Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Мюнхенська конференція.
1938 ро́ку (ще відома як Мюнхенська змова) — угода, підписана в Мюнхені 30 вересня 1938 року прем'єр-міністром Великобританії Невілом Чемберленом, прем'єр-міністром Франції Едуаром Даладьє, рейхсканцлером Німеччини Адольфом Гітлером та прем'єр-міністром Італії Беніто Муссоліні.
Основний зміст угоди:
а) Судетська область відділяється від Чехословаччини й передається Німеччині з 1 по 10 жовтня;
б) все майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян, має залишатися на місці;
в) Чехословаччина повинна задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини.
Мюнхенська угода (мюнхенська змова) про приєднання прикордонних земель Чехословаччини, населених німцями, до нацистської Німеччини, стала результатом агресивної політики Гітлера, який проголосив ревізію Версальського мирного договору 1919 року з метою відновлення німецького рейху, з одного боку, і підтриманої США англо-французької політики «умиротворення», з іншого.
Англійське і французьке керівництво було зацікавлене в збереженні статус кво, що склався в Європі в результаті Першої світової війни 1914—1918 років, і розглядало політику Радянського Союзу та світового комуністичного руху як головну небезпеку для своїх країн. Лідери Великобританії та Франції прагнули політичними і територіальними поступками за рахунок країн Центральної та Південно-Східної Європи задовольнити експансіоністські домагання Німеччини та Італії, досягти «широкої» угоди з ними і забезпечити тим самим власну безпеку, підштовхнувши німецько-італійську агресію в східному напрямку.
Судети відносилися до найбільш промислово розвинутих районів Чехословаччини. У регіоні 3,3 млн населення становили компактно проживаючі етнічні, так звані судетські німці. Гітлер із самого початку своєї політичної діяльності вимагав їхнього возз'єднання з Німеччиною, неодноразово робив спроби здійснити цю вимогу.
У березні 1938 року без будь-якої протидії з боку західних держав Німеччина здійснила силове захоплення (аншлюс) Австрії. Після цього різко посилився німецький натиск на Чехословаччину. 24 квітня 1938 фашистська Судетська німецька партія (СНП) Конрада Генлейна за вказівкою Гітлера висунула вимогу надати Судетській області автономію.Уряд СРСР заявив про готовність виконати свої зобов'язання за радянсько-чехословацькому договору 1935 року, який передбачав надання Радянським Союзом допомоги Чехословаччині у разі агресії проти неї за умови одночасного надання такої допомоги Францією.
13 вересня гітлерівське керівництво інспірувало заколот судетських фашистів, а після його придушення чехословацьким урядом стало відкрито загрожувати Чехословаччині збройним вторгненням. 15 вересня на зустрічі з Гітлером у Берхтесґадені прем'єр-міністр Великої Британії Чемберлен погодився з вимогою Німеччини передати їй частину чехословацької території. Через два дні англійський уряд схвалив «принцип самовизначення», як була названа німецька анексія Судетської області.
19 вересня 1938 чехословацький уряд передав Радянському уряду прохання дати якнайшвидшу відповідь на питання: а) чи надасть СРСР, згідно з договором, негайну дійсну допомогу, якщо Франція залишиться вірною і теж надасть допомогу; б) чи допоможе СРСР Чехословаччині як член Ліги націй.
Обговоривши 20 вересня цей запит, ЦК ВКП(б) визнав можливим дати на обидва ці питання позитивні відповіді. 21 вересня радянський посол в Празі підтвердив готовність Радянського Союзу надати таку допомогу. Однак, підкоряючись англо-французькому тиску, чехословацький уряд капітулював, давши згоду задовольнити берхтесґаденські вимоги Гітлера.
22-23 вересня Чемберлен знову зустрівся з Гітлером, який ще більше посилив вимоги до Чехословаччини і терміни їхнього виконання.
Скориставшись моментом, свої територіальні вимоги висловили Польща і Угорщина. Це дозволило Гітлеру виправдати анексію Судет «міжнародним» характером вимог до Чехословаччини. У цій ситуації за ініціативою Муссоліні 29-30 вересня 1938 року було проведено нараду представників Англії, Франції, Німеччини та Італії в Мюнхені, на якому 30 вересня без участі представників Чехословаччини було підписано Мюнхенська угода (датована 29 вересня).
Згідно з цією угодою, Чехословаччина повинна була в період з 1 по 10 жовтня очистити Судетську область з усіма укріпленнями, спорудами, шляхами сполучення, фабриками, запасами зброї тощо. Також Прага зобов'язувалася протягом трьох місяців дати задоволення територіальним претензіям Угорщини та Польщі. Додатково була прийнята декларація, в якій Великобританією і Францією давалися гарантії нових кордонів Чехословаччини.
Уряд Чехословаччини підкорилася прийнятій у Мюнхені угоді, і 1 жовтня 1938 частини вермахту окупували Судети. У результаті Чехословаччина втратила близько 1/5 своїй території, близько 5 млн населення (з них 1,25 млн. чехів і словаків), а також 33% промислових підприємств. Приєднання Судет стало вирішальним кроком на шляху до остаточної ліквідації державної самостійності Чехословаччини, що послідувала в березні 1939 року, коли Німеччина захопила всю територію країни.
2. 2. Провал англо-франко-радянських переговорів (літо 1939 року)
Зближення інтересів Англії та Франції з однієї сторони та СРСР з другої було останнім шансом попередити та зупинити агресивні дії фашистської Германії. Однак після мюнхенської конференції кожна із сторін діяла виключно в своїх інтересах, прикладаючи багато зусиль щоб потоваришувати з Німеччиною щоб відвести від себе удар на більш пізній строк. В таких умовах в квітні 1939 року розпочались анго-франко-радянські переговори в Москві. Англія хотіла заручитись підтримкою СРСР в випадку нападу на Польщу, але сама не дуже хотіла воювати за СРСР, Москва хотіла розширити гарантії на прибалтійські країни. В середині липня переговори зайшли в глухий кут. Англія та Франція дали згоду включити балканські країни в сферу “східної гарантії” при умові “західних гарантій” для Голландії, Швейцарії і Люксембургу. Однак без підписання військової конвенції всі ці наміри ставали ілюзією. Радянське керівництво не безпідставно звинувачувало іншу сторону в затягуванні переговорів. Англія та Франція дали згоду на переговори 25 липня, а делегації прибули до Москви лише 11 серпня. Від Франції на переговорах був присутній генерал Думен, Англію представляв Дрекс-Пламкета, делегацію СРСР очолив Ворошилов.Ключевим питанням було пропуск Червоної Армії через територію Польщі та Румунії. СРСР заявив що може надати 9-10 тис. танків, 5,5 тис. бойових літаків. Але Англія та Франція були добре інформовані про військові можливості СРСР. Вже 17 серпня переговори відклались до 21-го. 23 серпня до Москви прибув Ріббентроп. Одним словом англо-французька зовнішня політика потерпіла тяжку поразку, вигоду від цього отримала тільки Німеччина.