Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Реферат на тему
Лексико-семантична система мови
ПЛАН
1. Поняття лексико-семантичної системи
2. Парадигматичні відношення
3. Синтагматичні відношення
4. Епідигматичні відношення
5. Використана література
Лексико-семантична система —одна з найскладніших мовних систем, що зумовлено багатовимірністю її структури, неоднорідністю її одиниць, різноманітністю відображених у них відношень і відкритістю для постійного поповнення новими одиницями (словами та значеннями). Своєрідність її також в тому, що вона на відміну від інших мовних систем (фонологічної і граматичної) безпосередньо пов'язана з об'єктивною дійсністю, віддзеркаленням якої вона є. Усе це утруднює її вивчення.
1. Поняття лексико-семантичної системи
Якщо системність фонологічного рівня і граматики в мовознавців післясоссюрівського періоду не викликала сумнівів, то щодо системності лексики їхні погляди не збігалися. Так, скажімо, французький мовознавець А. Мартіне стверджував, що лексика несистемна, а англійський мовознавець К.-Х. Ульман допускав, що в лексиці системними є тільки деякі пласти.
У вітчизняному мовознавстві про системність лексики було заявлено ще в минулому столітті. Український мовознавець О. О. Потебня, який ґрунтовно опрацював загальну теорію слова як у плані форми, так і в аспекті змісту (теорія внутрішньої форми слова, вчення про ближче і дальше значення слова, його багатозначність та історичну змінність значень), закликав учених вивчати семантичні відношення між словами, закони і правила внутрішніх змін у групах семантично пов'язаних слів.
Істотний внесок у теорію системності лексики зробив російський мовознавець М. М. Покровський. На його думку, слова в своєму семантичному розвитку орієнтуються на своїх системно з ними пов'язаних партнерів (синоніми, антоніми тощо). Так, зокрема, рос. слово крепкий мало спочатку значення «міцний, сильний», а його антонім слабый відповідно протилежне значення —«який не відзначається фізичною силою» (крепкий парень —слабый парень). Коли з часом слово крепкий набуло значення «сильний за концентрацією, насичений» (крепкий чай), то, орієнтуючись на нього, в цьому ж напрямку розвиває своє значення слабый (слабый чай).
Таких прикладів, де розвиток значень слів зумовлюється не логікою речей, а лише системними зв'язками навіть усупереч логіці, є чимало в будь-якій мові. Як уже згадувалося, в українській мові слово південь спершу мало значення «полудень, 12-та година дня», а його антонім північ відповідно «12-та година ночі» (лише такі значення мають у російській літературній мові полдень і полночь). Коли ж слово південь набуло значення «південна частина світу» (для цього були реальні причини, бо опівдні сонце перебуває в південній частині неба), слово північ стало позначати протилежну півдневі сторону світу, хоч для цього об'єктивних позамовних причин не було: опівночі на північній частині неба немає ні сонця, ні місяця. Рос. батюшка і матушка спочатку функціонували як пестлива форма називання батька і матері. Згодом батюшкой стали ще називати попа. Це вмотивовано тим, що піп є пастором, батьком для своєї пастви. Матушкой стали називати дружину попа, хоч до пастви вона не має прямого стосунку. Уже за життя сучасного покоління виникло словосполучення злоякісна пухлина, яким позначають дуже шкідливу, загрозливу для життя ракову пухлину. Усі інші (не ракові) пухлини стали називати доброякісними, хоч у них жодних добрих якостей немає.
Наведені тут та інші подібні факти свідчать про те, що лексика —це не механічне нагромадження слів, а система. На системність лексики вказують такі факти:
) вивідність одних одиниць із інших одиниць тієї самої мови, тобто можливість тлумачення будь-якого слова мови іншими словами тієї ж мови: мовознавст-
во —наука про мову; учитися —засвоювати які-не-будь знання, вивчати що-небудь;
На утвердження думки про системність лексики великий вплив мали дослідження німецьких лінгвістів Г. Остгофа, К. Мейєра, Г. Шпербера, Й. Тріра, Г. Іпсе-на, В. Порціга. Так, зокрема, Г. Остгоф говорив про існування в мові системи значень. К. Мейєр, аналізуючи прусську військову термінологію, дійшов висновку, що кожен термін отримує свою вартість із власної позиції в загальній номенклатурі. Г. Шпербер прийшов до думки про існування полів значень. Й. Трір висунув ідею про поняттєві поля, Г. Іпсен —про лексико-граматичні поля (етимологічно різні слова, входячи в одну смислову систему, набувають спільних граматичних ознак), а В. Порціг —про лексико-синтаксичні поля (йти —ноги, бачити —очі, чути —вуха, цілувати —губи тощо). Далі Е. Оксар і О, Духачек уводять поняття лексико-семантичне поле, В. В. Виноградов —лекси-ко-семантична система, а 0. І. Смирницький —лекси-ко-семантичний варіант. Помітний внесок у розробку лексико-семантичної теорії зробили українські мовознавці В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін.
Як будь-яка система, лексико-семантична система базується на відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигма-тичні.
2. Парадигматичні відношення
Значення слова, його цінність (значеннєвість) залежить тією чи іншою мірою від значень інших семантично пов'язаних із ним слів, від місця слова в лекси-ко-семантичній парадигмі, тобто від його парадигматичних відношень.
Парадигматичні відношення в лексико-семантичній системі —
відношення між словами і групами слів на основі спільності або протилежності їх значень.
Слова, як і фонеми, морфеми, конструкції, знаходяться між собою в різних опозиціях і об'єднуються в різноманітні парадигми.
Найбільшим парадигматичним об'єднанням є лек-сико-семантичне поле. Лексико-семантичне поле —це сукупність лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов'язані з одним і тим самим фрагментом дійсності. Так, скажімо, в лексико-семантичній системі будь-якої мови можна виділити поле руху (переміщення), поле часу (темпоральне), поле погоди (метеорологічне), поле розумової діяльності (мислення), поле почуттів тощо. Лексико-семантичні поля є відносно автономними, бо пов'язані між собою, що засвідчується багатозначними словами, які різними своїми значеннями входять до різних полів. Так, можна стверджувати про зв'язок лексико-семантичних полів руху, мислення і говоріння; часу і погоди тощо. Дієслова руху використовують для називання мисленнєвих процесів (схопити думку, дійти висновку, наблизитися до розв'язання проблеми та ін.) і процесу говоріння (повернувся язик, смикнуло за язик, рос. вертится на языке, болг. да се обърна «звернутися» тощо). Темпоральні лексеми майже в усіх мовах світу використовують для номінації погод-них (метеорологічних) понять. Так, укр. і рос. погода є похідним від год, болг. време має значення «час» і «погода», укр. година означає «час», «60 хвилин» і «гарна сонячна погода», чеськ. pocasi «погода» є похідним від cas «час», словацьк. chvila «дуже короткий час» і «гарна сонячна погода», рос. діал. время і укр. гуцульське верем'є «час» і «погода». Час і погоду позначають також ісп. Петро, італ. tempo, алб. kohe, угор. ido. Графічно згадані тут поля можна зобразити так:
Отже, лексико-семантичні поля характеризуються зв'язком слів або їх окремих значень, системним характером цих зв'язків, що забезпечує безперервність смислового простору. Кожне поле —це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має певне місце в лексико-семантичному просторі. Ця мозаїка не збігається в різних мовах, бо кожна мова по-своєму членує об'єктивний світ. Національна специфіка лексико-семантичних полів виявляється в кількості наявних у полі слів і в характері опозиції між компонентами поля. Цю думку яскраво ілюструє спостереження Л. Єльмслева щодо позначення в деяких мовах дітей одних батьків:
Хоч позначувані тут явища (стать дитини і послідовність народження) є універсальними, але в різних мовах вони неоднаково розподілені між словами. У малайській мові їх не розмежовують, у російській мові слова диференціюють стать дитини, а в угорській —і стать, і послідовність народження дитини. Пор. ще: рос. любить, укр. любити і кохати, болг. любя і оби-чам, нім. lieben і haben gem, англ. like, love. He збігаються в українській і російській мовах назви кольорів (у німецькій мові немає назви для голубого кольору), назви спорідненості і свояцтва в українській, болгарській, німецькій і англійській мовах тощо. Отже, семантичний простір по-різному членується в мовах, кількість клітин у межах лексико-семантичного поля не збігається, а тому й не збігаються значення слів-відпо-відників.
Лексико-семантичне поле має своє ядро і периферію. У ядрі містяться найважливіші слова, вони пов'язані між собою сильними семантичними відношеннями й утворюють синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як правило, належать і до іншого лексико-семантичного поля.
У межах лексико-семантичного поля виділяють лек-сико-семантичні групи. Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виокремлюють: 1) назви неточних часових відрізків (час, пора, період, епоха, ера тощо); 2) назви точних часових відрізків (секунда, хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття тощо); 3) назви пір року (весна, літо, осінь, зима); 4) назви частин доби (ранок, південь, вечір, ніч); 5) назви місяців (січень, лютий і т.д.); 6) назви днів тижня (понеділок, вівторок і т.д.).
У середині лексико-семантичних груп виділяють ще тісніше пов'язані семантичні об'єднання (їх називають лексико-семантичними категоріями) —синоніми, антоніми, конверсиви, гіпоніми.
Синоніми —слова однієї й тієї ж частини мови, значення яких повністю чи частково збігаються. Синонімія відображає в мові властивості об'єктивного світу, через що є лінгвістичною універсалією.
У мовознавстві існує декілька підходів до вивчення синонімії. Одні дослідники акцентують на тотожності або подібності значень, інші —на їх повній чи частковій взаємозамінності в тексті, треті —на їх оцінно-стилістичній характеристиці.
За ступенем синонімічності (тотожності, близькості значень і здатності взаємозаміщуватися і нейтралізуватися в тексті) синоніми поділяються на абсолютні, або повні (мовознавство —лінгвістика, коцюба —кочерга, рос. префикс —приставка, фр. прикметники пиі—аисип «ніякий»), і часткові (вивіз —експорт, друг —товариш, рос. линия —черта, англ. big —large, фр. revue —parade, нім. schwer —kompliziert). Відповідно до виконуваних функцій синоніми поділяються на ідеографічні, або семантичні (гарний —чудовий —чарівний, рос. прохладный —холодный —студеный —ледяной,англ. mistake —error —slip —lapse, фр. petit —minime), стилістичні (говорити —глаголати —патякати, рос. глаза —очи —бельма, нім. Gesicht —Antlitz, фр. visage —museau) і змішані, або семантико-стилістичні (йти —плестися (розм.) «йти повільно, стомлено»). Ступінь синонімічності слів тим вищий, чим більше в них спільних позицій, у яких можуть нейтралізуватися їх семантичні відмінності.
Серед слів з протилежним значенням —антонімів —також можна виділити декілька груп, що різняться між собою характером протиставлення: 1) антоніми, які виражають контрарну протилежність, тобто такі, які перебувають в градуальній опозиції, через що між ними можна вставити слово, яке позначає щось середнє {молодий —старий, високий —низький; між ними можна вставити середнього віку, середньої висоти); 2) антоніми, які виражають доповнювальні, комплементарні відношення. Тут заперечення одного члена дає значення іншого (живий —мертвий, істинний —хибний); 3) антоніми, які виражають контрадикторну протилежність; один із членів, що вживається з заперечним префіксом не-, не має точної семантичної визначеності (молодий —немолодий); 4) антоніми з векторною протилежністю (входити —виходити, приїжджати —виїжджати, одягатися —роздягатися, вмикати —вимикати). Як правило, в працях, присвячених антонімії, говорять про антонімічні пари, однак нерідко трапляються антонімічні тріади (минуле —сучасне —майбутнє).
Близьким до антонімії є явище конверсії. Лексичні конверсией —це пари слів, які виражають зворотні відношення. Відображаючи одну й ту ж дію чи відношення, конверсиви вживаються в співвідносних конструкціях відповідно з прямою і зворотною рольовою структурою: те, що в першому слові розглядається з погляду А, у другому —з погляду В, тобто суб'єкт і об'єкт міняються в реченні ролями. Наприклад: Петро продає книжки Андрієві —Андрій купує книжки в Петра; Брат старший від сестри —Сестра молодша від брата. Див. ще такі конверсиви, як давати —брати, вручати —приймати, передувати —йти за ним, здавати (квартиру) —наймати, попередник —послідовник тощо.
На відміну від синонімів і антонімів один із кон-версивів уживається в тексті, а інший лише зберігається в пам'яті. Навмисне зіштовхування обох конверси-вів у тексті використовується у випадку потреби підкреслити чи виділити якусь думку: Чесний програш достойніший від нечесного виграшу.
Якщо до антонімії близьким явищем є конверсія, то до синонімії —гіпонімія (її ще називають квазісиноні-мією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Гіпонімія як родо-видове відношення —це сукупність семантично однорідних одиниць, які належать до одного класу. Так, наприклад, видові поняття яблуко, груша, апельсин, банан, ківі тощо (гіпоніми) об'єднуються одним родовим поняттям (гіпе-ронімом) фрукти. Гіпонімія характеризується прива-тивною опозицією: видові назви завжди є семантично багатші від родових. Саме тому на відміну від синонімії, яка допускає взаємозаміну, гіпонімія характеризується односторонньою заміною гіпоніма на гіперонім, але не навпаки: У лісі з'явились підберезники —> У лісі з'явились гриби; Артистці вручили троянди —> Артистці вручили квіти.
Гіпонімія —це найбільш фундаментальні парадигматичні смислові відношення, за допомогою яких структурується словниковий склад мови. На основі гі-понімії лексичні одиниці об'єднуються в тематичні й лексико-семантичні групи і поля. Саме тому, що панівними в лексико-семантичній системі є родо-видові відношення, превалюючим типом опозицій тут є інклюзивні, тобто відношення слабкого (немаркованого) і сильного (ознакового, маркованого) члена. Це надає лексико-семантичній системі домінантно-підпорядкованої впорядкованості (послідовне включення слів нижчого рівня абстракції до вищого), що не характерно для граматичних абстракцій.
Розподіл слів за парадигматичними об'єднаннями —яскраве свідчення системної організації лексики. Підтвердженням цього є досвід укладання ідеографічних словників, серед яких одним з найдавніших (вийшов у 1852 р.) і найвідоміших є тезаурус Штера-Марка Роже (Роджета) —«Roget's Thesaurus of English Words and Phrases», де вся лексика поділена на 6 класів, 24 підкласи, 1000 тем, а в межах кожної теми виділені лексико-семантичні групи і лексико-семантичні категорії.
Очевидно, до парадигматичних слід віднести і відношення між значеннями полісемантичного слова, в іншій термінології, внутріпіньослівні відношення, хоч у деяких лінгвістичних працях їх виділяють як окремі відношення на одному рівні з парадигматичними і синтагматичними (див.: [Общее языкознание: Внутренняя структура языка 1972: 417—]).
Значення полісемантичного слова утворюють певну структуру, елементи якої по-різному залежать один від одного і по-різному пов'язані між собою. Для того щоб визначити семантичну структуру слова, необхідно виявити всі значення (лексико-семантичні варіанти) слова; визначити диференційні ознаки, за якими ці значення протиставляються; простежити порядок внутрішнього зв'язку і підпорядкування лексико-семантичних варіантів та встановити, якими мовними засобами здійснюється внутрішньослівне розмежування семантики слова.
За характером організації (залежності, мотивації) лексико-семантичних варіантів у багатозначному слові виділяють три основні типи (структури) полісемії: радіальну, ланцюжкову і радіально-ланцюжкову.
При радіальній полісемії всі похідні (непрямі) значення походять безпосередньо від одного основного (прямого). Так, слово стіл має п'ять значень: 1) «різновид меблів»; 2) «їжа, страви; харчі»; 3) «установа або відділ установи, що займається певними канцелярськими справами»; 4) «деталь верстата у вигляді горизонтальної дошки, що служить для закріплення заготовок під час їх обробки»; 5) «гора, височина з плоскою вершиною та стрімкими схилами». Друге, третє, четверте і п'яте значення є похідними від першого. Схематично семантичну структуру цього слова можна зобразити так:
Радіально-ланцюжкова полісемія поєднує в собі два названих вище типи, тобто паралельну підпорядкованість і послідовну залежність. Наприклад, у слові зерно виділяють п'ять значень: 1) «насіння рослин» (конопляне зерно, кава в зернах); 2) «дрібний плід хлібних злаків» (торгувати зерном, зібрати хліб до зерна); 3) перен. «зародок, початок чого-небудь» (зерно теорії, зерно поетичного дару); 4) «окрема дрібна часточка якої-небудь речовини; крупинка, краплинка» (зерно піску, зерно золота); 5) перен. «невеличка часточка, крихітка чого-небудь» (зерно правди, зерно надії). значного афікса. Наприклад, слово братство має два значення: 1) «група, товариство людей, об'єднаних спільною діяльністю і метою» і 2) «братське почуття, ставлення; дружба». Тут ідеться не про мотивацію другого значення першим, а про паралельний словотвірний процес (брат + суфікс -ство зі значенням збірності і брат + суфікс -ство зі значенням ознаки, якості). Згодом дві лексичні одиниці злилися в одну, тобто стали сприйматися як одне багатозначне слово. Цей процес отримав термінологічне означення —агрегатування (термін Н. 3. Котелової).
У межах радіальної полісемії можна виділити значення з однорідною і неоднорідною мотивацією. Так, у слові блиск всі його похідні значення, а саме: 1) «багатство, розкіш, пишнота»; 2) «яскравий вияв високих якостей, таланту, розуму»; 3) «складова частина назв деяких мінералів» однаково мотивовані твірним значенням «яскраве сяяння, світіння». У слові ж дорога також значення 1) «перебування в русі (йдучи або їдучи)»; 2) «місце для проходу, проїзду»; 3) «правильний напрямок руху» виводяться безпосередньо з прямого номінативного «смуга землі, по якій їздять і ходять», але мотивуються різними семами (див.: [Лисиченко 1977: 27]).
Інший важливий аспект, за яким описується структура багатозначного слова —це характеристика значень за їх місцем (важливістю) в семантичній структурі. Семантична структура полісемічного слова має польову будову з чітко вираженим центром і близькою та далекою периферією. Ядро поля містить головне (основне) значення. Воно завжди є прямим і найменшою мірою залежним від контексту. Навколо нього розташовуються частовживані переносні значення, а на периферії —рідковживані (застарілі, нові, що не стали ще загальновідомими, і фразеологічно пов'язані) значення. Так, наприклад, ядром семантичної структури слова золотий є його основне номінативне значення «із золота» (золотий зливок, золотий перстень), навколо нього розташовуються такі лекси-ко-семантичні варіанти, як «дуже цінний, вартий поваги» (золота людина, золоті слова), «дорогий, любий» (Золота дитино!), «майстерний, умілий» (золоті руки), «прекрасний, щасливий» (золота пора, золоте дитинство), «кольору золота» (золоте колосся, золота осінь). На периферії перебувають значення «дохідний» (золота справа), «найвигідніший (спосіб поведінки)» (золота середина), «бездіяльний, гультяйський» (золота молодь), «п'ятдесятирічний» (про подружнє життя) (золоте весілля) та ін.
Отже, кожне значення займає в семантичній структурі полісемічного слова певне місце залежно від його цінності для того чи іншого синхронного зрізу мови.
3. Синтагматичні відношення
Семантика слова, його змістовий обсяг визначається можливостями слова поєднуватися з іншими словами, тобто його синтагматичними відношеннями.
Синтагматичні відношення слова —його лінійні, контекстні зв'язки, його сполучуваність.
Слово в парадигматиці, тобто в словнику, в системі мови, і слово в синтагматиці —неоднакові речі. У синтагматиці здійснюється комбінаторика значень, і смисл словосполучення чи речення не дорівнює сумі значень слів, на що свого часу вказував Л. В. Щерба. Білоруський драматург А. Макайонок дуже влучно ілюструє це положення в п'єсі «Затюканий апостол» на прикладі семантичних змін слів під впливом сполучуваності з часткою амаль «майже»: «Слова амаль —амаль слова. Яно нічога не азначае. Само ніякай сільї не має. І у той жа час яно можа начыста знішчьіць самае сільнае, самае ёмкае слова, калі іх паставіць радам. Ну вось: жывы і амаль жывы... Разумны і амаль разумны... Ці: амаль свабода. Што тэта? Амаль свабода? Га? Зніжає да свайго взроуню, да «нішто». Вьіходіць, аднаразова яно і вялікае слова. Ёмкае слова»1.
Пор. ще: У кишені він знайшов лише копієчку і Будівництво двоповерхової дачі обійшлось йому в копієчку. Зрозуміло, що в другому реченні слово копієчка не має абсолютно нічого спільного з його словниковим значенням.
Як уже зазначалося, синтагматика слова —це його сполучуваність. Кожне слово поєднується не з будь-якими, а тільки з певними словами. Є слова з одиничною сполучуваністю, як, наприклад, укр. згайнувати (час), розтринькати (гроші), скалити (зуби), вудити (рибу), проливний (дощ), рос. закадычный (друг), убористый (почерк), подножный (корм), трескучий (мороз), грецкий (орех), беспробудный (сон), окладистая (борода), испустить (дух), скоропостижно (скончаться). Є також двовалентні, тривалентні, але є й слова з надзвичайно широкою (необмеженою) сполучуваністю, як, наприклад, гарний чи поганий (буквально все може бути гарним або поганим).
Лексична синтагматика (сполучуваність) специфічна у кожній мові. Українці і чехи, скажімо, з мови на іншу мову текст перекладають (перекладати текст, prekladat); росіяни, болгари і серби переводять (переводить текст, превеждам, преводити); поляки тлумачать (tlumaczyc), німці пересаджують (iibersetzen), англійці передають, транслюють (to translate).
Пор. ще: англ. brown (eyes, boots, hair, horse) й укр. коричневі черевики, але карі очі, каштанове волосся, карий, гнідий, каро-гнідий кінь; укр. високий (будинок, гора, хлопець, дівчина) й англ. high building, high mountain, але tall boy, tall girl; англ. to wash (the face, the linen), укр. умивати обличчя, але прати білизну; укр. насипати борщу, рос. налить борща.
Сполучуваність слова можна інтерпретувати як його контекст. Уважають, що словосполучення —це мінімальний контекст слова. Взагалі розрізняють контекст лексичний, де значення слова визначається іншими словами (пізній вечір, літературний вечір), і синтаксичний, де значення слова визначається граматичною формою слова-поширювача (судити кого «розглядати в судовому засіданні», судити про кого «висловлювати судження», важити що «визначати вагу», важити (без додатка) «мати значення», дивитися на кого «сприймати очима, спостерігати», дивитися за ким «піклуватися», рос. вертеть сигарету «скручувати, робити цигарку», вертеть сигаретой «вертіти цигаркою», стоит чего «заслуговує», стоит что «має ціну, коштує»).
Розрізняють також системний і несистемний контексти. Системний —це такий контекст, коли сполучуваність зумовлена індивідуальним значенням слова: наприклад, російські фрази оранжевая краска, заштопать чулки, писать стихи ямбом є нормальним (системним) контекстом відповідно для слів краска, заштопать, писать (стихи), бо фарба насправді може бути оранжевою, панчохи за потреби штопають, а серед віршових розмірів є ямб.
Несистемним є такий контекст, коли сполучуваність слова не випливає з його семантики. Ілюстрацією несистемного контексту може служити такий уривок з пісні «Оранжевые мамы оранжевым ребятам оранжевые песни оранжево поют»; рядок з вірша В. Маяков-ського «Заштопайте мне душу»; вислів Р. Рождествен-ського про те, що В. Маяковський «писал лесенкой, а я буду писать лифтами». Несистемним контекстом для слова заграничное є фраза купила что-то очень заграничное (заграничное —відносний прикметник, а відносні прикметники не мають ступенів порівняння), а для слова жениться поєднання з прислівником скоропостижно. Подібні фрази називають невідміченими. Як приклад невідміченої фрази наводять штучно сконструйоване Н. Хомським The colorless green ideas sleep furiously «Безбарвні зелені ідеї шалено сплять». Однак будь-яка невідмічена фраза може стати відміченою. У мовознавстві зроблені спроби «розшифрувати» і тільки що наведену фразу Н. Хомського. Уявіть собі, що декілька дівчат, яких звали Ідеями (ім'я Ідея було досить поширене у 20—-ті роки), після виснажливої туристичної екскурсії бліді (безбарвні), аж позеленілі покотом сплять в курені і хропуть (шалено сплять). Ще років 20—тому такі сполучення слів, як порошкове молоко, скляна сковорода, кольорова музика, анатомія кохання тощо були невідміченими, нині —широковживані.
Крім словесного, існує ще ситуативний (побутовий) контекст (час, місце спілкування, учасники комунікативного акту тощо). Класичною ілюстрацією ситуативного контексту може служити сконструйований Л. А. Булаховським діалог: «Вона червона?» —«Ні, чорна». —«А чому вона жовта?» —«Тому що зелена». Його смисл стане зрозумілим, якщо вказати, що розмова відбувається біля куща смородини.
4. Епідигматичні відношення
Парадигматичні та синтагматичні відношення пронизують усі рівні мови і є універсальними, тобто властивими всім мовам світу. Дехто вважає, що на відміну від усіх інших рівнів мови, яким притаманні тільки ці два аспекти, лексична система має ще третій вимір —епідигматику, без урахування якого неможливо ґрунтовно і вичерпно охарактеризувати семантику слова. Оскільки слово має форму і зміст, то й асоціативні його зв'язки є двосторонніми: з одного боку, існують асоціативні зв'язки з формально близькими словами, з іншого —з близькими значеннями.
Епідигматичні відношення —асоціативно-дериваційні зв'язки між словами за формою і за змістом.
Асоціативно-дериваційні зв'язки за формою можна проілюструвати таким прикладом: слово земля у значенні «ґрунт» асоціюється з такими словоформами, як земелька, земляний, землистий, земельний, землекоп, землероб, землевласник, землеволодіння, землемір тощо, тоді як земля у значенні «суша» асоціюється з такими формами, як земний, наземний, підземний, земноводний, а земля у значенні «планета» —з формами земляни, навколоземний, приземлитися, приземлення тощо.
Асоціативно-дериваційні зв'язки за змістом мають місце тоді, коли переносне значення слова семантично не мотивується прямим. Так, слово чорнити має значення «ганьбити, знеславлювати кого-, що-небудь», яке пов'язане з його основним значенням «робити що-небудь чорним» чисто асоціативно. Асоціативно-дериваційні відношення особливо помітні тоді, коли переносне значення «вступає в конфлікт» з прямим. Так, скажімо, слово ремісник має основне значення «особа, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на продаж та на замовлення певні вироби» і переносне «той, хто працює шаблонно, без творчої ініціативи, натхнення». Основне і переносне значення тут не мають спільних сем. Переносне значення в цьому разі має суто асоціативну природу (між цими двома значеннями існують стійкі асоціації), бо ремісник не обов'язково позбавлений ініціативи і не завжди працює шаблонно, без натхнення, що засвідчує хоча б така фраза, як високе ремесло.
Непоодинокі випадки, коли подібні асоціації можуть охопити цілі лексико-семантичні поля. Так, наприклад, уся лексика на означення температури виключно на асоціативній основі стала обслуговувати лексико-семантичне поле почуттів (гаряче серце, холодні стосунки, полум'я кохання, жар серця, душа палає; серце гаряче, мов жар; гарячий поцілунок, холодний прийом тощо). Завдяки стійким асоціаціям розвиваються регулярні типи змін лексичного значення слів у багатьох мовах, як то маємо у випадку метонімічних перенесень значень: вмістилище і те, що в ньому наявне (випив одну чашку), матеріал і виріб з нього (ходить у шовку), населений пункт і його населення (все село вийшло на зустріч), дія і її результат (зупинка трамвая), форма і зміст (цікава книжка), ціле і частина (стадо зі ста голів), автор і його твори (читати Шевченка) та ін.
Про те, що асоціативно-дериваційні зв'язки відіграють у мові суттєву роль, свідчать випадки хибної етимології та оказіонального переосмислення і «переінакшування» слів. Наприклад: укр. кочка зору, при-хватизація, домокради; рос. видно птицу по помёту, сослить, головокрушение, гувернянька, метеролухи, клеветой, верояции, спинжак, гульвар, купиратив, копитал, опупеть, деръмократия тощо.
Асоціативні процеси смислового зближення можуть закріпитися в мові. Так, слово смиренний, яке колись писалось як смеренный, етимологічно пов'язане зі словом съмЪрити «зменшити, стримати, вгамувати, придушити», за народною етимологією зблизилося з мир, що і закріплено в його написанні. Рос. свидетель походить від відЬти «відати, знати»; сучасне написання в корені и з'явилося під впливом зближення зі словом видеть (пор. польськ. swiadek, чеське svedek, сло-вацьк. svedok, сербохорв. св]ёдок). Асоціативне зближення слів може призвести до помітних зрушень у семантиці одного з них. Як засвідчує етимологія слова одержимий, воно спочатку мало значення «біснуватий; хворий, у якого вселився злий дух». Під впливом дієслів держати, одержати воно стало вживатися в значенні «який перебуває в полоні якого-небудь почуття, ідеї, пристрасті; який до самозабуття чимось захоплений, закоханий у якусь справу».
Дослідження асоціативних зв'язків і відношень між словами важливі для характеристики розвитку лексики. Так, при творенні нових слів у сучасних слов'янських мовах із різних способів вибирається той, який забезпечує або найвищу мотивованість нового слова, або повну немотивованість, щоб не було асоціацій, які призводять до спотворення змісту. Саме цим вимогам відповідають складні найменування (генна інженерія, рідкий кристал, маятникова міграція, трудовий семестр, масова культура) і запозичення (пейджер, комп'ютер, брокер, ваучер, інвестор, плеер, шоумен, хіт, електорат, рейтинг, імпічмент, консенсус, спікер, саміт та ін.).
Отже, лексико-семантична система специфічна порівняно з фонологічною і граматичною, що пояснюється її безпосереднім зв'язком з об'єктивною дійсністю. Вона відкрита (весь час поповнюється новими елементами) і найбільш динамічна. На противагу фонологічній системі, яку нерідко називають диференціиним рівнем мови, лексико-семантична система є синтезом основних смислових елементів та їх зв'язків і може бути названою синтезувальним, інтегральним рівнем.
Використана література