Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 4 : Франція Х – ХІV ст.
Після розпаду імперії Карла Великого на тер. Франції сформувались 2 народності - південнофранцузька і північнофранцузька, у кожної з яких була своя мова. На цих землях бенефіцій перетворився у феод (спадкове володіння). Великі феодали стали незалежні від короля - мали право оголошувати війну, укладати мир, здійснювати судочинство і карбувати монету. Вільні селяни стали особисто залежними - зобов’язувались виконувати панщину і сплачувати ренту. Становище селян іноді ускладнювалось неврожайними роками і епідеміями, тому виникали повстання. Найбільшим було повстання в Нормандії у 977 р., у 1024 р. - в Бретані, в 1035 р. - у Фландрії. В 1096 р. селяни приєднались до хрестового походу з надією на звільнення, але більшість його учасників загинуло.
Король був господарем лише у спадковому володінні Іль-де-Франс (північ центральної частини Франції). Найбільшими феодальними володіннями були графства Фландрія, Анжу, герцогства Нормандія, Бретань, Аквітанія, Бургундія. Навіть по своїх володіннях король їздив із охороною. Щоб зберегти спадковість, королі коронували своїх наступників ще за життя ("молодий король" і "старий король").
В 987 р. королем Франції стає Гуго Капет (987-996), який започаткував династію Капетингів, що правила до 1328 р. Гуго Капета під час виборів підтримували впливові єпископи, а також герцоги Нормандський і граф Анжуйський. В той же час ці барони не склали Гуго Капету васальної присяги і не підкорялися йому. Намагаючись завоювати прихильність баронів Капет часто віддавав їм землі, тим самим послаблюючи власні позиції. Г.Капет мав конфлікти з папством щодо призначення єпископів на своїх землях.
Після смерті Гуго Капета королем Франції став Роберт II Побожний (987 - 1031 р). До 996 р. був королем спільно з батьком, після чого самостійно до 1017 р., а після 1017 р. правив спільно з синами Гуго, Магнусом і Генріхом.
Королівство успадковане Робертом ІІ не було великим, і намагаючись посилити владу, він претендував на будь-які феодальні землі, які виявлялись вакантними, що зазвичай призводило до війни з іншим претендентом. У 1003 р. його вторгнення до герцогства Бургундії закінчилось невдачею. В 1016 р. він отримав підтримку церкви і був визнаний як герцог Бургундії. Але головними ворогами Роберта II Побожного були його власні сини, які повстали проти батька в громадянській війні за владу і маєтки. Гуго помер під час перевороту у 1025 р. У конфлікті з Генріхом і Магнусом, армія Роберта зазнала поразки і він відступив з Парижу. Роберт помер під час війни з синами 20 липня 1031.
Генріх I (1027(1031)-1060 р.). Його було оголошено королем Франції в соборі Реймсу 14 травня 1027 р. за традицією Капетингів за життя батька. Після смерті Роберта ІІ в 1031 р. починається боротьба Генріха з братом Магнусом, якого підтримали васали на чолі з Едом де Блуа. Генріх І заручається підтримкою Римського Імператора Конрада ІІ та герцога Нормандії Роберта, якому в обмін на військову допомогу Генріх віддає деякі французькі території. Після смерті герцога Нормандії в 1035 р., Генріх намагається підкорити цю територію. Він нападав на Нормандію в 1054 і 1058, але обидва рази зазнавав поразки. Одночасно Генріх висуває до Римського Імператора претензії на Лотарінгію. За час перебування Генріха на престолі, безперервно відбувалися війни між верхівкою влади, що призвело до послаблення королівської влади, і до втрати Бургундії.
Син Генріха Філіп I (1060-1108 р.). До 1066 р. його мати Анна Київська була регентом. Як і його батько, Філіп витрачав багато часу на придушення повстань васалів. У 1077 р. він уклав мир з королем Англії Вільгельмом I Завойовником, за яким останній відмовився від спроби завоювання Бретані. У 1082 р. Філіп I розширив свої володіння анексією частини Іль-де-Франс, а у 1100 р. захопив Бурж.
Людо́вик VI То́встий (1108-1137 р.) намагався підтримувати добрі стосунки з папою Римським Григорієм VIII; боровся з «бунтівними баронами», які претендували на Париж, і норманськими королями Англії, що намагались заволодіти землями Нормандії.
Далі королем став Людовік VII, а після нього у 1180 р. - Філіп ІІ Август. У 1185 р. Філіп переміг коаліцію Фландрії, Бургундії і Шампані. За домовленістю з тестем Балдуїном VIII, графом Фландрії і Геннегау, придбав Артуа і долину верхньої Сомми - як придане дружини Ізабелли Геннегау. У 1191 р. Філіп разом з англійським королем Ричардом взяли участь в 3-му хрестовому поході, але незважаючи на це, згодом між ними розпочалася війна. У 1199 на англійський трон зійшов Іоанн Безземельний, і Філіп був вимушений погодитися з фактом приналежності йому Нормандії, Анжу і Аквітанії. Проте в 1202 р. Іоанн відмовився з'явитися перед Філіпом як сюзереном, щоб відповісти на скарги щодо зловживань (феодальний правитель, влада якого базується на васальному підпорядкуванні йому дрібніших феодалів). Французький суд звинуватив Іоанна у злочині, несумісному з положенням васала і оголосив про перехід його володінь до Франції. Анжуйські володіння - Ман, Анжу, Бретань і Нормандія відійшли до Франції, а Іоанну вдалося зберегти лише частину Аквітанії. У 1214 р. Філіп переміг І.Безземельного в битві при Бувіні, що дозволило Франції стати провідню європейською державою.
Після смерті Філіпа І, 14 липня 1223 р. влада перейшла до його сина Людовика VIII. Він зійшов на престол як перший спадковий король Франції. До нього зберігалася виборність королівської влади, хоча Капетинги обходили це положення тим, що король коронував спадкоємця ще за своє життя і робив співправителем, а феодалам залишалося тільки затверджувати короля. При Людовику VIII принцип незалежності королівської влади від феодальних виборів отримав формальне юридичне підтвердження.
Людовик VIII в результаті 2 успішних походів в 1224 р. і 1226 р. приєднав графство Тулузьке і частину земель по Середземному морю, відвоював у англійців ряд французьких територій. Помер у 1226 р.
В 1226 р. королем Франції стає Людовик IX Святий. В цей час йому було 11 років і до досягнення повноліття його мати, Бланка Кастильська, керувала Францією як реґент. Не існує точної дати, коли Людовик остаточно перебрав владу - він і його мати протягом певного часу керували державою спільно. Історики сходяться на думці що з 1234 р. Людовик правив як король з матір'ю в ролі радника, аж до її смерті в 1252 р.
Людовик IX провів судову, військову і грошову реформи.
Судова. В королівському домені верховною судовою інстанцією став Паризький парламент. Кримінальні і політичні справи передавались до королівського суду.
Військова. Заміна феодальної військової повинності найманими військами (частково вдалося). Були заборонені приватні війни, встановлено правило «40 днів короля» між оголошенням війни та її початком - за цей час ворогуючі сторони могли відмінити війну, а сеньйори, що опинилися перед загрозою війни, могли апелювати до короля.
Грошова. Випуск королівської монети з високим вмістом золота і срібла, яка поступово витіснила різні види монет, що карбувалися феодалами у їх володіннях. Було впроваджено єдину монетну систему, а в деяких областях королівська монета впроваджувалась разом з місцевими і незабаром стала витісняти їх з обігу.
Людовик IX виступив організатором 7-го і 8-го хрестових походів, під час 7-го походу він потрапив в полон (в 1250 р.) до єгипетського султана, потім був звільнений за великий викуп. Людовик IX відрізнявся набожністю і справедливістю, за це він отримав титул «Святий». Людовик IX помер в 1270 р. під час 8-го хрестового походу в Тунісі від чуми. Канонізований католицькою церквою в 1297 р.
Філіп III Сміливий (1270-1285 р.). Брав участь разом з батьком у 8-му хрестовому поході і був проголошений королем в таборі на африканському березі. Після повернення до Франції він приборкав декількох непокірних васалів і домігся визнання своєї верховної влади архієпископом Ліонським.
С початку правління на Філіпа мав вплив його дядько Карл Анжуйський. За його наполяганням, Філіп виставив свою кандидатуру на престол Німецької Імперії, але невдало; також втрутився в іспанські справи. В 1275 р. Філіп відстояв Наварру від домагань королів Кастилії і Арагона. Але в одній із битв в 1285 р. французьке військо на чолі з Філіпом зазнало поразки, а король захворів і помер під час відступу.
Побудову середньовічної французької держави закінчив Філіпп IV Красивий (1285-1314). Він намагався приєднати Фландрію, що була під англійським впливом, але у бою під Куртре в 1302 р. фландрійські міщани перемогли французьке лицарство.
Важливою подією за часів Філіппа IV був конфлікт з Римом. На апостольському престолі засідав тоді папа Боніфатій VIII, який піднімав авторитет папства у світовій політиці. Під час війни за Фландрію, Філіпп ввів для франц. духовенства податок, але Боніфатій прийняв це за порушення прав церкви і заборонив духовенству платити податок. Філіп заборонив вивіз золота й срібла до Італії. Згодом Філіпп ув'язнив папського легата, що критикував його розпорядження. Боніфатій осудив поведінку короля і в своїй буллі заявив, що Бог поставив папу понад усіма королями й королівствами. У відповідь Філіпп скликав до Парижа Генеральні Стани (духовенство, шляхта, міщанство), які висловили підтримку королю. Філіпп заборонив французьким єпископам їхати на синод, який скликав папа, і звинуватив Боніфатія у перевищенні влади. А після того як папа наклав на Філіпа церковне прокляття, король вірішив розв’язати конфлікт силою. Його канцлер Гійом Ногаре виїхав до Італії ніби для переговорів із папою, порозумівся з ворогами Боніфатія і за їх допомогою захопив та ув'язнив папу, який помер у в’язниці.
Під тиском Філіппа кардинали обрали папою архієпископа Бордо Климента V, який переніс Папську Столицю з Рима до Авіньона у Південній Франції. Фактично Папа перетворився на двірцевого єпископа французького короля.
З внутрішніх подій в часи Філіппа важливою був розпуск ордену тамплієрів. Це був лицарський орден, що постав в Єрусалимі під час хрестових походів, а потім переселився до Франції. Тамплієри мали великі земельні маєтки, вели торгівлю зі Сходом і виросли у велику фінансову і політичну силу. Під час конфлікту Філіппа з Римом вони підтримали папу. Філіпп, розбудовуючи свою монархію, мусив усунути цю «державу в державі» й оголосив орден єретичним. В 1312 р. орден був розпущений.