Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
РОЗДІЛ 4
ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ
Основні терміни і поняття: базова рентабельність; балансовий прибуток; використання прибутку; додатковий продукт; методи розрахунку прибутку; нерозподілений прибуток; прибуток від позареалізаційних операцій; прибуток від реалізації продукції; прибуток від фінансових інвестицій; прибуток після сплати податків; рентабельність; розподіл прибутку; собівартість продукції; чистий прибуток.
4.1. ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА
4.1.1. Прибуток як результат фінансово-
господарської діяльності підприємства
Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.
Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які скла даються в процесі первинного розподілу національного доходу, його перерозподілу і кінцевого використання.
Поява прибутку безпосередньо зв’язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток — це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Обособлення частини вартості продукції у ви гляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.
Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх набирає національний дохід за його первинного розподілу і наступного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.
Необхідний і додатковий продукт — це категорії виробництва. Для з’ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення «... фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем су спільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати»1.
Додатковий продукт — частина чистого продукту, створювана безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-еконо мічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необхідному й додатковому продукті втілено заново створену вартість, грошове вираження якої становить національний дохід.
Прибуток — це частина заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми.
Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необ хідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма реалізації вартості в основному додаткового продукту. Однак прибуток включає і частину вартості необхідного продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва — це частина національного доходу, що в результаті його первинного розподілу набирає форми чистого доходу підприємств.
Таким чином, прибуток є об’єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного доходу.
Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.
На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.
Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають результати, тобто ефективність його фінансово-госпо дарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.
Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства — це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структур них зрушень в економіці, змін в порядку обліку фінансових результатів.
У таблиці 4.1 наведено дані щодо сучасної структури прибутку в різних галузях економіки. Частка прибутку промисловості становить трохи більше 50% усього прибутку. Частка цієї галузі в обсязі одержуваного прибутку є достатньо сталою. На збиткове перетворилося сільське господарство. Значно зросла частка транспорту і зв’язку в загальному обсязі прибутку й досягла 25,6%. На третьому місці за обсягом отриманого прибутку в 1996 році були підприємства фінансово-банківської сфери.
Таблиця 4.1.
СТРУКТУРА ПРИБУТКУ ПО ГАЛУЗЯХ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ, %
|
Показники |
Роки |
||
|
1992 |
1995 |
1996 |
|
|
Прибуток (+), збиток (–), усього |
100,0 |
100,0 |
100,0 |
|
У тому числі |
|||
|
промисловість |
50,8 |
49,7 |
51,2 |
|
сільське господарство |
18,7 |
4,4 |
–9,2 |
|
будівництво |
4,4 |
6,7 |
6,9 |
|
транспорт і зв’язок |
4,8 |
20,1 |
25,6 |
|
торгівля і громадське харчування |
4,5 |
5,1 |
6,1 |
|
постачання і збут |
1,3 |
2,3 |
2,3 |
|
фінанси, кредит, страхування |
13,8 |
6,9 |
10,1 |
|
інші галузі |
1,4 |
4,8 |
7,1 |
Зміни в обсягах і структурі прибутку підприємств різних галузей економіки за 1992–1996 роки свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих галузях економіки і пов’язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг); зміною ефективності господарювання; розвитком ринкових відносин; ціноутворенням.
4.1.2. Формування балансового прибутку
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку дано у статистичному щорічнику України за 1996 рік. «Балансовий прибуток — загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій»1 .
Отримання балансового прибутку пов’язане з кількома напрямками діяльності підприємства (рис. 4.1).
По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг). Як правило, цей прибуток має основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства є деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.
По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але яка зв’язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її можна визначити як прибуток від іншої реалізації.
Прибуток від іншої реалізації може бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих вироб ництв. У цьому разі прибуток розраховується так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховується відніманням від ціни реалізації ПДВ і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислюється як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключаються витрати, пов’язані з реалізацією (комі сійний збір).
Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації можуть значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.
По-третє, це діяльність зв’язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.
Рис. 4.1. Структурно-логічна схема формування балансового прибутку підприємства
На обсяг названого прибутку справляють вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід зазначити, що з другого півріччя 1997 року прибутки від володіння корпоративними правами та державними цінними паперами, що отримані суб’єктами господарської діяльності, обкладаються податком.
По-четверте, це діяльність, зв’язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.
До них належать:
прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;
невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);
надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб’єктами господарювання в зв’язку із застосуванням фінансових санкцій;
штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
прибуток від завишення цін і тарифів;
курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;
вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;
прибуток (збиток) від спільної діяльності.
Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб’єктами господарювання пов’язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами.
Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включаються.
З прийняттям Закону «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв’язана з формуванням балансового прибутку підприємства.
Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства — суб’єкта господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.
4.1.3. Прибуток від реалізації
продукції та його формування
Як уже зазначалося, отримання прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на розрахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на основі даних бухгалтерського обліку.
Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Проте окремі законодавчі акти по-різному трактують настання моменту реалізації. Так, згідно із Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року, реалізацією визнається подія, що відбулася раніше: дата зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів або дата відвантаження товарів. Згідно із Законом «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами до нього), реалізацією вважається зарахування коштів від покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів, що підлягають реалізації.
Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді. Тобто, коли кошти від покупця надходять на розрахунковий рахунок постачальника.
Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і визначення податкових зобов’язань підприємств згідно з цією датою призводить до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.
На рис. 4.2 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.
Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).
Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).
Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки, державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.
Таким чином можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить істотними.
Рис. 4.2. Структурно-логічна схема формування прибутку
від реалізації продукції
Розглянемо особливості впливу на формування прибутку собівар тості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, по слуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.
Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.
Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (вико нання) та реалізацію.
Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію — повну собівартість продукції.
Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.
По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо.
На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).
Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.
По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:
відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи);
амортизація основних засобів і нематеріальних активів;
витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фон дів;
інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг, деякі позабюджетні фонди фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт).
Можливість впливу підприємств на названі елементи витрат є обмеженою. Однак вона можлива з допомогою належного управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.
У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях не згадується категорія «собівартість», бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не слід робити висновку про скасування собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після прийняття названого Закону.
Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. У наказі Мінфіну України від 17 листопада 1997 року № 247 щодо складання річного бухгалтерського балансу підприємства за 1997 рік є чіткі вказівки про необхідність керуватися Типовими положеннями з планування, обліку й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).
Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції. Для цього необхідно: знати повний перелік вказаних витрат, що дається в Типових положеннях, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.
Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.
4.1.4. Методи розрахунку прибутку від реалізації
Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування отримання прибутку суб’єктами господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.
Визначення суми прибутку від реалізації продукції (робіт, по слуг) має деякі особливості залежно від сфери діяльності суб’єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.
Так, у виробничій сфері буде різниця в розрахунках прибутку від реалізації продукції стосовно промислових і сільськогосподарських підприємств, будівельних організацій, підприємств транспорту. У сфері послуг по-різному визначатиметься прибуток від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, підприємствами торгівлі.
На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показниками витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.
Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані.
1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.
2. Повна собівартість одиниці продукції.
3. Оптова ціна одиниці продукції (ціна виробника).
Приклад.
Підприємство планує реалізувати 400 виробів. Повна собівартість одного виробу 12 грн. Оптова ціна виробу 15 грн.
1 варіант розрахунку. Прибуток від реалізації одного виробу 3 грн. (15 грн. — 12 грн.). Прибуток від реалізації всіх виробів 1200 грн. (400 3 грн.).
2 варіант розрахунку. Обсяг реалізації всіх виробів 6000 грн. (400 15 грн.). Повна собівартість реалізованих виробів 4800 грн. (400 12 грн.). Прибуток від реалізації виробів 1200 грн. (6000 грн. — 4800 грн.).
Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, коли треба розрахувати великий асортимент продукції, крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.
Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі ви трати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.
Приклад.
Витрати на 1 грн. продукції, що реалізується в звітному періоді, — 82 коп. (розраховується діленням повної собівартості продукції на обсяг реалізації в оптових цінах). Планується зниження витрат на 1 грн. продукції, що буде реалізована, на 2 коп. Обсяг реалізації продукції в періоді, що планується, в оптових цінах — 1100 тис. грн.
1-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції, — 80 коп. (82 коп. — 2 коп.). Повна собівартість продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, — 880 тис. грн. (1100 тис. грн. 0,80 грн.). Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді — 220 тис. грн. (1100 тис. грн. — 880 тис. грн.).
2-й варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції, — 80 коп. (82 коп. — 2 коп.). Прибуток на 1 грн. продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, — 20 коп. (100 коп. — 80 коп.). Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді 220 тис. грн. (1100 тис. грн. 0,20 грн.).
За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.
Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але також і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.
Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція — це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція — це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.
Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:
визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;
порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;
виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;
розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.
Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток — це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.
Приклад.
Базова рентабельність визначається діленням базового прибутку (30 000 грн.) на очікувану повну собівартість продукції за період, що передує плановому (15 000 грн.).
Базова рентабельність становитиме 20% (30 000 : 15 000 100%).
Собівартість порівнянної продукції в періоді, що планується, — 160 000 грн. Зниження собівартості продукції в періоді, що плану ється, 1%.
Відтак собівартість порівнянної продукції в плановому періоді виходячи із собівартості попереднього періоду дорівнюватиме 158 400 грн. (160 000 : (100% — 1%) 100%).
Прибуток від зниження собівартості порівнянної продукції в періоді, що планується, як порівняти з попереднім, дорівнюватиме 1600 грн. (160 000 грн. — 158 400 грн.).
Прибуток від випуску (реалізації) порівнянної продукції в періоді, що планується, виходячи з рівня базової рентабельності становитиме 31 680 грн. (158 400 грн. 20% : 100%).
Різниця 1680 грн. (31 680 грн. — 30 000 грн.) — це збільшення прибутку від випуску (реалізації) порівнянної продукції в періоді, що планується, внаслідок впливу такого чинника, як збільшення обсягу випуску продукції.
Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.
Приклад.
Повна собівартість непорівнянної продукції, що планується до випуску і реалізації, — 25 000 грн. Середня рентабельність продукції на підприємстві в поточному періоді — 20%. Прибуток становитиме 5 тис. грн. (25 тис. грн. 20% : 100%).
Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку роз глянутими вище методами здійснений виходячи із загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому враховується обчислена сума прибутку від випуску, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку:
ПРП = ПЗПП + ПВП + ПЗКП,
|
де ПРП |
— прибуток від реалізації продукції; |
|
ПЗПП |
— прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду; |
|
ПВП |
— прибуток від випуску продукції; |
|
ПЗКП |
— прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду. |
Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.
Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції роз раховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку на плановий рік у цілому).
Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду обчислюється множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в період, що планується (або в четвертому кварталі планового року за розрахунку прибутку на плановий рік у цілому).
Зведений розрахунок прибутку від реалізації продукції можна подати так (тис. грн.).
|
1. Залишки продукції на початок планового періоду |
|
|
За оптовими цінами |
220 |
|
За виробничою собівартістю |
190 |
|
Прибуток |
30 |
|
2. Випуск продукції в плановому періоді |
|
|
За оптовими цінами |
7000 |
|
За повною собівартістю |
5600 |
|
Прибуток |
1400 |
|
3. Залишки продукції на кінець планового періоду |
|
|
За оптовими цінами |
200 |
|
За виробничою собівартістю |
160 |
|
Прибуток |
40 |
|
4. Реалізація продукції в плановому періоді (1+2+3) |
|
|
За оптовими цінами |
7020 |
|
За повною собівартістю |
5630 |
|
Прибуток |
1390 |
Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані також і на підприємствах сфери послуг.
4.1.5. Сутність і методи обчислення рентабельності
Абсолютна сума балансового прибутку, отримана підприємством, у тому числі прибуток від основної діяльності є дуже важливим показником. Однак він не може характеризувати рівень ефективності господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг).
Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами.
По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.
По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.
Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому понятті рентабельність означає при бутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб’єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.
Рентабельність безпосередньо зв’язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.
Різні варіанти рішень, що приймаються для визначення прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.
На рис. 4.3 наведено класифікацію показників госпрозрахункової рентабельності. Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може грунтуватися на показниках прибутку від їхнього випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість (виробнича або повна); собівартість за виключенням матеріальних витрат (рентабельність щодо заново створеної вартості); вартість в оптових цінах (вартість за мінусом непрямих податків).
Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: балансовий прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності; прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна брати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).
Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об’єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.
Рис. 4.3. Класифікація показників госпрозрахункової рентабельності
4.2. РОЗПОДІЛ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ
4.2.1. Розподіл балансового прибутку
Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом фор мування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.
Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. В результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Співвідношення розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики дер жави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.
Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і під приємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в: сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку; у визначенні об’єктів оподаткування, ставках оподаткування; у порядку надання податкових пільг.
Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат.
На рис. 4.4 зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства. З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, впливають: абсолютна сума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі, плата за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на прибуток, податок на нерухомість — після його запровадження).
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, не слід ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи в таких випадках:
за порушення господарських договорів із суб’єктами господарювання;
за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;
за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди;
за приховування прибутку від оподаткування;
за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з державних водогосподарських систем);
за прострочені банківські позички;
за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;
за інші порушення.
Рис. 4.4. Структурно-логічна схема розподілу балансового прибутку
і формування чистого прибутку підприємства
З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують в різних сферах економіки, можуть стягуватися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток — це частина прибутку, що залишається в підприємства після сплати податків та можливих штрафів (фінансових санкцій).
4.2.2. Використання чистого прибутку
Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати шляхом попереднього формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.
На рис. 4.5 зображено структурно-логічну схему використання чистого прибутку підприємства.
Рис. 4.5. Структурно-логічна схема використання
чистого прибутку підприємства
Як уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо.
Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.
Нині використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначаються самостійно кожним суб’єктом господарювання. Відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року, в 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) державне регулювання використання чистого прибутку здійснювалося досить активно і в основному суто економічними інструментами, зокрема:
зменшенням суми податку на прибуток (до 20%) за використання прибутку на фінансування, реконструкцію та модернізацію активної частини основних фондів;
зменшенням оподатковуваного прибутку (до 10%) за умови використання прибутку на збільшення власних оборотних коштів (поширювалось тільки на державні підприємства);
зменшенням оподаткованого прибутку на суму прибутку, спрямованого на покриття витрат для утримання об’єктів соціально-культурного призначення, на благодійну діяльність.
Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року державне регулювання використання чистого прибутку підприємств також здійснюється з допомогою зменшення оподаткованого прибутку на суму витрат з чистого прибутку для утримання й експлуатації об’єктів соціальної інфраструктури тоді, коли відповідні об’єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства і утримувались ним на час уведення в дію Закону про оподаткування прибутку.
У таблиці 4.2 наведено дані про використання прибутку в різних галузях економіки України в 1995–1996 роках. З цих даних можна зробити висновок, що в 1996 році частка прибутку, що була залишена в розпорядженні підприємств, збільшилась до 77,1%. Це є позитивною тенденцією.
Таблиця 4.2
СТРУКТУРА ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ В РІЗНИХ
ГАЛУЗЯХ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В 1995–1996 рр.1
|
Вико- |
Перера- |
Залише- |
У тім числі |
||||
|
ристано |
ховано |
но в роз- |
на створення |
на ви- |
на соці |
на заохо- |
на інші |
|
прибутку |
в бюд-жет |
поряджен-ні підпри-ємств |
резервного (страхового) фонду |
робни-чий роз-виток |
альний розвиток |
чення |
цілі |
|
1995 рік (усі галузі економіки) |
|||||||
|
100,0 |
26,1 |
73,9 |
2,7 |
27,5 |
15,0 |
11,6 |
17,1 |
|
1996 рік (усі галузі економіки) |
|||||||
|
100,0 |
22,9 |
77,1 |
1,1 |
21,7 |
15,1 |
9,2 |
30 |
|
1996 рік (промисловість) |
|||||||
|
100,0 |
19,5 |
80,5 |
0,9 |
23,3 |
18,5 |
8,6 |
29,2 |
|
1996 рік (транспорт і зв’язок) |
|||||||
|
100,0 |
31,8 |
68,2 |
— |
22,6 |
6,9 |
7,5 |
31,2 |
Водночас відбулися негативні зміни в структурі використання прибутку. Так, у загальному обсязі прибутку, що був використаний у різних галузях економіки, сталося значне зниження частки прибутку, спрямованого на виробничий розвиток (з 27,5% до 21,7%); на утворення резервного (страхового) фонду (з 2,7% до 1,1%); на за охочення (з 11,6% до 9,2%).
Є відмінності також у структурі використання прибутку в окремих галузях економіки. Так, у 1996 році в усіх галузях економіки частка прибутку, перерахована в бюджет, становила 22,9%. Водночас у промисловості вона становила 19,5%, а на підприємствах транспорту і зв’язку — 31,8%. Це відбувається у зв’язку з неоднаковими умовами оподаткування підприємств окремих галузей економіки (оподаткування прибутку, стягнення плати за ресурси тощо).
ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 4
ТЕСТ 1. Знайдіть правильне визначення економічної сутності прибутку.
Відповіді.
Прибуток — це частина реалізованого додаткового продукту.
Прибуток — це частина реалізованого необхідного продукту.
Прибуток — це фінансовий результат основної діяльності підприємства.
Прибуток — це частина реалізованого додаткового і необхідного продукту.
Прибуток — це кошти, отримані від фінансових інвестицій.
Прибуток — це фінансовий результат основної та інших видів діяльності підприємства.
ТЕСТ 2. Назвіть, що не входить до складу балансового прибутку підприємства.
Відповіді.
Прибуток від реалізації товарної продукції.
Сума отриманих штрафів від інших суб’єктів господарювання.
Дивіденди від акцій, придбаних підприємством.
Відсотки, нараховані на депозитному рахунку підприємства в банку.
Надходження боргів, списаних раніше як безнадійні.
Кредиторська заборгованість перед державними підприємствами, щодо якої минув термін позивної давності.
ТЕСТ 3. Назвіть фактори, що не впливають на обсяг прибутку від реалізації товарної продукції.
Відповіді.
Зниження собівартості товарної продукції.
Зміна обсягу нарахованих амортизаційних відрахувань.
Підвищення ставок акцизного збору.
Скорочення залишків нереалізованої продукції на кінець року.
Зниження ставки ПДВ на продукцію підприємства.
Збільшення обсягу виробництва товарної продукції.
ТЕСТ 4. Назвіть витрати підприємства, які не можна відносити на собівартість товарної продукції.
Відповіді.
Відсотки, сплачені за строковий банківський кредит.
Амортизаційні відрахування, пов’язані з прискореною амортизацією основних фондів.
Витрати на фінансування ремонту основних фондів і модернізації обладнання (в межах встановленого нормативу).
Відсотки, сплачені за банківські кредити, не повернені у встановлений термін.
Витрати на заробітну плату і премії, згідно зі встановленими тарифами.
Відрахування на обов’язкове пенсійне страхування.
ТЕСТ 5. Знайдіть правильне визначення економічної сутності рентабельності.
Відповіді.
Абсолютна сума отриманого балансового прибутку.
Абсолютна сума отриманого валового прибутку.
Рівень дохідності підприємства.
Прибутковість продукції.
Перевищення виручки від реалізації продукції над її собівартістю.
Сума фінансових ресурсів підприємства, що забезпечують його вироб ничо-господарську діяльність.
ТЕСТ 6. Назвіть показники, які необхідно використати для обчислення рен табельності підприємства в цілому.
Відповіді.
Прибуток від реалізації товарної продукції.
Балансовий прибуток.
Прибуток від позареалізаційних операцій.
Собівартість реалізованої продукції.
Вартість основних виробничих фондів.
Вартість основних виробничих фондів і оборотних коштів.
ТЕСТ 7. Назвіть показники, які необхідно використати для обчислення прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.
Відповіді.
Сума балансового прибутку.
Прибуток від реалізації продукції.
Сплачений податок на прибуток.
Сплачені місцеві податки: комунальний, за використання місцевої символіки.
Сплачені податки за землю і транспортні засоби.
Відрахування (збори) в цільові державні фонди.
ТЕСТ 8. Знайдіть правильне визначення чистого прибутку підприємства.
Відповіді.
Балансовий прибуток після сплати податку на прибуток і за землю.
Прибуток від реалізації продукції.
Прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після його використання для погашення банківського кредиту.
Прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати штрафів за рахунок прибутку.
Прибуток, отриманий у формі дивідендів.
Балансовий прибуток після сплати податків і штрафів за рахунок прибутку.
ТЕСТ 9. Назвіть показники, які слід використати для обчислення чистого прибутку підприємства.
Відповіді.
Балансовий прибуток.
Прибуток від реалізації продукції.
Податок на прибуток і платежі за ресурси (за землю і транспортні засоби).
Платежі, пов’язані із застосуванням штрафних санкцій до підприємства.
Отримані дивіденди.
Використання прибутку на фінансування збільшення оборотного капіталу.
ТЕСТ 10. Назвіть можливі напрямки використання чистого прибутку.
Відповіді.
Сплата відсотків за строковими банківськими кредитами.
Погашення довгострокових банківських кредитів.
Сплата комунального податку.
Сплата податку на прибуток.
Виплата дивідендів на акції.
Фінансування утримання житлового фонду підприємства, уведеного в дію в 1998 р.