Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Вчення Георга Гегеля.
У філософії Георга Гегеля німецький класичний ідеалізм набуває свого найповнішого втілення та завершення. Філософську систему Георга Гегеля називають системою абсолютного ідеалізму. Першоосновою світу Георг Гегель висуває об'єктивно існуюче мислення, що називає абсолютною ідеєю, абсолютним духом чи абсолютним розумом. Абсолютна ідея — система понять, що розвиваються самостійно — породжує природу та суспільство, тому усе в світі розвивається за законами, внутрішньо властивими мисленню (панлогізм). У процесі саморозвитку ідея проходить різні етапи, усе повніше розкриваючи свій зміст: по-перше, розвиток ідеї у самій собі — це логічне поняття; по-друге, прийняття ідеєю форми природи — неорганічного світу, потім органічного й, наприкінці, людини; по-третє, перехід ідеї від чужої для неї природи до сфери розвитку духу та повернення до себе. Тут ідея знаходить прояв у формі держави, мистецтва, релігії, філософії, тобто у формі духовної культури.
Духовна культура людства постає у її закономірному розвитку як поступовий вияв творчої сили світового розуму. Втілюючись у поступово змінюючи один одного образи культури, світовий дух пізнає себе як її творець. Духовний розвиток індивіду стисло відтворює основні ступені, рівні саморозвитку та самопізнання світового духу. Мета пізнання: досягнення точки зору абсолютного духу, внаслідок чого завершується самопізнання та настає кінець історії. Оскільки Георг Гегель вважав свою філософську систему найбільш повним втіленням самопізнання абсолютного духу, то звідти випливає висновок, що завершує розвиток людського пізнання та знаменує кінець історії. Уся абсурдність такого висновку зрозуміла. Більше того, висновок і сама система Георга Гегеля суперечать його ж діалектичному методу.
Як і більшість сучасників, Георг Гегель вважав, що філософія відрізняється від інших наук тим, що має дати абсолютне значення дійсності. Зміст системи вважав абсолютною істиною і, отже, обмежував розвиток мислення, розвиток пізнання взагалі, розвиток суспільства та ін. З точки зору діалектичного методу розвиток не має ніяких меж, а обов'язково приводить до заперечення існуючої форми явищ, до того ж заперечення приходить не ззовні, а є у самому процесі розвитку, джерелом якого виступає єдність та боротьба суперечностей. Звідси, заперечення — це закономірний ступінь процесу розвитку, невід'ємний від внутрішнього змісту процесу. Підкреслюючи, що заперечення — це не тільки знищення старого, але й збереження всього життєздатного, відтворення його на більш високому рівні та у новій формі, яка внаслідок дальшого розвитку також заперечується, Гегель дещо схематизував процес. Заперечення зобразив у вигляді тріади: тезис — антитезис (заперечення) — синтез (заперечення заперечення) і часто штучно підганяв під такий шаблон процеси, які розглядав.
Вищою сходинкою в розвитку абсолютної ідеї є абсолютний дух — людство та історія людства. Філософія духу охоплює вчення про суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об'єктивний дух (право, мораль, держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). В основі розуміння історії, на думку Георга Гегеля, лежить поняття світового духу. Всесвітню історію визначав прогрес в усвідомленні свободи, прогрес, який мають пізнати в його необхідності. Прогрес свободи здійснюється схематично, в основі історії лежить світовий дух як суб'єкт, який не усвідомлюється окремими індивідами, що виходять у своїй діяльності не з поняття (розуміння) світового духу, а зі своїх приватних індивідуальних інтересів. Жоден індивід не керується світовим духом. Дух діє підсвідомо. Кожен індивід має свою мету, власні різні інтереси. Тому часто одержують протилежні результати. Тут існує невідповідність між методами і результатами. Із зіткнення виникає щось єдине, яке не переслідується жодним індивідом. Це історична подія, яка є проявом світового духу.
Безумовними філософськими надбаннями Георга Гегеля є розгорнута картина панівного у філософії метафізичного методу мислення і протиставлення йому власного, розробленого на ідеалістичних основах, діалектичного методу. Узагальнення діалектичного аналізу всіх найважливіших філософських категорій, формування їх системи, основних принципів діалектики; поширення на суспільство ідеї розвитку, хоча джерела розвитку шукав винятково у сфері духу, вважаючи історію поступовим розвитком ідеї свободи; розкриття поняття свободи. Проте філософська система Гегеля не вільна від певних недоліків: по-перше, діалектика понять передує діалектиці речей та визначає її, звідси висновок про тотожність мислення та буття, що не відповідає дійсності. По-друге: у Гегеля існує суперечність між системою абсолютного ідеалізму та діалектичним методом, який не визнає нічого абсолютного. По-третє: історичний прогрес ототожнюється з прогресом у сфері духу. Справедливо вважаючи, що справжня свобода, на відміну від свавілля, потребує певних обмежень, Георг Гегель вбачав їх в абсолютному розумі, що означає підпорядкування людини (особи) загальним структурам, нарешті, приводить до фаталізму — нівелювання свободи та активності людини.A