Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Основні суб´єкти конфлікту — це протидіючі сторони. Однак не всі учасники конфлікту в широкому розумінні безпосередньо беруть участь у протиборстві. Кожний з них відіграє певну роль, яка визначається змістом дій учасника та його функцією у конфлікті. Вільні детально питання функціональної ролі учасників регламентуються у сфері юридичних конфліктів, що має дуже велике практичне значення для вирішення юридичних справ, прийняття обґрунтованих рішень. На загальному рівні за своїми ролями у соціальному конфлікті слід розрізняти такі види учасників: підмовник, пособник, організатор.
Підмовник — особа, організація, держава, які підштовхують іншого учасника до конфлікту. Сам підмовник участі у конфлікті затим може й не брати. Його завдання обмежується тим, що він має спровокувати, розв´язати конфлікт між іншими особами (групами).
Пособник — особа, яка сприяє конфлікту порадами, технічною допомогою та іншими засобами.
Організатор — особа (група), що провокує конфлікт, визначає характер його розвитку, передбачає різні шляхи забезпечення та охорони учасників. Організатором може бути одна особа, що одночасно виконує роль протидіючої сторони, а може бути і самостійна фігура.
У загальному розумінні учасником конфлікту може вважатись і посередник, який, будучи нейтральною особою, прагне розібратися у причинах і обставинах протиборства, намагається своїми діями запобігти розвитку подій, розв´язати конфліктну ситуацію за допомогою власного авторитету або інших засобів, сприяє досягненню згоди.
Для визначення сутності конфлікту, прогнозування перспектив його розвитку, визначення засобів подолання в теорії соціального конфлікту є певні підходи, що дають змогу визначити типологію як самого конфлікту, так і тип його учасників. Розрізняють три основні моделі поведінки у конфлікті й відповідно три типи суб´єктів:
1. Деструктивний тип. Це тип суб´єкта, схильного до розв´язування конфлікту і посилення його аж до фізичного знищення або повного придушення супротивника. У побуті — це егоїст, призвідник свар, скандалів, в установі — наклепник, критикан, ініціатор безладдя, непокори, руйнівних дій.
2. Конформний тип. Суб´єкти цього типу в певному розумінні протилежні названому вище. їх позиція пасивна й об´єктивно є своєрідним доповненням поведінки деструктивного типу, хоч у конфлікті вони схильні скоріше поступитися, підкоритися, ніж продовжувати боротьбу. Така модель поведінки залежно від ситуації може відігравати негативну або позитивну роль. Небезпечність її виявляється в тому, що вона часом сприяє, а то й заохочує чужі агресивні прояви. Але в інших випадках, особливо коли суперечності між суб´єктами не мають принципового характеру і виникли з дрібниць, схильність до компромісу слугує мотивацією для припинення конфлікту.
3. Конструктивний тип. Принципово відрізняється від деструктивного типу, є його антиподом. Людина такого типу активно шукає варіанти взаємоприйнятного рішення, яке б сприяло вичерпанню конфлікту. Представники цього типу охоче вступають у переговори, намагаються з´ясувати предмет розбіжностей, підшукують посередників, визначають засоби врегулювання суперечки.
Одна з найважливіших проблем полягає у з'ясуванні питання про природу і основних учасників соціального конфлікту. І тут також мають місце різні підходи.
Марксистська концепція конфлікту виходить з вчення про суспільний суперечності як головної рушійної сили соціальних змін, які в умовах класово-антагоністичних формацій у соціально-економічній і політичних сферах реалізуються у формах класової боротьби. Класи ж у марксистському вченні - це, перш за все економічна реальність, оскільки Классообразующім ознакою виступають відносини власності. Отже, основу соціальних конфліктів, згідно з марксизмом, становить боротьба за власність. У марксистській літературі розрізняються два види боротьби, що виникають на основі протиріччя економічних інтересів. Перший тип - соціальне протиборство за зміну принципів розподілу матеріальних благ, другий - за зміну критеріїв їхнього розподілу в рамках сформованої суспільної системи. Боротьба за зміну принципів вимагає перетворення основ соціального порядку і може знайти своє вирішення лише в результаті соціальної революції. Зміна критеріїв розподілу - це реформістський шлях вдосконалення суспільних відносин.
Висуваючи на передній план економічні чинники соціальних конфліктів, марксистська соціологія вважає, що політичні чинники є їх наслідком і проявом. Але один з творців сучасної конфліктології, західнонімецький соціолог Р. Дарендорф, в основу соціальних конфліктів поклав саме політичні чинники: боротьбу за владу, престиж, авторитет. Конфлікт, на Дарендорф, може виникнути в будь-якому співтоваристві, у будь-якій соціальній групі, де є панівні й підлеглі. Причиною конфлікту, на думку Р. Дарендорфа і його послідовників, є прагнення до домінування. Зазвичай дається таке тлумачення цього положення: людські істоти від природи схильні формувати ієрархії соціального домінування і боротися за придбані позиції в групі, спільності і т.д. Ієрархія соціального домінування, включаючи в себе певну ступінь досягнення соціального домінування, за певних передумов можуть призвести до конфлікту. Безпосередніми причинами виникнення конфліктів можуть послужити дефіцит ресурсів, ідеологічні відмінності і т. д. Однак схильність до домінування, соціальні домагання людей не слід трактувати як їх природні, вічні інстинкти. Вони формуються на основі зіставлення становища одних людей з положенням інших. Отже, соціальний конфлікт - це завжди наслідок соціальної нерівності. Нерівність соціальних позицій означає неоднаковий доступ до ресурсів розвитку індивідів, соціальних груп або спільноти людей. Тому у вченні про конфлікти Р. Дарендорфа і його послідовників значне місце відводиться і проблем власності, володіння і розподілу ресурсів. Однак центральне питання конфлікту: хто і яким чином розпоряджається ресурсами? Відповідь же на це питання знову відсилає нас до питання про владу, яка, за Р. Дарендорф, являє собою сукупність соціальних позицій, що дозволяють одній групі розпоряджатися результатами діяльності інших груп людей.
П. О. Сорокін вказував на зв'язок конфлікту з задоволенням потреб людей. На його думку, джерело конфліктів лежить у придушенні базових потреб людини, без задоволення яких він не може існувати, перш за все, потреб у їжі, одязі, житло, самозбереженні, самовираженні, творчості, свободи і т.д. Разом з тим, він підкреслював, що важливі не самі по собі потреби, але і засоби їх задоволення, доступ до відповідних видів діяльності, який обумовлений соціальною організацією суспільства. Саме в зв'язку з цим постає питання не тільки про рівність і нерівність у рівні добробуту, але і зіставленні життєвих шансів різних соціальних груп.
Отже, основними суб'єктами конфлікту є великі соціальні групи. Оскільки їх потреби, інтереси, цілі, домагання можуть реалізуватися тільки через використання влади, остільки в конфліктах безпосередню участь беруть такі політичні організації, як державний апарат, партії, парламентські фракції, "групи тиску" і т. д. Саме вони є виразниками волі великих соціальних груп і основними носіями соціальних інтересів. У кінцевому рахунку, соціальний конфлікт зазвичай приймає форму не конфлікту великих соціальних груп (маси виходять на вулицю лише в рідкісні моменти найвищого загострення ситуації), а конфлікти політичних, етнічних та інших лідерів, які діють на основі сформованих у тому чи іншому суспільстві механізмів.
Разом з тим, слід зазначити, що соціальний конфлікт - це завжди боротьба, породжена конфронтацією суспільних і групових, але не індивідуальних інтересів. Великий конфліктолог Р. Дарендорф до суб'єктів конфлікту відносить три види соціальних груп.
1) Первинні групи - безпосередні учасники конфлікту, які знаходяться у стані взаємодії з приводу досягнення об'єктивно чи суб'єктивно несумісних цілей.
2) Вторинні групи, які прагнуть бути незамешаннимі безпосередньо в конфлікт, але носять свій внесок у розпалювання конфлікту. На стадії загострення конфлікту вони можуть стати первинною стороною.
3) Треті сили, зацікавлені у вирішенні конфлікту.