Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Методична розробка лекції №11 з «Основ ортодонтії та ортопедичної стоматології.»
Тема: 4.2. Ортодонтичні та ортопедичні конструкції в дитячому віці.
Незнімні ортодонтичні апарати функціональної, механічної та комбінованої дії. Показання, протипоказання до застосування незнімних профілактичних, лікувальних та ретенційних ортодонтичних апаратів. Конструктивні особливості незнімних апаратів: коронок, кілець, кап, трубок, дуг, пружин, похилих площин тощо. Призначення, характеристика, принцип дії та огляд клінічних і лабораторних етапів виготовлення ортодонтичних апаратів: профілактичних (розпірок), лікувальних (коронки Катца, Коркгауза, Позднякової, капи Шварца, дуг Енгля) та ретенційних.
1.Науково-методичне обгрунтування теми: Незнімні ортодонтичні апарати функціональної, механічної та комбінованої дії. Показання, протипоказання до застосування незнімних профілактичних, лікувальних та ретенційних ортодонтичних апаратів. Конструктивні особливості незнімних апаратів: коронок, кілець, кап, трубок, дуг, пружин, похилих площин тощо. Призначення, характеристика, принцип дії та огляд клінічних і лабораторних етапів виготовлення ортодонтичних апаратів: профілактичних (розпірок), лікувальних (коронки Катца, Коркгауза, Позднякової, капи Шварца, дуг Енгля) та ретенційних.
Базова тема для розуміння гігієністом зубним того, що в Україні ортодонтична допомога дітям і підліткам надається безкоштовно в дитячих стоматологічних полі клініках, що мають у своєму складі ортодонтичні відділення чи кабінети, а також у стоматологічних відділеннях, кабінетах для дорослих.
Найефективнішим є територіальний метод обслуговування ортодонтичних хворих. Дільниці по наданню ортодонтичної допомоги створюють на основі педіатричних і дитячих стома тологічних дільниць. Кожну дільницю, куди входить 6—12 шкіл, 10—12 дитячих садків, обслуговують два лікарі-ортодонти. Вони беруть участь у проведенні планової санації порожнини рота, навчають дитячих стоматологів і гігієністів зубних, як виявляти дітей з зубощелепними аномаліями. Останніх обов'язково направляють до лікаря-ортодонта.
Гігієніст зубний також має оглядати дітей і підлітків в організованих колективах, своєчасно усувати причини, що призводять до зубощелепних деформацій і спричинюють відхилення в розвитку жувальної системи.
Завдання і функції кожного працівника ортодонтичного кабінету чи відділення (завідувача, лікаря-ортодонта, гігієніста зубного, зубного техніка, медичної сестри) встановлені відповідно до рівня їх кваліфікації і викладені в посадових інструкціях.
Значення даної теми при вивченні дисципліни полягає у тому,що гігієніст зубний не зможе надавати кваліфіковану допомогу населенню без знань та умінь з проведення методів діагностики у клініці ортодонтії та ортопедичної стоматології,та заповнення науково- медичних та юридичних документів.
2.Навчальні цілі лекції:
Зрозуміти та запамя’тати характеристики незнімних ортодонтичних апаратів;
- сформувати уявлення про незнімні ортодонтичні апарати функціональної ,механічної та комбінованої дії.
-охарактеризувати роль гігієніста зубного під час здійснення догляду за порожниною рота та ортодонтичними конструкціями під час лікування, надання рекомендацій пацієнтам щодо гігієни порожнини рота та догляду за ортодонтичними апаратами;
-засвоїти методи клінічних та лабораторних етапів виготовлення незнімних ортодонтичних апаратів функціональної ,механічної та комбінованої дії :коронок, кілець, кап, трубок, дуг, пружин, похилих площин та огляд клінічних і лабораторних етапів профілактичних, лікувальних і ретенційних незнімних апаратів: розпірок, апаратів Коркгауза, Позднякової,коронки Катца, капи Шварца, дуг Енгля.
3.Цілі розвитку особистості майбутнього фахівця (виховні цілі):
Продовжувати формувати логічне мислення на основі вміння правильно виконувати функціональні обов’язки гігієніста зубного ортопедичного й ортодонтичного відділень та кабінету щелепно-лицевого протезування. Дотримуватися правил техніки безпеки під час прийому в лікувально-профілактичних установах ортодонтичного та ортопедичного профілю гігієністами зубними,
розвивати вміння робити висновки і узагальнення на основі вивченого матеріалу.
4.Міждисциплінарна інтеграція:
|
Дисципліни |
Знати |
Вміти |
|
І.Забезпечуючі: |
||
|
1Анатомія з топографічною анатомією голови та шиї. |
Функціональну анатомію та фізіологію жувального апарату.Онтогенез первинного та вторинного жувальних апаратів. |
Порівнювати особливості анатомічної будови жувального апарату пацієнтів різних вікових груп. Аналізувати особливості еволюційних та інволюційних процесів жувального апарату. |
|
2.Охорона праці в галузі. |
Правила техніки безпеки при роботі з стоматологічним обладнанням та інструментарієм.. |
Використовувати засоби індивідуального та колективного захисту під час проведення стоматологічного прийому.. |
|
3.Стоматологічне матеріалознавство,інструменти та обладнання |
Сучасне стоматологічне обладнання та апаратуру,інструменти і матеріали. |
Користуватися сучасним стоматологічним обладнанням,інструментами та матеріалами. |
|
ІІ.Забезпечувані: |
||
|
Внутрішньопредметна інтеграція з наступними темами. |
-Класифікацію ортодонтичних апаратів. Конструктивні особливості будови незнімних ортодонтичних апаратів (опорна, фіксувальна, діюча частини). -незнімні ортодонтичні апарати функціональної, механічної та комбінованої дії. -Будову, механізм дії, показання до виготовлення розпірок, апаратів Коркгауза, Позднякової,коронки Катца, капи Шварца, дуг Енгля. |
-надавати характеристики незнімним ортодонтичним апаратам; -призначати незнімні ортодонтичні апарати для профілактики та лікування зубо-щелепних аномалій, спричинених шкідливими звичками; -визначати клінічні і лабораторні етапи виготовлення таких незнімних ортодонтичних апаратів: розпірок, апаратів Коркгауза, Позднякової,коронки Катца, капи Шварца, дуг Енгля. -припасувати та проводити активацію профілактичних незнімних конструкцій ортодонтичних апаратів. -припасування та фіксування цементом у порожнині рота опорних частин незнімних конструкцій ортодонтичних апаратів; - проведення активації активних частин незнімних ортодонтичних апаратів; -здійснення догляду за порожниною рота та ортодонтичними конструкціями під час лікування незнімними ортодонтичними апаратами; -надання рекомендації щодо гігієни порожнини рота та догляду за ортодонтичними апаратами. |
5.План та організаційна структура лекції:
|
№ п/п |
Основні етапи лекції та їх зміст |
Цілі в рівнях абстракції |
Тип лекції. Засоби активізації студентів. Матеріали методичного забезпечення. |
Розподіл часу |
|
1. 2. 3. |
Підготовчий етап Визначення актуальності теми, навчальних цілей лекції та мотивація Основний етап Викладення лекційного матеріалу за планом: : 1.Незнімні ортодонтичні апарати функціональної, механічної та комбінованої дії. 2.Показання, протипоказання до застосування незнімних профілактичних, лікувальних та ретенційних ортодонтичних апаратів. 3.Конструктивні особливості незнімних апаратів: коронок, кілець, кап, трубок, дуг, пружин, похилих площин тощо. 4.Призначення, характеристика, принцип дії та огляд клінічних і лабораторних етапів виготовлення ортодонтичних апаратів: профілактичних (розпірок), лікувальних (коронки Катца, Коркгауза, Позднякової, капи Шварца, дуг Енгля) та ретенційних. Заключний етап Резюме лекції, загальні висновки. Відповіді на можливі запитання. Завдання для само- підготовки студентів. |
Див. п.1 і 2 Тематична лекція. Питання, проблемні ситуації, задачі. Навчальна література. Питання. Завдання. |
3хв. 80хв 7хв. |
6.Зміст лекційного матеріалу:
ЗАГАЛЬНІ КОНСТРУКЦІЙНІ ЕЛЕМЕНТИ АПАРАТІВ
Ортодонтичні апарати, різні за конструкцією і призна ченням, мають однакові елементи.
3. Регулюючі частини апаратів: дуги, пружини, петлі, важелі, штовхачі, ортодонтичні гвинти, лігатури, гумові кільця чи стрічки (тяги), накушувальні і похилі площадки і площини. Вони утворюють і передають механічні сили (тиск, тягу) на переміщувані зуби, зубні ряди.
Металеві деталі ортодонтичних апаратів дитячих протезів з'єднують в основному методом паяння, використовуючи такі припої: олов'яний — м'яке паяння без попереднього нагрівання деталей; золотий чи срібний — тверде паяння з розігріванням спаюваних деталей до температури плавлення припою (більше ніж 800 °С), що призводить до втрати пружності спаюваних деталей, а іноді і до їх деформації від нагрівання і наступного охолодження. З'єднання цих деталей методом контактного електрозварювання та електропаяння, що здійснюється обмеженим місцевим розігріванням деталей, які з'єднують, не призводить до значної втрати їх пружності. Крім того, зменшується можливість деформації деталей.
ОСНОВНІ ОПОРНО-УТРИМУЮЧІ ПРИСТРОЇ
ОРТОДОНТИЧНИХ АПАРАТІВ
Коронки широко використовують як основні опорно-утримуючі елементи у багатьох апаратах механічної, функ ціональної і комбінованої дії, особливо у разі необхідності підняття (роз'єднання) прикусу. Ортодонтичні коронки готують із звичайних чи тонкостінних гільз (завтовшки 0,15— 0,18 мм) за загальноприйнятою технологією виготовлення штампованих коронок. Іноді застосовують стандартні заводсь кого виготовлення штамповані коронки з подальшим припа суванням і контуруванням їх по опорному зубу щипцями з круглими конусоподібними губками, щипцями Джонсона чи дзьобоподібними.
Зуби, які покривають ортодонтичними коронками, не пре парують і не моделюють, а якщо є дефект коронкової частини, його старанно відновлюють моделювальним воском у межах порушення контуру коронки. У разі виготовлення коронок за моделлю, одержаною зі зліпка, знятого без сепараційних про кладок, гіпсові зуби, які покривають коронками, сепарують лобзиком, пилочкою за рахунок зубів, що стоять поряд. Шийку гіпсового зуба злегка контурують і не заглиблюють, тому що край коронки має доходити тільки до краю ясен.
Кільця (мал. 29) застосовують у таких же випадках, що і коронки. Кільця не порушують прикусу, дозволяють постійно стежити за станом зубів, які переміщуються, за їх кольором, вони більш естетичні (менше помітні для ото
чуючих), їх легше знімати з зубів, ніж коронки.
Мал. 29. Стандартні кільця; а — звичайне; 6 — з упором; в — з кнопкою; г — з опорною трубкою; д — е — заготовки кілець; е — з — виготовлення кільця і приварка упора.
Відштамповану індивідуальну коронку після її відбі лювання, припасування і полірування можна перетворити у кільце, обрізавши її оклюзійну частину за наміченою лікарем межею ножицями, сочевицеподібними шліфувальними каме нями чи корундовими головками, вулканітовими наждачними дисками. Краї такого кільця мають повторювати форму коронки зуба. На коронках бічних зубів при спилюванні залишають маленькі (1—3 мм) оклюзійні накладки на ділянці фісур поміж горбками. Можна виготовляти кільця з гільз із нержавіючої сталі без їх штампування шляхом зрізування денця, припасування і контурування їх по опорних зубах.
Індивідуальні кільця частіше виготовлюють за допомогою зварювання і паяння. Паяні і зварні кільця готують із м'якої хромонікелевої стрічки завтовшки 0,2 мм і завширшки 3,2—6 мм (з одного боку полірованої). Кільце у порожнині рота може виготовити лікар, але звичайно це робить зубний технік у лабораторії. Після установлення в міжзубних проміжках біля зуба, який покривається кільцем, сепараційних металевих прокладок знімають гіпсовий зліпок. Технік відливає робочу модель із високоміцного гіпсу (чи комбіновану), видаляє прокладки і із смужки бандажної стрічки, повернувши її полірованим боком назовні, вигинає петлю, яка обхоплює зуб, наближує її кінці щипцями і зварює контактним зварюванням на ділянці стика стрічки. Залишки стрічки зрізує, відступивши від поверхні зуба на 2 мм, пригинає їх до язикової поверхні кільця і приварює на декількох ділянках. Кінці петлі можна спаяти, зафіксувавши її у гіпсі з пемзою чи піском, а залишки зрізати. Готове кільце контурує на ділянці шийки, зрізує опуклості і ввігнутості і пригинає гладилкою край кільця до зуба на ділянці фісур між горбками. Іноді до кільця на язиковій поверхні технік приварює (припаює) металевий упор для зручності припасування і посадки кільця, утримування лігатури, пружини.
Можна користуватися стандартними заготовками для зварних кілець. Вони складаються із металевої смужки, вигнутої у середній частині у формі вестибулярної поверхні зуба. Ширина заготовок на ікла і премоляри — 3,8—4 мм, товщина — 0,08—0,12 мм. Технологія виготовлення кільця така сама, як і кільця зі стрічки. Стандартні заготовки кілець бувають з привареними замковими пристроями, упорами, трубками і т. ін.
Капи можуть бути металевими і пластмасовими. Капа має покривати коронки опорних зубів, але не травмувати ясенний і міжзубні сосочки. Металеві капи на зубах фіксують це ментом. Капи із пластмаси частіше готують знімними, що вимагає старанного гігієнічного догляду за станом порожнини рота і постійного спостереження для запобігання карієсу зубів, які знаходяться під капою.
Металеві капи. В ортодонтичній практиці нерідко замість коронок виготовлюють металеві капи на 2—3 зуби і більше. Отримавши за зліпком модель, вирізають блок зубів, які покривають капою, гіпсують його і у виготовленій гіпсовій формі відливають 2-3 металевих штампи. За цими штампами у спеціальній овальній кюветі відливають металеві контр-штампи. Відпаленій пластинці з нержавіючої сталі крампонними щипцями надають форми капи. У свинцевій чушці роблять штампом заглиблення (відбиток) і у ньому попе редньо штампують заготовку капи. Залишки сталевої плас тинки зрізують. Складки на заготовці розправляють куванням. Заготовку відпалюють і штампують на новому штампі, обрізують точно по межі, роблять клиноподібні вирізки над ясенними сосочками, відпалюють і остаточно штампують на контрольному штампі у контрштампі. Якщо потрібна капа на більшу кількість зубів, її можна виготовити із окремих ланок (по 3—4 зуби), з'єднавши їх паянням. Готову капу відбілюють, полірують і віддають лікарю.
Процес виготовлення капи з фабричних заготовок має такі етапи: підбір заготовки за штампом, підрізування її, відпа лювання і остаточне штампування. Капу за показанням можна виготовити з металу методом лиття. Моделюють шаблон капи із воску і, заформувавши його у муфелі, відливають із металу, як звичайні протезні деталі. Після відливання капу оброб ляють, шліфують, полірують.
Пластмасові капи. Щоб виготовити капу для роз'єднання прикусу, на робочій моделі верхньої чи нижньої щелепи креслять її межі. Звичайно покривають капою по два молоч них моляри на кожному боці, моделюють її з воску з наступ ною заміною його на пластмасу. Товщина капи на поверхні змикання зубів має забезпечувати роз'єднання прикусу на передніх зубах і усунення зворотного перекриття їх при мезіальному прикусі чи дорівнювати 2—3 мм при відкритому прикусі. Праву і ліву капи з'єднують дротяною дугою із нержавіючої сталі діаметром 1,2—1,5 мм, заздалегідь трохи розплюснутою. Дугу розміщують орально, рідше — вести булярно. При глибокому чи дистальному прикусі іноді виго товляють капу на передні зуби для роз'єднання бічних зубів.
Пластмасові капи використовують як функціонально направляючі площадки у комбінованих і функціонально направляючих апаратах, а також для фіксації пластинкових апаратів і протезів. В останньому випадку їх моделюють разом із базисом знімного апарата з наступною заміною воску шаблону протеза на пластмасу.
ДОПОМІЖНІ ФІКСУЮЧІ ПРИСТРОЇ
Для укріплення на опорно-утримуючих частинах ортодонтичних апаратів дуг, пружин та важелів застосовують в основному трубки, замкові пристрої, а іноді гачки і вушка. Для фіксації гумових, кілець та лігатур (рідше пружини, важелів) застосовують гачки, петлі й вушка.
Мал. 36. Опорні трубки дугових вестибулярних апаратів:
а, б — круглі; в — овальна; г — прямокутні; д, е — комбіновані
Опорні трубки (мал. 36) поділяють на круглі, овальні, прямокутні, комбіновані. Частіше застосовують круглі трубки із нержавіючої сталі з внутрішнім діаметром 0,8—1,2 мм, завдовжки 300 мм і більше, які випускає промисловість, а також трубки для ортодонтичних дуг завдовжки 10 мм з внутрішнім діаметром 2 мм (один її кінець скошений). Рідше трубки вигинають із листової нержавіючої сталі завтовшки 0,15—0,20 мм по стержню потрібного діаметра за допомогою щипців і лещат чи протягують сталеву гільзу до найменшого діаметра па апараті для калібрування гільз. При припаюванні круглої трубки до ортодонтичної дуги відливають модель за зліпком з припасованими кільцями (коронками) на опорних зубах. До вестибулярної поверхні кілець липким воском приєднують трубки на відстані 1 мм від шийки зуба. Передній край трубки розміщують біля медіальної поверхні опорних зубів, задній — скошеною частиною до щоки (назовні) так, щоб край трубки на 1,5—2 мм був вільним від припою. Напрямок трубки коригують, вставляючи у трубку пряму заготовку дуги Енгля, котра повинна розміщуватися на рівні шийок зубів. Перед паянням трубку заповнюють гіпсом чи грифелем олівця (графітом). Після паяння деталь відбілюють, обробляють і полірують. Для дугових апаратів випускають трубки з опорними площадками (для кращої фіксації на кіль цях і коронках) таких видів: круглі трубки (див. мал. 36, а, б), які частіше припаюють (приварюють) горизонтально, верти кально, рідше похило до кілець, коронок, дуги чи вварюють у пластмасу базисів, пелотів, фіксаторів Нападова; овальні трубки (див. мал. 36, в) з внутрішнім діаметром 0,8—1 мм і плоскі чотиригранні для подвійних дуг Бегга; чотиригранні трубки для чотиригранних дуг складного апарата Енгля; квадратні, прямокутні (див. мал. 36, г); плоскі довжиною 4 мм з внутрішнім перерізом 0,45x0,63 мм, 0,55x0,71 мм зі змі щенням на 6° до опорної площадки для зручності припа совування до кільця; подвійні трубки для кріплення двох назубних дуг чи однієї назубної і однієї позаротової дуг.
Для останньої роблять круглу трубку діаметром 2—2,2 мм, розміщують її ближче до різального краю зубів. Потрійні трубки застосовують рідко для кріплення двох назубних дуг і однієї позаротової.
Замкові пристрої (мал. 37). Застосовують в основному ортодонтичні замки, виготовлені заводським способом. Замки для чотиригранних дуг складних апаратів Енгля (мал. 37, а) мають пази прямокутної форми, розміщені прямо чи похило до опорної площадки (кут 7°, 14°, 22° і 90°). Пази відповідають розмірам стандартних чотирикутних дуг. Замки опорними площадками приварюють до вестибулярної поверхні кілець, коронок. Дуги у замках фіксують лігатурою, яка заходить за виступи площадок замка. За ці виступи закріплюють кінці пружин для повороту зубів.
Замкові пристрої для системи Джонсона (мал. 37, б) мають декілька різновидів для здвоєних дуг. 1. Скоба з подвійним каналом за розміром, що відповідає розміру двох круглих дуг діаметром 0,25—0,28 мм. Дуги затискають у каналі за допо могою дротяної лігатури. 2. Пеналоподібний замок, який має дві частини: конусоподібну основу з каналом для дуг і кришку, яка насувається на нього. Основу замка приварюють до кільця чи коронки з вестибулярного боку. Після укладання дуг у канал кришку насувають на 1/3, а потім, злегка натискаючи щипцями, закривають замок, що забезпечує надійне кріплення дуг. Для нижніх фронтальних зубів застосовують короткий замок (2,2 мм), для верхніх — довгий (3 мм; мал. 37, в).
Замкові пристрої для тонких дуг системи Бегга (див. мал. 37, в) — штамповані чотиригранні вертикальні трубки з опорними площадками. На одному кінці є горизонтальний проріз, у який вставляють круглу (одну, дві) ортодонтичну дугу і закріплюють шплінтом, що входить у трубку верти кально так, щоб його гачкоподібна головка упиралася в дугу. Вільний кінець шплінта, який виступає із трубки, загинають. Він може служити гачком для гумової тяги.
Мал. 37. Замкові пристрої:
а — для апарата Енгля складної конструкції; б — для апарата
Джонсона (скоба і пеналоподібний замок); в — для апарата Бегга.
Випускають різні модифікації замкових пристроїв: W- подібної форми, з двома пазами, замок РМ з гвинтом (США), універсальний, затінковий та ін. (мал. 38, а).
Ю. М. Малигін і співавтори (1977) запропонували замко вий пристрій (див. мал. 38, б), який легко виготовляється штампуванням із хромонікелевої сталі завтовшки 0,2 мм за допомогою сконструйованих ними спеціальних штампів і вкладишів, що приєднуються до зуботехнічних пресів. Ці заміси автори рекомендують не тільки напаювати на кільця і коронки, а й прикріплювати безпосередньо до емалі зубів евікролом. Замкові пристрої для оральних (язикових) дуг звичайно напаюють чи приварюють до кілець на перші постійні моляри з орального боку. Найбільш простий замок — це напівкруглий затискач (типу кліпс). При введенні кінця дуги напівкруглий затискач трохи розгинається, після прове дення дуги у замок затискач стискується і утримує дугу (див. мал. 38, в).
Більш складний оральний замок Мершона. Він має одну чи дві вертикальні трубки з опорною площадкою. Кінці оральної дуги мають направляючі чи фіксуючі відростки, які входять у замки, де їх затискують відкидною петлею чи іншим додатковим елементом.
Мал. 38. Замкові пристрої:
а — защіпковий замок; б — Ю. М. Малигіна і співавторів;
в — звичайний (типу кліпс)
Кнопки, гачки, петлі та вушка (мал. 39). Застосовують стандартні заготовки, їх припаюють та приварюють до кілець для укріплення пружин, накладання лігатур, фіксації гумових кілець. Гачки, петлі та вушка можна виготовити із ортодонтичного дроту діаметром 0,6 мм (рідше 0,8 мм) або з листової нержавіючої сталі завтовшки 0,2—0,3 мм. Кінці гачків, петель та вушок із дроту розклепують, контурують за кривизною відповідної ділянки кільця чи коронки і припаюють чи приварюють так, щоб ширина припаюваної деталі не була більшою за ширину зуба. Іноді гачки при паюють до дуг, тоді їх вигинають із дроту діаметром 0,7— 0,8 мм і завдовжки 2—3 мм у вигляді круглого виступу із складеного вдвоє дроту.
Для зручності примірки та фіксації кільця і ретенції лігатур і пружин на переміщуваних зубах використовують упори. Довжина стандартного упора становить 3 мм, шири на — 0,7 мм, товщина — 0,6—0,8 мм. Упори виготовляють із дроту діаметром 0,8—1 мм. Його розплющують, контурують за кривизною кільця й приварюють чи припаюють до оральної поверхні (за показаннями до вестибулярної) кільця на відстані 1,5—2 мм від шийки зуба.
Важелі роблять із ортодонтичного дроту діаметром 1 — 1,2 мм і завдовжки 15—20 мм чи із смужки листової нержа віючої сталі завширшки 1,5—2 мм і завтовшки 0,3—0,5 мм. Дріт розплющують. На кінцях важелів, на відстані 1,5—2 мм від країв, роблять прорізи із розширеною основою для кращої фіксації гумового кільця. Важелі контурують за формою вестибулярної поверхні зуба так, щоб короткий кінець важеля не виступав
Мал. 39. Допоміжні фіксуючі пристрої:
а, е, ж ,з ,и — гачки; б — кнопка; в — заготовка вушок; г — заготовка петель;
д, е — заготовки гачків.
за різальний край зуба. Потім його приварюють чи припаюють до кілець у вертикальному, рідше косому чи горизонтальному положенні (за вказівкою лікаря).
Дотичні балочки вигинають із ортодонтичного дроту діаметром 0,8—1,2 мм, на 1—2 зуби, які стоять поряд з опорним зубом, їх розміщують між поясом зуба (екватором) і краєм ясен і припаюють до оральної (рідко вестибулярної) поверхні кільця чи коронки на опорному зубі. Призначення балочки — розподіляти і передавати тиск па зуби, до яких вона прилягає, що призводить до їх переміщення. Рідше балочку використовують як опору для переміщення зубів у зубну дугу лігатурою чи гумовою тягою.
Розпірки використовують для надання зубам правильного положення, якщо вони змістилися у бік дефекту зубного ряду, або для збереження місця у зубному ряду у разі ранньої втрати зубів. Розпірку вигинають із дроту діаметром 1—1,2 мм, як П-подібну скобу. Довжина бічних сторін скоби дорівнює розміру дефекту зубного ряду. Скобу трохи вигинають у бік ясен, щоб вона не заважала змиканню зубних рядів. Середню частину скоби вигинають за формою бокової поверхні зуба, що обмежує дефект, біля поверхні змикання зубів. Кінці розпірки припаюють до вестибулярної і оральної (чи до проксимальної) поверхонь кільця, надітого на опорний зуб.
РЕГУЛЮЮЧІ ЧАСТИНИ ОРТОДОНТИЧНИХ АПАРАТІВ
Діючими регулюючими, а інколи одночасно і фіксуючими частинами ортодонтичних апаратів є дуги, пружини, петлі, лігатури, гумова тяга, гвинти, похилі площини та ін.
Дуги і пружини для незнімних апаратів. Вестибулярні дуги. Гладеньку дугу вигинають із ортодонтичного дроту діаметром 0,6—0,8 мм за формою вестибулярної кривизни зубного ряду, її розміщують біля вершин ясенних сосочків так, щоб лігатури, які фіксують дугу, їх не травмували. Кінці дуги заводять у фіксуючі трубки, замкові пристрої, припаяні до вестибулярної поверхні кілець чи коронок, які звичайно надягають на перші постійні моляри. Спочатку м'яким тонким (0,5 мм у діаметрі) лігатурним, мідним чи алюмінієвим дротом замірюють довжину вестибулярної кривизни зубного ряду — відстань від заднього краю опорної трубки з одного боку до такого ж місця з другого. Від ортодонтичного дроту від мірюють і відкушують шматок потрібної довжини і діаметра. При вигинанні на дузі стопорних чи зачіпних петель шматок збільшують на їх довжину. Вигинають середню частину дуги за кривизною фронтальної ділянки зубного ряду, потім роблять перегини біля ікол. Виготовлення дуги закінчують припасовуванням кінців дуги до опор. Можна виготовлення дуги починати з одного боку зубного ряду, поступово виги наючи її за формою зовнішньої кривизни зубного ряду з переходом на протилежний бік. Дуги краще вигинати паль цями. За необхідності застосовують круглогубці чи тридзьобові щипці. Іноді для запобігання проковзуванню дуги назад вигинають на дузі (спереду опорних трубок) стопори у вигляді виступів трикутної, чотирикутної чи напівкруглої форми.
Гладенькі дуги іноді роблять з вигинами у вигляді вис тупів, гачків чи петель. До вестибулярних дуг у разі потреби припаюють чи приварюють гачки, пружини, важелі чи виступи-упори. Використовують також прості стандартні дуги Енгля, на кінцях яких нанесена різьба. Потрібну довжину дуги регулюють нагвинчуванням на кінці дуг фасонних гайок з упором їх у фіксуючі трубки.
Чотирикутна дуга складного апарата Енгля має переріз 0,45x0,63 мм чи 0,56x0,71 мм. При використанні треба обов'язково точно вигинати дугу для вміщення у замки, фіксовані до кілець чи коронок на переміщуваних і опорних зубах.
Подвійні дуги для апарата Джонсона роблять із нержа віючого сталевого пружинячого дроту діаметром 0,25—0,28 мм. Беруть два шматки дроту довжиною, що відповідає дузі зубного ряду з невеликим запасом.
Мал. 40. Оральні пружини (дуги) для розширення зубних рядів: а — рівномірного; б — нерівномірного.
Кінці їх гофрують і затягують у трубки. Довжина цих трубок дорівнює 28,6 мм, внутрішній діаметр — 0,6 мм, зовнішній — 0,9 мм. На трубці є гачок для міжщелепної тяги. Стопорні петлі на кінцях дуг вигинають щипцями Руффа (див. мал. 28,4). Кінці дуги, що знаходяться у трубках, розміщують в опорних трубках, припаяних з вести булярного боку до кілець на опорних зубах, а дугу фіксують до переміщуваних зубів у замкових пристроях. Можна також застосовувати скручені дуги із двох, трьох і більше шматків дроту діаметром 0,14—0,18 мм.
Оральні (піднебінна, язикова) дуги можуть бути активно діючими та опорними, їх вигинають із ортодонтичного дроту діаметром 1—1,5 мм так, щоб дуга прилягала до оральної поверхні зубів на ділянці їх пояса. Кінці дуги розплющують і припаюють до оральної поверхні коронок чи кілець на опорних зубах. Знімні оральні дуги фіксують за допомогою оральних замкових пристроїв. До оральних дуг (як і до вестибулярних) за показаннями приварюють гачки, пружини та інші деталі (мал. 40).
Пружини у незнімних апаратах використовують для переміщення зубів. Пружину Броуссарда Т-подібної форми застосовують для вестибулярного чи орального нахилу коренів зубів (мал. 41, а). Ортодонтичний дріт діаметром 0,4 мм і завдовжки 25—30 мм згинають удвоє і, відступивши від місця згину на 4—5 мм, розгинають кінці дроту у різні боки. На кінцях дроту біля проксимальних меж коронки зуба виги нають гачки для фіксації кінців пружини на дузі. Виступ пружини вміщують у вертикальний проріз замка на перемі щуваному зубі, гачки відтягують вперед і з напруженням заводять за дугу; під тиском вертикального виступу зуб повертається навколо дуги.
Мал. 41. Пружини: а — Броуссарда; б — Кіслінга
Пружина Кіслінга використовується для медіодистального переміщення (нахилу) зубів (див. мал. 41,5). Пружину виги нають із ортодонтичного дроту діаметром 0,35 мм і довжиною 50 мм за формою завитка англійської шпильки з внутрішнім діаметром 1,3—1,5 мм. Відступивши від кінця дроту на 10 мм, за допомогою круглогубців чи спеціального пристрою роблять один чи декілька завитків пружини. Кінці її мають розхо дитися під кутом 150°. Один кінець пружини вигинають у вигляді гачка для закріплення на дузі, другому надають багнетоподібної чи іншої форми для закріплення у замковому пристрої. Пружину, закріплену у замку, стискають і міцно защіплюють її гачок на дузі. Намагаючись розкрутитися, пружина передає тиск на зуб і нахиляє його.
Деталі позаротових ортодонтичних апаратів. Лицьові дуги у вигляді двох з'єднаних дуг (назубної і позаротової) засто совують для позаротової тяги. Стандартні лицьові дуги, з'єднані з назубними, мають короткі чи довгі кінці. Діаметр назубної дуги становить 1—1,3 мм, позаротової — 1,8—2 мм. Кінці назубної дуги можуть мати круглі упори чи стопорні петлі. Довжина назубної дуги — 83—111 мм. Кінці позаротової дуги загнуті у вигляді гачків.
Індивідуальну позаротову дугу вигинають із дроту зав довжки 300 мм і діаметром 1,8—2 мм. Взявши його кінці великим і вказівним пальцями обох рук, зближують і пере хрещують їх, отримуючи кривизну у середній ділянці. Форма кривизни повинна відповідати формі передньої ділянки верхньої зубної дуги. На дузі позначають серединну точку і дві бічні, які відповідають кутам рота хворого, для вигинання кінців дуги. Відступивши від бічної точки на 2 мм досередини, затискують дріт губками щипців (круглогубцями опукловгнутими) правою рукою, лівою відгинають кінці симетрично з кожного боку на 90° у напрямку опуклості кривизни. Площина дуги має бути перпендикулярною до довгої осі щипців. Для вигинання можна використати тридзьобові щипці Адерера. Лицьову дугу суміщають з раніше вигнутою назубною так, щоб збіглися їх середні позначки. Потім деталі (дуги) закріплюють лігатурним дротом, овальними розплюснутими трубками чи за допомогою контактного електрозварювання, заздалегідь загіпсувавши бічні ділянки дуг. Дуги відбілюють і полірують. На позаротовій дузі позначають точки для бічного відгинання кінців за формою щік. Встановивши вісь щипців перпендикулярно до площини дуги і затиснувши правою рукою щічками щипців дугу біля позначки, першим і другим пальцями лівої руки відгинають кінці дистальне і симетрично, повторюючи форму щік.
Симетричність дуги перевіряють, окреслюючи її зовнішній контур з одного боку від середньої точки до кінця дуги на папері. Дугу перевертають і суміщують контур протилежного боку з малюнком (кресленням). На кінці лицьової дуги надягають гумові (пластмасові) трубки. Залишки дроту відкушують, кіпці лицьової дуги гачкоподібно загинають у вертикальному напрямі на рівні дистальної поверхні перших постійних молярів чи на 0,5—1 см позаду найбільш висту паючої поверхні щік. Знімну лицьову дугу можна приєднати до назубної замковим пристроєм чи двома трубками від стандартної дуги Енгля. Трубки вкорочують, зрізаючи ско шений кінець, і припаюють їх до верхнього боку ділянки лицьової дуги, що знаходиться у порожнині рота. Потім трубки розрізають уздовж карборундовим диском. Під час притискання лицьової дуги до внутрішньоротової частини розпиляної трубки розходяться, назубна дуга проковзує в прорізі, після чого трубки защіплюються, фіксуючи лицьову дугу (мал. 42).
Головні шапочки і шийні пов'язки служать опорою у разі застосування внутрішньо - і позаротових апаратів. Стандартні головні шапочки і шийні пов'язки, виготовлені із шкіри чи смуг еластичної пластмаси, мають пристрої для індиві дуального регулювання їх розмірів і фіксації позаротової тяги. Індивідуальну головну шапочку, шийну пов'язку, м'яку підборідну пращу, підщелепну пращу виготовляють батьки дитини чи сам хворий за вказівкою лікаря-ортодонта. Під борідна праща (мал. 43) може бути твердою (із базисної пластмаси) і м'якою (із тканини). Модель твердої пращі готують за гіпсовим зліпком підборіддя. На моделі позначають межі пращі. Якщо необхідно затримати ріст тільки підборідної ділянки,
Мал. 42. Ковзна дуга Енгля з лицьовою дугою і позаротовою тягою
Мал. 43. Підборідна праша:
а — вид спереду; 6 — вид збоку
то верхня межа пращі йде підборідногубною бороз ною; якщо треба затримати ріст і альвеолярного відростка, то верхня межа перекриває червону кайму нижньої губи. По боках межі пращі на 1 см ширші за ротову щілину, знизу межа заходить на 1,5—2 см за край підборіддя. На моделі за цими позначками обтискують пластинку розігрітого базисного воску, роблять у ній багато маленьких отворів діаметром 1—2 мм для обміну повітря біля шкіри підборіддя. У задніх бічних відділах пластинки, інколи у передньому, вставляють петлі зі сталевого дроту діаметром 1 — 1,5 мм. Ширина петель — 0,8—1 см, відстань від петлі до воску — 1,5—2 мм, напрямок петель — вертикальний чи трохи нахилений спереду назад. Кінці петель вплавлюють у віск. Потім віск замінюють на пластмасу. Можна виготовити пращу з самотверднучої пластмаси без моделювання її з воску. Виготовлену пращу обробляють, полірують і за допомогою гумових стрічок (трубок) при кріплюють до головної шапочки. Напрямок тяги роблять залежно від виду патології.
НЕЗНІМНІ АПАРАТИ МЕХАНІЧНОЇ ДІЇ
Апарат Айзенберга—Гербста (мал. 51) застосовують для переміщення верхніх фронтальних зубів орально, зміни їх нахилу і вкорочення зубної дуги за наявності проміжків між фронтальними зубами. На перші моляри у молочному прикусі чи другі премоляри у постійному виготовляють кільця (коронки), до яких з вестибулярного боку припаюють гори зонтальні балочки із дроту діаметром 0,8 мм, направлені вперед. Вони закінчуються на ділянці ікол гачками, відкри тими назад. Після фіксації кілець цементом на зубах між гачками натягують еластичну гумову тягу (кільця). Силу тяги регулюють підбором гумових кілець потрібної довжини, ширини і товщини.
Апарат Люрі застосовують для зміщення фронтальних зубів верхньої щелепи дистально (в оральний бік). На перші постійні моляри виготовляють опорні кільця з горизон тальними трубками, припаяними до вестибулярної поверхні кілець. Із ортодонтичного дроту діаметром 1—1,2 мм виги нають дугу, яка огинає шийки бічних зубів. Середня частина дуги багнетоподібними вигинами біля дистального краю ікол підіймається до перехідної складки ясен до рівня середини коренів різців. До дуги із ортодонтичного дроту діаметром 0,6 мм припаюють пальцеподібні пружинячі відростки з упором їх кінців на вестибулярній поверхні переміщуваних зубів, ближче до їх різального краю. Зуби переміщуються під дією пружинячих відростків (мал. 52). За необхідності застосування гумової тяги до дуги на ділянці премолярів припаюють гачки, які відкриті вперед. Коркгауз запропонував замінити відростки в цьому апараті на пружинячу вестибулярну П-подібну скобу із нержавіючого сталевого дроту діаметром 0,8 мм. Середня частина скоби прилягає до різців, а на висхідних ділянках скоби роблять пружини. Кінці скоби приварюють до дуги на рівні дистальної поверхні бічних різців чи ікол. Скобу можна застосовувати для витягання чи занурення (зубоальвеолярне вкорочення) різців. При цьому на переміщувані зуби надя гають кільця з замковими пристроями і розміщують пружи нячу тягу відповідно вище чи нижче від пристрою.
Апарат Позднякової використовують для переміщення ікла у вестибулярному напрямку. На перший моляр і ікло на боці переміщуваного зуба виготовляють коронки. До коронки на
Мал. 52. Апарат Люрі:
а — з відростками; б — з дугою (за Коркгаузом)
молярі з вестибулярного боку припаюють дотичну балочку із дроту діаметром 1—1,5 мм. Вона спрямована у бік різців. До коронки ікла з орального боку припаюють гачок, відкритий до піднебіння. Між балочкою і коронкою ікла надягають гумову тягу, фіксовану гачком. Дія тяги зміщує ікло у вестибулярному напрямку. Апарат Позднякової можна засто совувати для переміщення ікла в дистально-оральному напрямку. Виготовляють коронки на ікло і перший постійний моляр. До коронки на іклі з вестибулярного і орального боків припаюють гачки. До коронки на молярі горизонтально припаюють балочки з вестибулярного і орального боків, які закінчуються па рівні перших премолярів гачками. Між гачками ікла і моляра надягають гумові кільця і ними переміщують зуб у зубний ряд. Гумову тягу потрібно міняти через одну-дві доби. Зуб переміщується орально і дистальне. Апарат Кеза (мал. 53, а) застосовують для переміщення передніх верхніх зубів одночасною дією на коронкову і кореневу частину зуба в протилежних напрямках. Кільця виготовляють на верхні постійні моляри. З вестибулярного боку до них припаюють (на жорсткій металевій рамі) гори зонтально дві трубки з внутрішнім діаметром 0,7—0,8 мм, одну біля поверхні змикання, другу біля шийки зуба. На пере міщувані зуби надягають кільця зі штангами, вертикально припаяними до їх вестибулярної поверхні. На кінцях штанг роблять ніші (гачки) за формою і величиною верхньої і нижньої вестибулярних дуг, які вкладають у ці ніші. Ніші відкриті, верхня — у вестибулярний бік, нижня — в оральний. Знімну частину апарата (модифікація Ф. Я. Хорошилкіної) роблять так. Вигинають дві вестибулярні дуги із ортодонтичного дроту діаметром 0,6—0,8 мм. Верхню дугу вигинають за формою передньої ділянки альвеолярного відростка,
Мал. 53. Апарати для переміщення зубів:
а — Кеза; 6 — Герліга — Гашимова; в — деталь апарата Гашимова —
Хмєлєвського
кінці дуги згинають у бік опорних зубів і вміщують у трубки біля їх шийок, а передню частину вкладають у відповідні ніші штанг. До цієї дуги припаюють чи вигинають на дузі гачки, які на ділянці ікол відігнуті (відкриті) вперед. Нижню дугу вигинають за формою кривизни вестибулярної поверхні зубів, вміщують у ніші (гачки) на нижніх кінцях штанг. Кінці дуги вводять у трубки біля поверхні змикання опорних зубів. До нижньої дуги припаюють (вигинають) гачки на ділянці коронок перших молярів чи других премолярів, що відкриті назад. Між гачками на дугах натягують гумові кільця, які відхиляють коронки орально, а корені зубів — вестибулярно. Змінюючи напрямок ніш на верхніх і нижніх кінцях штанг, а також розміщення гачків на дугах, можна нахиляти коронки різців у вестибулярному напрямку, а корені — в оральному.
Розсувна розпірка Коркгауза призначена для збереження і створення місця в зубній дузі для премоляра при ранній втраті молочного зуба. На зуби, які обмежують дефект, виготовляють кільця. До одного кільця припаюють гвинт (вкорочений відрізок з укороченою гайкою дуги Енгля) з гайкою, що впирається в трубку, припаяну до кільця другого зуба. При розкручуванні гайка зміщує опорні зуби в проти лежних напрямках.
Апарат Герліга—Гашимова для медіодистального пере міщення бічних зубів (мал. 53, б). На перші премоляри і моляри виготовляють кільця (коронки). Вигинають із ортодонтичного дроту діаметром 1—1,2 мм оральну дугу і припаю ють її на кільцях премолярів. Кінці дуги мають закінчуватися біля дистальної поверхні перших молярів і входити в скобки чи коротенькі трубки, припаяні до кілець на молярах, для запобігання нахилу і повороту по осі переміщуваних молярів. До вестибулярного боку кілець на молярах припаюють горизонтально трубки від стандартної дуги Енгля. Виго товляють два відрізки дуги Енгля з гвинтовою різьбою і накрученими на них гайками. Круглі частини гайок вміщують у трубки на молярах так, щоб кінці відрізків дуги виступали на 3—3,5 мм із трубок. Протилежні кінці відрізків дуги припаюють до вестибулярної поверхні кілець на премолярах. Апарат відбілюють, обробляють, полірують, припасовують у порожнині рота і фіксують кільця цементом на опорних зубах. Розкручуючи гайки, моляри переміщують дистально, решту зубів — медіально. Р. Г. Гашимов (1977) запропонував використовувати замість відрізків дуги Енгля розширювальні гвинти малих розмірів.
Апарат Гашимова—Хмєлєвського (мол. 53, в) відрізняється від попереднього тим, що його виготовляють з двома гори зонтальними трубками і двома відрізками дуги Енгля з різьбою на кожному боці зубного ряду. Трубки напаюють на кільце (коронку) моляра на різних рівнях: одну — біля оклюзійної поверхні зубів, другу — в пришийковій ділянці. Відпо відно припаюють до кільця премоляра відрізки дуги (силові стержні) з різьбою і накрученими гайками. Гайку, яка входить у трубку біля оклюзійної поверхні моляра, розміщують з дистального боку трубки, а в пришийковій — з медіального. Апарат активують обертами гайок так, щоб тиск нижньої гайки трохи перебільшував тягу верхньої. Змінюючи число обертів гайок, моляр переміщують дистально і регулюють його переміщення (нахил) у вертикальному напрямку.
Апарат Каламкарова застосовують для послідовного дистального переміщення молярів і премолярів. На останні моляри виготовляють коронки з припаяними горизонтально з вестибулярного і орального боків трубками. Припасувавши коронки, знімають зліпок і відливають модель. У трубки вводять кінці двох відрізків дуги Енгля з гвинтовою різьбою. і накрученими на них гайками (по дві і більше на один відрізок). Із воску моделюють капу, яка покриває зубний ряд. У неї вплавляють кінці відрізків дуги з вестибулярного і орального боків так, щоб гайки розмістилися біля пере міщуваних зубів. Віск капи замінюють на пластмасу, кану обробляють, полірують і припасовують у роті.
Коронки на зубах фіксують цементом одночасно з надя ганням кап так, щоб гайки впирались у горизонтальні трубки капи. Лікар накладає тонкий шар самотверднучої пластмаси на оклюзійну поверхню капи і отримує на ній відбитки протилежних зубів. Покритий коронкою переміщуваний зуб виключається із оклюзії. Через добу розкручують гайки на 1/4 оберта і переміщують дистально поступово і по черзі моляри, а потім премоляри, утворюючи місце в зубному ряду для ікла.
Апарати для медіального переміщення різців викорис товують для лікування діастеми (мал. 54).
е ж З и
Мал. 54. Незнімні апарати для лікування діастеми (а — і)
У разі діастеми першого виду (нахил коронок зубів) виготовляють кільця, рідше коронки на центральні різці. Ортодонтичний дріт діаметром 0,8—1 мм трохи розплющують і відрізають два стержні довжиною трохи більшою за відстань від різального краю центрального різця до середини довжини проекції його кореня. Кінці стержнів (балочок) загинають у вигляді гачків, відкритих дистально. Балочки припасовують вертикально до коронок чи кілець так, щоб їх нижній кінець не виступав із-за різального краю зуба. Коли центральні різці розміщені в зубній дузі правильно, балочки припаюють біля їх медіального краю. Якщо різці потрібно розвернути, то балочки припаюють ближче до середини зуба. Між гачками балочок надягають гумові кільця (паралельно чи перехресно) — апарат Коркгауза (мал. 54, б). Інший вид цього ж апарата: до кілець (коронок) на тих самих місцях, де мають бути балочки, припаюють вертикальні трубки завдовжки 4—5 мм із внутрішнім діа метром 0,7—0,9 мм. Із ортодонтичного дроту діаметром 0,6— 0,8 мм вигинають пружину Коффіна, кінці якої фіксують у трубках. Періодично активуючи пружину, зближують різці (мал. 54, в). Для повороту переміщуваних зубів по осі (за показаннями) до їх кілець додатково припаюють гачки з орального і вестибулярного боків біля шийок зубів, відкриті в однойменний бік (розміщувані медіально — у медіальний, дистально — у дистальний). На гачки накладають гумові кільця. Залежно від напрямку гумової тяги зуби нахиляють, зближують, повертають навколо вертикальної осі чи запо бігають їх повороту при застосуванні апаратів для зближення зубів (мал. 54, г—е).
У разі діастеми другого виду (корпусного зміщення різців) на вестибулярній поверхні кілець, коронок, які надягають на центральні різці, припаюють горизонтальні трубки з внут рішнім діаметром 0,8—1 мм. Для запобігання повороту зубів у трубки вводять стержень із ортодонтичного дроту діаметром 0,8 мм. За трубки під стержнем надягають гумову тягу чи накладають лігатуру, переміщуючи зуби (мал. 54, є). У цьому ж апараті можна застосувати частину дуги Енгля — стержень із різьбою та гайкою. Один кінець стержня, введеного у горизонтальні трубки, загинають до упору, на другий кінець, який виходить із трубки, накручують гайку. Під час закру чування гайка упирається у край трубки, тягою гвинта переміщують зуб.
У апараті з паралельними стержнями на одне кільце, котре надягають на центральний різець, напаюють з вестибулярного боку вертикальну трубочку завдовжки 4 мм, до кільця другого зуба горизонтально припаюють дві паралельні трубочки дов жиною 3 мм. Внутрішній діаметр трубочок — 0,7 мм. Стерженьок із ортодонтичного дроту вводять у вертикальну трубочку, обидва його кінці загинають паралельно до припаяних трубок другого зуба і вводять їх у ці трубки. Залишки дроту відкушують так, щоб кіпці стержня виступали із трубок на 1—1,5 мм. На трубки надягають гумову тягу, яку фіксують краєм і кінцями стержня (мал. 54, ж). У разі широкої діастеми на центральні різці готують кільця з припаяними горизонтальними трубками, розрізаними на нижній поверхні. Із дроту діаметром 0,8 мм вигинають вестибулярну дугу. Для фіксації дуги виготовляють кільця на перші моляри і кінці дуги припаюють до них чи фіксують у горизонтальних трубках за типом дуги Енгля. Дугу вводять у трубки на різцях і злегка обтискують їх навколо дуги. На центральні різці накладають гумову тягу (кільця). Застосовують також апарат Адегізалова (мал. 54, з).
У разі асиметричної діастеми виготовляють спаяні кільця, коронки чи капу на ікло, бічний і центральний різці на боці, де центральний різець розміщений правильно. До капи біля медіального боку центрального різця на вестибулярній і оральній поверхнях припаюють гачки, що відкриті дистально. На переміщуваний різець надягають кільце з припаяними на вестибулярному і оральному боках кнопками чи гачками біля дистальної поверхні, відкритими дистально. Між гачками накладають гумову тягу (кільця), які переміщують зуб.
У разі діастеми третього виду (медіального нахилу коро нок центральних різців і латерального відхилення їх коренів) на верхній зубний ряд встановлюють опорну вестибулярну дугу. До кільця, яке надягають на переміщуваний зуб, припаю ють штангу з вестибулярного боку, використовуючи для цього розплюснутий ортодонтичний дріт діаметром 1—1,2 мм. На кінцях штанги (важеля) роблять гачки. Довжина штанги — 15—20 мм. Припаюють їх перпендикулярно до довгої осі зуба чи паралельно їй (модифікація Ф. Я. Хорошилкіної; мал. 54, и, і).
На опорній дузі за 15—20 мм по обидва боки від місця перетину її зі штангою припаюють гачки, що відкриті лате рально. Між гачками штанги біля різального краю зуба і латеральним гачком на дузі і двома іншими гачками в косому напрямку накладають гумові кільця. Для наближення дуги до переміщуваного зуба у штанзі на місці її перехрещення з дугою роблять прорізи. Коли штанга припаяна перпен дикулярно до довгої осі зуба, гумову тягу накладають верти кально між кінцями штанги і опорною дугою (див. мал. 54, і). Виправивши нахил різців, їх потім зближують за допомогою апаратів, які застосовують для лікування діастеми другого виду. Усунути неправильний нахил центральних різців і одночасно їх зблизити можна за допомогою апарата Бегга.
Для переміщення окремих бічних зубів у трансверзальному (вестибулооральному) напрямку за наявності місця у зубній дузі на переміщуваний зуб укріплюють кільце з гачком чи кнопкою, а на зуби, що стоять поряд (один, два), з кожного боку надягають кільця з припаяною до них штангою. Зуб переміщують дротяною лігатурою чи гумовою тягою, підтя гуючи його до штанги.
Апарат Енгля можна використовувати для витягання зубів. На перший постійний моляр виготовляють кільце з припаяною горизонтально на вестибулярному боці трубкою овальної чи прямокутної форми і внутрішнім перерізом 1x2 мм, фіксують його цементом. На напівретиноване ікло надягають коронку, ковпачок чи кільце з припаяним па вести булярному боці гачком, що відкритий до ясенного краю. Із ортодонтичного дроту діаметром 0,8 мм вигинають еластичний (пружинячий) важіль. Один кінець важеля згинають удвоє за довжиною горизонтальної трубки на опорному кільці і вводять у трубку. Другий кінець загинають гачком і, активувавши його, заводять за гачок на кільці ікла. Пружність активованого важеля витягає ікло.
Для витягання двох зубів на сусідні зуби виготовляють кільця (на 2—3 з кожного боку), коронки, спаяні разом, чи капи, з'єднані балочкою, із дроту діаметром 1,2—1,5 мм на рівні різального краю зубів. На переміщуваних зубах фіксують кільця чи коронки з гачками, що відкриті до ясен. Гумову тягу накла дають між гачками і балочкою. Як опору в цьому апараті можна використовувати групу зубів протилежної щелепи, покривши їх спаяними кільцями чи коронками з гачками. Застосовують гумову міжщелепну тягу, яку знімають під час їди.
Зубоальвеолярне вкорочення (занурення) ікла здійснюють апаратом з пружинячим важелем і з кільцем, яке обхоплює горбок ікла. Силу тиску важеля направляють у бік альвеолярного відростка. Це сприяє зануренню зуба. Виготовляють цей апарат так само, як і апарат для витягання зуба.
Дезоклюзійні апарати призначені для вертикального переміщення зубів. На зуби, які підлягають зануренню, виготовляють коронки, що підвищують прикус, або капи чи знімні пластинки з оклюзійними накладками. Зуби, виключені апаратом із контакту з антагоністами при оклюзії, зміщуються до оклюзійної площини (висовуються), а зуби, що мають контакт з апаратом, завдяки перебудові тканин альвеолярного відростка переміщуються в бік тіла щелепи(занурюються). Апарат Гербста — Кожокару застосовують для вертикального переміщення зубів. На нижні бічні зуби виготовляють спаяні кільця, коронки чи капи. До них з вестибулярного боку біля молярів припаюють трубки від дуги Енгля, а біля ікол гачки, відкриті донизу. На верхні передні зуби надягають кільця з упорними пристроями (по два гачки, що відкриті вгору), горизонтальні розпиляні трубки, фіксатори різного виду. Кільця і капу цементують на зубах. На поверхню змикання заздалегідь перфорованої капи нашаровують самотверднучу пластмасу для роз'єднання прикусу на потрібну висоту для занурення (зубоальвеолярного вкорочення) верхніх бічних зубів. На трубки і гачки, припаяні до коронок, надягають гумові кільця (стрічку), тяга яких переміщує зуби.
Апарат Ф. Я. Хорошилкіної для вертикального переміщення зубів. На верхні бічні зуби виготовляють металевий каркас із опорних кілець чи коронок. Вигинають із ортодонтичного дроту діаметром 1—1,2 мм два піднебінних бюгелі і припаюють їх до кілець на молярах і премолярах. З вестибулярного боку опорні кільця з'єднують припаяними до них штангами. Коронки (кільця) надягають на переміщувані зуби. До коро нок (кілець) опорних премолярів і переміщуваних зубів припаюють вертикальні трубки для введення кінців пружин. Після фіксації каркаса на опорних зубах і кілець на перемі щуваних зубах у трубки вводять кінці пружин. Діючою частиною апарата служать дві піднебінні і дві вестибулярні пружини з завитками і вестибулярні штанги. Пружини можуть бути настроєні на зубоальвеолярне вкорочення чи подовження на ділянці передніх чи бічних зубів за показаннями. Пружини, намагаючись набути заданої їм форми, тиснуть на опорні і переміщувані зуби у взаємно протилежних напрямках.
Апарат Коркгауза для повороту зубів навколо осі. На зуб, який треба повернути, надягають кільце з горизонтальною трубкою (внутрішній діаметр — 1,2 мм, довжина — 4,5 мм). Із відрізка ортодонтичного дроту діаметром 1,2 мм вигинають
Мал. 55. Апарат Василенка — Енгля:
а, б — апарат у дії; в — коронка або кільце на переміщуваному зубі;
г — пружинячий важіль; д — опорна коронка з дотичною балочкою
важіль, який іде від другого премоляра чи першого моляра того ж боку, де розміщений зуб, який треба повернути. Один кінець важеля вставляють у трубку, другий підтягують лігатурою до опорного зуба. Еластичність важеля сприяє зміщенню зуба.
Апарат Василенка — Енгля для повороту зуба (мал. 55). На зуб, який треба повернути, виготовляють коронку чи кільце з горизонтально припаяною на вестибулярному боці трубкою овальної форми. Внутрішній переріз трубки дорівнює подвійному діаметру дроту важеля по висоті і одному діаметру по товщині. На другий премоляр чи перший моляр проти лежного зуба, що повертають, збоку зубного ряду надягають кільце з припаяною до його піднебінної поверхні дотичною балочкою діаметром 0,8—1 мм, що опирається на два зуби, які стоять поряд. До цього ж кільця з вестибулярного боку горизонтально припаюють П-подібну скобу, яка має довжину, що дорівнює ширині зуба, і відступає від кільця на 1,5 мм. Із ортодонтичного дроту діаметром 1 мм вигинають пружи нячий важіль. Кінець важеля, що входить у трубку, вигинають у вигляді петлі з упором, який запобігає повороту важеля. Другий кінець важеля вигинають у вигляді гачка і заводять його за П-подібну скобу на бічному зубі біля його медіального краю. Поворот зуба відбувається під впливом дії активованого пружинячого важеля до моменту упора гачка у дистальний край П-подібної скоби. Це служить показником для чергового активування важеля чи вигинання нового.
Апарат Енгля для повороту зубів. На зуб, який треба повертати, надягають кільце з гачками, припаяними з вести булярного і орального боків, а на зубний ряд виготовляють і надягають стаціонарну дугу Енгля з зачіпними гачками на ділянці медіального краю ікол (під час повороту різців). Гачки відкриті назад. Дугу тісно припасовують до виступаючої вперед вестибулярної частини коронки зуба, що повертається. Розтяг нувши гумові кільця, їх надягають на гачки дуги і кільця зуба.
Зуб повертають гумовою тягою, діючи одночасно на медіальний і дистальний краї коронки у взаємно протилежних напрямках.
Апарат для повороту моляра.. З вестибулярного боку біля дистального краю зуба, що повертають, надягають кільце з вертикально припаяною трубкою діаметром 1,5—1,8 мм. Вестибулярну дугу вигинають із ортодонтичного дроту діаметром 1—1,2 мм, її кінець загинають і вводять у трубку. Другий кінець дуги фіксують до кільця моляра протилежного боку зубного ряду. До медіального краю кільця зуба, що повертається, з орального боку припаюють пружинячий важіль із дроту діаметром 1 мм, який іде до ікла і закінчується гачком, відкритим до піднебіння. Кінець важеля підтягують (гумовим кільцем чи лігатурою) до вестибулярної дуги між іклом і першим премоляром.
Дуги Енгля застосовують для усунення неправильного положення окремих зубів, нормалізації зубного ряду (роз ширення, звуження), виправлення прикусу в сагітальному, трансверзальному і вертикальному напрямках. Апарат Енгля простої конструкції складається з пружної дуги з фасонними гайками, двох бандажних кілець, що мають з орального боку гвинтовий стержень і гайку для закріплення кільця на зубі. З вестибулярного боку до кільця приєднана горизонтальна трубка. Цей апарат має додаткові пристрої (2 заготовки) гачків. Зараз замість бандажних кілець використовують кільця, рідше — коронки індивідуального виготовлення, припаюючи до них горизонтальні трубки. Також застосовують додаткові кільця з гачками, кнопками, вертикальними важелями чи горизонтальними трубками на переміщувані зуби. Промис ловість випускає дротяні заготовки дуг Енгля із нержавіючої сталі діаметром 0,8—1,2 мм і різної довжини (№ 1—4; див. мал. 21). На кінцях заготовок є гвинтова різьба, на яку накручують фасонні гайки.
Один кінець гайки товщий, чотиригранної (для ключа) форми, другий — тонший, циліндричної форми (втулкова частина, чи просто втулка, гайки). До заготовки прикладені дві трубки з внутрішнім діаметром 2 мм, трохи більшим (на 0,2—0,3 мм) за зовнішній діаметр циліндричної частини гайки (втулки). Довжина трубок близько 12 мм, дистальні кінці трубок зрізані під кутом 45°. У комплект входять два стержні з кільцеподібним загнутим одним кінцем для фіксації на дузі. Вони служать для вигинання зачіпних чи перекидних гачків. Також є фасонний ключ для закручування гайок. За відсут ності стандартних заготовок дуги Енгля трубки і дуги виго товляє зубний технік. Трубку вигинають із пластинки нержавіючої сталі завтовшки 0,18—0,2 мм, завширшки 12—15 мм, довільної довжини. Край пластинки із широкого боку заги нають за допомогою крампонних щипців у вигляді жолобка. У цей жолобок кладуть стержень діаметром 1,2—1,5 мм і загинають по ньому пластинку в трубку. Залишки смужки зрізують ножицями для металу, а край трубки підганяють у стик. Знімають трубку зі стержня, дистальний її край зрізують під кутом 45° на боці, протилежному стикові. До кільця (коронки) трубку припаюють боком, на якому розта шований стик. Дугу технік вигинає із ортодонтичного дроту діаметром 0,8—1 мм за вказівкою лікаря. Зачіпні гачки вигинає на дроті в ділянці ікол у вигляді петель, нахилених медіально, висотою 3,5—4 мм. Крім зачіпних петель на стаціонарній чи експансивній дузі (біля медіального краю трубок, розміщених на кільцях опорних зубів) технік вигинає стопори (упори) у вигляді напівкруглих, трикутних чи прямокутних виступів висотою 2—3 мм, які перешкоджають проковзуванню стаціо нарної чи експансивної дуги в трубках.
Стаціонарна дуга Енгля (мал. 56). Виготовляють ортодонтичні кільця чи коронки на перші постійні моляри. Припасувавши в роті кільця (коронки), лікар знімає зліпок і переводить ці кільця у зліпок. Відливають модель. На моделі з вестибулярного боку кілець липким воском прикріплюють горизонтально трубки стандартної дуги Енгля, розміщуючи їх паралельно ясенному краю на ділянці шийок зубів. Зріз дистального краю трубок має бути повернутий назад і у вестибулярний бік. У разі потреби з орального боку до кільця чи коронки липким воском прикріплюють вигнуті дотичні балочки із ортодонтичного дроту діаметром 0,8—1,2 мм, які прилягають до пришийкової поверхні, другого моляра і премолярів. Трубки заповнені гіпсом чи олівцевим грифелем, дотичні балочки припаюють до кілець. Дистальний кінець трубок на 1,5—2 мм залишають вільним від припою (для фіксації за кінець трубки гумової тяги). Після паяння кільця відбілюють, трубки звільняють від гіпсу (грифеля), оброб ляють, полірують і фіксують цементом на зубах. У порожнині рота хворого лікар припасовує дугу, вигинаючи її пальцями чи щипцями. За необхідності до дуги припаюють (бажано оловом) гачки чи приварюють їх точковим зварюванням (для збереження пружинячих властивостей дуги) в місцях, позна чених лікарем на припасованій дузі. У разі застосування стаціонарної дуги на кінці припасованої дуги накручують гайки до упору їх у медіальні краї трубок. Циліндричні втулки гайок мають розміщуватись у трубках. Дугу підв'язують до переміщуваних зубів лігатурою.
Мал. 56. Стаціонарна дуга
Енгля
Мал. 57. Ковзна дуга Енгля:
Переміщення зубів здійсню ється за рахунок тяги лігатур і закручування гайок. Стаціо нарною дугою Енгля зуби переміщують вестибулярно, орально, медіально чи дистально або повертають. За необхідності на переміщуваний зуб чи групу зубів надягають кільця чи коронки з упорами, петлями, гачками.
Ковзна дуга Енгля для дистального зміщення передніх зубів (мал. 57). На моляри виготовляють опорні коронки (кільця) з трубками. Із дроту діаметром 0,8—1 мм вигинають на моделі дугу, яка прилягає до вестибулярних поверхонь передніх зубів. Кінці дуги мають входити в трубки вільно. На дузі в ділянці ікол припаюють чи вигинають гачки, що відкриті вперед, а на ділянці передніх зубів — петлі (гачки), перекинуті через різальні краї зубів. Ширина петель — 2—3 мм, товщина — 0,2— 0,3 мм. Гумову тягу (кільце) закріплюють за задні (дисталь ні) краї трубок на молярах і за гачки на дузі біля ікол. Дуга, зміщуючись назад під впливом гумової тяги, тисне на передні зуби і відхиляє її у піднебінному напрямку.
Ковзна дуга Енгля з позаротовою тягою. Позаротова тяга забезпечується гумовими кільцями, натягнутими від кінців лицьової дуги до гачків на головній шапочці чи шийній пов'язці. Можливе застосування внутрішньоротової (ковзної дуги) і позаротової (лицьової дуги) тяги одночасно. Стандарт ну лицьову дугу припасовують до ковзної дуги на ділянці передніх зубів і з'єднують їх лігатурою, паянням чи точковим електрозварюванням або замком із припаяної до ковзної дуги трубки дуги Енгля з вирізаною нижньою частиною. Апарат застосовують під час сну (8—9 год.) і вдень удома (2—3 год.) для переміщення зубів в оральному
напрямку.
Мал. 58. Експансивна (розширю юча) дуга Енгля
Розширююча (експансив на) дуга Енгля (мал. 58). На перші чи другі моляри виго товляють опорні коронки з трубками. За необхідності до коронок з орального боку припаюють дотичні балочки із дроту діаметром 1 мм. Балочки прилягають до шийок переміщуваних зубів. Стандартну дугу з накрученими на кінцях гайками виги нають так, щоб вона прилягала до вестибулярної поверхні фронтальних зубів і відставала від бічних, тобто була ширшою за зубний ряд. При введенні кінців дуги з гайками в трубки дугу стискують. Гайки мають упиратися в трубки. Бічні зуби іноді прив'язують до відстаючої дуги лігатурами. Дуга, оскільки вона еластична, намагається розширитись у бічних ділянках і зміщує бічні зуби у вестибулярному напрямку. Апарат активують розгинанням дуги (для цього її потрібно зняти), підкручуванням дротяних лігатур і розкручуванням гайок. Активованою дугою Енгля можна переміщувати зуби у вертикальному напрямку. Для зубоальвеолярного вкоро чення (занурення) зубну дугу вигинають не паралельно шийкам зубів, а ближче до перехідної складки слизової оболонки на ділянці коренів зубів і фіксують до зубів між їх шийками і екватором кільцями з упорами, надітими на переміщувані зуби. Витягання зубів (зубоальвеолярне подов ження) здійснюють, вигинаючи дугу по різальному краю зубів і фіксуючи її на ділянці шийок лігатурами. У зазначених випадках еластичність дуги, яка прагне набути наданої їй під час вигинання форми, переміщує фіксовані до дуги зуби.
Дуга Енгля для міжщелепного витягання. На верхньому і нижньому зубних рядах фіксують дуги Енгля за методикою, описаною вище. До дуги верхньої щелепи припаюють (виги нають) гачки, що відкриті вперед на ділянці ікол чи премолярів. Гумові кільця натягають між цими гачками і краями трубок на коронках нижніх молярів. Тяга кілець зміщує нижню щелепу вперед. Якщо гачки біля ікол напаяти на дузі, фіксованій на нижньому зубному ряду, і надіти гумові кільця від гачків до кінців трубок біля коронок верхніх молярів, то нижня щелепа буде зміщуватися назад (дистально).
Апарат Енгля складної конструкції (мал. 59). При засто суванні простої круглої дуги Енгля переміщення зубів в основ ному йде шляхом нахилу, а не корпусно.
Мал. 59. Апарат Енгля складної
конструкції:
а, б — кріплення в замках плоскої
і квадратної дуг з лігатурами;
в — формувач чотиригранних дуг;
г — замок зі шплінтом;
д — квадратна дуга на зубах
Для корпусного переміщення зубів він запро понував чотиригранну (плос ку) дугу з кріпленням її в ортодонтичних замках (еджуайзах), припаяних до кі лець на опорних і переміщу ваних зубах (див. мал. 37, а). Для вдосконалення цієї апара тури були запропоновані дуги різного профілю (квадратні, прямокутні, плоскі). Незнімні апарати такого типу механічної дії об'єднуються під назвою еджуайз-техніки.
Апарат Джонсона (мал. 60). Фасонні дуги при перемі щенні зубів діють жорстко, з великою силою, перешкоджають вільному нахилу зубів, а тому Джонсон запропонував замість них застосовувати круглі подвійні тонкі (діаметром до 0,28 мм) дуги з удосконаленими ортодонтичними замками для їх кріплення. Дуги розміщені одна над другою і фіксовані в замках. Вони запобігають повороту переміщуваних зубів, поєднуючи в собі переваги круглої і чотиригранної дуг. Згодом були запропоновані ортодонтичні дуги, складені із 3 і більше тонких (діаметром 0,18—0,25 мм) дуг, розміщуваних пара лельно чи скручених. Кінці цих дуг упаковують у спеціальні трубки діаметром 0,38—0,55 мм. На їх кінцях вигинають стопорні петлі або виступи.
Апарат Бегга. Для забезпечення вільного нахилу зубів у всіх напрямках (дія простої дуги Енгля) і одночасного їх корпусного переміщення (дія еджуайз-техніки) Бегг запропонував використовувати для дуг тонкий, легкий і пружний круглий дріт із нержавіючої сталі. Активні дуги (використовуються на першому етапі лікування) виготовляють з дроту діаметром 0,41 мм, пасивні опорно-утримуючі (викорис товуються на другому етапі лікування) — 0,61 мм, допоміж ні — 0,36—0,5 мм. Бегг розробив новий тип ортодонтичних замків із замикаючим шплінтом, які дозволяють фіксувати дуги в безпосередньому контакті з зубами (див. мал. 37, в).
Мал. 60. Апарат Джонсона:
а — дуга в трубці; б — скручена дуга;
в — дуга запресована в трубках зі стопорами;
г, д — розміщення апарата на зубних рядах
Апарати складної конструкції Енгля, Джонсона і Бегга. За звичайною технологією виготовляють на опорні зуби (частіше на моляри) металеві коронки, на переміщувані — кільця (зварні, штамповані). Припасовують їх у роті, знімають зліпки і відливають моделі. На всіх кільцях позначають загальну середню лінію і роблять позначку положення опорних трубок і ортодонтичних замків (за допомогою паралелометра, мар кірувального рейсфедера Валіноті). До коронок і кілець приварюють (припаюють) опорні трубки і замки з прямим чи косорозміщеним прорізом апарата Енгля, скоби для подвійної дуги чи пеналоподібні замки для апарата Джонсона, замки зі шплінтами для фіксації дуг Бегга та ін. Коронки і кільця відбілюють, обробляють, полірують, перевіряють і ставлять на відповідні зуби моделі щелепи.
Д л я а п а р а т а Е н г л я вигинають чотиригранну дугу за допомогою спеціального формувача, який дозволяє робити згини дуги з кутами її нахилу, відповідними нахилу пазів у замках. Коронки і кільця укріплюють на зубах цементом, дугу вводять в опорні трубки, замкові пристрої і фіксують дротя ною лігатурою. За необхідності до дуги приварюють точковим зварюванням додаткові деталі (гачки, стопори та ін.) і використовують гумову тягу.
Д л я а п а р а т а Д ж о н с о н а кінці двох дуг до їх вигинання з'єднують, гофрують і втягують у трубки з гачками за допомогою спеціального пристрою, на кінцях дуг (трубок) вигинають стопорні петлі. Дуги вводять в опорні трубки, фіксують у замках, скобі для двох дуг лігатурою або у пеналоподібних замках (насовуючи кришку) на перемі щуваних зубах. За показаннями застосовують однощелепну або міжщелепну гумову тягу.
Для апарата Бегга на металеві коронки опорних зубів з вестибулярного боку напаюють горизонтально овальні трубки довжиною 6,35 мм і внутрішнім діаметром 0,31 мм. На кільця, які надягають на переміщувані зуби, з того ж боку напаюють (приварюють) замки зі шплінтами. На першій стадії лікування із дроту діаметром 0,41 мм і завдовжки 105—110 мм вигинають дугу із зачіпними гачками біля середини вестибулярної поверхні ікол. Гачки, що відкриті вперед (медіально), використовують для гумової тяги. Дистальні коліна гачків мають прилягати до замків на іклах. Середню частину дуги контурують за формою зубного ряду чи роблять гладенькою, її вигинають щипцями Адерера чи Адамса з конусоподібними губками. Кінці дуг, які вміщують в опорні трубки, мають виступати на 1,5 мм. Якщо потрібно розширити чи звузити зубну дугу, перемістити окремі зуби, для дуги беруть більший шматок дроту. Один кінець вміщують в овальну трубку на опорному зубі так, щоб він виступав назад на 1,5 мм. Потім вигинають стопор на дузі біля медіального кінця трубки і гачок біля ікла для міжщелепної тяги на одному боці. У середній ділянці дуги вигинають вертикальні петлі чи напів круглі виступи заввишки 8—10 мм, розміщуючи їх між зубами так, щоб вони не торкалися вестибулярної поверхні зубів. При розширенні зубного ряду вигинають петлі, при скороченні (звуженні) — напівкруглі виступи (згини). У разі повороту зуба по осі ділянки дроту, який розміщується в замку, вигинають під кутом до його коронки (мал. 61, а). Закінчують виготовлення вигинанням другого зачіпного гачка і стопора перед опорною трубкою на другому боці зубного ряду. Стопори направляють до склепіння перехідної складки слизової оболонки. Для переміщення зубів у вертикальному напрямку дуги вигинають активованими: при зубоальвеолярному положенні на верхньому зубному ряду — ближче до перехідної складки слизової оболонки (біля коренів передніх зубів), на нижньому — над різальними краями передніх зубів: при зубоальвеолярному вкороченні (зануренні) верхню дугу вигинають нижче від різальних країв верхніх передніх зубів, нижню — біля перехідної складки слизової оболонки біля передніх зубів. Активовані дуги фіксують в замках коронок чи кілець на переміщуваних зубах (мал. 61, б). Вкоротити зубний ряд, усунути треми між зубами можна за допомогою однощелепної чи міжщелепної гумової і пружинної тяги (мал. 61, в—г). На другій стадії лікування активну дугу замінюють на пасивну (утримуючу) із дроту діаметром 0,61 мм. її вигинають за формою вестибулярної поверхні зубної дуги з вертикальними виступами посередині, що мають висоту 4—5 мм. Додатково вигинають допоміжну дугу із дроту діаметром 0,36—0,41 мм для повороту коренів відповідних зубів. На цій дузі роблять вертикальні пружинячі виступи — петлі (відростки) заввишки 4—6 мм. Вони відхилені від вертикальної площини на 70°—80°. Коли настроїти петлю так, щоб вона тиснула на коронку зуба біля різального краю, його корінь
Мал. 61. Послідовність застосування варіантів назубних дуг (а — д) в апараті Бегга (за Ю. М. Малигіним)
переміщується вестибулярно, а коли біля шийки зуба — орально (див. мал. 61,д). Нахил зубів у медіодистальному напрямку здійснюють вестибулярними дугами з пружинами Броуссарда, Кіслінга (див. мал. 41) або однощелепною чи міжщелепною гумовою тягою. До основної дуги пружини прикручують чи фіксують гачками. Допоміжну дугу прикру чують до основної з упором у вертикальний опорний виступ на середині опорної дуги.
Апарат Айнсворта (мал. 62). Виготовляють коронки чи кільця на другі, рідше — на перші премоляри. Припасовують коронки в роті, знімають зліпок. Відливають гіпсову модель і за моделлю до коронок (кілець) вигинають дотичні балочки із ортодонтичного дроту діаметром 0,8—1,2 мм, які обхоп люють з піднебінного боку в пришийковій ділянці зуби, що переміщують. Балочки припаюють до коронок (кілець). З вестибулярного боку до коронок (кілець) на премолярах припаюють вертикальні трубочки, внутрішній діаметр яких на 0,1—0,2 мм більший за діаметр дроту,
Мал.. 62. Апарат Айнсворта
що використовують для вигинання дуги. Після паяння, обробки і полірування коронки надягають на опорні зуби моделі і з ортодонтичного дроту діамет ром 0,8—1,2 мм вигинають вести булярну пружинячу дугу так, щоб вона торкалася тільки передніх зубів. Дуга повинна бути на 3—4 мм ширшою за зубну дугу з вестибулярного боку. Кінці дуги загинають під прямим кутом прямо або у вигляді гачків, вставляють у трубки і вкорочують за розміром вертикальних трубок. Кільця з балочками фіксують на опорних зубах цемен том. Наступного дня дугу вводять (з напруженням) кінцями в трубки. Еластичність періодично активованої дуги переміщує зуби. Коли вестибулярна пружиняча дуга в процесі лікування стає короткою, вигинають нову або зразу ж готують дугу з П-подібними компенсаційними петлями біля ікол. Апарат Айнсворта застосовують для нерівномірного розширення зубного ряду та усунення тісного розміщення різців.
Апарат Сімона. На перші постійні моляри виготовляють опорні кільця, до яких у медіально-вестибулярних кутах припаюють вертикальні трубки з внутрішнім діаметром 1,8— 2,5 мм залежно від діаметра дроту дуги. З орального боку до кілець припаюють дотичні балочки (із дроту діаметром 1,2— 1,5 мм), які прилягають до премолярів та ікол. Із ортодон тичного дроту діаметром 0,8—1,2 мм вигинають вестибулярну пружну дугу з П-подібними петлями (на ділянці премолярів), вертикальними виступами, які входять у вертикальні трубки і фіксують дугу. Вільні кінці дуги загинають усередину під кутом 10—15° так, щоб вони упирались у дистально-щічні ділянки молярів. Сама дуга має щільно прилягати до фрон тальних і бічних зубів. За допомогою апарата розширюють зубну дугу на ділянці премолярів і молярів, повертаючи моляри навколо осі. Дугу активують стисканням П-подібних петель.
Апарат Мершона для розширення зубної дуги. На перші постійні моляри виготовляють опорні кільця з замками на оральному боці у вигляді припаяної до кільця горизонтальної трубки, двох трубок та ін. Знімають відбиток, отримують модель з опорними кільцями. Із ортодонтичного дроту діаметром 0,8—1 мм вигинають оральну дугу. На кінцях дуги виготовляють вкладну частину замка. Із ортодонтичного дроту діаметром 0,4—0,6 мм вигинають пружні відростки, що прилягають до оральної поверхні переміщуваних зубів. Відростки можуть мати також змієподібну форму чи форму пружини з завитком. її припаюють до дуги оловом чи фік сують контактним зварюванням, або накручують один кінець на дугу так, щоб відростки не втратили еластичності. Пере міщення зубів і розширення зубного ряду здійснюють за рахунок пружинячих властивостей дуги і відростків. В. Ю. Курляндський запропонував замінити дугу в апараті Мершона на пластмасовий базис. На перші моляри виготовляють коронки з розміщеними орально круглими трубками для замків і вкладну частину замка з відростком для фіксації її в базисі. Відросток замка і кінці пружин, які входять у базис, прикріплюють до моделі розплавленим воском. Самі пружини закривають гіпсом. Базис моделюють із воску і замінюють його на пластмасу за звичайною методикою.
Апарат Норда для розширення верхнього зубного ряду розкриттям піднебінного шва. На другі премоляри і перші моляри виготовляють спаяні кільця. Із розплюснутого орто донтичного дроту діаметром 1,2—1,5 мм вигинають оральні штанги, які прилягають до піднебінної поверхні перших премолярів і других молярів. Вигинають відростки, які йдуть поперечно біля піднебінного склепіння. До них приєднують гвинт. Деталі збирають на моделі, гіпсують, паяють, оброб ляють і полірують. Кільця фіксують на зубах цементом. Розкручуючи гвинт, передають тиск на бічні зуби, що іноді може призвести до їх розхитування. Щоб запобігти цьому, каркас роблять литим, повторюючи форму бічних схилів альвеолярного відростка, чи виготовляють подібний апарат Дерихсвайлера, в якому каркас замінюють на базис.
Апарат Левковича для розширення верхньої зубної дуги (мал. 63). Його можна застосовувати і при двобічному незарощенні твердого і м'якого піднебіння. На бічні зуби (молочні ікла, моляри чи постійні ікла, премоляри, перші постійні моляри) виготовляють дві металеві капи і припасо вують їх у порожнині рота. За відбитком з вміщеними у нього капами відливають робочу модель. На моделі до оральної поверхні кап припаюють трубки завдовжки 8— 10 мм, з внутрішнім діаметром 1,5 мм, які йдуть у попереч ному напрямку до середини піднебіння. На вільних кінцях трубок з язикового боку за діаметром трубки роблять прорізи глибиною 2 мм. Із ортодонтичного дроту діаметром 1—1,2 мм за формою склепіння піднебіння вигинають кільцеподібну
Мал. 63. Апарат Левковича: 1 — капа; 2 — трубка; З — дротяна петля
пружину (пружину Коффіна) з відростками — плеча ми, загинаючи їх кінці у виг ляді гачків для фіксації пружини в трубках. Капи фіксують на зубах цементом.
У разі симетричного розширення пружину вигинають із однаковими плечами. Для переважно однобічного розширення вигинають фігурну пружину з плечима різної довжини і змінюють співвідношення між кількістю опорних і пере міщуваних зубів. Кінці пружини спочатку розводять (акти вування), а потім стискають і вводять гачки плечей пружини в трубки. Пружина, намагаючись випрямитися, розширює зубний ряд переважно на передній ділянці.
Незнімний каркасний апарат для звуження верхнього зуб ного ряду. На верхні бічні зуби, частіше на перші премоляри і моляри, виготовляють коронки (кільця). З вестибулярного боку до них припаюють штанги, які прилягають до коронок бічних зубів і передають тиск на них в оральному напрямку. З орального боку до коронок на опорних зубах припаюють 4 шматки розплюснутого ортодонтичного дроту діаметром 1,5 мм, які йдуть до серединної лінії піднебіння. До їх кінців по серединній лінії піднебіння припаюють розкручений ортодонтичний гвинт. Металевий каркас і гвинт повинні знахо дитися на відстані 1 — 1,5 мм від склепіння піднебіння. Коронки (кільця) фіксують на опорних зубах цементом. Через добу починають закручувати гвинт і переміщувати бічні зуби в оральний бік.
АПАРАТИ ФУНКЦІОНАЛЬНО НАПРАВЛЯЮЧІ
Направляючі коронки Катца застосовують для виведення верхніх передніх зубів із зворотного прикусу (прогенія) при достатньому перекритті їх нижніми різцями. За одержаною моделлю виготовляють тонкостінні ортодонтичні коронки на центральні різці верхньої щелепи. Це роблять без препа рування зубів і моделювання коронок зубним техніком. До обох коронок припаюють біля медіальних кутів на різальному краю відрізки відпаленого ортодонтичного дроту діаметром 1 мм і завдовжки 25 мм, відбілюють і передають в ортодонтичний кабінет. Лікар приміряє коронку і вигинає із дроту направляючу петлю, перекриваючи нею 2/3 висоти коронок нижніх передніх зубів. За необхідності петлю підводять під піднебінну поверхню верхніх бічних різців. Кінці петель підгинають до дистальних країв коронок центральних верхніх різців. Коронки передають техніку, який припаює петлі з дистального краю і напаює додаткові стержні (2—3), які йдуть від нижньої частини петлі до різального краю коронки для зміцнення похилої площини. Після паяння коронки відбі люють, обробляють, полірують і фіксують на опорних зубах цементом.
При змиканні зубних рядів верхні передні зуби, вкриті коронками, і ті, що стоять поряд, підхоплені петлею, переміщуються вестибулярно за рахунок контакту петель з вестибулярною поверхнею нижніх передніх зубів у разі роз'єднання прикусу на бічних. Нижні передні зуби ковзають похилою площиною накушувальної петлі і за наявності трем відхиляються орально. За відсутності трем у примусовому мезіальному прикусі нижня щелепа переміщується дистально (в оральному напрямку; див. мал. 23).
Коронка Курляндського зі знімною похилою площиною. Показання до застосування ті ж самі, що і для коронки Катца. Ортодонтичну коронку виготовляють звичайним способом. Із пластинки нержавіючої сталі завтовшки 0,15—0,18 мм готують квадратну трубочку перерізом 1,2x1,2 мм і завдовжки 3—4 мм, обтискуючи пластинку по заздалегідь заготовленому квадрат ному стержню. Трубочку в місцях стикання країв зачищають і приклеюють до зачищеної коронки по середині її вести булярної поверхні. Паяють так, щоб одночасно був пропаяний і шов трубочки. Коронку відбілюють і полірують. Кінець ортодонтичного дроту діаметром 1,5 мм заточують чотири гранно за внутрішнім розміром трубки, відпалюють, відбілю ють і передають лікареві. Лікар формує із цього дроту похилу площину.
Апарат зі знімною направляючою оральною петлею Кур ляндського. На нижні бічні різці виготовляють коронки з вертикально припаяними з орального боку чотиригранними трубками перерізом 1,2x1,2 мм. Коронки з вестибулярного боку з'єднують горизонтальною дотичною штангою із орто донтичного дроту діаметром 0,8—1 мм, захоплюючи ікла. Із відрізка ортодонтичного дроту діаметром 1,5 мм вигинають направляючу петлю, яка контактує з піднебінною поверхнею верхніх різців. Кінці її загинають паралельно вертикальним трубкам, надають їм квадратної форми так, щоб вони щільно входили (при встановленні петлі) у вертикальні трубки. Петлю настроюють таким чином, щоб вона тиснула при змиканні зубних рядів на зуби верхньої щелепи і відхиляла їх вперед (вестибулярно).
Капа Шварца. Відбитки знімають з обох щелеп. Відлиті за ними моделі гіпсують в оклюдаторі в центральній оклюзії. Восковою пластинкою завтовшки 0,5—0,8 мм обтискають групу передніх нижніх зубів до ясен. За вестибулярною поверхнею від різального краю вгору із воскової пластинки моделюють похилу площину висотою, яка дорівнює половині висоти коронок верхніх зубів. Площина має прилягати до під небінної поверхні верхніх зубів при дещо роз'єднаних зубних рядах. При заключному моделюванні вирізають вестибулярну поверхню капи на зубах, залишаючи біля шийок зубів вузьку смужку (1—1,5 мм).
Воскову модель пакують в опоку, відливають із металу, відбілюють, обробляють і полірують. Капу на зубах фіксують цементом, її призначення — переміщувати верхні фронтальні зуби вестибулярно, не зміщуючи нижні. Подібну капу можна виготовити із пластмаси без вирізання вестибулярної поверхні. Для цього із воску моделюють на моделі капу, покривають воском вестибулярний бік нижніх передніх зубів до шийок. З язикового боку базис доводять до других молочних молярів, покриваючи воском альвеолярний відросток (ясна). Із воско вого валика моделюють похилу площину, яка йде вгору на 1—1,5 см під кутом не більше ніж 35° до різальних країв верхніх різців. Восковий шаблон капи лікар приміряє в порожнині рота. Технік остаточно моделює на капі рельєф зубів з вестибулярного боку і замінює віск на пластмасу, що підібрана за кольором зубів. Готову пластмасову капу лікар припасовує в порожнині рота хворого.
Капа Биніна. Це знімна зубна пластмасова капа, яка покриває коронки всіх зубів нижньої щелепи. Виготовляють моделі обох щелеп. Нижню бажано зробити комбінованою (гіпс з легкоплавким металом, супергіпс). Моделі гіпсують в оклюдаторі в центральній оклюзії. Смужкою розігрітого воску (базисного) обтискують нижній зубний ряд спереду до шийок зубів, в бічних ділянках шийки звільняють від воску. Зістав ляючи моделі, отримують відбитки поверхонь змикання зубів з підвищенням прикусу на 2 мм вище за рівень виходу верхніх центральних різців з-під перекриття нижніми.
Моделюють вестибулярну поверхню капи за формою зубів і похилу площину, яка є ніби продовженням різальних країв нижніх фронтальних зубів, і направлену трохи вгору і назад у передній ділянці зубних рядів. Замінюють віск на пластмасу, підібрану за кольором зубів, обробляють, полірують і переда ють лікареві для заключного припасування в порожнині рота хворого. У процесі лікування поступово зішліфовують поверх ні змикання капи на ділянках бічних зубів для забезпечення роз'єднання прикусу. У разі змикання зубних рядів верхні передні зуби ковзають піднебінними поверхнями похилою площиною і переміщуються вестибулярно.
ОРТОДОНТИЧНІ АПАРАТИ ДЛЯ УСУНЕННЯ ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК
Незнімні апарати (мал. 50, а—в). При смоктанні язика на перші чи другі верхні молочні моляри виготовляють кільця, припасовують їх і знімають зліпок верхньої щелепи. Потім відливають модель. За кресленням, нанесеним лікарем на моделі, із дроту діаметром 1—1,2 мм вигинають решітку (грати), яка відповідає формі і рельєфу твердого піднебіння на ділянці фронтальних зубів, не доводячи її на 1—1,5 мм до поверхні слизової оболонки (гіпсу моделі). Решітку припаю ють до опорних кілець. Апарат відбілюють, обробляють, полірують і передають лікарю для фіксації цементом до опорних зубів. При прокладанні язика між зубними рядами (уразі відкритого прикусу) до кілець або коронок на опорних зубах приварюють опорну піднебінну дугу. Останню виго товляють із дроту діаметром 1,5 мм за формою кривизни зубного ряду. Дугу розміщують на відстані 1 — 1,5 мм від піднебінної поверхні зубів і краю ясен. До піднебінної дуги приварюють упор для язика.
При смоктанні нижньої губи виготовляють кільця на молочні моляри (перші, другі). До них з вестибулярного боку
Мал. 50. Апарати для усунення шкідливих звичок: а — в — незнімні; г — знімні
припаюють дугу діаметром 1—1,2 мм, яка відступає від вести булярної поверхні нижніх передніх зубів поблизу їх різального краю на 4—5 мм. Дріт дуги стовщують біля нижніх передніх зубів нашаруванням самотверднучої маси, утворюючи пелот. При смоктанні верхньої губи чи підкладанні під щоку протягом сну кулачка подібний апарат виготовляють на верхній зубний ряд. Такі апарати рекомендується робити знімними, використовуючи фіксатори Нападова.
Мал. 51. Апарат Айзенберга — Гербста
АПАРАТИ КОМБІНОВАНОЇ ДІЇ
Апарат Гуляєвої — ковзна дуга (діаметр дроту 1—1,2 мм) з похилою площиною. На перші постійні моляри виготовляють коронки з горизонтально припаяними на вестибулярній поверхні трубками. За моделлю виготовляють вестибулярну ковзну дугу, яка іде в нижній третині коронок. На ділянці ікол до неї припаюють гачки, що відкриті вперед. На фронтальні зуби (різці) виготовляють і припаюють перекидні кламери завширшки 1,5 мм, які йдуть від дуги, і переводять їх вільні кінці через різальні краї на піднебінну (оральну) поверхню зубів. Із листової нержавіючої сталі завтовшки 0,4—0,7 мм вирізають пластинку овальної форми, вигинають її по кривизні внутрішньої поверхні нижніх фронтальних зубів і припаюють до вільних кінців перекидних кламерів. Ступінь нахилу похилої площини (площадки) встановлює лікар за допомогою воскових валиків чи розігрітого стенсу, розміщуючи їх між бічними зубами при висунутій вперед щелепі в конструк тивному прикусі.
Направляюча площина може бути металевою (гнутою, литою, штампованою) чи пластмасовою. Гумові кільця натягують між гачками дуги і задніми кінцями трубок на коронках. Дія апарата функціонально-механічна. Його застосовують для усуненням дистального прикусу, ускладненого розширенням передньої ділянки верхньої щелепи з проміжками між зубами (треми, діастема), висуванням альвеолярного відростка верхньої щелепи вперед, глибоким прикусом, зміщенням (нахилом) верхніх передніх зубів вперед (див. мал. 26).
РЕТЕНЦІЙНІ АПАРАТИ
Повний курс ортодонтичного лікування аномалій, особ ливо у разі застосування механічно діючих апаратів, прийнято ділити на два періоди — активного лікування і ретенції - закріплення результатів лікування. Потреба в закріпленні досягнутих результатів викликана тим, що процеси повної морфологічної перебудови тканини і всієї зубощелепної системи тривають певний час і після періоду активного лікування. Апарати, призначені для закріплення результатів ортодонтичного лікування (утримання в правильному поло женні зуба, групи зубів, щелепи), називають ретенційними (утримуючими, фіксуючими). Іноді після усунення деформації відпадає необхідність у застосуванні ретенційних апаратів унаслідок природної ретенції, а також у разі використання для лікування функціонально направляючих і функціонально діючих апаратів. Так, при переміщенні верхніх зубів, які розміщені піднебінно, у вестибулярний бік із забезпеченням перекриття нижніх передніх зубів верхніми на одну третину висоти коронок спостерігається природна ретенція верхніх зубів. При переміщенні верхніх передніх зубів із піднебінного положення у вестибулярне, якщо перекриття верхніми зубами нижніх недостатнє (контакт зубів різальними краями), ретенцію здійснюють виготовленими подовженими тимчасовими ортодонтичними коронками. Під контролем лікаря на від литих за зліпками моделях, загіпсованих у центральній оклюзії в оклюдаторі, моделюють подовжений різальний край коронок із забезпеченням перекриття верхніми зубами нижніх на 2— 2,5 мм, а потім виготовляють за звичайною технологією коронки з тонкостінних гільз і фіксують їх на зубах цементом.
Після усунення діастеми ретенційним апаратом служать спаяні кільця чи пластмасові капи, фіксовані цементом на верхніх центральних різцях. Для утримання фронтальних зубів після їх переміщення виготовляють кільця на перші премоляри чи ікла і до них припаюють вигнуту із ортодонтичного дроту діаметром 0,6—0,8 мм назубну дугу, розміщуючи її за показаннями з вестибулярного (частіше) чи орального боку. Дуга повинна прилягати до переміщених зубів і перешкоджати їх зворотному зміщенню.
У разі повороту зубів ретенційний апарат виготовляють у вигляді спаяних кілець на переміщуваний і сусідній зуби чи на два зуби у вигляді кільця на повернутий зуб з відростками — пальцеподібними упорами, які стоять поряд, чи використовують апарат Енгля—Василенка баз активування важеля. Після усунення ретрузії як ретенційну пластинку використовують лікувальну пластинку з протракційною пружиною. На вигини пружини нашаровують самотверднучу пластмасу на ділянці від краю базиса до оральної поверхні шийок переміщуваних зубів. Після того як консистенція пластмаси стане гумоподібною, пластинку виймають із порож нини рота, залишають на 35—40 хв для полімеризації, оброб ляють і полірують. Таке добазування пластинки можна здійснити з попереднім зняттям зліпка з верхньої щелепи, відливанням гіпсової моделі і добазуванням пластинки самотвердіючою пластмасою на моделі. В окремих випадках для ретенції зубів виготовляють за загальноприйнятою технологією знімну базисну пластинку, яка щільно прилягає до шийок переміщуваних зубів.
У разі усунення дистального і мезіального прикусу для ретенції можна застосовувати міжщелепну тягу. На ікла зубного ряду, переміщеного дистально, виготовляють кільця чи коронки і припаюють до них вестибулярну дугу, вигнуту із дроту діаметром 0,8 мм, яка закінчується біля дистальних поверхонь ікол гачками. На протилежну щелепу виготовляють кільця, рідше коронки на перші постійні моляри з припаяними до них з вестибулярної сторони петлями, а за необхідності і оральними штангами із дроту діаметром 1 мм, які прилягають до другого моляра і другого премоляра. Після обробки і полірування кільця (коронки) фіксують на опорних зубах цементом і через добу надягають гумову міжщелепну тягу. Коли при усуненні мезіального прикусу, комбінованого з глибоким, між бічними зубами після переміщення верхніх різців зберігається проміжок, виготовляють верхню ретенційну пластинку з утримуючими кламерами. Піднебінну поверхню переміщуваних зубів покри вають пластмасою, а на передній ділянці базиса роблять накушувальну площадку для нижніх різців з урахуванням глибини досягнутого різцевого перекриття.
Після усунення перехресного прикусу за допомогою апаратів з похилою площиною ретенцію здійснюють за допомогою лікувальних апаратів зі зняттям роз'єднання прикусу. М. А. Нападов рекомендував для ретенційних апа ратів використовувати його пластмасові фіксатори з укріп ленням у них вестибулярних і оральних дуг. Як ретенційні можна використовувати багато лікувальних апаратів, але не в активному стані (не активують пружини, важелі, гвинти, не роз'єднують прикус).
Після усунення відкритого прикусу міжщелепним витя ганням на період ретенції лише зменшують до мінімуму силу тяги і скорочують час користування апаратом. Ретенційні апарати мають справляти косметичний ефект і бути стабіль ними, такими, що допускають тривале їх застосування без постійного контролю лікаря.
7.Матеріали активізації студентів під час викладення лекції:
1.Незнімні ортодонтичні апарати функціональної, механічної та комбінованої дії.
2.Показання, протипоказання до застосування незнімних профілактичних, лікувальних та ретенційних ортодонтичних апаратів. 3.
3.Конструктивні особливості незнімних апаратів: коронок, кілець, кап, трубок, дуг, пружин, похилих площин тощо.
4. Призначення, характеристика, принцип дії та огляд клінічних і лабораторних етапів виготовлення ортодонтичних апаратів: профілактичних (розпірок), лікувальних (коронки Катца, Коркгауза, Позднякової, капи Шварца, дуг Енгля) та ретенційних.
8.Матеріали для самопідготовки студентів:
а) по темі, що викладена в лекції.
Література: Фліс П.С. Ортодонтія. — Київ-Вінниця: Нова книга, 2007.
Власенко А.З., Стрелковський К.М. Технологія виготовлення зубних протезів з використанням керамічних і композитних матеріалів. — К.: Здоров’я, 2005.
Удовицька О.В. Дитяча стоматологія. — К.: Здоров’я, 2000.
Стрелковський К.М., Філіпчик Й.С., Варава Г.М. Ортодонтія і технологія виготовлення ортопедичних конструкцій для дітей. — К.: Здоров’я, 1997.
Стрелковський К.М., Варава Г.М. Техніка виготовлення щелепно-лицьових протезів. — К.: Вища школа, 1992.
Рожко М.М., Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія. — К.: Книга плюс, 2001
б) по темі наступної лекції
Література: Фліс П.С. Ортодонтія. — Київ-Вінниця: Нова книга, 2007.
Рожко М.М., Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія. — К.: Книга плюс, 2001.
Мастеров Ю.І., Скрипнікова Т.П., Семенець В.Г. Захворювання зубів і порожнини рота. — Полтава, 2002.
Перелік основних питань:
1. Огляд брекет-систем, різновиди, характеристика.
2.Догляд за порожниною рота та незнімними ортодонтичними апаратами під час лікування.
3.Роль гігієніста зубного.
PAGE 20