Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема. Основи права соціального забезпечення
1. Поняття, предмет і джерела права соціального забезпечення.
2. Правові основи загальнообов’язкового соціального страхування
3. Трудовий стаж та вислуга років.
4 Пенсійне забезпечення
5. Допомоги із соціального забезпечення.
6. Соціальний захист ветеранів війни.
7. Державна соціальна підтримка сім’ї, материнства й дитинства
8. Соціальний захист постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Література:
Коровіна Л.Д. Основи правознавства, 2008 р
1. Поняття, предмет і джерела права соціального забезпечення.
Право соціального забезпечення — це система правових норм, які регулюють відносини щодо забезпечення громадян у старості, у разі непрацездатності, відносини материнства та дитинства, державної допомоги сім’ї, а також тісно пов’язані з ними процедурні та процесуальні відносини.
Кожній галузі права притаманні стійкі ознаки: особливий предмет регулювання і метод. Крім цього, в юридичній літературі підкреслюється і третя ознака, яку можна назвати суб’єктивною — заінтересованість суспільства у становленні і розвитку системи правових норм як галузі права.
До предмета правового регулювання права соціального забезпечення входять три основні групи суспільних відносин: майнові, управлінські, охоронні. Проте головне місце серед них відводиться майновим відносинам, тобто таким, що пов’язані з наданням фізичним особам різних видів забезпечення.
Метод права соціального забезпечення є комбінацією кількох способів регулювання:
Види соціального забезпечення:
1) пенсії;
2) соціальна допомога (наприклад, державна допомога сім’ям з дітьми);
3) пільги (надання права безкоштовного проїзду в громадському транспорті окремим категоріям громадян);
4) утримання непрацездатних громадян у будинках для старих та інвалідів.
Соціальне забезпечення здійснюється за рахунок спеціальних фондів державного бюджету.
Пенсії — це щомісячні виплати громадянам із спеціальних фондів у випадках старості, інвалідності, вислуги років, втрати годувальника.
Допомоги — це всі інші (крім пенсій) грошові виплати громадянам у випадках, передбачених законом.
Допомоги можна класифікувати за періодичністю виплат (одноразові та регулярні), за їх метою (в разі тимчасової непрацездатності, при народженні дитини і т. д.).
Третім видом соціального забезпечення є соціальні послуги та пільги побутового характеру, до яких законодавство відносить оплату житлово-комунальних послуг, проїзд на транспорті, санаторно-курортне, медичне обслуговування і лікування, професійну реабілітацію інвалідів, допомогу сім’ям з дітьми, соціальні послуги ветеранам війни, військової служби, «чорнобильцям».
Джерела права соціального забезпечення.
Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, є Конституція України, Закони, підзаконні акти.
2. Правові основи загальнообов’язкового соціального страхування
Соціа́льне страхува́ння — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Види обов'язкового державного соціального страхування
В Україні існують такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:
|
Тип соціального страхування |
Механізм реалізації |
|
На випадок безробіття |
здійснюється через Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття |
|
Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням |
здійснюється через Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності |
|
Від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності |
здійснюється через Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України |
|
Пенсійне страхування |
здійснюється через Пенсійний фонд України та недержавні пенсійні фонди |
Джерела соціального страхування: закони України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням чи похованням”. З 2004р. вступили в дію Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та „Про недержавне пенсійне забезпечення”.
3. Трудовий стаж та вислуга років.
Трудовий стаж — це час трудової або іншої суспільно корисної діяльності працівника, що включає час роботи і час відпочинку та відповідно оплачується у визначеній формі, юридичне значення якого полягає в існуванні прямої залежності між тривалістю трудового стажу та розміром соціальних виплат
Трудовий стаж буває таких видів: загальний, безперервний та спеціальний.
Загальний трудовий стаж — це сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від перерв.
Спеціальний трудовий стаж — це сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, виокремлена із загального стажу за її змістом або за умовами праці, в тому числі й кліматичними.
Вислуга років — це особливий вид спеціального стажу окремих категорій працівників, який передбачає пільгове пенсійне забезпечення у зв’язку з утратою професійної працездатності й виходом на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком. Пенсія призначається як компенсація втраченої працездатності за професією.
Неперервний трудовий стаж — це тривалість останньої неперервної діяльності працівника на тому самому підприємстві, в установі, організації, в який може зараховуватися час попередньої роботи у визначеному порядку. На сьогодні неперервний стаж втратив своє попереднє значення.
Основним документом, що підтверджує трудову діяльність працівника, є трудова книжка. Запис у трудовій книжці є доказом трудової діяльності у тому випадку, коли він зроблений на підставі документів.
3. Пенсійне забезпечення
Закон України «Про пенсійне забезпечення» визначає два види пенсій: трудові та соціальні.
Трудові пенсії є чотирьох видів: за віком, з інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років. Право на пенсію за віком за загальним правилом мають чоловіки, які досягли 60 років, при загальному стажі роботи не менше 25 років; жінки, які досягли 55 років, при стажі роботи не менше 20 років.
Соціальні пенсії виплачуються всім непрацездатним особам, які не мають права на трудову пенсію.
Підставою для призначення соціальної пенсії є непрацездатність і відсутність права на трудову пенсію
Соціальна пенсія може бути призначена: інвалідам І і ІІ груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам ІІІ групи; особам, які досягли віку: чоловіки — 60 років, жінки — 55 років; дітям — в разі втрати годувальника; дітям-інвалідам віком до 16 років.
4. Допомоги із соціального забезпечення.
Допомогами із соціального забезпечення називаються всі, крім пенсій, державні виплати з відповідних фондів, які надаються громадянам у передбачених законом випадках
Можна виокремити три групи допомог.
Перша — це допомоги, які виплачуються з метою надання допомоги замість втраченого з поважної причини заробітку. Така допомога надається протягом нетривалого часу в розмірі, близькому до середньомісячного заробітку. Характер призначення цих допомог виключає можливість їх отримання одночасно із заробітною платою, хоча і допускає їх виплату одночасно з пенсією. До цієї групи належать допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітності та пологах.
Друга група — це допомоги, які надаються як додаткова допомога до заробітку або до допомог першого виду. Ця допомога вже не є заміною основного джерела засобів до існування, а покриває додаткові витрати. Залежно від того чи йдеться про покриття разових додаткових витрат, чи систематичних, встановлюються щомісячні та одноразові допомоги. До таких допомог належать: допомога при народженні дитини, допомога малозабезпеченим сім’ям.
Третя група — це допомога, яка надається тим, у кого відсутні або можуть бути відсутні зарплата, пенсія та інші доходи. Прикладом такої допомоги є допомога інвалідам з дитинства.
5. Соціальний захист ветеранів війни.
Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав (Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93). До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Учасники бойових дій — це особи, які брали безпосередньо участь у виконанні бойових завдань як у воєнний, так і у мирний час (ст. 6 Закону України «Простатус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Інваліди війни — це військовослужбовці, партизани, підпільники, працівники, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини в період Великої Вітчизняної та громадянської воєн, період ведення бойових дій у мирний час на території інших держав.
Учасники війни —військовослужбовці, які в період війни проходили військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також інші особи, передбачені ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). До
6. Державна соціальна підтримка сім’ї, материнства й дитинства
Правове регулювання цього виду соціального забезпечення здійснюється на підставі Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми» встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом вона не набуває прав повнолітньої раніше;
Сім'я з дітьми - поєднане родинними зв'язками та зобов'язаннями щодо утримання коло осіб, у якому виховуються рідні, усиновлені діти, а також діти, над якими встановлено опіку чи піклування;
малозабезпечена сім'я з дітьми - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї;
прожитковий мінімум для сім'ї - визначена для кожної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих і затверджених відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" ( 966-14 ) для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення.
середньомісячний сукупний доход сім'ї - обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.
Види державної допомоги сім'ям з дітьми
Відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми:
1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;
2) допомога при народженні дитини;
2-1) допомога при усиновленні дитини
3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування;
5) допомога на дітей одиноким матерям;
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об'єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям з дітьми.
7. Соціальний захист постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Чорнобильська катастрофа створила на значній території України небезпечну для здоров’я людей і навколишнього середовища радіаційну обстановку. З метою зменшення дії радіаційного опромінення на здоров’я людини та на екологічні системи законодавство закріплює та гарантує забезпечення режиму використання та охорони вказаних територій.
До територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності.
Залежно від рівня забруднення ґрунтів ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19.12.91 визначає такі зони радіоактивно забруднених територій: зона відчуження — територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 р.; зона безумовного (обов’язкового) відселення; зона гарантованого добровільного відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю. Межі зон встановлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України на основі експертних висновків Національної комісії радіаційного захисту населення України, Академії Наук України, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства сільського господарства України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища.
Населення, яке проживає у зоні безумовного відселення, підлягає обов’язковому відселенню.
Кожен громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, має право на підставі наданої йому об’єктивної інформації про радіаційну обстановку самостійно приймати рішення про дальше проживання на цій території чи відселення.
Громадянам, які прийняли рішення про виїзд, створюються умови для відселення. Відселення та самостійне переселення дозволяється лише у зони, які не віднесені до зон радіоактивно забруднених територій.
Особам, які проживали чи проживають та які працювали в 1—4 зонах законодавством надано особливого статусу.
Особами, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС (ст. 9 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19.12.91), є учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; потерпілі від Чорнобильської катастрофи.
Учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків: у будь-яких роботах, пов’язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження; які проводили евакуацію людей і майна з цієї зони; які були тимчасово направлені або відряджені у 1986—1990 рр. для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ, організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості; які працювали не менше 14 календарних днів на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки.
Потерпілі від Чорнобильської катастрофи — це громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи: евакуйовані із зони відчуження, відселені із зон безумовного та гарантованого добровільного відселення; особи, які постійно проживали в 2-й та 3-й зонах на день аварії або прожили за станом на 01.01.93 в 2-й зоні не менше двох років, в 3-й зоні не менше 3 років та відселені або самостійно переселилися з них; особи, які постійно проживають, працюють або навчаються у 2-й, 3-й зонах за умови, що вони за станом на 01.01.93 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у 2-й зоні 2 роки, у 3-й зоні 3 роки; особи, які постійно проживають, працюють або навчаються у 4-й зоні за умови, що вони за станом на 01.01.93 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у 4-й зоні 4 роки; особи, які працювали з моменту аварії до 01.07.86 не менше 14 календарних днів або не менше 3 місяців протягом 1986—1987 рр. за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов’язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовим завданням.
Для встановлення пільг і компенсацій для осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, визначаються чотири категорії постраждалих, про що вже йшлося (ст. 14). Всі громадяни, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до встановлених категорій мають право на пільги та компенсації, передбачені ст. 20—24 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постаждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Загальними пільгами є: безплатне придбання ліків за рецептами лікарів; безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів та прирівняних по вартості до них); позачергове щорічне надання пільгових санаторно-курортних путівок; переважне право залишення на роботі при реорганізації виробництва; знижка плати за житло в розмірі 50 % (для І та ІІ категорій); безкоштовне користування всіма видами міського та міжміського транспорту (крім таксі, в якому менше 9 посадочних місць) (ліквідатори І та ІІ категорій); пільгове встановлення та користування телефоном (для І категорії, для сімей, які мають дитину-інваліда, якщо інвалідність пов’язана з Чорнобильською катастрофою); вступ поза конкурсом до вищих навчальних закладів, професійних навчально-виховних закладів з обов’язковим наданням гуртожитку на час навчання для тих, хто не має житла; позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення та ін.
Ст. 30 визначає пільги для потерпілих дітей та їх батьків.
Громадяни, які евакуйовані або відселені (відселяються), безплатно забезпечуються житлом, як правило, у спеціально збудованих для них селищах, будинках, квартирах. Особи, які після відселення або самостійного переселення повернулися на території радіоактивного забруднення, права на повторне одержання житла не мають.
Відповідно до ст. 37 громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачуються компенсації у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва (30, 40, 50 % мінімальної зарплати відповідно до зони). Працюючим на територіях радіоактивного забруднення провадиться доплата (три, дві, одна мінімальні зарплати). Громадянам, які відмовляються переселятися із зон обов’язкового відселення у побудоване для них житло, у період їх подальшого проживання в радіактивно забруднених зонах виплата пільг та компенсацій припиняється.