються на споживання, на інвестиції в інших країнах.
Збільшення зайнятості, зростання до певної межі заробітної плати, зниження податків сприяє припливу капіталів на ринок, але високий рівень інфляції, підвищена ступінь ризику можуть звести нанівець ці можливості появи додаткових капіталів на ринку.
Наведемо основні макроекономічні показники, які варто врахову вати при проведенні фундаментального аналізу:
правові основи інвестиційної діяльності;
стан, стабільність, збалансованість, і перспективи зростання економіки країни, стан інвестиційного ринку (попит і пропо зиція);
структурні пропорції розвитку економіки - відносні частки про мисловості, сільського господарства, інших галузей економіки у валовому внутрішньому продукті;
ступінь розвитку фондового ринку, його капіталізація й правове регулювання;
поточні темпи інфляції й очікування їх змін;
середні ставки відсотків по вкладах у банки, очікувані тенденції їх змін;
кон'юнктура світових товарних ринків, ринків дорогоцінних металів, нерухомості тощо;
способи державного регулювання економіки;
рівень оподатковування різних видів доходів;
розвиненість і надійність інфраструктури ринку;
процеси споживання й нагромадження, рівень безробіття, серед ні доходи на душу населення й інші чинники й показники.
Макроекономічні чинники характеризують загальний стан еко номіки, темпи її зростання й прогноз їх зміни найближчими роками. Важливим параметром будь-якого національного ринку для інвесторів є інвестиційні ризики, і зокрема політичні, які вони несуть, вкладаючи кошти в цінні папери на даному ринку.
Таким чином, уже на першому етапі фундаментального аналізу до водиться враховувати й аналізувати велику кількість різних чинників, які впливають на зміну ситуації на ринку. Варто враховувати, що поява сучасних засобів телекомунікацій і обробки масивів даних привела до прискорення надходження інформації на ринки й зміни можливостей і швидкості її аналізу. Якщо раніше були потрібні тижні й місяці, щоб важлива інформація стала впливати на ринок, на зміну цін на ньому, то тепер для цього вистачає кількох днів, годин або навіть секунд. З'яви лася можливість практично миттєвого переміщення коштів з одного національного ринку на інший. Поряд з безсумнівними перевагами такої мобільності капіталу ситуація, що склалася, призводить до значно біль шої нестійкості національних ринків цінних паперів через їх залежність від розвитку економік інших країн, насамперед розвинених.
Б. Галузевий аналіз.
Галузевий, або індустріальний, аналіз як частина фундаменталь ного аналізу дозволяє класифікувати галузі за діловою активністю, за стадіями розвитку й привабливості для інвестицій. Також галузе вий аналіз включає вивчення ділового циклу в економіці й окремих галузях, зміни різних галузевих показників та індикаторів. Відомо, наприклад, що при зниженні цін на ринку найбільше падає курс тих акцій, які належать до групи галузей, які відрізняються циклічним розвитком або мають під собою слабку основу, продукція яких надто залежить від ситуації та кон'юнктури на ринках. А галузі, що мають монопольне положення на ринку, або галузі, що виробляють потрібну для споживачів продукцію й послуги, можуть зберегти свій стан і на віть відкрити новий сектор виробництва й продажів.
Обов'язково слід враховувати, що галузі мають свій життєвий цикл, як і ті продукти, які вони виробляють, галузі тісно пов'язані з циклами в економіці країни. Тому при галузевому аналізі обов'язково слід класифікувати галузі залежно від стадії їх розвитку. У цьому ви падку вважається необхідним розрізняти галузі циклічні, зростаючі й стабільні. Перші з них перебувають у значній залежності від згада них циклічних чинників. Ці компанії здійснюють свою діяльність у таких галузях, як машинобудування, металургія, будівництво, товари тривалого користування тощо. Стабільні, або стійкі, компанії займа ються виробництвом продукції й послуг, які користуються постійним і стійким попитом, менше залежать від циклічності й змін попиту. Зростаючі компанії пов'язані насамперед з виробництвом і розробкою перспективних виробів і технологій. Ці компанії, як правило, не орі єнтовані на виплату дивідендів, більшу частину прибутків вони вкла дають у розвиток виробництва, однак їхні акції часто відрізняються більш високими темпами зростання курсової вартості, що й приносить основний доход інвесторам.
В. Регіональний аналіз.
Наступним етапом фундаментального аналізу є регіональний ана ліз, або вибір відповідних регіонів для інвестицій, вибір підприємств по регіонах країни відповідно до заздалегідь визначених критеріїв або вимог до регіональної політики й економіки. Регіональні чинники, як правило, мають сталий характер строком не менше року. Галузевий і регіональний аналізи проводяться експертним шляхом.
Г. Аналіз інвестиційної привабливості підприємств.
Заключним етапом фундаментального аналізу є вироблення конкретної інвестиційної стратегії й вибір напрямів інвестицій, ви бір тих підприємств, у цінні папери яких є доцільність інвестицій з урахуванням імовірного ризику й прибутковості. При цьому є різні підходи до методів такого аналізу. Насамперед це аналіз конкретного підприємства, і зокрема стан і перспективи розвитку менеджменту на даному підприємстві, організаційні й комерційні умови роботи, а також аналіз фінансового стану компанії.
Фінансова оцінка компанії здійснюється за чотирма основними групами показників:
Важливою частиною цього етапу фундаментального аналізу є аналіз ринку цінних паперів і пошук тих компаній, ціни на акції яких зростатимуть або будуть тимчасово недооцінені. При цьому ви вчається прибутковість акцій (їх економіко-статистичні показники й зокрема коефіцієнт Р/Е). Такий метод аналізу виходить із того, що існують недооцінені й переоцінені ринком акції. Недооціненими акці ями вважаються акції, ринкова ціна яких значно нижче їх імовірної справедливої вартості (внутрішньої вартості), що визначається різни ми методами розрахунку. При цьому розробляються певні критерії оцінки корпорацій з урахуванням прогнозу майбутніх прибутків за даних економічних умов. При аналізі такого роду слід ураховувати, що не розглядається ймовірність впливу на ціни спекулятивних опе рацій учасників ринку, що призводять до зростання або падіння курсу майже незалежно від фактичного стану справ у даній корпорації (хоча можуть і враховуватися). Часто низька ринкова ціна акцій порівняно з вартістю активів корпорації може бути наслідком структурної кризи на ринку, депресивним станом економіки, підвищеним рівнем ризи ку й позбавленням довіри інвесторів до самого біржового механізму й фондового ринку в цілому. Така ситуація часто спостерігається на фондовому ринку України.
На цьому етапі аналізу також варто розглядати склад управління компанією, практику керування компанією, її звітність, відкритість, склад власників великих пакетів акцій. Варто порівняти прибутко вість цінних паперів даної компанії з прибутковістю інших цінних паперів на ринку, обов'язково аналізується фінансова звітність компанії.
Питання для самоконтролю
З.Які основні макроекономічні показники розглядаються при фундаментальному аналізі?
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,3,8,11,12,13,14,20,21,24,25,28,32,36,37,38,41,42,43,53,54,57]
|
Тема 25 |
Технічний аналіз |
|
Мета заняття |
Зрозуміти сутність технічного аналізу, що застосовується на фондовому ринку та ринку деривативів. Ознайомитися з основними методами та інструментами технічного аналізу. |
План вивчення теми
1. Поняття технічного аналізу.
2. Основні методи технічного аналізу.
3. Основні інструменти технічного аналізу
Технічний аналіз полягає у вивченні історії зміни цін на ринку, розрахунків різних показників і прогнозуванні на базі цих даних май бутнього напряму руху цін на акції чи інші аналізовані активи.
Методи технічного аналізу ґрунтуються на переконанні, що рух цін на ліквідних ринках піддається загальним закономірностям, які можливо визначити й на їх основі побудувати з певним ступенем імо вірності прогноз зміни ситуації на ринку.
Також технічний аналіз ґрунтується на логічному припущенні про те, що всі зовнішні чинники певною мірою відбивають на динаміку цін на акції, й у цій динаміці можуть існувати відповідні тенденції, які можуть бути стійкими, й тоді їх часто можна простежити, виділити й навіть прогнозувати їх подальший розвиток з якимось ступенем імо вірності. А якщо до цього ще мати й інформацію про згадані зовнішні чинники й уміти грамотно їх аналізувати (а цим займається фундамен тальний аналіз), то можна сказати, що ми матимемо деяку необхідну інформацію для прийняття інвестиційних рішень, і все інше залежить від нас і від поведінки цін на ринку в майбутньому, наскільки вони відрізнятимуться від прогнозованих. Варто враховувати, що методи технічного аналізу ігнорують фундаментальні причини, що лежать в основі формування ціни на аналізований актив, тому фундаментальний аналіз має розглядатися й використовуватися окремо.
Основні методи технічного аналізу належать лише до того лік відного й високо конкурентного фондового ринку, на якому ціни на акції встановлюються в результаті стихійної «координації» попиту та пропозиції. Це ринок, на якому завжди можна купити або продати відповідний актив. Також на цьому ринку має бути відсутній суб'єкт, здатний одноосібно істотно впливати на зміну цін і на конкуренцію. Це не виключає спекуляцій, цілеспрямованої гри на підвищення або зниження, суперництва ведмедів і биків, але жодною мірою не має від ношення до самокотирування акцій і побудови всіляких пірамід.
У зв'язку з тим, що технічний аналіз ґрунтується на побудові різ них спеціальних графіків зміни цін і низки розрахункових показників (осциляторів) у часі від котирування до котирування, його також на зивають графічним аналізом.
Умовно розділимо методи технічного аналізу на дві групи. Перша група полягає в побудові графіків зміни цін і обсягів торгівлі на акції й виділенні на цих графіках певних етапів руху цін - трендів, побу дові ліній підтримки й опори, що дозволяють одержувати прогнози. Одночасно аналізуються деякі умовні фігури, які утворені даними трендами і які дозволяють робити припущення про напрями їх змін. Друга група прийомів цього аналізу полягає в розрахунку й побудові графіків низки спеціальних показників.
Варто мати на увазі, що фахівці з технічного аналізу вже створили свою теорію, що базується на певній філософії, на певних правилах і аксіомах, але справедливості заради варто визнати насамперед емпі ричний характер усіх основних формул і методів. Уважається, що тех нічний аналіз не є строгою дисципліною. Кожний торговець і аналітик керується насамперед своїм досвідом, використовує найзручніші для нього прийоми й методи. Тому існує так багато прийомів технічного аналізу, постійно з'являються нові методи та прийоми. У результаті в технічному аналізі, втім, як і у фундаментальному, дуже висока роль інтуїції, досвіду й таланта аналітика.
Закордонні фахівці давно дійшли висновку, що з різноманітних видів аналізу ситуації на ринку для вироблення рішень надійно й три валий час можуть слугувати насамперед фундаментальний і технічний аналізи. Переважно при їх одночасному використанні.
Технічний аналіз активно застосовується на світовому ринку деривативів.
Інструментарій технічного аналізу
Існує три основних типи графіків руху ринків, на основі яких будується методика технічного аналізу:
Ці англізовані графіки звичайно називають чартами. Інформація, на базі якої будуються ці графіки, є відритою й безупинно публікується за результатами торгів на організованому ринку. Використання в технічному аналізі тільки трьох відкритих джерел вихідної інформації є найважливішим достоїнством такого методу аналізу.
У технічному аналізі використовується чотири основних методи відображення графіків руху ціни:
Основне завдання технічного аналітика - виявити закономірності реального руху цін, вловити момент зламу тенденції - так звані сигнали купівлі та продажу. Будь-які прийоми та методи техніч ного аналізу можна використовувати лише для ліквідних ринків з великою кількістю учасників, де операції виконуються регулярно, у значних обсягах.
Найпопулярнішим інструментом технічних аналітиків є цінові графіки. Побудова графіків зміни цін і курсів є одним із найдав ніших й найбільш вдалих методів. Багато графіків використовується фахівцями для виявлення тенденцій ринку та точок зламу трендів. Тренд - це тенденція (від лат. «tendentia» - напрям) або односпрямований рух ціни, що зберігається впродовж певного непе рервного періоду часу . Хоча Е. Найман справедливо зазначає, що можна і необхідно поєднувати відносну випадковість подій на ринку та його періодичну трендовість. Досить обґрунтовано можна стверджувати, що:
Ці висновки дозволяють визначити певні правила технічного аналізу. Так, трейдеру необхідно оцінювати напрям панівної (домінуючої) тенденції, її силу та визначати життєвий цикл тренду.
Технічний аналіз ґрунтується на таких постулатах:
- курс або ціна враховує всі фактори: економічні, політичні, психоло гічні. Ціна - квінтесенція ринку. На думку техніків, досить проаналі зувати графіки зміни ціни або курсу, щоб зробити точний прогноз. З цими твердженнями, особливо для коротких проміжків часу (години, дня), погоджуються і практики, І теоретики ринків;
- ціна або курс рухаються тільки в напрямі тренду. Тренди бувають трьох типів:
- події повторюються, тобто закони економіки, психології, фізики незмінні протягом значного часу. Саме цей постулат дозволяє з більшою ймовірністю прогнозувати майбутнє на основі аналізу цінових тенденцій у минулому.
На рис. 1 подано схематичне зображення всіх видів трендів. Метою технічного аналізу є:
1) оцінка поточної динаміки цін;
2) визначення конкретного тренду;
3) прогноз терміну дії тренду, довжини періоду дії даного напряму (довгостроковий, короткостроковий);
4)визначення фази тренду - життєвого циклу (зародження, зрілості та завершення);
5) визначення амплітуди коливання ціни тренду.
Іншими словами, метою технічного аналізу є визначення напряму руху ціни, а також кращих цін та часу для укладання угод. Маючи відповіді на ці запитання, технічний аналітик дає поради щодо купівлі або продажу. Коротко кажучи, технічний аналіз базується на наступних припущеннях:
- ринок знає все. Суть цього припущення полягає в тому, що дія всіх факторів, економічних, політичних та психологічних уже врахована ринком І включена у ціну;
- ринок підпорядковується тенденціям;
- ринок має закономірності або Історія повторюється.
Рис. 1 Схематичне позначення всіх видів трендів
Як бачимо, ці припущення дійсно мають багато недоліків, однак можуть і широко використовуються у технічному аналізі.
Засоби технічного аналізу
Серед засобів технічного аналізу можна виділити чотири категорії:
1. Зразки графіків цін.
2. Метод дотримання тренду.
3. Аналіз характеру ринку.
4. Структурні теорії.
Перший метод технічного аналізу ґрунтується на побудові різних графіків зміни цін і курсів, обсягів торгів та виявленні так званих "фігур", які у цих графіках можна помітити. Техніки використовують відповідне програмне забезпечення, яке сьогодні настільки поширене, що включається до стандартних комп'ютерних програм. Найбільш вживаними у практиці технічного аналізу є стовпчикові діаграми, лінійні графіки, графіки "хрестиків та нуликів", графіки відрізків (барів), "японські свічки".
Лінійні графіки звичайно показують час на осі ОХ і ціну на осі OY. Ціна подається вертикальною лінією, яка може відображати певний період (день, тиждень, місяць або якийсь інший термін).
Накреслена лінія показує ціни від нижчої до найвищої або навпаки. Специфічні позначки можуть доповнюватися покажчиками цін або курсів відкриття та закриття ринку. Кожен наступний
період поданий справа від попереднього. Дехто вказує й інші дані на графіку, наприклад, обсяги торгівлі або додає короткий коментар незвичайних подій, що могли вплинути на стан ринку.
Деякі аналітики воліють будувати графіки пропорцій, відомі під технічною назвою "напівлогарифмічний масштаб". Проте їх важко побудувати без певних навичок та знань статистичних методів аналізу. Велика перевага цих графіків у тому, що вони вказують на темпи зміни, а не на кількісну різницю. На відсотковому графіку, якщо фонди зростають на 10% в рік, графік матиме форму прямої лінії. Якщо два фонди зрівняються, то стрімкіше зростатиме той, у якого більший відсоток зміни.
У стовпчикових діаграмах аналогічно на осі ОХ відкладають час, на осі OY - ціну.
Для прикладу розглянемо зміни цін на нафту за тижневий інтер вал (табл. 1) і побудуємо стовпчикові діаграми зміни цін І обсягів торгівлі та лінійний графік (рис. 2). Ціни подані в $/за барель.
Таблиця 1
Зміни цін та обсягів торгівлі ф'ючерсного контракту на нафту
на Нью-Йоркській товарній біржі за тиждень
|
|
Ціна відкриття |
Найвища ціна |
Найнижча ціна |
Ціна закриття |
Обсяги |
|
|
|
||||
|
Дні |
торгівлі, кількість контрактів, |
||||
|
|
шт. |
||||
|
t-5 |
19.0 |
21.0 |
19.0 |
19.5 |
1200 |
|
t-4 |
19-5 |
20.5 |
20.0 |
20.0 |
1400 |
|
t-3 |
18.0 |
22.0 |
18.0 |
19.5 |
700 |
|
t-2 |
19.5 |
20.0 |
19.0 |
20.0 |
900 |
|
t-1 |
17.5 |
19.0 |
17.0 |
18.0 |
1000 |
Лінійні графіки та стовпчикові діаграми є абсолютно зрозумілими і наочно демонструють зміни цін та обсягів торгівлі. Схематичне зображення стовпчикових графіків подано на рис. 3.
Додаткового пояснення потребує метод відображення динаміки цін за допомогою так званих "японських свічок". Це дуже цікавий метод, який дозволяє торговцю одразу бачити картину денної пове дінки ціни. Приклади свічок та їх значення подано на рис. 4. Основною відмінністю японських свічок від стовпчикових діаграм є наявність прямокутника, який будується в інтервалі між цінами відкриття та закриття торгів. Цей прямокутник має назву “тіло свічки” (real body). Залежно від співвідношення цін відкриття та закриття торгів, цей прямокутник може бути зафарбований у білий або чорний кольори. Білий колір свічка має тоді, коли ціна відкриття торгів є нижчою від ціни закриття, тобто свідчить про те, впродовж дня ціни підвищувалися. Якщо тіло свічки чорного кольору, то це означає, що впродовж дня ціни падали і ціна закриття була нижчою від ціни відкриття торгів. Рух цін вище тіла свічки утворює "верхню тінь" (upper chadow), рух цін нижче тіла свічки - "нижню тінь" (lower shadow).
Приклади графічного відображення тижневих змін цін та обсягів торгівлі на ф'ючерсний нафтовий контракт
Рис.2. Лінійні графіки зміни цін та обсягів торгівлі
Рис. 3 Схематичне зображення стовпчикових графіків
Аналіз японських свічок здійснюють за трьома напрямами:
1) сила тіла;
2) сила тіні;
3) сила заперечення.
Сила тіла оцінює довжину тіла. Чим воно довше, тим сильнішим є прояв бажання ринку йти у певному напрямі: для білої свічки вгору, для чорної - вниз. Сила тіні показує наскільки не збігається бажання ринку йти у певному напрямі з його можливостями. Сила заперечення полягає у простому правилі, а саме: якщо ринок не пішов разом із силою тіла або силою тіні, то тим впевненіше він піде у протилежному напрямі.
Рис.4 Приклади свічок та їх значення
Графіки "хрестиків та нуликів" були створені лише для відобра ження зміни ціни. Час, необхідний для заміни однієї ціни іншою, абсолютно не береться до уваги. На відміну від деяких лінійних графіків, графіки "хрестиків та нуликів" не зважають на обсяг. Наприклад, на фондовому ринку було погоджено, що зміни, які враховуватимуться, можуть мінімально становити $% і максимально -S2 або $3 за кожну акцію.
Свої цінові параметри мають ф'ючерсні контракти на сировину та валюту. Однак кожна клітинка графіка може представляти цю вибрану суму. Щоразу при зростанні цін на визначену суму у певний квадрат ставитиметься «х», щоб вказати зміну. Якщо ціни зростатимуть, додаткові «х» ставитимуться один над одним. Якщо ціна знизиться поза обраний рівень, «х» стане у наступному рядку на клітинку нижче, В такому випадку ринок повернеться, а графік "хрестики та нулики" дістає ще одну назву - "оборотний графік". Для наочності колонки зростання позначаються «х», а колонки спаду - «о».
Якщо аналітика цікавлять короткострокові зміни, наприклад $%, то активний день на біржі може заповнити багато колонок. І, навпаки, якщо його цікавить тривалий проміжок часу, то слід обрати крок $3, що дозволить простежити тенденцію руху цін на малому графіку. Техніки, що надають перевагу цьому методу, впевнені, що можуть передбачити не лише можливі зміни напрямку руху цін, але й час змін. Вони роблять це за допомогою техніки, яка називається підрахунком (the count). Загалом ідея побудови графіку така; фіксується ціна закриття торгів так, щоб у колонках сформувати тренд (тенденцію) зміни цін, до Іншої колонки аналітики переходять при появі іншої тенденції (рис. 5).
|
20,0 |
X |
|
X |
|
|
19,5 |
X |
О |
|
О |
|
19,0 |
|
|
|
О |
|
18,5 |
|
|
|
О |
|
18,0 |
|
|
|
О |
Рис. 5 Приклад графіка "хрестиків-нуликів" для нафтового контракту
Графіки, утворюють різні "фігури", для яких аналітики технічного аналізу вигадали красномовні назви. Для цього графіки будуються за довгий період часу, наприклад місяць, рік, десять і більше років. Приклад такого графіка подано на рис. 6. Ці графіки на сайтах бірж та в економічній пресі можуть подаватися у вигляді стовпчикових діаграм або "японських свічок".
Більшість аналітиків використовує фігури для характеристики ліній опору, підтримки, повороту та зародження трендів.
Відомий аналітик Е.Л. Найман, який працює в інвестиційній компа нії "Альфа-Капітал" на українському фондовому ринку, стверджує, що учасники ф'ючерсних ринків, аналізуючи трендові моделі, повинні використовувати правило - не працюй проти тренду. Англійською мовою це звучить: "the trend is your friend" - "тренд ваш друг", хоча найвідоміший біржовик сучасності Дж. Сорос, як правило, робить навпаки.
Найпоширеніші позначення характеристик тренду:
- момент укладення контракту купівлі-продажу. Сигнали початку трендів групуються за силою:
+++ сильний;
++ середній;
+ слабкий.
Рис. 6
Проілюструємо деякі типові ситуації на рис. 7 і 8.
Рис 7
Рис 8
Рівень опору - це локально-максимальна ціна. При з'єднанні локальних максимумів і визначається лінія опору. Рівень підтримки - це локально-мінімальна ціна. Для отримання цієї лінії необхідно з'єднати між собою рівні мінімальних цін.
Американські трейдери переважно використовують графіки "хрестиків-нуликів", японці - "японські свічки", європейці - "бари".
Питання для самоконтролю.
Бібліографічний список до самостійної роботи
[1,2,3,6,7,8,22, 24,26,31,34,35,36,37,40, 42,43,49,51,55,61]
4.Методичні РЕКОМЕНДАЦІЇ до виконання ІНДИВІДУАЛЬНОГО завдання
Під час виконання індивідуального завдання необхідно розрахувати за наведеними даними стан рахунку клієнта на кожен день місяця, виходячи з того, що операції здійснюються із травневими та червневими ф’ючерсними контрактами на газойль , одиниця контракту складає 49000 галонів, вимоги щодо первісної та підтримуючої маржі на один контракт приведені у Додатку №2 . Результати розрахунків необхідно внести у таблицю, що наведена у Додатках №№1,2. Пояснити порядок розрахунків і зробити висновки щодо кінцевого фінансового результату операцій клієнта. Проаналізувати причини такого результату.
Ведення маржевих рахунків - це компетенція брокера (брокерського дому або брокерської фірми), з яким учасник ф’ючерсного ринку уклав відповідний контракт. Кожного ранку відділ маржевих розрахунків брокерського дому одержує звіт про кошти клієнта та маржу. У цьому звіті зазначений стан рахунку клієнта після закриття біржового дня . Саме на підставі цього документу робляться висновки щодо достатності коштів на рахунку того чи іншого клієнта брокерської фірми.
Для того, щоб зрозуміти порядок розрахунків, що ведуться на рахунку клієнта необхідно познайомитися з наступними термінами:
Баланс готівкових - це загальна кількість готівкових грошових коштів, що знаходяться на рахунку на конкретний момент часу. Цей показник відображує усі депозити та списання коштів з рахунку, а також кінцевий результат за всіма угодами, що вже закриті.
Результат за відкритими позиціями - нетто-результат прибутків та збитків за позиціями, що ще не закриті .
Сума коштів - це сума балансу готівкових коштів та результату відкритих позицій . Цей показник - ключова цифра у звіті .
Цінні папери на депозиті - це вартість цінних паперів (як правило казначейських векселів) на рахунку. Ці цінні папери вносяться на рахунок у якості первісної маржі.
Сума первісної маржі - показник первісної маржі за всіма відкритими позиціями .
Підтримуюча маржа - це сума підтримуючої маржі, що вимагається за всіма відкритими клієнтом позиціями
Надлишок коштів - сума, на яку сума коштів на рахунку перевищує вимоги щодо первісної маржі . Клієнт має можливість використати цей надлишок для купівлі або продажу додаткових (таких самих або інших) ф’ючерсних контрактів (відкрити додаткові позиції), або зняти ці кошти зі свого рахунку і вільно ними розпоряджатися.
Дефіцит коштів - виникає у тому разі, якщо сума коштів на рахунку нижча за загальну первісну маржу . Дефіцит не завжди свідчить про необхідність внесення варіаційної маржі. Ця необхідність виникає лише у разі, якщо кількість коштів на рахунку нижча за суму загальної підтримуючої маржі .
Вимога щодо внесення варіаційної маржі - виникає у випадку, зазначеному у попередньому пункті. Сума коштів, що підлягає внесенню у якості варіаційної маржі дорівнює різниці між сумою загальної первісної маржі та сумою коштів, що фактично обліковуються на рахунку на певний момент часу.
Рух коштів на рахунку , а фактично фінансовий результат за відкритою позицією у разі зміни цін підраховується за формулою :
Фр = (V2 - V1)*С*N, де :
Фр - фінансовий результат
V2 - вартість ф’ючерсного контракту (одиниці базисного активу) в певний момент І після відкриття позиції
V1 - вартість ф’ючерсного контракту (одиниці базисного активу) в момент відкриття позиції.
С - одиниця контракту
N - кількість укладених контрактів.
Данні для розрахунків :
Розрахункові ціни на газойль, центів/галон
|
Дата |
В А Р І АНТИ |
|||||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
|
|
03.04 |
66.20 |
64.11 |
70.10 |
68.20 |
65.10 |
70.50 |
64.20 |
65.30 |
72.30 |
70.10 |
68.10 |
67.20 |
|
04.04 |
67,80 |
67.80 |
8.80 |
67.20 |
65.30 |
69.20 |
63.90 |
65.60 |
72.10 |
71.00 |
68.20 |
67.10 |
|
05.04 |
67.70 |
66.47 |
64.50 |
66.10 |
65.60 |
69.10 |
63.80 |
65.90 |
72.00 |
71.20 |
69.10 |
67.00 |
|
06.04 |
67.75 |
64.90 |
66.30 |
65.00 |
70.20 |
64.30 |
63.70 |
66.00 |
69.40 |
67.40 |
69.70 |
70.20 |
|
07.04 |
63.90 |
67.43 |
66.40 |
65.90 |
68.10 |
64.90 |
63.60 |
66.50 |
66.00 |
67.20 |
69.80 |
70.20 |
|
08.04 |
67.29 |
69.10 |
66.80 |
65.00 |
65.00 |
65.40 |
63.30 |
67.00 |
65.90 |
67.10 |
69.90 |
70.90 |
|
10.04 |
69.05 |
69.25 |
67.20 |
65.10 |
65.20 |
67.00 |
63.20 |
64.00 |
65.90 |
65.00 |
69.90 |
71.10 |
|
11.04 |
70.01 |
69.50 |
67.00 |
65.80 |
65.30 |
67.10 |
68.00 |
68.00 |
65.80 |
65.40 |
69.60 |
71.20 |
|
12.04 |
69.70 |
69.80 |
67.20 |
66.00 |
65.40 |
67.20 |
68.10 |
68.30 |
65.90 |
65.80 |
69.50 |
71.00 |
|
13.04 |
66.50 |
70.00 |
67.70 |
67.00 |
65.50 |
67.30 |
68.40 |
65.30 |
66.20 |
65.90 |
69.40 |
69.80 |
|
14.04 |
65.80 |
69.98 |
69.00 |
67.40 |
64.00 |
67.60 |
69.00 |
65.90 |
66.30 |
66.20 |
69.30 |
69.20 |
|
17.04 |
66.70 |
69.80 |
68.00 |
68.00 |
63.80 |
68.00 |
67.30 |
66.00 |
66.40 |
66.80 |
71.20 |
69.10 |
|
18.04 |
64.10 |
70.10 |
67.90 |
68.50 |
64.60 |
68.30 |
67.40 |
68.00 |
66.90 |
67.20 |
67.90 |
69.00 |
|
19.04 |
63.50 |
70.25 |
67.10 |
69.00 |
63.90 |
68.30 |
67.50 |
70.00 |
67.30 |
67.30 |
68.20 |
68.20 |
|
20.04 |
62.10 |
71.34 |
67.00 |
70.20 |
63.80 |
68.10 |
67.60 |
71.00 |
67.00 |
67.30 |
69.00 |
68.00 |
|
21.04 |
70.20 |
68.25 |
66.10 |
64.10 |
63.10 |
70.00 |
67.70 |
71.20 |
67.10 |
67.10 |
69.10 |
67.90 |
|
24.04 |
71.20 |
64.20 |
65.00 |
64.30 |
63.00 |
69.50 |
69.00 |
71.30 |
67.20 |
67.00 |
69.30 |
67.80 |
|
25.04 |
69.00 |
64.25 |
67.00 |
65.00 |
62.00 |
67.20 |
65.80 |
71.00 |
68.00 |
66.90 |
69.50 |
67.50 |
|
Дата |
В А Р І АНТИ |
|||||||||||
|
13 |
14 |
15 |
16 |
17 |
18 |
19 |
20 |
21 |
22 |
23 |
24 |
|
|
1 2 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
13 |
|
03.04 |
66.20 |
71.40 |
64.00 |
67.90 |
66.80 |
60.20 |
76.20 |
64.30 |
67.20 |
56.40 |
67.50 |
65.90 |
|
04.04 |
66.30 |
67.20 |
64.70 |
67.80 |
66.90 |
65.00 |
76.00 |
64.60 |
67.30 |
60.30 |
67.70 |
67.90 |
|
05.04 |
66.50 |
67.30 |
64.80 |
67.50 |
70.20 |
65.60 |
72.00 |
64.80 |
67.90 |
61.40 |
67.90 |
67.70 |
|
06.04 |
67.00 |
67.40 |
64.90 |
66.20 |
63.10 |
65.60 |
69.00 |
68.00 |
68.00 |
65.30 |
60.00 |
67.60 |
|
07.04 |
67.10 |
67.40 |
65.00 |
66.90 |
64.40 |
65.70 |
66.70 |
69.20 |
68.30 |
65.90 |
64.20 |
67.50 |
|
08.04 |
67.40 |
67.50 |
69.20 |
67.40 |
64.80 |
67.00 |
66.90 |
68.70 |
68.80 |
66.00 |
64.90 |
67.00 |
|
10.04 |
68.00 |
67.80 |
69.90 |
67.60 |
64.90 |
67.10 |
66.70 |
66.40 |
69.00 |
68.00 |
65.90 |
66.20 |
|
11.04 |
64.20 |
68.20 |
70.60 |
67.80 |
65.20 |
67.20 |
66.20 |
66.40 |
69.20 |
68.10 |
65.90 |
66.30 |
|
12.04 |
63.90 |
68.40 |
71.00 |
67.80 |
65.50 |
64.00 |
66.10 |
66.10 |
69.30 |
68.20 |
65.40 |
66.80 |
|
13.04 |
64.00 |
68.30 |
69.90 |
67.20 |
65.70 |
65.10 |
66.80 |
65.90 |
69.40 |
68.90 |
65.30 |
64.30 |
|
14.04 |
64.20 |
68.90 |
69.50 |
67.00 |
66.00 |
65.30 |
67.00 |
67.00 |
70.00 |
69.00 |
65.20 |
64.20 |
|
17.04 |
64.40 |
69.00 |
69.30 |
66.90 |
67.10 |
66.90 |
67.20 |
67.20 |
70.20 |
69.10 |
65.10 |
64.10 |
|
18.04 |
67.00 |
69.10 |
69.50 |
66.80 |
67.50 |
67.20 |
67.40 |
67.30 |
66.80 |
68.90 |
65.20 |
64.00 |
|
19.04 |
67.20 |
69.20 |
69.70 |
66.90 |
67.40 |
67.80 |
67.30 |
67.40 |
66.90 |
68.80 |
65.80 |
64.00 |
|
20.04 |
67.60 |
69.30 |
70.00 |
67.20 |
67.50 |
67.90 |
67.20 |
67.60 |
67.00 |
68.40 |
66.20 |
64.70 |
|
21.04 |
68.00 |
70.00 |
71.00 |
67.30 |
66.90 |
68.30 |
67.00 |
69.00 |
67.10 |
68.30 |
67.00 |
68.00 |
|
24.04 |
65.70 |
70.20 |
64.20 |
67.50 |
64.00 |
68.40 |
67.10 |
72.20 |
67.20 |
68.20 |
67.50 |
69.10 |
|
Дата |
В |
А |
Р |
І А Н Т И |
||||||||
|
25 |
26 |
27 |
28 |
29 |
ЗО прибутки та збитки по ф»ючерсному контракту на газойль . Дата Травневий контракт Червневий контракт Ціна угоди Цент/гал. Розрахункова ціна Цент/гал. Ціна угоди Цент/гал. Розрахункова ціна Цент/гал. Дельта цін, дол. Ф.Р. за одним контрактом V Ф.Р. за всією угодою V*N 3.04 4.04 5.04 6.04 7.04 10.04 11.04 12.04 13.04 14.04 17.04 18.04 19.04 20.04 21.04 24.04 25.04 26.04 27.04 28.04 Задача: В цьому прикладі розглядається гіпотетична модель біржової діяльності клієнта Було укладено наступні угоди (заповнюється у відповідності до варіанту ) ______квітня контракти на травень за ціною ______квітня контракти на травень за ціною ______квітня контракти на червень за ціною ______квітня контракти на червень за ціною Ціни вказані у центах за галон. Всі купівлі та продажі здійснюються за розрахунковою ціною . Для спотового місяця Для неспотового місяця Початковий депозит 3000 долл. 2000 долл. Підтримуюча маржа 2100 долл. 1400 долл. Одиниця контракту - 42000 галонів |
31 |
32 |
33 |
34 |
35 |
||
|
03.04 |
67.20 |
65.60 |
65.90 |
59.90 |
65.30 |
71.60 |
76.20 |
71.40 |
65.50 |
64.00 |
66.40 |
|
|
04.04 |
67.00 |
65.90 |
66.80 |
60.60 |
67.45 |
64.50 |
76.00 |
67.20 |
65.70 |
64.70 |
66.40 |
|
|
05.04 |
66.90 |
66.80 |
66.90 |
65.23 |
68.70 |
65.90 |
72.00 |
67.30 |
66.00 |
64.80 |
66.10 |
|
|
06.04 |
66.70 |
67.30 |
63.00 |
66.40 |
68.90 |
65.70 |
69.00 |
67.40 |
67.10 |
64.90 |
65.90 |
|
|
07.04 |
66.50 |
67.50 |
62.80 |
66.80 |
70.19 |
65.60 |
66.70 |
67.40 |
67.50 |
65.00 |
67.00 |
|
|
08.04 |
66.30 |
67.70 |
62.90 |
66.90 |
69.00 |
65.20 |
66.90 |
67.50 |
67.40 |
69.20 |
67.20 |
|
|
10.04 |
66.20 |
67.90 |
63.30 |
66.95 |
68.80 |
65.10 |
66.70 |
67.80 |
67.50 |
69.90 |
67.30 |
|
|
11.04 |
65.90 |
68.20 |
63.79 |
67.28 |
68.80 |
68.00 |
66.20 |
68.20 |
66.90 |
70.60 |
67.40 |
|
|
12.04 |
65.10 |
67.20 |
64.30 |
65.60 |
68.95 |
68.10 |
66.10 |
68.40 |
64.00 |
71.00 |
67.60 |
|
|
13.04 |
64.40 |
66.80 |
64.80 |
68.90 |
69.10 |
68.20 |
66.80 |
68.30 |
65.90 |
69.90 |
69.00 |
|
|
14.04 |
65.00 |
66.00 |
64.85 |
69.10 |
70.10 |
68.50 |
67.00 |
68.90 |
67.90 |
69.50 |
72.20 |
|
|
17.04 |
65.10 |
68.20 |
64.90 |
70.40 |
70.00 |
68.60 |
69.00 |
69.00 |
67.70 |
69.30 |
69.50 |
|
|
18.04 |
65.30 |
68.00 |
66.00 |
71.20 |
69.90 |
68.80 |
69.10 |
69.10 |
67.60 |
69.10 |
69.30 |
|
|
19.04 |
65.50 |
68.00 |
67.10 |
67.38 |
69.80 |
68.95 |
69.20 |
68.90 |
67.50 |
68.90 |
69.50 |
|
|
20.04 |
65.50 |
66.40 |
67.30 |
67.89 |
69.70 |
70.10 |
69.30 |
68.80 |
67.00 |
68.80 |
69.70 |
|
|
21.04 |
65.30 |
66.35 |
67.50 |
67.96 |
69.10 |
70.20 |
70.00 |
68.40 |
66.20 |
68.40 |
70.00 |
|
|
24.04 |
65.20 |
66.40 |
67.80 |
68.90 |
68.20 |
70.40 |
70.20 |
68.30 |
66.30 |
68.30 |
71.00 |
|
|
25.04 |
65.90 |
67.00 |
70.00 |
64.55 |
68.30 |
67.30 |
68.40 |
68.20 |
66.80 |
68.20 |
64.20 |
Види операцій, що здійснюються клієнтом та сума першого внеску на рахунок :
|
Показники |
В А Р І А Н Т И |
|||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
|
Дата та вид першої операції |
03.04 Купівля травневого контракту |
03.04 Продаж травневого контракту |
03.04 Продаж травневого контракту |
03.04 Купівля травневого контракту |
03.04 Продаж травневого контракту |
03.04 Продаж травневого контракту |
|
Кількість контрактів |
2 |
1 |
5 |
4 |
3 |
2 |
|
Дата та вид другої операції |
12.04 Продаж травневого контракту |
13.04. Купівля травневого контракту |
15.04. Купівля травневого контракту |
12.04. Продаж травневого контракту |
10.04. Купівля травневого контракту |
13.04. Купівля травневого контракту |
|
Кількість контрактів |
2 |
1 |
5 |
4 |
3 |
2 |
|
Дата та вид третьої операції |
13.04 Продаж червневого контракту |
14.04. Купівля червневого контракту |
17.04. Купівля червневого контракту |
14.04. Продаж червневого контракту |
11.04. Купівля червневого контракту |
14.04. Купівля червневого контракту |
|
Кількість контрактів |
3 |
4 |
2 |
3 |
4 |
6 |
|
Дата та вид четвертої операції |
24.04 Купівля червневого контракту |
25.04. Продаж червневого контракту |
24.04. Продаж червневого контракту |
25.04. Купівля червневого контракту |
24.04. Продаж червневого контракту |
25.04. Продаж червневого контракту |
|
Кількість контрактів |
3 |
4 |
2 |
3 |
4 |
6 |
|
Сума першого внеску на,$ рахунок,$ |
4000 |
2400 |
5500 |
8200 |
7000 |
5100 |
|
Показники |
В А Р І А Н Т И |
|||||
|
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
|
Дата та вид першої операції |
03.04. Продаж травневого контракту |
04.04. Купівля травневого контракту |
03.04 Продаж травневого контракту |
03.04. Купівля травневого контракту |
05.04. Купівля травневого контракту |
03.04 Продаж травневого контракту |
|
Кількість контрактів |
1 |
2 |
3 |
3 |
2 |
1 |
|
Дата та вид другої операції |
11.04. Купівля травневого контракту |
07.04. Продаж травневого контракту |
08.04. Купівля травневого контракту |
13.04. Продаж травневого контракту |
10.04. Продаж травневого контракту |
14.04. Купівля травневого контракту |
|
Кількість контрактів |
1 |
2 |
3 |
3 |
2 |
1 |
|
Дата та вид третьої операції |
14.04. Купівля червневого контракту |
08.04. Продаж червневого контракту |
10.04. Купівля червневого контракту |
14.04. Продаж червневого контракту |
11.04. Продаж червневого контракту |
17.04. Купівля червневого контракту |
|
Кількість контрактів |
6 |
3 |
4 |
1 |
1 |
5 |
|
Дата та вид четвертої операції |
25.04 Продаж червневого контракту |
25.04. Купівля червневого контракту |
25.04. Продаж червневого контракту |
24.04. Купівля червневого контракту |
25.04. Купівля червневого контракту |
25.04. Продаж червневого контракту |
|
Кількість контрактів |
6 |
3 |
4 |
1 |
1 |
5 |
|
Сума |
2500 |
6006 |
6250 |
7300 |
4100 |
3000 |
|
першого |
||||||
|
внеску на |
||||||
|
рахунок,$ |
|
Показники |
В А Р І А Н Т И |
|||||
|
13 |
14 |
15 |
16 |
17 |
18 |
|
|
Дата та вид першої операції |
03.04. Купівля травневого контракту |
05.04. Купівля травневого контракту |
03.04. Продаж травневого контракту |
03.04. Продаж травневого контракту |
03.04. Купівля травневого контракту |
04.04. Купівля травневого контракту |
|
Кількість контрактів |
2 |
3 |
6 |
7 |
2 |
3 |
|
Дата та вид другої операції |
11.04. Продаж травневого контракту |
13.04. Продаж травневого контракту |
10.04. Купівля травневого контракту |
14.04. Купівля травневого контракту |
07.04. Продаж травневого контракту |
12.04. Продаж травневого контракту |
|
Кількість контрактів |
2 |
3 |
6 |
7 |
2 |
3 |
|
Дата та вид третьої операції |
12.04. Продаж червневого контракту |
14.04. Продаж червневого контракту |
12.04. Купівля червневого контракту |
17.04. Купівля червневого контракту |
08.04. Продаж червневого контракту |
13.04. Продаж червневого контракту |
|
Кількість контрактів |
3 |
2 |
4 |
3 |
5 |
2 |
|
Дата та вид четвертої операції |
24.04. Купівля червневого контракту |
25.04. Купівля червневого контракту |
21.04. Продаж червневого контракту |
25.04. Продаж червневого контракту |
25.04. Купівля червневого контракту |
21.04. Купівля червневого контракту |
|
Кількість контрактів |
3 |
2 |
4 |
3 |
5 |
2 |
|
Сума першого внеску на рахунок, $ |
4000 |
13000 |
18900 |
19000 |
4600 |
6540 |
|
Показники |
В А Р І А Н Т И |
|||||
|
19 |
20 |
21 |
22 |
23 |
24 |
|
|
Дата та вид першої операції |
03.04. Продаж травневого контракту |
04.04. Купівля травневого контракту |
05.04. Продаж травневого контракту |
03.04. Продаж травневого контракту |
04.04. Купівля травневого контракту |
03.04. Продаж травневого контракту |
|
Кількість контрактів |
2 |
3 |
1 |
2 |
2 |
5 |
|
Дата та вид другої операції |
12.04 Купівля травневого контракту |
13.04. Продаж травневого контракту |
14.04. Купівля травневого контракту |
17.04. Купівля травневого контракту |
08.04. Продаж травневого контракту |
11.04. Купівля травневого контракту |
|
Кількість контрактів |
2 |
3 |
1 |
2 |
2 |
5 |
|
Дата та вид третьої операції |
13.04 Купівля червневого контракту |
14.04. Продаж червневого контракту |
17.04. Купівля червневого контракту |
18.04. Купівля червневого контракту |
10.04. Продаж червневого контракту |
12.04. Купівля червневого контракту |
|
Кількість контрактів |
3 |
1 |
4 |
2 |
3 |
2 |
|
Дата та вид четвертої операції |
24.04 Продаж червневого контракту |
24.04. Купівля червневого контракту |
24.04. Продаж червневого контракту |
25.04. Продаж червневого контракту |
24.04. Купівля червневого контракту |
24.04. Продаж червневого контракту |
|
Кількість контрактів |
3 |
1 |
4 |
2 |
3 |
2 |
|
Сума першого внеску на рахунок, $ |
5900 |
12800 |
3450 |
4670 |
6570 |
15460 |
|
Показники |
В А Р І А Н Т |
|||||
|
25 |
26 |
27 |
28 |
29 |
30 |
|
|
Дата та вид першої операції |
03.04. Купівля травневого контракту |
03.04. Купівля травневого контракту |
03.04. Продаж травневого контракту |
03.04. Продаж травневого контракту |
03.04. Купівля травневого контракту |
03.04. Продаж травневого контракту |
|
Кількість контрактів |
2 |
3 |
5 |
2 |
1 |
4 |
|
Дата та вид другої операції |
12.04 Продаж травневого контракту |
10.04. Продаж травневого контракту |
11.04. Купівля травневого контракту |
08.04. Купівля травневого контракту |
14.04. Продаж травневого контракту |
12.04. Купівля травневого контракту |
|
Кількість контрактів |
2 |
3 |
5 |
2 |
1 |
4 |
|
Дата та вид третьої операції |
13.04. Продаж червневого контракту |
12.04. Продаж червневого контракту |
12.04. Купівля червневого контракту |
10.04. Купівля червневого контракту |
17.04. Продаж червневого контракту |
14.04. Купівля червневого контракту |
|
Кількість контрактів |
2 |
1 |
1 |
3 |
3 |
1 |
|
Дата та вид четвертої операції |
24.04 Купівля червневого контракту |
25.04. Купівля червневого контракту |
25.04. Продаж червневого контракту |
24.04. Продаж червневого контракту |
24.04. Купівля червневого контракту |
25.04. Продаж червневого контракту |
|
Кількість контрактів |
2 |
1 |
1 |
3 |
3 |
1 |
|
Сума першого внеску на рахунок, $ |
7240 |
9140 |
14980 |
6050 |
3060 |
12007 |
|
Показники |
В А Р І А Н Т |
||||
|
31 |
32 |
33 |
34 |
35 |
|
|
Дата та вид першої операції |
05.04. Купівля травневого контракту |
03.04 Продаж травневого контракту |
03.04 Продаж травневого контракту |
04.04. Купівля травневого контракту |
05.04. Продаж травневого контракту |
|
Кількість контрактів |
3 |
3 |
2 |
2 |
3 |
|
Дата та вид другої операції |
13.04. Продаж травневого контракту |
08.04. Купівля травневого контракту |
13.04. Купівля травневого контракту |
13.04. Продаж травневого контракту |
14.04. Купівля травневого контракту |
|
Кількість контрактів |
3 |
3 |
2 |
2 |
3 |
|
Дата та вид третьої операції |
15.04. Купівля червневого контракту |
10.04. Купівля червневого контракту |
14.04. Купівля червневого контракту |
14.04. Продаж червневого контракту |
17.04. Купівля червневого контракту |
|
Кількість контрактів |
1 |
4 |
6 |
4 |
2 |
|
Дата та вид четвертої операції |
25.04. Продаж червневого контракту |
25.04. Продаж червневого контракту |
25.04. Продаж червневого контракту |
24.04. Купівля червневого контракту |
24.04. Продаж червневого контракту |
|
Кількість контрактів |
1 |
4 |
6 |
4 |
2 |
|
Сума першого внеску на рахунок, $ |
14980 |
10000 |
4100 |
6000 |
9200 |
5.Методичні РЕКОМЕНДАЦІЇ ТА ЗАВДАННЯ до виконання домашньої контрольної роботи
Контрольна робота складається з двох теоретичних питань та задачі.
Розподіл варіантів здійснюється у відповідності до переліку студентів групи у журналі.
За повну відповідь на перше питання студент отримує – 7 балів;
за повну відповідь на друге питання - 7 балів;
за вірне вирішення задачі – 6 балів.
Дохідність дисконтної облігації визначається за формулою:
К = (М-Р)/Р,
де М - номінал облігації;
Р - ціна придбання дисконтної облігації.
Формула для оцінки вартості простих акцій має наступний вигляд:
Ро = Р* + Р **1/(1+К),
де Р* - дисконтоване значення прогнозованих дивідендів на першому проміжку часу тривалістю N років;
Р** - дисконтоване значення подальшої нескінченної серії дивідендів, приведенне до моменту часу, відповідного кінцю N-го року.
К - дохідність акції.
Первісна маржа- це гарантійний внесок, що вноситься під час відкриття ф’ючерсної позиції.
Варіаційна маржа- це різниця між первісною маржою, а сумою на рахунку після несприятливої зміни цін ( у разі, якщо на рахунку сума коштів менше, ніж первісна маржа).
Фінансовий результатза відкритою позицією у разі зміни цін підраховується за формулою :
Фр = (V2 - V1)*С*N, де :
Фр - фінансовий результат
V2 - вартість ф’ючерсного контракту (одиниці базисного активу) в певний момент після відкриття позиції
V1 - вартість ф’ючерсного контракту (одиниці базисного активу) в момент відкриття позиції.
С - одиниця контракту
N - кількість укладених контрактів.
ВАРІАНТ 1
ВАРІАНТ 2
ВАРІАНТ 3
3. Учасник ринку придбав опціон на продаж ф’ючерсного контракту на соя-боби, причому базисна ціна опціону складає 7,4 $/бушель, котирування на відповідний ф’ючерсний контракт протягом терміну з 01.04 по 05.04 відповідно дорівнювали 8,4 $/бушель, 7,9 $/бушель, 6,3 $/бушель, 5,4 $/бушель, 6,7 $/бушель, тоді як премія, що сплачувалася при купівлі опціону дорівнювала 0,85 $/бушель. Необхідно визначити фінансовий результат учасника ринку на кожний день у разі , якщо він придбав опціон на купівлю та у разі, якщо він придбав опціон на продаж. Результати розрахунків занести у таблицю. Пояснити розв'язання.
|
Ф’ючерсне Котирування ($/бушель) |
Фінансовий результат ($/бушель) (опціон на купівлю) |
Фінансовий результат ($/бушель) (опціон на продаж) |
|
01.04 8,4 |
||
|
02.04 7,9 |
||
|
03.04 6,3 |
||
|
04.04 5,4 |
||
|
05.04 6,7 |
ВАРІАНТ 4
2. Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні.
3. Торговець купив 19 січневих ф’ючерсних контрактів на нафту за ціною 12,5 $/барель. Одиниця контракту -1500 барелів; депозит на один контракт складає 2000$. У якості початкового внеску клієнт вніс на свій рахунок у брокера облігації Казначейства США на загальну суму 40000$. Через день ціна на нафту впала до 10,2 $/барель. Відповісти на наступні питання:
а) чи є необхідність у цьому випадку вносити варіаційну маржу (якщо так, то в якому розмірі)
б) чи може клієнт відкрити додаткові позиції при такому депозиті (якщо так , то скільки).
ВАРІАНТ 5
ВАРІАНТ 6
6. ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ
За результати вивчення дисципліни «Цінні папери та операції з ними» передбачено проведення поточного модульного контролю.
Розподіл балів під час поточного модульного контролю наведений у розділі 2 цього посібнику ( «Розподіл балів, що присвоюються студентам»)
Студент отримує:
З метою успішного проходження тестування в кінці курсу студент повинен вивчити та проаналізувати наступні питання:
1. Ринок цінних паперів як складова фінансового ринку.
2. Сучасний стан ринку цінних паперів України.
3. Аналіз діючого законодавства щодо цінних паперів у динаміці.
4. Основні види інструментів ринку цінних паперів.
5. Основні засади діяльності акціонерних товариств.
6. Вексель як борговий цінний папір.
7. Особливості вексельного обігу в Україні.
8. Перспективи розвитку депозитарної системи України.
9. Особливості функціонування іпотечного ринку України.
10. Іпотечні цінні папери як основні інструменти реінвестування комерційних банків. Перспективи застосування
11. Біржові операції з цінними паперами.
12. Посередники на ринку цінних паперів в Україні.
13. Особливості функціонування інститутів спільного інвестування.
14. Визначення ринкової вартості цінних паперів
15. Діяльність реєстратора на ринку цінних паперів.
16. Особливості здійснення комісійної діяльності торговцями цінними паперами.
17. Роль банків на ринку цінних паперів.
18. Корпоративні облігації як інструмент фондового ринку.
19. Основні етапи здійснення емісії акцій.
20. Акція як інструмент фондового ринку.
21. Сертифікати фондів з управління нерухомістю.
22. Особливості придбання акціонерним товариством акцій власного випуску.
23. Діяльність зберігача цінних паперів.
24. Операції з державними цінними паперами.
25. Порядок емісії облігацій підприємств.
26. Казначейські зобов’язання України. Особливості випуску та обігу.
27. Поняття емісійних та неемісійних цінних паперів.
28. Первинний та вторинний ринок цінних паперів.
29. Пайові цінні папери.
30. Боргові цінні папери.
31. Основні функції та особливості діяльності Національного депозитарію України.
32. Оцінка доцільності інвестицій у цінні папери.
33. Особливості державного регулювання ринку цінних паперів в Україні. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
34. Саморегулівні організації на ринку цінних паперів.
35. Інфраструктура ринку цінних паперів України.
36. Особливості емісії цінних паперів інститутів спільного інвестування.
37. Поняття ф’ючерсного контракту.
38. Особливості здійснення ф’ючерсних операцій.
39. Поняття маржинальної торгівлі.
40. Поняття базису. Нормальний та перевернутий ринки.
41. Хеджування як інструмент боротьби з ризиком.
42. Учасники ф’ючерсних операцій.
43. Поняття опціону. Подібність та розбіжності між ф’ючерсним контрактом та опціоном.
43. Ф’ючерсних контракт. Подібність та розбіжності між ф’ючерсним контрактом та форвардним контрактом.
44. Внутрішня та зовнішня вартість опціону. Визначення суми премії за опціоном.
45. Застосування векселів у економіці України.
46. Інвестиційні стратегії з опціонами.
47. Вплив на вартість облігації змін щодо ринкових відсоткових ставок.
48. Поняття похідного цінного паперу. Основні види та особливості обігу деривативів.
49. Застосування фундаментального аналізу на ринку цінних паперів України.
50 Поняття портфельного інвестування. Посередники, що займаються портфельним інвестуванням.
51. Біржові індекси на цінні папери.
52. Особливості діяльності депозитарію цінних паперів.
53. Організація та функціонування торговців цінними паперами.
54. Основні учасники ринку цінних паперів. Їх функції та мета діяльності.
55. Проблеми подальшого розвитку ринку цінних паперів в Україні.
56. Особливості закриття ф’ючерсних угод. Відкрита позиція.
57. Аналіз інструментів фондового ринку щодо можливості використання кожного із них як об’єкта спекулятивних операцій.
58. Інститути спільного інвестування. Засоби боротьби з ризиком. Відповідальність перед інвесторами.
59. Історія виникнення ф’ючерсної торгівлі.
60. Ризик і прибутковість на ринку цінних паперів.
61. Особливості випуску та обігу ощадних (депозитних) сертифікатів.
Розподіл балів за змістовими модулями та видами роботи бакалаврів здійснюється в такому порядку:
|
№ теми |
Назва теми та вид роботи |
Об’єкти контролю |
Кількість балів |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
Модуль 1. |
|||
|
Змістовий модуль 1 «Формування та значення фондового ринку України. Види цінних паперів» |
|||
|
1 |
Особливості функціонування фондового ринку |
||
|
2 |
Основні види і властивості цінних паперів |
||
|
3 |
Професійна діяльність щодо торгівлі цінними паперами |
||
|
Самостійна робота |
Самостійне вивчення питань, зазначених у методичному посібнику з подальшим тестування за змістовим модулем |
9 |
|
|
Змістовий модуль 2. «Особливості емісії (випуску) цінних паперів різних видів» |
|||
|
4 |
Особливості розміщення акцій |
||
|
5 |
Особливості розміщення облігацій та казначейських зобов’язань |
||
|
6 |
Особливості випуску векселів |
||
|
7 |
Особливості випуску інших цінних паперів |
||
|
Самостійна робота |
Самостійне вивчення питань, зазначених у методичному посібнику з подальшим тестування за змістовим модулем |
9 |
|
|
Змістовий модуль 3. «Особливості обігу цінних паперів першого порядку» |
|||
|
8 |
Особливості обігу акцій |
||
|
9 |
Особливості обігу облігацій |
||
|
10 |
Особливості обігу векселів |
||
|
11 |
Особливості обігу інших цінних паперів
|
||
|
Самостійна робота |
Самостійне вивчення питань, зазначених у методичному посібнику з подальшим тестування за змістовим модулем |
9 |
|
|
Змістовий модуль 4. «Портфельне інвестування» |
|||
|
12 |
Особливості діяльності інститутів спільного інвестування |
||
|
13 |
Поняття та особливості обігу інвестиційного сертифікату |
||
|
14 |
Основні підходи, що застосовуються під час здійснення портфельного інвестування |
||
|
Самостійна робота |
Самостійне вивчення питань, зазначених у методичному посібнику з подальшим тестування за змістовим модулем |
9 |
|
|
Змістовий модуль 5. «Депозитарна та клірингова діяльність на фондовому ринку» |
|||
|
15 |
Реєстраторська діяльність на ринку цінних паперів. Діяльність зберігачів цінних паперів та депозитарію |
||
|
16 |
Національний депозитарій України |
||
|
17 |
Особливості клірингової діяльності на фондовому ринку |
||
|
Самостійна робота |
Самостійне вивчення питань, зазначених у методичному посібнику з подальшим тестування за змістовим модулем |
9 |
|
|
Разом за модуль1 |
45 |
||
|
Змістовий модуль 6. «Похідні цінні папери» |
|||
|
18 |
Операції з ф’ючерсними контракти |
||
|
19 |
Поняття базису |
||
|
20 |
Український ринок ф’ючерсний контракт |
||
|
21 |
Визначення та властивості опціонних контрактів |
||
|
22 |
Цілі учасників ринків опціонів |
||
|
23 |
Український ринок дериватів |
||
|
Самостійна робота |
Самостійне вивчення питань, зазначених у методичному посібнику з подальшим тестування за змістовим модулем |
9 |
|
|
Змістовий модуль 7. «Фундаментальний та технічний аналіз на фондовому ринку» |
|||
|
24 |
Фундаментальний аналіз |
||
|
25 |
Технічний аналіз |
||
|
Самостійна робота |
Самостійне вивчення питань, зазначених у методичному посібнику з подальшим тестування за змістовим модулем |
9 |
|
|
Всього за модуль 2 |
18 |
||
|
Всього |
63 |
||
|
Індивідуальне завдання |
22 |
||
|
Домашня робота |
15 |
||
|
ВСЬОГО БАЛІВ |
100 |
7. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
|
|
Алексеев М.Ю. Рынок ценных бумаг. -М. Финансы и статисти ка, 1992. |
|
|
Адекенов А. Банки и фондовый рынок. Анализ. Практика. Эволюция. - М.: Ось-89, 1997. |
|
|
Базовый курс по рынку ценных бумаг в вопросах и ответах. - М: АУЦНАУФОР, 1997. |
|
|
Баринов В.Т. Муниципальные облигации. Выпуск и размещение. РДЛ, 1997. |
|
|
Биржевое дело. Учебник. Под ред. В.А.Галенова, А.И.Басо ва. - М.: Финансы и статистика, 1998. |
|
|
Бергер Франк. Что вам надо знать об анализе акций. - М. Финстатинформ 1998. |
|
|
Берзон Н.И., Буянова Е.А., Кожевников М.А., Чаленко А.В. Фондовий рынок: учебное пособие. - М.: Вита-Пресс, 1999. |
|
|
Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. - К.: Ника-Центр, Эльга, 2000. |
|
|
Брігхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. - К.: ВАЗКО, Молодь, 1997. |
|
|
Бродський М.Н., Бродський Г.М. Право и экономика: Инвестиционное консультирование. — СПб., 1999. |
|
|
Буклемишев О.В. Рынок еврооблигаций. - М.: Дело, 1999. |
|
|
Буренин А.Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки. М.:Тривола, 1995. |
|
|
Буренин А.Н. Рьнок ценных бумаг и производных финансовых инструментов. - М.: ФКК, 1998. |
|
|
Бильцов Сергей. Настольная книга российского инвестора. -СПб.: Бизнес-пресса, 2000. |
|
|
Ван Хорн Дж. К. Основы управлення финансами: Пер. с англ. - М.: Финансьі и статистика, 1996. |
|
|
Вітлінський В.В., Наконечний СІ. Ризик у менеджменті. - К.: Борисфен-М, 1996. |
|
|
Взйтилингзм Ромеш. Руководство по использованию финансовой информации Ріпапсіаі Тітез / Пер. с англ. - М.: Финансьі и статистика, 1999. |
|
|
Гольцберг М.А. Акционерные товарищесгва. Фондовая биржа.Операции с ценными бумагами. - К., 1992. |
|
|
Дегтярева О.И., Кандинская О.А. Биржевое дело. - М.: Банки и биржа, ЮНИТИ,2000. |
|
|
Демарк Томас. Технический анализ - новая наука. - М.: Диаграмма, 1997. |
|
|
Деятельность компании по управленню инвестиционными фондами. - К.: МЦПИиМ, 1994. |
|
|
Жуков Е.В. Инвестиционные институты. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. |
|
|
Иванов А.Н. Акционерное общество: управление капиталом и дивидендная политика. - М.: ИНФРА-М, 1996. |
|
|
Идрисов А.Б. Планирование и анализ эффективности инвестиций.-М., 1995. |
|
|
Инвестиции: Учебник / Под ред. В.В.Ковалева и др. -М.: Велби,2003. |
|
|
Инвестиционно-финансовый портфель/Подред. Н.Я.Петракова.:СОМИНТЕК, 1993. |
|
|
Кавкин А.В. Рынок кредитних деривативов. - М.: Зкзамен, 2001. |
|
|
Каменева Н.Г. Организация биржевой торговли. - М.: ЮНИТИ, 1998. |
|
|
Килячков А.А., Чалдаева Л.А. Практикум по российскому рьнку ценных бумаг. - М.: БЕК, 1997. |
|
|
Килячков А.А., Чалдаева Л.А. Рынок ценных бумаг и биржевое дело. М.: Юристь, 2000. |
|
|
Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. - М.: Финансы и статистика, 2000. |
|
|
Колби Роберт.Финансовые деривативы:Учебник. -М.:Филинь, 1997. |
|
|
Колби Роберт, Мейерс Томас. Энциклопедия технических индикаторов рынка. - М.: Альпина, 1998. |
|
|
Кравченко Юлий. Расчет цены опциона//Фондовое обозрение. -1997.-Хе 1. |
|
|
Кравченко Юлий. Рьшок ценных бумаг в вопросах и ответах. -К.: Эльга, Ника-центр, 2003. |
|
|
Кравченко Юлий. Инструменты фондового рынка- К.: Эльга, Ника-центр, 2003. |
|
|
Кравченко Юлий. Ринок цінних паперів – К.Дакор КНТ, 2009. |
|
|
Кравченко Юлий, Иваненко Галина. Фьючерсные контракти на фондовые индексьі // Фондовий рьінок. - 2000. - № 45. |
|
|
Кузнецов М.В., Овчинников А.С. Технический анализ рьшка ценных бумаг. - М.: ИНФРА-М, 1996. |
|
|
Лебо Чарльз, Лукас Девид. Компьютерный анализ фьючерсных ринков. - М. Альпина, 1998. |
|
|
Литтл Джеффри, Роудс Льюсьен. Как пройти на Уолл-стрит. — М.: Олимп-Бизнес, 1998. |
|
|
ЛысенковЮ.М.идр. Международный финансовый рынок. -К.: Институт банка Украйна, 1995. |
|
|
Лысенков Ю.М. и др. Переводной и простой вексель: практика применения. - Киев, 1998. |
|
|
Лысенков Ю.М. и др. Участники фондового рьінка: функции, организация деятельности. - К.: Вестник фондового рынка, 1998. |
|
|
Лялин В.А., Воробьев П.В. Ценные бумаги и фондовая биржа. -М.:ФИЛИН, 1998. |
|
|
Ляшенко В.И. Фондовые индексы. - Донецк: Сталкер, 1998. |
|
|
Мак Лафлин Дзвид Дж. Ценные бумаги: как добиться високих доходов. - М.: Дело, 1999. |
|
|
Маркетинг. Рынок. Финансы. Терминологический словарь |
|
|
Маршалл Джон Ф., Бонсал Викул К. Финансовая инженерия: полное руководство по финансовым нововведенням: Пер. с англ. |
|
|
Малер Герхард. Производньїе финансовьіе инструменты: прибыли и убытки. |
|
|
Меладзе М.З. Курс технического анализа. |
|
|
Мелкумов Я.С. Теоретическое и практическое пособие по финансовым вычислениям. |
|
|
Мендрул О.Г., Шевчук І.А. Ринок цінних паперів. |
|
|
Меньшиков И.С. Финансовый анализ ценных бумаг: Курс лекций. |
|
|
Мертенс А. Инвестиции. Курс лекций по современной финансовой теории. |
|
|
Мэрфи Джон. Технический анализ фьючерсных рьнков: теория и практика. -М.: Диаграмма, 1998. |
|
|
Миркин Я.М. и др. Руководство по организации эмиссии и обращения корпоративних облигаций. - М.: Альпина, 2004. |
|
|
Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовий рынок. -М.Перспек тива, 1995. |
|
|
Найман Эрик. Малая Знциклопедия Трейдера. - К.: Альфа Капитал; Логос, 1997. |
|
|
Павлова Л.Н. Операции с корпоративними ценными бумагами.-М., 1997. |
|
|
Практическое пособие дилеру биржевых и внебиржевых рынков. -М.: Азимут плюс, 1995. |
|
|
Редхед К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками. — М.: ИНФРА-М, 1996. |
|
|
РубцовБ.Б. Зарубежные фондовые рынки: инструменты, струк тура, механизм функционирования. -М.: ИНФРА-М, 1996. |
|
|
Рзй Кристина. Рьшок облигаций. Торговля и управление рис ком. - М.: Дело, 1998. |
|
|
Рынок ценных бумаг: Подред. В.Галанова, А.Басова. |
|
|
Сирен Лизелотт. Валютные рынки.'Основы теории и практи ка. |
|
|
СохацькаО. Ф'ючерсні ринки. |
|
|
Тьюлз Р., БрздлиЗ.,ТьюлзТ. Фондовий рынок. |
|
|
Фондовые рынки США. Основные понятия. Механизмы. Терминология. |
|
|
Шарп Уильям, Александер Гордон, Бейли Джеффери. Инвестиции. |
|
|
Чееноков А.С. Инвестиционная стратегия, опционьї и фьючер |
|
|
Чиркова Е.В. Действуют ли менеджери в интересах акционеров? Корпоративньїє финансам в условиях неопределенности. |
|
|
Ценообразование на финансовом рынке: Под ред. В.Е.Есипова. Учебное пособие. |
|
|
Ценные бумаги: Под ред. В.И.Колесникова, В |
|
|
Эльдер А. Как играть и выигрывать на бирже. - М.: КРОН-ПРЕСС. |
|
|
Эрлих Анна. Технический анализ товарных и финансовых рынков. Прикладное пособие. -М.: ИНФРА-М, 1996. |
|
|
Фондовий ринок України: законодавче регулювання. Навчаль но-методичний посібник. // Бурмака М.О., Бутенко Д.С., Голо вко А.Т. та ін. - Видання 3-є, перероблене та доповнене. - К.: Фенікс, 2007. |
Навчально-методичний посібник
Цінні папери та операції з ними
Головко Ванда Валентинівна
Цінні папери та операції з ними: Навчально-методичний посібник для студентів ІV курсу заочної форми навчання, які навчаються з напряму 0305 «Економіка та підприємництво» за спеціальністю 6.030508 «Фінанси і кредит» – Дніпропетровськ, Дніпропетровська державна фінансова академія, 2009.- 158 с.
Навчально-методичний посібник розроблений відповідно до навчального плану.
Навчально-методичний посібник містить програму дисципліни, методичні рекомендації до самостійної роботи, індивідуальних завдань, список рекомендованої літератури.
ББК 65.264.1
Г 60
Підп. до друку 21.01.2009Формат 84 х 108 1/32 Папір друк.
Ум. друк. арк. 8,45 Тираж 5 Замовлення № _____
____________________________________________________________
РВВ Дніпропетровської державної фінансової академії. Дільниця оперативного друку. Св. Держкомітету інформ. політики, телебачення та радіомовлення сер. ДК 2126 від 17.03.2005 р.
Додаток №1
Додаток №2
Щоденні прибутки та збитки по ф’ючерсному контракту на газойль .
|
Дата |
Травневий контракт |
Червневий контракт |
|||||
|
Ціна угоди Цент/гал. |
Розрахункова ціна Цент/гал. |
Ціна угоди Цент/гал. |
Розрахункова ціна Цент/гал. |
Дельта цін дол. |
Ф.Р. за одним контрактом V |
Ф.Р. за всією угодою V*N |
|
|
3.04 |
|||||||
|
4.04 |
|||||||
|
5.04 |
|||||||
|
6.04 |
|||||||
|
7.04 |
|||||||
|
10.04 |
|||||||
|
11.04 |
|||||||
|
12.04 |
|||||||
|
13.04 |
|||||||
|
14.04 |
|||||||
|
17.04 |
|||||||
|
18.04 |
|||||||
|
19.04 |
|||||||
|
20.04 |
|||||||
|
21.04 |
|||||||
|
24.04 |
|||||||
|
25.04 |
|||||||
|
26.04 |
|||||||
|
27.04 |
|||||||
|
28.04 |
Задача: В цьому прикладі розглядається гіпотетична модель біржової діяльності клієнта
Було укладено наступні угоди (заповнюється у відповідності до варіанту )
______квітня контракти на травень за ціною
______квітня контракти на травень за ціною
______квітня контракти на червень за ціною
______квітня контракти на червень за ціною
Ціни вказані у центах за галон. Всі купівлі та продажі здійснюються за розрахунковою ціною .
Для спотового місяця Для неспотового місяця
Початковий депозит 3000 долл. 2000 долл.
Підтримуюча маржа 2100 долл. 1400 долл.
Одиниця контракту - 42000 галонів
МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
Дніпропетровська державна фінансова академія
Центр заочного навчання та дистанційної освіти
КАФЕДРА БЮДЖЕТУ ТА КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СПРАВИ
ЦІННІ ПАПЕРИ ТА ОПЕРАЦІЇ З НИМИ
Навчально-методичний посібник
для студентів ІV курсу заочної форми навчання,
у галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво»
за напрямом підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит»
Дніпропетровськ – 2010