Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Військова ревізія Версаля й всієї післявоєнної системи міжнародних
відносин вважалася неможливою без ліквідації веймарської демократії.
Висуваючи мету підготовки війни-реваншу, правлячі кола Німеччини бачили гарантію її успішного завершення у встановленні диктаторського режиму. Логіка розвитку подій вимагала пошуку нової масової опори для цього режиму. Встановленню фашистського режиму передувала боротьба всередині правлячих сил по питанню про форми і характер диктаторського режиму. В решті - решт Гітлеру вдалося переконати провідних економічних та державних діячів у тому, що Німеччині потрібен саме нацизм, що лише нацисти зможуть вивести державу з кризи і розірвати «пута версальського договору», що лише він, Гітлер, зможе бути диктатором. Всі його докази справили враження не політичну та економічну еліту Німеччини і вони привели Гітлера до влади. Це стало можливим також завдяки широкій підтримці Гітлера народними масами, які бачили в ньому месію. З огляду на ті обставин, за яких НСДАП прийшла до влади в державі, а також на те, що далеко не всі промисловці та підприємці до кінця вірили у виконання нацистами своїх обіцянок, Гітлер взявся якщо не до проведення активних заходів у внутрішній політиці, то принаймні до їх імітації, в першу чергу в економічній сфері. Як ми бачимо, найбільші та найважливіші реформи було проведено у перші три роки правління Гітлера. Для того, аби ніхто не спробував йому заважати виконати обіцяне, було ліквідовано багатопартійність та заборонено профспілки. І завдяки тому, що досить непогані економічні програми були розроблені його попередниками, але не були виконані, так як не задовольняли ті чи інші верстви населення або ту чи іншу партію чи профспілку, Гітлеру вдалося стабілізувати ситуацію в державі, досягнути зростання економіки та ліквідації безробіття.
Ще одним успіхом Гітлера було те, що його режим був визнаний іншими країнами Європи, які мали наглядати за тим, аби Німеччина не порушувала умов Версальського договору. З їх мовчазної згоди Німеччина на чолі з Гітлером і перетворилась на економічно потужного агресора з боєздатною армією.
Успіх Гітлера в перші роки його правління опирався не тільки на досягнення зовнішньої політики, що забезпечили безкровні завоювання, але й на економічне відродження Німеччини, що у партійних колах і навіть серед деяких закордонних економістів звеличувалося як чудо. Дуже багатьом так і могло здатися. Безробіття - це проклін 20 - початку 30-х років - скоротилися, як ми бачили, із шести мільйонів в 1932 році до менш одного мільйона через чотири роки. За період з 1932 по 1937 рік національне промислове виробництво зросло на 102 відсотка, а національний доход подвоївся. Сторонньому спостерігачеві Німеччина середини 30-х років могла здатися величезним бджолиним вуликом. Колеса індустрії оберталися усе швидше, і кожний трудився щосили.
Але щирою основою відродження Німеччини було переозброєння, на яке починаючи з 1934 року нацистський режим направив всі зусилля підприємців і робітників поряд із зусиллями військових. Вся економіка Німеччини, що іменувалася військовою економікою, була навмисно організована так, щоб функціонувати не тільки у мирний час, але й під час війни, тож орієнтована на війну. У своїй опублікованій у Німеччині в 1935 році книзі "Тотальна війна", генерал Людендорф підкреслював необхідність тотальної мобілізації економіки країни, як і всього іншого, щоб належним чином підготуватися до тотальної війни. Ця ідея була не нова для нацистів. Протягом XVIII-XIX століть Пруссія, направляла близько 5/7 державного доходу на армію й всю її економіку завжди розглядалася в першу чергу як знаряддя забезпечення військової політики, а не народного добробуту.
У вересні 1936 року у зв'язку з передачею чотирирічного плану під твердий контроль Геринга, що став замість Шахта диктатором економіки, Німеччина перейшла до системи тотальної військової економіки. Метою чотирирічного плану було перетворити за чотири роки Німеччину в країну, що сама забезпечувала б себе всім необхідним, щоб у випадку війни її не змогла задушити військова блокада. Імпорт був скорочений до мінімуму, був уведений твердий контроль за цінами й розміром заробітної плати, дивіденди обмежувалися 6 відсотками річних, будувалися величезні заводи з виробництва синтетичного каучуку, тканин, пального й іншої продукції із власної сировини. З огляду на це ми можемо сказати, що нацисти посадили німецький народ на штучні, синтетичні продукти, так як не змогли повністю забезпечити потребу населення та армії у натуральній продукції. Були також побудовані гігантські заводи Германа Геринга, що робили сталь із місцевої низькосортної руди. Коротше кажучи, німецька економіка була мобілізована на потреби війни, а промисловці, доходи яких різко підскочили, перетворилися у гвинтики військової машини. Проте нацисти так захопилися підготовкою до війни, що навіть не зважали на пересторогу міністра економіки Ялмара Шахта, що це може призвести до неповоротних процесів в економіці. Натомість цього відомого в Німеччині економіста і банкіра було звільнено з посади . Проте представники промислових кіл не протестували проти цього, засліплені великими прибутками від державних військових замовлень.
Крім почуття задоволення від одержання підвищених баришів, підприємці був задоволені також тим, що Гітлер поставив робітників на місце. Відтепер не лунали невиправдані вимоги підвищити заробітну плату. У дійсності вона була навіть трохи урізана, незважаючи на ріст вартості життя на 25 відсотків. Головне - не було страйків, що дуже дорого обходилися. Практично ж їх не було взагалі - прояви подібних безладів у Третьому рейху були заборонені.
Загалом же ми можемо говорити про те, що економіка гітлерівської Німеччини готувалась до проведення війни. Досягнення нею сировинної та продовольчої автаркії стало для Німеччини настільки ж нездійсненним в такі короткі строки, наскільки воно було першочерговим для Гітлера та партії. Можливість виконання цього завдання вчені-економісти бачили лише через кілька десятиріч. Проте ми можемо говорити, що на випадок війни Німеччина все ж таки мала певні запаси сировини та продовольства, які могли забезпечити потреби держави на строки від одного місяця до одного року у випадку повної зупинки видобутку цієї сировини. Найважливішою сировиною і надалі залишалась залізна руда, від кількості якої розраховувалась потреба держави у іншій сировині.
Щодо продовольчих запасів, то в першу чергу увага зверталась на запаси зерна і жирів, бо решта продовольчої продукції завжди була у надлишку, навіть продукти тваринництва. Загалом створена система розподілу сільськогосподарських продуктів довела на практиці свою ефективність в мирний час, а також, як показало майбутнє, під час війни.
Що ж до фінансування військових витрат, то ми можемо говорити про приховування Німеччиною до 1935 року реальних темпів росту озброєнь завдяки системі векселів, які не враховувались в офіційній фінансовій статистиці і звітності на державному рівні. Поряд з тим значні кошти на переозброєння армії було отримано внаслідок антисемітських заходів на державному рівні. Склалася ситуація, при якій фінансування нарощування озброєнь проводилось за рахунок політичних ворогів націонал-соціалізму.
Отже, ми можемо говорити, що вжиті Гітлером заходи дали свій позитивний результат і вже на 1939 рік Німеччина стала чи не наймогутнішою у економічному та військовому плані країною Європи і якби не маніакальне бажання фюрера панувати над всим світом то на сьогоднішній день Німеччина, можливо, була б у економічному плані розвиненішою за США.