Музична грамота 1
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Відповіді до заліку з начальної дисципліни «Музична грамота»
1. Звук являє собою швидкий коливальний рух частинок повітря або іншого середовища, який сприймається вухом. Джерело звука (струна, голосові зв'язки та ін.), приведене в коливальний рух, поширює навколо себе звукові хвилі. Останні, впливаючи на орган слуху, викликають відчуття звуку.
Звук має чотири властивості — висоту, тривалість, голосність і тембр. Висота звука залежить від частоти коливань тіла, що звучить. Чим коливання частіше, тим відтворюваний звук вищий; чим коливання рідші, тим звук нижчий. Тривалість звука визначається тривалістю коливального руху тіла, що звучить. Голосність визначається розмахом (амплітудою) коливань. Тембр, або забарвлення, звука залежить від природи і матеріальних якостей тіла, яке звучить. За тембром ми розрізняємо звуки різних інструментів, голоси людей.
Діапазон-це загальний об*єм всього звукоряду інструмента або голосу (від найвищого до найвищого його звуку).
Регістр-це частина всього музичного діапазону окремого голосу або інструменту, що відрізняється характерною звуковою фарбою. Весь діапазон поділяється на 3 регістри: високий(3,4,5 октави), середній(мала, 1, 2 октави), низький( велика, контроктава, субконтроктава). В одному регістрі звучання може бути більш виразним, в іншому тьмяним глухим.
2.Впродовж багатьох віків йшли пошуки точної наглядної системи запису музичних творів. Складність полягала в тому, що дві основні особливості музичного звуку(висоту та тривалість) потрібно було зобразити одним знаком, що згодом отримав назву нота.
Найдавніший різновид нотного письма-літерна нотація (Древня Греція).
Ля сі b до ре мі фа соль сі
A B C D E F G H
Невменна нотація (9 століття)=Крюкова, знаменна(11 століття, Київська Русь). Записувались над літературним текстом.
В 11 столітті італійський монах Гвідо Аретинський створює систему із 4 лінійок-нотний стан.
12 століття-мензуральна нотація, ноти схожі до наших.
Ключі-це знак, о ставиться на початку нотного стану і вказує на точне розташування певної ноти.
3.Звуки записуються за допомогою особливих знаків овальної форми, що називаються нотами.
Запис звуків основних ступенів:
-до 1-ої октави
-до 2-ої октави
с-до малої октави
С-до великої октави
-до контроктави
-до субконтроктави.
Складові назви звуків - позначення музичних звуків за допомогою складів. У сучасній практиці прийняті такі назви нот: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі. Ноти, відстань між якими кратна октаві, називаються однаково.
Буквенна система найменування, також середньовічного походження, заснована на буквах латинського алфавіту. Основні ступені позначаються за порядком так: c,d,e,f,g,a,h. Невідповідність алфавітному порядку пояснюється тим, що спочатку першої основної щаблем вважався звук ля (a), а за ним йшов звук сі-бемоль, що позначався буквою b. Згодом замість звуку сі-бемоль основне значення набув звук сі, позначений наступного по порядку невикористаної буквою h. Американці використовують альтернативну систему нотації (т. зв. «наукова нотація»), в якій нота «сі» позначається як b замість h
Похідні ступені позначаються за допомогою додавання до позначення основний щаблі одного з закінчень: is для підвищення на півтон, isis для підвищення на цілий тон, es для пониження на півтон і eses для пониження на тон.
Діє́з (від грец. diesis — півтон) — у музичній нотації це знак альтерації, який позначає підвищення ноти, що стоїть справа від нього на один півтон. Дієз позначається решіткою Іноді існує необхідність підвищити ноту на цілий тон; для цього застосовується дубль-дієз, який має вигляд x-подібного хрестика з маленькими квадратами на кінцях.
В авангардній музиці другої половини 20 ст. можна зустріти також «півдієзи» та інші подібні знаки (як правило у вигляді решітки з недомальованою однією чи двома перетинками), що підвищують ноту на 1/4, 3/4 тону і т.п.
В музичній нотації бемо́ль (фр. bemol, дослівно - "бе" м'яке) — це знак альтерації, який позначає пониження ноти, що стоїть справа від нього на один півтон. Бемоль позначається символом, схожим на малу літеру b, дещо витягнуту знизу. Іноді існує необхідність понизити ноту на цілий тон; для цього застосовується дубль-бемоль, що складається з двох знаків бемоля, написаних поспіль.
В авангардній музиці другої половини 20 ст. можна зустріти також "пів-бемолі" та інші подібні знаки (найчастіше бемоль пишеться в зеркальному оберненні), що понижують ноту на 1/4, 3/4 тону і т.п. (див.мікрохроматика)
4. Крім загальновживаних скрипкового і басового ключів , існує ще ключ До , що позначає до першої октави , на якій би лінії він не стояв . Писали його на різних лініях , в залежності від того, для якого людського голосу призначалася мелодія.
Застосування такої кількості ключів було пов'язано з прагненням уникати додаткових ліній .
В даний час з цих ключів застосовуються альтовий ( для смичкового альта , іноді для англійського ріжка та тромбона ) і теноровий ( для віолончелі , фагота і тромбона ), решта ж ключі можна зустріти в старих виданнях.
Крім семи ключів , перерахованих в I і II розділах , в старовину існували ще два: старофранцузьку ключ Сіль на першій лінії і басо - профундовий ключ Фа на п'ятій лінії.
Старофранцузьку ключ читається як басовий , але з перенесенням звучання на дві октави вище , а басо - профундовий - як скрипковий , але з перенесенням звучання на дві октави нижче.
Всі ключі об'єднуються в загальну систему.
Основа цієї системи полягає в наступному : до першої октави завжди поміщається на лінії ; в таблиці середні п'ять ключів До знаходяться на п'яти лініях нотного стану ; зліва від цих п'яти ключів лежать такі ключі , в яких до першої октави припадає на першу і другу додаткові лінії знизу ; праворуч від ключів до лежать такі ключі , в яких до першої октави припадає на першу і другу додаткові лінії зверху ; на додаткових лініях ключ не ставиться і замість ключа до зліва стоїть ключ Соль, а праворуч ключ Фа .
5.Лад-це система звуків, що об*єднаються тяжінням до єдиного центру(тоніки).
Мажорний лад-це лад, стійкі звуки, якого утворюють мажорний тонічний тризвук, а мелодична послідовність ступенів ладу, розташованих у↑, або↓ порядку від тоніки до її повторення,- мажорну гаму.
6. Мажор ( мажорний лад) - семіступенний лад , стійкі звуки якого утворюють мажорний тризвук . Має три варіанти : натуральний , гармонічний (знижена 6 -й ступінь ) , мелодійний (знижені 6 -а і 7 - я ступені) .
Мажорна гама буває трьох видів:
- Натуральний мажор - щаблі не змінюються.
- Гармонійний мажор - знижується 7 ст.
- Мелодійний мажор - знижується 7,6 щаблі, в низхідному русі.
7. Мінорний лад-це лад, стійкі звуки, якого утворюють мінорний тонічний тризвук, а мелодична послідовність ступенів ладу, розташованих у ↑, або ↓ порядку від тоніки до тоніки,- мінорну гаму.
Мінорна гама буває трьох видів:
- Натуральний мінор-ступені не змінюються.
- Гармонійний мінор - підвищується 7 щабель.
- Мелодійний мінор - у висхідному русі підвищується 6 ст. і 7 ст. в низхідному рух скасовуються підвищення.
8.При літерному позначенні мажор-dur, назва тоніки ладу-велика літера.
Будова мажорної гами
1т, 1т, т, 1т, 1т, 1т, 1/2т
При літерному позначенні мінор-moll, назва тоніки ладу-мала літера.
Будова мінорної гами
1т, 1/2т, 1т, 1т, 1/2т, 1т,1т
Гармонічний мінор-підвищений 7 ступінь. Дещо зближений з мажором. Напружений характер.
Мелодичний мінор-↑ 6 дієс, 7 дієс, а ↓- як натуральний.
9.Метр-це організоване чергування рівновеликих сильних та слабких долей.
Два різновиди метру: Дводольний і тридольний.
Такт-проміжок між двома сусідніми сильними долями.
Затакт-неповний такт.
Розмір-це нотне відображення метру. Записується у вигляді дробу.
Розміри, що мають одну сильну долю-прості.
Складні розміри-ті, які складаються з декількох однорідних простих розмірів.
Метр иоже бути змінним.
Ритм-організована послідовність звуків однакової або різної тривалості.
10. Синкопа (від грец. συνκοπε, буквально — скорочення; в музиці) — зміщення акценту з сильної (або відносно сильної) долі такту на слабку.
Види синкоп :
- внутрітактові
- міжтактові
- внутрідольові.
11. ПУНКТИРНИЙ РИТМ- ритмічний рисунок, що спирається на чергування подовженої сильної та скороченої слабкої долей.
Якщо тривалість ділиться на три частини замість двох-утворюється тріоль.
12.Не буде питати!
13.Особливі види ритмічного поділу-ділення тривалостей на довільну кількість рівних частин, що не співпадає з основним поділом.
14. Групування - це графічне виділення сильних та відносно сильних долей такту. Може проявлятися в об'єднанні мілких тривалостей (тих, що мають "хвости") під одне ребро, згідно кількості долей у такті, або на цілий такт (наприклад в 3/8).
15. Темпом називається швидкість виконання музичного твору. Вище було відзначено, що темп є одним з найважливіших засобів передачі музичного змісту. Більш або менш значна зміна темпу приводить до спотворення музичного образу. Темп позначається звичайно на початку твору, причому для позначення темпу, так само як і інших нюансів виконання, широко застосовується італійська термінологія
Основні позначення темпу:
Largo (лярго) —широко, протяжно;
Lento (ленто) — повільно;
Adagio (адажіо) — повільно;
Andante (анданте) — помірно, повільно, кроком;
Andantlno (андантіно)—трохи швидше, ніж andante;
Moderate (модерато) — помірно;
Allegretto (аллегретто) — досить жваво;
Allegro (аллегро)—швидко;
Vivace (віваче)—жваво;
Presto (престо) — дуже швидко.
Нерідко темп змінюється в середині твору. Для поступової зміни темпу ставляться такі позначення: accelerando (аччелерандо) — прискорюючи, ritardando (рітардандо) — запізнюючись, уповільнюючи та ін.
Поряд з позначенням темпу іноді ставляться додаткові позначення, що визначають загальний характер виконання, наприклад, maestoso (маестозо) — урочисто, scherzando (скерцандо) — жартівливо, cantabile, (кантабіле) — співуче та ін. Ці позначення допомагають виконати твір ближче до задуму композитора.
16.Динамічними відтінками називається ступінь гучності звучання при виконанні музичного твору.
Основні позначення динаміки:
рр (pianissimo) (піаніссімо) — дуже тихо;
р (piano) (піано) —тихо;
mр (mezzo piano) (меццо-піано)—не дуже тихо;
mf (mezzo forte) (меццо-форте)—не дуже голосно;
f (forte) (форте)—голосно;
ff (fortissimo) (фортіссімо) —дуже голосно.Максимальна та мінімальна динаміка позначається двома або більшою кількістю знаків, наприклад:
Music-fortissimo.png (форти́симо, італ. fortissimo) — дуже голосно,
Music-pianissimo.png (піані́симо, італ. pianissimo) — дуже тихо.
Для позначення поступової зміни гучності використовуються такі терміни:
креще́ндо (італ. crescendo), поступове посилення звучання,
димінуе́ндо (італ. diminuendo), або декреше́ндо (італ. decrescendo) — поступове ослаблення. У нотах вони позначаються скорочено як cresc. і dim. (або decresc.).
Для цих же цілей використаються особливі знаки, що являють собою пари ліній, з'єднаних з однієї сторони й розбіжних з іншої. Якщо лінії ліворуч праворуч розходяться (<), це означає посилення звуку, якщо сходяться (>) — ослаблення. Наступний фрагмент нотного запису вказує на помірковано голосний початок, потім посилення звуку й потім його ослаблення:
Позначення cresc. и dim. можуть супроводжуватися додатковими вказівками poco (по́ко — трохи), poco a poco (поко а поко — мало-помалу), subito або sub. (су́біто — раптово) тощо.
17.Не буде питати.
18.Лекція№7
19. Повна назва акорду D7: домінантсептаккорд
Склад акорду D7:
Домінантсептаккорд чи малий мажорний септакорд утворюється шляхом додавання до мажорному тризвуку D (DF # A) ще однієї малої терції (малу септими від основного тону) C.
Аккорд складається з чотирьох звуків:
Ре (D) - основний тон акорду
Фа дієз (F #) - велика терція
Ля (A) - мала терція (чиста квінта від основного тону акорду)
До (C) - мала терція (мала септима від основного тону акорду)
Септакорд - акорд, що складається з чотирьох звуків, які розташовані або можуть бути розташовані по терціях. Інтервал між двома крайніми звуками септаккорда дорівнює септиму, звідси його назва.
21.На листах.
Форми творів
22. Пері́од— невелика закінчена музична побудова, що входить до складу крупніших форм, або має самостійне значення. Основна функція періоду — викладення відносно закінченої музичної думки (теми). Термін «музичний період» застосовується переважно стосовно творів гомофонно-гармонічного складу, в той час як стосовно поліфонічних форм (напр. у фуг) та значної частини музики другої половини 20 століття, написаної з використанням новітніх композиторських технік, цей термін не вживається.
Структура
Зустрічаються періоди різної структури. Одна з них може бути визначена як основна, нормативна. Це період, в якому виникає симетрія двох складаючих його речень. Вони починаються однаково (або подібно), а завершуються різними кадансами, менш завершеним в першому і більш завершеним в другій. Як правило, перша пропозиція закінчується на домінанті, а друге — на тоніці, хоча, як виняток, співвідношення кадансів може бути протилежним. Зустрічаються також періоди з однаковими кадансами.
23. Проста двочастинна форма
Проста двочастинна форма — музична форма, складається з двох частин, перша з яких є періодом, а друга не містить форм складніших, ніж період.
Розрізняють репризну та безрепризну двочастинну форму.
• Безрепризна двочастинна форма характеризується схемою AB — вона складається з двох різнотемним частин. Прототипом простої двочастинної форми вважають фольклорні жанри, що засновані на використанні структури параперіодичності (ААВВ).
• Репризна двочастинна форма має структуру а а | b а, з проведенням у репризі однієї пропозмції, іноді розширеної. 2-а частина в в цьому типі форми не утворює періоду.
Проста двочастинна форма найчастіше є розділом складнішої (наприклад, перша або друга частина в складній тричастинній формі, епізод в рондо, тема варіацій та ін.), проте може існувати як окремий твір — в інструментальній або вокальній мініатюрі. Приклад такого використання цієї форми — Багателі Л. ван Бетховена, п'єси з «Альбому для юнацтва» Р.Шумана, деякі романси, наприклад «Бузок» Сергія Рахманінова та інші твори. У вокальній музиці проста двочастинна форма часто використовується як форма куплету.
24. Проста тричастинна форма
Проста тричастинна форма — тричастинна музична форма, в якій 1-а частина являє собою однотональний або модулюючий період, середня частина, як правило, не має стійкої структури, а 3-а частина є репризою першої, іноді з розширенням або видозмінами. Структура такої форми виглядає як ABA. Використовується як форма інструментальної мініатюри або (прелюдіі, етюди, ноктюрни, п'єси з програмними назвами) або частина більш великої форми.
Розділи тричастинної форми називаються експозиція, середина, і реприза. Експозиція зазвичай являє собою один із різновидів періоду. Середня частина може будуватися на тематично новому матеріалі (двотемна тричастинна форма) або розвивати попередній (однотемна тричастинна форма). В найпростішому випадку середня частина утворюється транспозицією основної теми в іншу тональність, такий тип форми властивий для танців. В складніших випадках застосовуються прийоми дроблення теми, виокремлення мотиву, секвенції. Реприза — структурно самостійний розділ, який стверджує тему експозиції і головну тональність твору, створює дзеркально-симетричну рівновагу музичної форми. Тричастинна форма може містити також коду або (рідше) вступ.
25. Складна тричастинна форма
Складна тричастинна форма — тричастинна музична форма, перша частина якої складніша період. Найчастіше перша частина являє собою просту дво- або тричастинну форму, але іноді буває і складніше (крім того, середній розділ теж може бути написаний у складній формі). Приклади таких творів:
• С. Прокоф'єв — опера «Війна і мир», Полонез з другої картини першої дії: перша частина складної тричастинної форми сама являє собою складну тричастинну форму;
• М. А. Римський-Корсаков — сюїта «Шехеразада», друга частина «Розповідь царевича Календера»: перша частина і реприза написані у формі варіацій;
• Л. ван Бетховен — Симфонія № 9, скерцо: перша частина і реприза написані в сонатній формі без розробки.
Застосування
Складна тричастинна форма може бути як формою самостійного твору (наприклад, скерцо Ф. Шопена), так і частиною циклу: сюїти або сонатно-симфонічного циклу (в останньому зазвичай «жанрова» частина — менует або скерцо, або повільна частина). Також є традиційною формою жанрової музики — танців, маршів і пр.
Основна естетична функція складної тричастинної форми — здатність вміщати контрасти значної сили та великого якісного різноманіття, забезпечуючи в той же час цілісність і можливість розвитку всередині частин.
Класифікація
Оскільки в переважній більшості випадків середня частина складної тричастинної форми заснована на новому матеріалі і містить його експонування, то в основі класифікації — не тематичний фактор, як в простій тричастинній формі, а структура.
Складні тричастинні форми бувають:
• Складна тричастинна форма з тріо. Тріо — тип середньої частини, характеризується тональною єдністю і типовою структурою, «охоплює» весь розділ.
• Складна тричастинна форма з епізодом. Епізод — тип середньої частині, що не характеризується тональним єдністю і не має типової структури.
26. Рондо́ (від фр. rondeau — «коло», «рух колом») — музична форма, в якій неодноразове (не менше 3-х) проведення головної теми (рефрену) чергуються з відмінними один від одного епізодами. Є найпоширенішою музичною формою з рефреном.
Рондо в XIII–XIV століттях
Рондо виникло як різновид труверської кансони. Склалося в XIII столітті у творчості Адама де ла Аля (помер 1287 року). Найтиповіше 8-рядкове рондо з дворядковим рефреном, із наступною схемою кореляції музики та тексту (r1 — перший рядок рефрену, r2 — другий рядок рефрену):
Таку форму має і більшість рондо Гійома де Машо, найяскравішого представника цього жанру в XIV столітті. У Жанно де Лекюреля, Адама де ла Аля, Машо та багатьох анонімних композиторів XIV століття трапляються також 11-, 13-, 16- і 24-рядкові рондо.
Старовинне (куплетне) рондо
Початок п'єси Франсуа Куперена «Le Tic-Toc-Choc, ou Les Maillotins», написаної у формі куплетно рондо (автограф)
Назва походить від французького слова Couplet, яким в нотах композитори XVIII століття позначали розділи, названі нами епізодами. Рефрен називався «рондо» (фр. rondeau.
Куплетне рондо було однією з улюблених форм французьких клавесиністів — Шамбоньєра, Ф. Куперена, Рамо та інших. У більшості це програмні п'єси, зазвичай — мініатюри різного характеру. У цій формі ці композитори писали й танці. У німецькому бароко рондо зустрічається рідко. Іноді застосовується у фіналах концертів (напр. Й. С. Бах. Концерт для скрипки з оркестром E-dur, 3-а частина). У сюїтах це часто наслідування французькому стилю (в тій чи іншій мірі) чи танцям французького походження (напр. Й. С. Бах. Пасп'є з Англійської сюїти e-moll).
Як правило, рондо складається з п'яти або семи частин. Мінімальна кількість частин — три (Ф. Куперен. «Le Dodo, ou L'Amour au berceau»), а максимальне відоме дл цієї форми — 17 (Пасакалія Ф. Куперена).
Рефрен викладає головну тему, що має яскраво виражену домінуючу роль. Зазвичай вона написана компактно, в гомофонній фактурі і має пісенний характер. У більшості випадків вона має квадратну будову (у тому числі у І. С. Баха) і має форму періоду.
Наступні проведення рефрену, як правило, майже незмінні і пишуться завжди в головній тональності. Єдине нормативне зміна — відмова від повторення (якщо воно було в першому проведенні рефрену). Варіювання рефрену вкрай рідко. Куплети майже ніколи не мають нового матеріалу, вони розвивають тему рефрену, відтіняючи її стійкість. У більшості випадків має місце одна з двох тенденцій: малі відмінності куплетів один від одного або цілеспрямований розвиток куплетів, накопичення руху у фактурі.
27. Варіаці́йна форма - музична форма, що являє собою проведення завершеної за формою теми та ряд її проведень в повному обсязі, але у видозміненому вигляді. Кожне таке проведення називається варіа́цією. Твір, написаний у варіаційній формі часто називається варіа́ціями або те́мою з варіа́ціями.
Історія
Варіації здавна відомі і в народному і в професійному мистецтві. В 17-18 столітті тема варіацій являла собою цілком закінчену побудову, звичайно в формі періоду. Кожна з варіацій зберігала цю побудову в точності і разом з ним тональність та гармонічну основу теми, але по-новому розроблювала її фактуру, підсилюючи віртуозний елемент. Часто саме в цьому композитори та слухачі бачили основне призначення варіацій, внаслідок чого варіації нерідко створювались не на власну, а на запозичену чи задану тему. Такі варіації іноді виникали в процесі імпровізації і в концертах композиторів-віртуозів.
Пізніше встановився інший тип варіацій, в якому прагнення наповнити п'єсу єдиним, безперервним змістовним розвитком приводить до все значнішої зміни теми в кожній із варіацій, її характеру й об'єму, до смислового об'єднання ряду варіацій і зникнення чіткої границі між ними. Такі варіації спираються на теми більшого об'єму і складнішої будови.
Класифікація варіацій
• за ступенем відходу від теми:
o строгі (зберігаються тональність, гармоничний план і форма)
o вільні (широкий діапазон змін, у тому числі гармонії, форми, жанрового вигляду і т.п.; зв'язок з темою часом умовний: кожна варіація може досягати самостійності як п'єса з індивідуальним змістом);
• за методами варіювання:
o орнаментальні (або фигураційні)
o жанрово-характерні
• за кількістю тем:
o однотемні
o подвійні (потрійні),
• особливими видами варіацій є
o поліфонічні варіації
o остинатні варіації (тема повторюється без змін в одному голосі).
28.
- Опера (італ. оpera – праця, справа, твір) – вид театрального мистецтва, в якому сценічна дія поєднується з музикою (вокальною та інструментальною), балетом, а також із образотворчим мистецтвом (грим, костюми, декорації).
- Балет (італ. вalletto – танець) – союз музики і хореографії – музично – театральний жанр, який синтезує різні види мистецтва.
Балет став самостійним жанром сценічного мистецтва в другій половині ХVІІІ століття, завдяки французькому балетмейстеру Жану Жоржу Новеру.
- Оперета (італ. operetta, дослівно маленька опера) - театральна вистава, в якому окремі музичні номери чергуються з діалогами без музики. Оперети пишуться на комічний сюжет, музичні номери в них коротше оперних, в цілому музика оперети носить легкий, популярний характер, однак успадковує безпосередньо традиції академічної музики.
- Водеві́ль (фр. vaudeville) — різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику. Водевіль був жанром естрадного концерту, поширеного в Сполучених Штатах і Канаді від початку 1880-х до початку 1930-х. Розвиваючись завдяки і черпаючи себе завдяки концертним барам, мистецтву менестрелів, дешевим музеям, і літературним пародіям, водевіль став одним з найпопулярніших видів розваги в Північній Америці. Видовище кожного вечора було складене з серій окремого висвітлення тем, незв'язаних актів. Види актів включали (серед інших) музикантів (як класичний, так і популярний), танцівників, комедіантів, навчив тварин, магів, жінку і чоловічих творців, акробатів, одноактні ігри або місця дії від ігор, атлетів, прочитавши лекцію знаменитостей, менестрелів, і короткометражних фільмів.
- Мю́зикл (від англ. musical play — музичний спектакль) — музично-сценічна вистава, в якій
поєднуються різноманітні жанри і виражальні засоби естрадної та побутової музики, хореографічного, драматичного і оперного мистецтва. Від оперети відрізняється наскрізним драматургічним розвитком, використанням вокально-хореографічних ансамблів, драматичним змістом.
Мюзикл, як жанр виник в США у 1920-х роках. До найкращих зразків мюзиклу належать «Оклахома» Р. Роджерса, «Співаючи під дощем» Джина Келі, «Вестсайдська історія» Л. Бернастайна, «Моя чарівна леді» Ф. Лоу, «Людина з Ламанчі» М. Лі, «Привид опери» Е. Л. Вебера.
2. Авторская позиция в романе Обрыв
3. Прием спортивного питания направлен в первую очередь на улучшение спортивных результатов повышение силы
4. Петербург ул. Литейная д
5. Общение педагога с детьми и его влияние на формирование нравственных отношений
6. .структурноопределённое планние осущся в рамках разделения труда и опрет принципы образния отдельных ра.
7. Русская Правдакодекс раннефеодального права
8. Внешэкономбанк1 Олимпстрой2 Росатом3 Роснано4 Ростехнологии5 Фонд содействия реформированию Ж
9. Вибрационные мельницы
10. КАРТОГРАФИЯ С ОСНОВАМИ ТОПОГРАФИИОДО Специальность География
11. более компактные и простые инструкции выполняются быстрее ~ это архитектура
12. Объект правоотношения
13. Критические схолии к мирной теореме
14. Острая травма шеи и шейнозатылочного перехода возникает при падении столкновении с другим подвижным и
15. Что звучало как- А сама та ты этого хочешь Да что же ты тормозишь Поцелуй меня ~ чуть ли не закричала
16. Тема 27 Преступления против основ конституционного строя и безопасности государства По
17. Статистический анализ структуры
18. Модуль 2 Криміналістичні засоби та методи розкриття і розслідування кримінальних правопорушень Тес
19. тематические занятия целеустремленность приносят высокую результативность1
20. О це побухали вчора хорошо Оо Зінка конечно хорошо вчера Жалко канешно что в реанимациї Хахаха Зво.html