Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
6Акселерерація та ретардація.
Упродовж останніх 100-150 років спостерігається акселерація (від лат. acceleratio - присорення) - прискорення соматичного розвитку і фізіологічного дозрівання дітей і підлітків. Цей термін увів у літературу в 30-х роках XX ст. німецький вчений Е.Кох, хоч перші повідомлення щодо прискорення соматичного розвитку публікувалися ще в XIX столітті.
Поруч із терміном акселерація в літературі вживається термін секулярний тренд (вікова тенденція), яким позначають не лише прискорення розвитку молоді, а й зміни в розвитку дорослих (збільшення розмірів тіла, подовження репродуктивного періоду, збереження працездатності в більш похилому віці, збільшення тривалості життя тощо). Для позначення цієї тенденції часто використовують термін епохальне зрушення.
Основною причиною акселерації вважається зростання темпів науково-технічного прогресу (початок і середина минулого століття). Темпи акселеративних зрушень істотно зросли після Другої світової війни.
Акселерація характеризується складним комплексом взаємопов’язаних явищ, що охоплюють не лише морфологічні і окремі фізіологічні прояви, а й деякі зміни психічного розвитку.
Протилежним явищу акселерації є ретардація. Ретардація розвитку (від лат. retardatio - сповільнення) - сповільнення фізичного розвитку і формування функціональних систем організму. Якби темпи акселерації 1965-1975 pp. збереглися незмінними, то до кінця XX ст. статеве дозрівання підлітків закінчувалося б у 8- 9 років. Проте темп акселеративних процесів останнім часом істотно сповільнився.
Явище ретардації дітей і підлітків слід ураховувати під час вирішення проблеми шкільної зрілості, адже кількість ретардованих дітей у кожній віковій групі становить близько 15%. Для дітей сповільненого фізичного розвитку потрібно організовувати спеціальні групи, що працюватимуть за скоординованими навчальними планами. У деяких випадках доцільною слід вважати тимчасову відстрочку вступу до школи виразно ретардованих дітей.
Таким чином, враховуючи вплив акселерації, ампліфікації та ретардації на розвиток дітей і підлітків, основне завдання педагогів сьогодення - привести у відповідність рівень психічного розвитку з морфофункціональною зрілістю. Слід переглянути систему виховання не лише в школі, а й у дитячому садку, сім’ї. Потрібно виховувати у дітей самостійність, індивідуальність, розвивати вольові здібності. Це варто враховувати під час організації навчально-виховного процесу, у плануванні режиму праці та відпочинку, запровадженні нових форм і методів виховання в різні вікові періоди. Діти рано стають дорослими фізично, а рівень їх працездатності і соціальної зрілості часто відстає від фізичної зрілості. Все це ставить перед педагогами і дедалі складніші завдання, вирішувати які потрібно вже сьогодні.
Доведено, що готовність до навчання семиліток є передумовою нормального початку цього процесу. Щодо шестирічних дітей, то їх готовність до навчання є наслідком першого року навчання в школі.
Достатнім рівнем актуального розвитку слід вважати такий, при якому вимоги програми навчання збігаються із зоною найближчого розвитку (ЗНР), яка визначається тим, чого дитина може досягти у співробітництві з дорослими: від навідного запитання до першого показу вирішення завдання.
Якщо актуальний рівень психологічного розвитку дитини такий, що його ЗНР нижча тієї, яка вимагається для засвоєння навчальної програми в школі, дитина вважається психологічно неготовою до шкільного навчання, оскільки внаслідок невідповідності її ЗНР вимогам шкільної програми вона не спроможна засвоїти навчальний матеріал.
Отже, готовність до навчання в школі - це комплексне новоутворення дошкільного віку.
На підставі сучасних психолого-педагогічних досліджень учені розрізняють загальну і спеціальну підготовку дітей до школи.
Загальна - це певний рівень розвитку пізнавальних процесів, що забезпечують оволодіння початковими основами наук у школі, моральної та емоційно-вольової сфери дошкільника, що дає йому можливість прилучитися до організованого навчання в класному колективі й взаємодіяти з педагогом на діловій основі.
Спеціальна підготовка до шкільного навчання передбачає наявність у дітей певного обсягу знань і вмінь, визначених чинною програмою. До таких належать уміння здійснювати звуковий аналіз слів, арифметичні дії в межах 10, лічбу до 20 (пряму і зворотну). Це свідчить про сформованість понять, що стосуються повсякденного життя і є показниками належної орієнтації в навколишньому середовищі.
Психологічна готовність дитини до навчання - це комплексна характеристика дитини, в якій розкриваються рівні розвитку відповідних психологічних якостей, найсприятливіших для нормального входження в шкільне життя й формування навчальної діяльності. Ці якості певним чином групуються і розглядаються як складові, чи компоненти, психологічної готовності до школи.
Основними такими складовими є розумова, мотиваційна, емоційно-вольова, а також готовність до взаємодії й спілкування з учителем і однокласниками.
7. Основні чинники формування особистості
Найпершим чинником, що впливає на формування особистості, є спадковість.
Спадковість — відновлення в нащадків біологічних особливостей батьків.
Від біологічної спадковості залежить як те спільне, що визначає належність індивіда до людського роду загалом, так і те відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і внутрішніми якостями.
Людина як представник свого біологічного виду успадковує передусім тип нервової системи, на базі якої формується тип темпераменту, деякі безумовні рефлекси конституцію тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри). До суто фізичних задатків належать і група крові та резус-фактор.Батьки можуть передати нащадкам також деякі хвороби: гемофілію, шизофренію, цукровий діабет, венеричні хвороби..
Особливу роль у формуванні особистості відіграють власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мовлення).
Складною в педагогіці є проблема здібностей у певній галузі. Особливої уваги заслуговує питання про спадковість інтелектуальних здібностей. На цій підставі у педагогіці та психології розроблено концепцію розвиваючого навчання. Вона ґрунтується на тому, що правильно організоване навчання може і повинно стимулювати розвиток людини.
Роль середовища у формуванні особистості.
Не менше значення у формуванні особистості має вплив на неї навколишнього середовища.
Середовище — сукупність зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і впливають на її розвиток.
Середовище, яке оточує індивіда від його народження до кінця життя, умовно можна поділити на природне середовище і соціальне. Чинниками природного середовища є клімат, рельєф, географічне положення тощо. Соціальне середовище утворюють соціальні групи, які безпосередньо чи опосередковано впливають на людину (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільна установа, двір, товариства однолітків, засоби масової інформації та ін.).
У соціальному середовищі людина соціалізується — засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, активно залучається до системи соціальних зв'язків.
Особливий вплив на формування особистості дитини має домашнє середовище, а також найближче оточення. Саме тут діти опановують уміння спілкуватися, налагоджуючи стосунки з найближчими людьми.
Відчутний вплив на формування особистості мають засоби масової інформації (телебачення, радіо, преса) як компоненти соціального оточення. Правильно організована інформація про значущі події, процеси, явища в суспільстві виховує у підростаючого покоління свідоме, відповідальне ставлення до життя, сприяє його духовному збагаченню, формуванню активної життєвої позиції. Разючим є і згубний вплив інформації, яка пропагує патологічні, сумнівні цінності, стандарти поведінки, що негативно впливають на ще не сформовану свідомість молодої людини
Роль виховання у формуванні особистості.
Вирішальну роль у формуванні особистості відіграє процес виховання, що виконує такі функції:
- організація діяльності, в якій формується особистість;
- добір змісту навчання і виховання, що спрямовує формування особистості у потрібному напрямі;
- усунення впливів, які можуть негативно позначитися на формуванні особистості;
- ізолювання особистості від несприятливих для її формування умов, які неможливо усунути.
Ефективно розвиває тільки таке виховання, яке вміло включає молоду людину в різні види діяльності, спрямованої на виконання поставлених завдань. Активність у спілкуванні дає змогу набути морального досвіду, розвиває організаторські здібності. Пізнавальна активність забезпечує інтелектуальний розвиток дитини. Трудова практично і психологічно готує учня до участі у майбутній трудовій діяльності.
12Закономірності і принципи навчання
Принципи навчання.
Навчання здійснюється на основі обґрунтованих і перевірених практикою дидактичних принципів. Зумовлені закономірностями і завданнями виховання й освіти, принципи навчання визначають його спрямованість, зміст, організаційні форми і методи.
Принцип навчання (дидактики) — твердження, що визначає зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи.
Сучасна дидактика, трактуючи навчання як процес передавання, засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності, відповідно розглядає і систему його принципів, яку утворюють принцип науковості, принцип доступності, принцип зв'язку навчання з життям, принцип свідомості й активності учнів, принцип наочності та ін.
Принцип науковості- передбачає вивчення учнями системи наукових тверджень і використання у навчанні методів, близьких до тих, які застосовуються в певній науці.
Принцип систематичності і послідовності- зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка протікає відповідно до вікових закономірностей розвитку особистості. Передбачає системність роботи вчителя, врахування пройденого матеріалу при вивченні нового, розкриття нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, показ внутріпредметних і міжпредметних зв'язків.
Принцип доступності- означає, що навчання успішне і ефективне за умови, коли його зміст, форми і методи відповідають віковим особливостям учнів (студентів), їх розумовим можливостям. Реалізація цього принципу передбачає дотримання правил «від простого — до складного», «від відомого — до невідомого», від «близького — до далекого».
Принцип зв'язку навчання з життям. Реалізовують цей принцип, спираючись на життєвий досвід учнів, застосовуючи набуті знання у практичній діяльності, розкриваючи практичну значущість знань.
Принцип свідомості й активності учнів.
Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності. Свідомому засвоєнню знань також сприяє роз'яснення мети і завдань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для власних перспектив Активізують пізнавальну діяльність позитивні емоції, викликані інтересом до навчального матеріалу, навчальною діяльністю; розуміння практичної значущості знань, їх зв'язку з життям.
Принцип наочності.
Він вимагає будувати процес навчання на основі живого сприймання учнями (студентами) предметів і явищ об'єктивної дійсності.
При використанні наочності важливо не перевантажувати нею процес навчання — це знижує самостійність і активність особистості в осмисленні навчального матеріалу.
Принцип індивідуального підходу до учнів.
Реалізуючи його, враховують рівень розумового розвитку кожної дитини, її знання і вміння, пізнавальну та практичну самостійність, інтереси, наполегливість, працездатність.
Принцип емоційності.
Ґрунтується він на тому, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів (студентів) виникає певний емоційний стан, почуття, які можуть сприяти або заважати успішному засвоєнню знань. Сприяють активізації процесу пізнавальної діяльності жвавий, образний виклад навчального матеріалу; оптимістична довершеність і логічність подання інформації, використання цікавих прикладів; застосування наочності і комп'ютерної техніки; почуття виконаного обов'язку; мова, ставлення вчителя до учнів, його зовнішній вигляд та ін.
19Сучасні види навчання. Загальні поняття.
Проблемне навчання.
Походить від методів системи амер.педагога Джона Дьюї. Суть його полягає в орг-ції вчителем самостійної пошукової діяльності учнів. Учитель ставить проблему у вигляді питання,досліду,пропонує довести гіпотезу,просить зробити висновки,знайти помилки. Переваги проблемного навчання в тому,що діти залучаються до активної інтелектуальної чи практ.діяльності,переживаючи при цьому сильні позитивні емоції,у них формується досвід самостійного пошуку вирішення проблем. Проте таке навчання не дає результатів,якщо учні мають недост. розвиток і низький рівень знань. Крім того,воно потребує багато часу на підготовку до уроку.
Пояснювально-ілюстративне навчання
Його запропонував і науково обґрунтував нім.педагог Гербарт.Цей вид називають традиційним. Основними його методами є розповідь, пояснення в поєднанні з демонструванням наочності. Діяльність учнів зводиться до сприймання, запам'ятовування і відтворення навчальної інформації, яке є основним критерієм ефективності. Пояснювально-ілюстративне навчання економить час, зберігає сили вчителів та учнів, полегшує дітям розуміння складної навчальної інформації та швидко засвоюється новий матеріал. Водночас воно має істотні недоліки: знання пропонують у готовому вигляді; учні "звільняються" від необхідності самостійно і продуктивно мислити; недостатні можливості індивідуалізації і диференціації навчального процесу та ін.
Програмоване навчання.
Програмоване навчання - навчання з використанням програми управління процесом засвоєння знань, умінь і навичок і відповідного контролю за ним.
Такою програмою є письмовий виклад інформації, що міститься в системі взаємопов'язаних ступенів, яка забезпечує здійснення зворотного зв'язку. Загалом, програмоване навчання є особливою, цілеспрямованою технологією організації навчального процесу. Воно ґрунтується на наявності точно окресленого обсягу знань, умінь і навичок, які слід засвоїти, і його розчленуванні на малі дози (порції, кадри), на сприйманні цих доз у строгій логічній послідовності. Засвоєння дози інформації повинно готувати учнів до сприйняття наступної дози. Засвоєння кожної дози інформації має відбуватися відповідно до пізнавальних можливостей учня, самоконтролю за процесом засвоєння інформації.
У програмованому навчанні немає проблем з відповідністю темпу навчання ідивідуальним можливостям учня (студента), оскільки кожен учень (студент) працює в зручному для нього режимі. Інша перевага - економія часу викладача на процес передавання інформації, а також збільшення кількості часу на постійний контроль за процесом і результатом її засвоєння. Головним недоліком такого виду навчання є надмірна апеляція до пам'яті учнів (студентів).Перевагою програмного навчання є високі результати навчання,бо дрібні порції засвоюються безпомилково.
Диференційоване навчання.
Його особливість полягає у виокремленні і посиленні вивчення окремих предметів як провідних, профілюючих.
Диференційоване навчання - організація навчально-виховного процесу з урахуванням типових індивідуальних особливостей учнів.
У навчальному процесі застосовують такі види диференціювання:
а) диференціювання за здібностями. Учнів розподіляють на навчальні групи за загальними або за окремими здібностями. Зважаючи на загальні здібності, учнів розподіляють за результатами успішності по класах А, Б, В і навчають за відповідними програмами. Можливі переведення з одного класу до іншого. З огляду на окремі здібності їх групують, орієнтуючись на певні групи предметів (гуманітарні, природничі, фізико-математичні).
б) диференціювання за відсутністю здібностей. Учнів, що не встигають з певних предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за менш складною програмою і в меншому обсязі (такий розподіл поширений у Франції).
в) диференціювання за майбутньою професією. Передбачає навчання дітей у школах музичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов;
г) диференціювання за інтересами учнів. Метою його є навчання учнів у класах або школах з поглибленим вивченням предметів.
Структура уроку, на якому здійснюють диференційоване навчання, передбачає таку послідовність структурних елементів: підготовка учнів до заняття; постановка вчителем завдання й усвідомлення його учнями; попередні роздуми, дискусія про шляхи вирішення завдання; виконання дій; вирішення завдання; оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності.
Диференційоване навчання на уроці потребує ґрунтовної підготовки педагога, певних умінь. Він має знати індивідуальні особливості учнів, розподілити їх за групами, розмістити ці групи, підібрати консультантів. Позитивним у диференційованому навчанні є наявність можливостей ставити перед учнями навчальні завдання, що передбачають пошук, створення передумов для використання комплексних розумових дій. Як правило, розв'язання навчальних завдань відбувається у процесі спілкування членів групи, що сприяє вихованню колективізму, формуванню комунікативних якостей, поділу праці між членами групи. Ще однією перевагою диференційованого навчання є опосередковане керівництво учителя навчальним процесом.
Модульно-рейтингове навчання
Ця технологія навчання дає змогу сконцентрувати пізнавальну, розвиваючу діяльність учня на певних логічно завершених частинах теоретичних знань і практичних умінь, з урахуванням більшої кількості чинників визначати рівень його успішності.
Модульно-рейтингове навчання - послідовне засвоєння навчального матеріалу рівними, цілісними, логічно впорядкованими і обґрунтованими частинами (модулями), результати якого є підставою для визначення місця (рейтингу) учня серед однокласників.
Модуль - логічно завершена частина теоретичних знань і практичних умінь з певної навчальної дисципліни. Рейтинг - позиція учня в класі за результатами навчання з певного предмета, яка визначається рейтинговим показником, тобто величиною, яка є відсотковим відношенням суми опорних оцінок з усіх модулів до суми максимально можливих.Таке навчання спонукає здобувати знання самостійно,але вимагає багато часу на розроблення його технології.
20.Пояснювально-ілюстративне навчання
Цей вид називають традиційним. Основними його методами є розповідь, пояснення в поєднанні з демонструванням наочності. Діяльність учнів зводиться до сприймання, запам'ятовування і відтворення навчальної інформації, яке є основним критерієм ефективності. Пояснювально-ілюстративне навчання економить час, зберігає сили вчителів та учнів, полегшує дітям розуміння складної навчальної інформації, забезпечує ефективне управління пізнавальною діяльністю школярів. Водночас воно має істотні недоліки: знання пропонують у готовому вигляді; учні "звільняються" від необхідності самостійно і продуктивно мислити; недостатні можливості індивідуалізації і диференціації навчального процесу та ін.
36Мета, завдання й основні напрями виховання.
Мета виховання — сукупність властивостей особистості, які прагне сформувати суспільство.
Маючи об'єктивний характер, мета виховання виражає в узагальненій формі ідеал людини. Загальною метою виховання є гармонійний розвиток людини. Ця мета сформувалася ще в давньогрецьких Афінах, де зародилося поняття «калокагатія» (великодушність) — ідеал виховання, що поєднує шляхетність, багатство, фізичну досконалість і моральні чесноти. В епоху Відродження італійські гуманісти доповнили його ідеєю всебічного розвитку особистості. Так склався ідеал всебічно і гармонійно розвиненої людини.
Ідеал — уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя.
Формування ідеалу в людини залежить від виховання, умов життя і діяльності, особливостей її особистого досвіду. Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до життя в суспільстві, до виконання ролей громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Підготовка до ролі громадянина передбачає формування в людини яскраво вираженої активної громадянської позиції почуття обов'язку і відповідальності перед суспільством. Роль трудівника охоплює вміння і бажання активно працювати, створювати нові матеріальні та духовні цінності. Бути громадським діячем означає брати активну участь у громадському житті. Уже в школі особистість необхідно готувати і до ролі сім'янина — майбутнього батька, чоловіка, матері, дружини. Як товариш кожен має вміти розуміти іншу людину, співчувати, жаліти, поступатися, ділитися і т. д.
Державна національна програма «Освіта» про завдання виховання учнівської і студентської молоді. Провідні завдання національного виховання дітей та молоді зумовлені пріоритетними напрямами реформування виховання, визначеними Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»). До них належать:
— формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати;
— забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки — матері, культури та історії свого народу;
— формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;— прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть на території України;
— виховання духовної культури особистості, створення умов для формування її світоглядної позиції;
— утвердження принципів загальнолюдської моралі: правдивості, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей;
— формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;
— забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;
— виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
— сприяння глибокому усвідомленню взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
— формування екологічної культури людини, її гармонійних відносин із природою;
— розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;
— формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.
Всебічний розвиток людини є головною метою виховання, яке охоплює розумове, моральне, статеве, правове, антинаркогенне, екологічне, трудове, економічне, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Кожен із цих напрямів має свої завдання і зміст. Плануючи виховну роботу з учнівським колективом, виходять із головної мети виховання школяра, напрямів, змісту та конкретних завдань, вирішення яких сприятиме формуванню особистості, здатної виконувати функції громадянина України, трудівника, сім'янина і товариша.
66.Вальдорфська педагогіка
Теоретичні та практичні основи вальдорфської педагогіки були розроблені австрійським філософом та педагогом Рудольфом Штайнером (1861-1925). Перша вальдорфська школа була заснована ним разом із директором і співвласником фабрики "Вальдорф-Асторія" у м. Штутгарті Емілем Мольтом у 1919 році. В основу педагогічної концепції теорії цілісного виховання, яка становить підґрунтя роботи вальдорфських шкіл, покладено релігійно-філософське вчення Штайнера - антропософію(релігійно-містичне світобачення). Згідно з ним, розвиток людини відбувається за семирічними ритмами, знання яких дозволяє правильно вибудовувати виховний процес. Упродовж кожного із семи років відбувається дозрівання одного з елементів людської природи. Методи,прийоми навчання та виховання фундуються на антропософській інтерпретації (роз'ясненні) розвитку особистості як цілісної взаємодії тілесних, душевних і духовних чинників.
Принципи діяльності вальдорфської школи передбачають: 1) виховання в дусі свободи, що веде дитину до вільного і глибокого самопізнання, комплексного розвитку внутрішніх сил, самовизначення в житті; 2) цілісність формування особистості - єдність її тілесної, душевної і духовної сторін; 3) врахування особливостей вікових циклів розвитку, добових біоритмів; 4) опору на авторитет вихователя, батьків, духовного ідеалу.
Упродовж 12 років навчання вальдорфські школи дають повну середню освіту. Для вступників до університету існує ще так званий 13-ий клас - абітурієнтський. Від традиційної цю школу відрізняє низка особливостей. Наприклад, викладання епохами - щоденне вивчення одного предмета впродовж 3-4 тижнів, що дозволяє глибше зануритися в нього (епоха математики, історії, фізики і т. д.). Класний учитель супроводжує дітей з 1-го по 8-ий клас, що дає можливість системно спостерігати за розвитком дитини, продуктивніше використовувати її індивідуальні особливості для врахування сезонного, тижневого та добового ритмів. Шлях пізнання законів форми та простору представлений у 1-му класі навчальним предметом "малювання форм ", який у 9-му класі переростає у "проективну геометрію "Викладання іноземних мов (як правило, кількох) розпочинається з першого класу. Все життя учня у школі пронизане мистецтвом (ліплення з воску та глини, рукоділля, художні ремесла, живопис, рецитація, драматичні постановки, евритмія та ін.). Велика кількість дослідів з фізики, хімії, географії, біології сприяє глибокому засвоєнню предметів не тільки на теоретичному, а й на практичному рівнях. Діти навчаються грі на музичних інструментах, є учасниками шкільних оркестрів. Принциповим у педагогічному процесі під час практичних занять є використання натуральних матеріалів: вовни, рослинних фарб, крейди, каменю, металу.
Особливістю навчальної методики у цих школах є образний виклад навчального матеріалу на будь-якому навчальному занятті, що наближає цю методику до дидактичної художності. На кожному занятті учень отримує живий образ того, що вивчається. У ньому в художній формі поєднуються в єдине як строга, об'єктивна науковість, так і живе, суб'єктивне, емоційно забарвлене, особистісно-значуще. У зв'язку з цим традиційно використовується гетеаністичний метод навчання, який буквально означає - пізнавати світ, пізнаючи себе, пізнавати себе, пізнаючи світ.
Згаданий метод епох полягає в тому, що вивчення одного і того ж предмета ведеться щоденно із 7 год. 40 хв (врахування добових біоритмів) упродовж, як згадувалось, 3-4 тижнів. Добираючи ретельно зміст навчального матеріалу, виділяючи головне, що підлягає обов'язковому засвоєнню, вчитель спочатку створює цілісний образ нового матеріалу, а згодом продовжує вивчення на основі його "розгортання".
У розкладі уроків навчання вранці методом епох поєднується з практичними заняттями після 12 годин - ручною працею, музикою, ритмікою тощо.
Таким чином, вальдорфська педагогіка передбачає цілісний розвиток особистості учня відповідно до його внутрішніх задатків та спрямованості, а не прискорений розвиток одних функцій за рахунок інших. Взявши раціональне зерно з педагогічного напряму дидактичної художності, вона позбавилася того педагогічного анархізму, який був властивий цьому напрямку.