Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Проблеми, які аналізує герменевтика, реальні, дійсно існують. Нею багато зроблено для прояснення феномену розуміння. Зокрема, вона показала обмеженість натуралістичних, механістичних моделей пояснення розуміння, привернула увагу до проблеми розуміння і тлумачення. Предпоніманіе, інтуїція, розуміння, інтерпретація, пояснення і т.п. важливі теоретико-пізнавальні категорії, вони «працюють» у таких що мають велике гуманітарне значення науках і сферах діяльності, як історія і семіотика, логіка і гносеологія мови, філологія і т.д. У визначенні змісту цих категорій є немало труднощів, дискусійних моментів, вони потребують значної уваги з боку сучасній епістемології.
У той же час філософська герменевтика виступила з домаганнями на пізнання істини без методу: між істиною і методом немає злагоди. За гадам-ру, субєктивна діяльність повинна тепер розумітися не як метод пізнання істини, а як її герменевтична планів, передбачення.
Філософська герменевтика в строгому розумінні слова може бути названа концепція Поля Рікера (1913 р.), яка розробляє її гносеологічний аспект, відсунутий на другий план Гадам єром. Рікер прагне вивести «епістемологічні слідства» з хайдеггеровской онтології розуміння і тим самим показати значимість герменевтики для теорії пізнання. Будь-яке розуміння, по Рікер, опосередковане знаками і символами (пізніше в цей ряд включаються «тексти»). Розуміння і пояснення не протилежні одна одній, а взаємозалежні.
Інша важлива риса герменевтичною філософії Рікера - увага до методологічної функції герменевтики. Умови можливості розуміння можуть бути, за Рікера, експлікована на трьох рівнях - семантичному, рефлексивно, екзистенціальному.
Семантичний рівень - дослідження значень знаково символічних-утворень за допомогою таких навчань, як психоаналіз(званий Рікером «семантикою бажання»), «філософія значення» Вітгенштейна та його послідовників, Екзегетика Бултмана і його школи. Оскільки розуміння багатозначних висловлювань є одночасно і момент саморозуміння, остільки воно потребує розробки на рефлексивно рівні. Але рефлектуючий субєкт не є чистим Ego - Задовго до свого самополаганія в акті рефлексії він вже покладено як екзістірующій; «онтологія» розуміння з самого початку вбудована в його «методологію».За конфліктом інтерпретацій криється відмінність способів екзистенції. Тому єдиною і єдиної теорії інтерпретації бути не может.
Разом з тим Рікер критикує Гадамера за відрив «істини» від «методу» і відмову обговорювати питання про коректність інтерпретації. Те, що Рікер називає філософської герменевтикою, - це критичний аналіз усіх можливих методів інтерпретації - від психоаналізу і структуралізму - до релігійної феноменології.
З одного боку герменевтика - це теорія розуміння, вчення про розуміння та інтерпретацію документів, що містять у собi смисловi зв'язки, вчення про передумови і засоби такого розуміння. В такому вигляді вона була розроблена в рамках історико-філологічної науки ХУІІІ ст., хоч корінням своїм сягає сивої давнини.
3 іншого боку, герменевтика розглядається як течія сучасної філософії, основними представниками якої є Х-Г.Гадамер (нар.1900), К.Апель (нар.1922), П.Рікьор (нар.1913) та ін. Розрізняють філософську герменевтику і традиційну, яка орієнтована на іманентне розуміння тексту на відміну від його історико-генетичного пояснення.
Філософська герменевтика значною мірою є продуктом ХХ ст. Основні засади її були закладені Шлейєрмахером і Дiльтеєм. Дiльтей розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання. Можливiсть трансформацій герменевтики у філософію була закладена феноменологією Гуссерля, і його внесок у цей процес є подвійним. 3 одного боку, саме пізня феноменологія з її критикою об'єктивізму породжує герменевтичну проблему не тільки опосередковано, а й безпосередньо, оскільки вона порушує питання про те, як дiльтеєвський метод може бути об'єктивним і в науках про природу. 3 іншого, пізня феноменологія спрямовує свою критику об'єктивізму в об'єктивне русло, а саме до онтології розуміння: ця нова проблематика є темою життєвого світу, тобто зникає стара проблема суб'єкт-об'єктного відношення. Свідомість постає у феноменології як поле значень і смисл слів, тим самим відкривається можливість інтерпретації, а, отже, і герменевтики. Такий поворот до герменевтичної феноменології мав вирішальне значення для становлення герменевтики як фiлософської доктрини. Основним її питанням стає питання про те, як влаштоване, упорядковане те суще, буття якого полягає в розумiннi. Звідси випливають три основнi моменти, які дають змогу зрозуміти герменевтику як філософську течію: 1) герменевтика перетворюється із методології розуміння на її онтологію; 2) спостерігається відмова від феноменологічного підходу до свідомості як самодостатньої і безпередумовної 3) принцип рефлексії обмежується принципом інтерпретації.
За Ф.Шлейєрмахером , основна мета герменевтичного методу - зрозуміти автора і його текст ширше, ніж він сам розумів себе і свій твір. Шлейєрмахер вважає герменевтику мистецтвом розуміння чужої індивідуальності.
Згідно з твердженням Дільтея те, що людина виявляє в іншій, вона знаходить у собі як переживання, те, що вона сама переживає - може знайти в іншій людині через переживання. Звідси розуміння визначається як саморозуміння. Інтерпретатор може побачити у матеріалі, який пізнається лише те, що є у ньому самому. Розірвати "герменевтичне коло", що виникає Шлейєрмахер і Дільтей пропонують через встановлення гармонії, між двома духовно-душевними світами автора і інтерпретатора.( У інших джерелах говориться, що герменевтичне коло заключається в тому, що інтерпретатор має бачити в авторському творі лише те, що в ньому є, рухається по колу думок автора, має розуміти де він знаходиться увійти в коло).
Проблему інтерпретації та розуміння сьогодні розглядають Г.-Г. Гадамер, П.Рикьор, Е.Бетті, К.-О.Апель, М.Ландман, Е.Корет, А.Лоренс, Ю.Хабермас.
Центральною у фiлософському вченні Гадамера є ідея, що вихідним пунктом герменевтики як фiлософської течії є онтологічний характер герменевтичного кола, яке виражає специфiчну рису процесу розуміння, пов'язану з його циклічним характером. Він не зводить герменевтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як фiлософію розуміння. Предметом розуміння, на думку Гадамера, є не смисл, вкладений в текст автором, а той предметний зміст, з осмисленням якого пов'язаний даний текст. За Гадамером, герменевтика є філософiєю "тлумачення": від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому.
Якщо Гадамер розробляє в герменевтиці онтологічний бік, то французький філософ П.Рікьор - гносеологічний. Будь-яке розуміння, на його думку, опосередковане знаками і символами. Під символом Рікьор розумiє будь-яку структуру значень, де один смисл є прямим, первинним, а інший - непрямим, побічним, вторинним, який можна сприйняти лише опосередковано, через первинний смисл. В останні роки він визнає трактовку герменевтики як інтерпретації символів вузького, обмеженого і переходить до аналізу цілісних культурних текстів як об'єкта інтерпретацій.
Фiлософська герменевтика виконує не лише методологічну функцію, а й комунікативну. Це здебільшого виявляється в "метагерменевтиці" німецького філософа Ю.Хабермаса (нар.1929). Він виходить із того, що чиста герменевтика недооцінює той факт, що в суспільствi, крiм культурної сфери життя, є ще й економічна, соціальна, полiтична. Хабермас робить висновок, що необхідно коригувати герменевтику, і пропонує теорію комунiкативної дії. Головним методом комунiкації, з його точки зору, є мова. В результаті комунікативної поведінки, вважає Хабермас, складається опосередковане, нормативне середовище, стійкi міжособистіснi відносини, стійкi особистiснi структури тощо. Теорія комунiкативної дії - це один із аспектів соціальної філософії. Якщо говорити про герменевтику в цілому як про фiлософську концепцію, слід пiдкреслити ті позитивні моменти, які вона внесла до скарбниці фiлософської думки: і) відтворюється ідея цілісностi культури, фiлософії, суспiльства тощо; 2) дається метод аналізу культурних явищ; 3) визначається поворот до загальнолюдських цінностей.
+++++++
Для інформації: подібно до "герменевтичного кола" ідеалізм і ідеалістичне рішення основної філософської проблеми проявляється і при рішенні герменевтиками так званого "герменевтичного трикутника". У якості об'єкта в (О) в "герменевтичному трикутнику" виступає текст або мова, перший суб'єкт (S1) - автор цього тексту, другий суб'єкт (S2) - автор-інтепретатор.
Основне питання філософії згідно з наведеним зв'язком набуває вигляду питання про те, що первісне - текст чи смисл (значення) у свідомості суб'єкту. Другий суб'єкт (S2) у даній герменевтичній ситуації виступає на перший план як джерело смислу, і суб'єктно-об'єктні відносини в основному питанні філософії перетворюються у відношення між суб'єктами, тобто переміщується в інтерсуб'єктивну сферу.
Герменевтика (від грец. ερμηνεύειν — тлумачити) — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів. У давньогрецькій філології та філософії — з тлумаченням Біблії, екзегезою; у протестантських теологів — з інтерпретацією священних текстів у їх полеміці з католицькими богословами.
Герменевтика є допоміжною дисципліною тих гуманітарних (і насамперед історичних) наук, які займаються писемними пам'ятками (історії літератури, історії філософії, історії релігієзнавства, мовознавства та ін.). У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації. Принципи герменевтики в церковних проповідях: 1.Буквальне тлумачення; 2.Історична відповідність; 3.Принцип єдиного значення; 4.Контекст; 5.Лексика; 6.Граматика; 7.Паралельні посилання.
Існують різні теорії щодо виникнення, дехто бачить кабалістичне походження, дехто християнське. Теоретичним фундаментом герменевтики кінця ХХ ст. стали твори Мартіна Гайдеґґера.
Основи герменевтики як загальної інтерпретації закладені протестантським теологом, філософом і філологом Ф. Шлейєрмахером (1768—1834). В. Дільтей (1833—1911) розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання, акцентуючи увагу на психологічному аспекті розуміння; основою герменевтики, за В. Дільтеєм, є «психологія, що розуміє», — безпосереднє осягнення цілісності душевно-духовного життя. М. Гайдеґґер (1889—1976) онтологізував герменевтику: з мистецтва тлумачення, з методу інтерпретації історичних текстів, яким вона була у Ф. Шлейєрмахера, В. Дільтея, герменевтика стає «здійсненням буття». Підтримує цю тенденцію учень Мартіна Гайдеґґера Ганс-Георг Гадамер. Саме він став основоположником філософської герменевтики, вихідним пунктом якої є онтологічний характер герменевтичного кола.
Звідси випливають тези Гадамера: інтерпретація є принципово відкритою й ніколи не може бути завершеною; розуміння тексту є невіддільним від саморозуміння інтерпретатора.
Ці та інші положення філософської герменевтики (а в 70—80-ті нові положення сформулювали П. Рікер, Е. Корет та ін.) справили великий вплив на представників літературної герменевтики (Г.-Р. Яусс, В. Ізер та ін.), яка застосувала філософію інтерпретації до тлумачення художніх текстів. Герменевтика. Цей метод набув значного поширення останнім часом. Він передбачає проникнення в смисл деяких феноменів на основі з'ясування їх місця та функції в культурі, тобто в контексті культури. Скажімо, смисл поняття «живе» з'ясовується на основі функціонування його в певній культурі (в Греції, наприклад, весь космос мислився як щось живе, механістичний світогляд зводив його до механізму тощо). Дух культури (ціле) є основою розуміння окремого (частини).
Аналіз усіх філософських методів спростовує застарілі уявлення про те, що існують тільки два методи — діалектика і метафізика, утверджує думку про множинність філософських методів. Існування різноманітних шкіл і напрямів у філософії пояснюється саме різноманітністю філософських методів.
У давньогрецьких міфах посланець богів Гермес повинен був пояснити людям смисл божественних повідомлень. Філософи з давніх часів вбачали своє покликання в роз' ясненні собі та іншим глибинного смислу того, що існує та відбувається. їхньою улюбленою справою від Сократа і Платона до Гайдеггера і Гуссерля було осягнення сокровенного, таємничого. Так виникає герменевтичний спосіб філософствування, в якому ставиться мета досягти справжнього розуміння тексту і того, що було справді сказано співрозмовником. Герменевти занепокоєні жорстким протиставленням суб'єкта об'єкту, науки мистецтву і в цьому мають певну спорідненість з екзистенціалізмом. Особливо їх дратують крайнощі натуралізму, нездатного освоїти і зрозуміти своєрідність людини. Понад усе герменевтів заворожує таїна духовності людини. Духовна цілісність життя повинна осягатися безпосередньо. Розуміння власного духовного світу досягається у процесі самоспостереження і розуміння іншого, чужого світу - шляхом вживання, співпереживання. Філософія повинна займатися мовою, оскільки її цікавить людина, а людина - це мова. Розуміння виступає як мовна інтерпретація насамперед самої мови, а вона, як відомо, реалізує тексти. Саме в стихії мови здійснюється розуміння людьми навколишнього світу, самих себе та інших, відбувається становлення особистості.
Ключові слова
герменевтика, тлумачення, мова, історичний аналіз, розуміння, онтологічна орієнтація, інтерпретація,
текст, метод аналізу
«Здатність розуміти великого поета майже дорівнює його таланту».
Г. Лонгфелло
Значною популярністю в сучасній філософії користується такий напрям, як герменевтика. Цей термін з давньогрецької перекладається як роз'яснення, тлумачення, під ним розуміється мистецтво і теорія тлумачення текстів. Згідно з давньогрецькими міфами, посланець богів Гермес повинен був пояснити людям смисл божественних вістей. Герменевтика — спосіб філософствування, центром якого є тлумачення, розуміння текстів. Найчастіше предметом дослідження в герменевтиці виступає текст. Таким чином, провідна проблема - проблема розуміння, витлумачення, інтерпретації тексту. Основне питання герменевтики можна сформулювати у двох варіантах: як можливе розуміння і як влаштовано те буття, сутність якого полягає в розумінні. Головна теза герменевтики: існувати — означає бути зрозумілим.
Фундаментальними поняттями в герменевтиці є поняття герменевтичного кола та герменевтичного трикутника. У понятті герменевтичного кола виражено особливість розуміння його циклічного характеру. Для розуміння всього тексту необхідне розуміння його частини, але розуміння частин неможливе без розуміння цілого. Завдяки герменевтичному трикутнику з'ясовуються складні взаємовідношення, які існують між автором тексту, самим текстом і читачем, інтерпретатором тексту. Герменевтика виникає разом з появою так званих герменевтичних ситуацій, пов'язаних з розумінням, тлумаченням.
Формування мови, виникнення писемності стимулювали розвиток герменевтики, актуалізували проблему розуміння. У давньогрецькій філософії герменевтика - це мистецтво розуміння, тлумачення багатозначних символів, зашифрованих висловів тощо; у неоплатоніків - інтерпретація творів стародавніх поетів, насамперед Гомера.
«Міркування в серці людини - глибокі води, але людина розумна вичерпує їх».
Біблія
В епоху середньовіччя основним об'єктом тлумачення була Біблія. Виникає монопольна теологічна герменевтика. Один з найбільш відомих герменевтів - Тома Аквінський. Згодом особливо актуальною герменевтика стає у протестантських теологів у їхній полеміці з католицькими богословами, які вважали неможливим правдиве тлумачення Святого письма у відриві від церковних традицій. Зокрема, завдяки діяльності Лютера та інших лідерів Реформації виникає немонопольний варіант теологічної герменевтики.
В епоху Відродження дістає розвиток принципово інший варіант герменевтики. Гуманісти Відродження висунули завдання «історичного аналізу» самого феномена віри, а також мистецтва перекладу й аналізу пам'яток античної культури, включення їх до сучасної культури. Крім того, гуманісти шукали реально-історичний зміст у Біблії. Виникає світська філологічна герменевтика.
В епоху Нового часу триває процес перетворення герменевтики з монополії вузького кола богословів на проблему, яка хвилює все більшу кількість людей. Цей процес завершується на початку XIX ст., коли Фрідріх Шлейєрмахер створює власну філософську герменевтику.
Шлейєрмахер визнає наявність «спеціальних» герменевтик: теологічної, філологічної, юридичної та ін. Але при цьому зазначає, що названі герменевтики, визнаючи розуміння як таке, що не потребує роз'яснень, зосереджують увагу на ситуаціях нерозуміння. Залишається неясним, що таке розуміння. Тому потрібна «загальна» герменевтика, яка б виявила загальні принципи та закони розуміння. Шлейєрмахер будує свій варіант загальної герменевтики.
Необхідною умовою розуміння є подібність і відмінність автора тексту і читача. Якщо автор і читач абсолютно «рідні», то ніяка герменевтика не потрібна, якщо ж вони відмінні - вона неможлива. Для того щоб розуміння було можливим, необхідна певна міра «стороннього» і «рідного» між автором і читачем.
Середовищем розуміння є мова, мовне спілкування. Людина залежить від мови, з її допомогою вчиться говорити, мислити. Мова як загальне визначає людину як індивідуальне, але й мова залежить від людини, - людина її створює, модифікує і розвиває. Людина як індивідуальне визначає мову як загальне. Тому між людиною і мовою існує «напруга». Мова або твір виникають у результаті напруженої «боротьби» між спільністю мовних норм і творчою індивідуальністю автора.
Шлейєрмахер виділяє два методи розуміння: граматичний і психологічний. Граматичний розкриває розуміння, виходячи з «духу мови»,
він обумовлюється цим духом. Психологічний розкриває розуміння, виходячи з «душі», в цьому аспекті він - унікальний своєрідний спосіб мислення та чуття. Ці два методи нерозривно пов'язані. Крім того, розуміння -це мистецтво, в якому велика роль належить також інтерпретатору.
Мистецтво розуміння має складну структуру, в якій можна виділити два моменти: дивінаційний та порівняльний. Перший (суб'єктивний, інтуїтивний, позалогічний, безпосередній, спонтанний) виникає в результаті безпосереднього осягнення індивідуального шляхом «вживання» в іншого (тобто в автора твору). Другий (об'єктивний, історичний, пояснюючий) з'являється тоді, коли розуміння базується на фактах, історичних даних Ці моменти також невіддільні один від одного. Розуміння — це взаємодія «дивінаціг» (інтуїції) та «порівняння» (пояснення). Граматичний і психологічний методи, нерозривно пов'язані між собою, містять у собі і дивінаційний, і порівняльний моменти.
Розуміння можна вважати успішним тоді, коли позиції автора та читача «урівнюються». Читач і в знанні мови, і в знанні внутрішнього життя автора повинен зрівнятися з автором, тобто необхідною умовою розуміння є усунення історичної дистанції між автором і читачем, забуття читачем своєї власної особистості, своєї духовно-історичної ситуації.
Специфіка розуміння полягає і в тому, що можна не тільки так само добре розуміти твір, як автор, але й краще за нього,
«Ми неспроможні передбачити, що в душевному розвитку настане за досягнутим уже станом. Нехай це положення залишиться назавжди нашою відправною аналогією ».
В. Дільтей
«Ми називаємо розумінням процес, в якому ми із зовнішніх чуттєвих даних знаків пізнаємо щось внутрішнє. «Розуміння» стверджує, що будь-яке душевне життя можна пізнати з його чуттєво даних виявлень».
В. Дільтей
тобто інтерпретатор має перевагу перед автором. Краще розуміння можливе тому, що інтерпретатор вимушений реконструювати наміри автора, усвідомлювати багато того, що для самого автора залишалось неусві-домленим. Критикувати — означає розуміти автора краще, ніж він сам себе зрозумів.
Проблему розуміння в XIX ст. розробляли також Шлегель, Новаліс, Шопенгауер, Ніцше. Як метод історичної інтерпретації герменевтику розробляв німецький історик культури та філософ В. Дільтей (1833-1911 рр.).
Виділивши науки про природу та науки про дух, він вважає, що науки про природу використовують методику пояснення (підведення окремих явищ під поняття). Науки про дух (а саме такою є філософія) не можуть задовольнятися поясненням, оскільки духовна цілісність -життя - повинна осягатися безпосередньо. Розуміння в цьому випадку виступає як безпосереднє проникнення в життя.
Розуміння власного духовного світу досягається у процесі самоспостереження; розуміння чужого світу — шляхом вживання, співпереживання.
Дослідження Дільтея стимулювало герменевтичну проблематику. Зокрема, Е. Гуссерль вважається класиком не тільки феноменології, але й герменевтики. Розуміння у нього є з'ясування смислів, воно досягається в результаті аналізу феноменів.
У XX ст. велику увагу цій проблемі приділяв М. Гайдеггер. Він по-новому поставив проблему герменевтики. Вона для нього — феноменологія людського буття. Герменевтика виявляє умови, завдяки яким людське буття може бути тим, чим воно є. Гайдеггер виділяє перебування і розуміння як «екзистенціали» людського буття. Значення першого полягає в тому, що буття визначається не мисленням, а фактом своєї присутності у світі. Людина спочатку є (перебуває), а потім мислить. Людина спочатку залучається до буття, і ця залученість і є її «перебування».
Виходячи з цього, розкривається зміст другого екзистенціалу. Залучена до буття людина виявляє себе у світі, в даному місці, в даний час. Людина виявляє, що вона є. Розуміння — спосіб розкриття себе
«Настав час, щоб люди відучились переоцінювати філософію і тому переповнювати її вимогами. Що необхідно в сучасній світовій потребі: менше філософії, а більше уваги до думки; менше літератури, а більше турботи про букву».
М. Гайдеггер
в бутті. Людина спочатку відкриває себе у світі через розуміння, завдяки чому стає такою, що розуміє. Реалізується розуміння через тлумачення та інтерпретацію. Витлумачуючи себе у світі певним чином, людина розуміє своє місце, сенс свого буття. Гайдеггер підкреслює, що людське буття з самого початку герменевтичне. Основне питання герменевтики полягає у з'ясуванні того, яким чином влаштоване те суттєве, буття якого -в розумінні.
Гайдеггер відстоює положення про те, що лише на основі розуміння (коли світ і людина невіддільні) формується свідомість, мислення (коли людина перетворюється на суб'єкт, а світ — на об'єкт і вони розділяються). Спочатку - перебування і розуміння, а потім - мислення, свідомість, рефлексія.
Герменевтика дослівно означає мистецтво і теорію тлумачення текстів. Філософського змісту герменевтиці надав Фрідріх Шлейер-махер (1766-1834 pp.). У нього герменевтика - мистецтво розуміння чужої індивідуальності, іншого. Основою розуміння вважав психологію того, хто пізнає і розуміє. Дальшого розвитку герменевтики досягнуто зусиллями Вільгельма Дільтея, Едмунда Гуссерля, Ханса Гадамера, Поля Рікера та ін. Предметом розуміння Вільгельм Дільтей проголосив письмово фіксовані життєві прояви. Розуміння ж визначено ним як безпосереднє осягнення цілісного переживання, духовної цілісності, яка складає суть людини. Розуміння, споріднене інтуїтивному проникненню в життя, Вільгельм Дільтей протиставляє поясненню в науках про природу, пов'язаних із зовнішнім досвідом і конструктивною діяльністю мислення. Розуміння внутрішнього світу людини досягається інтроспекцією (самоспостереженням), розумінням чужого світу -шляхом усування, вживання, співпереживання. Культура минулого, зокрема, осягається шляхом витлумачення окремих її явищ у рамках цілісного духовного життя відтвореної епохи минулого. При такому психологічному підході до реальності духовного світу індивіди виявляються замкнутими непроникними світами. Вільгельм Дільтей сформулював основну проблему герменевтики наступним питанням: «Як може індивідуальність зробити предметом загальнозначимого об'єктивного пізнання чуттєво даний прояв чужого індивідуального життя?». Необхідність, загальнозначимість пізнання вимагає виходу за межі психологічного трактування індивідуальності. Таким шляхом пішов Едмунд Гуссерль. Відмова, звільнення від психоаналізу в пізнанні, від усіх догматичних тверджень, зв'язане з природною установкою свідомості у ставленні до світу - ось головні умови розуміння за Едмундом Гуссерлем. Звільнення свідомості від емпіричного (психологічного) змісту знаходить вираз у зведенні його до нерозкладної єдності свідомості-інтенціональності - скерованості на предмет, яка задає попереднє знання про предмет, «нетематичний горизонт». Горизонти окремих предметів, стверджує Едмунд Гуссерль, зливаються в єдиний горизонт, життєвий світ, який забезпечує взаєморозуміння індивідів. При досліджені будь-якої культури треба, насамперед, відновити горизонт, життєвий світ цієї культури, у рамках якого стають зрозумілими окремі пам'ятники культури. Очищення свідомості від психологізму і догматизму, на думку Едмунда Гуссерля, досягається зосередженням свідомості на розсуд сутності шляхом відволікання від частковостей, утримання від будь-яких тверджень, аби уникнути прихильності, догматизму. Суті, що формуються розсудом, встановлюють значення предметів, що вивчаються, і символів. Прихильники герменевтики, починаючи з Мартіна Хайдеггера, зображують реальність життєвого світу, як мовну реальність. Мартін Хайдеггер вказав на недолік європейського мислення, пов'язаний з традицією раціоналістичного розуміння буття і розуміння мислення як споглядання вічних ідей, яке має початки у Парменіда і Платона. Усупереч цій традиції істинному мисленні, на думку Мартіна Хайдеггера, притаманне вислуховування: буття не може споглядати, його можна лише відчувати. Щоб подолати недоліки традиційного мислення, необхідно повернутися до початкових, але не набравших розвитку передумовам європейської культури - досокра-тівської Греції, яка, вважає Мартін Хайдеггер, ще жила в «істині буття». Таке повернення можливе тому, що забуте буття живе у мо: ві. За сучасного ставлення до мови лише як до знаряддя, мова втрачає свій історико-культурний зміст, перетворюючись у часові символи. Мартін Хайдеггер вважає: тільки прислухаючись до мови можна досягти істинного розуміння, у мові прихований історичний горизонт розуміння, і він визнає долю буття, бо ми не говоримо мовою, а швидше мова говорить нами, мова - це дім буття. А буття говорить, перш за все, через поетів, слово яких завжди багатозначне. Витлумачити його - справа герменевтики. Учень Мартіна Хайдеггера Хане Гадамер указав на те, що основу історичного пізнання складає попереднє розуміння, задане традицією. Носієм традицій і розуміння є мова. Саму мову слід визначити як гру: «грає сама гра, втягуючи в себе гравців», - стверджує Гадамер у книзі «Істина і метод». Історія схожа на твір мистецтва, це свого роду гра у стихії мови. Естетично-ігрове ставлення до істини, естетична необов'язковість служить джерелом суб'єктивізму в герменевтиці. Між тим герменевтика, з точки зору Гадамера, найбільш прийнятний засіб, якщо не осягнення гри в стихії мови, то участі в ній. Герменевтиці сучасності притаманне прагнення до зближення з аналітичною філософією, екзистенціалізмом і теологією. Різноманітні варіанти такого зближення представлені прихильниками Поля Рікера, Карла Апеля та інших. Ознайомлення з філософією науки, структуралізмом, фрейдизмом і герменевтикою дають уявлення про предмет і методи дослідження сучасної західної філософії. За межами перерахованих напрямів залишилось багато інших, які за іншими критеріями виглядають більш важливими, ніж розглянуті. Тим не менш, розглянутого достатньо, щоб оцінити теоретичний рівень і тематичну глибину сучасної західної філософії. У західній філософії XX ст. відображені духовні запити сучасного людства, соціальні і духовно-моральні проблеми становлення і розвитку демократичного постіндустріального суспільства. У цьому відношенні вона являє собою цінний загальнолюдський досвід осмислення реалій сучасного світу. Суттєвою характеристикою західної філософії є її бага-томірність, що знаходить прояв у світоглядній орієнтації і в методологічних настановах.