Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 1
Тема 4(6) Нематеріальні активи підприємства
1. Нематеріальні ресурси: сутність та класифікація
2. Способи придбання та методи оцінки нематеріальних ресурсів
3. Нематеріальні активи підприємства: сутність, критерії визнання, класифікація, види оцінки вартості
4. Амортизація, вибуття та показники ефективності нематеріальних активів підприємства
5. Правовий захист нематеріальних активів підприємства
1. Нематеріальні ресурси: сутність та класифікація
Здійснення господарської діяльності суб’єктами економічних відносин можливе не тільки за наявності у них засобів і предметів праці, грошових коштів, але також й прав власності на здійснення цієї діяльності взагалі та користування окремими видами ресурсів зокрема. При цьому останнє передує раніше зазначеному. Тобто права власності виступають необхідною умовою, а все інше лише достатньою умовою здійснення господарської діяльності. В епоху зрілої товарної форми організації економічної сфери буття на етапі постіндустріальної цивілізації роль цього економічного інституту стає засадною та вирішальною щодо як можливості здійснення, так і розширення сфери підприємницької діяльності на всіх рівнях економічної сфери буття. Тому серед активів підприємства важливу роль, поряд з матеріальними та фінансовими активами, відіграють нематеріальні активи.
В умовах соціально-орієнтованої регульованої ринкової економіки нематеріальні активи, як і будь-який вид активів підприємства, виступають об’єктом купівлі-продажу у фазах розподілу й перерозподілу економічного процесу, а отже на першому етапі свого життєвого циклу вони функціонують у товарній формі як нематеріальні ресурси.
В економічній науці представниками різних наукових шкіл на підставі аналізу господарської практики визначено кілька типів ресурсів – економічні, фінансові та нематеріальні. Зазначена диференціація ресурсів є результатом еволюції економічної сфери буття, а відповідну їх класифікацію можна віднести до нових здобутків економічної теорії. У той же час слід звернути увагу на наявність досі невирішених онтологічних проблем, пов’язаних з необхідністю більш глибокого розкриття сутності та чіткого окреслення змісту зазначених економічних явищ, а також визначення їх спільної основи, що у методологічному плані потребує застосування більш високого рівня узагальнення вже у статусі поняття.
Розкрити сутність ресурсів доцільно через логічну категорію «необхідної умови» як однієї з засад для здійснення діяльності. На цій методологічній основі можна уводити нове поняття – «ресурси господарської діяльності», які , у свою чергу, слід класифікувати за критерієм призначення та ролі в економічній діяльності на вище зазначені групи.
Що стосується категорії нематеріальних ресурсів, то у визначенні їх назви було б методологічно правильно виходити не з їх субстиціональної фізичної природи, а економічної. Тим-більш, що власниками нематеріальних ресурсів виступають домашні господарства, а відповідно вони мають права на володіння, користування та розпорядження цим об’єктом власності. У відносинах з підприємствами об’єктом купівлі-продажу, як правило, виступає така функція власності, як право користування. Враховуючи, що право, як певний порядок (правило) здійснення діяльності, є інститутом, методологічно вірно було б визначити сукупність відповідних прав на здійснення господарської діяльності як «інституційні ресурси».
Якщо проблеми сутності й змісту економічних та фінансових ресурсів на теоретичному рівні розкриті достатньо повно, то щодо нематеріальних ресурсів позитивний аналіз обмежується лише ідентифікацією їх як специфічного явища господарської практики, виокремлюючи лише певні форми їх існування та намагаючись окреслити їх характерні риси, надаючи при цьому перевагу зовнішнім фізичним ознакам цього явища, що методологічно не адекватно предметній сфері економічної науки.
Більш-менш прийнятними, а тому не розглядаються як об’єкти дискусії серед науковців, є риси, пов’язані з їх фізичною субстиціональною природою та характером терміну їх використання, хоча ці характерні риси скоріше розкривають зміст, а ніж суть цього економічного явища.
Ще одну рису, пов’язану з невизначеністю розміру доходу, що очікують отримати їх власники у тій чи іншій іпостасі, взагалі не доцільно відносити до характерних особливостей нематеріальних ресурсів. Зазначене положення характеризує лише недосконалість методологічного забезпечення щодо визначення цінності цього ресурсу.
Виходячи із вище зазначеного слід вважати також недосконалою і незавершеною класифікацію нематеріальних ресурсів.
У науково-навчальні літературі категорія «нематеріальні ресурсу» або ігнорується взагалі, або її розкриває наступна дефініція: «нематеріальні ресурси – це части виробничого потенціалу підприємства, для якої характерні відсутність матеріальної основи і не визначеність розмірів майбутнього прибутку від їх використання».
На підставі вище зазначеного аналізу пропонується наступне визначення категорії «нематеріальні ресурси» – це певний вид ресурсів господарської діяльності, інституційний за своєю економічною природою, що виступає товарною формою нематеріальних активів підприємства.
До характерних рис нематеріальних ресурсів можна віднести наступні:
Враховуючи характерні особливості зазначеного ресурсу, а також те, що нематеріальні ресурси є необхідною умовою здійснення господарської діяльності підприємства, їх доцільно класифікувати стосовно господарської діяльності та достатніх умов її здійснення:
До складу об’єктів промислової власності включають:
До складу об’єктів, що охороняються авторським правом, включають:
Суміжні права – це права, які примикають (прилягають) до авторського права, є похідними від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об’єктів і поділяються на три види:
До складу нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності включають:
2. Способи придбання та методи оцінки нематеріальних ресурсів
Необхідною умовою використання у господарській діяльності підприємства нематеріальних активів є придбання у власність у тій чи іншій формі нематеріальних ресурсів. Останні можуть бути лише придбані. Альтернативним способом володіння нематеріальних активів є їх створення безпосередньо підприємством.
В економічній науці виокремлюють три способи придбання нематеріальних ресурсів:
Спосіб продажу передбачає отримання фізичною чи юридичною особою усіх прав власності на нематеріальний ресурс, тобто володіння, користування та розпорядження.
Ліцензування передбачає отримання фізичною чи юридичною особою лише права на користування нематеріальним ресурсом на певний час та за відповідну плату.
Досягнення угоди про ноу-хау також передбачає отримання фізичною чи юридичною особою лише права на користування нематеріальним ресурсом на певний час, але на основі обміну відповідним видом нематеріальних ресурсів. При цьому кожний з учасників угоди бере на себе зобов’язання не передавати й не розкривати його зміст третім особам.
Перший спосіб реалізується через укладання договору між продавцем і покупцем, а другий і третій способи передбачають укладання ліцензійної угоди.
Ліцензійна угода – це договір, згідно з яким власник певного виду нематеріального ресурсу (ліцензіар) надає право на користування цим ресурсом іншій фізичній чи юридичній особі (ліцензіату) на певний термін за обумовлену плату.
Право на використання нематеріального ресурс на певний термін за обумовлену плату називається ліцензією.
Залежно від обсягу прав на використання нематеріального ресурсу виокремлюють декілька видів ліцензії:
Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистого використання нематеріального ресурсу і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами.
Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об’єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування нематеріальним ресурсом.
Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав користування нематеріальним ресурсом, тобто ліцензіар позбавляється права на використання зазначеного ресурсу протягом зазначеного в ліцензійній угоді терміну, хоча права на володіння та розпорядження за ним зберігається.
За використання об’єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. Розрізняють декілька видів розрахунків за ліцензії:
Роялті – це періодична ліцензійна плата за використання нематеріального ресурсу протягом терміну, встановленого у ліцензійній угоді.
Періодичні виплати встановлюються у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого продажу, або до собівартості виробництва, або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції.
Пашуальна виплата – це одноразовий платіж за право користування об’єктом ліцензійної угоди.
Зазначений вид розрахунку, по-суті, є ціною ліцензії, що здійснюється одноразово та не залежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.
При визначенні вартості нематеріальних ресурсів застосовують три підходи:
Витратний підхід полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріального ресурсу і застосовується визначення вартості нематеріальних ресурсів, які створюються безпосередньо на підприємстві. На підставі цього підходу розроблені наступні методи:
Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних ресурсів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства з урахуванням вартості їх створення та амортизації за термін використання відповідних нематеріальних активів на підприємстві.
Відповідно до методу вартості заміщення максимальна вартість нематеріальних ресурсів визначається мінімальною ціною, за якою можна придбати відповідні ресурси аналогічної корисності.
Відповідно до методу відновної вартості ціна нематеріальних ресурсів визначається вартістю їх створення у сучасних умовах господарювання підприємства.
Прибутковий (доходний) підхід полягає у розрахунку вартості нематеріального ресурсу на основі приросту величини майбутніх прибутків підприємства у наслідок його використання.
На підставі цього підходу розроблені наступні методи:
Відповідно до методу капіталізації прибутків вартість нематеріальних ресурсів визначається як частка ділення чистого прибутку на ставку капіталізації.
Відповідно до методу дисконтування майбутніх грошових прибутків вартість нематеріального ресурсу визначається як сума поточної вартості приросту майбутніх прибутків у наслідок його використання, скоригованої ставкою дисконтування на момент його придбання цього ресурсу.
Ринковий підхід полягає у розрахунку вартості нематеріального ресурсу на основі ринкового механізму ціноутворення.
На підставі цього підходу розроблені наступні методи:
Відповідно до методу порівняльного аналізу продажу вартість нематеріального ресурсу визначається на основі порівняння нематеріального ресурсу, який планує придбати підприємство, з вартістю подібних об’єктів, які вже були реалізовані на ринку.
Відповідно до методу звільнення від роялті вартість нематеріального ресурсу визначає дисконтований на момент придбання грошовий потік роялті, що виплачуються по аналогічних об’єктах, що вже були реалізовані на ринку.
3. Нематеріальні активи підприємства: сутність, критерії визнання, класифікація, види оцінки вартості
Нематеріальні активи підприємства – це певний вид його необоротних активів, що виступають необхідною умовою здійснення господарської діяльності підприємством, можливість реалізації якої виникає унаслідок отримання права, певним способом, на користування нематеріальними ресурсами.
Нематеріальні активи відображаються на балансі підприємства у відповідності з грошовою оцінкою нематеріальних ресурсів, які були придбані або створені останнім. Але не всі нематеріальні ресурси можуть бути визнані у якості нематеріальних активів.
Загальні критерії визнання нематеріальних ресурсів як нематеріальних активів незалежно від способу їх отримання:
Додаткові критерії визнання нематеріальних ресурсів, що були створені на підприємстві, як нематеріальних активів:
Не визнаються активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, у якому вони були здійснені:
Облік нематеріальних активів на балансі підприємства здійснюється за такими групами:
1) права, що з’являються внаслідок володіння підприємством об’єктами промислової власності;
2) права, що виникають унаслідок володіння підприємством об’єктами авторського права та суміжних прав;
3) права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності;
4) права на користування земельними ділянками та природними ресурсами;
5) права на користування майном;
6) права на здійснення певних видів господарської діяльності.
Оцінка нематеріальних активів підприємства здійснюється за повною та залишковою вартістю.
Повна вартість нематеріальних активів підприємства визначається за їх первісною вартістю, тобто придбання нематеріальних ресурсів.
Підприємство може здійснювати переоцінку вартості нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок, за справедливою ціною. У разі переоцінки окремого об’єкта нематеріальних активів слід переоцінювати всі інші об’єкти групи, до якої належить цей актив.
Активний ринок – це ринок, якому властиві такі умови: товари, що продаються на цьому ринку, є однорідними; у будь-який час можна знайти зацікавлених продавців і покупців; інформація про ціни є загальнодоступною.
Залишкова вартість нематеріальних активів визначається як різниця між повною вартістю та амортизаційними відрахуваннями.
4. Амортизація, вибуття та показники ефективності нематеріальних активів підприємства
Відтворення та перенесення вартості нематеріальних активів на створену продукцію підприємства здійснюється через фінансово-економічний механізм амортизації.
Амортизація нематеріальних активів підприємства здійснюється протягом терміну їх корисного використання, який визначається у правовстановлюючому документі щодо права використання певного нематеріального ресурсу.
У разі, коли цей термін не визначено, згідно з підпунктом 145.1.1 Податкового кодексу України такий строк має становить 10 років безперервної експлуатації відповідного нематеріального активу на підприємстві.
Метод нарахування амортизації нематеріальних активів обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутньої економічної вигоди (прибутку). У разі коли такі умови визначити неможливо, амортизаційні відрахування нараховуються на основі прямолінійного методу.
Амортизація нематеріального активу нараховується щомісяця, починаючи з місяця, що є наступним після його зарахування на баланс підприємства, та припиняється, починаючи з місяця, що є наступним після його списання з балансу підприємства.
Не нараховуються амортизаційні відрахування на ті нематеріальні активи, вартість яких не зменшується у процесі їх використання, зокрема:
Залишкову вартість нематеріального активу, який перестає приносити економічну вигоду (прибуток) підприємству, погашають за рахунок фінансових результатів його господарської діяльності.
Кінцевий результат від використання нематеріальних активів проявляється у загальних результатах господарської діяльності підприємства, а тому показники їх ефективності (доходності, віддачі, місткості) вимірюється через співвідношення до обсягу товарної продукції або валового прибутку величини відповідних активів.
5. Правовий захист нематеріальних активів підприємства
Принцип захисту нематеріальних активів підприємства полягає у гарантованій державою забороні їх використання без дозволу власника цих активів.
Залежно від виду нематеріальних активів визначається форми їх правового захисту, зокрема:
Відмінність між формами полягає у наявності спеціального правового документу, що забезпечує права власника нематеріального активу.
У межах спеціального правового захисту передбачені наступні охоронні документи:
Патент – це спеціальний охоронний документ, виданий державним органом (патентним відомством), який забезпечує право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки.
Патент забезпечує його власнику:
Свідоцтво – це спеціальний охоронний документ, виданий державним органом, який забезпечує право власності на торговельні марки або знаки для товарів і послуг, географічне позначення походження товару, фірмове найменування, об’єкти авторського права та суміжних прав.
Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування забезпечує його власнику: виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Власник такого свідоцтва має також право проставляти поряд зі знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.
Правова охорона зазначення походження товару має певні особливості, які полягають у її колективному характері. Це означає, що власник свідоцтва на зазначення походження товару не має виключного права на його використання і не може давати дозволу іншим особам на його використання. Такий дозвіл будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, яка господарює на тій самій території і виробляє товари з тотожними властивостями, надає патентне відомство.
Авторськими і суміжними правами в Україні опікується Державне агентство України з авторських і суміжних прав, яке здійснює їх реєстрацію та видає відповідні знаки.
Ліцензія – це спеціальний охоронний документ, виданий державним органом, який забезпечує право власності на користування земельними ділянками та природними ресурсами, майном, а також здійснення певних видів господарської діяльності.
Права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності підлягають загальному правовому захисту в межах чинного законодавства про комерційну таємницю. Порядок цього захисту визначається керівництвом підприємства.