Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Самостійна робота студентів № 15
Тема: Показники наукової та інноваційної діяльності
1 Питання які треба опрацювати:
2 Основні тези лекції:
Показники наукової діяльності
Науково-технічна діяльність — це всі види діяльності, пов’язані з розвитком, поширенням та використанням наукових і технічних знань у всіх галузях науки й техніки, тобто в природничих, технічних, суспільних науках тощо. Ієрархічну класифікацію видів науково-технічної діяльності подано на рис. 15.1.
При статистичному вивченні науково-технічної діяльності широко використовують міжнародні стандарти та класифікації, більшість з яких побудовані на рекомендаціях ЮНЕСКО та Євростату. Одним з основних документів при цьому вважається «Керівництво Фраскаті». Проте зазначимо, що Керівництво цілком задовольняє рекомендаціям ЮНЕСКО щодо науково-технічної діяльності країн-членів ОЕСР, де економічні та наукові системи є узгодженими і дещо відрізняються від системи інших країн [ ].
В Україні розроблення національних стандартів статистики проводиться з урахуванням досягнень міжнародної статистичної науки та практики. Одним з таких документів є «Класифікація видів економічної діяльності» (КВЕД). Відповідним європейським стандартом є NACE, світовим — ISIC.
Рис. 15.1. Ієрархічна класифікація видів
науково-технічної діяльності
Стосовно науково-технічної діяльності КВЕД, дія якого поширюється на економіку в цілому, передбачає лише дві позиції (класи): 73.10 «Дослідження і розробки в природничих і технічних науках» та 73.20 «Дослідження і розробки в гуманітарних і соціальних науках». Для можливості адекватного відображення всього різноманіття сучасної науково-технічної діяльності впроваджено Державний класифікатор ДК 015-97 «Класифікація видів науково-технічної діяльності» (КВНТД).
На рівні класів КВНТД повністю відповідає КВЕД. Кожен з класів КВНТД позначається римськими цифрами І і ІІ та поділяється на два підкласи (рис. 15.1). Нижчі рівні ієрархії (вид, підвид, тип) позначаються арабськими цифрами. Загальний код КВНТД має таку послідовність: Y.X XX.XX.XX.
|
При цьому |
Y |
— клас (І та ІІ); |
|
Y.X |
— підклас (І.1, І.2, ІІ.1, ІІ.2); |
|
|
Y.X XX |
— вид; |
|
|
Y.X XX.XX. |
— підвид; |
|
|
Y.X XX.XX.XX |
— тип. |
Вивчаючи науково-технічну діяльність, використовують низку угруповань, зокрема вирізняють такі сектори науки:
1. Академічний сектор охоплює академічні установи національного рівня (Національна академія наук України, академії медичних, педагогічних і правових наук України тощо) та галузеві академії (Українська академія архітектури, інженерних наук та ін.).
2. Галузевий сектор охоплює організації різних галузей промисловості, які виконують наукові та науково-технічні роботи.
3. Сектор вищої освіти включає вищі навчальні заклади, що мають спеціалізовані підрозділи (науково-дослідні частини, науково-дослідні лабораторії тощо), а також ті, які виконують науково-дослідні роботи на кафедрах.
4. Заводський сектор охоплює науково-дослідні та конструкторські підрозділи на промислових підприємствах.
У практичній діяльності органів державної статистики вирізняють такі основні види науково-технічних робіт:
Персонал, зайнятий основною науково-технічною діяльністю, включає такі категорії: дослідники, техніки, допоміжний персонал, інші.
Систему показників науково-технічної діяльності подамо у вигляді ієрархічної структури, основними блоками якої є (рис. 15.2):
1. Мережа наукових організацій являє собою організаційну структуру та відповідні ресурси: трудові, фінансові, матеріальні, інформаційні.
1.1. Організаційна структура:
Рис. 15.2. Система показників науково-технічної діяльності
1.2. Наукові кадри та їх підготовка:
1.3. Фінансові ресурси:
1.4. Матеріально-технічна база:
1.5. Інформацію (дані, відомості), пов’язану з науково-техніч-
ною та інноваційною діяльністю, необхідно розглядати в контексті такого узагальнювального поняття, як інформаційні ресурси. Під інформаційними ресурсами (ІР) будемо розуміти організовану сукупність документованих даних (база даних, архів, фонд, бібліотека), призначену для задоволення певних інформаційних потреб. За статистичного вивчення ІР проводять їх класифікацію за низкою ознак. Залежно від кола споживачів ІР поділяють на глобальні, національні, відомчі, корпоративні та індивідуальні. За ознакою права власності ІР поділяють на державні, комунальні, приватні. Так, комунальні ресурси — це ресурси, які є об’єктами права комунальної власності. Власник ресурсів — фізична або юридична особа, яка має на них право власності. Сукупність державних, комунальних і приватних ІР являє собою національні ІР. Залежно від технології роботи з ІР їх можна поділити на електронні та паперові. Такий поділ є умовним, оскільки останнім часом у тих бібліотеках та архівах, у яких документи зберігаються переважно на паперових носіях, широко застосовуються комп’ютерні системи реєстрації, пошуку й деяких процедур оброблення даних. При цьому, як відомо, існують і так звані електронні бібліотеки.
Процедури створення, експлуатації та аналізу використання певного інформаційного ресурсу потребує розгляду його як системи, що складається з чотирьох основних елементів:
По суті, основним призначенням будь-якого ІР є процес перетворення за схемою «дані — інформація — знання». При цьому розуміємо, що:
Останнім часом у наукових розробках і практичній діяльності щодо створення та використання ІР дедалі більше уваги приділяється саме аналітичному обробленню даних. Це приводить до того, що все більша кількість організацій, що раніше виконували переважно функції банку даних (тобто сховища), зараз перетворюються в інформаційно-аналітичні центри, результатами діяльності яких є знання, а в умовах ринкової економіки — інформаційні послуги або продукти.
Під інформаційним продуктом (послугою) в загальному випадку розумітимемо кінцевий результат технологічного про-
цесу інформаційно-обчислювальної діяльності, наданий споживачу в речовій або неречовій формі. Хоча користувач у результаті отримує інформацію або аналітичний матеріал (знання), результатом такої діяльності слід вважати не інформацію, а послуги зі збирання, оброблення та доведення до спожива-
ча або надання засобів доступу до неї (технічних, програмних
і т. ін.).
Отже:
Нині в Україні існують інформаційні системи, елементи яких поєднані єдиним методичним керівництвом, нормативними документами й системою інформаційних технологій. Такими основними державними інформаційними системами, що мають міжвідомчий характер, є:
Їхні інформаційні ресурси є основою національних ІР.
Розглянемо окрему складову ІР — інформаційні ресурси науково-технічної діяльності (ІРНТД).
Система НТІ організаційно поєднує:
УкрІНТЕІ виконує функції спеціалізованої головної організації та посідає основне місце в системі державних інформаційних ресурсів у галузі науково-технічної діяльності. Його головними завданнями є:
Цим завданням відповідає структура ІР НТІ України (рис. 15.3).
Основними завданнями статистичного вивчення інформаційних ресурсів є визначення їхнього:
При вивченні обсягу ІР у випадку паперових носіїв одиницею вимірювання є документ, для електронних — документ, файл, МВ (GB).
Склад (структура) ІР характеризується (рис. 15.4):
Рис. 15.3. Структура ІР НТІ України
Рис. 15.4. Основні ознаки групування ІР науково-технічної діяльності
У практичній діяльності виокремлюють такі види інформації:
При цьому до економічної часто відносять або вважають близькою до неї такі види інформації, як: макроекономічна, статистична, фінансова, кон’юнктурна, бізнес-інформація тощо.
Існують такі два види документів, які містять науково-тех-
нічну інформацію:
За тематикою ІР науково-технічної діяльності можуть розподілятись, а отже, і зберігатися за різним принципом. Під час розроблення та експлуатації ІР окремі підприємства, організації чи їх об’єднання (корпорація, відомство) часто використовують чинні статистичні класифікації. Так, відповідно до КВЕД тематичними видами ІР можуть бути такі:
У разі використання КВНТД тематика може бути подана за напрямами науково-технічної діяльності. Так, наприклад, науково-технічна діяльність, пов’язана з математичним аналізом, буде відображена такою структурою [2]:
І — клас «Дослідження та розробки в галузі природничих і технічних наук»;
І.1 — підклас «Дослідження та розробки в галузі природничих наук»;
І.1 01 —вид «Дослідження та розробки в галузі фізико-математичних наук»;
І.1 01.01 — підвид «Математика»;
І.1 01.01.01 — тип «Математичний аналіз».
Додержання чітко сформульованих і загальних принципів тематичного групування інформації значною мірою визначають ефективність її пошуку. Тому національні системи НТІ застосовують універсальні методи класифікації та ідентифікації. Основними класифікаційними системами НТІ, побудованими на їх основі, є Автоматизована система науково-технічної інформації (АСНТІ) та (УДК) [3].
Основним елементом АСНТІ є рубрикатор. Як приклад, ниж-
че наведемо фрагмент такого рубрикатора за рубрикою «Наукознавство»:
|
Рубрика |
Словесне значення |
|
12.00.00 |
Наукознавство |
|
12.21.00 |
Наука та суспільство. Соціологія науки |
|
12.21.20 |
Науково-технічний прогрес |
|
12.21.20.01 |
Організаційні питання науково-технічного прогресу |
|
12.21.20.02 |
Методи розповсюдження зведень про досягнення науки і техніки |
В іншій класифікаційній системі — універсальна десяткова класифікація (УДК) — основою є поділ понять від загального до часткового.
Розглядаючи різні підходи до проведення класифікацій у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, важливо знати, що практика створення та використання ІР, інформаційно-аналітична діяльність, а також статистичне вивчення цих процесів потребують чіткого уявлення про вищі рівні ієрархії основних класифікацій, і відповідні міжнародні та національні організації.
У міжнародній організації стандартизації (ISO) в сфері інформаційних наук працює комітет ISO ТС 46 «Інформація і документація». Кілька відповідних комітетів працює і в Україні, зокрема ТК 20 «Інформаційні технології». Згідно з Міжнародним класифікатором стандартів ISС та узгодженим з ним національним Класифікатором нормативних документів (ДК 004-1999) нормативні документи поділено на такі групи і підгрупи.
01.140 «Інформатика. Видавнича справа»:
Серед інших угруповань назвемо підгрупу 35.240.30 — застосування інформаційних технологій в інформаційній діяльності, документуванні та видавничій справі.
Групування ІР науково-технічної діяльності за ознакою організаційно-правової приналежності доцільно проводити, використовуючи Класифікацію організаційно-правових форм господарювання (ПФГ), яка охоплює такі основні групи юридичних осіб:
Умовно кажучи, у цьому разі ІР групуються за джерелами, місцями зберігання, адресами. Так, значні обсяги науково-технічних ІР перебувають в організаційних структурах, що не належать до розглянутої вище державної системи НТІ. Це, наприклад:
Проводячи статистичні групування за ознакою організаційно-правової приналежності, слід також мати на увазі, що належність ІР до певної системи (інформаційної чи організаційної) пов’язана з принципами формування інформаційних масивів2. Залежно від мети використання ІР та принципів відбору інформації вирізнять такі інформаційні системи [5]:
Прикладами універсальної системи є система державних архівів, система (мережа) бібліотек, національна система науково-технічної інформації.
Найбільша з видових систем — Держкомстат. Він збирає та обробляє певний вид інформації — форми статистичної звітності. Друга велика видова система — Державний картографічний фонд — призначена для збирання та оброблення картографічної інформації.
Існує ще кілька видових інформаційних систем, які водно-
час є підсистемами універсальних систем, перелічених вище. Так, система патентної інформації та система нормативно-технічної документації одночасно входять у НСНТІ, Держфільмофонд і Фонд радіо- та телепрограм і є частиною Архівного фонду.
До видових інформаційних систем належать також фонди проектно-конструкторської та технологічної документації, проте, будучи розподіленими між різними підприємствами й організаціями, вони не утворюють єдиної системи в країні.
Прикладами тематичних систем є Автоматизований земельний кадастр, мережа гідрометеоінформації, система екологічної інформації, система інформації з охорони здоров’я.
Прикладами відомчих систем є системи МВС, МНС, Державної податкової адміністрації, Державної служби зайнятості, Пенсійного фонду тощо.
Щодо умов доступу, то взагалі він може бути платним, безплатним або регламентованим (за паролем).
Крім наведених вище напрямів аналізу ІР, за статистичного вивчення обсягу та складу визначаються їх наявність і динаміка надходження за окремими видами. При цьому відстежується також інтенсивність процесу перенесення ІР з паперових носіїв на електронні.
Такий підхід дає змогу розглядати процес формування ІРНТД не тільки як процедуру інформаційного забезпечення науково-технічної діяльності, а і як її результат.
Вважається, що активізація ІР є нині одним з найважливіших факторів соціально-економічного розвитку. Активними ІР є такі електронні ІР, які доступні для автоматизованого пошуку, оброблення і використання без допомоги організацій, що їх формують [3, 6, 14].
Відношення обсягу активних ІР (ІРакт) до загального обсягу національних ІР (ІРнац) є одним з найважливіших показників можливості їх ефективного використання:
. (15.1)
Характеристикою рівня досконалості структури ІР може бути коефіцієнт можливості:
, (15.2)
де ІРмас — обсяг ресурсів масового використання.
До ресурсів масового використання відносять адресну інформацію, відомості про роботу підприємств масового обслуговування, транспорту, зв’язку, освіти, органів влади тощо [Вор]. Коефіцієнти (15.1, 15.2) слід розраховувати як щодо ІРнац, так і щодо загального обсягу ІР окремих інформаційних систем, баз або банків даних.
Наведені вище коефіцієнти є, по суті, потенційними характеристиками, і їх слід доповнювати фактичними, а саме — кількістю інформаційних запитів (відвідувань) щодо ІР різного виду. Крім цього, вивчається структура запитів за окремими видами користувачів і постачальників (джерел) інформації.
Оскільки певна інформація надається безкоштовно, то у випадках, коли йдеться як про виробників, так і про продавців, ми використовуватимемо термін «постачальник». Отже, статистичне вивчення використання ІР слід проводити в разі окремих видів постачальників, серед них — окремими видами ІР.
Для ілюстрації розглянемо показник діяльності деяких розвинених ІС.
До інформаційних ресурсів Web-сайту НБУВ (http://www. nbuv.gov.ua/) щодобово звертається близько 1 тис. користувачів, абонентів з унікальною iнтернет-адресою (постом), яким нада-
ється 10—15 тис. файлів [6]. Моніторинг інтенсивності використання он-лайнових ресурсів бібліотеки здійснюється автоматично. При цьому формуються текстові log-файли, що містять таку інформацію про користувача:
Окремо аналізуються факти ненадання системою інформації на запит тоді, коли вона знаходиться в даному ІР.
2. Показники результатів науково-технічної діяльності доцільно поділити на дві групи: безпосередньо показники результативності та показники зовнішньоекономічної діяльності.
2.1. Показники результативності:
а) Загальний обсяг наукових і науково-технічних робіт визначається як вартість виконаних протягом звітного року власними силами наукових організацій наукових і науково-технічних робіт (переданих замовнику актом) за договірною ціною (без урахування робіт, виконаних співвиконавцями). При цьому визначаються кількість та обсяг виконаних розробок за міністерствами, регіонами, галузями наук та секторами науки;
б) наукомісткість ВВП — частка науково-технічних робіт у ВВП;
в) вартість науково-технічних робіт, що в середньому припадає на одну науково-технічну організацію;
г) структура науково-технічних робіт, а саме частка фундаментальних досліджень; прикладних досліджень; науково-тех-
нічних розробок та науково-технічних послуг. Значний інтерес становлять характеристики динаміки цієї структури та порівняння структур, а також визначення часток робіт, які виконуються для вітчизняних та іноземних замовників;
ґ) кількість друкованих робіт (загальна та в розрахунку на 1000 наукових працівників), їх розподіл за вітчизняними і зарубіжними виданнями.
Крім названих показників, що є досить простими, у результаті спеціальних досліджень, під час яких використовують методи контент-аналізу, отримують систему так званих бібліометричних індикаторів (кількість цитованих наукових публікацій, кількість публікацій у співавторстві та ін.) [15, 24].
До показників результативності науково-технічної діяльності належать також деякі з показників діяльності самої системи НТІ, передусім обсяг і номенклатура виробництва інформаційних продуктів та послуг. Наведемо основні їх види [17, 18, 26]:
У системі НТІ діють відповідні прейскуранти цін, тому може бути визначеним загальний обсяг інформаційних продуктів і послуг, вироблених за період, а також обсяги за їх номенклатурою, окремими організаціями та підрозділами системи НТІ
і т. ін.
2.2. Показники зовнішньоекономічної діяльності:
Показники, що становлять блоки 2.1 і 2.2 в основному характеризують результат діяльності мережі наукових закладів; оцінка ефективності їхньої діяльності потребує зіставлення результатів з витратами відповідних ресурсів.
3. Основними показниками ефективності науково-технічної діяльності є такі:
4. Міжнародне зіставлення науково-технічної діяльності:
15.3. Показники інноваційної діяльності
Інноваційна діяльність — це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.
Інновація — це наявність новизни товарів, послуг, засобів виробництва тощо, яка створюється не шляхом незвичайних поліпшень старого устаткування чи наявної організаційної схеми, а введенням принципово нових засобів виробництва або системи його організації [16].
Інновації можуть належати до сфери виробництва, економічних, правових, соціальних відносин, науки, культури, освіти, інших сфер діяльності суспільства. Виокремлюють такі основні типи інновацій:
Основною метою інноваційної діяльності є створення ідеї, втілення її в готовий продукт та реалізація його на ринку.
Об’єктами інноваційної діяльності є:
Суб’єктами інноваційної діяльності є фізичні та юридичні особи, що проводять в Україні інноваційну діяльність, залучають майнові та інтелектуальні цінності, укладають власні чи запозичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.
Інноваційним підприємством є підприємство будь-якої форми власності, якщо понад 70 % обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційні продукти та інноваційна продукція. Основними видами таких підприємств є інноваційні центри, бізнес-інкубатори, технополіси, технопарки тощо. Проте їх слід розглядати в складі відповідних організаційних структур.
В останнє десятиріччя у світі з метою підвищення соціально-економічної ефективності інноваційної діяльності, залучення до неї бізнесових і фінансових кіл та, зокрема, створення умов для державного регулювання відбувається інтенсивний розвиток сучасних інноваційних структур. Такі утворення сьогодні вважаються вельми перспективними, і тому важливим завданням статистичного вивчення є визначення їхньої кількості, складу та результатів діяльності.
Інноваційна структура (ІС) — це організаційне об’єднання економічно самостійних підприємств, установ та організацій, які шляхом формування інноваційного середовища створюють продукцію (товар, послуги) на основі високих технологій.
Згідно з Положенням про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів [20] учасниками ІС можуть бути будь-які підприємства, організації та установи незалежно від їхніх форм власності, зокрема:
Розглянемо основні види ІС, зауваживши, що такий розподіл має дещо умовний характер і відображає національні особливості розвитку інноваційних структур [16].
Технополіс — найвища форма інтеграції продуктивних сил (людини, науки, техніки, інформації), венчурного капіталу, фінансово-кредитних інститутів і держави у процесі виробництва з метою прискореного розвитку відсталих регіонів, поглиблення НТР і створення інформаційного суспільства31.
Ідея створення технополісів виникла в США. Одним з найвідоміших є «Силіконова долина» в Каліфорнії, на території якої знаходяться структури 17 найбільших підприємств електронної промисловості США. Слід підкреслити, що цей технополіс виник без прямого державного втручання.
Японія запозичила цей досвід США, проте внесла в нього істотні зміни, суть яких полягала в значній ролі держави в інноваційних процесах. Створення технополісів в Японії отримало свою законодавчу підтримку на початку 80-х років XX ст. Суть цієї ідеї міститься в самій назві: «поліс» — означає місто. отже, передбачалося, що технополіс має охоплювати потужну виробничу базу високотехнологічних галузей, передові наукові центри (університети, науково-дослідні інститути, лабораторії) та сучасну житлову інфраструктуру (житлові споруди; шляхи; культурні, освітні, спортивні центри). Цікаво, що при цьому ставились умови близького розташування технополісу до достатньо розвиненого міста з населенням не меншим як 200 тис. осіб, а також до аеропорту або великого залізничного вузла. Це свідчить про тісний взаємозв’язок науково-інноваційних і соціальних процесів у сучасному світі.
Сьогодні в розвинених країнах технополіси, як правило, включають такі структурні елементи: науково-дослідні інститути, великі компанії, інвестиційні банки, венчурні підприємства, консалтингові фірми, комп’ютерні центри, державні органи. У територіальному аспекті ці елементи розміщуються у промислових зонах і навіть у житлових квартирах.
Технопарк — сучасна організаційна форма взаємодії науки, освіти, техніки й виробництва, у результаті якої виникають науково-інноваційні комплекси для розроблення новітніх технологій, швидкого запровадження науково-технічних розробок і виробництва найновішої продукції в передових і наукомістких галузях економіки41. Основа технопарку — тісна взаємодія університетів, науково-дослідних інститутів, конструкторських і виробничих підрозділів з використанням сучасної інформаційної бази.
Серед головних завдань створення технопарків є й такі, що мають соціальне значення, зокрема, зменшення рівня безробіття в окремих депресивних регіонах. Центрами технопарків найчастіше є університети та науково-дослідні організації, які створюють інформаційно-аналітичні та патентні центри, що на пільгових умовах надають промисловим фірмам і компаніям ліцензії, ноу-хау, а також самі можуть брати участь у фінансуванні науково-технічних розробок.
Процеси створення інвестиційних структур в Україні набули широкого розвитку і мають свої особливості, що треба брати до уваги під час їх статистичного вивчення.
Основні правові та організаційні засади створення інноваційних структур відображено у відповідних директивних документах, звернемо увагу лише на основні з них [7, 20].
Передусім, ідеться про створення в Україні вільних економічних зон. Основною метою цього є залучення іноземних інвестицій, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності та нарощування експорту наукомістких товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, сприяння розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.
Передбачена можливість створення на Україні таких типів інноваційних структур: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технопарки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо.
Джерела фінансової підтримки інноваційної діяльності поділяються на:
Обчислюючи показники, що характеризують інноваційну діяльність, слід мати на увазі, що загальна сума витрат на технологічні інновації поділяється на витрати за напрямами, а також на поточні та капітальні витрати.
Вирізняють такі основні напрями інноваційної діяльності:
Система показників інноваційної діяльності складається з таких груп [13, 15].
1. Інноваційна діяльність промислових підприємств:
До обсягу інноваційної продукції відносять:
2. Оновлення продукції машинобудування:
3. тестові завдання
1. Рентабельність - це
а) відносний показник, який характеризує рівень прибутковості підприємства;
б) абсолютний показник, що характеризує прибуток підприємства;
в) відносний показник, який характеризує рівень оборотності активів.
Відповідь: 1) а; 2) б; 3) в; 4) - .
2. До складу основного капіталу підприємства входять:
а) основні засоби; б) дебіторська заборгованість;
в) нематеріальні активи.
Відповідь: 1) а, б; 2) б, в; 3) а, в; 4) а, б, в.
3. До складу оборотного капіталу підприємства входять:
а) товарно-матеріальні цінності;
б) дебіторська заборгованість; в) нематеріальні активи.
Відповідь: 1) а, б; 2) б, в; 3) а, в; 4) а, б, в.
4. Внутрішні джерела фінансових коштів підприємства – це:
а) банківські позики; б) чистий прибуток підприємства;
в) амортизація основних засобів.
Відповідь: 1) а, б; 2) б, в; 3) а, в; 4) а, б, в.
5. Індекс рентабельності змінного складу показує
а) як змінився середній рівень рентабельності у звітному періоді порівняно з базисним тільки за рахунок динаміки рівня рентабельності в окремих підрозділах підприємства;
б) як змінився середній рівень рентабельності по підприємству тільки за рахунок зміни розподілу залишків обігових коштів підрозділами підприємства;
в) відношення середнього рівня рентабельності за сукупністю підрозділів підприємства у звітному періоді до середнього рівня рентабельності у базисному періоді.
Відповідь: 1) а; 2) б; 3) в; 4) - .
4 Література:
4.1 основна література
4.2 додаткова література
5 форми перевірки знань
Питання даної теми будуть перевірятися в усній формі і включені до модульного контролю та ККР.
2 Нагадаємо, що будь-яка організаційна система має у своєму складі інформаційну систему. У цьому контексті під інформаційною системою розуміємо організаційну структуру (систему), основним видом економічної діяльності якої є інформаційно-обчислювальна (див. р. 15.5).
31 Економічна енциклопедія / Редкол. С. В. Мочерний та ін. — К.: Вид. центр «Академія», 2000. — 864 с.
41 Там само.