Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Проблеми словацько-українських літературних взаємин у працях М.Мольнара
ВСТУП
Словацький та український народи - безпосередні сусіди. Протягом століть словаки з українцями, особливо із закарпатськими, зазнавали національного і соціального поневолення та не раз подавали один одному допомогу у боротьбі за кращі умови життя.
Історики вже давно почали звертати увагу на цю близькість істо ричної долі обох народів, часто підкреслюючи, зокрема, спільні зусилля словаків та західних українців у їхніх домаганях національної й соціальної незалежності. Ряд видатних представників українсь кого і словацького народів ставали на захист вільного національного і соціального розвитку словаків та українців. Вони ж, ці представники, кожен зі свого боку, виконали чималу роботу по ознайомленню своїх співвітчизників з культурою і літературою народу-сусіда.
Після другої світової війни відчулись помітні зрушення в процесі переплітання та взаємного збагачування кращими духовними здобутками обох згадуваних національних культур. Словацькі україністи, які цікавляться словацько-українською культурною і літературною співдружністю, вже підняли завісу над рядом фактів, що висвітлюють історію проникненя в Словаччину відомостей про українську літературу, здійснення перекладів на словацьку мову окремих творів української художньої літератури, навіть випадків прямих впливів українських пись менників на словацьких тощо. Слід зауважити, що словацьки україністи не могли б усього цього зробити, коли б не були відносно добре ознайомлені і з українським літературним процесом взагалі, і з творчістю окремих українських майстрів художнього слова зокрема.
Якщо ж поглянути на те, як стоїть справа з ознайомленням та пощиренням словацької літератури в Україні, то слід тут звернути увагу на деякі проблеми. Так , особливо в східних областях України, і до другої світової війни і певний час після неї, довго не зверталась увага на окремішність словацької культури взагалі і літератури зокрема. Її часто ототожнювали з чеською, поняття "чехословацька культура, література" тощо не диференціювали, а під ним розуміли тільки чеську культуру; літературу та ін., так само як під "чехами" - словаків... Про культуру одних із своїх найближчих сусідів - словаків в Україні знали набагато менше, ніж про культуру окремих, навіть віддаленіших неслов'янських народів. Те саме стосується і словацької літератури. Перше книжкове видання перекладу словацького художнього твору українською мовою було здійснене аж в 1952 році (роман В.Мінача "Смерть ходить по горах"). Власне, протягом 50-80-х років XX ст. українська перекладна література поповнилась значною кількістю сучасних словацьких прозових творів. А в 1964 році у київському видавництві "Дніпро" вийшла збірка віршів 50 поетів Словаччини під назвою "Словацька поезія. Антологія." Про словацьку класичну літературу та й історію розвитку словацької літератури в Україні, дуже мало відомо. Навряд чи тому викличе здивування той факт, що в академічному виданні "Зібрання творів Павла Грабовського в трьох томах" в томі другому, що вийшов 1959 року, біля прізвища відомого словацького поета XIX ст. Само Халупки є лише рік народження, а рік смерті (1883 р.) не зазначається, як невідомий. І поставлено ще знак запитання замість дати смерті одного з найвидатніших словацьких національних поетів Ондрея Сладковича (1872 р.).
У заповненні прогалин в українській перекладній літературі стосовно словацької літератури певну позитивну роль відіграв Відділ української літератури Словацького педагогічного видавництва в Пряшеві, де видавались переклади окремих художніх творів словацьких письменників. Правда, вони не попадали в книжкові магазини України.
В останнє десятиріччя ХХ ст. вже в незалежній Україні через різні видавничі проблеми в умовах ринку видання словацької літератури перебуває фактично в занепаді. Приємний виняток становить видання окремою книгою "Антології словацької поезії XX століття" у 1997 році. Антологія містить перекладені Дмитром Павличком твори чотирнадцяти словацьких поетів. Є тут і інформація про риси їхньої поетичної творчості.
Справді, важко говорити про зв`язки двох літератур, не знаючи добре процесів розвитку обох цих літератур. Природно, що в такому випадку міркування літературознавця будуть або поверхові, або неповні, або не матимуть якогось серйозного наукового здобутку. Чи не в цьому полягає одна із причин, що спонукала українських дослідників ще в 60-70-і роки XX ст. іти проторованою дорогою. Ряд українських наукових праць мали назву типу "українсько-чехословацькі зв'язки". Наведемо кілька прикладів. У 1963 році вийшли праці українського літературознавця В.Шевчука 1"Сучасні українсько-чехословацькі літературні зв'язки" та українського фольклориста М.Гайдая 2"Чехословацько-українські взаємини в сучасній фольклористиці". У 1973 р. вийшла монографія наукової співробітниці Інституту історії Академії наук України В.Павелко під назвою 3"Дружба народів - дружба культур. Українська РСР у радянсько-чехословацькому культурному співробітництві 1945-1970 рр.".
Були і приємні винятки. Так, аспірант кафедри історії України Київського державного університету імені Т.Шевченка В.Любченко у березні 1971 року захистив кандидатську дисертацію на тему "Співробітництво України і Чехословаччини в галузі науки і культури (1956-1969 рр.)". 22 сторінки дисертації присвячені конкретній характеристиці українсько-словацьких літературних взаємин.
Звичайно, українську громадськість цікавить ця проблематика. Треба зважити ще й таку обставину, що у Львівському та Ужгородському університетах є студенти, які вивчають словацьку мову і літературу. І їм потрібні посібники, наукові статті з словацької мови та літератури, щоб плідне займатися навчальною і науковопошуковою роботою. Нам здається, що словацькі дослідники чинять вірно, опрацьовуючи цю проблематику, оскільки вони мають змогу користуватися першоджерелами.
Зворотний бік питання, - поширення словацької літератури в Україні, сприйняття її українською громадськістю тощо, - мав би стати в центрі уваги літературознавців України. Вони могли б створити належні наукові роботи і у такий спосіб суттєво доповнити працю словацьких україністів. Доводиться констатувати, що і нині українські літературознавці, які займаються питаннями слов'янсько-українських зв'язків, ще мало займаються вивченням проблем розвитку словацької культури й літератури, недостатньо опрацьовують матеріали, які є Україні. Звісно, вони могли б істотно доповнити по суті перший серйозний огляд історії словацько-українських літературних зв'язків, який ще в 1958 році здійснила в окремій статті 4Ірина Мольнар-Мундяк.
Загалом проблемою словацько-українських літературних взаємин у Словаччині займалося і займається нині значне коло літературознавців. Часткові відомості про словацько-українські взаємини нерідко можна відшукати і в працях про чесько-українські зв'язки. Це природно і зумовлено тим, що словацькі зацікавлення українською культурою та українським народом взагалі часто переплітаються з чеськими та навпаки. Чимало українського наукового матеріалу є і в окремих працях про чесько-російські та словацько-російські літературні зв'язки, особливо в тих, які присвячені періоду чеського і словацького національного відродження. В період між першою і другою світовими війнами вивченням словацько-українських взаємин займався чеський дослідник Франтішек Тіхий, відомий, зокрема, своїми працями з питань розвитку літератури та мови закарпатських українців.
Окремими проблемами словацько-українських літературних взаємовідносин цікавився і польський дослідник 5Владислав Бобек, який досить довго жив і працював у Братіславі. Проте жоден із цих та інших авторів не ставив перед собою завдання подати систематизований виклад історії словацьких зацікавлень українським народом та його культурою.
З 1955 року україністика почала розвиватись у Словацькій Академії наук у Братиславі, у колишньому Чехословацько-радянському інституті, який незабаром дав поштовх для піднесення досліджень чесько-українських та словацько-українських взаємовідносин. У травні 1956 року цей інститут організував триденну, спільну з літературознавцями із України, наукову конференцію про чехословацько-українські взаємовідносини. В результаті роботи цієї першої україністичної конференції на терені Чехословаччини у 1957 році вийшов великий збірник наукових праць 6"З історії чехословацько-українських зв'язків". У 1959 році цей же збірник вийшов у Братіславі у перекладі на українську мову спеціально для читачів України. До збірника ввійшли 40 праць з різних питань історичних та літературних чехословацько-українських взаємовідносин, в тому числі 10 праць було присвячено конкретно словацько-українським зв'язкам. Таким чином, цей солідний науковий збірник вперше поставив на порядок денний питання вивчення спеціально словацько-українських взаємин. Після проведення цієї цієї конференції в словацькій періодичній пресі з'явилося ще кілька невеличких праць, присвячених словацько-українським взаємовідносинам. Деякі з них були опубліковані в пресі, яка виходить українською мовою на території Словаччини.
7 - 9 грудня 1964 року, з нагоди 150-річчя від дня народження Т.Шевченка і 100-річчя від дня народження М.Коцюбинського, Словацька Академія наук та Культурна спілка українських трудящих у Чехословаччині організували Другу загальнодержавну наукову конференцію про чехословацько-українські літературні зв'язки, на якій у доповідях Р.Бртаня, П.Бунганича, И.Гвіща, О.Рудловчак, М.Неврлого та А.Шлепецького порушувалися також різні аспекти літературних зв'язків словаків з українцями.
Ще у 1953 році при колишньому педагогічному факультеті в Пряшеві було утворено кафедру української мови і літератури, яка пізніше стала окремим підрозділом філософського факультету. Тут було підговлено чимало українознавців. Деякі з них і нині займаються проблемами словацько-українських стосунків. Вони проходили стажування в вищих навчальних закладах України, працювали тут над кандидатськими дисертаціями. Це - Ю.Бача, М.Мольнар, М.Роман, М.Мушинка, М.Штець, Л.Бабота та інші.
З другої половини 50-х років провідні позиції в дослідженні словацько-українських взаємин на літературній ниві зайняли Михайло Мольнар та Микола Неврлий. Їхнім доробком є окремі монографічні дослідження, статті в наукових збірниках і журналах, сотні публікацій в періодичній пресі Словаччини і України. Заслуга М.Мольнара полягає ще і в тому, що він вперше підготував і видав у 1965 році окрему книгу про словацько-українські літературні взаємини від початку їх зародження до утворення Чехословацької республіки в 1918 році. Михайло Мольнар після завершення навчання на філософському факультеті Карлового університету в Празі на пропозицію академіка А.Мраза у квітні 1955 року став співробітником Чехословацько-радянського інституту Словацької Академії наук в Братіславі і відтоді поряд з чесько-українськими почав вивчати також словацько-українські літературні та культурні взаємини XIX - XX століть. Від листопада 1956 до травня 1960 року він навчався в аспірантурі при Київському державному університеті імені Т.Шевченка. Тут захистив кандидатську дисертацію 7"Тарас Шевченко у чехів та словаків". Після її захисту повернувся в Братіславу, до Словацької Академії наук. Тут протягом багатьох літ вів плідну дослідницьку та організаційну працю в сфері словацької літературознавчої україністики, яка поступово викристалізувалася у рамках славістики як окрема наукова дисципліна. М.Мольнар використовував найрізноманітніші можливості й форми співпраці при поширенні та поглибленні відомостей словацької і чеської громадськості з української літератури та культури. Співпрацював також з письменниками, науковцями, перекладачами та окремими установами в Україні. З одним із співавторів першого видання "Української радянської енциклопедії".
Результати своєї дослідницької праці Михайло Мольнар публікував у численних розвідках, статтях і замітках, які часто цікаві саме завдяки новизні знайдених дослідником невідомих архівних або вже забутих чи недоступних у Словаччині друкованих матеріалів, а також завдяки приступності опрацювання цих матеріалів, чіткості та ясності висловлювання автором своїх думок.
Крім проблематики чесько-українських і словацько-українських літературних і взагалі культурних взаємин у минулому й сучасному, М.Мольнар систематично звертався до вивчення української художньої літератури, історії літературного руху в Закарпатті і в Східній Словаччині. Займався він і бібліографічною та видавничою діяльністю, працював як організатор здійснення перекладів творів української літератури на словацьку і чеську мови, а також українських перекладів художньої словацької та чеської літератури.
Михайло Мольнар належить до піонерів у галузі літературознавчої україністики в Словаччині. Його наукова і культурно-просвітницька діяльність була позитивно зустрінута в Словаччині і за її межами, в Україні. У 1992 році він був удостоєний Державної премії імені Івана Франка. Український поет-академік Максим Рильський так оцінив у рецензії на кандидатську дисертацію хист М.Мольнара як науковця: 8"М.Мольнар добре відомий в сучасному українському, чеському та словацькому літературознавстві рядом праць, присвячених чехословацько-українським зв'язкам і українській літературі, яку він невтомно популяризує в Чехословаччині. Готуючись до написання своєї праці, М.Мольнар не тільки вивчив літературу питання, а й віддав чимало часу і уваги копіткій архівній роботі. Визнання гідний той серйозний критицизм, з яким ставиться дисертант до дослідів і висловлювань своїх попередників... Михайло Мольнар - досвідчений і дозрілий науковий працівник... Йому властиво вміння не тільки наполегливо збирати потрібні матеріали, але й будувати на основі цих матеріалів стрункі концепції".
Багатогранна і плідна наукова і організаторська діяльність Михайла Мольнара на ниві словацького українознавства була належно оцінена в багатьох невеликих рецензіях на його монографії, які публікувались в періодичній пресі Словаччини, України, Чехії та інших країн. У зв'язку з його 50-річчям від дня народження у 1980 році у книзі 9"Зустрічі культур" було опубліковано окремі віхи наукової діяльності ювіляра та бібліографію праць, яка сягла 600 назв. Окремого ґрунтовного дослідження його плідної літературозначої діяльності в сфері словацько-українських літературних взаємин немає ні в Словаччині, ні в Україні.
Зважаючи на цю обставину, автор пропонованої дипломної роботи поставив мету: на основі доступних друкованих матеріалів дослідити великий внесок Михайла Мольнара у справу наукової розробки проблем словацько-українських літературних взаємин та дати їм об'єктивну оцінку і визначити значення плідної роботи М.Мольнара для пожвавлення дослідницької діяльності українських і словацьких вчених, які займаються проблемами українсько-словацької літературної взаємності.
Для виконання цієї мети автор поставив такі завдання:
а) охарактеризувати науковий рівень і повноту висвітлення М.Мольнаром словацько-українських літературних взаємин від початку їх зародження і до початку XX ст.;
б) оцінити показ ним ролі окремих діячів культури Словаччини і України у розвитку взаємних стосунків;
в) проаналізувати висвітлені М.Мольнаром шляхи ознайомлення обох народів з літературною творчістю один одного;
г) оцінити заслуги М.Мольнара у дослідженні рівня ознайомлення словацької громадськості з творчістю Т.Шевченка та інших відомих українських письменників та поетів;
д) показати плідну роботу М.Мольнара по ознайомленню словацької громадськості з українською літературою шляхом літературознавчих публікацій в періодичній пресі.
Як уже відзначалося, якоїсь окремої пристойної праці про вагомі наукові здобутки М.Мольнара на ниві вивчення проблем словацько-українських літературних взаємин в українському літературознавстві немає. В деяких журналах та газетах були опубліковані лиш окремі рецензії і відгуки на написані ним 10монографічні дослідження.
Автору дипломної роботи пощастило проштудувати окремі монографії, які написав Михайло Мольнар. Зокрема "Тарас Шевченко у чехів та словаків", "Словаки і українці", "Зв'язки Івана Франка з чехами та словаками". У них е чимало добротного матеріалу про словацько-українські літературні взаємини. Удалося також ознайомитися з багатьма статтями словацького літературознавця, які були опубліковані в українських 11журналах і газетах (журнали "Вітчизна", "Жовтень", "Радянське літературознавство", газети "Літературна газета", "Радянська Україна", "Робітнича газета", "Радянська культура"). Чимало літературознавчих статей М.Мольнара публікувались в україномовній пресі Словаччини (журнали "Дукля", "Дружно вперед", газета "Нове життя"), в періодиці і наукових журналах словацькою та чеською мовами. Але їх немає в бібліотеках України. Усе ж і ті матеріали, які е в бібліотеках Києва, допомогли в значній мірі вирішити поставлені в дипломній роботі завдання.
1. ПРОБЛЕМАТИКА СЛОВАЦЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ВЗАЄМИН У МОНОГРАФІЇ М.МОЛЬНАРА "СЛОВАКИ І УКРАЇНЦІ".
1.1. М.Мольнар про зародження словацько-українських зв'язків і їх еволюцію до початку XIX століття.
Констатуючи на початку свого дослідження відсутність окремої монографії про літературні і взагалі культурні зв'язки словаків з українцями, Михайло Мольнар підкреслює необхідність допомогти читачам ознайомитись хоча б у загальних рисах з історією словацько-української взаємності. Він зауважує, що увагу представників різних слов'янських народів українці примусили звернути на себе тоді, коли серед них почав наростати свідомий національний рух, що особливо поінтенсивнішав і зміцнів на наддніпрянських територіях України від кінця ХVІІІ ст. Та й до цього, на думку дослідника, про українців дещо уже знали в світі і зокрема в Словаччині. Були реалією і словацько-українські культурні взаємини. 12"І хоч цьому давньому періоду словацько-українських взаємовідносин дослідники досі не приділили особливої уваги, наявність їх - незаперечна", - робить припущення й.Мольнар. І вказує на наявність окремих даних про ці зв'язки в працях українського (постійно проживав і працював у Чехословаччині) дослідника літератури й мови закарпатських українців 13Івана Панькевича та словацького історика 14Людовіта Гараксима. Ще одне цікаве припущення висловлює М.Мольнар. Словаки тривалий час жили в одній державі із найзахіднішою віткою українського народу - із закарпатськими українцями. І ця обставина не могла не вплинути позитивно на розвиток між ними ближчих культурних стосунків, а через посередництво закарпатських українців - на виникнення зв'язків словаків із визначними культурними центрами теперішніх центральних та західноукраїнських областей.
М.Мольнар вірно підмічає вплив релігійного фактору на культурні зв'язки словаків і українців протягом тривалого часу. Справді, в існуючій науковій літературі згадується, що представники східнословацького духовенства здобували освіту в Західній Україні і навіть у Київській духовній академії. Із українських земель до Східної Словаччини проникало чимало староукраїнських та церковнослов'янських рукописів і книг, а на українські землі - східнословацьких рукописів. У Словаччині, особливо в Трнаві, вчилися вихідці з українського населення Закарпаття та Східної Словаччини. Деякі з них, зокрема М.Андрелла-Оросвигінський, А.Коцак, М.Бачинський, М.Ольшавський, Г.Таркович, І.Форогаші та ін. відіграли помітну роль у культурному житті закарпатських українців. Український письменник Л.Мосендз, який багато літ проживав у Братіславі, описав 15перебування видатного мислителя Григорія Сковороди у Словаччині в кінці ХVІІІ ст.
В монографії "Словаки і українці" указується, що у Трнаві були надруковані перші закарпатські руські (українські - Т.Б.) книги, які мали служити поширенню унії серед українців на території Угорщини. Перша така книга під назвою "Катехізис" вийшла у Трнавській єзуїтській руській друкарні у 1698 році. А наступного року тут же вийшов 16перший буквар закарпатських українців. Та зауважується, що ці першодруки не користувалися популярністю серед закарпатських українців через їхню антиправославне спрямування. На цю обставину ще звернув увагу зав.відділу давньої української літератури Інституту літератури ім.Т.Шевченка 17професор О.Мишанич.
До сфери словацько-українських зв'язків уже світського характеру відносить М.Мольнар поширення народних українських пісень та віршів невідомих авторів. Найдавніший запис тексту української народної пісні взагалі є у "Граматиці чеській" Яна Благослава 1571 року видання. 18Ця пісня "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш" була записана приятелем Благослава Никодимом біля окружного східнословацького міста Бардієва. На основі особистого ознайомлення із давньою словацькою поезією указує також, що у ній о згадки про закарпатських українців, як одних з найближчих сусідів словаків. 19Згадки про "рутенів" (русинів, українців - Т.Б.) є і в тогочасній поезії латинською мовою словацьких авторів.
М.Мольнар дослідив чимало архівних документів, різних рукописів та стародруків ХVІІ-ХVІІІ століть. І як серйозний знавець їх вважає, що надзвичайно цінною пам'яткою про словацько-українські зв'язки цього періоду є мемуари словацького письменника і вченого Даніела Крмана (1663-1740), який 1708-1709 рр. подорожував Україною, перебуваючи в штабі шведської армії Карла XII. 20Тут е цікаві описи побуту українців і зокрема відзначається їхньої мови до мови словацької.
Написані мемуари латинською мовою. В кінці 80-х років XX ст. вони були опубліковані в перекладі на українську мову на сторінках львівського журналу "Дзвін".
Дослідник вірно підкреслює головну трудність у дослідженні давніх словацько-українських зв'язків, яка полягала у тому, що до XIX століття у словацьких письмових пам'ятках східнослов'янські народи взагалі чітко не поділялись на російський, український і білоруський. Та навівши у монографії деякі "оцінки" із заміток невідомого автора з Банської Бистріци, опублікованих у 1785 році, він робить висновок, що словаки загалом ще мали вельми туманні уявлення про східне слов'янство. Зрозуміло, в таких історичних обставинах було дуже важко розвивати якусь конкретну словацько-українську взаємність на ниві літературній.
І усе ж хоч майже до кінця ХVІІІ ст. в силу історичних обставин словаки ще небагато знали про українців як про окремий великий слов'янський народ, так само й українці мали дуже скупі відомості про словаків, усе ж сторінки їхнього давнього культурного і літературного єднання не можна обминати, їх необхідно пильно вивчати. Зразок такого їх вивчення продемонстрував Михайло Мольнар.
1.2. Оцінка М.Мольнаром діяльності Я.Коллара і П.Й.Шафарика на ниві словацько-українських стосунків.
Розглядаючи окремо чеське і словацьке національне відродження Михайло Мольнар підкреслює у монографії, що в період словацького національного відродження, в той самий час, коли відбувався процес конституювання новітньої української нації, окремі словацькі культурні діячі почали поступово диференціювати слов'янський схід. Відомості про східних слов'ян особливо зросли під час наполеонівських війн, коли словацьке населення зустрічалось із воїнами російської армії, у складі якої були й українці, завдяки їм у Словаччині поширились українські історичні пісні і думи про славну запорозьку козацьку вольницю. Найбільшого поширення набула пісня "Їхав козак за Дунай".
Мольнар обгрунтовує ту роль, яку відіграли у справі словацького національного відродження не тільки українські історичні пісні, але й матеріали про запорозьке козацтво, які публікувались у російській, польській, чеській, німецькій і навіть французькій пресі. Увага до козацтва тривала протягом усього XIX ст. 21"Саме ця "козакоманія", - зауважує дослідник, - значною мірою спричинилась до ознайомлення словаків з населенням наддніпрянської України та з його історією".
22У монографії висловлюється цікаве положення, що на мову та історичні пам'ятки угорських українців першим із словаків звернув увагу Юрай Рібай, який допомагав роздобувати інформації про літературні пам'ятки пам'ятки закарпатців та їхню мову основоположникові чеської філології Йозефу Добровському. Чимало матеріалу про життя закарпатських українців першої третини XIX ст. подано у двох етнографічних працях словацького вченого-етнографа Яна Чапловича, які вийшли друком німецькою мовою у 1821 і 1829 рр. 23У них мабуть вперше, як гадав український празький дослідник Корнило Заклинський, було грунтовно описано українське весілля.
М.Мольнар наголошує на тому, що міцні підвалини новітніх словацько-українських культурних зв'язків у XIX ст. поклали видатні діячі словацького національного руху Ян Коллар і особливо Павел Йозеф Шафарик, діяльність яких лежить в основі як чеського, так і словацького відродження, і їхній вплив позначився на національнім відродженні усіх слов'янських народів.
Підкреслюючи зокрема значення Яна Коллара для українського національного відродження, словацький дослідник водночас цілком справедливо указує на обмеженість його наукової концепції, за якою він поділяв слов'янські народи на поляків, росіян, чехів і сербів. Усіх інших, в тому числі й українців, Я.Коллар вважав "підплеменами" вищеназваних чотирьох основних груп. Помилковість такої диференціації слов'янства переконливо довів зокрема 24Іван Франко в праці "Слов'янська взаємність в розумінні Яна Коллара і тепер". Разом з тим М.Мольнар підкреслює, що Іван Франко та інші вчені-славісти відзначали значний вплив Яна Коллара на таких українських діячів, як Я.Головацький, Б.Дідицький, М.Шашкевич, І.Вагилевич, О.Духнович, О.Павлович, А.Кралицький, О.Бодянський, П.Гулак-Артемовський, І.Срезневський, Л.Боровиковський, А.Метлинський, М.Костомаров. Ідеями його цікавилися Т.Шевченко, М.Максимович, Д.Куліш. Указує і на таку обставину як велике зацікавлення Колларом національним розвитком українців, зокрема в західних областях, та українським фольклором. У підтвердження цього положення наводить свідчення Б.Дідицького, який слухав лекції вченого-славіста у Відні.
Багато уваги автор монографії "Словаки і українці" приділяє великому другові українського народу видатному словацькому вченому П.Й.Шафарикові. Даючи загальну характеристику багатогранної діяльності на ниві славістики,,він так оцінює роль вченого: 25"Його (Шафарика) славістичні наукові зацікавлення утвердили в чеському та словацькому народах свідомість того, що українці - це самостійний слов'янський народ з особливою національною мовою та самобутньою культурою". У зв'язку з цим закономірно вважає Шафарика основоположником чеської і словацької україністики, бо цей вчений науково окремішність українського народу, а також самобутність його мови. Він указав і на таку важливу обставину, що і буковинці, і галичани, і закарпатці в етнічному відношенні становлять одне ціле з аддніпрянськими українцями, тобто, що усі вони є складовою частиною українського народу.
Автор монографії на високому фаховому рівні аналізує і подальші важливі славістичні ідеї праці П.Й.Шафарика 26"Історія слов'янської мови та літератури за всіма наріччями", яка у 1826 році вийшла друком німецькою мовою і лише у 1963 році була перекладена на словацьку мову і видана в Братіславі. У ній зокрема виділяє думку вченого-славіста про відмінності української мови від великоруської та її значну близькість до чеської мови, більшу, ніж до російської або білоруської мови, про велику скарбницю мелодійних українських народних пісень.
Зважаючи на велику наукову цінність праці П.Шафарика "Історія слов'янської мови та літератури за всіма наріччями" та інших його капітальних славістичних праць, які далеко не завжди дослідникам України, оцінимо належно заслугу М.Мольнара у тому, що його грунтовна фахова характеристика україністичних положень словацького вченого має неабияку цінність взагалі для українознавства. І слід її також детальніше подати і дипломній роботі.
П.Й.Шафарик своїм констатуванням спорідненості усього українства здивував навіть наддніпрянських українців, які у тих історичних умовах не мали точного уявлення про межі території, заселеної українцями, особливо на заході. І цілком зрозуміло, що констатації і наукові висновки словацького славіста сприяли зростанню національного самоусвідомлення західних українців. Звичайно він не завжди вірно визначав українські етнографічні кордони, але усе ж незаперечною є та реалія, що він володів ідеальним даром об'єктивного наукового пошуку.
М.Мольнар відзначає надзвичайну цінність праці "Історія слов'янської мови та літератури за всіма наріччями" у тому розумінні, що у 20-і роки XIX ст. це був фактично основний твір з питань порівняльного слов'янського мовознавства, на основі якого і в країнах Західної Європи, де були ще нечіткі уявлення про слов'янські народи, змогли дістати яскравішу інформацію про реалії розвитку слов'янської культури. Між іншим, працю було перекладено на англійську мову.
27Мольнар підкреслює ще одне значення її: "Шафарикова праця відіграла значну роль в доведенні до свідомості світової культурної громадськості факту існування й української нації, її мови та літератури".
Та сам видатний вчений-славіст не був задоволений своєю славістичною працею і продовжував збирати нові матеріали, щоб з їх допомогою досягти усталеніших і об'єктивніших наукових висновків і узагальнень. У його шляхетній українознавчій роботі надали велику допомогу українські славісти - Я.Головацький, І.Вагилевич, І.Срезневський, М.Максимович і особливо Осип Бодянський, який починаючи з 1836 року часто надсилав йому різні писемні матеріали про Україну.
Результатом такої співпраці П.Шафарика з названими українськими славістами стало видання у 1842 році славістичної книги "Слов'янський народопис" з додатком етнографічної карти, яка розповсюдилась і за межами Словаччини. У ній значне місце посідали і наукові положення українознавчого характеру.
Ця важлива славістична наукова студія дає обгрунтовану на базі численних документів характеристику окремих слов'янських народів (заселення, територія, кількість населення, аналіз мови та письменства). І в першій половині XIX століття було надзвичайно обмаль, або й зовсім не було ніякої фахової літератури з характеристикою мовних особливостей українців та білорусів, заселення їхньої території тощо. Навіть тоді, коли в Росії були уже відомі "Енеїда" І.Котляревського, "Кобзар" Т.Шевченка, однак погляди на українську мову, як окрему мову, так і не усталились, про що свідчать хоча б висловлювання російського критика В.Бєлінського, який у рецензії на український альманах "Ластівка" (1841 р.) відверто в дусі шовіністів-українофобів написав: 28"...теперь уже нет малороссийского языка, а есть областное малороссийское наречие, как есть белорусское, сибирское й другие подобные им областные наречия".
П.Шафарик був "любомудром", як назвав його Тарас Шевченко. І тому доклав чимало зусиль для встановлення істини і справедливості. Він тривалий час обмірковував саму назву українців. Ці міркування мали свій сенс, бо і нині із термінологією у визначенні етносів є неясності. Зокрема термін "рус" вживався для означення усіх трьох східнослов'янських народів. У чеській та словацькій мовах терміни "русский" та "російський" мають і до цих пір тільки один відповідник -"rusky".
Ï.Шафарик в українознавчій частині "Слов'янського народопису" точно визначив межі території, заселеної українцями, а також мовні межі як на території тодішньої Російської імперії, так і на території нинішніх Польщі, Словаччини, Румунії та балканських країн. Він проаналізував аж 19 фонетичних особливостей української мови і показав зразки її спорідненості з іншими слов'янськими мовами. І беззастережно визнав українську мову вповні самостійною і рівноцінною з іншими східнослов'янськими мовами - російською та білоруською.
Усе ж і в цій надзвичайно цінній воістину науковій славістичній праці П.Шафарик не зумів повністю розібратись в проблемі існування та окремішності української художньої літератури. А це не могло не позначитись і на тодішньому стані словацько-українських літературних взаємин взагалі.
І от Михайло Мольнар, глибоко поважаючи автора "Слов'янського народопису", обгрунтовано показує причини суперечливості Шафарика у поглядах на сучасну йому українську художню літературу". Зокрема наводить конкретний приклад однієї із суперечливостей, яка була у вказаній славістичній праці: 29"Останнім часом деякі любителі рідної мови почали писати і друкувати поезії, повісті і інші розважальні твори простою, чистою, милою малоросійщиною, і ця особливість у своєму обмеженні не шкодить єдності літератури (цебто російської літератури - Т.Б.), завжди заслуговує на похвалу".
Отже, П.Шафарик визнавав існування поряд з українською мовою і української літератури, але, на жаль, при своїх блискучих здібностях науковця-аналітика не зумів теоретично обгрунтувати її відокремленість від літератури російської та захистити право на визнання її окремішності. Взагалі тоді, як не парадоксально, навіть затяті українофоби визнавали і українську народну словесність, особливо милозвучні українські пісні, і українські пам'ятки старовини. Але от щодо придатності української мови для сучасної художньої літературної творчості висловлювались і супротиви, і сумніви.
Тодішня українська художня література вважалася якоюсь провінціальною, котра, мовляв, годиться для написання лиш етнографічно-побутових творів, "мужицьких" повістей і поезій. Приблизно таких поглядів і в Україні дотримувались відомі просвітителі, носії національного духу І.Срезневський, М.Максимович, О.Бодянський, П.Куліш та ін. Що ж тоді говорити про уже згадуваного В.Бєлінського, який за рік до виходу "Слов'янського народопису" з приводу публікації творів деяких українських письменників на сторінках альманаху "Сніп" відреагував дуже неетично: 30"Воля ваша, гг. малороссийские сочинители, а мы никак не можем понять й оценить прелести й красоты атой мужицкой литературы... Еще менее понимаем вашу охоту писать для публики, которая совсем не читает книг, потому что едва ли знает грамоту. Что касается до нас, москалей, мы, верно, уже не будем для ваших сочинений учиться языку, на котором говорят только в провинции, и изучать литературу, которой нет на свете".
Облишимо В.Бєлінського. Бо, як уже вище відмічалось, в самій Україні в середовищі навіть прогресивних вельми освічених діячів мались сумніви щодо окремішності української художньої літератури. І до рук П.Шафарика, зрозуміло, не діставалось усе те, що було видано з прози та поезії в Україні. А він би, здається, як талановитий мовознавець і літературознавець, зумів би сам розібратись у всіх тонкощах художньої літератури і належно оцінити її значимість. У всякому разі П.Шафарикові на час видання "Слов'янського народопису" не були відомі і поезії Тараса Шевченка.
Автор монографії "Словаки і українці" так відзначає вагоме місце П.Шафарика у процесі словацько-українських взаємин: 31"Шафарик, довівши існування самобутнього українського народу та його мови, примусив і своїх співвітчизників та взагалі усіх своїх читачів диференціювати східнослов'янські народи, викликав зацікавлення історією й культурою народу українського, який, за його працями, є рівноцінним у сім'ї слов'янських народів".
І об'єктивне ставлення словацького вченого до українства викликало захоплення і глибоку вдячність з боку найавторитетнішої постаті тогочасного українського національного руху Тараса Шевченка. Ознайомившись із слов'янофільською діяльністю П.Шафарика завдяки сприянню Осипа Бодянського, він у написаний у 1845 році поемі "Єретик" називає знаменитого славіста "любомудром", "світочем правди, волі", який "...слов'ян сім'ю велику во тьмі і неволі перелічив до одного". І ці та інші рядки поеми стали одним із вагомих прикладів словацько-української літературної взаємності. До імені Шафарика Т.Шевченко звернувся вдруге у своїй передмові до другого видання "Кобзаря", де він захищає право українських письменників писати рідною мовою і з глибокою повагою називає імена словацького вченого та сербського будителя В.Караджича, які 32"не постриглись у німці (їм би зручніше було), а остались слав'янами, щирими синами матерей своїх, і славу добрую стяжали".
М.Мольнар у своїй монографії щодо цієї передмови 33зауважує, що вона була написана Т.Шевченком у 1847 р., а опублікована - аж у 1906 р.
Як помітно із вище поданого матеріалу, словацький україніст у своєму монографічному дослідженні висловив дуже цікаві положення про роль і місце таких знаменитих славістів Словаччини як Я.Коллар і П.Й.Шафарик у словацько-українських культурних взаєминах. Якщо роль Я.Коллара переважно обмежувалась особистими контактами з багатьма відомими діячами української культури першої половини XIX ст., то П.Й.Шафарик, і це переконливо довів М.Мольнар шляхом вельми фахового аналізу його фундаментальних славістичних праць, має заслуги у розвитку словацько-української взаємності незрівнянно вагоміші. Адже його праці про Україну далеко виходять за чисто наукові грані. Для того часу вони мали велике суспільно-політичне значення, утверджуючи в славістичних дослідженнях фаховий науковий підхід до вивчення історії, культури, мови і літератури українського народу. Водночас П.Й.Шафарик пробудив своїми студіями інтерес славістів, зокрема чеських і словацьких, до подальшого вивчення мови, літератури і фольклору українців. За усе це, як відомо, його захоплено цінував Тарас Шевченко, присвятивши поему "Єретик".
Працями П.Й.Шафарика з матеріалами про Україну цікавилися різні генерації українських славістів.
1.3. М.Мольнар про розвиток словацько-українських літературних взаємин у XIX столітті.
Попередній матеріал про Я.Коллара і П.Й.Шафарика, зрозуміло, теж охоплює частину XIX ст. Але загалом він стосується лише діяльності цих двох визначних особистостей Словаччини. Не можна було "засліплювати" і відволікати увагу іншими і дійовими особами, і подіями на ниві словацько-української взаємності. М.Мольнар виокремлює прямі словацько-українські стосунки у послідовний хронологічний виклад із поступовим залученням до нього окремих індивідуальностей і спільнот. І, виявляється, не тільки словаків та українців.
Згадуючи таку подію як польське повстання в 1830-1831 роках проти царського деспотизму, словацький дослідник його результатом вважає не тільки внесення значних коректив у колларівську концепцію слов'янської взаємності з її русофільською орієнтацією. Ідея слов'янської взаємності, на думку прогресивної молоді, могла стати реальною лише в тому випадку, коли б вона втілювалася у життя на основі принципів федерації вільних, рівноправних слов'янських республік і ні в якому разі при гегемонії Росії.
Ще на одну цікаву обставину указує М.Мольнар. В час польського повстання і після його поразки зросли взаємини словаків і поляків. 34У зв'язку із зацікавленням польською мовою і літературою до Словаччини у 30-х роках проникають і ширші відомості про українців у Галичині та в Росії, про їхню культуру зокрема.
І діяльність польських літераторів у 30-70-х роках XIX ст. стає одним із дуже важливих джерел пізнання словаками українського народу і його культури, особливо - народної пісні. Тут достатньо відмітити хоча б таку обставину, як надзвичайну популярність у Словаччині творів польських письменників, які належали до так званої української школи в польській літературі, особливо таких як Б.Залеський, А.Малчевський, М.Чайковський. 35У справі популяризації української пісні в Словаччині велику роль відіграли своїми збірниками українських пісень Жегота Паулі та Вацлав з Олеска. Посередниками у ознайомленні словаків з українською культурою були й інші польські письменники.
36М.Мольнар констатує ще таку реалію і належно документує її, що рукописна спадщина представників штурівської генерації свідчить про поширення українських пісень і деяких віршів літературного походження у Словаччині протягом 30-40-х років XIX століття і посередництво при цьому польських рукописних списків.
Відомості про українську пісню потрапляли до Словаччини і з Чехії та Росії, зокрема завдяки снагам українських вчених, представників українського романтизму О.Бодянського та І.Срезнєвського. Вони відіграли значну роль у розвитку словацько-українських та словацько-російських взаємовідносин. Особливо важливими були відвідини О.Бодянським та І.Срезневським Словаччини та їхні особисті контакти з представниками словацької культури.
37Словацький дослідник справедливо вважає, що шляхи проникнення української народної пісні до Словаччини заслуговують уваги у зв'язку з тим, що це була перша реальна можливість словакам хоч якоюсь мірою пізнати український народ. Він також висловлює жаль з приводу того, що надзвичайна популярність української пісні в Словаччині та її позитивний вплив на творчість деяких словацьких письменників не надихнула дослідників на написання спеціальної праці про вельми цікаве явище у культурному спілкуванні обох слов'янських народів. Окремі інформації в періодичній пресі лиш в загальних рисах сповіщали про поширення української пісні в словацьких землях.
М.Мольнар повідомляє цікаві факти про те, що в першій половині XIX століття набули поширення словацькі хорові товариства. До їхнього репертуару входили і українські народні пісні. 38Йому особисто вдалось знайти в Матиці словацькій у Мартіні архівний фонд "Словацького хорового товариства" (м.Мартін), у якому малось близько 80 записів та музичних обробок українських народних пісень. Вони відносяться до 70-х років XIX століття.
У монографії "Словаки і українці" дослідник наводить уривки з листів словацького поета Сама Халупки своєму приятелеві А.Врховському. У цих листах він висловлює своє захоплення українськими піснями та думами. 6 серпня 1838 року С.Халупка пише: "Якщо зможеш, то роздобудь мені десь українські пісні". 1 грудня 1838 року поет сповіщає: 39"Над українськими думами провів я не одну розкішну годину. Цілий тиждень я до півночі не міг з ними попрощатися. Такими відзвуками озивались колись і наших батьків звитяжні дії під Татрами".
Українська пісня впливала і на оригінальні творчість Сама Халупки. Деякі його поетичні твори надзвичайно співзвучні своєю строфікою з українськими народними піснями. А його поезія "Козак" дуже нагадує переспів однієї з них. І загалом творчість словацького поета в значній мірі мірі співзвучна з тогочасною українською поезією, особливо народною творчістю.
М.Мольнар пише у своїй монографії про великий інтерес до української народної пісні видатного словацького мислителя і письменника Людовіта Штура. Цей інтерес відображений зокрема у його відомій праці "Про народні повісті та пісні слов'янських племен", яка в скороченому перекладі була видана і у львівській "Сімейній бібліотеці". Л.Штур вважав, що українські пісні мають драматичний характер, подібно до сербських юнацьких співів відбиваючи хвилююче і нелегке життя народу, його споконвічну боротьбу проти зовнішніх ворогів.
40Словацький дослідник робить цікаве узагальнення, що в часи перебування України під гнітом царату найінтенсивніше репрезентувала українську культуру в слов'янському світі і зокрема в Словаччині якраз народна пісня.
У праці "Словаки і українці" М.Мольнар багато уваги приділяє словацько-закарпатським зв'язкам. Зокрема грунтовно розглядає публіцистичну діяльність одного з визначних словацьких письменників Б.Носак-Незабудова (1818-1877), який перший із словаків особисто вивчав життя закарпатських українців і залишив про це свої славнозвісні "Листи з невідомої країни до Л." і "Потиські згадки", що в 1845-1846 рр. були опубліковані в журналі"Orol Tatrnski", який видавався Л.Штуром. Ці статті, написані з великою теплотою і любов'ю, є важливим історичним джерелом для дослідження життя поневоленого народу Закарпаття у середині XIX ст.
М.Мольнар аналізує також історичну повість Б.Носак-Незабудова "Лаборець", яка вперше у словацькій літературі була присвячена українській тематиці й була опублікована в журналі."Orol Tatrnski". Наводяться ним й інші важливі матеріали про те, як Б.Носак-Незабудов у своїх працях жваво цікавився історією боротьби українського народу проти турків і татар, особливо історією Запорізької Січі, українськими історичними піснями й думами та ін. 41Так, він переклав словацькою мовою "Думу про втечу трьох братів з 0зова".
М.Мольнар констатує ще, що в опублікованому у "Спогадах потиських" невеличкому поетичному творі "Vicherlec" Б.Носак-Незабудов звернув увагу і на східнословацьких українців. 42У ньому він оспівує приятелювання двох дівчат, словачки й українки (символізують словацький і український народи), які "у квітучих луках та дубових гаях співають пісню про любові рай" та які, однак, "співів славних батьків не знають, тому що ці із соколами в Татрах літають".
Використавши знайдені архівні матеріали, М.Мольнар доводить, що словацько-українські зв'язки спершу обмежувалися інтересом до історії, літератури й фольклору України. Починаючи з середини XIX століття ці зв'язки набули нової форми. У цей час створювалися спільні громадсько-політичні й культурні товариства та організації. 43Він наводить зокрема цікавий документ - відозву Словацької народної ради 1848 р. до закарпатських українців "Браття русини", яка була видана українською мовою. Відозва закликала українців рішуче стати на захист своїх політичних і національних прав, рідної мови й культури.
Під кутом зору словацько-українських зв'язків М.Мольнар докладно характеризує діяльність знаменитого словацького літературно-наукового журналу "Slovenske Pohlady", що продовжував традиції журналу "Orol Tatrnski" . Редактором і видавцем його був відомий словацький громадський і культурний діяч Йозеф Гурбан. Журнал чимало уваги приділяв історії й культурі України. Так, у 1851 р. в ньому з'явивсь перший науковий огляд історії української літератури. Автор огляду Й.Гурбан так пояснив причину його написання: 44"Ми, словаки, маємо з ними (українцями - Т.Б.) одну долю, тому ми повинні разом з ними до спільної мети крокувати".
Стаття словацького літературного діяча П.Келлнера була присвячена подіям на Закарпатті під час революції 1848 р. 45Він зробив спробу вникнути в суть закарпатського українського літературного руху, проте, за думкою М.Мольнара, допустив при цьому звичайнісіньку ідеалізацію.
У журналі було також вміщено ряд статей словацьких авторів про життя, громадсько-політичну й літературну діяльність тогочасних закарпатських письменників О.Духновича й 0.Павловича. Проте аналізуючи громадсько-політичну діяльність А.Добрянського і підкреслюючи його роль у зміцненні словацько-українських зв'язків, М.Мольнар висвітлив це питання дещо однобоко. Адже відомо, що А.Добрянський, не визнаючи існування українського народу, виступаючи на захист словаків і "русских" (українців - Т.Б.) від національного гніту, допомагаючи їм матеріально, водночас орієнтувався на російський царизм. На жаль, автор цього не показав.
М.Мольнар розглядає також два цікаві документи - проекти статутів громадсько-культурних товариств "Tatrin" та "Matice slovanskych narodov v Uhorsku", які намічалося організувати у 1851-1854 рр. Він аналізує їх зміст і дає їм позитивну оцінку. Ці товариства мали видавати літературу словацькою і українською мовами, заснувати народний дім з бібліотекою, збирати давні пам'ятки культури, допомагати матеріально бідним студентам тощо. На жаль, жодне з цих товариств через несприятливі політичні умови, у зв'язку з поразкою революції, не було засноване. Однак сам факт планів їх створення й перші кроки у цьому напрямі є красномовним свідченням того, що словаки й українці усвідомлювали потребу спільної культурно-просвітницької діяльності.
У 60-х роках XIX ст., за констатацією М.Мольнара, словацько-українські взаємини починають розширюватись до Галичини і до Східної України. Цю обставину дослідник пояснює відгомоном польського повстання 1863 р., після якого почалося переосмислення суті слов'янської взаємності, і активізацією літературного життя в Галичині. Про це зацікавлення засвідчила стаття літературознавця Йонаша Заборського "Галичанин" та малоруська література", опублікована в журналі "Sokol" (1863 р., ч.6). 46Автор тут лиш інформує про прагнення українців створити "особливу, від великоруської відмінну літературу". Та фактично сам він не зміг розібратись з суперечностями літературних інтересів в одній лиш Галичині. І з викладу матеріалу цієї статті М.Мольнар зробив справедливий висновок, що Й.Заборський з творчістю українських письменників був дуже мало знайомий.
Ще одну дивну обставину констатуе словацький дослідник у своїй монографії. В перекладі на словацьку мову перший твір з української літератури з'явився аж у 1860 р. в числі 22-ãî новоствореного часопису Sokol". 47Це була поезія "Запорожець" українсько-польського поета Тимка Падури, якого фактично не знала тогочасна українська громадськість.
48Справді невтішна картина, що аж до 1896 року, коли на сторінках журналу "Slovenske Pohlady" з'явився переклад поезії Тараса Шевченка "Минають дні минають ночі", Тимко Падура був єдиним репрезентантом української поезії на словацьку мову (коли не брати до уваги переклад поезії "Садок вишневий коло хати", опублікований Самом Бодіцьким 1881 року в його статті про Т.Шевченка, як приклад).
М.Мольнар, констатуючи цей незначний епізод з історії перших перекладів на словацьку мову українських художніх поетичних творів, робить справедливий, хоч і невтішний висновок. Знайомлячись з такими випадково підібраними віршами фактично одного Т.Падури, читачі Словаччини не могли скласти якесь усталене вірне уявлення про справжній стан української художньої літератури в цілому.
Така ж невтішна ситуація була і з перекладами української прози на словацьку мову. 49М.Мольнару вдалось встановити на основі копіткого перегляду усіх тодішніх часописів і газет, що першим прозаїчним твором, перекладеним на словацьку мову, була українська народна казка "Телесик" (журнал "Orol" 1878, ч.1). Словацький дослідник ще сповіщає, що із українських прозаїків удостоївся честі предстати перед словацькими читачами Пантелеймон Куліш. Але у 1865 р. в журналі "Sokol" було опублікрвано його твір, написаний російською мовою ("Как в местечке Воронеже высох Пешевцов став"). 50Причому, і це встановив теж М.Мольнар, назване оповідання ще в 1851 р. з'явилося в перекладі на чеську мову, а пізніше, аж через 14 літ, його переклали з чеської на словацьку мову.
Ще одну цікаву історію досить важкого і тернистого шляху проникнення в Словаччину української художньої прози наводить М.Мольнар. Вона пов'язана з перекладом на словацьку мову відомої повісті Ю.Федьковича "Три, як рідні брати"..Вперше (без наведення прізвища автора) вона була опублікована в числах 19-22 "Katolickych Novin" за 1885 рік. 51А через кілька років ця повість вийшла окремим виданням як XI том бібліотечки "Дешеве читання" (м.Трнава). У 1904 році її знову перевидали.
Отже, уже на рубежі 50-60-х років XX ст. словацькому дослідникові удалося зробити, можна сказати, дуже цінне наукове відкриття, зокрема для тих, хто займається еволюцією словацько-українських літературних зв'язків. 52Адже йдеться взагалі про перше окреме видання українського художнього прозаїчного твору в перекладі на словацьку мову.
Поряд з цим М.Мольнар підкреслює, що в Словаччині в 70-х.роках XIX ст. великою популярністю користувались твори з козацькою тематикою представника української школи в польській художній літературі М.Чайковського, які почали перекладати на словацьку мову ще з 40-х років.
Таким чином, уважно проштудувавши численні матеріали монографії "Словаки і українці", можна цілком погодитись з думкою її автора, що XIX століття в історії літературних взаємин обох слов'янських народів не було насичене плідними результатами: "...протягом XIX ст. в Словаччині з'явилися такі переклади творів українських авторів і в такій кількості, що широка словацька громадськість не мала ніякої змоги хоча б у мінімальній мірі познайомитися з кращими здобутками української літератури. 53Художні твори українських авторів, перекладені словаками в XIX ст., не відбивали справжнього стану української літератури".
1.4. Висвітлення М.Мольнаром проблем літературних зв'язків словаків і українців у XX столітті.
Починаючи розгляд матеріалів книги "Словаки і українці" про словацько-українські літературні контакти у XX ст., слід звернути увагу на такий важливий фактор як снагу у їх розвитку окремих ентузіастів. На жаль, у XIX ст., як ми бачили, енергійного і знаючого пропагатора української літератури фактично не було. Мали місце лише окремі епізодични снаги. А от XX століття почалося із щасливої нагоди. Пов'язана вона із переселенням у 1903 році до Словаччини чеського літературознавця Франтішека Вотруби.
М.Мольнар підкреслює, що Ф.Вотруба виявив зацікавлення українською літературою ще під час навчання у гімназії південночеського міста Табор. Особливо йому імпонували твори Івана Франка та Василя Стефаника. Самотужки вивчивши українську мову, він став їх перекладати спочатку на чеську, а з 1903 року - і на словацьку мову. У цьому році переклав на словацьку мову 16 творів І.Франка, В.Стефаника, Б.Лепкого, причому деякі з них передруковувалися згодом по кілька разів. 54І взагалі першим в Словаччині звернувся до творчості Лесі Українки та Бориса Грінченка.
Саме завдяки енергійній популяризації творчості окремих українських письменників зусиллями Ф.Вотруби українська література поступово набувала авторитету в словацьких землях. Його перекладацька діяльність підкріплювалась публікацією статей про літературний процес в Україні. Зокрема в оглядовій статті "Українсько-руська видавнича спілка" (1903 р.) можна прочитати такі оцінки української літератури: 55"І сьогодні дихає українська література свіжістю, живе яскравим, плодотворним і урожайним життям всупереч усім перешкодам. Письменники, такі як Франко, Кобилянська, Коцюбинський, Стефаник, Лепкий проникли з своїми творами аж за кордон, і тут українська література внесла до літератури світової свою своєрідну, оригінальну ноту".
М.Мольнар у монографії показує заслуги Ф.Вотруби і в публікації словацькою мовою деяких зразків поетичної творчості І.Франка, Л.Українки, Б.Лепкого, пише про перекладацьку роботу В.Маковецького, завдяки якому в Словаччині здобула значну популярність творчість західноукраїнського автора історичних повістей і оповідань А.Чайковського. 56Пряму участь у доборі п'єси І.Франка "Украдене щастя" для словаків, які проживали на території теперішньої Румунії, брав словацький письменник Йозеф Грегор Тайовський. Таку його увагу до імені видатного українського письменника М.Мольнар пояснює близькістю художніх мотивів творчості обох митців.
Словацький дослідник ще до опублікування монографії "Словаки і українці" захистив кандидатську дисертацію "Тарас Шевченко у чехів та словаків", яка вийшла потім окремою книгою. Усе ж він не обминув нагоди ще раз зупинитись на аналізі непростого шляху поширення творчості Кобзаря у Словаччині і публікації про нього статей в словацькій пресі. Другий розділ пропонованої дипломної роботи присвячений якраз цій проблемі. І тому матеріали про Шевченка у цьому розділі подамо лиш у короткому викладі.
Ім'я Кобзаря з'явилось на сторінках словацької преси вельми запізно. Лише у 1863 році, уже після його смерті, в журналі "Sokol" була надрукована уже згадувана стаття словацького письменника Й.Заборського "Галичанин" і малоруська література", де лише названо ім'я Т.Шевченка. 57Через 3 роки газета "Pestbudinke Vdomosti" (ч.86) надрукувала короткі дані про його життя та діяльність до 1838 року.
Грунтовніше було написано про Т.Шевченка у нарисі з історії слов'янських літератур у журналі "Orol" (1874 р.). 58А перша окрема стаття про нього з уривками кількох поезій поета з'явилася у 1881 р. в газеті "Narodnie Noviny". 59І аж рівно через 30 літ у зв'язку із 50-річчям від дня смерті, а ще через 3 роки у зв'язку із 100-річчям від дня народження українського будителя, словацька преса відреагувала кількома статтями і публікаціями деяких його віршів.
М.Мольнар слушно зауважує, що українська поезія на початку XX ст. не викликала такого широкого зацікавлення словацьких перекладачів, як проза, а проте і в цьому напрямку відчувалися певні зрушення. Особливо щодо постаті Т.Шевченка. На думку дослідника, незначну кількість публікацій його поезій в словацькому перекладі винагороджували літературознавчі статті, які допомагали читацькому загалу Словаччини скласти чіткіше уявлення про Кобзаря. 60Але на подію, що дала змогу глибше пізнати творчість українського поета, довелося чекати аж до 1959 року, коли вийшло перше окреме книжкове видання його вибраних поетичних творів словацькою мовою.
Першу спробу грунтовного наукового аналізу зацікавлення словаків українською літературою і загалом культурою у монографії "Словаки і українці" Михайло Мольнар завершує 1918 роком, коли було створено незалежну Чехословацьку республіку після розпаду Австро-Угорської монархії. 5 останніх сторінок теоретичного матеріалу е коротким порівняльним оглядом стану словацько-українських літературних взаємин після 1918 року до середини 60-х років XX ст. Згадується зокрема про появу на початку XX ст. в словацькій пресі нової, наростаючої хвилі різних заміток і статей про закарпатських українців. Відзначається післявоєнний період, який став знаменний тим, що протягом неповних двадцяти років у 61Словаччині вийшло близько 80 окремих видань художніх творів українських авторів словацькою мовою.
Відмічено у монографії, що не всі перекладені твори однаково цінні, деякі з них уже незабаром після виходу в світ відійшли в забуття. Названо такі позитивні приклади, що в кінці 1956 року друковані органи Спілки словацьких письменників тижневик "Kulturny zivot" (ч.46) та місячник "Slovenske Pohlady" (ч.11) спеціально виділили значне місце українській літературі. А указаний місячник взагалі й був присвячений повністю. Широкий матеріал з української літератури був опублікований у тижневику "Kulturny zivot" 12 січня 1963 року.
Протягом 50-80-х років XX ст. М.Мольнар неодноразово звертався до проблеми словацько-українських літературних взаємин в періодичній пресі, наукових збірниках. Це статті, повідомлення, рецензії тощо. Назвемо деякі з них: 62"Українська література в Чехії і на Словаччині", 63"До питання проникнення української літератури в Чехію і на Словаччину", 64"Бібліографія словацьких перекладів творів Івана Франка", 65"Чеська та словацька література в українських перекладах", 66"Тарас Шевченко у словаків", 67"До питання ïîширення творів Т.Шевченка в Словаччині", 68"До проблематики словацько-українських літературних відносин", 69"Іван Котляревський серед чехів та словаків", 70"Проблеми і перспективи словацької літературної україністики", 71"Чеські і словацькі мотиви в українській поезії", 72"Шевченків "Заповіт" у чехів та словаків", 73"Здобутки-словацької літературознавчої україністики", 74"Іван Франко про словаків", 75"Штефан Крчмері та українська література", 76"До проблематики словацько-українських літературних відносин", 77"Невідомі словацькі переклади поезій М.Рильського" та інші.
Можна, звичайно, висловити і певні зауваження до монографічного дослідження "Словаки і українці". Автор узяв за основу своїх наукових пошуків діяльність відомих представників словацької культури без грунтовної характеристики історичних умов, за яких вони жили і працювали, і тих соціальних процесів, що відбувалися в Словаччині (наприклад, словацького ренесансу, який справив певний вплив і на українське національне відродження у XIX ст.). Це тим більш важливо, що дослідник у своїй праці охопив великий відрізок часу - від ХVІ ст. до початку XX ст.
Недолік праці М.Мольнара слід вбачати і у деякій неповноті дослідження. Можливо, це викликано відсутністю необхідних матеріалів для вивчення такого великого періоду словацько-українських зв'язків або тим, що автор поставив собі за мету розкрити цю тему на підставі архівних і маловідомих джерел, зосередивши на них усю свою увагу.
Як уже згадувалось, багато джерел і матеріалів М.Мольнар вводить уперше у науковий обіг. Розуміючи їхню важливість для подальшого поглибленого вивчення розглядуваної проблеми, автор помістив їх у другій частині своєї праці, яка є збірником невідомих або маловідомих документів і матеріалів, що яскраво ілюструють розвиток словацько-українських зв'язків від ХVІ ст. до початку XX ст. Подаються вони мовою оригіналу. Так, безсумнівну наукову цінність має вміщений фотографічним способом перший закарпатський стародрук "Буквар язика словенска" И.Камеліса (1699 р.), який зберігся лише в двох примірниках за межами України.
Безумовно, цікавими і корисними для дослідників будуть стаття Л.Штура "Огляд часописів", враження Сама Халупки про українську пісню, його ж поезія "Козак" словацькою мовою, стаття Й.М.Гурбана "З літературного життя русинів", стаття П.К.Гостинського "З дружнього листа Мікулашу Догнані", статут "Матиці австро-угорських слов'ян", вірші И.Заборського "Павловичу" і "Добрянському", Я.Ботта "Відголос української думки", балада Й.Янча на українську тематику "Три брати", кореспонденція українських установ до Матиці словацької, уривок із статті П.Гечка "Слов'янські поети", статті Ф.Вотруби "Українсько-руська видавнича спілка", П.Кріжяка "Російська мова і український рух", інформація про постановку "Украденого щастя" І.Франка і кілька статей про Т.Шевченка, які були опубліковані у зв'язку з 100-річчям від дня його народження та 50-річчям від дня смерті.
Отже, як видно із поданого аналізу, монографічна праця Михайла Мольнара "Словаки і українці" є першим у словацькій україністиці грунтовним дослідженням, у якому систематизовано на належному фаховому рівні висвітлюються літературні взаємини словацького і українського народів.
2. М.МОЛЬНАР ПРО ПРОБЛЕМИ ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ТВОРЧІСТЮ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В СЛОВАЧЧИНІ.
2.1. Творчість Т.Шевченка в Словаччині у 2-й половині XIX ст.
і до середини 40-х років XX ст.
Навчаючись в аспірантурі приКиївському держуніверситеті імені Т.Шевченка Михайло Мольнар написав і захистив кандидатську дисертацію на тему: "Тарас Шевченко у чехів та словаків". Після успішного захисту ця дисертаційна праця у 1961 році вийшла окремою книгою в східнословацькому місті Пряшеві.
Названа праця дістала високу оцінку видатного українського поета і літературознавця академіка Максима Рильського. Він зокрема відмітив уміння М.Мольнара "не тільки наполегливо збирати потрібні матеріали, але й будувати на основі цих матеріалів стрункі концепції"78.
Автору вперше в історії словацької українистики вдалося створити справді цілісну картину проникнення поетичної творчості Кобзаря до словацьких земель. Матеріали про це зібрані дослідником особисто і багато з них вперше публікуються на сторінках дослідження.
Сталось так, що першими в Словаччині з'явились не твори Т.Шевченка, а згадки про нього в словацькій пресі, причому уже після його смерті. Стосовно самих цих згадок М.Мольнар справедливо зауважує, що вони були невеликими і не давали якогось виразного уявлення про українського поета. Виявлялося, що і про саму Україну було ще дуже туманне уявлення. Це продемонстрував і автор статті “Про бесіди” словацький вчений і письменник Г.Тісовськии 79.
М.Мольнар підкреслює, що про Т.Шевченка уже багато писалося в чеських журналах, почали з`являтися й переклади його віршів. Певна річ, що з цих журналів довідувалися про Кобзаря і словацькі читачі. Висновок такий робить автор монографії на основі матеріалів з словацької преси, яка, відчуваючи брак власних статей про українського поета, прямо рекомендувала своїм читачам ознайомитись з чеськими працями про нього.
Словацький дослідник підкреслює в своїй праці, що перша окрема стаття словацькою мовою "Співець України" про життя і творчість Т.Шевченка з'явилась аж у 1881 році в газеті "Narodnie noviny".80 Автор її відомий словацький популяризатор російської літератури Само Бодіцький використав матеріали з "Чеської енциклопедії" Ф.Рігера і зокрема відомий автобіографічний лист українського поета редакторові журналу "Народное чтение" разом із спогадами І.Тургенева та Я.Полонського, опублікованими О.Русовим у празькому виданні "Кобзаря" 1876 року. У статті "Співець України" було вміщено кілька зразків поетичної творчості Т.Шевченка у перекладі її автора: перші чотири рядки з поезії "Думи мої, думи мої", вісім рядків з поеми "Єретик" і повністю вірш "Садок вишневий коло хати". Ці свої переклади С.Бодіцький самокритично вважав недосконалими, виправдовуючись словами Пантелеймона Куліша, що уся сила і краса малоруської мови у всій повноті відкрилась одному лиш Шевченкові і її надто важко передати чужою, хоч і близькою та спорідненою мовою.
Останні рядки статті характеризують Т.Шевченка як ідеального поета, поезії якого наскрізь пройняті щирою любов'ю до рідної землі і простого українського люду. Особливо високо оцінюється лірико-епічна творчість, що яскраво прославляє ідеали козацької вольниці, які на фоні феодально-кріпосницьких утисків упевнювали дух незламності і непокори. Завершується стаття словами Я.Полонського, що Кобзар був демократом і від природи, і за своїми поглядами.
Цілком слушно і справедливо висловлює М.Мольнар шкодування з приводу того, що С.Бодіцький не здійснив переклад усього нослання Т.Шевченка до П.Й.Шафарика, бо це у словаків, які дали світові такого видатного вченого-славіста, викликало б, безсумнівно, щире зaцікавлення, тим більше, що цей твір на той час було перекладено на кілька європейських мов і він користувався досить великою популярністю.81
Автору монографії "Тарас Шевченко у чехів та словаків" вдалося відшукати наступний переклад поезії українського поета, який був опулікований у популярному журналі "Slovenske Pohlady" У 1896 році, цебто аж через 15 літ після публікації перекладів Сама Бодіцького. Перекладений І.Жаком вірш "Минають дні, минають ночі" дослідник обгрунтовано вважає загалом невдалим, в результаті чого було збіднено емоціональне забарвлення шевченківського заклику боротися проти бездіяльності та байдужості до навколишнього світу.82
Отже, цим перекладом і вичерпалися випадки, коли твори Т.Шевченка або відомості про нього потрапляли на сторінки словацької преси в XIX столітті. Словацький дослідник усе ж висловлює дещо оптимістичне припущення, що хоч поезії українського поета були майже невідомі словацькій громадськості та все ж цікавили деяких словацьких поетів, зокрема О.Беллу, поема якого "Анна Данилівна" була написана під впливом вірша Тараса Шевченка "У тієї Катерини". 83 Свою точку зору він обгрунтовує детальним співставленням обох поетичних творів. І зауважує, що у порівнянні з іншими слов'янськими народами - особливо чехами, поляками, болгарами - це зацікавлення творчістю Кобзаря було дуже незначним.
Причини цього негативного явища М.Мольнар пояснює надзвичайно тяжким соціальним і національним гнітом, якого словаки зазнавали в минулому з боку пануючої угорської шляхти, та незацікавленістю представників консервативної словацької інтелігенції зближенням з українським народом і ознайомленням з його культурою. Був ще один надзвичайно важливий момент, характерний для словацької дійсності кінця ХІХ століття. Йдеться про вплив реакційної преси царської Росії, що регулярно потрапляла до Словаччини. І в ній публікувалось чимало антиукраїнських матеріалів.84 Негативне ставлення до цілого народу і його мови підсилювали і закарпатські "москвофіли". У монографії М.Мольнар наводить вагомий конкретний приклад абсурдного уявлення про український народ, яке зафіксоване у статті відомого словацького письменника С.Гурбана-Ваянського, опублікованій в газеті "Narodnie noviny" 13 січня 1906 року: "Кожна по-русинськи (по-українськи - Т.Б.) видана книга є борцем проти слов'янізму. Тому що карликові, строкатим правописом і наріччям позліплювані літератури ослаблюють слов'янського духа... Хто буде вчитися нескладної "мови" всіляких Франків, хто у великому світі читатиме слабкі плоди невідомих "українських" величин? Ніхто, ні душа!". 85
Словацький дослідник підкреслює у своїй праці, що у подоланні реакційних поглядів на українську культуру в Словаччині велику позитивну заслугу мали представники нової генерації молодої інтелігенції, яка на початку XX століття видавала свій журнал "Prudy". Якраз на його сторінках у зв'язку з 50-річчям від дня смерті Т.Шевченка (березень 1911 р.) словацький письменник, а згодом відомий політичний діяч Юрай Славік опублікував статтю "Тарас Шевченко". У ній зафіксовані основні віхи з біографії українського поета і водночас високо оцінено його творчість і самовіддану боротьбу за кращу долю рідного поневоленого народу: "У нас Шевченка взагалі не знають, - з болем констатує автор. - А все-таки ніякому іншому народові так не підійшла б його поезія, як саме нашому. Уся його поезія - це клич, співучий клич зболілої, приниженої, однак молодецької душі".86
Як додаток до цієї статті були опубліковані словацькою мовою дві поезії Т.Шевченка "Минають дні, минають ночі" та "Заповіт". Причому "Заповіт", як констатує М.Мольнар, словацькою мовою вийшов на три роки раніше, ніж чеською мовою в Празі.
М.Мольнар відшукав у словацькій пресі кілька статей, опублікованих у зв'язку з 100-річчям від дня народження Кобзаря. Проте у його дисертаційній праці вони не згадуються, бо цей щасливий результативний пошук відбувся уже після захисту її. І інформація про ювілейні статті була опублікована пізніше у 1965 р. в монографії "Словаки і українці". У праці "Тарас Шевченко у чехів та словаків" автор робить, можна сказати, непідтверджене припущення, що після статті Ю.Славіка наступна публікація про Т.Шевченка з'явилась аж у 1920 році в одному з перших номерів словацької газети лівої орієнтації. "Hlas ludu" (1.02.1920 р.). У ній детально пишеться про життєвий і творчий шлях поета, є і переклади уривків Шевченкових творів, таких як "Перебендя", "Єретик", "Сон" та ін.
М.Мольнаром у даному випадку робиться обгрунтоване твердження,
що автор статті скористався у даному випадку чеською брошурою Яна Махала, де також подані згадувані уривки в чеських перекладах, які здійснила Ружена Єсенська.87
Михайло Мольнар уважно проштудував словацьку пресу, що виходила в Чехословацькій республіці протягом 20-30-х років XX століття. І йому вдалось знайти лише два переклади віршів Тараса Шевченка аж за два десятиліття в період між двома світовими війнами. Це "Садок вишневий коло хати" та перші 29 рядків вірша "До Основ'яненка", подані ніби цілий вірш під назвою "Б'ють пороги". Ці обидва переклади були опубліковані 1935 року у газеті "Slovensky dennik" (ч.76, 89) і здійснено їх з чеських перекладів.
М.Мольнар висловлює свої роздуми з приводу такої несприятливої ситуації у справі низького зацікавлення у словаків і українською літературою взагалі, і творчістю Т.Шевченка зокрема. Причинами цього була слабка обізнаність словацьких письменників з літературою й історією українського народу, незнання ними української мови, мала кількість творів українських прозаїків та поетів, потрапляли тоді до Словаччини. Довго словаки взагалі не виокремлювали українську націю, яку часто ототожнювали з російською.88
Констатуючи ці проблеми у сфері словацько-українських літературних взаємин, М.Мольнар усе ж відзначає, що деякі словацькі письменники і літературознавці навіть в умовах обмежених можливостей намагалися хоча б окремими статтями наблизити українського поета до словацької громадськості. Ось невеличкий перелік знайдених ним таких публікацій. З нагоди 120-річчя від дня народження Тараса Шевченка у словацькому журналі "Еlаn" (1934 р.) з'явилася стаття, написана на основі "Бюлетеня польсько-українського, присвяченого пам'яті Т.Шевченка". А через 5 років цей же журнал опублікував статтю "Слов'янський ювілей" з приводу 125-річчя від дня народження українського будителя. Відгукнувся на цей ювілей і інший братіславський журнал "Sluzba". Вельми високу оцінку громадянської відваги Кобзаря, даній у статті в цьому журналі наводить М.Мольнар: "Ніхто до Шевченкового літературного виступу не писав у Росії так відкрито про кривди, заподіяні українському народу, ніхто так вірно не зобразив инуле і сучасне України і ніхто не відважився так критикувати українські політичні відносини, як Шевченко".89 І висловлює припущення, що це могла бути остання окрема стаття про Тараса Григоровича до середини 40-х років. А в 1941 р. журнал "Еlаn" надрукував переклад "Тарасової ночі", здійснений відомим сучасним словацьким поетом Яном Понічалом.
Отже, з матеріалу монографії М.Мольнара "Тарас Шевченко у чехів та словаків" довідуємось, що не тільки у другій половині XIX ст., але й чотири десятиліття XX ст. не внесли якихось суттєвих покращень у справу популяризації імені і творчості великого українського поета. І можна цілком погодитись з визначеними дослідником причинами такого несприятливого явища. Вони справді мали місце.
2.2. М.Мольнар про поширення творів Т.Шевченка і відомостей про нього в Словаччині у післявоєнний період (1946-1959 рр.).
Уже перші післявоєнні місяці ознаменувались приємною подією, яка пов'язана з публікацією у братіславській газеті "Pravda" (5 липня 1945 р.) "Заповіту" Т.Шевченка. Цікаво, що його переклад вийшов з присвятою Максиму Рильському. М.Мольнар інформує про цілу низку статей про українського поета, які з'явились на сторінках словацької періодичної преси протягом 1946-1947 рр. А перекладач Рудольф Бртань опублікував у журналі "Zivena" (1947 р., ч.79) три переклади поезій Т.Шевченка ("Думи мої, думи мої", "Не вернувся із походу" та "Не женися на багатій").90
За матеріалами книги М.Мольнара довідуємось, що наступна шевченкознавча стаття була опублікована у 1949 р. під назвою "Український національний поет Т.Шевченко".
Знов до імені українського поета словацька преса звернулася у 1951 році, коли і в Словаччині відзначалось 90-річчя від дня його смерті. У кількох газетах та журналах було опубліковано переклади статей авторів з України, оригінальні статті словацьких авторів, а також оповідання українського письменника Н.Рибака про Т.Шевченка "Смерть поета".91
Усе ж і така увага до імені Кобзаря була недостатньою за думкою деяких словацьких популяризаторів української літератури. М.Мольнар документує це твердження уривком з рецензії словацького публіциста Й.Банського на празьке видання вибраних творів українського поета у 1951 році: "Жодне словацьке видавництво не здійснило досі хоча б невелике вибране його поезій. Навіть літературна журналістика під час Шевченкового ювілею нетактовно відмовчувалась. Це вже хвороба, що має глибоке коріння: брак фахово підготовлених кадрів, нерозвиненість нашої критики в галузі оцінки слов'янських (за винятком російських) поетичних перекладів. Звертаємо на це увагу, хоча б побіжно".92
Наступні Шевченкові ювілеї викликали нове зацікавлення і увагу до постаті українського будителя. М.Мольнар наводить конкретні приклади вшанування його пам'яті. З нагоди 90-річчя від дня смерті Тараса Григоровича було видано повністю присвячену йому брошуру "Kulturne vecery" з орієнтовним планом організації вечорів і тезами доповіді про життя і творчість поета. Тут же були надруковані перекладені Рудольфом Бртанем такі поезії: "Іван Підкова", "Шафарикові" (маленький уривок), уривки з поеми "Гайдамаки" та вірша "Думи мої, думи мої". Ян Понічан здійснив новий переклад "Заповіту", а молодий літературознавець Ян Штевчек переклав вірш "На панщині пшеницю жала".93
Наступний ювілей, 140-річчя від дня народження Тараса Шевченка (1954 р.), було відзначено в Словаччині появою нових статей та перекладів. Р.Бртань опублікував "Заповіт", уривок з "Івана Підкови", вірш "Вітре буйний" і надрукував дві статті про поета. Марта Лесна, молодий словацький літературознавець, у статті "Великий Кобзар" знову закликала видавництва розпочати справу видання творів поета і у такий спосіб "сплатити велику данину українській літературі, яка після російської є найбільш зрілою і багатою серед слов'янських літератур".94
М.Мольнар інформує у монографіт про кілька вечорів, присвячених Т.Шевченкові. 24 лютого 1958 року Словацьке видавництво художньої літератури у Братіславі влаштувало вечір, на якому з доповіддю про Кобзаря виступив академік Андрій Мраз. Ця доповідь пізніше була надрукована в часописі "Nova literatura" (1958 р., ч.12). Були прочитані неопубліковані переклади молодого словацького перекладача Юліуса Кокавця ("Кавказ", "Думи мої, думи мої", "Тополя", уривок з "Гайдамаків" та ін.). У квітні 1959 року відбувся черговий Шевченківський вечір. Після виголошення доповіді літературознацем Миколою Неврлим знову читалися переклади віршів українського поета, здійснені Ю.Кокавцем.95
Досить грунтовний перелік усіх перекладів поезій Тараса Шевченка на словацьку мову, статей в словацькій періодичній пресі протягом другої половини 40-х років та 50-х років XX ст. переконують у тому, що за ці 15 літ у справі пропаганди творчості українського поета в Словаччині було зроблено незрівнянно більше, ніж за сто по передніх років. Правда, Михайло Мольнар зауважує при цьому, що більшість із статей не відзначалися ні оригінальністю, ні глибиною висвітлення життєвого і творчого шляху Т.Шевченка, бо друкувалися вони переважно в газетах. Але усе ж завдяки доступності преси, великій кількості читачів вони привертали увагу громадськості до імені Кобзаря.96
Аж 8 сторінок монографії М.Мольнар присвячує вельми грунтовній характеристиці процесу підготовки і здійснення першого словацького видання творів Тараса Шевченка у трьох томах. На час виходу в світ книги словацького дослідника "Тарас Шевченко у чехів та словаків" видавництво художньої літератури випустило перший том під назвою "Думи мої". Такого повного видання ще ніде за межами України не здійснювалось.
У першому томі опубліковано майже усю поетичну спадщину Т.Шевченка до 1847 року, тобто до його заслання. Своїм обсягом він перевершує усі попередні чеські видання творів українського поета, яких у Празі з 1900 року вийшло десять. Одне це порівняння засвідчує важливість книги "Думи мої" для інтенсивнішого розвитку літературних зв'язків між Словаччиною та Україною і для зростання шевченкознавчих наукових досліджень.
М.Мольнар у монографії подає дуже цікаві матеріали, пов'язані із історією захоплень творчістю Кобзаря двох перекладачів Ю.Кокавця і Р.Бртаня. Ю.Кокавець дістав книгу з баладами Т.Шевченка від одного з солдатів Радянської Армії. У 1947 р. спробував їх прочитати, хоч не знав навіть про існування української літературної мови. І тільки з допомогою російської мови, яку вивчав у школі, йому удалось трохи розібратись в суті балад. Ю.Кокавець підкреслював, що завдяки цій випадковості і приятелям-українцям, які проживали в Словаччині, йому пощастило ближче познайомитись з поезією "найбільшого з Кобзарів".97
Якраз цьому молодому переклачеві Словацьке видавництво художньої літератури доручило здійснити переклад поетичних творів Тараса Шевченка. Детальний проект для тритомного видання у 1956 р. запропонував Михайло Мольнар.
Раніше від Ю.Кокавця тільки Р.Бртань мав намір перекласти усього "Кобзаря", про що писав у одній зі своїх статей. Виявляється, ще в листопаді 1949 р. він мав чимало особисто здійснених перекладів творів Т.Шевченка, написаних ним до 1847 р. Пропонував ці переклади кільком видавництвам. Різні несприятливі обставини, зокрема неможливість знайти кваліфікованого рецензента, різна бюрократична тяганина звели нанівець благородні спроби Р.Бртаня. Лиш окремі вірші Т.Шевченка удалось йому опублікувати в періодичній пресі. Ці невдачі не перекреслюють його великих заслуг у справі популяризації імені і творчості українського поета у Словаччині протягом після воєнних років.
Подібний тернистий шлях у популяризації творчості Т.Шевченка пройшли в минулому і чеські перекладачі. Зокрема чеській поетесі Ружені Єсенській, яка здійснила переклади першого видання в Чехії вибраних творів Кобзаря, довелося чекати майже 9 літ, поки воно було видруковано у видавництві Чеської Академії 1900 р.98
М.Мольнар відзначає високий рівень художнього перекладу усього першого тому "Думи мої", який виконав лиш один перекладач – молодий поет Ю.Кокавець. Та ще й зумів і у словацькому "вбранні" залишити Т.Шевченка самим собою. Таку плідну і якісну творчу роботу перекладач міг виконати завдяки досконалому знанню рідної мови і хорошому володінню мовою українською. Йому пощастило воїстину з любов'ю зробити близькими та зрозумілими словацьким читачам народну співучість та громадянський характер Шевченкових віршів.99
М.Мольнар завершує своє дослідження проблеми "Шевченко і словаки" 1959 роком. До неї він звертався і пізніше, зокрема в монографії "Словаки і українці", кількох невеликих статтях. Через адміністративну роботу (очолював інститут світових мов та літератур) та хворобу не зміг продовжити грунтовну розробку цієї теми.
Але й ті добротні матеріали, які підібрані і проаналізовані дослідником у монографії "Тарас Шевченко у чехів та словаків", дають чудову можливість простежити той нелегкий шлях, який пройшли твори геніального українського поета в словацькій перекладній літературі від часу появи першого перекладу до видання збірки "Думи мої".
Ті статті, які з'являлись в періодичній пресі, теж показують рівень оцінки і зацікавленості іменем українського будителя. Автор подає грунтовну і шанобливу характеристику безкорисливої роботи тих діячів словацької культури, які в нелегких умовах створювали позитивний імідж Шевченка в Словаччині.
ВИСНОВКИ
Впродовж останніх чотирьох десятиліть Михайло Мольнар був провідним дослідником українсько-чесько-словацьких літературних зв'язків. Його ім'я добре знане як в Україні, так в Чехії і Словаччині. Він автор понад 500 друкованих праць українською, чеською, словацькою мовами, значна частина з яких на підставі першоджерел присвячена і висвітленню найрізноманітніших аспектів словацько-українських літературних взаємин.
Праці М.Мольнара, які розглянуті в обох розділах пропонованої дипломної роботи, показали на основі численних використаних матеріалів непросту картину зародження і поступової тривалої еволюції словацько-українських літературних стосунків. З них ми довідуємось, що серйозною проблемою ще протягом XIX і навіть в XX столітті було визнання у Словаччині ідентичності українського народу і окремішності його культури взагалі та літератури й мови зокрема. Велику заслугу у науковому обгрунтуванні існування українського народу як окремої етнічної одиниці і самобутності його мови відіграв видатний словацький вчений-славіст П.Й.Шафарик, зокрема в працях "Історія слов'янської мови та літератури за всіма наріччями" і "Слов'янський народопис". Цим він викликав у певній мірі інтерес своїх співвітчизників до мови, літератури, фольклору українців.
Протягом 30-40-х років ХІХ ст. набули поширення українські народні пісні, які дали словакам хоч якусь можливість пізнати український народ. М.Мольнар доводить, що вони мали вплив і на оригінальну творчість поета Сама Халупки, зацікавили і видатного словацького просвітителя Людовіта Штура.
Лише у 1851 р. завдяки И.Гурбану в словацькому журналі з'явився перший науковий огляд історії української літератури. А першим перекладеним твором української літератури, перекладеним на словацьку мову аж у I860 р., була поезія "Запорожець" мало відомого українсько-польського поета Т.Падури. Лише у 1881 р. в словацькому "вбранні" з'явилася поезія Т.Шевченка "Садок вишневий коло хати". М.Мольнар зробив цінне відкриття, що першим окремим виданням з української художньої прози у Словаччині була повість Ю.Федьковича "Три, як рідні брати" (1885 р.). Від початку XX ст. і до 1914 р. завдяки зусиллям чеського літературознавця Ф.Вотруби, який у 1903 р. переїхав до Словаччини, словацька перекладна література поповнилась творами І.Франка, В.Стефаника, Б.Лепкого, А.Чайковського.
М.Мольнар, як талановитий вчений-аналітик, вперше грунтовно прослідкував і охарактеризував на основі солідної джерельної бази шляхи проникнення творчості Т.Шевченка і відомостей про нього у Словаччину з 2-ї половини XIX ст. і до кінця 50-х років XX ст. Наводить численні статті про Кобзаря з належною їх оцінкою. Без найменшого політизування і навіть згадки про "провідну силу в суспільстві", він показує посилення розвитку Шевченкіани в Словаччині, вагомим здобутком якої стала підготовка і видання тритомника поезій. Особливо завдяки двом перекладачам-ентузіастам - Ю.Кокавцю і Р.Бртаню - творчість українського поета стала поширенішою серед словацького народу, незважаючи навіть на пасивність і незацікавленість видавництв та преси.
Матеріали праць М.Мольнара про словацько-українські літературні стосунки наводять нас на деякі не дуже оптимістичні роздуми. Вони переконують у тому, що взагалі справа пропагації української літератури в Словаччині була і в XX ст. до кінця 50-х років була на неналежному рівні. Здійснювались лиш окремі заходи, зокрема у зв'язку з ювілеями, і то завдяки окремим ентузіастам. В цьому плані якраз багато робив сам М.Мольнар. Видавництва та преса навіть не ознайомлювали систематично своїх читачів з найважливішими подіями літературного життя в Україні. Українська література - рідкісний гість в різних періодичних словацьких виданнях. Була слабкою і пропагаційна діяльність самих українців. Вони не виявляли достатнього зацікавлення у публікуванні перекладів кращих літературних досягнень свого народу і в справі налагоджування ділових літературних контактів. У самих словацьких видавництвах не було такого працівника, який би сам був грунтовно ознайомлений з українською літературою і володів українською мовою. На філософському факультеті Університету ім. П.Й.Шафарика в Пряшеві українську мову вивчають лише українці Східної Словаччини. Це цілком природно і закономірно. Але потрібно, щоб в Словаччині були і знавці української мови та літератури із словаків.
Звичайно, не можна перекреслювати усе те позитивне, чого було досягнуто невеликим загоном літературознаців і перекладачів на ниві словацько-українських літературних зв'язків. Але невірно було б не бачити сучасний стан речей таким, який він є.
Обидві культури, і в минулому, і в сучасному, багаті на здобутки, які варто вивчати. В житті й культурному розвитку обох народів, і в минулому, і в сучасному, немає нічого такого, що перешкоджало б їм зрозуміти один одного. І коли, як не тепер, за умов існування незалежних сусідніх слов'янських держав, розширити ширші стосунки не тільки в суспільно-політичному, економічному, а і в літературному житті? В книжкових магазинах Словаччини взагалі немає української художньої літератури, бо вона туди не поступає. Жодна із українських установ в Східній Словаччині не дістає з України регулярно якогось часопису. А передплата - дуже дороге задоволення. Річна передплата "Літературної України" до 180, а "Культури і життя" - до 190 американських доларів!
Це питання мало б надійно вирішитись на міждержавному рівні. Адже і в Україні можна згідно каталогу передплатити лиш одну газету словацькою мовою - "Господарські новини". Так, наприклад, річна передплата - "Літературної України" понад 2 200 гривень! Консульство України у Пряшеві мало би мати свій Український дім, до якого вели б зв'язки з України: культурні, торгові,економічні.
1 Шевчук В. Сучасні українсько-чехословацькі літературні зв'язки. К., 1963.
2 Гайдай М. Чехословацько-українські взаємини в сучасній фольклористиці.
К., 1963.
3 Павелко В. Дружба народів - дружба культур. Українська РСР у радянсько-чехословацькому культурному співробітництві 1945-1970 рр.
К., 1973.
4 Мольнар-Мундяк І. "Віковічна дружба двох братніх літератур." (Із історії словацько-українських літературних зв'язків). Журн."Прапор", 1958, ч. 9. С.104-111.
5 Bobek W. Poznamky o maloruskych dumach a ich ohlasoch v slovenskej literature. In: Slovensko a Slovanstvo. Bratislava 1936. S. 85-99.
6 З історії чехословацько-українських зв'язків. Присвячується 100-літтю з дня народження Івана Франка. Братіслава, 1959.
7 Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків. Пряшів. 1961.
8 Михайло Мольнар. 50. Братіслава - Пряшів. 1980. С.3-4.
9 Мольнар М. Зустрічі культур. З чехословацько-українських взаємовідносин. Братіслава - Пряшів. 1980.
10 Кочур Г.. Видано в Пряшеві. - Всесвіт. 1962, ч.7. С.72-74; Шабліовський Є. М.Мольнар. Тарас Шевченко у чехів та словаків, Пряшів. 1961. -Література в школі. 1962. ч.5. С.79-83; Коновалов Г. У чехів та словаків. - Літературна Україна, 13.03.1962; Субота І. Шевченко у чехів та словаків. - Радянське літературознавство. 1963, ч.4. С.147-149; Ткаченко М. Шевченко у чехів та словаків.- Жовтень, 1963, ÷.4. С.132-133;,Шевчук В. М.Мольнар. Словаки і українці. - Радянське літературознавство. 1966, ч,6. С.87-88; Мишанич 0. М.Мольнар. Словаки і українці. - Архіви України. 1967. ч.3. С.84-85; Дзира Я. М.Мольнар. Словаки і українці. - Український історичний журнал..1967, ÷.4. С.143-146. Скрипка В. Книга про словацько-українські літературні взаємини. - В кн.: Слов'янське літературознавство і фольклористика. Вип.3. К., 1967. С.194-197.
11 Десять років української літератури в Словаччині. - Вітчизна. 1956, ч.1. С.165-167; В чеських та словацьких перекладах. -Літературна газета, 29.01.1957; Несумлінне тлумачення літературних зв'язків. -Літературна газета, 26.02.1957; Братні зв'язки. - Літературна газета, 12.03.1957; Співпраця двох братніх літератур. - Вітчизна. 1957, ч.5. С.181-185; Нові переклади творів Івана Франка в Чехословаччині. - Жовтень. 1958, ч.3. С.152-153; Словаччина шанує пам'ять Шевченка. - Літературна газета, 11.08.1959; Чеська та словацька література в українських перекладах. - Вітчизна. 1960, ч.5. С.201-205; Твори Івана Котляревського в чеських і словацьких перекладах. Лист з Чехословаччини. - Літературна газета, 15.09.1955; Зростають чехословацько-українські зв'язки. -Радянська культура, 15.06.1955; Твори словацьких письменників - українському читачеві. - Літературна газета, 30.01.1962; Україністика в Чехословаччині. - Літературна Україна, 18.08.1964; Іван Котляревський серед чехів та словаків. - Літературна Україна, 19.09.1969; "Заповіт" Т.Г.Шевченка в Чехословаччині. - Всесвіт. 1976, ч.3. С.170-173.
12 Мольнар М. Словаки і українці... С.17.
13 Pankevic I. Presovski Ukrainci a Ukrajina v minulosti. In: Vecna druzba. Sbornik praci k tristemu vyroci opetneho sjednoceni Ukrajiny z Ruskem. Praha 1955. S.237-250.
14 Harasim L. K socialnym a kultyrnym dejinam Ukrajincov na Slovensku od roku 1867. Bratislava 1961.
15 Мольнар М. Словаки і українці... С.18.
16 Там само.
17 Мишанич 0. Література Закарпаття ХVІІ-ХVІІІ століть. К., 1964.
С.26-27.
18 Мольнар М. Словаки і українці... С.18.
19 Там само, с.21-22.
20 Мольнар М. Словаки і українці... С.22-23.
21 Мольнар М. Словаки і українці... С.24.
22 Там само, с.24-25.
23 Там само, с.25.
24 Франко І. Зібрання творів у п'ятидесяти томах. Том 29. К., 1985.
25 Мольнар М. Словаки і українці... С.29
26 Safarik P.J. Dejiny slovanskeho jazyka a literatury vsetkych nareci. Bratislava 1963.
27 Мольнар М. Словаки і українці... С.29.
28 Белинский В. Полное собрание сочинений. Том 5. -М., 1954. С.177.
29 Переклад на українську мову здійснено із чеського видання книги:
Safarik P.J. Slovansky naroopis. Praha 1955. S.37-38.
30 Белинский В. Полное собрание сочинений. Том 5. М., 1954. С.287-288.
31 Мольнар М. Словаки і українці... С.36-37.
32 Шевченко Т. Повне зібрання творів у десяти томах. Т.1. К., 1951 С.375.
33 Мольнар М. Словаки і українці... С.38.
34 Там само, с.38-39.
35 Мольнар М. Словаки і українці... С.38-39.
36 Там само, с.39.
37 Там само с.39.
38 Мольнар М. Словаки і українці... С.40-41.
39 Мольнар М. Словаки і українці... С.42.
40 Там само, с.44.
41 Там само, с.57-58
42 Мольнар М. Словаки і українці... С.57
43 Там само, с.62.
44 Там само, с.63-64.
45 Мольнар й. Словаки і українці... С.67.
46 Мольнар М. Словаки і українці... С.77
47 Там само, с.78.
48 Там само.
49 Мольнар М. Словаки і українці... С.80.
50 Там само.
51 Там само, с.83.
52 Мольнар М. Словаки і українці... С.83-84.
53 Там само, с.84.
54 Мольнар М. Словаки і українці... С.100.
55 Там само.
56 Там само, с.103.
57 Мольнар М. Словаки і українці... С.85.
58 Там само, с.87.
59 Там само, с.105-106.
60 Мольнар М. Словаки і українці... С.106.
61 Там само, с.110-111.
62 Міжслов'янські літературні взаємини. Вип.1. К., 1958. С.288-305.
63 Дукля. 1956, ч.2. С.73-92.
64 З історії чехословацько-українських зв'язків. Братіслава 1959.
-С.678-679.
65 Вітчизна. 1960, ч.5. С.201-205.
66 Наша культура. Варшава. 1961, ч.3. С.9.
67 Slovanske studie. Y. Bratislava 1962. S.193-204.
68 Ceskoslovenske prednasky pro V1. mezinarodni sjezd slavistu v Praze.
Praha 1968. S.317-321.
69 Літературна Україна, 19.09.1969.
70 Slavica slovaca. 1971, c.2. S.126-142.
71 Slavica slovaca. 1973. c.2. S.200-206.
72 Дукля. 1974, ч.2. С.37-56.
73 Slavica slovaca. 1975. c.2. s.156-168.
74 Нове життя, 27.08.1976
75 Дружно вперед. 1975, ч.9. С.20.
76 Studia akademica slovaca 7. Bratislava. 1978. S.307-320.
77 Дружно вперед. 1979, ч.12. С.20-21.
78 Михайло Мольнар - 50. Братіслава - Пряшів. 1980. С.6.
79 Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків. Пряшів.1961.С.239.
80 Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків... С.240.
81 Там само, с.241.
82 Там само, с.242-243.
83 Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків.. С.243-244.
84 Там само, с.247.
85 Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків... С.248.
86 Там само, с.249.
87 Там само, с.250.
88 Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків... С.251.
89 Там само, с.255-256.
90 Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків... С.257.
91 Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків... С.258.
92 Там само, с.258-259.
93 Там само, с. 267.
94 Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків... С.267.
95 Там само, с.268.
96 Там само, с.269.
97 Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків... С.271.
98 Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків... С.272.
99 Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків... С.273.
56
PAGE 1