Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Теорія фізичного виховання як наука розкриває суть завдань, які повинні бути вирішеними у процесі фізичного виховання, визначає принципові підходи, ефективні засоби і методи реалізації цих завдань, з’ясовує і розробляє оптимальні форми побудови процесу фізичного виховання з врахуванням етапу вікового розвитку людини, умов життєдіяльності.
Місце науки у системі знань визначається, насамперед, її предметом.
Предметом ТФВ є загальні закономірності функціонування і розвитку ФВ. Процес ФВ (за Б. М. Шияном) трактується з 2-х сторін:
ТФВ є інтегральною наукою, оскільки вивчає процес формування організму і вплив на нього рухової активності та процес формування свідомості і вплив на неї соціального середовища.
Предмет вивчення ТФВ у практиці наукових досліджень представлений у вигляді об’єкта і суб’єкта.
Об’єкт дослідження – певний педагогічний фактор, що вивчається.
Суб’єкт дослідження – людина, в якої вивчають реакцію на ті зміни, що вносяться до навчального процесу.
Крім теорії, процес ФВ вивчають інші науки, які можна поділити на дві групи:
1. Суспільні дисципліни (дисципліни гуманітарного характеру): соціологія, історія і організація фізичної культури, психологія і педагогіка, управління і економіка фізичного виховання.
2. Природничі дисципліни (біологічні): анатомія, фізіологія, біохімія, медицина і гігієна, біомеханіка, лікарський контроль та ін.
Особливо тісні контакти теорії і методики фізичного виховання з усіма спортивно-педагогічними дисциплінами.
Методика фізичного виховання – спеціальна галузь педагогіки; упорядкована сукупність методів, методичних прийомів, засобів і форм фізичного виховання.
Отже, ТіМФВ як наукова дисципліна – наука про загальні закономірності, які визначають зміст і форми побудови фізичного виховання як педагогічно-організованого процесу у системі виховання людини.
ТіМФВ як навчальна дисципліна – основний загальнотеоретичний профілюючий предмет професійної освіти фахівців з фізичного виховання і спорту.
Знання ТіМФВ є ведучою умовою розвитку його педагогічного мислення, творчого вирішення проблем фізичного виховання на будь-яких його рівнях.
Предметом вивчення ТФВ є встановлення загальних закономірностей фізичного виховання як соціального явища.
Предметом вивчення методики ФВ є встановлення закономірностей фізичного виховання і реалізація загальних закономірностей в педагогічному процесі, який має конкретну спрямованість.
Закономірності ФВ, які виражаються через спеціальні методи пізнання і перетворення фізичного стану людини складають одну з головних методологій – методологію ФВ. Теорія і методика фізичного виховання як навчальна дисципліна забезпечує методологічну підготовку в сфері фізичного виховання. Все це обумовило створення двох навчальних дисциплін під одною назвою ТіМФВ. По характеру предметів вивчення вона входить в систему педагогічних наук.
2) Система фізичного виховання. Науково-методичні основи
Система фізичного виховання — це історично обумовлений тип соціальної практики фізичного виховання, який включає телеологічні, науково-методичні, програмово-нормативні та організаційні елементи (основи), що забезпечують фізичне виховання громадян.
Кожній суспільній формації притаманна своя система фізичного виховання, рівень розвитку якої обумовлений рівнем матеріальної і духовної культури суспільства. Розвинені (завершені) системи фізичного виховання формуються при достатньо високому рівні матеріальної і духовної культури. Якщо в системі відсутні певні елементи та належні матеріальні засоби, причиною яких є невисока культура суспільства, то її можна назвати елементарною.
Система фізичного виховання тісно пов'язана з системами освіти, охорони здоров'я, оборони, матеріального виробництва, культури, науки і розвивається під впливом змін, що відбуваються в них.
Система фізичного виховання входить до суспільного виробництва і впливає на нього опосередковано через суб'єкта виробничих відносин — людину. Вона задовольняє не тільки біологічні потреби в рухах, але і соціальні (формування особи, вдосконалення суспільних відносин). Зрозуміло, що, підпорядковуючись біологічним законам, при достатній руховій активності фізичний розвиток особи може здійснюватись природним шляхом без педагогічного втручання в цей процес. Але рівень рухової активності сучасної людини недостатній для забезпечення належного рівня її фізичних можливостей. Лише система фізичного виховання, реалізуючи свої специфічні функції, може цілком задовольнити потреби людей в руховій активності, забезпечивши їм високий рівень здоров'я і фізичної дієздатності.
Реалізуючи свої педагогічні функції, система фізичного виховання здатна також вирішувати завдання морального, естетичного, інтелектуального розвитку, досягаючи успіху там, де виявляються неефективними інші системи.
Разом з тим, у самій системі фізичною виховання віддзеркалюється все те, що пов'язане з соціальним, економічним і духовним життям суспільства. Чим вищий рівень соціально-економічного розвитку суспільства, тим повніші цінності фізичної культури в житті його громадян, вища частка національного доходу, що використовується на фізичне виховання, вищий рівень здоров'я і довголіття людей.
Будучи частиною (підсистемою) системи виховання, національна система фізичного виховання сама складається з ряду взаємопов'язаних частин, окремих систем фізичного виховання, які відображають особливості фізичного виховання різних груп населення.
У цьому зв'язку для нас особливий Інтерес становить система фізичного виховання дітей, спрямована на їх всебічне фізичне вдосконалення. Реалізуючи цю головну функцію системи, вчитель повинен сформувати систему фізичного виховання конкретного колективу школи. Для цього він, насамперед, відповідно до статті 12 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", повинен визначити зміст, форми і засоби рухової активності учнів, враховуючи місцеві умови та їх інтереси і запити. Далі необхідно визначити методи проведення занять з фізичної культури та організувати позанавчальну фізкультурно-спортивну роботу за участю позашкільних навчально-виховних закладів; громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості.
Українська національна система фізичного виховання має глибокі Історичні корені. Найповнішого розвитку в історичному аспекті вона досягла в запорізькій Січі, де особлива увага приділялась фізичному вихованню дітей і підлітків у січових церковних школах.
Сучасна система фізичного виховання базується на широкому комплексі наукових даних, що є передумовою розуміння і раціонального використання законів, яким підпорядковане фізичне виховання. Науково-методичну основу системи фізичного виховання утворюють суспільні (історія й організація фізичної культури, соціологія спорту та ін.), природничі (прикладно-спеціалізовані розділи анатомії, фізіології, біохімії, біофізики, гігієни, медицини та ін.) та психолого-педагогічні (психологія фізичного виховання та ін.) науки, які безпосередньо обслуговують практику фізичного виховання. Вони сформувались і розвиваються разом з практикою фізичного виховання завдяки діяльності спеціалізованих наукових закладів і лабораторій, кафедр фізичного виховання ВНЗ і спеціальних кафедр вищих фізкультурних навчальних закладів, аспірантур і докторантур, що готують науково-педагогічні кадри.
Розповсюдження науково-методичної інформації реалізується через видання спеціальної літератури (монографій, підручників, посібників, рекомендацій, збірників тощо); проведення наукових, науково-методичних та науково-практичних конференцій і виставок; періодичну пресу (газети, журнали, інформаційні бюлетені, реферативні журнали тощо).
На сучасному етапі перед вітчизняною наукою стоїть складне завдання: всебічно дослідити закономірності розвитку фізичної культури і спорту в період побудови Української незалежної держави і на цій основі розробити науковий проект подальшого вдосконалення української національної системи фізичного виховання. Вирішенню цього складного завдання сприяє: секція "Фізичне виховання та спорт" Української Академії наук національного прогресу; мережа регіональних науково-методичних центрів та розробка міжгалузевої тематики наукових досліджень у фізкультурно-спортивній діяльності, передбачених Державною програмою розвитку фізичної культури і спорту в Україні; успішне функціонування Олімпійської академії України: активна робота науково-методичної ради з фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки України.
3)Мета та завдання ФВ дорослого населення.
Як вже було зазначено у розгляді 1 питання лекції, мета і завдання ФВ в тому числі і ФВ дорослого населення, соціально обумовлені. Соціальні установи щодо керованого суспільством процесу ФВ в Україні знайшли своє відображення у Законі України “Про фізичну культуру і спорт” (ст. 1,2,9,12,26), Цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання - здоров’я нації”, що є державною програмою розвитку ФКіС на 1999-2005 роки. Згідно вказаних правових актів ФВ повинно забезпечити зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових, та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості.
Цільові установки суспільства находять своє відображення у вимогах до ФВ, стосовно певних контингентів населення. Так, Цільова комплексна програма “Фізичне виховання - здоров’я нації” передбачає головним завданням ФВ у виробничій і соціально побутовій сфері створення умов для широких верств населення для збереження здоров’я, післятрудового відновлення, змістовного дозвілля та активного відпочинку. Перед ФВ населення із специфічними професійними характеристиками (військовослужбовці, особовий склад правоохоронних органів, прикордонних військ та інших військових формувань) ставиться завдання безумовного забезпечення фізичної і психологічної готовності контингенту до бойової і службової професійної діяльності. Перед ФВ населення із специфічними фізичними характеристиками (інваліди) ставиться завдання зміцнення фізичного і духовного здоров’я, реабілітації втрачених функцій, адаптації різних форм ФВ відповідно до потреб інвалідів (1).
Враховуючи соціальну та біологічну обумовленість процесу ФВ дорослих можна зазначити наступні загальні його завдання:
4)Характеристика завдань фізичного виховання, визначення ознак, що поділяють їх на різні групи.
.Мета та завдання ФВ дорослого населення.
Як вже було зазначено у розгляді 1 питання лекції, мета і завдання ФВ в тому числі і ФВ дорослого населення, соціально обумовлені. Соціальні установи щодо керованого суспільством процесу ФВ в Україні знайшли своє відображення у Законі України “Про фізичну культуру і спорт” (ст. 1,2,9,12,26), Цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання - здоров’я нації”, що є державною програмою розвитку ФКіС на 1999-2005 роки. Згідно вказаних правових актів ФВ повинно забезпечити зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових, та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості.
Цільові установки суспільства находять своє відображення у вимогах до ФВ, стосовно певних контингентів населення. Так, Цільова комплексна програма “Фізичне виховання - здоров’я нації” передбачає головним завданням ФВ у виробничій і соціально побутовій сфері створення умов для широких верств населення для збереження здоров’я, післятрудового відновлення, змістовного дозвілля та активного відпочинку. Перед ФВ населення із специфічними професійними характеристиками (військовослужбовці, особовий склад правоохоронних органів, прикордонних військ та інших військових формувань) ставиться завдання безумовного забезпечення фізичної і психологічної готовності контингенту до бойової і службової професійної діяльності. Перед ФВ населення із специфічними фізичними характеристиками (інваліди) ставиться завдання зміцнення фізичного і духовного здоров’я, реабілітації втрачених функцій, адаптації різних форм ФВ відповідно до потреб інвалідів (1).
Враховуючи соціальну та біологічну обумовленість процесу ФВ дорослих можна зазначити наступні загальні його завдання:
Засоби фізичного виховання як складові даного педагогічного процесу. Аналіз підходів до класифікації засобів фізичного виховання, та ознак цих класифікацій.
Термін "засіб" походить від слова "середній", "серединний". Засіб — це те, що створене людиною для досягнення певної мети. До засобів фізичного вдосконалення відносять фізичні вправи, природні сили природи і гігієнічні чинники.
^ Фізичні вправи - це основний і специфічний засіб фізичного виховання, особливий вид рухової діяльності, за допомогою якого здійснюється направлена дія на того, що займається
^ Фізичні вправи — рухові дії, за допомогою яких вирішуються освітні, виховні завдання і завдання фізичного розвитку. Багатократне виконання рухових дій складає фізичну діяльність.
Природні сили природи, чинники гігієни є допоміжними засобами. З їх допомогою повніше і краще використовується основний засіб, створюються умови для ефективного впливу фізичних вправ на тих, що займаються, а також успішної організації і проведення занять. Основні і допоміжні засоби фізичного виховання повинні застосовуватися в єдності.
При виконанні окремо взятої фізичної вправи практично неможливо досягти педагогічних цілей і розвиваючого ефекту. Необхідне багатократне повторення вправи (наявність рухової діяльності) з тим, щоб удосконалити рух або розвинути фізичні якості. При цьому рухова діяльність супроводжується цілим поряд процесів, що відбуваються в організмі, і явищ (біохімічних, фізіологічних, психічних, інтелектуальних і ін.):
Адаптаційний ефект Ефект сліду Терміновий руховий ефект Рухова діяльність
Виконання фізичних вправ активує діяльність різних систем і функцій організму і тим самим залишає свій "слід" (ефект) в організмі людини. В процесі багатократного повторення дій рухові ефекти "слідів", згідно теорії адаптації, накопичуються і сприяють процесу морфологічного, функціонального розвитку організму і соціально-психологічного розвитку особи тих, що займаються. Ж.Б. Ламарк сформулював закон вправ так: робота будує орган в міру його вживання. Проте дія руху на організм не обмежується розвитком його тілесних і духовних здібностей.
У тій мірі, в якій рух впливає на організм і особу людини, сам організм за допомогою вправ будує свої рухи. Цю другу сторону закону вправи — "організація визначає і будує функцію у міру її виконання" — вперше сформулював Д. Дідро. Науково, ще в 1947 р., її обґрунтував Н.А. Бернштейн, який показав, що з кожним новим рівнем нейрофізіологічної організації, що виникла у зв'язку із зміною умов життю, з'являється можливість реалізації неіснуючих раніше форм рухових дій.
При цьому організм будує свої рухи не тільки, як затверджував Ж.Б. Ламарк, в порядку простого повторення і накопичення ефекту вправи, а шляхом модифікованого повторення і відбору найбільш раціональних способів рішення виниклих рухових задач.
Виділяють різні види ефектів, що виникають в організмі і психіці людини в результаті застосування фізичних вправ:
Одночасно фізичні вправи розглядаються і як метод навчання і виховання.
Найважливіша ознака фізичних вправ як методу — повторюваність їх застосування, що дозволяє педагогові надавати необхідну дію на тих, що займаються.
За допомогою фізичних вправ, з одного боку, здійснюється біологічна дія на організм людини, змінюється його фізичний стан, з іншої - відбувається передача суспільно-історичного досвіду одного з видів фізичної діяльності, тобто здійснюється соціальна дія
Характерною рисою фізичних вправ є те, що вони пов'язані з активною руховою діяльністю людей. Фізичні вправи є цілеспрямованими і свідомими діями, вони пов'язані з рядом психічних процесів, з уявленням про рухи, розумовою роботою, переживаннями, розвивають інтереси і відчуття, волю і характер і є, таким чином, одним із засобів духовного розвитку людини. Фізичні вправи можна розглядати як один з показників єдності фізичної і психічної діяльності людини. Вони впливають не тільки на організм, але і на особистість тих осіб, що займаються.
Окрім фізичних вправ, які історично виділилися з трудової, бойової і побутової діяльності (ходьба, біг, лазіння, стрибки, метання, перенесення вантажів, плавання і т.д.) і умовно називаються "природними", існують вправи, спеціально створені в процесі розвитку теорії і практики фізичного виховання. Це так звані аналітичні вправи, вживані для навчання основам руху, створення "школи руху", розвитку основних фізичних здібностей (якостей), рішення спеціальних педагогічних і лікувальних задач.
Сюди відносять вправи на більшості гімнастичних снарядах, вправи з різноманітними снарядами і предметами і ін. Характерною особливістю цієї групи фізичних вправ є їх вельми значна абстрагованість від рухів і дій, що зустрічаються в практичному повсякденному житті.
Оскільки фізичні вправи виникли на основі трудових дій, вони мають багато спільних рис. Ця спільність виражається в схожості їх біомеханічних, фізіологічних і біохімічних механізмів. Проте це не може служити основою для ототожнення фізичних вправ і праці: між ними є принципова відмінність. Як відомо, праця є процес, що здійснюється між людиною і природою. Змінюючи зовнішню природу, людина пристосовує її до своїх потреб. Але, діючи на природу і змінюючи її, людина в процесі праці змінює і саму себе. Проте дія фізичної праці на людину в процесі виробництва є супутнім чинником, підлеглим закономірностям розвитку виробництва. Кажучи про фізичну працю, слід враховувати не тільки власне рухову діяльність, м'язові зусилля, що здійснюються в процесі роботи, але і ту нервову напругу, психічні, вольові прояви, якими супроводжується виконання виробничих рухів.
Що ж до фізичних вправ, то їх дія, як вже було сказано, направлена на природу самої людини і визначається закономірностями процесу фізичного вдосконалення. За допомогою фізичних вправ і здійснюється направлена дія на людину для розвитку її фізичних і духовних здібностей. В окремих випадках у поєднанні з фізичними вправами, фізична праця, що проводиться в сприятливих умовах зовнішнього середовища (робота в лісі, в полі і т.д.), з певним дозованим навантаженням, може виступати як допоміжний засіб фізичного вдосконалення. Але використовувана таким чином, вона вже підкоряється цілям фізичного виховання, міняється її суть і спрямованість.
Отже, фізичні вправи можна визначити як рухову діяльність, здійснювану за законами фізичного вдосконалення особи.
^ Чинники, що визначають дію фізичних вправ
Фізичні вправи впливають не тільки на м'язи людини. Вони чинять на неї багатобічну і глибоку дію. При виконанні фізичних вправ в організмі що займається здійснюється цілий ряд фізіологічних, психічних, біохімічних і інших процесів, які викликають відповідні зміни як в руховій, так і у вегетативній сферах. Систематичне застосування фізичних вправ удосконалює діяльність всіх органів і систем, сприяє позитивним перебудовам в роботі організму. Крім того, фізичні вправи є найважливішим засобом попередження захворювань і боротьби з ними.
Але фізичні вправи, якщо вони застосовуються без урахування закономірностей фізичного виховання, можуть дати негативний ефект, заподіяти шкоду. Тому педагог повинен знати і враховувати вплив фізичних вправ в конкретних умовах, маючи на увазі, що організм людини — це єдине ціле і що будь-який рух викликає діяльність багатьох його органів і систем і надає на нього загальну і цілісну дію.
^ Найбільш загальним чинником, що обумовлює раціональну дію фізичних вправ, є педагогічно правильне керівництво заняттям, доцільність методики навчання і виховання.
Крім того, велику роль грають зовнішні і внутрішні чинники.
Індивідуальні особливості тих, що займаються (вікові, статеві, стан здоров'я і фізичного розвитку, рівень розумової, етичної, фізичної і емоційної підготовленості, режим праці, навчання, відпочинку, побуту). Одна і та ж фізична вправа (біг, стрибки, метання і т.п.) залежно від індивідуальних особливостей надає різний ефект. Так, фізична підготовка (загальна і спеціальна) у спортсменів різної кваліфікації неоднакова, тому навантаження, середнє для майстра спорту, буде максимальним для спортсменів нижчих розрядів.
Значну роль грають особливості самих фізичних вправ, тобто їх складність, новизна, емоційність, спрямованість, техніка, величина навантаження і т.д. Вправи, виконані неохоче, недбало, без зусилля, не можуть мати такий же вплив на тих, що займаються, як вправи, виконані свідомо і активно.
^ До особливостей зовнішніх умов відносяться метеорологічні, рельєф місцевості, якість устаткування, гігієнічна стани місць занять і ін.
Кваліфікація педагога. Педагог зобов'язаний знати основні наукові положення про працездатність людини, закономірність адаптації організму до фізичних навантажень і ін. Правильний і постійний облік чинників, що визначають вплив фізичних вправ, дасть педагогові можливість методично раціонально організовувати і проводити заняття, успішно вирішуючи задачі фізичного виховання.
^ Класифікація фізичних вправ
Класифікація фізичних вправ - це розділення їх на групи (класи) відповідно до певної класифікаційної ознаки. За допомогою класифікації вчитель, викладач, тренер можуть визначати характерні властивості тих або інших фізичних вправ, їх освітньо-виховний потенціал, а отже, більш цілеспрямовано і ефективно підбирати ті вправи, які в більшій мірі відповідають вирішенню конкретних педагогічних задач, індивідуальним і віковим особливостям тих, що займаються, характеру фізкультурної діяльності і умовам проведення занять.
В даний час відомо більше 300 класифікацій фізичних вправ (Наталов, 1976). У зв'язку з тим, що теорія і практика фізкультурної освіти безперервно збагачується новими даними, класифікації не залишаються незмінними. Проблема вдосконалення класифікації полягає в тому, щоб систематизувати все різноманіття існуючих фізичних вправ, виходячи з об'єктивних можливостей, що представляються ними для формування фізичної культури особи в цілому і окремих її компонентів. Важливо також і те, щоб в класифікації передбачалася можливість появи і прогнозування нових форм фізичних вправ.
Слід мати на увазі, що кожна фізична вправа володіє не одним, а декількома характерними ознаками. Тому одна і та ж вправа може бути представлена в різних класифікаціях.
У зв'язку з цим не може бути створено придатної для кожного випадку єдиної класифікації вправ.
Найбільш поширені класифікації фізичних вправ:
5. Класифікація вправ, побудована по переважній дії на розвиток окремих м'язових груп.
Розглянемо їх.
1. Класифікація вправ по переважній цільовій спрямованості їх використання. За цією ознакою вправи підрозділяються на загально-розвивальні, професійно-прикладні, спортивні, відновні, рекреаційні, лікувальні, профілактичні і ін. У свою чергу, залежно від значущості їх у відповідному виді фізкультурної діяльності, вони можуть мати різні різновиди. Наприклад, спортивні вправи підрозділяються на змагальні, спеціально-підготовчі і загально-підготовчі.
Змагальні вправи - рухові дії, які є предметом спортивної спеціалізації і виконуються відповідно до правил змагань по даному виду спорту. Спеціально-підготовчі вправи — це вправи, що представляють ті або інші варіанти вправи змагання. Обов'язковою ознакою цих вправ є істотна схожість з дією змагання як формою, так і за характером прояву зусиль. Загально-підготовчі вправи — це всі решта вправи, що включаються в спортивне тренування і слугують, перш за все, засобами загальної підготовки спортсмена.
^ 6. Класифікація вправ за особливостями режиму роботи м'язів. При цьому виділяють динамічні вправи, якщо в процесі виконання якої-небудь дії м'язи скоротившись, коротшають або подовжуються; статичні (ізометричні), при виконанні яких довжина м'язів при скороченні залишається незмінною; комбіновані, тобто одночасно поєднуючі обидва режими роботи м'язів.
Крім вказаних класифікацій існують і інші класифікації вправ: по дії на різні системи і функції організму (на розвиток органів дихання, кровообігу, вестибулярного апарату і т.д.), за снарядною ознакою (без снаряда, з снарядами і ін.), по наочних формах застосування (гімнастика, спорт, ігри, туризм); по числу тих, що займаються, виконують вправи (без партнера, з партнером).
Не втратила своєї педагогічної цінності класифікація фізичних вправ, розроблена П.Ф. Лесгафтом відповідно до дидактичного правила "від простого до складного". Розділи і основні групи його класифікації вправ наступні:
III розділ — вправи у вигляді складних дій (ігри, прогулянки, плавання, біг на ковзанах, фехтування).
Класифікація П.Ф. Лесгафта характеризує одну сторону фізичних вправ — їх складність.
^ Природні сили природи і гігієнічні чинники як засоби фізичного виховання
Природні сили природи (сонячна радіація, повітря, вода) є важливим засобом зміцнення здоров'я і підвищення працездатності людини. Одне з головних завдань фізичного виховання — формування у школярів основних знань, про вплив на організм природних сил природи, а також практичних навиків їх використання в самостійних заняттях фізичними вправами і в повсякденному житті.
В процесі фізичного виховання природні сили природи застосовуються у поєднанні з рухами (заняття фізичними вправами на повітрі, при опромінюванні сонячними променями, у воді і т.п.), а також у вигляді спеціальних процедур (повітряні і сонячні ванни, купання і ін.). Вони можуть бути використані в двох напрямах: по-перше, для створення умов успішної організації і проведення занять фізичними вправами і, по-друге, для гартування організму тих, що займаються.
Сприятливі умови зовнішнього середовища підсилюють позитивний вплив фізичних вправ, дозволяють застосовувати значне навантаження, організовувати раціональний відпочинок, викликають у тих, що займаються позитивні емоції, бадьорість і життєрадісність. Необхідно відзначити, що у високогірних районах, тобто в особливих умовах зовнішнього середовища, природні сили природи надають особливо велику дію на організм. Як показує досвід, під час тренувань спортсменів різних спеціалізацій (легкоатлетів, ковзанярів, лижників) в цих умовах, включаючи період акліматизації, підвищуються функціональні можливості їх організму. При переході до звичайних, рівнинних умов спортсмени протягом певного часу можуть виконувати велику за об'ємом і інтенсивності роботу, що сприяє поліпшенню спортивних результатів. Таким чином, високогірні умови набувають як би специфічного "тренуючого" значення.
Методика використання природних сил природи повинна спиратися на дослідження єдності організму і середовища, впливу середовища на організм тих, що займаються.
Велике значення в процесі фізичного виховання, фізичної рекреації, занять спортом має гартування, тобто створення стійкості організму до дії несприятливих природних чинників: холоду, жари, підвищеної сонячної радіації (особливо при їх різких коливаннях). Гартування дає можливість зберігати здоров'я і працездатність. Тому його необхідно проводити з найбільш раннього віку. Для різностороннього гартування потрібно застосовувати засоби, що по-різному впливають на організм (вода і повітря різної температури, перебування під сонячними променями і т.п.). Виконання при цьому фізичних вправ підсилюється гартуючою дією природних сил природи. Цей ефект, отриманий в процесі занять фізичними вправами, володіє здатністю до перенесення, тобто він виявляється і в інших видах діяльності людини, зокрема — в трудовій і у військовій, що підсилює прикладне значення самого фізичного виховання. Гартування допомагає прояву вольових якостей осіб, що займаються, особливо за несприятливих зовнішніх умов занять. За допомогою фізичних вправ і природних сил природи можна розвинути опірність організму до неспецифічних дій (заколисуванню, вібрації, перевантаженням, стану невагомості і ін.).
Як допоміжний засіб фізичного виховання також використовуються полювання, рибна ловля, що проводяться в сприятливих умовах природних сил природи. Особливо це важливо для осіб зрілого і старшого віку.
До гігієнічних чинників відносять заходи щодо особистої і суспільної гігієни праці, побуту, відпочинку, харчування, навколишнього середовища і т.д. В процесі виконання фізичних вправ, що різносторонньо впливають на організм і особистість тих, що займаються, дотримання гігієнічних норм і правил є обов'язковим, оскільки це підвищує ефект дії вправ.
Велике значення в створенні необхідних гігієнічних умов має стан матеріально-технічної бази, спортивного устаткування, інвентаря і одягу. Істотну роль в процесі систематичних занять фізичними вправами має також науково обґрунтований режим чергування навантаження і відпочинку і ведення здорового образу життя, до яких відноситься харчування, відсутність шкідливих звичок.
В даний час з'явилося багато видів рухової активності, які складаються з відомих і традиційних вправ, але при своєму поєднанні і змінених умовах виконання, набувають привабливості у різних вікових груп населення (спінбайк-аеробіка, роуп-скіппінг, аквааеробіка і ін.).
6)Традиції української народної фізичної культури як передумова формування національної системи фізичного виховання
Зміст системи фізичного виховання розкривають п телеологічні, науково-методичні, програмово-нормативні та організаційні основи
Телеологічні основи
Телеологія — це наука, за якою розвиток є здійсненням наперед визначеної мети, а все в розвитку природи й суспільства доцільне Телеологія має особливе значення у системі виховання
Визначаючи мету, роль І місце фізичного виховання в загальній системі виховання, керуються визнаними загальнолюдськими цінностями Тому наші погляди на фізичне виховання необхідно базувати на принципах природовідповідності гуманізму І демократизму цього процесу, його змісту, мети, засобів та методів Визначальною умовою побудови педагогічного процесу з фізичної культури на сучасному етапі розвитку системи є забезпечення на заняттях творчої співпраці його учасників
Принцип природовідповідності передбачає врахування у процесі фізичного виховання закономірностей циклічності побутових, трудових І святкових явищ І процесів, характерних для життєдіяльності певної етнічної спільноти людей у конкретному природному середовищі
Принцип природовідповідності є тією першоосновою, яка забезпечує досягнення гармонійного співвідношення між природою І людиною Він вимагає врахування багатогранної І цілісної природи людини у ході й розвитку
Демократизація процесу фізичного виховання вигідно відрізняється тим, що проблеми учнів вирішуються з їх активною участю Вони обговорюють плани своєї діяльності, приймають рішення, вибирають оптимальний варіант, але при цьому залишають за вчителем право приймати остаточні рішення
Демократичний стиль управління вимагає прояву певної терпеливості вчителя, врахування ним критичних суджень учнів
Завжди старайтесь зрозуміти дітей, вникнути в їх особисті справи, як перший серед рівних
зуючи принцип демократизму, вчитель постійно спілкується з учнями, знає їх особисте життя, довіряє їм Учень, зустрівшись Із труднощами, які не в змозі подолати самостійно, звертається за порадами до вчителя За таких умов ваше спілкування з учнями буде відвертим І довірливим, що принесе добрі результати в діяльності
Демократизація допомагає в подоланні одноманітності організаційних форм фізичного виховання, забезпеченні всім його учасникам можливості брати участь у формуванні змісту, підборі засобів, виборі форм занять
Педагогічні Ідеї гуманізму, як відомо, народились в епоху Відродження Однією з важливих рис й Ідеологи був Індивідуалізм На думку буржуазії, що народжувалась, важливе не походження, а особисті якості окремої людини, й розум, спритність, енергія, які забезпечують успіх у житті Саме через те, що діячі епохи ставили в центр уваги людину, їх світогляд позначають терміном "гуманізм" (Питаних — людський), а саму епоху називають епохою гуманізму
Зрозуміло, що риси епохи Відродження визначали характер педагогічних Ідей гуманізму Назвемо деякі з них
• велика увага до дитини, як до людини, що розвивається Це передбачає врахування вікових і психологічних особливостей, заперечення тілесних покарань,
• турбота про здоров'я І належний фізичний розвиток людини У зв'язку з цим підкреслювалась необхідність занять гімнастикою, військовими вправами, плаванням, їздою верхи, фехтуванням, стрільбою з лука, боротьбою, полюванням,
• посилення розумового розвитку, врахування інтересів дитини в навчанні,
• підкреслення ролі морального виховання, без якого не дасть користі будь-яке знання,
• піднесення ролі вчителя в суспільстві
Не випадково у школі педагога-гуманіста Вітторшо да Фельтре, що була названа ним "Будинком радості", велика увага приділялась фізичному розвиткові вихованців 3 цією метою тут використовувались рухливі Ігри, їзда верхи, боротьба, фехтування, стрільба з лука, плавання Велике значення надавалось загартуванню
На думку Мішеля Монтеня, фізичне виховання повинно робити вихованця сильним, витривалим, загартовувати його І таким чином розвивати в ньому Душевну велич І міцність духу
Гуманістичні цінності освіти передбачають зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно-зорієнтовану
Особистісно-орієнтована система шкільної освіти вимагає побудови навчально-виховного процесу на діагностичній основі, тобто спочатку — діагностика, а потім — засоби впливу
Особистісно-орієнтована система навчання цілеспрямовано створює нову педагогічну етику.
Ця етика
• змінює позицію учнів І вчителів у спілкуванні, утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримку, співчуття, утвердження людської гідності, довіру);
• зумовлює потребу діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думками, враженнями, моделювання життєвих ситуацій;
• включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання, навчальний матеріал, який має особистісне значення у даному віці.
А головне — ця етика передбачає оволодіння вчителем різними варіантами перебудови навчального процесу. Сучасний вчитель має знати не один універсальний, а кілька шляхів, які можуть бути придатними для досягнення мети.
Отже, найголовнішими ознаками особистісно-орієнтованого навчання є багатоваріантність методик, уміння організовувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності фізичного й емоційного благополуччя, позитивного ставлення учнів до світу.
Гуманізація процесу фізичного виховання проявляється у зміні форм спілкування, відмові від насильницьких методів у стосунках з учнями; створенні умов для усвідомленої участі в навчальному процесі його учасників; повній відповідності завдань, засобів і методів можливостям тих, хто займається, їх досвіду, рівню досягнень й інтересів; створенні умов кожному учаснику педагогічного процесу для повного розвитку своїх фізичних і духовних здібностей; перенаціленні учнів з результатів навчання на способи їх досягнення.
7)Теоретичне обґрунтування структури занять у фізичному вихованні
Заняття з фізичної культури у вищих навчальних закладах проводять у
формі уроку.
Заняття складається з трьох частин: підготовчої, основної і заключної.
Завдання, зміст і методика проведення кожної частини заняття повинні
відповідати психофізіологічним особливостям студентів, їх рівню фізичної
підготовленості, підпорядковуватись меті як окремого заняття так і процесу
фізичного виховання в цілому. Проте, будуючи заняття, слід враховувати
загальні методичні положення що до його структури (табл. 1)
Структура заняття з фізичної культури
Завдання Засоби
Підготовча частина
1. Підготовка ЦНС і вегетативних
функцій.
2. Забезпечення готовності
рухового апарату до дій, які
вимагають рухливості в суглобах і
значних м’язових зусиль.
(Біологічний аспект)
3. Формування вміння виконувати
дії з різними заданими
параметрами.
4. Оволодіння окремими
компонентами або завершеними
простими руховими діями.
(Педагогічний аспект)
1. Розминка: стройові вправи, різновиди
ходьби, бігу, підскоків.
РВ без предметів, з предметами, вправи
на увагу.
2. Спеціальна розминка включає
підготовчі та підвідні вправи, у процесі
виконання яких відпрацьовується
координаційні та інші суттєві
особливості наступних основних дій (на
точність рухів, швидкість реакції) .
Інтенсивність вправ помірна.
Основна частина
1. Виховання вольових і розвиток
фізичних якостей.
2. Формування життєво
необхідних і спортивних рухових
навичок.
1. Набуття студентами знань, умінь і
навичок виконувати фізичні вправи за
планом заняття.
2. Навчання студентів самостійно
займатися фізичними вправами.
3. Формування правильної постави
студентів у процесі виконання складних
вправ.
4. Виховання фізичних якостей, що
забезпечать успішне навчання і
життєдіяльність студента.
Заключна частина
1. Сприяння більш швидкому
відновленню.
2. Підведення підсумків заняття і
вироблення установки на
наступне.
1. Заспокійливі вправи: ходьба, помірний
крок.
2. Відволікаючі вправи: на увагу,
спокійні ігри, музичні завдання.
3. Вправи, які сприяють підвищенню
емоційного фону. 6
2. Фізичні навантаження під дією фізичних вправ та відпочинок
8)Технологія планування процесу фізичного виховання та його функції. Підготовка до планування.
Всі документи планування ФВ в школі поділяються на 2 групи: державні документи і документи, що складаються самим вчителем.
До державних документів планування ФВ відносяться:
Згідно діючого навчального плану на вивчення предмету "ФК" відведено 2 год. в тиждень \68-72 год. в рік в залежності від класу\.
Закон України "Про фізичну культуру і спорт" \ст.12\ передбачено не менше 3 обов'язкових уроків з ФК на тиждень починаючи з 1995\1996 н.р. Сучасна типова навчальна програма діє в Україні з 1993 р. і має назву "Комплексні програми середньої загальної школи". Фізична культура 1-11 класів.
В основу діючої Комплексної програми "фізична культура" покладена ідея комплексного підходу до рішення задач фізичного виховання за рахунок використання в єдиній системі всіх форм організації фізичного виховання школярів, встановлення єдиного гігієнічно обгрунтованого фізкультурно-оздоровчого режиму, забезпечення якомога більшої різнобічності педагогічного впливу на формування їх особистостей, фізичного вдосконалення і зміцнення здоров'я.
Як вказується в пояснювальній записці до програми використання різноманітних форм ФВ повинно забезпечити організацію щоденних занять учнів фізичною культурою для вирішення таких взаємопов'язаних завдань:
Комплексна програма вміщує навчальний матеріал, який учні можуть засвоїти впродовж навчального року, а також контрольні нормативи, покликані оцінити ступінь засвоєння матеріалу. Вони подаються у наступних рубриках:
В рубриці " теоретико-методичні відомості " даються загальнотеоретичні положення про значення ФК, вплив заняття фізичними вправами на організм, виховання особистості школяра, пропонується методика самостійних занять, тощо. В рубриці "Навички, вміння, розвиток рухових якостей" вказані навички, вміння по окремих розділах програмного матеріалу.
В рубриці розробок - навчальні нормативи для засвоєння навичок, умінь, розвитку фізичних вправ, вказані нормативи в контрольних вправах. Крім того, вказані загальні вимоги до учнів, що закінчили загальноосвітню школу 1, 2 або 3 ступеня.
Підготовка до планування
Безпосередньо перед тим, як взятися за складання планів, учитель повинен виконати підготовчу роботу, що полягає у зборі необхідної інформації. Ця Інформація, яка потім буде використана для визначення порядку проходження навчального матеріалу, засобів, форм роботи тощо, передбачає:
1. Визначення обсягу матеріалу, який належить засвоїти учням певного класу в навчальному році, його зв'язок з матеріалом суміжних класів Задля цього вчитель аналізує базову і регіональну навчальні програми І, пов'язуючи її з місцевими умовами, рівнем підготовки класу, власним досвідом та інтересами учнів, формує навчальну програму школи. Скорочуючи або доповнюючи навчальний матеріал базової і регіональної програм, учитель пам'ятає, що це не повинно негативно позначитися на руховій підготовленості учнів, на опануванні життєво важливими уміннями І навичками Паралельно визначається матеріал для самостійної роботи, зміст допоміжних завдань.
2. Вивчення складу учнів, стану їхнього здоров'я, рівня знань, технічної та фізичної підготовленості. Учитель повинен знати рівень загального розвитку І вихованості учнів, їхньої громадської активності, ставлення до навчання, світогляд, Інтереси І нахили, успішність з усіх предметів тощо Такі дані можна отримати, вивчаючи документи, складені попередником, або власні записи, картки медичних оглядів. Багатий матеріал дають бесіди з учнями, попереднє тестування та анкетування.
Лише на такій основі можна забезпечити індивідуальний підхід до кожного окремого учня і визначити його особисту програму розвитку на навчальний рік (півріччя, чверть), яка дозволить йому перетворити фізичні вади у власні здобутки.
3. Дослідження рівня роботи з фізичного виховання за попередні роки І стан матеріальної бази школи. Водночас визначаються шляхи її розвитку й удосконалення.
4. Ознайомлення із загальним планом роботи школи з метою визначення ставлення до фізичної культури керівництва й усього педколективу школи та його мобілізація на вирішення завдань фізичного виховання школярів.
5. Вивчення кліматичних умов населеного пункту та екологічної ситуації
6. Опрацювання календаря спортивно-масових заходів району, області. Ця Інформація необхідна вчителеві для визначення почерговості проходження навчального матеріалу.
7. З'ясування загальних і спортивних традицій школи, населеного пункту Йде пошук шляхів їх розширення й удосконалення, підвищення ефективності всього навчального процесу.
8. Формування програм вивчення всіх рухових дій. Програма передбачає відповіді на такі питання:
• яка мета ставиться на поточний і наступні роки, якщо вправа запланована навчальною програмою в декількох класах;
• які фізичні якості І знання потрібно мати учням, щоб успішно вивчи-. - ти рухову дію;
• скільки уроків треба витратити на її опановування і як їх варто розмістити протягом навчального року;
• які конкретні завдання передбачається розв'язати на кожному із запланованих уроків;
• які засоби необхідно використовувати на кожному уроці; - • які завдання для самостійної роботи доцільно давати учням для засвоєння запланованої вправи;
• як І коли контролювати хід засвоєння вправи;
• як використовувати певну вправу для самовдосконалення.
Для прикладу наведемо фрагмент програми вивчення перекиду назад щодо конкретних завдань, які треба вирішити на окремих уроках та засобів, які можна використати для цього на кожному з них.
Основні правила, яких необхідно дотримуватися у процесі планування занять з особами похилого та старшого віку:
1. Фізичні вправи, що застосовуються повинні бути суворо дозованими за кількістю повторень, темпом виконання, амплітудою рухів.
Оскільки організм особи похилого та старшого віку не володіє таким арсеналом компенсаторних можливостей, як в молодому, тому помилки в цьому віці щодо організації фізичної активності не такі безпечні.
2. Вправи зі значними напруженнями з обтяженнями (гирями, гантелями, еспандером, еластичним бинтом) потрібно чергувати з вправами на розслаблення. Вправи з натужуванням виключаються.
3. Після кожної групи 3 - 4 вправ загальнорозвиваючого характеру необхідно виконувати дихальні вправи.
4. Для виконання вправ необхідно вибирати найбільш зручне вихідне положення.
5. Щоб уникнути перевантажень, необхідно дотримуватися принципу "розсіювання" навантаження. Тобто чергувати вправи для верхніх кінцівок - з вправами для нижніх кінцівок чи тулуба, вправи для м'язів-згиначів - з вправами для м'язів-розгиначів.
6. При регулюванні навантаження необхідно враховувати, що люди похилого та старшого віку часто недооцінюють свої можливості, або, навпаки, переоцінюють, особливо якщо вони раніше займалися спортом. Підвищений емоційний стан може послабити суб’єктивні відчуття втоми.
7. Заняття мають загальновизнану структуру. Оскільки з віком уповільнюються процеси впрацювання і відновлення, то чим більший вік особи, яка займаються, тим довшу тривалість мають підготовча і заключна частини заняття.
8. Зі збільшенням віку осіб, загальний обсяг, по можливості, підтримується на досягнутому рівні, а інтенсивність - поетапно знижується.
9. Моторна щільність занять в перші 2 - 3 роки складає 45 - 55%, в подальшому - збільшується за рахунок: повільнішого темпу виконання вправ і шляхом включення додаткових спеціальних вправ, що, по суті, є дихальною паузою.
Контроль є одним із найважливіших елементів управління навчальним процесом з ФВ. Як було вказано у попередній лекції, саме на підставі контролю педагогічного процесу вносяться необхідні корективи у документи планування роботи з ФВ учнів. Дані підсумкового контролю є вихідними для планування наступного етапу (серії уроків, чверті або семестру, навчального року).
Для ФВ властиві 2 види контролю: педагогічний контроль і самоконтроль. На думку В.Ф. Новосельского (1980), у старших класах ці види контролю можна доповнити взаємоконтролем учнів.
Термін “педагогічний контроль” означає, що контроль здійснюється педагогом-фахівцем (викладачем, тренером) відповідно до його професійних функцій.
У педагогічному контролі за процесом ФВ учнів суб’єктом контролю є вчитель, об’єктом – школяр. У процесі самоконтролю учень одночасно є суб’єктом і об’єктом контролю.
Контроль факторів, що впливають на учнів в процесі ФВ, повинен охоплювати 3 роди впливів:
Контролюючи педагогічні впливи, вчитель повинен здійснювати педагогічний самоконтроль. Тільки осмислюючи й оцінюючи результати власної діяльності, можна підвищувати якість уроків і педагогічну майстерність вчителя.
Педагогічний контроль чинників зовнішнього середовища (передбачає оцінку метеорологічної інформації, гігієнічних умов занять, обладнання, інвентарю, одягу) полягає у зіставленні наявних умов і можливостей передбаченого ефекту.
В контролі специфічних чинників ФВ чільне місце посідає контроль рухової діяльності як чинника впливу на організм учнів. Саме контроль динаміки функціональних зрушень в організмі учнів є одним з найбільш розроблених розділів контролю у ФВ (2, 5).
Як правило, цей напрям педагогічного контролю пов’язаний із медико-біологічним контролем. Найважливішим у педагогічному контролі за процесом ФВ учнів є контроль за формуванням знань, вмінь, навичок, розвитком рухових здібностей, удосконаленням особистих якостей школяра.
Дані педагогічного контролю у ФВ підлягають документальному обліку. Згідно навчальної програми з предмету ФК “Основи здоров’я і ФК” для обліку навчальної роботи заповнюється класний журнал та зошит вчителя, а для обліку позакласної роботи – протоколи спортивних змагань та зведені протоколи показників виконання комплексного тесту оцінки стану фізичної підготовленості. Основний звітний документ вчителя ФК – звіт адміністрації школи (3).
У процесі ФВ учнів мають місце наступні види контролю:
Вихідний контроль є необхідною умовою доцільної організації педагогічного процесу. Він включає оцінку стану здоров’я (розподіл учнів за медичними групами), фізичного розвитку, знань, рухового досвіду, фізичної підготовленості, мотивації до занять ФК.
Оперативно-поточний контроль вирішує такі завдання:
До способів оперативно-поточного контролю відносять:
Цикловий або етапний контроль має на меті інтегральну оцінку системи занять, що відбувалися в межах завершеного циклу (етапу) занять.
Цей вид контролю за Б.М. Шияном (5) передбачає три групи процедур:
11)Завдання професійно-прикладної фізичної підготовки студентів.
Професійно-прикладний напрям охоплює осіб молодого та зрілого вік, зайнятих у сфері виробництва. Завдання: підвищення працездатності, зміцнення здоров’я. профілактика професійних захворювань, попередження травматизму на виробництві, покращення загального фізичного і емоційного стану людини. 1. Завдання ППФП студентів.
Принцип органічного зв’язку фізичного виховання (ФВ) з практикою трудової діяльності найбільш конкретно втілює у ППФП. Хоча цей принцип поширюється на всю соціальну систему ФВ, власне у ППФП він знаходить своє специфічне відображення.
Таким чином можна констатувати, що ППФП - спеціалізований вид ФВ, спрямований на формування і підтримання необхідного рівня фізичної підготовленості стосовно до вимог певної (конкретної) професії.
Реалізація процесу ППФП у ВНЗ освіти покликана сприяти успішному професійному ставленню і розвитку особистості. Таким чином кажучи - це у своїй основі процес навчання, який збагачує індивідуальний фонд професійно корисних рухових вмінь і навичок, виховання фізичних і безпосередньо зв’язаних із ними здібностей, від яких прямо або опосередковано залежить професійна працездатність.
Соціальне значення ППФП у сучасних умовах визначається перш за все громадською потребою у збереженні та зміцненні здоров’я майбутніх спеціалістів, здатності до підвищення ефективності праці у продовженні творчого довголіття та скороченні втрат робочого часу через хвороби.
Основними факторами, які визначають загальну спрямованість, задачі та зміст ППФП, являються:
Саме наведені фактори і обумовлюють задачі ППФП студентської молоді у ВНЗ освіти України. ППФП покликана вирішувати наступні задачі:
12) Засоби ППФП.
В якості засобів ППФП застосовують головним чином фізичні вправи, які відображають особливості майбутньої трудової діяльності, а також фактори зовнішнього середовища. В залежності від методичної організації, від об’єму, інтенсивності виконання та інших умов одні й ті самі вправи можуть давати різний тренувальний ефект. Виходячи з цього засоби ППФП систематизують у групи за їх переважним значенням для розв’язання конкретних педагогічних задач.
Для розвитку професійно важливих фізичних якостей застосовують вправи на бистроту, силу, загальну швидкісну і силову витривалості, координацію рухів та ін. Це головним чином вправи із основної гімнастики, видів легкої атлетики, спортивних ігор, важкої атлетики та ін. За їх допомогою можна зміцнити м’язи, на які припадає найбільше фізичне навантаження, додатково розвивати фізичні якості, які необхідні для тієї чи іншої професії.
Для формування і вдосконалення допоміжно-прикладних навичок застосовують так звані природні дії (стрибки, метання, лазіння, плавання), вправи із прикладного туризму та ін.
Підвищити стійкість організму до несприятливих впливів зовнішнього середовища можна, застосовуючи вправи, які не тільки вдосконалюють яку-небудь якість, але й одночасно дають неспецифічний тренувальний ефект. Наприклад, стійкість до перегрівання можна підвищити за допомогою вправ, які супроводжуються значним теплоутворенням: тривалим бігом, інтенсивним пересуванням на лижах, ковзанах, спортивними іграми, боксу та ін.
З метою вдосконалення психічних якостей - вольових, уваги, сприйняття простору, часу м’язових зусиль та ін. - великого значення набувають фізичні вправи та заняття певними видами спорту. Слід зазначити, що вплив останніх на розвиток психічних якостей неоднаковий. Специфіка кожного конкретного виду спорту визначає активність відповідних психічних функцій та ступінь їх прояву. Наприклад, бокс, спортивні ігри виробляють точність часу реакції на руховий об’єкт, бистроту рухової реакції; гімнастика у більшій мірі розвиває точність м’язових зусиль при діях руками і таке інше.
Вдосконаленню вольових якостей сприяють заняття всіма видами єдиноборств, спортивними іграми, стрибками у воду, гімнастичними вправами, які містять елемент небезпеки та ризику та інше.
Таблиця 2.
Орієнтовний зміст ППФП для деяких ВНЗ з урахуванням особливостей профілю майбутньої спеціальності студента.
|
Групи вузів |
Зміст ППФП |
|
Спеціалісти для роботи у польових та інших умовах. Водного транспорту (морського та річкового флоту, рибної промисловості. Авіаційні, авіаційно-технологічні. Металургійні. Будівельні. Юридичні (на деяких факультетах. |
Туризм. Орієнтування на місцевості. пересування у гірській місцевості, розбивка биваку. Організація та проведення переправ через водні перешкоди. Верхова їзда і транспортування вантажів і т.п. Плавання спортивними способами на боку, в одязі. Пірнання, підводне плавання. Веслування та управління човном. Керування човном за допомогою канату та жердини. Вітрильний спорт. Вміння в’язати плоти і керувати ними. Допомога на воді (дії рятівника) та інше. Спортивна гімнастика, ак ак акробатика, вправи на батуті, стрибки у воду, гірськолижний спорт, фігурне катання. Вправи для тренування вестибулярного апарату і для орієнтування у просторі на спеціальних пристроях, стендах, тренажерах. Загартування повітрям, сонцем, водою, снігом. Проведення занять на відкритому повітрі в зимову пору року в легкому одязі. Заняття лижним спортом, плавання. Проведення занять в умовах змінних температур та інше. Вправи на рівновагу і на вестибулярну стійкість. Спортивна гімнастика, акробатика, вправи на батуті. Гірськолижний спорт, стрибки на лижах з трампліну та інше. Вправи на силу, переважно для рук, на витривалість, координацію рухів, на бистроту, спортивна боротьба самбо, бокс. Стрільба стендова і кульова та інше. |
Таким чином, усі засоби ППФП можна об’єднати у наступні групи:
Слід пам’ятати, що до змісту ППФП студентів також входить вивчення теоретичного матеріалу з наступних питань: ступінь і задачі ППФП; особливості та вимоги професій до психічних і фізичних якостей та до рухових навичок; характеристика прикладних вправ і видів спорту, які використовуються для даного виду підготовки; організація ППФП; навчальні нормативи. Окрім того, необхідною умовою реалізації ППФП є єдність її із загальною фізичною підготовкою, оскільки вона є передумовою для спеціалізованого педагогічного процесу. Разом із тим загальну фізичну підготовку слід здійснювати і паралельно зі спеціалізацією. У цьому випадку окремі професійно важливі якості розвиваються ефективніше.
Таким чином, обидва види фізичної підготовки повинні складати дієву систему заходів по ФВ з певним професійним спрямуванням.
13) Форми організації професійно-прикладної фізичної підготовки студентів.
У системі ВНЗ освіти мають місце декілька форм організації ППФП до яких можна віднести наступні:
ППФП студентів на навчальних заняттях проводиться у формі теоретичних і практичних занять. Мета теоретичних занять - озброїти майбутніх спеціалістів необхідними прикладними знаннями, які забезпечують свідоме і методично правильне використання засобів фізичної культури і спорту для підготовки до майбутньої професійної діяльності. При проведенні теоретичних занять навчальний матеріал повинен бути розрахований не тільки на особисту підготовку студента, але і на підготовку його як майбутнього керівника виробництва, від якого у значній мірі будуть залежати масштаби використання засобів ФКіС у режимі праці і відпочинку його співпрацівників.
У різних ВНЗ України наряду з обов’язковими теоретичними заняттями, передбаченими навчальною програмою з ФВ передбачаються додаткові теоретичні розділи ППФП, які розкривають найбільш актуальні її сторони для даних навчальних закладів. Так в медичних вузах читаються лекції на теми, які висвітлюють питання лікарського контролю і лікувальної ФК, профілактики спортивного травматизму, спасіння потопаючих і надання їм першої медичної допомоги, спортивного масажу і таке інше.
Теоретичний матеріал з ППФП не завжди може бути викладений у межах обмежених годин, які відводяться для цих цілей програмою з ПВ. У таких випадках використовуються і короткі тематичні бесіди під час практичних занять з ППФП. Зокрема, питання пов’язані із технікою безпеки, доцільно пояснювати під час практичних занять.
Всі основні задачі ППФП розв’язуються на практичних навчальних заняттях з ПВ, де забезпечується виховання прикладних фізичних і спеціальних якостей, вмінь і навичок.
Зміст практичних занять у спеціальному навчальному відділені повинен бути скоректований у відповідності до можливостей кожного студента у залежності від характеру відхилень у стані його здоров’я. Під час проведення подібних занять у навчальних відділеннях спортивного вдосконалення повинні бути максимально використані можливості кожного виду спорту для виховання прикладних фізичних і спеціальних якостей, створені передумови для успішного формування прикладних вмінь і навичок.
Самостійні і самодіяльні заняття з ППФП - необхідний елемент засвоєння обширного прикладного матеріалу. У ВНЗ практикується самостійне виконання студентами завдань викладачів кафедри ФВ. Виконання подібних завдань контролюється викладачами, у окремих випадках вони включаються до залікових вимог по семестрам. До них, наприклад, відносяться самостійне складання, обґрунтування і проведення з навчальною групою комплексів гігієнічної та виробничої гімнастики, здобуття прикладних знань і вмінь організаторської, інструкторської та суддівської роботи з ФКіС та ін.
ППФП на самодіяльних заняттях студентів у позанавчальний час має декілька форм і заняття прикладними видами спорту або їх елементами під керівництвом викладачів-тренерів і громадських інструкторів у секціях спортивного клубу, ДТСААФ, в оздоровчо-спортивному таборі, самостійно у режимі робочого дня і у вільний час на учбових і виробничих практиках, у канікулярний час.
Однієї із форм ППФП є масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи. Важливу роль має насичення програми цих заходів прикладними видами спорту або їх елементами. Наприклад, для майбутніх спеціалістів, які готуються для роботи у польових умовах та в експедиціях (геологи, географи і т.ін.), на літній навчальній практиці проводяться Спартакіади, до програми яких включаються “геодезичні естафети”. Регулярне проведення подібних спортивних змагань студентським спортивним клубом, кафедрою ФВ і профілюючими кафедрами сприяє підвищенню якості та ефективності ППФП.
Конкретна програма, зміст теоретичних і практичних занять і залікових нормативів, а також вибір форм ППФП розробляються кафедрами ФВ для кожного ВНЗ (факультету) на підставі ретельного вивчення умов і характеру майбутньої трудової діяльності студентів.
Слід зазначити, що проблема нормативних критеріїв ППФП поки що вирішена лише частково і головним чином у першому наближенні, що пояснюється, як значною кількістю існуючих професій, так і їх динамічним обновленням, а також недостатньо масовим розгортанням досліджень у цьому напрямку. Чітке визначення адекватних нормативів ППФП передбачає, перш за все, ретельну проробку професіограм.
Форми ФВ у цьому напрямі використовуються у режимі робочого дня ( ввідна гімнастика, фізкультпаузи, фізкультхвилинки, мікропаузи); у післяробочий час (профілактично-відновлювальна гімнастика, заняття у фізкультурно-оздоровчих центрах різного типу, санаторіях - профілакторіях і т.п.), та як спеціальні форми професійно-прикладної фізичної підготовки (5).
13) Характеристика умов праці майбутніх спеціалістів та вимоги до їх фізичної підготовленості. Професіограма.
Сучасне виробництво оснащується найновішими машинами та обладнанням. Механізація та автоматизація виробничих процесів все більше звільняє людину від тяжкої фізичної праці. Домінуючою фізичною працею стає труд середньої і легкої важкості.
Породжуючи цілий ряд нових професій і нових особливостей трудової діяльності, технічний прогрес висуває все більш високі вимоги до якості загальноосвітньої, спеціальної (за професією) і фізичної підготовки майбутніх спеціалістів.
Характерними для рухової діяльності при сучасних формах праці, пов’язаної з управлінням складною технікою, є бистрота і точність дій (точність за мікроінтервалами часу, м’язовими зусиллями і просторовими характеристиками). Робочі дії часто сполучаються із швидким сприйняттям обстановки, переробкою за короткий проміжок часу одержаної інформації і терміновим реагуванням.
Все це висуває великі вимоги до ЦНС, особливо до її механізмів координації рухів, до рухового, здорового, вестибулярного та інших аналізаторів.
Разом з тим є немало професій, де успішне виконання робочих операцій не можливе без високого рівня розвитку сили, витривалості та цілого ряду інших фізичних якостей. До таких професій відносяться робітники-монтажники та експлуатаційники, які зайняті у будівництві та на обслуговуванні висотних промислових, транспортних і жилих об’єктів, шахтарі та ін.
Багато видів професійної діяльності пов’язано із впливом на організм робітника різноманітних зовнішніх умов (висока температура навколишнього середовища, прискорення, вібрація, емоційне напруження, тривале перебування в одноманітній робочій позі та ін.) Наприклад, встановлено, що у робочих гарячих цехів металургійних підприємств великому напруженню піддається терморегуляторний апарат, серцево-судинна і м’язова системи.
У мартеновських, конверторних цехах трудові операції виконуються при різному перепаді температур у зимовий період ( від+22, +24С до -6, -8С), при високій температурі літом (+45, +50С), підвищеній швидкості руху повітря (2,5-3 м\с) у деяких випадках - при інтенсивному тепловому опромінюванні.
У специфічних умовах протікає трудова діяльність монтажників будівельних конструкцій, електромонтерів монтажу та експлуатації лінії електропередач, контактних електричних мережах на залізниці та ряду інших професій. Більшість робочих операцій вони виконують на висоті з обмеженою площею опори, що створює загрозу падіння. У зв’язку із цим необхідний безперервний контроль за положенням власного тіла у просторі.
Висота - значний фізіологічний подразник. Перебування людини на висоті з обмеженою площею опори може служити причиною емоційної напруги (боязнь висоти), особливо у молодих робітників з незначним виробничим стажем і відсутністю спеціальної фізичної підготовки за фахом.
Таким чином, професії розрізняють за фізіологічними характеристиками та умовами праці і, відповідно, висувають різні вимоги до фізичної підготовленості працівника. Ці причини визначають профілювання процесу фізичного виховання у ВНЗ освіти при збереженні ведучого значення загальної фізичної підготовки.
Вимоги профілювання педагогічного процесу знайшли своє відображення у програмах з ФВ вищих навчальних закладів освіти. Одним з розділів програми присвячений ППФП. ЇЇ місце у навчальному процесі ВНЗ визначається специфікою тієї професії, яку готує даний заклад освіти.
Сутність ППФП полягає у спрямованості педагогічного процесу на поглиблений розвиток у студентів фізичних і психічних якостей та рухових навичок, особливо важливих для підвищення ефективності професійного навчання та забезпечення у подальшому високої і стійкої професійної працездатності. Загальна всебічна фізична підготовка складає основу ППФП.
Уточнення задач і форм застосування засобів ФК для сприяння конкретній майбутній трудовій діяльності допомагає складання спеціальних професіограм. У професіограму включають:
У різних сферах професійної праці у даний момент нараховується декілька тисяч професій, а спеціальностей - десятки тисяч. Всім цим обумовлені об’єктивно неоднакові вимоги до функціональних можливостей, фізичних та інших якостей, тих, хто буде займатись тим, чи іншим видом праці.
Деяке уявлення про вимоги, що висуваються цілим рядом поширених професій до фізичних і безпосередньо зв’язаних із ними якостей людини, рухових здібностей і навичок, дають приклади, наведені у таблиці 1.
Таблиця 1.
Види (різновиди професійно-трудової діяльності, професійно важливі функції і безпосередньо зв’язані із ними якості (здібності), рухові навички, які забезпечують ефективність і безпеку професійної діяльності.
|
Види (різновиди) професійно - трудової діяльності |
Професійно важливі фізичні та безпосередньо зв’язані з ними якості (здібності), від ступеня розвитку яких суттєво залежить ефективність та безпека професійної діяльності, рухові навички, сполучені з даною діяльністю |
|
1 |
2 |
|
Праця по видобуттю корисних копалин (шахтарський і аналогічний), переважно фізичний |
Силові та інші рухові здібності; різнотактність функціональних систем організму по відношенню до несприятливих умов (високої та низької температур, високої вологості повітря і газових домішок у ньому); різноманітні рухові навички (зокрема, навички, переміщення в обмеженому просторі, долання перешкод, піднімання і переноска вантажів); психічна стійкість, яка базується на фізичних кондиціях. |
|
Різновиди статичної праці у металообробній та інших галузях промисловості (слюсарні, токарні, фрезерні та інші роботи). |
Неординарно розвинута ручна спритність, здібність до миттєвих рухових реакцій; загальна, регіональна і локальна витривалість (які проявляються при багаторазовому відтворенні рухових дій, у яких приймають участь переважно деякі із ланок м’язового апарату - м’язи верхніх кінцівок і м’язи, які фіксують позу); стійкість функцій зорового і тактильного контролю; навички точно відлагоджених рухів руками. |
|
Різновиди конвеєрної праці, які включають рухові дії, переважно стандартні і водночас вузько обмежені за складом. |
Здатність своєчасно і точно виконувати локальні і регіональні рухи) за участю м’язів переважно верхніх кінцівок) у межах заданих кінематичних і динамічних характеристик; стійкість функцій сенсорного контролю; навички аналітично виділених рухових дій та “мікрорухів” (переважно кистю); доведені до високого ступеня стереотипу; локальна, регіональна та загальна витривалість. |
|
Операторські роботи на багатопозиційних пультах дистанційного управління енергетичними, механічними та іншими системами. |
Здатність тонко диференціювати великий обсяг сенсорної інформації; здатність до екстреної рухової реакції з вибором, сенсорна витривалість; м’язово-статична витривалість (яка проявляється переважно при тривалій фіксації робочої пози); емоційна стійкість, яка базується, окрім іншого, на загальній фізичній працездатності. |
Із наведених прикладів очевидно, що багато із існуючих видів професійної праці висувають як у чомусь загальні, так і специфічні вимоги і що для досягнення високої результативності у вказаних та аналогічних видах праці необхідна спеціально зорієнтована фізична підготовка.
14)Організаційні форми фізичного виховання дорослого населення.
3.1. Фізкультурно-гігієнічний напрям
Цілеспрямоване використання засобів фізичної культури в умовах повсякденного побуту трудящих і при організації здорового відпочинку у вихідні дні і у відпускний час, має велике соціальне значення, служить невід'ємним чинником забезпечення здорового способу життя. За допомогою засобів фізичної культури у позаробочий час створюються оптимальні умови для відновлення працездатності і зміцнення здоров'я, забезпечується гігієнічно виправданий руховий і загальний режим життя, необхідний для нормального функціонування організму, сприяє профілактиці захворювань і віддаляє вікове зниження працездатності. Фізична культура органічно зливається з соціальною гігієною.
Використання фізичної культури в побуті частіше за все виражається в регулярному виконанні вправ ранкової гігієнічної гімнастики, загартовуючих заходів оптимізації режиму домашніх занять та відпочинку відповідно до вимог гігієни. Нарівні з цим в побут трудящих впроваджуються оздоровчі прогулянки, біг, ходьба на лижах, плавання і інші фізичні вправи. Заняття ними проводяться у відносно невеликих паузах в розпорядку дня або в спеціально виділений час (з виходом в парк, басейн, на стадіон самостійно або під керівництвом інструктора).
Гігієнічна гімнастика, незважаючи на її коротку тривалість, надзвичайно важливий елемент фізичної культури в побуті. У режимі для дорослої людини потрібно виділяти час для неодноразового застосування гігієнічної гімнастики. При цьому вона виконує різні функції: вранці (безпосередньо після сну сприяє швидкому переходу організму від сну до активно-діяльного стану, в денний час попереджає або відсуває стомлення, забезпечуючи активний відпочинок, перед сном сприяє нормальному сну. Як писав академік А. А. Богомолець, 10 15 хвилин, витрачених щодня на заняття гімнастикою, не тільки додають бадьорість, але і зберігають багато років життя.
Комплекси ранкової гігієнічної гімнастики загального типу транслюються по радіо. Досить фізично підготовлені люди можуть провести її з досить значними навантаженнями, включаючи вправи з додатковими обтяженнями (гантелі, гирі, еспандер тощо). Гімнастика перед сном обов'язково повинна закінчуватися дихальними і іншими вправами, що приводять організм в спокійний стан.
Важливе значення має поєднання ранкової гімнастики і гімнастики перед сном із загартувальними процедурами
Оздоровчі прогулянки бажано включати в обов'язкову частину щоденного рухового режиму. Прогулянки можна здійснювати по шляху на роботу і з роботи, вдень або увечері перед сном, пішки, на лижах, велосипеді. Навантаження при цьому регулюється довжиною маршруту і швидкістю пересування.
Широку популярність отримав оздоровчий біг, або як його ще називають, біг підтюпцем. Він є чудовим засобом спрямованого поліпшення життєдіяльності серцево-судинної і дихальної систем, важливим чинником протидії побутовій і виробничій гіподинамії. Оздоровчий біг доступний практично всім людям, що не мають серйозних захворювань.
Прогулянки і оздоровчий біг рекомендується здійснювати в будь-яку погоду з метою загартування організму (взимку при температурі не нижче за 12-15 градусів). Тим, хто страждає безсонням, доцільно здійснювати прогулянки увечері, а схильним до повноти - і після обіду.
Все більше людей зрілого віку хочуть займатися під керівництвом досвідчених методистів в “групах здоров’я”. Такі групи створюються в колективах фізичної культури, на спортивних базах і в центрах відпочинку. Групи комплектуються з урахуванням стану здоров'я (виходячи з висновку лікаря), віку, статі і рівня фізичної підготовленості тих, хто бажає займатися. У зміст занять окрім практичних занять входять і теоретичні. Особлива увага приділяється правилам раціонального застосування засобів фізичного виховання з оздоровчою спрямованістю. Фізичні вправи підбираються насамперед за ознакою їх загального оздоровчого ефекту.
3.2 Масовий оздоровчо-рекреативний напрям.
Використання засобів фізичної культури при організації культурного дозвілля і повноцінного відпочинку.
У вихідні дні і відпускний час все ширше використовуються засоби фізичної культури як чинник післяробочого відновлення, зміцнення здоров'я і організації культурного дозвілля трудящих. Від того, яке місце в бюджеті вільного часу займає фізична культура, істотно залежить користь його витрат для нормалізації і поліпшення стану організму, для освоєння людиною загальнокультурних цінностей. Саме в цьому значенні говориться про повноцінний чи неповноцінний відпочинок.
Оздоровчо-рекреативні форми організації дозвілля, засновані на застосуванні засобів фізичної культури, вельми різноманітні. Це туристичні походи у вихідні дні і у відпускний час, екскурсії, пов'язані з руховою діяльністю, фізкультурно-масові заходи, що включають рухливу гру, спортивні розваги, змагання і т. п. в місцях масового відпочинку і при виїздах за місто, “на природу”, форми, типові для розпорядку життя в оздоровчих таборах, а також ряд форм занять фізичними вправами, що розглядалися вище. Зрозуміло, що всі вони набувають достатнього оздоровчого значення лише при умові розумного вибору предмета занять, правильного, (такого що не перечить елементарним методичним і гігієнічним вимогам) нормування навантажень і продуманої підготовки (розробка плану проведення, інструктування активу, обладнання місць занять, своєчасне оповіщення учасників і т.і.).
Найбільш сприятливі можливості для раціонального використання засобів і методів фізичного виховання у вихідні дні і у відпускний час створюються в оздоровчих таборах, профілакторіях і будинках відпочинку.
Оздоровчі табори (фізкультурно-оздоровчого і спортивно-оздоровчого типу) набувають все більшої популярності. Вони створюються підприємствами, місцевими державними установами. Існують одно-дводенні (розраховані на вихідні дні) і багатоденні (на час трудової відпустки) табори. При цьому ті та інші можуть бути літніми і зимовими, стаціонарними і пересувними (туристськими). Побут в оздоровчих таборах організується в значній мірі на початках самообслуговування і підпорядковується загальному раціональному режиму. У розпорядку дня широко представлені організовані заняття фізичними вправами, форми активного відпочинку, загартувальні процедури і інші фізкультурно-гігієнічні заходи.
3.3.Загальна фізична підготовка
В період трудової діяльності продовжується загальна фізична підготовка. Задачі її полягають в забезпеченні високого рівня всебічної фізичної підготовленості, підтриманні його протягом багатьох років, і тим самим - сприянні збереженню міцного здоров'я і творчого довголіття. Для організації планомірної роботи з загальної фізичної підготовки дорослого населення створюються спеціальні секції і групи в колективах фізичної культури, на спортивних базах, в центрах масового відпочинку і при установах, проводяться змагання.
Зараховують в секції всіх бажаючих (з дозволу лікаря). Заняття проводяться звичайно два-три рази в тиждень тривалістю до двох годин. У заняття можуть включатися різноманітні фізичні вправи, підібрані відповідно до задач, інтересів і особливостей осіб, що займаються. Найбільш широко використовуються вправи, що легко піддаються дозуванню і дозволяють ефективно впливати на життєво важливі функції організму (основна гімнастика, біг, пересування на лижах, ковзанах, велосипеді, веслування, плавання і т.і. Крім загального розділу програма занять може мати спеціалізований розділ, зміст якого орієнтований на якісь вибрані види вправ. Наприклад, в секціях атлетичної гімнастики збільшену питому вагу мають вправи з обтяженнями; в секціях і групах, що об'єднують жінок різного віку, переважний зміст занять нерідко складає гімнастика. Така орієнтація програми секції виправдана, оскільки дозволяє гнучко враховувати інтереси осіб, що займаються.
Істотну роль в організації роботи по загальній фізичній підготовці з дорослим населенням грає система масових змагань. Центральне місце в ній займають змагання. У програму їх можуть входити окремі тестові вправи і багатоборства. Масові старти присвячуються до відкриття і закриття сезону, до пам'ятних дат, що мають загальнонародне значення.
Заняття в секціях чи групах "здоров'я" проводяться протягом року з переходом на самостійні заняття в період відпустки. Коли заняття протягом цілого року проводяться на відкритому повітрі, сезонно-кліматичні умови чинять певний вплив на склад засобів, що застосовуються і методику організації занять.
У залежності від умов роботи секції (в тому числі сезонно-кліматичних і матеріально-технічних) бувають виправдані різні варіанти розподілу матеріалу занять протягом року. Частіше за все поетапно використовують два варіанти: паралельно-комплексний (коли матеріал з декількох розділів або підрозділів підготовки вводиться одночасно) і почергово-вибірковий (коли час почергово приділяють одному з розділів). Так, при першому варіанті зміст окремого заняття комплектують з засобів різних видів спорту, наприклад, гімнастичних, легкоатлетичних вправ і ігор; при другому почергово виділяють більше часу на легку атлетику, плавання, лижну підготовку і т. д., враховуючи сезонні умови і наявність необхідних баз (стадіону, гімнастичного залу, басейну)
Паралельно-комплексне застосування засобів загальної фізичної підготовки
- дає можливість всебічно впливати на фізичний розвиток осіб, що займаються,
- виключає монотонність занять,
- дозволяє легко викликати позитивні емоції у тих, що займаються і загалом
- більше відповідає загальнопідготовчому напряму фізичного виховання. Але це не виключає доцільності введення на окремих етапах серії занять, що приділяються переважно одному з розділів підготовки. Такий варіант буває виправданий не тільки через зовнішні обставини (сезонні умови занять, відсутність спортивних споруд або обладнання тощо, але і згідно до методичних міркувань:
дозволяє швидше засвоїти новий навчальний матеріал,
уникнути випадків негативної взаємодії рухових навичок,
краще підготуватися до складання окремих нормативів. Тому практично в річному циклі роботи секції, як правило, поєднуються обидва варіанти побудови системи занять.
Річний цикл занять в секції звичайно починається восени, коли у більшості відвідувачів секції закінчуються відпустки. Декілька перших тижнів (їх кількість залежить від результатів лікарського контролю і педагогічних спостережень за станом тренованості тих, що займаються) відводиться для “втягування” в основний режим навантаження.
Виходячи з показників лікарсько-педагогічного контролю, загального плану і умов роботи, викладач (методист, інструктор) складає річний графік. Рекомендується передбачити в ньому середні цикли (приблизно місячної тривалості) і етапи (періоди) занять, кожний з яких включає декілька таких циклів. Більшість середніх циклів доцільно завершувати контрольними заняттями з виконанням тестових вправ, а етапи (періоди) серією внутрішніх і позасекційних змагань з виконанням нормативів. Змаганням у вправах, що висувають високі вимоги до функціональних можливостей організму, повинна передувати тривала спеціальна підготовка.
Більшість секційних занять будується в загальноприйнятій формі, що складається з трьох частин. Викладач веде заняття з групою 20 - 25 чоловік, відповідно до загальних правил методики організації уроку. Заняття в “групах здоров'я” проводяться 2-3 рази в тиждень по одній годині (або трохи більше). Методика практичних занять в секціях чи групах "здоров'я” характеризується:
У регулюванні навантажень (особливо на початку занять) треба передбачати широку можливість індивідуальних відступів від заданих параметрів об'єму і інтенсивності вправ (їх тривалості, числа повторень, темпу і в залежності від самопочуття осіб, що займаються. Ознаками доступності навантажень, що застосовуються є звичайно невелика і приємна фізична втома, вільне, помірно пришвидшене дихання, почуття задоволення, невелике потовиділення.
При самостійних заняттях фізичними вправами. До початку занять особа, яка вирішила тренуватися, повинна пройти медичне обстеження. Лікар, з урахуванням результатів обстеження, у залежності від віку, статі, фаху тощо, може рекомендувати зайнятися певним видом рухової активності. Встановити параметри навантаження обсяг та інтенсивність допоможуть таблиці, які містяться у науково-популярній літературі. Фахівцями складені програми оздоровчого тренування для осіб різного віку і фізичного стану на основі метаболічної характеристики фізичної працездатності осіб з різним рівнем фізичного стану, енергетичної оцінки окремих вправ з урахуванням особливостей розвитку тренувального ефекту. Для кожного рівня фізичного стану Е.Е. Пирогова, Л.Я.Іващенко розроблено 2-5 програм, в яких подається набір вправ, що відповідає певному мезоциклу оздоровчого тренування.
Оздоровчий ефект фізичного виховання дорослого населення досягається за рахунок використання різноманітних її форм. Які в залежності від механізму впливу на організм діляться на 2 групи - фізичне тренування і активний відпочинок. Форми активного відпочинку не являються ефективними стосовно підвищення рівня фізичного стану. Їх основна задача полягає в попередженні і зніманні виробничої втоми
Фізичне тренування. Найбільш ефективними для підвищення рівня фізичного стану вважаються вправи, які стимулюють в першу чергу аеробний енергообмін. Вирішення таких задач досягається застосуванням циклічних вправ. Більш ефективне зростання фізичного стану спостерігається при збалансованому застосуванні циклічних і ациклічних вправ. Такий підхід застосовується в заняттях груп здоров'я, ритмічною гімнастикою, при використанні тренажерів. Такий підхід рекомендований фахівцями для самостійних занять.
Тісний взаємозв’язок показників витривалості з параметрами фізичної працездатності дозволяють зробити висновок про переваги в програмах оздоровчого тренування вправ на витривалість. При цьому розвиток інших фізичних якостей може бути забезпеченим шляхом позитивного переносу фізичних якостей. В осіб з низьким рівнем фізичної підготовленості при застосуванні вправ на витривалість покращуються практично усі фізичні якості. Разом з тим фахівці (Іващенко Л.Я., 1996) підкреслюють, що переважне використання вправ для розвитку різних видів витривалості допустиме лише для осіб молодого віку (не більше 40 років). В зрілому і середньому віці при деякому обмеженні швидкісних вправ важливим є розвиток усіх фізичних якостей.
Питання кратності занять в тиждень залишається дискусійним. Оптимальними, на думку більшості вчених, є 3- і 5-тикратні заняття. Дослідження Пирогової Е.А. довели, що достатніми для осіб з низьким і нижчим середнього рівнем фізичного стану, перед якими на перших етапах занять ставиться задача вдосконалення фізичної підготовленості, є 5-кратні заняття. Для підтримання високого рівня фізичного стану достатніми є 2 заняття на тиждень.
Тривалість занять по кожній програмі складає 8 тижнів, що відповідає одному мезоциклу тренування. З набору засобів, що подаються, в залежності від можливостей (кліматичних, обладнання) і схильностей вибирається 1-2 види вправ безперервним чи інтервальним методом. При безперервному методі потужність навантаження складає 45-75%МПК, тривалість - 8-40 хв. При інтервальному - потужність складає 85-90% максимального, відрізки роботи і відпочинку коливаються в діапазоні 15с - 3 хв. В одному занятті радять використовувати спочатку вправи швидкісного, швидкісно-силового характеру, потім на витривалість при дотриманні тих співвідношень, які встановлені для кожної групи осіб з різним рівнем фізичного стану. Як показали дослідження (Е.А.Пирогова,1986), найбільш виражений тренувальний ефект спостерігається при комплексному (2-3) використанні засобів фізичного виховання. Проте в окремих випадках є можливим використання одного виду рухової активності.
3.4.Спортивний напрям. Поглиблені заняття спортом.
Спорт, як засіб і метод фізичного виховання, дозволяє забезпечити значний розвиток певних здібностей, навичок і умінь. У той же час, закономірності досягнення високих спортивних результатів вимагають органічного поєднання спеціальної і загальної підготовки особи, завдяки чому спорт стає одним з дійових чинників різностороннього розвитку, зміцнення здоров'я і вдосконалення особистості загалом.
Спортивна діяльність дорослого населення організується дитячими спортивними товариствами. Систематично займатися спортом можуть всі бажаючі, при наявності дозволу лікаря і достатньої попередньої підготовленості. Заняття, маючи безпосередню спрямованість на досягнення певних спортивних результатів, переслідують, по суті, мету придбання високого рівня всебічної фізичної підготовленості, зміцнення і збереження здоров'я, сприяння гармонічному вдосконаленню особистості.
З віком спортсмена тренувальний процес втрачає установку на підвищення спортивних результатів. Заняття спортом набувають характеру загальної фізичної підготовки, а потім все більш виражену фізкультурно-гігієнічну і оздоровчо-рекреактивну спрямованість.
У основний період трудової діяльності людини, зростає роль прикладного використання засобів фізичної культури в сфері праці, а також для оптимізації працездатності у позаробочий час. Вже зазначалося, що впровадження фізичної культури в наукову організацію праці і в побут трудящих має серйозне соціально-економічне значення, оскільки в результаті істотно зменшуються втрати робочого часу по хворобі, зростає продуктивність праці, забезпечується творче довголіття працівників. Створюючи умови для розвитку професійно-прикладних форм фізичної культури, суспільство переслідує, зрозуміло, не тільки економічні, але і оздоровчі цілі. У процесі професійно-прикладного використання фізичної культури вирішуються як задачі підвищення працездатності, так і задачі зміцнення здоров'я, профілактики професійних захворювань, попередження травматизму, поліпшення загального фізичного і емоційного стану людини.
Значення направленого використання засобів фізичної культури безпосередньо у сфері праці і в зв'язку з трудовою діяльністю зумовлено головним чином наступним:
1. Багато сучасних видів праці характеризуються гіподинамією (обмеженою руховою активністю) або відносно односторонніми вимогами до функціональних можливостей організму. Засоби фізичної культури дозволяють попередити небажані відхилення в фізичному розвитку, які можуть виникнути внаслідок даних особливостей праці.
2. У сучасному виробництві поки ще не виключені умови, що створюють можливість професійних захворювань і травм. Засоби фізичної культури дозволяють істотно зменшити їх імовірність.
3. Будь-який трудовий процес має фазу впрацювання, а при досить великій тривалості і напруженості фазу зниження працездатності. Виробнича гімнастика та інші засоби фізичної культури прискорюють впрацювання, зменшують або виключають падіння робочої продуктивності.
4. Ряд видів праці вимагає спеціальної фізичної підготовленості, яка може бути забезпечена лише специфічними засобами і методами фізичного виховання.
5. Очевидно, немає такого виду трудової діяльності, успішність якої (хоч би опосередковано) не залежала від загальної фізичної підготовленості і міцного здоров'я, що набувається внаслідок раціонального використання засобів фізичної культури.
Спираючись на дані професіограми, фахівці визначають задачі, засоби і методи професійно-прикладної фізичної підготовки (якщо вона необхідна), рекомендують доцільну корективу в загальній фізичній підготовці і форми направленого використання засобів фізичної культури безпосередньо в організації праці.
Загальна фізична підготовка створює передумови успішного виконання різноманітними трудовими функціями. Загальна фізична підготовка може мати в залежності від характеру професії ті або інші особливості (наприклад, включати спеціальні вправи для профілактики або виправлення професійної однобічності в розвитку рухового апарату, порушень постави тощо. Прикладно-трудовий аспект може бути виражений і в заняттях спортом (так в ДСТ, що об'єднують працівників морського і річкового флоту, широко культивуються водні види спорту, серед працівників повітряного флоту особливо популярні планерний, парашутний, авіамодельний спорт тощо). У тих випадках, коли вибрана професія висуває специфічні вимоги до фізичних і пов'язаних з ними здібностей, рухових умінь і навичок людини, організується професійно-прикладна фізична підготовка з усіма властивими їй особливостями.
Безпосередньо в сфері праці застосовується виробнича гімнастика. Комплекси її створені з урахуванням особливостей основних груп професій. Найбільш поширеними формами виробничої гімнастики є ввідна гімнастика і фізкультурна пауза.
16) Оздоровче (кондиційне) тренування – це спеціально організована рухова активність, яка спрямована на зміцнення здоров'я людини, підвищення працездатності, продовження творчого довголіття. Оздоровче (кондиційне) тренування повинно забезпечити досягнення або збереження заданого рівня фізичної кондиції – такого стану фізичної дієздатності організму, який характеризується певним ступенем розвитку основних фізичних якостей.
Відповідно до принципу біологічної доцільності, в оздоровчому (кондиційному) тренуванні навантаження не перевищують функціональних можливостей організму. Ефективність оздоровчого тренування визначається обсягом навантажень, їх інтенсивністю та характером. Рухова активність завжди знаходиться в межах допустимого оптимуму.
В оздоровчому (кондиційному) тренуванні переважно застосовуються добре засвоєні види фізичних вправ, які, за умови чіткого нормування впливів, можуть бути ефективно використані як засіб збереження та підвищення фізичних кондицій людини. За своїм змістом це тренування може бути однопредметним (біг, швидка ходьба) або комплексним (гімнастика, природні циклічні вправи, спортивні ігри).
Вибір фізичних вправ у програмуванні оздоровчого тренування
У світовій практиці оздоровчого тренування існують різні підходи до визначення доцільності використання фізичних вправ. Найбільш поширеними є такі точки зору [5, 88]:
1. Вибір фізичних вправ може бути довільним за умови їх бажаної інтенсивності (Б.Спок, М.Амосов та ін.).
2. Вибір фізичних вправ повинен здійснюватися за такими педагогічними критеріями, як доступність вправи, ступінь безпеки її виконання, точність дозування фізичного навантаження (В.Лабскір).
3. Вибір фізичних вправ має обумовлюватися клініко-фізіологічними критеріями, насамперед можливістю ефективно впливати на активізацію резервів серцево-судинної системи, підвищення аеробної продуктивності організму (К.Купер, Л.Каганов та ін.).
Фізичний стан як основа програмування оздоровчого тренування
Вибір засобів оздоровчого тренування, спрямованість тренувальних занять, параметри фізичного навантаження визначаються рівнем фізичного стану.
Окремі автори ототожнюють поняття "фізичний стан" із поняттям "фізична працездатність" (Шелюженко А.А., Душанін С.А.), інші – з рівнем розвитку мак-си-мальних аеробних можливостей людини (Карпман В.Я., Бело-церковський З.Б.), треті під "фізичним станом" розуміють не один показник, а сукупність взаємопов'язаних ознак (Апанасенко Г.Л., Пирогова Є.А., Іващенко Л.Я.) [5, 95].
На підставі багатофакторного множинного кореляційного й регресивного аналізу в структурі фізичного стану виділено 6 провідних факторів [5, 95]:
Отже, основним критерієм вибору засобів та спрямованості оздоровчого тренування, параметрів фізичного навантаження є РФС тих, хто займається. Чим нижчий РФС, тим більше часу необхідно приділяти розвитку загальної витривалості. З підвищенням РФС необхідно збільшувати обсяг вправ на розвиток спеціальної (швидкісної та швидкісно-силової) витривалості. Відповідно до РФС визначаються параметри фізичного навантаження у відсотках від МПК. Вони коливаються від 40 % до 75 % залежно від РФС людини. РФС визначає також раціональну кратність занять у тижневому циклі оздоровчого тренування.
17) ЗАВДАННЯ КОНДИЦІЙНОГО ТРЕНУВАННЯ
Першочерговим завданням оздоровчого тренування є підвищення рівня фізичного стану до безпечних величин, що гарантують стабільне здоров'я. Система фізичних вправ, спрямованих на підвищення функціонального стану до необхідного рівня, називається оздоровчим, або кондиційним тренуванням.
В оздоровчому тренуванні (так саме, як і у спортивному) розрізняють
наступні основні компоненти навантаження, що визначають його ефективність: тип навантаження, величину навантаження, тривалість (обсяг) і інтенсивність,
періодичність занять (кількість разів у тиждень), тривалість інтервалів відпочинку між заняттями.
Характер впливу фізичного тренування на організм залежить, насамперед від виду вправ, структури рухового акту.
В оздоровчому тренуванні розрізняють три основних типи вправ, які володіють різною виборчою спрямованістю:
1 тип - циклічні вправи аеробної спрямованості, що сприяють розвитку загальної витривалості;
2 тип - циклічні вправи змішаної аеробно- анаеробной спрямованості, які розвивають загальну та спеціальну (швидкісну) витривалість;
3 тип - ациклічні вправи, що підвищують силову витривалість.
Але, оздоровчим і профілактичним ефектом, відносно атеросклерозу й серцево-судинних захворювань, володіють лише вправи, спрямовані на розвиток аеробних можливостей і загальної витривалості. Це положення особливо підкреслюється в рекомендаціях Американського інституту спортивної медицини.
У зв'язку з цим основу будь-якої оздоровчої програми повинні становити циклічні вправи, аеробної спрямованості (К. Купер, 1970; Р. Хедман, 1980; А. Виру, 1988, і ін.).
Дослідження Б. А. Пирогової (1985) показали, що вирішальним фактором,
визначення фізичної працездатності людей середнього віку, є саме загальна витривалість, що оцінюється по величині МСК . У середньому і літньому віці на тлі збільшення обсягу вправ для розвитку загальної витривалості та гнучкості знижується необхідність у навантаженнях швидкісно-силового характеру (при повному виключенні швидкісних вправ).
Крім того, у осіб старше 40 років вирішального значення набуває зниження факторів ризику ІХС (нормалізація холестеринового обміну, артеріального тиску і маси тіла), що можливо тільки при виконанні вправ аеробної спрямованості на витривалість. Таким чином, основний тип навантаження, використаний в оздоровчій фізичній культурі це аеробні циклічні вправи. Найбільш доступним та ефективним з них є оздоровчий біг та ходьба. У зв'язку з цим фізіологічні основи тренування будуть розглянуті на прикладі оздоровчого бігу.
По ступені впливу на організм в оздоровчій фізичній культурі (так саме, як і у спорті) розрізняють граничні, оптимальні, пікові навантаження, а тако ж понаднавантаження. Однак ці поняття, відносно фізичної культури, мають трохи інший фізіологічний зміст.
Граничне навантаження-це навантаження, що перевищує рівень звичної
рухової активності. Це та мінімальна величина тренувального навантаження,
яка дає необхідний оздоровчий ефект: відшкодування відсутніх енерговитрат, підвищення функціональних можливостей організму та зниження факторів ризику.
Фізичне тренування обумовлює і цілий ряд позитивних фізіологічних змін, у сукупності приводить до різкого зниження рівня факторів ризику ІХС. З параметрів фізичного тренування найбільше значення для його ефективності має інтенсивність вправ. У результаті вивчення показників ліпідного обміну у великої групи чоловіків у віці від 42 до 61 року було виявлено, що достовірно (р <0,01) більш високий рівень холестерину ЛВП мала група з більш високими енерговитратам (п = 105), що займається понад 2 год на тиждень з інтенсивністю понад 7 ккал/мін. Чоловіки, що ведуть сидячий спосіб життя і займаються менше 2 годин на тиждень з інтенсивністю нижче 7 ккал/мін (п = 208), мали достовірно гірші показники профілю ліпідів в плазмі крові. Таким чином пороговою величиною тренувального навантаження, що викликає сприятливі зміни рівня ЛВП, є двогодинні заняття на тиждень з загальними енерговитратам не менше 1000 ккал (тобто з інтенсивністю не менше 7 ккал/хв.).
З погляду відшкодування відсутніх енерговитрат, граничною є така тривалість навантаження, такий обсяг бігу, який відповідає витраті енергії не менш 2000 ккал у тиждень. Така витрата енергії забезпечується при бігу тривалістю близько 3 ч (3 рази у тиждень по 1 год.), або 30 км. бігу при середній швидкості 10 км/ч, тому що при бігу в аеробному режимі витрачається приблизно 1 ккал/кг на 1 км. шляху.
Підвищення функціональних можливостей спостерігається у початківців при тижневому обсязі повільного бігу, рівному 15 км. Американські і японські вчені спостерігали підвищення МСК на 14 % після завершення 12-тижневої тренувальної програми, що складалася з 5-кілометрових пробіжок 3 рази на тиждень (К. Купер, 1970). Французькі вчені при примусовому тренуванні тварин на тред-бані (3 рази на тиждень по 30 хв) 10 тижнів потому виявили значне збільшеня щільності капілярного русла міокарда та коронарного кровотока. Навантаження, удвічі менші по обсязі (по 15 хв), подібних змін у міокарді не викликали.
Зниження основних факторів ризику також спостерігається при обсязі бігу не менш 15км на тиждень. Так, при виконанні стандартної тренувальної програми (біг 3 рази на тиждень по 30 хв) відзначалося виразне зниження артеріального тиску до нормальних величин. Нормалізація ліпідного обміну за всіма показниками відзначається при навантаженнях понад 2 ч на тиждень. Сполучення таких тренувань із раціональним харчуванням дозволяє успішно боротися з надлишковою масою тіла.
В дослідженні при спостереженні 38 здорових нетренованих чоловіків в ході 20-тижневої тренування в ходьбі та бігу, що проводилася 3 рази на тиждень по 48 хв. з інтенсивністю 65-85% від МСК, поряд з достовірним (р <0,001) збільшення МСК (на 17%) було відзначено достовірне (р <0,05) збільшення холестерину ЛВП (на 17%), зниження (р <0, 001) частки жирової маси тіла (на 8%), а також сприятливі зміни інших показників ліпідного обміну, що зумовило значне зниження ризик-факторів ІХС.
Таким чином, мінімальним навантаженням для початківців, необхідним для профілактики серцево-судинних захворювань і зміцнення здоров'я, варто вважати 15 км бігу на тиждень, або 3 заняття по 30 хв.
Оптимальне навантаження -це навантаження такого обсягу та інтенсивності, що дає максимальний оздоровчий ефект для даного індивіда. Зона оптимальних навантажень обмежена знизу рівнем граничних, а зверху -
максимальних навантажень. На підставі багаторічних спостережень було
виявлено, що оптимальні навантаження для підготовлених бігунів становлять 40-60 хв. 3-4 рази на тиждень (у середньому 30- 40км на тиждень). Подальше
збільшення кількості кілометрів недоцільно, оскільки не тільки не сприяє додатковому приросту функціональних можливостей організму, але й створює небезпеку травматизації опорно-рухового апарата, порушення діяльності серцево-судинної системи.
На підставі даних Даллаского центра аэробики К. Купер (1986) відзначає ріст травматизації опорно-рухового апарата при бігу більше 40 км на тиждень. Спостерігалося поліпшення психічного стану і настрою, а також зниження емоційної напруженості у жінок при тижневому обсязі бігу до 40 км. Подальше збільшення тренувальних навантажень супроводжувалося погіршенням психічного стану. При збільшенні обсягу бігових навантажень у молодих жінок до 50-60 км на тиждень у ряді випадків відзначалося порушення менструального циклу (у результаті значного зниження жирового компонента), що може стати причиною полової дисфункції.
Деякі автори біговим "бар'єром" називають 90 км на тиждень, перевищення якого може привести до своєрідної"бігової наркоманії" у результаті надмірної гормональної стимуляції (виділення в кров эндорфінов).
Не можна не враховувати також негативний вплив великих тренувальних навантажень на імунітет, виявлений багатьма вченими (Горщиків, М. Я. Лєвін, 1984, і ін.).
У зв'язку з цим все, що виходить за рамки оптимальних тренувальних
навантажень, не є необхідним з погляду здоров'я. Оптимальні
навантаження забезпечують підвищення аеробних можливостей, загальної витривалості та працездатності, тобто рівня фізичного стану та здоров'я.
Максимальна довжина тренувальної дистанції в оздоровчому бігу не повинна перевищувати 20 км, оскільки з цього моменту в результаті виснаження м'язового глікогену в енергозабезпечення активно включаються жири, що вимагає додаткової витрати кисню, що приводить до нагромадження в крові токсичних продуктів. Біг на 30-40 км вимагає підвищення спеціальної марафонської витривалості, пов'язаної з використанням вільних жирних кислот (ВЖК), а не вуглеводів. Завдання ж оздоровчої фізкультури - зміцнення здоров'я шляхом розвитку загальної (а не спеціальної) витривалості і працездатності.
Подолання марафонської дистанції являється прикладом зверхнавантаження, що може привести до тривалого зниження працездатності і виснаженню резервних можливостей організму. У зв'язку з цим марафонське тренування не може бути рекомендоване для зайнять оздоровчою фізкультурою (тім більше що вона не приводить до збільшення "кількості" здоров'я) і не може розглядатися як логічне завершення оздоровчого бігу. Більше того, надлишкові тренувальні навантаження, на думку деяких авторів, не тільки не перешкоджають розвитку вікових склеротичних змін, але й сприяють їхньому швидкому прогресуванню (А. Г. Дембо, 1980, та ін.).
Таким чином, можна зробити висновок, що найбільш сприятливий ефект фізичного тренування на фактори ризику ІХС досягається в тому випадку, якщо використовувані фізичні навантаження викликають зростання фізичної працездатності людини, тобто фізичне тренування для даного контингенту що займаються носить розвиваючий характер.
Найбільш сприятливими в даному аспекті є динамічні вправи аеробного характеру, які найбільшою мірою розвивають МСК. Перспективні дослідження в цій області повинні забезпечити можливість тонкого диференціювання величини фізичного навантаження в залежності від стану серцево-судинної функції людини.
Класифікація фітнес-програм.
Фітнес-програми як форми рухової активності, спеціальноорганізована в рамках групових чи індивідуальних (персональних) заннять, можуть мати як оздоровчо-кондиційну направленість (зниження ризику розвитку захворювань, досягнення і підтримка потрібного рівня фізичного стану), так і переслідувати цілі, зв’язані з розвитком здібностей до рішення рухових і спортивних завдань на достатньому рівні.
В першому випадку фітнес-програми орієнтовані на цілі оздоровчого фітнесу, в другому – спортивно-орієнтованого рухового ( Хоулі, Френке, 2000).
Класифікація фітнес-програм базується: а) на оному виді рухової активності ( наприклад, аеробіка, оздоровчий біг, плавання і т.д.); б) на зіставленні декількох видів рухової активності ( наприклад, аеробіка і бодібілдінг; аеробіка і стретчінг; оздоровче плавання і біг і т.д.); в) на зіставленні одного чи декількох видів рухової активності і різноманітних факторів здорового способу життя ( наприклад, аеробіка і загартування; бодібілдінг і масаж; оздоровче плавання і комплекс водолікувальних відновлювальних процедур і т.д.).
В свою чергу, фітнес-програми, основані на одному виді рухової активності, можуть бути розділені на програми, в основу яких покладені:
∙ види рухової активності аеробного направлення;
∙ оздоровчі види гімнастики;
∙ види рухової активності силового направлення;
∙ види рухової активності у воді;
∙ рекреативні види рухової активності.
Крім того виділяють інтегративні (інтерактивні) узагальнені фітнес-програми, орієнтовані на спеціальні групи населення: для дітей; для пристарілих людей; для жінок в до- і після родовому періоді; для осіб з високим ризиком захворювань чи маючих захворювання; програми корекції маси тіла.
В останні роки інтенсивно розвиваються комп’ютерні фітнес-програми.
Такі багаторазові фітнес-програми визначаютьсяпрагненням задовільнити різноманітні фізкультурно-спортивні і оздоровчі інтереси широких шарів населення. Враховуючи що в змісті поняття фітнес входять багатофакторні компоненти (планування життєвої кар’єри, гігієни тіла, фізична підготовка, раціональне харчування, профілактика захворювань, соціальна активність, психоемоційна регуляція, в тому числі боротьба із стресами та інші фактори здорового способу життя), кількість створених фітнес-програм практично необмежена.
20) Структура і зміст фітнес-програм.
Багаторазові фітнес-програми неозначають свавільність їх будування – використання різних видів рухової активності повинно відповідати основним принципам фізичного виховання.
Якою би оригінальною не була та чи інша фітнес-програма, в її структурі виділяють наступні частини (компоненти):
∙ розминка;
∙ аеробна частина;
22. Характеристика основних видів фітнес-програм
Найбільше розповсюдження одержали фітнес-програми, засновані на використанні видів рухової активності аеробного напряму.
Термін аеробіка має подвійне пояснення. В широкому уявленні, аеробіка– система вправ, направлених на розвиток аеробних можливостей енергозабезпечення рухової активності. В якості засобів впливу застосовуються ходьба, біг, плавання, танці, заняття на кардіотренажерах та ін. ( Купер, 1989).
Враховуючи, що рівень аеробної працездатності в основному характеризується діяльністю серцево-судинної і дихальної систем організму, які в свою чергу в значній степені визначають стан фізичного здоров’я людини, використання терміну аеробіка відповідає цільовому направленню оздоровчої фізичної культури.
В більш вузькому уявленні аеробіка – один із напрямів фізкультурно-оздоровчих фітнес-програм, побудованих на основі різних гімнастичних занять ( степ-аеробіка, слайд-аеробіка, данс-аеробіка і т.п.).
В даний час поняття аеробіка повністю замінило існуючі до того терміни ритмічна гімнастика, аеробні танці, танцювальні заняття і т.п., що характеризувалися виконанням фізичних вправ під музику ( Паффенбаргер, Ольсен, 1999 ). В відповідності з цим ціленаправлено фітнес-програми на 2 типи:
1. основані на видах рухової активності аеробного характеру;
2. основані на оздоровчих видах гімнастики різного напряму.
Аеробіка К. Купера. Однією з найбільш популярних і науково обґрунтованих оздоровчих систем тренування є фітнес-програма, розроблена в Інституті аеробних досліджень К. Купера (США). В основі підвищення функціональної підготовки тих, хто займається лежить поступове збільшення кількості набираючи ними очок (балів) в тому чи іншому виді рухової активності – ходьбі, бігу, плаванні та ін. ( табл. 9.1 ).
Оздоровча ходьба. До широко розповсюджених видах рухової активності належить ходьба, переваги якої – доступність і ефективність – особливо важливі для людей з зайвою вагою тіла, людей похилого віку і тих, які мають низький рівень фізичного стану.
Оздоровчий біг. Після завершення програми ходьби з врахуванням досягнутого рівня фізичного стану можливий перехід до участі в програмі бігу підтюпцем.
Йога-аеробіка – сукупність статичних і динамічних асан, дихальних вправ, релаксації і стретчингу.
Флекс – заняття, направлені на розвиток гнучкості в поєднанні з засобами психоемоційної регуляції.
Бодібілдінг (культуризм, атлетична гімнастика) - система фізичних вправ з різними нагрузками, виконуваних з метою розвитку силових здібностей і корекції форми тіла.
Засновник бодібілдінга - Фредерік Мюллер - розробив першу програму вправ з гантелями, гирями і гумовими амортизаторами, узагальнивши особистий досвід тренувань в підручнику "Будова тіла" (1904 р.). З того часу в США, Канаді, Англії, Франції, Бельгії, Німеччині і Росії проводяться міжнародні конкурси по атлетиці. Спортивна спрямованість занять бодібілдінгом має на увазі нарощування могутньої, об'ємної, рельєфної і пропорційної мускулатури з подальшою її демонстрацією на змаганнях. Велике значення при цьому має якість демонстрованих стандартних поз в обов'язковій і довільній програмах.
Шейпінг – розроблена фахівцями радянської школи аеробіки і бодібілдінга система фізкультурно-оздоровчих занять для жінок і дівчат, направлена на досягнення гармонійно розвинутих форм тіла в поєднанні з високим рівнем рухової підготовленості.
Спочатку шейпінг служив своєрідною вітчизняною альтернативою "зарубіжному" фітнесу, проте і в сучасних умовах зберіг широкий круг своїх прихильників.
В основі шейпінг-тренувань лежить принцип раціонального використовування потенціалу ритмопластичних і силових напрямів гімнастики, синтез вправ яких сприяє позитивній динаміці цілого комплексу найважливіших морфофункціональних показників організму.
Програма шейпінгу складається з двох етапів.
Задачі першого етапу:
Фитнесс-программи як форми рухової активності, спеціально організованій на рамках групових чи індивідуальних (персональних) занять, може мати якоздоровительно-кондиционную спрямованість (зниження ризику захворювань, досягнення та підтримка належного рівня фізичного стану), і переслідувати мети, пов'язані з недостатнім розвитком здібностей до вирішення рухових і спортивних завдань досить рівні.
Найбільшого поширення набула отрималифитнесс-программи, засновані на використанні видів рухової активності аеробного спрямованості.
Термін аеробіка має подвійне тлумачення. У широкому поданні, аеробіка - система вправ, вкладених у розвиток аеробних можливостей енергозабезпечення рухової активності. Як засобів впливу застосовуються ходьба, біг, плавання, танці, заняття накардиотренажерах та інших.
З огляду на, що справжній рівень аеробного продуктивності переважно характеризується діяльністю серцево-судинної і дихальної систем організму, які у своє чергу значною мірою визначають стан фізичного здоров'я, використання терміна аеробіка відповідає цільової спрямованості оздоровчої фізичної культури.
у вужчому поданні аеробіка - один із напрямів фізкультурно-оздоровчихфитнесс-программ, побудованих з урахуванням різних гімнастичних вправ (>степ-аеробика,слайд-аеробика,данс-аеробика тощо.).
Нині поняття аеробіка повністю замінило які були доти терміни ритмічна гімнастика,аеробние танці, танцювальні вправи тощо.,характеризовавшиеся виконанням фізичних вправ під музику. Відповідно до цим доцільно розділятифитнесс-программи на 2 типу: засновані на видах рухової активностіаеробного характеру та засновані на оздоровчих видах гімнастики різної спрямованості.
>Аеробика До. Купера. Однією з найпопулярніших і науково обгрунтованих оздоровчих систем тренування є фітнес-програма, розроблена сьогодні в Інституті аеробних досліджень До. Купера (США). У основі підвищення функціональної підготовленості котрі займаються лежить поступове збільшення кількостінабираемих ними очок (балів) у цьому чи іншій формі рухової активності - ходьбі, бігу, плаванні та інших.
>Оздоровительная ходьба. До найпоширенішим видам рухової активності належить ходьба, переваги якої - доступність і ефективність - особливо важливими людей з надлишкової масою тіла, літніх і має низький рівень фізичного стану.
Встановлено, що дорослій людині необхідно займатися принаймні 30 хв щодня різними видами рухової активності невисокою інтенсивності.
>Оздоровительний біг.
Після закінчення програми ходьби з урахуванням досягнутої рівня фізичного стану можливий перехід до брати участь у програмі бігу підтюпцем.
Програма бігу підтюпцем (Хоулі,Френке, 2000).
Перш ніж розпочати програму бігу, необхідно завершити програму ходьби.
Починайте кожне заняття з ходьби істретчинга.
Не переходите до наступного етапу, якщо відчуваєте дискомфорт.
4. Виконуйте вправи на нижньому межі своєї цільовоїЧСС; реєструйте своюЧСС кожному занятті.
5. Виконуйте програму з принципу "день роботи - день відпочинку".
Етап 1.Пробегите підтюпцем 10 кроків, пройдіть 10 кроків. Повторіть це 5 разів, і визначте своюЧСС. Не виходьте межі цільовоїЧСС, збільшуючи чи зменшуючи фазу ходьби. Тривалість заняття - 20-30 хв.
Етап 2.Пробегите підтюпцем 20 кроків, пройдіть 10 кроків. Повторіть це 5 разів, і визначтеЧСС. Не виходьте межі цільовоїЧСС, збільшуючи чи зменшуючи фазу ходьби.
Етап 3.Пробегите підтюпцем 30 кроків, пройдіть 10 кроків. Повторіть це 5 разів, і визначтеЧСС. Не виходьте межі цільовоїЧСС, збільшуючи чи зменшуючи фазу ходьби.
Етап 4.Пробегите підтюпцем 1 хв, пройдіть 10 кроків. Повторіть це 3 рази, й визначтеЧСС. Не виходьте межі цільовоїЧСС, збільшуючи чи зменшуючи фазу ходьби. Тривалість заняття - 20-30 хв.
Етап 5.Пробегите підтюпцем 2 хв, пройдіть 10 кроків. Повторіть це 2 рази, й визначтеЧСС. Не виходьте межі цільовоїЧСС, збільшуючи чи зменшуючи фазу ходьби.
Етап 6.Пробегите підтюпцем деяке відстань (400 м чи 440 ярдів) і перевіртеЧСС. Регулюйте темп під час бігу, ніж виходити межі цільовоїЧСС. ЯкщоЧСС залишається високої, поверніться до програми п'ятого етапу.Пробегите підтюпцем відстань 6 разів більше початкового, чергуючи його з нетривалої ходьбою.
Етап 7.Пробегите підтюпцем відстань 2 рази більше початкового і перевіртеЧСС. Регулюйте темп під час бігу, ніж виходити межі цільовоїЧСС. ЯкщоЧСС залишається високої, поверніться до програми шостого етапу.Пробегите підтюпцем відстань 6 разів більше початкового, чергуючи його з нетривалої ходьбою.
Етап 8.Пробегите підтюпцем 1 милю і перевіртеЧСС. Регулюйте темп під час бігу, ніж виходити межі цільовоїЧСС.Пробегите підтюпцем 2 милі.
Етап 9.Пробегите 2-3 милі безупинно. ПеревіртеЧСС, аби переконатися, що ні вийшли межі цільовоїЧСС.
Широка популярність науково обгрунтованих До. Купером аеробних програм ходьби і бігу викликала інтерес і до інших видів оздоровчих занять - плавання, велоспорту, занять з обтяженнями та інших. Це переорієнтування спрямованості традиційних видів рухової активності зі спортивної на оздоровчу. Так, на базі велоспорту інтенсивно розвиваєтьсяспинбайк-аеробика (>сайклинг, спінінг), з урахуванням боксу і карате -кикбоксинг-аеробика, з урахуванням плавання -аквааеробика тощо.
У 1969 р. Дж. Соренсен (США) вперше запропонувала використовуватихореографически впорядковані гімнастичні вправи для занять під музику і на запровадила термін аеробіка визначення оздоровчого виду гімнастки. Як символу для популяризації й ризик поширення аеробіки успішно виступила знаменита артистка Джейн Фонду.
Базовими вправами ваеробике стають різні види ходьби, бігу, підскіки і стрибки, махи ногами, присідання, випади. Застосування цих вправ разом із пересуваннями, поворотами, рухами руками забезпечує різноманітний вплив на організм котрі займаються.
Крім аеробних вправ в заняття включають дуже багато вправ, вкладених у розвиток сили та силовий витривалості різних груп м'язів, на корекцію постаті, і навіть в розвитку гнучкості.
У Росії її й України у кінці 1970-х років XX в. початку інтенсивно розвиватися альтернативна зарубіжноїаеробике ритмічна гімнастика, втілила у собі досягнення мистецького середовища і жіночої гімнастики. Цей вид рухової активності мав різні напрями: оздоровче, танцювальне,спортивно-ориентированное,профилактико-реабилитационное та інших.
Нині над ринкомфитнесс-индустрии існує 100 різнихфитнесс-программ, заснованих на виключно видах оздоровчої гімнастики. Класифікація цихфитнесс-программ утруднена через їх різноманіття, різних цільових установок, використовуваних коштів, характеру музичного супроводження і про інших чинників.
Разом про те вибір якотличительного характеру на організм що займається дозволяє класифікувати розмаїття видів аеробіки на категорії, спрямованих в розвитку:
I – аеробного витривалості;
II – силовий витривалості і сили м'язів, формування гармонійної постаті;
III – координаційних здібностей імузикально-ритмических навиков;
IV – гнучкості і досягнення релаксації (розслаблення).
Оптимальний рівень розвитку сили та силовий витривалості є важливий компонент оздоровчогофитнесса. Поруч із широко популярні спеціалізовані силові вправи, оформлені в до окремого виду спорту відомі під назвоюбодибилдинг.
>Бодибилдинг (культуризм, атлетична гімнастика) - система фізичних вправ з різними обтяженнями, виконуваних з розвитку силових здібностей і корекції форми тіла.
Засновникбодибилдинга - Фредерік Мюллер - розробив першу програму вправ з гантелями, гирями і гумовими амортизаторами, узагальнивши особистий досвід тренувань в підручнику "Будова тіла" (1904 р). Відтоді США, Канаді, Англії, Франції, Бельгії, Німеччині та Росії проводяться конкурси поатлетизму.
Спортивна спрямованість занять бодібилдінгом передбачає нарощування потужної, об'ємної, рельєфною та пропорційної мускулатури з її демонстрацією на змаганнях. Важливе значення у своїй має якість що демонструються стандартних поз в обов'язкової та довільної програмах.
Кошти з арсеналу атлетичній гімнастики ефективно використовуються при реабілітації травм опорно-рухового апарату.
Убодибилдинге прийнята наступна класифікація застосовуваних ліків:
· базові - вправи з граничними чиоколопредельними обтяженнями, що їх переважно двома кінцівками, з залученням в роботу м'язів навколо кількох суглобів, із багатьма ступенями свободи;
· формують - рухові дії знепредельними обтяженнями з одного ступенем свободи, що їх, зазвичай, однієї конечністю з залученням в роботу м'язів навколо одного суглоба їхнього локального розвитку. У цьому використовуються різні вихідні і кінцеві становища, часто зпронацией ісупинацией кінцівки;
· додаткові - куди входятьобщеподготовительние вправи, які стосуються техніці різних видів спорту.
Серед основних чинників, визначальних специфіку впливу коштів атлетизму, необхідно назвати такі:
· індивідуальні особливості котрі займаються (вік, підлогу, рівень фізичного стану, наявність або відсутність досвіду тощо.);
· характер вправи (базові, формують); • режим роботи м'язів;
· швидкість виконання вправи;
· розміри обтяження і інтервал відпочинку;
· обладнання та снаряди.
Техніка рухів відрізняється відносної простотою і доступністю. Утім, деякі вправи що неспроможні виконуватися без попередньої фізичним і технічної підготовки, оскільки на спортсменів, які мають досить високою рівнем розвитку координаційних здібностей, сили та гнучкості. Зазвичай, вправи виконуються загалом чи повільний темп, рідше - в швидкому.
Більшість рухів освоюється що займаються відразу після демонстрації із наступним корекцією інструктором чи тренером. Навчання базовим і формує вправ проводиться із трохи більше 50-60% першого повторного максимуму.
Заняття культуризмом впливають переважно в розвитку сили, хоча деякі вправи дозволяють поєднати розвиток силових показників і гнучкості. Варіюючи величину обтяження, інтервали відпочинку і швидкість руху, можна розвивати вибухову м'язову силу, силову витривалість, удосконалювати механізми всередині - імежмишечной координації.
Вправи вкультуризме виконуються як із вільними обтяженнями (штанги, гантелі), і на спеціальних тренажерах, що дозволяють виконувати руху на різних режимах роботи м'язів, з різноманітною амплітудою і диференціювати розмір навантаження.
>Калланетика - створена американської балериноюКалланПинкни система фізичних вправ, альтернативнатравмоопасним варіантів аеробіки, більш ефективна щодо термінів досягнення результатів. Мета занятькалланетикой - поліпшення постаті у вигляді спеціально підібраних і організованихстатодинамических вправ на розтягування різних м'язових груп. Руху виконуються з низькою амплітудою, часто в незручному положенні у повній статиці чиполустатике. Акцент робиться на звані "проблемні" зони (шию, живіт, сідниці, стегна, спину), задіяні також важкодоступні внутрішні м'язи.
Регулярні заняттякалланетикой сприяють ефективному зміни зовнішнього вигляду (зміцнення м'язів, формування гармонійної постаті) та практично немає вікові обмеження.
>Слим-джим,бодистайлинг,бодиформинг - популярні системи вправ, об'єднувальні елементи аеробіки,калланетики, хореографії,бодибилдинга, метою яких є різнобічніший вплив на організм котрі займаються, корекція є і поліпшення форми тіла (>слим-джим,бодиформинг), оволодіння новими елементами хореографії (>бодистайлинг).
Шейпінг - розроблена фахівцями радянської школи аеробіки ібодибилдинга система фізкультурно-оздоровчих занять тоді та вродливих дівчат, спрямовану досягнення гармонійно розвинених форм тіла разом із високий рівень рухової підготовленості.
У основішейпинг-тренировок лежить принцип раціонального використання потенціалуритмопластических і силових напрямів гімнастики, синтез вправ яких сприяє позитивну динаміку всього комплексу найважливіших морфофункціональних показників організму.
Програма шейпінгу і двох етапів.
Завдання першим етапом:
· зміцнити здоров'я, зменшити ризик розвитку захворювань (серцево-судинної системи, обміну речовин, опорно-рухового апарату);
·нормализировать масу тіла;
· підвищити рівень фізичної підготовленості.
Завдання другого етапу: корекція то з допомогою різних видів рухової активності і раціонального харчування.
Основні кошти шейпінгу -общефизические вправи, які залежно від методичну доцільність виконуються без предметів, з предметами, на спеціальних снарядах. Найважливіша умова визначення оптимальних параметрів обсягу, інтенсивності, і навіть переважної спрямованості фізичних вправ - аналізмассоростових показників і підвищення рівня рухової підготовленості котрі займаються.
Особам з низькимиморфофункциональними характеристиками передбачені мінімальний теми й невеликі обтяження у процесі тривалої роботи циклічного характеру, спрямованої в розвитку загальної (аеробного) і силовий витривалості.
>Обладающие середнім рівнем рухової підготовленості особи використовують значні за обсягом навантаження із єдиною метою корекції постаті й зміцнення "слабких" м'язових груп.
Особам із високим рівнем фізичної підготовленостінагрузочная вартість виконаною під час занять роботи збільшується з допомогою переважання вправ швидкісного іскоростно-силового характеру. Темп їх виконання середній і швидкий. При доборі рухів важливо дотримуватися раціональну послідовність включення до основних м'язових груп ніг, спини, грудях, плечового пояса.
Загальна тривалість стандартного заняття шейпінгом 50-60 хв. Тренування включає у собі спеціалізовану розминку (20% тренувального часу), основну частину (70%), вправи якої спрямовані на корекцію постаті та розвитку рухових якостей, і навіть заключний сегмент, у якого використовуються коштистретчинга і релаксації.
Під час упорядкування програми заняття треба враховувати оптимальну тривалість тренувального на конкретну м'язову групу:
· для м'язів грудях, спини, рук - 40-90 з, 7-15 повторень кожного руху на підході;
· м'язів стегон, сідниць - 90-150 з, 15-25 повторень;
· м'язів живота - 150-180 з, 15-20 повторень.
Оцінка фізичного розвитку на своїй шейпінгом виготовляють підставі розрахунку цілого ряду критеріїв:массоростового іростомассового показників, індексуЭрисмана, показників пропорційності і статури, відсоткового відносини м'язової сили до масі тіла, і т.д.
>Аквафитнесс - система фізичних вправ виборчої спрямованості за умов водного середовища, яка виконує, завдяки своїм природним властивостями, роль природного багатофункціонального тренажера.
Оздоровче вплив коштіваквафитнесса зумовлено активізацією найважливіших функціональних систем організму, високої енергетичної вартістю виконуваної роботи, феноменом гравітаційної розвантаження опорно-рухового апарату, наявністю стійкогозакаливающего ефекту. Систематичні заняття у питній воді показані без обмежень всім практично здоровим людям віку і характеризуються широкий спектр цільової спрямованості: лікувально-профілактичній, навчальної,рекреативной, кондиційної,спортивно-ориентированной.
Ниніаквафитнесс є різноманітні комбінації вправ виборчої спрямованості, що з певної умовністю можна розділити на 3 групи:
· дистанційне плавання з допомогою спортивних, змішаних і самобутніх способів, в режимах різних тренувальних методів, з повним координацією рухів і з елементам, і навіть плавання під водою;
· гри акторів-професіоналів у воді: віделементарно-двигательних і безсюжетних до програмних,спортивно-ориентированних із елементами змагань,рекреативно-развлекательние заходи, пірнання, стрибки в воду, варіанти прикладного плавання;
· нових форм рухової активності у умовах водного середовища, чий пріоритет над загальноприйнятими варіантами оздоровчого плавання забезпечує наявність наступних чинників:
- охоплення широкого кола котрі займаються, зокрема які вміють плавати, на осіб із обмеженою рухової активністю, жінок на до - і післяпологовому періоді, хворих на стадії реабілітації тощо.;
- можливість диференційованого на морфофункціональні показники організму шляхом застосування різних за характеру рухів;
- високий емоційне тло на проведених заняттях, який забезпечувався б музичним супроводом колективно виконуваних вправ за чиєї активної демонстративному участі інструктора;
- великий вибір додаткових технічних засобів (кола, пояса для опори та плавучості, дощечки, м'ячі, труби, "колоди", ласти, перетинчасті рукавички, платформи, гірки, хвильовігидроеффекти тощо.);
можливість ефективне використання басейнів різної конфігурації, і навіть природних водойм;
- практично безпечних умов проведення занять із будь-яким контингентом. Одне з поширених варіантіваквааеробики - заняття за системою кругового тренування, створені за загальноприйнятої структурі уроку.Кратность тренувань тривалістю 30-60 хв - від 2-3 на тиждень.
>Разминка (10-15% загального часу) включає дихальні вправи, ізольовані і комплексні руху рук, ніг і тулуба з половинчастим вивченням основних суглобних сполук (гомілковостопного суглоба, коліна, стегна, хребта, плеча, плечового пояса і ліктя), і навіть м'язових груп від локальних до регіональних. Вправи виконуються буде в діапазоні інтенсивності 50-60акц-мин"1.
Більшість заняття (70-75% його тривалості) будується з урахуванням ходьби (50-150акц-мин"1), бігу, стрибків із дедалі більшого амплітудою і частотою (до 115акц-мин"1), рухів руками (50-60акц-мин"1), тулубом (30-60), ногами (50-60) якакваджоггинга,аквабилдинга,акваданса тощо.
Заключна частина заняття будується з урахуванням повільних композицій з допомогоюаквастретчинга ігидрорелаксации.
28) В умовах навчального закладу формування конкурентоспроможної особистості майбутнього учителя
фізичної культури, здатної до впровадження технологій оздоровчого фітнесу, спрямовано на розкриття
потенціальних можливостей студента вищого навчального закладу відповідати й успішно реагувати на нові
вимоги соціального середовища. Тому система підготовки майбутнього учителя фізичної культури повинна
бути спрямована на розвиток здібностей студентів до побудови власної кар’єри через самоактуалізацію,
самовдосконалення i самореалізацію особистості майбутнього учителя фізичної культури.
Тренування на кардіотренажерах підвищує витривалість, що дозволяє збільшити інтенсивність занять. Кардіотренажери являються ідеальними спортивними тренажерами для похудіння. Відомо, що скидає вагу той, хто використовує більше калорій , ніж вживає. Саме тренування на кардіотренажерах при достатній інтенсивності дають можливість спалити максимальну кількість калорій. Скільки саме можна побачити на комп’ютері, яким обладнані всі кардіотренажери.
Робота на кардіотренажерах поліпшує роботу серцево-судинної та дихальної системи, допомагає ефективно боротися з жировими відкладеннями та підвищує життєвий тонус – це аксіома.
Кардіотренажери: велотренажери, спінбайки, степпери, еліптичні тренажери, бігові доріжки та ін.
30)СПІН-БАЙК АЕРОБІКА (спінінг), САЙКЛІНГ - це програми, що створені в США у 90-х роках, та нестримно поширились в Америці і Європі. Подібний успіх пояснюється ефективністю тренування — максимальний результат досягається за рекордно короткий час.
Отже, сайклінг і спінінг - групове тренування на спінбайках. Деякі вважають, що це тренування на велотренажері, який у багатьох стоїть удома на балконі. Аж ніяк! Зручний велотренажер і ставне катання на ньому не має нічого спільного з цим стаціонарним залізним велосипедом, зовсім незручним для довгої їзди. Тренування проводиться кваліфікованим тренером, під ритмічну музику, триває 45–55 хвилин. Весь цей час ви «їдете на велосипеді», не зупиняючись ні на секунду, інтервально змінюється інтенсивність (швидкість, тягар) і положення корпусу,рук та ніг (сидячи, стоячи, стоячи на одній нозі). Це — аеробіка з елементами акробатики на спінбайку.Пропрацьовуються всі, без виключення, м»язові групи. Всього лише за одне тренування спалюється від 0,5 до1,0 кг зайвої ваги, залежно від вашої старанності. За рівнем вашої фізичної підготовки вам доберуть відповідне навантаження. Ефективність класу полягає в поєднанні тренування серцево-судинної системи, м’язової сили і витривалості, прискоренні процесів спалювання жирів. Важлива її відмінність від кручення педалей тренажера наодинці – захопливість, оскільки вона імітує групову велогонку в різних режимах ( по шосе, в гору, по пересіченій місцевості і тому подібне). Заняття можуть бути різної складності і спрямованості: базові, (що допомагають засвоїти специфіку техніки), силові, швидкісні.
Для кого може бути цікавий сайклінг:
- для тих, кому не вдається за допомогою дієти понизити масу тіла. За одне тренування можна спалити до 900 ккал, або 0,5-1,0 кг;
- для тих, хто бажає додати стрункості та привабливості своїм ногам та тілу в цілому;
- для тих, хто хоче швидко і ефективно побороти целюліт;
- для тих, хто хоче додати м’язам пружності та рельєфу;
- для тих, хто хоче випробувати власну витривалість і зрозуміти, що таке справжнє, серйозне фізичне навантаження;
-для тих, кому протипоказано біг, стрибки, бігова доріжка через надмірне навантаження на кульшові та колінні суглоби.
31) Степ аеробіка (step) служить для профілактики і лікування артриту, остеопорозу, відновлення після травм коліна і для зміцнення м"язів. Танцювальні заняття проводяться з використанням спеціальної платформи (степа). На неї треба підніматися і опускатися в ритмі музики, у поєднанні із звичайними танцювальними рухами. Висота степов зазвичай складає 15-30 див. Налічується близько 200 способів підйому на платформу і сходження з неї. Рухи в степе досить прості, тому цілком підходять для людей різного віку і рівня підготовленості. Вони прекрасно покращують фігуру, особливо форми гомілок, стегон і сідниць. Застосування обтяжило (гантелей) вагою близько 2 кілограмів дає хороше навантаження на м"язи плечового поясу. Виконуючи під музику різні варіанти кроків з підйомом на платформу і спуском з неї, велике число танцювальних рухів, швидкі переходи, часто міняючи ритм і напрям рухів, можна отримати навантаження, рівноцінне біговому тренуванню.
СТЕП АЕРОБІКА - тренування, в основі якого різні способи піднімання і опускання на спеціальну степ-платформу. Ви будете вражені різноманітністю рухів, які можна виконати на простій сходинці. Виконати їх – не просто, але коли найважче буде позаду, ви відчуєте справжнє задоволення від хореографії на магічній степ-платформі. При виконанні вправ степ-аеробіки, всупереч існуючий думці, навантаження на ноги не більше, ніж при інших видах тренувань. Рівень координаційної складності - високий.
Степ як гімнастика або аеробіка (не плутайте з танцем) був винайдений в США відомим фітнесс-інструктором Джіной Міллер. Вона пристосувала його для своїх щоденних тренувань після перенесеної нею травми коліна. Першим тренажером, яким вона скористалася для одужання, були сходинки крильця її власного будинку.
Прыжки через скакалку часто используются как элемент различных комплексов физических упражнений для похудения. Однако в последнее время большей популярностью пользуется самостоятельный спортивный вид под названием роуп-скиппинг, включающий в себя самые различные упражнения и прыжки со скакалкой.
Эффективность этого вида очевидна: за одну тренировку, делая около ста прыжков за минуту, можно израсходовать около 500 ккал за полчаса. А возможность менять интенсивность упражнений, степень их сложности позволяет варьировать нагрузку в зависимости от ваших физических возможностей.
Кому лротивопоказан роуп-скиппинг
Есть категория людей, кому, увы, упражнения со скакалкой противопоказаны. В первую очередь это те, у кого есть проблемы с сердечно-сосудистой системой, варикозное расширение вен. Также скиппинг не рекомендуется тем, у кого наблюдается ожирение 3 – 4-й степени, у кого есть проблемы со зрением: близорукость, дальнозоркость высокой степени, близорукость с осложнениями глазного дна.
Как выполнять упражнения
Скакалка для похудения используется с соблюдением некоторых правил. Например, обязательно выполнить перед прыжками разминку – это поможет избежать травм.
Нагрузка должна выполняться по возрастающей, иначе на следующий день вы рискуете заполучить боли в мышцах и дискомфорт в области сердца.
Если вы новичок в роуп-скиппинг, первое время чередуйте прыжки с перерывами, во время которых сделайте упражнения на расслабление мышц ног или просто какие-то общие упражнения.
Поначалу рекомендуется выполнять прыжки в таком режиме: 45 секунд упражнение, 1-2 минуты перерыв на ходьбу и вновь повтор упражнений.
Если вы хотите использоватьупражнения со скакалкой для похудения, выполняйте их медленно в течение 15-20 минут, постепенно доводя беспрерывное количество прыжков до получаса.
Следите за пульсом: в зависимости от вашей подготовки и возраста он может колебаться в пределах 140-160 уд./в минуту.
Выполняйте прыжки мягко, приземляясь на пальцы, носки должны быть слегка развернуты вовнутрь.
33) Слайд – аэробика.
Один из видов силовой аэробики.
Слайд – аэробика - это комплекс упражнений на специальной дорожке - слайде, предназначенный для укрепления сердечно – сосудистой и дыхательной систем, основных мышц тела и суставов.
Специалисты считают, что слайд – аэробика - самый оптимальный вид аэробики для женщин, желающих избавиться от жировых отложений в области бедер.
Подберите комплекс упражнений для себя со специалистом.
Несколько правил при занятии слайд – аэробикой:
Основной комплекс упражнений строится на том, что занимающиеся встают на слайд и скользят по нему, имитируя движения конькобежца, лыжника или роллера.
Впервые встав на слайд, вы почувствуете себя не очень уверенно. Но все же соберитесь.Конечно, в более выигрышном положении — те, кто в школьные или студенческие годы покорял ледяные просторы катков. Однако и им придется изрядно попотеть, осваивая новую практику. Во-первых, следует научиться делать сильный толчок, чтобы откатиться от центра слайда к его бортику, а потом обратно.
Для этого необходимо что есть силы напрячь внутреннюю и внешнюю поверхности бедер. Во-вторых, обычными катаниями вправо-влево на слайд-аэробике никто не ограничивается. Поэтому, едва только овладев искусством скольжения, вы перейдете к довольно сложным комбинациям, сочетающим подъемы ног, повороты корпуса и махи руками. И если со стороны это может показаться легким и приятным времяпрепровождением, то на деле это самая что ни на есть серьезная тренировка — для очень решительных и упорных.
Едва овладев искусством скольжения, вы перейдете к сложным комбинациям, сочетающим подъемы ног и махи руками
Иногда для получения большего эффекта от занятия упражнения степ – аэробики и слайд – аэробики объединяют.
34) Фитбол аэробика – это одно из направлений аэробики, где в качестве основного снаряда для выполнения упражнений выступают эластичные мячи разной величины. История фитбола началась в Швейцарии, где в 50-х годах прошлого столетия швейцарский врач-физиотерапевт Сьюзан Кляйнфогельбах предложил выполнять упражнения с мячом в качестве реабилитационной гимнастики для больных ДЦП. Высокая эффективность предложенного метода привела к тому, что диапазон применения упражнений с мячом существенно расширился и в наши дни он применяется как средство для реабилитации людей с травмами опорно-двигательного аппарата и проблемными суставами.
Как и в случае с другими видами аэробики, в занятия фитбол аэробикой включены разнообразные упражнения: силовые - для развития силы мышц, динамические - для развития координации и повышения общей выносливости организма, а также упражнения на растяжку и расслабление мышц.
Основной инструмент фитбол аэробики – большой и легкий упругий мяч, еще называемый фитболом. Мячи имеют размер от 50 до 85 см и способны выдерживать вес до 300 кг. Размер фитбола подбирается исходя из роста занимающегося, чем выше рост – тем больше диаметр мяча. Мячи бывают разной степени надутости, от этого зависит сложность выполнения упражнений, чем сильнее надут мячик – тем тяжелее заниматься. По этой причине новичкам рекомендуют выполнять упражнения на полусдутом снаряде и обязательно под руководством тренера.
Фитбол аэробика, как и другие виды аэробики, - занятие коллективное, но при желании ей можно заниматься и в домашних условиях под руководством видеотренера.
Польза фитбол аэробики
Фитбол аэробика дает нагрузку на большинство групп мышц, развивает выносливость и гибкость, улучшает координацию движений и работу вестибулярного аппарата, а также стимулирует деятельность сердечнососудистой и дыхательной систем.
Круглая форма мяча увеличивает амплитуду движений, что повышает их эффективность и способствует растяжению мышц. Постоянные колебания мяча стимулируют работу внутренних органов и систем, включая желудочно-кишечный тракт, эндокринную и нервную системы, а его неустойчивость заставляет мышцы пребывать в постоянном напряжении, чтобы удерживать равновесие.
При занятиях фитбол аэробикой на нижние конечности приходится незначительная нагрузка, что делает этот спорт исключительно полезным для людей страдающим артрозами и остеохондрозом. По этой же причине занятия на фитболе рекомендуются врачами людям в пожилом возрасте, а также при беременности, варикозном расширении вен и проблемах с лишним весом.
Как известно, сидеть на фитболе получается только с выпрямленной спиной, поэтому занятия фитбол аэробикой способствуют улучшению осанки и чрезвычайно полезны для позвоночника. А в скандинавских странах в школах вместо стульев используют мячи.
Упражнения на мяче способствуют развитию способности к самоконтролю и самоанализу, поэтому занятия на фитболе часто включаются в программы йоги и тай-чи.
35) Танцювальна аеробіка , в основному відноситься до так званої «низкоударна аеробіка», що має середню інтенсивність, і не передбачає виконання вправ з використанням спеціального обладнання чи вправ в положенні лежачи на килимку.
Однак, не дивлячись на це ефективність цього виду аеробіки по частині спалювання калорій досить висока (350-500). Головний принцип цієї аеробіки полягає в тому, щоб виконувати зв'язки різних танцювальних рухів в режимі нон-стоп. Високоударну аеробіку фахівці порівнюють з фізичної зарядкою, що проходить безперервно під музику, а аеробіку в танці, як енергійний і безперервний танець на 4-8 рахунків. Але де ж танцювальна аеробіка взяла свій початок? Про це мова піде в наступній частині статті.Сьогодні безліч світових інститутів і центрів здоров'я використовують позитивний вплив аеробних навантажень
Десь у 60 роках минулого століття проводилися дослідницькі роботи для військово-повітряних сил Сполучених Штатів Америки. Темою цього дослідження були аеробні тренування. Термін «аеробний» був узятий з розділу фізіології. Користується цими термінами для того, щоб визначити хімічні та енергетичні процеси, які забезпечують роботу м'язів. Ще термін «аеробний» буквально означає «живучий у повітрі», а також «використовує кисень».
Сьогодні безліч світових інститутів і центрів здоров'я використовують позитивний вплив аеробних навантажень.Головним в цій області можна назвати університет Reebok, який був заснований в 1993 році. Фахівці в цій області змогли створити цілий напрямок програм, і ці програми отримали міжнародні покликання. У зв'язку з тим, що сучасна аеробіка ставить досить специфічні цілі і завдання, які вирішуються в різних напрямках сучасної аеробіки, що має танцювальну спрямованість, розрізняють:
Latina aerobics . Танцювальна аеробіка латина - це одне із самих популярних напрямків в аеробіці. Головною особливістю є безперервна робота стегон при фіксованому положенні спини і пружний крок. У заняттях не присутній силова частина, однак, щоб підсилити навантаження тренер може ускладнити комбінацію стрибками. При виконанні танцювальних рухів необхідно жорстко фіксувати корпус, активно працювати стегнами, а також напружувати прес.
На сьогоднішній день користь і ефективність від занять настільки очевидна, що не вимагають доказів. Адже аеробіка - це цілий комплекс певних вправ на витривалість і спрямовані ці вправи на те, щоб досягти балансу для організму в потреби кисню і його доставці. Організм починає давати відповідь на потребу в кисні і це і буде необхідною тренувальним ефектом чи позитивним фізичним зрушенням. Ось деякі з цих зрушень:
36) Поняття про аеробіку, її цінність
Термін “аеробний” означає “живучий у повітрі”. Аеробні вправи
відносяться до таких видів фізичного навантаження, коли необхідна
наявність кисню протягом тривалого часу. Вони пред'являють організму
вимоги, що змушують його збільшувати споживання кисню. У результаті
відбуваються сприятливі зміни в легенях, серці і судинній системі.
Можна сказати, що регулярні заняття аеробікою підвищують здатність
організму пропускати повітря через легені, збільшують загальний
кровотік, причому кров ефективніше здійснює одну зі своїх основних
функцій - транспорт кисню.
У наш час більшість людей малорухомі. Вони ходять пішки від автостоянки
чи автобусної зупинки до своєї установи, від робочого столу до буфету чи
кафетерію. Навіть молодь не дуже тішить себе фізичними навантаженнями. А
недолік рухів погано позначається і на стані здоров'я, і на можливостях
людини у всіх сферах життя.
Медичні дослідження показують, що фізичні вправи допомагають поліпшити
психічний стан, кровообіг і захистити організм про серцевих
захворюваннях. Рухова активність - ось у чому річ для нормального
функціонування, для зміцнення здоров'я і гарного самопочуття.
Було виявлено, що досить важко визначити енергетичну цінність аеробіки
через те, що інтенсивність рухів найрізноманітніша. Наприклад, є тільки
один спосіб пробігти кілометр за 4 хвилини. Але дві дівчини, що
займаються поруч у групі аеробіки, можуть значно відрізнятися по витраті
енергії. Зараз створено багатьох гарних програм аеробіки. Єдиний спосіб
оцінити їх ефективність - застосовувати їх.