Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КУРСОВА РОБОТА
КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ
План
Вступ
РОЗДІЛ І. ВАЛЮТНИЙ РИНОК: СУТЬ ТА ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ. 1.1. Сутність валютного ринку, його види, функції та учасники
1.3. Механізм формування валютного курсу в Україні
1.4. Проблеми розвитку валютної системи та валютного ринку в Україні, шляхи їх вирішення
РОЗДІЛ ІІ. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ. ПОНЯТТЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ.
2.1. Природа і сутність комерційних банків
2.2. Роль і місце банківської системи в економіці
2.3. Операції комерційних банків на валютному ринку
Висновки
Використана література
ВСТУП
Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини – не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов’язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов’язань. Такий ринок заведено називати валютним.
У сучасній економіці ринок слугує основою побудови як національного господарства – на рівні країни, так і світового господарства – на глобальному рівні. Не є винятком й валютний ринок. Валютні відносини мають ознаки хаотичності, оскільки проявляють дії і прагнення окремих економічних суб’єктів за різноманітності їхніх інтересів та мотивацій. У цьому зв’язку важливою постає проблема дослідження сучасного стану функціонування валютного ринку, оскільки саме він є об’єктивним організатором валютних відносин, який сегментує та впорядковує прагнення різноманітних економічних агентів, а також, маючи зворотний вплив на валютні відносини, здійснює їх своєрідне регулювання.
Міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того,рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі,а значить,без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни.
Актуальність даної теми обумовили значні проблеми, які на сьогодні притаманні валютно-розрахунковому механізму комерційних банків України.
Зокрема в даній роботі розглядаються проблеми розвитку валютного ринку та валютних систем в Україні, невизначеність ситуації в сфері курсоутворення, недосконалість валютної законодавчої бази.
Розвиток та стабілізація валютної системи значною мірою визначають успішний хід ринкових перетворень в Україні. Діяльність банків глибоко проникає в усі сфери економіки і активно впливає на соціальні процеси в державі.
Побудова структурної системи економічної стабільності є тривалим процесом і передбачає утворення нових та вдосконалення вже існуючих структур державних органів влади, до функцій яких входить забезпечення економічної стабільності і нейтралізації реальної або можливої загрози національній економіці. Світовий досвід свідчить, що внутрішній валютних ринок успішно розвивається, як правило, за активної участі і при ефективному контролі з боку уповноважених органів регулювання валютних операцій.
Метою даної роботи є вивчення і аналіз діяльності валютної системи в сфері здійснення валютних операцій та міжнародних розрахунків, а також обґрунтування на цій основі окремих висновків і пропозицій по вдосконаленню діючої практики валютно-розрахункового механізму України.
Розглядаються тенденції розвитку валютного ринку та валютних систем та їх вплив на діяльність банків; особливості формування валютної системи України, режим валютного курсу в Україні. Увага приділяється дослідженню проблеми валютного ринку в умовах кризи та заходи для покращення його розвитку та проблеми розвитку валютної системи та валютного ринку в Україні, шляхи їх вирішення.
РОЗДІЛ І. ВАЛЮТНИЙ РИНОК: СУТЬ ТА ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ.
Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок - система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.
Валютний ринок — це економічні відносини, що виникають у процесі купівлі-продажу іноземних валют за курсом національної валюти, який складається на основі співвідношення попиту і пропозиції на ці валюти.
За економічним змістом валютний ринок являє собою частину грошового ринку, на якому врівноважується попит і пропозиція на валюту як специфічний товар. За призначенням і організаційною формою валютний ринок — це сукупність спеціальних установ і механізмів, які у взаємодії забезпечують вільний продаж і купівлю національної та іноземної валюти за співвідношенням попиту і пропозиції.
1.1.1.Суть та структура валютного ринку
Валютний ринок має атрибути звичайного ринку: об’єкти і суб’єкти, та функціонування ринкового механізму з його елементами: попиту, пропозиції і ціни. Він характеризується особливою інфраструктурою та комунікаціями.
Об’єктом валютного ринку служать валютні цінності, зокрема іноземні, коли суб’єкти цього ринку купують чи продають їх за національну валюту, та національні, коли суб’єкти ринку купують чи продають ці валютні цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно відбувається продаж іноземної та національної валюти, то вони існують, як об’єкти валютного ринку.
Суб’єктами валютного ринку можуть виступати фізичні і юридичні особи, посередники — банки, брокерські контори, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та забезпечують організацію купівлі-продажу валюти. Основна мета діяльності всіх суб’єктів валютного ринку є отримання прибутку від своїх операцій.
Таблиця 1.1.1
Учасники валютного ринку та їх функції
|
Суб’єкти |
Функція |
|
1. Комерційні банки |
Здійснюють основний обсяг валютних операцій. Банки акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні (розміщенні) коштів та виходять з ними на інші банки. Крім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції і самостійно за рахунок власних коштів. |
|
2. Центральні банки |
Керування валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, які впливають на рівень обмінного курсу, регулювання рівня відсоткових ставок по вкладеннях на світові валютні ринки. Найбільш впливові: ФРС США, Бундесбанк (Німеччина), Банк Англії. |
|
3.Великі міжнародні банки |
Є провідними споживачами валютного ринку і здійснюють найбільший вплив (Deutsche Bank, Barclays Bank, Union Bank, Switzerland, Manhattan Bank та ін.). |
|
4. Фірми, що здійснюють зовнішньоторговельні операції |
Мають стабільний попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозицію іноземної валюти (експортери), а також розміщують і залучають вільні валютні залишки у короткострокові депозити. Прямого доступу на ринок не мають. |
|
закордонні вкладення активів |
Міжнародні інвестиційні фонди здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави й корпорацій будь-яких країн. |
|
6. Валютні біржі |
У деяких країнах економікою функціонують валютні біржі, у функції яких входить здійснення обміну валют для юридичних і фізичних осіб та формування ринкового валютного курсу. Держава,як правило, періодично регулює рівень обмінного курсу, користуючись компактністю біржового ринку. |
|
7. Валютні брокерські фірми |
Зводять покупців та продавців іноземної валюти і здійснюють між ними конверсійні або депозитно-кредитні операції. За посередництво стягують брокерську комісію у вигляді відсотка від суми угоди. |
Основними принципами формування валютних ринків є :
Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв’язок між суб’єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному майданчику, який називається валютною біржею. Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти виступають у прямі зв’язки між собою. Сучасні засоби зв’язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу.
Головними особливостями функціонування валютного ринку є :
До основних напрямків функціонування валютних ринків відносять:
Залежно від організації торгівлі валютою валютний ринок поділяється на біржовий та позабіржовий.
На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному місці, що називається валютна біржа. Організатори біржі за свої послуги отримують великі доходи у формі комісійних. Тому цей вид торгівлі все більше поступається місцем позабіржовій валютній торгівлі. Тут продавці і покупці вступають у прямі зв’язки між собою.
Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку:
1. Державні установи, основне місце серед яких займають:
центральні банки - управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті; казначейства окремих країн.
2. Юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності: компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюту, а також її пропонують; операції здійснюють через банки; компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mohey Market Funds, International Corporations), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації; приватні особи – неторгові операції - туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти.
3. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків: комерційні банки (ТНБ) – проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні або розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки;
4. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж.
Валютні біржі – в країнах з перехідною економікою - обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу; валютні брокерські фірми - зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.
Структура валютного ринку:
За суб’єктами:
1. Міжбанківський (прямий і брокерський) (біля 80% обсягу всіх операцій на світовому валютному ринку припадає на міжбанківський ринок, оскільки валютні біржі існують не в усіх країнах світу)
1.1. Клієнтський
1.2. Біржовий
1.3. Торгівля через валютну біржу
1.4. Торгівля деривативами
За терміном операцій:
2. СПОТ ринок (поточний)
3. Форвардний ринок (терміновий)
4. СВОП ринок - ринок, що поєднує операції СПОТ та форвард.
За функціями:
1. Обслуговування міжнародної торгівлі
2. Чисто фінансові трансферти (спекуляція, хеджування, інвестиції)
За валютними обмеженнями:
1. Вільні
2. Обмежені
За застосуванням валютних курсів:
1. З одним режимом
2. З кількома режимами
За об’ємом і характером валютних операцій:
1. Глобальні (світові)
2. Регіональні (міжнародні)
3. Внутрішні (національні)
За територіальною ознакою:
1. Європейський ринок – Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюрих.
2. Американський ринок – Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Монреаль.
3. Азіатський – Токіо, Гонконг, Сингапур, Бахрейн.
Процес виникнення та формування валютного ринку відбувався на ґрунті об’єктивних передумов — поширення міжнародного поділу праці, спеціалізації виробництва, розвитку міжнародної торгівлі, процесів суспільно-політичної інтеграції народів. Кожна країна світу протягом своєї історії створювала власний універсальний еквівалент вартості, що на певному етапі набув форми грошей. Гроші, окрім суто прагматичної функції забезпечення обміну, ставали атрибутом державності, тобто були призначені обслуговувати економічні процеси в межах окремо взятої країни. Глобальний економічний розвиток суспільства та потреба в міждержавному обміні зумовлює виникнення перших ознак валютної системи. Обмеженість функції національних грошей як певного стандарту міжнародної вартості поступово долається з появою перших обмінних операцій.
Міжнародна валютна система у своєму еволюційному розвитку пройшла три основні етапи — золотого, золотовалютного (доларового) та паперово-валютного стандартів. Еволюція валютної системи триває, а разом з нею триває й еволюція валютних ринків. Останні події об’єднання групи європейських країн у зоні колективної валюти євро — яскравий тому приклад. Проте багато в чому світовий валютний устрій базується на традиціях, започаткованих саме з середини 80-х років.
Особлива специфіка сучасного моменту полягає в тому, що саме міжнародні валютні ринки набули таких розмірів і такого технічного оснащення, що контроль за ними значно ускладнився. Так, кінець 1950-х років знаменує відродження валютних ринків і їх поступове зростання. Це, насамперед, зумовлено поверненням до зовнішньої конвертованості основних валют, хоча і виключно за поточними операціями. А вже з середини 1960-х років їх розвиток не переривався. Міжнародні валютні ринки виникли як середовище торгівлі валютами (гроші за гроші) для забезпечення потреб передусім зовнішньої торгівлі. Лібералізація внутрішніх законів та сприятливі зовнішні умови є каталізатором невпинного розвитку валютних ринків протягом 1970—1980-х та в подальші роки.
Сьогодні валютні ринки вже розвиваються незалежно від міжнародної торгівлі. Віднині обсяг операцій на них незіставний з обсягом світового обміну товарами та послугами.
1.1.2. Функції валютного ринку
Валютний ринок перш за все забезпечує валютно-кредитне і розрахункове обслуговування експортно-імпортних операцій, а також валютні операції, пов'язані з інвестуванням капіталу за межі національної економіки.
Найбільш проста операція - грошові перекази. Якщо британська компанія повинна здійснити платіж французькій компанії у французькій валюті, то необхідно перемістити кошти з Великобританії до Франції. Ця міжнародна передача купівельної спроможності здійснюється за допомогою валютного ринку.
Крім цього, валютний ринок надає можливості хеджування, тобто страхування валютних ризиків. При хеджуванні економічні агенти, бажаючи зменшити ризик, пов'язаний з коливаннями валютного курсу, які можуть мати негативний вплив на їхній капітал, прагнуть позбутися від чистих зобов'язань в іноземній валюті, тобто досягти балансу між активами і пасивами в даній валюті.
При хеджуванні учасники валютного ринку прагнуть захиститися від валютних ризиків, який називається валютним ризиком потенційних збитків.
Американський імпортер, що купує товар у японського постачальника, зобов'язаний розрахуватися за нього в ієнах. Він знає, що через 2 місяці йому доведеться здійснити платіж у японських ієнах і є ймовірність валютного ризику. Ризик полягає в тому, що курс ієни може зрости по відношенню до долара і при цьому підвищиться доларова вартість придбаного товару. У цьому випадку він може зробити хеджування, купуючи японські ієни з поставкою в майбутньому. Ця форвардна купівля ієн фіксує доларову вартість товару і забезпечує захист при зміні курсу валюти.
Якщо, наприклад, експортер з Японії отримує валютну виручку в розмірі 100 тис. доларів США і хоче позбутися невизначеності в оцінці їхньої майбутньої вартості, він може негайно обміняти отримані долари на ієни за поточним курсом і інвестувати їх під відсоток у Японії.
Валютний ринок забезпечує механізм клірингу при проведенні міжнародних платежів. Цей механізм діє через оборот депозитів в іноземній валюті, які банки зберігають у банках-кореспондентах, розташованих в інших фінансових центрах. Наприклад, німецький банк здійснює купівлю-продаж доларів на франкфуртському ринку, безпосередньо взаємодіючи зі своїми партнерами. Розрахунок за ці угоди здійснюється шляхом віднесення відповідних сум на дебет чи кредит депозитів до запитання (в американських доларах) німецького банку, які він має в нью-йоркському банках. Механізм клірингу дозволяє здійснювати велику кількість операцій без розрахунку готівкою або переказу коштів.
Валютний ринок забезпечує кредит. Кредит здійснюється, коли експортер виставляє строкову тратту покупцеві або його банку. Різниця між векселем на пред'явника (тратта з оплатою за пред'явленням) та термінової траттою полягає в тому, що вексель на пред'явника оплачується негайно, а термінова тратта оплачується через певний строк після пред'явлення.
Якщо експортер виставляє строкову тратту, вона дисконтується, продається на ринку векселів, і експортер отримує її дисконтовану вартість. Так як вона деномінована в іноземній валюті, банк передає її експортеру, що полегшує фінансування експортних угод. Термінова тратта стає акцептованою, купується на грошовому ринку інвестором, який тим самим оплачує угоду.
Нарешті, валютний ринок дозволяє здійснювати валютні спекуляції, тобто грати на майбутній ціні валюти. Поведінка учасників валютного ринку, які бажають отримати максимальний виграш від валютної операції, залежить від різниці між процентними ставками на національному і зарубіжному грошовому ринку, а також від очікуваних змін валютного курсу.
Так, якщо експортер з Японії, отримав валютну виручку в розмірі 100 тис. доларів США, які будуть потрібні йому через 6 місяців, не очікує ніяких змін у рівні валютного курсу, то він буде інвестувати отриману суму в американський банк, якщо ставка відсотка в США вище, ніж у Японії, і обміняє долари на ієни через шестимісячний термін. Якщо ставка відсотка виявиться вище в Японії, то експортер негайно обміняє отриману суму на марки та інвестує їх у німецькі активи.
Якщо ж припустити, що рівень процентних ставок у США і Японії однаковий (наприклад, 4% на шестимісячний депозит), але очікується знецінення ієни, то експортеру вигідніше покласти гроші в американський банк і обміняти їх на ієни через шість місяців, що дозволить одержати йому велику суму, ніж він має сьогодні.
Таким чином, загальне правило для спекулятивних операцій в іноземній валюті полягає в тому, що їх прибутковість залежить від того, наскільки валюта впаде в ціні більш ніж різниця в відсоткових ставках по депозитах у національній та іноземній валюті. Однак спекулятивні операції будуть прибутковими лише в тому випадку, якщо учасниками ринку вірно вдасться спрогнозувати очікувані зміни валютного курсу.
1.2. Поняття та класифікація валютних операцій
Валютні операції — це контракти агентів валютного ринку щодо купівлі-продажу та надання позик в іноземній валюті на певних умовах, у певний момент часу.
Валютна операція у широкому розумінні — це конкретна форма прояву валютних відносин у народногосподарській практиці, у вузькому розумінні — операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті, увезенням, вивезенням, переказуванням на територію країни та за її межі валютних цінностей.
Основні види валютних операцій:
Головна відмінність конверсійних операцій від депозитно-кредитних полягає в тому, що перші являють собою обмін еквівалентними сумами валют за узгодженим ринковим курсом, другі — передбачають одностороннє надання валютних коштів на певний термін на умовах повернення та сплати відсотків за визначеною процентною ставкою.
Згідно з класичною термінологією розрізняють валютний ринок обмінних операцій, або форексний ринок (від англ. Foreign Exchange — обмін валют), та грошовий ринок, на якому здійснюються угоди з надання (запозичення) міжбанківських валютних кредитів. Виходячи з об’єкта, цілей та завдань дослідження надалі ми будемо оперувати поняттям валютного ринку, розуміючи під цим саме форексний ринок.
Учасниками валютного ринку є банки, валютні біржі, брокерські фірми, зовнішньоторговельні та виробничі компанії, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації, фонди, приватні особи. Однак слід зазначити, що операції на валютному ринку здійснюються здебільшого комерційними банками — основними посередниками на світовому валютному ринку. Найбільша питома вага усього обсягу валютних операцій припадає саме на банківський сектор. До таких операцій належать:
Отже, можна констатувати появу до певної міри самостійного напряму бізнесу — «валютні операції». Цей бізнес охоплює такі сфери:
Сучасний етап розвитку також характеризується інтеграційними процесами, що не може не впливати на інтеграцію фінансових ринків. Посилення ж фінансової, зокрема валютної, залежності викликає необхідність тісної координації валютної політики різних країн з метою уникнення нових міжнародних економічних потрясінь.
Операції класифікуються за кількома критеріями:
1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:
2. За механізмом здійснення операцій:
3. За цільовим призначенням:
4. За формою здійснення:
5. За масштабами операцій:
Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше — на другий робочий день. Ця остання угода називається «спот», а касові операції на цій умові — «операції спот». Вони дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.
Учасники касових операцій мають можливість:
Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф’ючерсні, опціонні та їх похідні.
Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони.
Строкові операції на валютних ринках з’явилися відносно недавно (в 70—80-ті роки ХХ ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і пов’язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого — одержати додатковий дохід завдяки спекулятивним діям.
Форвардні операції — це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб’єктами з наступним переданням її в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту. У форвардних контрактах строки передання валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.
Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу спот, тобто фактично діючого на момент укладення контракту, і надбавок чи знижок, пов’язаних з різницею в банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною маржею і пов’язана вона з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів. Щоб вирівняти умови для кожного учасника форвардного контракту, валюта країни з вищим рівнем процента буде продаватися за форвардним курсом, нижчим від курсу спот (продаж з дисконтом), а валюта з нижчим рівнем процента — за вищим від курсу спот (продаж з премією).
Відмова від виконання форвардних контрактів не допускається. Ці операції широко використовуються насамперед для страхування валютних ризиків. Характерними рисами цих операцій є те, що вони здійснюються на міжбанківському (позабіржовому) ринку, умови форвардного контракту не є строго формалізованими і визначаються сторонами досить довільно. Тому ці умови й особливо ціни таких контрактів не є «прозорими» для інших учасників ринку.
Ф’ючерсні операції — це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф’ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф’ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об’єктом валютних операцій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнюватися і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься дана валюта в момент погашення ф’ючерсу. Завдяки цим особливостям ціна та інші умови ф’ючерсних контрактів є прозорими для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються-купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти. Тому в торгівлі валютними ф’ючерсами звичайно беруть участь великі банки, інші потужні фінансові структури.
Ціна валютного ф’ючерсу визначається за тією ж схемою, що й ціна форвардного контракту, тобто з урахуванням різниці в процентних ставках двох валют, що обмінюються. Ф’ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції.
Опціонні операції — це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.
У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскільки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти, й останній зобов’язаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно його реалізувати (наприклад поточний курс спот на ринку вищий від передбаченого в опціоні «пут»), то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавця, й останній зобов’язаний погодитися з цим рішенням.
При купівлі опціону покупець (власник) сплачує продавцю премію (вартість опціону), яка визначається за домовленістю сторін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою.
Опціонні операції широко застосовуються для хеджування ризиків та одержання спекулятивного доходу.
Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похідних від них валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи, арбітражні операції та ін.
Валютний своп — це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну й ту саму валюту. Наприклад, на умовах спот долари США негайно продаються, а на умовах форварду у того ж контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний своп забезпечує зворотний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно використовувати його в спекулятивних цілях, для хеджування валютними ризиками та управління валютною позицією банку.
Валютний арбітраж — це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, що розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той же час, але на різних ринках (просторовий арбітраж). У міру розвитку сучасних систем телекомунікацій створюються передумови для вирівнювання курсів валют на різних міжнародних ринках, завдяки чому зменшуються можливості для просторового арбітражу. Зате перехід більшості країн до плаваючих валютних курсів, які часто змінюються в часі, створює сприятливі умови для розвитку часового арбітражу.
Валютний ринок окреслює середовище, де відбуваються операції з купівлі однієї валюти й одночасного продажу іншої валюти, або навпаки — операції з продажу однієї валюти і купівлі іншої. Фактично ми є свідками процесу обміну валют за певними пропорціями.
Ці пропорції визначаються залежно від валютного (обмінного) курсу — специфічної ціни, що визначає співвідношення грошової одиниці однієї країни до грошової одиниці іншої країни. З часів Ямайських домовленостей світова валютна система набула більшої гнучкості у встановленні курсів валют. На сучасному етапі можна виділити три групи країн за методом установлення курсу національних валют:
До групи країн з вільно плаваючим курсом валюти відносять промислово розвинуті країни: США (долар США), Великобританія (фунт стерлінгів), Японія (єна), Швейцарія (швейцарський франк), група країн єврозони (євро) та ряд інших. Країни другої групи встановлюють на певний проміжок часу досить широкі межі коливання курсу власної валюти відносно інших валют, які періодично переглядаються (наприклад, Мексика). Третя група — це країни, що визначають діапазон коливань свого курсу відносно певного кошика валют. Залежно від стану основних валют кошика переглядаються межі коливань власної валюти.
Як уже зазначалося, основний обсяг валютних операцій не має прямого зв’язку з міжнародною торгівлею чи інвестуванням. Більшість таких операцій здійснюється між банками з метою виявлення прибутку.
Коли фірми беруть участь у міжнародній торгівлі, вони вступають у звичайні ділові відносини: купують, продають, беруть позичку та надають кредит.
У міжнародній торгівлі місцева валюта одного продавця є іноземною для іншого. Якщо експортеру вдається домовитися про здійснення платежів у валюті його країни, то іноземний покупець повинен мати певну кількість цієї валюти для виконання платежу. Для цього йому варто звернутися в банк і купити необхідну кількість іноземної валюти в обмін на валюту своєї країни.
Якщо експортер погодиться прийняти платіж у місцевій валюті іноземного покупця, то цей експортер отримає платіж в іноземній валюті і буде зобов'язаний щось з нею зробити. Його можливості наступні:
Вести валютний рахунок у своєму банку у валюті платежу. Це рішення розумне, якщо:
1.1. експортер очікує, що він регулярно буде виконувати платежі і мати надходження в цій валюті, отже, маючи валютний рахунок, він уникає необхідності купувати чи продавати іноземну валюту щораз, здійснюючи купівлю чи продаж у цій валюті;
1.2. експортер припускає, що в дуже недалекому майбутньому йому доведеться здійснити платіж у цій валюті.
Продати іноземну валюту банку в обмін на вітчизняну валюту (чи, можливо, навіть на іншу іноземну валюту).
Експортер може попросити виконати платіж у валюті, що є іноземною як для продавця, так і для покупця. В міжнародній торгівлі торговцям може знадобитися або купити, або продати іноземну валюту, і вони будуть здійснювати ці операції через свій банк. Коли торговці купують валюту, банк продає її, а коли продають – банк купує її.
Якщо імпортер повинен заплатити іноземному постачальнику в іноземній валюті, він звертається у свій банк, щоб купити необхідну суму цієї валюти. Наприклад, українська фірма «Агросинтез» імпортує товари, за які необхідно заплатити 204451,20 доларів США. Клієнт (ТОВ «Агросинтез») просить банк продати йому необхідну суму - 11000 доларів США. Важливо розуміти, що якщо клієнт купує валюту, то банк продає її. Коли банк погодився продати клієнту 11000 доларів США, він повідомив йому курс обміну встановлений для цієї угоди. Банківський курс продажу на 7 травня 2014 р. дорівнював 10,95 грн. Відповідно, банк вимагав у клієнта 11000 доларів 10,95 грн за 1 долар США, тоді отримуємо 120450 грн.
Банк повинен розраховувати на одержання прибутку від продажу і купівлі валюти, тому пропонований курс купівлі валюти відрізняється від курсу продажу валюти. Якщо банк повинен купити якусь кількість іноземної валюти в клієнта, а потім перепродати її іншому клієнту, то він одержить від другого клієнта більш велику суму ( у гривнях), ніж йому довелося заплатити першому. Різниця складе прибуток, чи «курсовий прибуток» дилера.
Звичайно банки несуть і витрати при здійсненні операцій з іноземною валютою, і вони також повинні відніматися з «курсового прибутку», тому прибуток від операцій з іноземною валютою не такий великий, як може здатися з порівняння курсів продажу і купівлі валюти.
Валютні розрахунки можуть бути готівкою й у кредит, тобто з розстрочкою платежу. Розрахунок готівкою являє собою повну оплату товару до терміну чи в момент переходу товару чи товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця. Розрахунок у кредит чи розрахунок з розстрочкою платежу має дві форми:
Оплата товарів за рахунок банківських кредитів не розглядається як відстрочка платежу, тому що покупець розраховується з постачальником готівкою, але за рахунок кредиту. По експортних операціях більш кращі розрахунки готівкою, тому що вони дозволяють швидко втягнути в обіг валютний виторг. По імпортних операціях доцільніше користатися комерційним кредитом з урахуванням умов його надання.
Основними формами валютних розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності є:
Таким чином, широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й організаційне забезпечення їх виконання створюють усім суб’єктам валютного ринку сприятливі умови для досягнення таких цілей: забезпечення ліквідності, прибутковості і керованості валютними ризиками. Тому прискорений розвиток валютного ринку — одне з актуальних завдань України, вирішення якогонеобхідно для процеса євроінтеграції.
1.3. Механізм формування валютного курсу в Україні
Головним елементом валютної системи і валютного ринку є курс валюти. Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями різних країн, тобто ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.
Як і на будь-якому ринку ціни на валютному ринку залежать від співвідношень попиту і пропозиції на ту або іншу валюту. Величини ж попиту і пропозиції на валютному ринку залежать перш за все від об'ємів взаємної торгівлі між тими або іншими країнами. Чим вище за ціну і витрачання виробництва усередині країни в порівнянні із закордонними, тим більше зростає імпорт в порівнянні з експортом. Тому високий рівень цін усередині країни і низький рівень цін за її межами зазвичай означає високі ціни на іноземну валюту. Цей чинник отримав назву "паритету купівельної спроможності" валютних курсів.
На валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти. Інфляційне знецінення грошей в країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їх курсу до валют країн, де темп інфляції нижчий. Дана тенденція зазвичай просліджується в середньо - і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.
Підвищення процентних ставок по депозитах і (або) прибутковості коштовних паперів в якій-небудь валюті викличе зростання попиту на цю валюту і приведе до її дорожчання. Відносно вищі процентні ставки і прибутковість коштовних паперів в даній країні приведуть, по-перше, до припливу в цю країну іноземного капіталу і відповідно - до збільшення пропозиції іноземної валюти, її здешевлення і дорожчання національної валюти.
Найсильніший вплив на формування валютного курсу роблять центральні банки. Якщо центральний банк держави абсолютно не втручається у валютообмінні операції шляхом покупки і продажу іноземної валюти на міжнародному валютному ринку, то внутрішня валюта знаходиться в змозі "вільного плавання". Даний курс дозволяє підтримувати конкурентоспроможність і швидко адаптується до зовнішніх імпульсів і шоків, а найголовніше - уряд країни звільняється від функції визначення відповідного курсу. Не дивлячись на ці переваги, режим вільно плаваючого змінного курсу не позбавлений недоліків:
- якщо валютний ринок характеризується незначною ємкістю, то при даному режимі декілька крупних операцій можуть підірвати існуючий стан;
- даний режим може забезпечити ефективність валютної політики при регулюванні з боку держави, а також прийнятті валютно-фінансових і фіскальних заходів;
- слід визнати незацікавленість для іноземних інвесторів і торгівельних партнерів умов невизначеності при даному режимі;
- існує загроза урядового маніпулювання ("брудне плавання"), що підриває довіру суб'єктів ринку;
- якщо країна має наявність крупних спекулятивних потоків капіталу, то визначення змінних курсів в значній мірі обмежує валютно-фінансову
Після лібералізації монетарної політики Національного банку України в системі курсоутворення, зокрема переходу від фіксованого курсу гривні до плаваючого, важливим моментом для вітчизняних та зарубіжних інвесторів і українського бізнесу є формування нових механізмів адаптації до валютного середовища та визначення й прогнозування ринкової вартості іноземної валюти, виходячи із наявних економічних передумов.
Якщо раніше компанії в більшій мірі брали враховували монетарну політику та розмір активів Національного банку для реалізації цієї політики, то нині в умовах мінімального втручання НБУ у валютний ринок та вільного курсоутворення бізнесу потрібно переорієнтовувати свої оцінки валютного середовища з більшим акцентом на стан національної економіки та прогнозів щодо її розвитку. При цьому врахування політики НБУ та ресурсів для її реалізації в нових умовах буде вже додатковим елементом системи аналізу й прогнозування валютного середовища.
Якщо виходити з класичних позицій, то вартість будь-якого товару (послуги чи активу) визначається ринковими законами попиту та пропозиції. А якщо це перенести на валютний ринок, де активом є валюта, зокрема американський долар, то вартість визначатиметься обсягами продажу та купівлі валюти в Україні.
Наступним питанням у системі визначення й прогнозування валютного курсу є ідентифікація продавців і покупців валюти, а також їх валютних настроїв та обсягів поставки активів. Основними продавцями валютних активів в Україні є:
1) бізнес, який працює на експорт, тобто отримує виручку або частину виручки у валюті;
2) іноземні інвестори, що відкривають свій бізнес в Україні;
3) громадяни України, які мають валютні заощадження або працюють за межами країни;
4) держава в особі уряду, що залучає іноземні кредити в тій частині, яка надходить на валютний ринок.
Що стосується покупців валюти, то ними є:
1) бізнес, який здійснює імпорт товарів в Україну, тобто купує валюту для розрахунків згідно з іноземними контрактами;
2) іноземні інвестори, що закривають свій бізнес в Україні та виводять активи;
3) громадяни України, які мають гривневі заощадження або планують виїзд за межі країни;
4) держава в особі уряду, що погашає іноземні кредити шляхом купівлі валюти на ринку.
Основну частину валютного ринку України становляться операції купівлі-продажу валюти для обслуговування експортно-імпортних контрактів (понад 80% загального обсягу ринку). Якщо розглянути дані платіжного балансу України за 2013 рік, то обсяги експорту й імпорту товарів і послуг становлять відповідно 85 400 та 100 635 млн. дол. США, тоді як сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій – 18 162 млн. дол. США, або 9,7% від обсягів імпорту та експорту. Що стосується грошових переказів в Україну та з неї і чистої купівлі валюти населенням, то обсяги даних трансакцій становили відповідно у 2013 році 4 915, 827 та 2 880 млн. дол. США, тобто 4,5% обсягів експортно-імпортної діяльності (рис. 1).
Для ідентифікації обсягів пропозиції валюти можна використати дані платіжного балансу. Так, за 2013 рік експорт товарів і послуг становив 85 400 млн. дол. США, тоді як імпорт – 100 635 млн. дол. США. Надходження валюти за рахунком операцій з капіталом та фінансових операцій становило 18 162 млн. дол. США. Згідно з даними за 2013 рік середньозважений курс долара становив близько 8,2 гривень, який утримувався за рахунок інтервенцій Національного банку України. Завдяки припливу боргового капіталу в Україну, який через Національний банк України частково надходив на міжбанківський валютний ринок у вигляді інтервенцій, співвідношення попиту та пропозиції валюти вирівнювалося, тим більше, що сума експорту товарів та послу і сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій є більшою, ніж обсяг імпорту (рис. 2).
Погіршення суверенних рейтингів України основними міжнародними рейтинговими агентствами та загострення політичної ситуації призвели до закриття можливості отримувати нові борги, паралельно відбулось зростання обсягів відтоку капіталу (в тому числі й тіньового, розмір якого значно переважає офіційний), а також зниження обсягів експорту товарів і послуг. Фактично позитивне сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій зникло і навіть перетворилось у негативне, якщо брати до уваги дані за січень 2014 (-1798 млн. дол. США). Одночасно валютний ринок перейшов на економічну основу свого функціонування (відбулась лібералізація монетарної політики), це, зокрема, результати зовнішньоекономічної діяльності України – сальдо поточного рахунку платіжного балансу, яке, як вже було аргументовано вище, здійснює фундаментальний вплив на процеси курсоутворення в України за умов вільного ринку.
Тому в нових економічних умовах при розрахунку курсу американської валюти необхідно виходити з обсягів експорту та імпорту товарів і послуг. Визначення ринкового курсу долара можна проводити на сонові найактуальніших даних (оскільки конкурентоспроможність вітчизняних товарів стабільно падає, а імпортних – зростає), тобто макроекономічної інформації за 2013 рік. Суть ринкового курсу американської валюти полягає в тому, що на валютному ринку має встановитись такий курс, при якому розміри експорту та імпорту товарів і послуг будуть однаковими.
Економічними передумовами для цього будуть: зниження обсягів імпорту товарів та послуг з огляду на зниження купівельної спроможності населення України, яка визначається наявністю в основному фіксованої суми гривневих, а не доларових доходів; зниження темпів скорочення експорту з України, що обмежуватиметься загальним уповільненням світової, зокрема китайської економіки, та низькою конкурентоспроможністю вітчизняних товарів у порівняні з імпортними аналогами.
Визначивши економічні передумови, можна здійснювати математичну ідентифікацію процесу ринкового курсоутворення та розрахунок орієнтовної вартості долара у 2014 році. Насамперед визначимо показник експорту товарів і послуг на 2014 рік. Зокрема, у 2013 його значення становило 85 400 млн. дол. США, скоротившись на 5,1% порівняно із 2012 роком (90 035 млн. дол. США). У 2014 році внаслідок девальвації гривні експортери зможуть дещо знизити ціну товару завдяки знеціненні у структурі витрат фіксованих гривневих статей: оплата праці робітників (у т.ч. відрахування в рамках єдиного соціального внеску), сплата податків, розмір яких не залежить від перерахунку валютної виручки у гривню (фіксовані платежі за користування надрами тощо), інші гривневі витрати (наприклад, орендна плата, плата за електроенергію).
Зниження ціни товару сприятиме зростанню обсягів реалізації, однак матиме середньостроковий характер (1-2 роки), оскільки технологічна відсталість національної економіки чинитиме фундаментальний вплив. Отже, темпи падіння експорту, які у 2013 році становили 5,1%, можуть знизитись до 2%, що в результаті забезпечить 83 692 млн. дол. США експортної виручки.
Наступним кроком є визначення купівельної спроможності національної економіки щодо придбання імпорту. Згідно з результатами 2013 року в Україні було реалізовано імпортних товарів та послуг на суму 100 635 млн. дол. США, що при середньозваженому курсі 8,2 грн./дол. становить 825 207 млн. грн. У 2014 році купівельна спроможність економіки України з огляду на рецесію буде знижуватись і надалі. Так, у 2013 році вона знизилась у порівняні із 2012 (834 888 млн. грн.) на 2%. При збереженні попередньої тенденції національна економіка у 2014 році зможе придбати імпортних товарів та послуг у гривневому еквіваленті на суму 808 702 млн. грн. Сума в доларах визначатиметься за ринковим курсом і в умовах рівноваги та ліберальної політики НБУ на валютному ринку має дорівнювати сумі експорту товарів і послуг, тобто 83 692 млн. дол. США. (рис. 3)
Тому ринкова вартість американської валюти, ураховуючи співвідношення купівельної спроможності економіки України щодо придбання імпорту та розмірів експортної виручки, становитиме приблизно 9,66 гривень за один долар (808 702 млн. грн. / 83 692 млн. дол.США).
Інші фактори (приплив / відплив іноземних інвестицій, валютні настрої населення та отримання / погашення іноземних кредитів) забезпечуватимуть волатильність долара в рамках 10% коридору, тобто ймовірна верхня межа ринкового курсу американської валюти становитиме 10,4 – 10,6 грн., а нижня 9,2 – 9,4 грн. (рис. 3).
З метою отримання спекулятивного доходу окремими учасниками міжбанківського валютного ринку можливе деяке перевищення верхньої або нижньої межі, тим не менше Національний банк практикує викуповувати надлишок валюти на ринку при зниженні курсу долара нижче 9,0 – 9,2 грн. з метою поповнення своїх резервів. Що стосується верхньої межі, то долар може піднятися вище 10,5 грн. в умовах настання надзвичайних ситуацій в економіці: дефолту за зовнішніми боргами, повного фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок додаткової емісії гривні, окупації Росією ще частини території України, переведення АРК на рубль із одночасною доларовою панікою населення та відтоком капіталу з України.
Зважаючи на обсяг золотовалютних резервів НБУ та потребу в погашенні зовнішньої заборгованості (15,5 млрд. дол. США та 10 млрд. дол. США відповідно), а також на суму, яку Україна може отримати від ЄС, МВФ та США, ймовірність дефолту за зовнішніми зобов’язаннями найближчих 1-1,5 роки є середньою. Основною загрозою для стабільності національної грошової одиниці є воєнні дії з боку Російської Федерації. У випадку переведення АРК на рубль гривнева маса автоматично надійде в обіг на материкову частину України і знецінить гривню на 3-4% (приблизно пропорційно доданій вартості продукції та послуг АРК у ВВП України).
Агресія Росії в інші області знецінюватиме гривню пропорційно участі економічного потенціалу конкретного регіону у формуванні ВВП України.
Таким чином, ситуація на валютному ринку України у 2014 році буде відносно стабільною із середньою вартістю американської валюти 9,8-9,9 гривень (враховуючи 3-відсоткове зниження курсу 9,66 гривень за долар з огляду на відокремлення Кримського півострова від України, яке учасники ринку вже заклали у вартість долар). Крім того, можливі відхилення курсу в рамках 10-відсоткового коридору через дію додаткових ринкових факторів. Так, ліквідація знижки на газ призведе до додаткових витрат національної економіки в розмірі 4-5 млрд.дол. США і девальвації гривні ще на 5%. Тому курс долара буде коливатись у межах 9,5-11,5 гривень при середньоекономічному значенні 10,5 гривень за долар.
Відносно висока волатильність валютних курсів у 2014 році буде обумовлюватися високою невизначеністю щодо розвитку як економіки, та і країни в цілому. З огляду на це бізнес в Україні нестиме додаткові витрати, що пов’язані зі зміною валютних курсів, що буде знижувати інвестиційну привабливість Україну. Разом із тим інвесторам додало оптимізму формування прозорих механізмів курсоутворення та лібералізація валютного ринку, оскільки продовження приховування девальвації гривні завдало значного удару по ефективності здійснення бізнес-процесів в Україні.
На жаль, економічно-військова агресія Росії проти України дестабілізувала весь Східноєвропейський регіон. На сьогодні Кримський півострів перетворився в одну з найгарячіших точок на планеті, що серйозно буде стримувати інвесторів від прийняття позитивних рішень щодо капіталовкладень, незважаючи на всі переваги прозорості та лібералізації фінансової системи України. У результаті негативний інвестиційний фон стримуватиме відновлення економіки України та нарощування експортних потужностей, що протягом 2014 року спрямовуватиме курс долара до верхньої межі 10-відсоткового коридору волатильності й періодичними корекціями до середньоринкового рівня.
1.4. Проблеми розвитку валютної системи та валютного ринку в Україні, шляхи їх вирішення.
Забезпечення стабільної національної грошової одиниці є одним з головних чинників досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку країни, оскільки стабільна національна грошова одиниця виступає першоосновою економічного зростання, а також сприяє підвищенню добробуту населення країни. Звідси випливає, що саме цю позицію розглядають як ключову передумову реалізації курсу євроінтеграції України, що в останні роки набуло широкого значення та стало актуальним, адже держава повинна контролювати та вживати заходів щодо зміцнення стабільності в усіх аспектах, зокрема стабільності своєї грошової одиниці.
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. У цьому випадку Центральний банк України має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.
З 4 квітня 2014 року офіційні курси гривні до іноземних валют та курсу банківських металів визначаються Національним банком України на поточний робочий день, і діяють з часу їх встановлення.
Ефективність режиму валютного курсу визначається насамперед ціновою стабільністю, низьким і передбачуваним рівнем інфляції, а також можливістю
кращого адаптування до внутрішніх і зовнішніх шоків, що в більшій мірі забезпечується в умовах гнучкого режиму курсоутворення.
Загалом вважається, що фіксований курсовий режим ефективніший для країн, що розвиваються, спільними ознаками яких є відсутність необхідних інструментів і механізмів регулювання інфляційних процесів, обмежений рух капіталу тощо. Відкриті до міжнародного фінансового ринку країни отримують більші переваги за гнучкого режиму курсоутворення, який своєчасно реагує на зміни у світовій економіці.
Проте, розгортання світової фінансової кризи змусило країни переглянути ефективність діючих валютних режимів, внаслідок чого відбулася певна зміна структури розподілу країн у залежності від обраної стратегії валютного регулювання. Зокрема, значно скоротилась кількість країн, які не мали суверенного платіжного засобу, в той час як відбулося зростання їх чисельності з фіксацією курсу та незалежним плаванням (рис. 4).
Рис. 4 Утворення валютного курсу за даними 2012р.
В умовах України за стабільної економічної ситуації головними стримуючими факторами зміни режиму курсоутворення є зниження цінової конкурентоспроможності товаровиробників, які реалізують продукцію як на внутрішньому, так і зовнішньому ринку; зростання валютних дисбалансів банківської системи та бізнесу; втрата курсового орієнтира для всіх макроекономічних агентів.
Для покращення ефективного розвитку валютного ринку України пропонується дотримуватися таких заходів:
1. Короткострокові заходи:
- створення Національним банком рівних умов забезпечення симетричності інформації. В наш час очікування (інфляційні, валютні) відіграють вагому роль в економічних відносинах;
- узгодження з боку НБУ та міжнародних фінансових компаній, зокрема НАК «Нафтогаз України», графіку купівлі-продажу іноземної валюти, оскільки об’єм разової закупівлі доларів США такими організаціями складає значну величину від обсягу операцій на валютному ринку;
- створення можливостей для населення, малого та середнього бізнесу погашати кредити в іноземній валюті з використанням гривні. Цей фактор дозволить знизити рівень технічного попиту на валюту;
- використання золотовалютних резервів НБУ у період найбільшого дисбалансу між попитом та пропозицією на валютному ринку. Центральний банк має достатньо великий запас валюти, враховуючи обсяг торгів на міжбанку. Його своєчасне використання дозволить підтримувати рівень пропозиції валюти на сталому рівні. НБУ часто «пересиджує» з валютною інтервенцію, що підштовхує курс UAH/USD вгору.
2. Довгострокові заходи:
- впровадження виробництва імпортозаміщуючих товарів, розвиток національного виробництва для зменшення залежності країни від експорту на зовнішні ринки.
- постійна й узгоджена програма співпраці між Національним банком та урядом. Чітка стратегія співпраці дозволить стабілізувати не тільки валютний ринок, але й зменшити рівень інфляції у країні.
– стабільна політична ситуація.
Виконання цих основних цілей дозволить стабілізувати валютний ринок та створить передумови для виходу держави з валютної кризи.
Проаналізувавши динаміку макроекономічних та монетарних показників у січні – квітні 2014 року, Правління Національного банку України констатує напружену ситуацію на грошово-кредитному ринку України, що є наслідком погіршення ринкових очікувань економічних агентів на фоні суспільно-політичних подій.
В умовах складної макроекономічної ситуації це створює ризики для цінової стабільності, що є головним законодавчим пріоритетом діяльності Національного банку України. Так протягом останніх місяців зафіксовано певне прискорення темпів інфляції. Зокрема приріст індексу споживчих цін у річному вимірі в березні збільшився до 3,4% порівняно з 1,2% у лютому 2014 року. Водночас є ризики подальшого зростання інфляції як наслідок зниження обмінного курсу гривні та реалізації економічних реформ, наміри щодо впровадження яких оголосив Уряд України.
З метою стримування інфляційних процесів та збалансування ситуації на грошово-кредитному ринку Правління Національного банку України вважає за необхідне вжити заходів у напрямі збільшення внутрішньої вартості національної грошової одиниці за рахунок застосування важелів процентної політики. Разом з іншими стабілізаційними заходами Національного банку України це дасть змогу підвищити привабливість банківських депозитів, а також позитивно вплинути на кон’юнктуру валютного ринку України.
Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму в умовах розвинутої ринкової системи є податкова, кредитна, депозитна, цінова, митно-тарифна політика, зокрема і валютна. В Україні ці процеси мають поки що недосконалий характер і потребують загального поліпшення.
Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва. Крім зазначених загальних завдань, українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин і ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:
– забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют світу;
– залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки;
– створення державного валютного фонду й ринку валюти.
Нинішня ситуація на валютному ринку характеризується нестійкою рівновагою, що виявляється в постійних коливаннях курсу долара. Це коливання обумовлене тим, що рівень золотовалютних резервів Центрального банку залишається недостатнім для згладжування різких стрибків курсу долара. Покупка валюти Центральним банком на ринку йде не тільки на поповнення резервів, але і на обслуговування зовнішньої заборгованості. Чим більше потрібний засобів для обслуговування зовнішнього боргу, тим менше можливостей у Центрального банку проводити політику згладжування коливань курсу долара. До того ж, слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку.
Ключовими вимогами, які необхідні для успішного функціонування валютного ринку є:
Забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору;
Дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.
Впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системи платежів, вони будуть мати довіру до системи. Міжнародні організації, такі як МВФ, намагаються сприяти проведенню такої політики урядами. У доповнення до цього уряди здійснюють спільні зусилля для того, щоб викликати довіру до системи.
В процесі проведення в Україні економічних реформ становлення нової системи державного регулювання економіки, фінансової і банківської сфер і внутрішнього валютного ринку зокрема помітно відставало від темпів, якими здійснювалася їх лібералізація. Слідством цього стало те, що капітал з країни вивозиться не стільки порушуючи закон, скільки в обхід діючих і нормативно-правових норм, тобто в легальних і легалізованих формах, які здавалися допустимими із-за пропусків в законодавстві. "Втеча" капіталу має ряд негативних наслідків для економіки країни:
1. Скорочується пропозиція валюти і зменшується в цілому грошова маса. Гривна поступає на валютний ринок, конвертується і вивозиться, або взагалі не надходить до країни, якщо в результаті цінових маніпуляцій ховається валютна виручка або здійснюється нелегальний вивіз економічних активів. Скорочується об'єм пропозиції валюти, що продається на Українській міжбанківській валютній біржі, валютне поле різко звужується і курс гривни стає нестійким.
2. Скорочуються валютні резерви, що побічно б'є по курсу гривни. Якщо хоч би частина капіталу, що "втік", залишилася в країні, валютні резерви могли б бути в 3-4 рази більше, ніж в даний час.
3. Скорочуються інвестиційні ресурси, і створюється штучний попит на зарубіжні кредити.
4. Зменшується база оподаткування. При державному регулюванні вивозу капіталу операції реєструються, а тому сплачуються податки.
5. У країну не інвестується прибуток, одержаний від капіталу, що "втік" за кордон.
6. Знижується стійкість фінансового ринку, виникає асиметрія між його сегментами.
Для стримування витоку капіталу з економіки необхідно розробити стратегічну програму і тактику дій, зробити "втечу" капіталу економічно невигідною. Перш за все, необхідно забезпечити соціально-економічну і політичну стабільність в Україні і захист прав власності. Необхідний правовий режим гарантій для страхування комерційних і політичних ризиків, непередбачених дій держави. Цілі, для досягнення яких потрібно вводити обмеження потоків капіталу:
– утримання внутрішніх заощаджень;
– збереження внутрішньої бази оподаткування;
Підводячи підсумок дослідженню валютної системи і валютного ринку, слід зазначити наступне: лібералізація ринку, зокрема валютного, повинна проводитися в умовах досягнутої макроекономічної стабільності, міцного валютно-фінансового положення країни, здорової і ефективно функціонуючої банківської системи. Реформи, що в цьому випадку проводяться, досягають своїх цілей, стають стимулом для розвитку зовнішньоекономічної діяльності і інтеграції національної економіки в систему світового господарства.
Національному банку України необхідно проводити заходи щодо забезпечення стабільності гривні як монетарної передумови і фактора економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі, з урахуванням можливих змін зовнішньої та внутрішньої кон'юнктури і змін в інституційному середовищі, оскільки стабільність грошової одиниці включає внутрішню і зовнішню стабільність, яка відображається у динаміці інфляції та обмінного курсу.
Для подолання інфляції, насамперед, потрібно стимулювати вітчизняне виробництво. Також необхідно більш жорстке регулювання цін з боку держави, скорочення державних витрат, зокрема управлінських та представницьких витрат.
Крім запровадження реформ та інноваційної реструктуризації банківського сектору України вкрай необхідними є повернення довіри громадян до банківської системи та налагодження сталого й ефективного кредитування економіки країни, зокрема таких галузей як фінансовий сектор, енергетика, сільське господарство, малий і середній бізнес тощо.
РОЗДІЛ 2. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ. ПОНЯТТЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ
2.1. Природа і сутність комерційних банків
Банки - невід'ємна частина сучасного грошового господарства, їх діяльність дуже тісно пов'язана з потребами відтворення. Будучи в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв'язки між промисловістю і торгівлею, сільським господарством та населенням. Банки - це атрибут не окремо взятого регіону, або будь-якої однієї країни, сфера їх діяльності не має ні географічних, ні національних кордонів : це планетарне явище, що володіє фінансовою міццю, значним грошовим капіталом.Враховуючи важливу роль банків у розвитку економіки, виконання ними великої кількості операції, навіть простий перелік яких може дати уявлення про їх багатосторонньої діяльності, більш кращою представляється їх характеристика як підприємства. Даний підхід уже прийнятий у світовій практиці. Досить широке визнання одержало поняття «банківська промисловість», що підкреслює продуктивний характер банківської діяльності.Отже, банк можна розглядати як особливий вид підприємств, але в кредитно -банківській сфері.
Банківський процес, перш за все - підприємницький процес, бо підприємництво як процес створення нового, володіє цінністю, передбачає прийняття на себе фінансової, моральної та соціальної відповідальності та отримання в результаті грошового доходу і особистого задоволення досягнутим. Обидві ці складові притаманні і банківської справи. Якщо власне процес підприємництва складається з чотирьох чітко виражених стадій: пошук нової ідеї та її оцінка, складання бізнес- плану, пошук необхідних ресурсів та управління створеним підприємством, то вони властиві і підприємництва в банківській справі, як системоутворюючі чинники визначення цього підприємства як основної ланки національної економіки і самостійного господарюючого суб'єкта - кооперація, заснована на внутрішньому поділі праці, а також реалізація функції індивідуального відтворення і відокремлення кругообігу ресурсів. Отже, визначення підприємства як економічної одиниці, що використовує чинники процесу виробництва для виготовлення продукції з метою її продажу, яка прагне до максимізації прибутку, самостійно приймає рішення, повністю застосовано до банку.Банк можна вважати особливим видом підприємства, що виробляє фінансово- кредитні послуги, платіжні засоби для готівкового та безготівкового оборотів, послуги з комунікації грошей і платежів, а також різні види трасформаціонной діяльності.
Необхідно звернути увагу на двоїстість природи комерційного банку, яка визначається виходячи з фундаментальних законів діалектики. Двоїстість ця полягає в тому, що, з одного боку, банк - фінансовий посередник, що акумулює грошові ресурси і пропонує їх у позички, а з іншого - підприємство, здатне створити платіжні засоби. У цій подвійності - вся природа комерційного банку як учасника відтворювального процесу. Аналіз даного процесу, здійснюваний Шумпетером, показав, що « банкір є не стільки - і не в першу чергу - посередником у торгівлі товаром, скільки виробником цього товару »
2.2. Роль і місце банківської системи в економіці
Поняття « банківська система » - одне з ключових у вивченні як банківської справи, так і економічної науки в цілому, оскільки комерційні банки функціонують в ринковій економіці не ізольовано, а у взаємозв'язку і взаємозалежності один з одним.Перша взаємозв'язок виявляється в здійсненні міжбанківських розрахунків, коли банк за дорученням клієнтів здійснює платежі та розрахунки; банки кореспонденти, розрахунки через які здійснюються на підставі укладених між ними договорів ; банки, уповноважені на ведення певного виду рахунків та здійснення платежів; клірингові центри - небанківські кредитні організації, які проводять розрахункові операції.Друга полягає в запозиченнях на ринку міжбанківських кредитів.
В обох випадках невиконані зобов'язання одним з банків призводять до труднощів функціонування пов'язаних з ним прямо і опосередковано інших банків, тобто до виникнення так званого « ефекту доміно».
Таким чином, в сучасних умовах банки являють собою не просто випадковий набір фінансово- кредитних інститутів, а дійсно банківську систему, тобто безліч елементів з відносинами і зв'язками, що утворюють єдине ціле. Основними властивостями банківської системи, як і всіх систем в цілому, є: ієрархічність побудови ; наявність відносин і зв'язків, системоутворюючих, що забезпечують властивість цілісності ; впорядкованість її елементів, відносин і зв'язків; взаємодія з середовищем, в процесі проявляє і створює свої властивості; наявність процесів управління
У світовій банківській практиці прийнято розрізняти одно-, двох - і трирівневі банківські системи. Однорівневі існують в країнах з командно- адміністративною економікою, де банківська справа підпадає під державну монополію і вся банківська система представлена центральним банком. Найпоширенішим типом банківської системи є дворівнева система, до складу якої прийнято включати центральний банк, комерційні банки і спеціальні небанківські кредитно- фінансові установи.
З висшесказаного можна зробити наступні висновки:
1) Банки покликані акумулювати грошові кошти, виконувати функції касирів господарюючих суб'єктів, здійснювати кредитування реальних запитів економіки.
2) Банки - невід'ємна частина сучасного грошового господарства, їх діяльність тісно пов'язана з потребами відтворення.
3) Банки - це атрибут не окремо взятого регіону або який-небудь однієї країни, сфера їх діяльності не має ні географічних, ні національних кордонів : це планетарне явище, що володіє фінансовою міццю, значним грошовим капіталом.
4) Банк можна розглядати як особливий вид підприємств, але в кредитно -банківській сфері.
5) Комерційні банки мають подвійну природу. Вона полягає в тому, що, з одного боку, банк - фінансовий посередник, що акумулює грошові ресурси і пропонує їх у позички, а з іншого - підприємство, здатне створювати грошові кошти.
6) Банк, як будь-яке інше підприємство, має певний апарат управління, структура якого обумовлена характером банківської діяльності.
7) У банку є свої дирекція, керівні та виконавчі підрозділи, бухгалтерія, кадрова служба і пр.
8) Кожен банк складається з певних блоків управління: рада банку, правління, загальні питання управління, комерційна діяльність, фінанси, автоматизація, адміністрація.
9) «Банківська система » - одне з ключових у вивченні банківської справи, так і економічної науки в цілому, оскільки комерційні банки функціонують в ринковій економіці не ізольовано, а у взаємозв'язку один з одним.
10) Основними властивостями банківської системи, як і всіх систем в цілому, є: ієрархічність побудови; наявність відносин і зв'язків, системоутворюючих, що забезпечують властивість цілісності; впорядкованість її елементів, відносин і зв'язків; взаємодія з середовищем, в процесі якого система проявляє і створює свої властивості; наявність процесів управління.
2.3. Операції комерційних банків на валютному ринку
На сучасному етапі розвитку економічних відносин на валютному ринку існує низка учасників, діяльність яких є домінувальною і завдяки яким стає можливим ефективне функціонування цього ринку. Банки є основними суб’єктами валютного ринку, тому що саме в них відкривають і утримують валютні рахунки інші учасники ринку для здійснення потрібних конверсійних та депозитно-кредитних операцій у валюті.
На сьогодні у вітчизняній банківській діяльності валютні операції відіграють важливу роль, а тому банки виступають активними учасниками валютного ринку. Розвиток валютних операцій – досить актуальне питання, оскільки ці операції можуть бути не лише джерелом додаткового прибутку для банків, але й інструментом хеджування (страхування) валютного ризику, механізмом надання додаткових послуг клієнтам банку, значною мірою сприяти підтримці курсу національної валюти, виходу українських банків на міжнародний рівень, збільшенню надходжень до бюджету країни.
Існують різні види валютних операцій; їх класифікація базується на тому, що іноземна валюта може використовуватися як об'єкт (специфічний товар), так і відповідний інструмент, зокрема платіжний, розрахунковий, кредитний тощо, для обслуговування різних економічних операцій, у т. ч. торгових та неторгових.
Найпоширенішими видами валютних операцій, які здійснюються банками на валютному ринку, є такі: конверсійні операції - обмін однієї валюти на іншу, до яких відносяться касові, своп, арбітражні, ф’ючерсні, форвардні та опціонні; депозитно-кредитні операції - розміщення депозитів та надання міжбанківських позик у різних валютах.
Результати діяльності комерційних банків від операцій з іноземною валютою в певній мірі відображають стан інтегрованості та загальний стан України на міжнародному валютному ринку.
За останні три роки на валютному ринку України спостерігається підвищення активності його учасників як за операціями з купівлі, так і з продажу валюти.( табл. 1.2.3).
Таблиця 1.2.3
Результати від торгівлі іноземною валютою (тис.грн.)
Показники таблиці вказують на високі прибутки банків від операцій з іноземною валютою. У найбільшого банку України «Приватбанк» даний показник відповідає близько 40% від доходу у 2012 та близько 38% чистого прибутку у 2013 роках. Динаміка обраних даних відображає стан самих банків на ринку. Банки які розвиваються та нарощують свою клієнтську базу – відповідно мають позитивну динаміку.
На фоні негативних прогнозів міжнародного валютного фонду та ЄБРР, українці збільшували активність на валютному ринку. Насамперед це стосується купівлі нерухомого майна та автомобілів. Як відомо, розрахунки на даних ринках, проводяться в іноземній валюті, тому прибутки банків в даній сфері є значними.
Водночас у 2012 році комерційні банки стикнулися з такою проблемою як утримання стабільного валютного курсу (в тому числі за рахунок інтервенцій і адміністративних важелів), що дещо послабило девальваційні очікування і сприяло поверненню ресурсів в банківську систему. Динаміка валютного курсу представлена в табл. 2.2.3
Таблиця 2.2.3
Динаміка валютного курсу України
Успішна діяльність комерційного банку на валютних ринках значною мірою залежить від ефективності управління валютними ризиками та політики центральних банків, оскільки саме ними регулюється валютна діяльність через видачу письмових дозволів банкам на здійснення валютних операцій. За станом на 1 січня 2013 року ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 184 банки.
До методів валютного регулювання, які використовує НБУ, також відносяться : валютні інтервенції; девальвація та ревальвація валют; дисконтна (облікова) політика; управління валютними резервами (диверсифікація), валютні обмеження.
Згідно з даними НБУ, обсяг золотовалютних резервів країни на початок 2012 року склав 31,8 млрд. $ США при середньомісячному обігу міжбанківського валютного ринку за останній рік на рівні 28,4 млрд. $ США.
На сьогодні ситуація на валютному ринку країни залишається відносно стабільною. Разом з тим, враховуючи високу експорто- та імпорто-залежність економіки країни, а також високий рівень валютної складової в балансі банківської системи, зовнішні і внутрішні події можуть мати значний вплив на фінансовий стан банківського сегмента.
Тому першочерговими заходами для стабілізації валютного ринку повинні стати:
- посилення ролі валютних обмежень у системі валютного регулювання НБУ. Як один з варіантів – позбавлення банків ліцензій на здійснення операцій з іноземною валютою;
- можливість видачі валютних кредитів юридичним особам та посилення контролю за їх поверненням. Зокрема, не надавати валютні кредити установам, підприємствам, організаціям, які не мають постійної виручки в іноземній валюті;
- заборона будь-яких розрахунків на території України в іноземній валюті. Єдиним засобом платежу повинна стати національна валюта.
Таким чином, Україна повинна терміново провести економічні реформи, які відповідали б її статусу країни з ринковою економікою й відповідали б загальним тенденціям розвитку світових ринків. Тому першочерговим завданням є підвищення ліквідності й прозорості фінансового ринку України.
ВИСНОВКИ
Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини – не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов’язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов’язань. Такий ринок заведено називати валютним.
На сьогодні, спостерігається значне коливання валютного курсу, що провокується політичною ситуацією в Україні. З боку Національного банку України було здійснено певні кроки для стабілізації ситуації, проте в перспективі є необхідність залучати міжнародні аудиторські і консалтингові компанії для розвитку нових стратегій розвитку.
Для подальшого вдосконалення валютної системи України потрібно вирішити наступні проблемні завдання:
Для того, щоб привести гривню до стабільного функціонування не лише в короткотерміновому, а й довготривалому періоді, щоб максимально підвищити довіру до неї, Національному банку України необхідно зміцнити довіру до його діяльності, удосконалити та посилити систему комунікацій з громадськістю за допомогою більш детального роз'яснення цілей грошово-кредитної політики та заходів щодо їх досягнення. Таким чином він зможе отримати суспільну підтримку своїх дій, а, отже, формувати на ринку позитивні очікування.
6 травня Україна отримала близько 3,19 млрд дол в рамках дворічної кредитної програми stand-by, яку затвердила виконавча рада Міжнародного валютного фонду. Пізніше в МВФ зазначили, що припускають надання Україні іншого траншу кредиту stand-by на суму 1418000 дол. у липні.
Окрім 17 млрд доларів від МВФ на два роки, Україна відразу отримає 1 млрд доларів від США, який Мінфін України розраховує отримати 16 травня, 1,6 млрд євро від Євросоюзу до кінця поточного року і 1,5 млрд доларів від Світового банку.
Разом з тим політичні події, які відбуваються в Криму та на Сході України, згубно впливають на курс гривні. Тому найголовніше, щоб зараз всі ці проблеми були вирішені, і, можливо, після цього курс стабілізується на рівні 10,5-11 гривень за 1 долар.
Підводячи підсумок дослідженню валютної системи і валютного ринку, слід зазначити наступне: лібералізація ринку, зокрема валютного, повинна проводитися в умовах досягнутої макроекономічної стабільності, міцного валютно-фінансового положення країни, здорової і ефективно функціонуючої банківської системи. Реформи, що в цьому випадку проводяться, досягають своїх цілей, стають стимулом для розвитку зовнішньоекономічної діяльності і інтеграції національної економіки в систему світового господарства.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://rusnauka.com/28_OINXXI_2010/Economics/71895.doc.htm.