Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Вступ
Об'єктом управління у фінансовому менеджменті в комерційному банку є:
1 операції комерційного банку, формування капіталу банку, активні та пасивні операції, комісійно-посередницькі операції;
2 ліквідність та фінансові ризики -- відсотковий, валютний кредитний, ризик ліквідності, ризик країни тощо;
3 фінансові результати -- доходи, видатки, прибуток;
4 оподаткування тощо.
Суб'єктом управління фінансового менеджменту є комплекс підрозділів, які за допомогою різноманітних форм управлінського впливу забезпечують ефективне управління фінансами в комерційному банку. До них належать: аналітичні служби, служби планування, казначейство, служби контролю. Очолює ці служби в банку, як правило, головний фінансовий менеджер.
Основні функції фінансового менеджменту накладають відбиток на його організаційну структуру, яка повинна сприяти послідовній реалізації функції фінансового планування, фінансового аналізу, регулювання та фінансового контролю в комерційному банку. Крім того, організаційна структура фінансового менеджменту має враховувати особливості об'єкта управління: необхідність управління ліквідністю, ризиками та прибутковістю.
Фінансовий менеджмент є однією з підсистем менеджменту комерційного банку і об'єднує в собі низку взаємозв'язаних функцій: фінансового планування, фінансового аналізу, регулювання, фінансового контролю. Тут і далі аналіз, планування, регулювання та контроль будуть розглядатися стосовно управління фінансами.
Функціонування фінансового механізму управління в комерційному банку передбачає постійну взаємодію функцій планування, аналізу, регулювання і контролю в процесі прийняття оптимальних управлінських рішень керівництвом та структурними підрозділами банку для досягнення цілей і виконання поставлених завдань.
1. Сутність та функції фінансового менеджменту
1.1 Функції фінансового менеджменту у банку
Фінансове планування ґрунтується на стратегічному плані розвитку банку щодо визначення концепції його розвитку, формування стратегічних цілей банку і на тактичному плані (бізнес-плані) на майбутній період (як правило, рік) щодо визначення заходів та встановлення конкретних завдань з досягнення стратегічних цілей, розроблення тактики виконання поставлених завдань (стратегії розвитку бізнесу) тощо. Фінансовий план містить:
розроблення та узгодження фінансової моделі банку;
формування прогнозного балансу ресурсів і вкладень, розрахунок прогнозних фінансових результатів, складання плану руху капіталу, плану банківських операцій, плану розроблення і впровадження нових банківських продуктів та послуг;
формування бюджету банку на рік у його дохідній та витратній частинах;
встановлення лімітів видатків на утримання банку, визначення мінімальної, достатньої маржі та дохідної частини бюджету, розрахунок податкових платежів та обов'язкових відрахувань;
розрахунок прогнозних показників і нормативів.
Фінансовий аналіз у комерційному банку містить:
визначення значень показників і нормативів діяльності банку, встановлених зовнішніми регулятивними органами;
визначення й аналіз показників, що характеризують процес управління активами і зобов'язаннями банку в цілому та управління окремими видами його активних операцій з урахуванням забезпечення ліквідності вкладених у них коштів;
визначення й аналіз показників, що характеризують процес управління комісійними і торговельними операціями банку;
визначення значень внутрішніх показників і нормативів, що регулюють ступінь ризику (в тому числі ризику ліквідності) банківських операцій;
визначення й аналіз показників прибутковості діяльності банку та ефективності процесу управління капіталом (власними коштами) банку:
визначення й аналіз показників ефективності окремих підрозділів банку та окремих видів операцій, аналіз чинників, що впливають на показники ефективності.
Особливістю фінансового аналізу діяльності банку є те, що дані аналізу використовуються як база для всіх інших функцій.
Так, результати попереднього аналізу використовуються в процесі фінансового планування, результати оперативного аналізу -- в процесі прийняття рішень при виконанні регулятивних функцій, результати подальшого і перспективного аналізу використовуються при виконанні контрольних функцій, а також у процесі прийняття рішень щодо майбутнього розвитку банку.
Регулювання містить:
оперативне управління прибутковістю банку;
оперативне управління фінансовими ризиками банку;
оперативне управління коштами з метою підтримання необхідної ліквідності банку.
Управління прибутковістю банку є кінцевою метою управління фінансами банку. Під управлінням прибутковістю розуміється як ефективність роботи банку в цілому, так і ефективність окремих видів операцій. При цьому слід враховувати, що, по-перше, фінансові операції банку практично завжди пов'язані з ризиком. Ризик означає, що може бути отриманий прибуток від очікуваного, або операція призведе до збитків. Отже, заходи, вжиті для зменшення або повного виключення ризику при проведенні тієї чи іншої операції, будуть сприяти збільшенню можливого прибутку.
У структурі коштів банку, основну частину складають залучені кошти (зобов'язання), депозити до запитання, строкові депозити юридичних та фізичних осіб, позикові кошти, взяті в інших банках або інвесторів (у тому числі шляхом випуску боргових зобов'язань). Ця обставина при управлінні фінансами банку зумовлює важливість проблеми ліквідності вкладених у банк коштів або, інакше кажучи, здатність банку вчасно виконувати зобов'язання щодо повернення вкладених у нього коштів і виплати відповідного доходу. Таким чином, невід'ємною частиною управління фінансовими операціями з метою забезпечення їх прибутковості є вживання заходів, що знижують ступінь пов'язаного з ними ризику, і заходів щодо забезпечення ліквідності банку.
Розкриття сутності всіх складових системи фінансового менеджменту дає можливість розкрити його сутність і дати визначення.
Фінансовий менеджмент у комерційному банку - це підсистема менеджменту, яка передбачає цілеспрямований вплив на банківські операції шляхом використання таких інструментів, як аналіз, планування, регулювання і контроль. Під цілеспрямованим впливом розуміється вплив у рамках визначених, заздалегідь передбачених параметрів ліквідності, ризику і прибутковості.
Звідси роль фінансового менеджменту полягає в науковій обґрунтованості процесу управління фінансовими потоками в комерційному банку на основі таких дисциплін, як фінансовий та економічний аналіз, бухгалтерський облік, фінансова математика, економіко-математичне моделювання. Наукова основа дає можливість систематизувати потоки фінансової інформації в банку в єдиний інформаційно-аналітичний простір, опрацювати її за допомогою економіко-математичних та інших методів, розробити шляхи прийняття оптимальних управлінських рішень у сфері фінансів.
1.2. Принципи та особливості фінансового менеджменту у банку
менеджмент комерція банк криза стратегія
Фахівці з менеджменту вважають управління сучасним банком однією з найбільш складних сфер людської діяльності, оскільки в умовах становлення ринкових відносин банки опинилися в центрі суперечливих і важкопрогнозованих процесів, що відбуваються в економіці, політиці та соціальній сфері. Кризові явища в банківському бізнесі, з одного боку, пов'язані з макроекономічними проблемами, що ззовні впливають на діяльність банків, а з іншого - зі значним впливом внутрішніх чинників, серед яких, крім проблем фінансового характеру, значне місце посідають труднощі в галузі управління, технологій та організації власної діяльності.
Для банків України характерними є:
відсутність власної обґрунтованої концепції розвитку та управління;
недосконалість кадрової політики, тобто системи підбору, навчання та розміщення персоналу;
недосконала система інформаційного забезпечення процесу управління;
недосконала система аналізу, планування та прогнозування;
слабкі горизонтальні зв'язки між структурними підрозділами, і, як наслідок, неузгодженість роботи банку та прийняття неефективних рішень;
відсутність цілісного комплексу внутрішньобанківської документації, що регламентує всі аспекти діяльності, робить прозорими для клієнтів та працівниківпроцедури підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень.
Основним наслідком зазначеного вище є неефективна робота банку з клієнтами. Будь-який бізнес, особливо банківський, має бути націлений на надання клієнту найкращих послуг у мінімальні строки. Від того наскільки швидко управлінські органи кредитних установ відреагують на зміни в зовнішньому середовищі та здійснять реорганізацію системи управління, залежатиме їх майбутнє. Можна впевнено прогнозувати, що банки, які бажають не тільки вижити, але й вийти на якісно новий рівень розвитку, визнають необхідність значних змін, насамперед, у технології надання послуг, підходах до реалізації основних завдань діяльності банку, організаційній структурі та системі фінансового управління.
Поняття «фінансового менеджменту» в банку можна розглядати з одного боку, як напрямок діяльності і як орган управління (практичний аспект), а з іншого - як науковий напрямок (теоретичний аспект).
При цьому фінансовий менеджмент банку має свої особливості, пов'язані зі специфікою банківської діяльності. На відміну від підприємств, основна діяльність яких виробництво товарів, послуг, і торгівля, банки є фінансово-кредитними інститутами, основна діяльність яких сконцентрована на фінансових ринках. Якщо на підприємстві фінансові операції необхідна складова ефективного ведення основної виробничої діяльності, то для банків фінансові операції складають зміст діяльності, і суть управління фактично полягає в управлінні фінансами.
Крім зазначених вище, можна виділити такі галузеві особливості фінансового менеджменту банку:
об'єктивна необхідність управління залученими фінансовими ресурсами;
більш жорсткий рівень державного регулювання діяльності банків;
широка номенклатура операцій, що визначаються функціонуванням банків на декількох фінансових ринках;
пряма залежність не тільки від кон'юнктури або стану ринку банківських послуг, але й від стану національної, а в окремих випадках і світової, економіки;
більш високий рівень потенційних ризиків у процесі діяльності.
Отже, поняття «фінансовий менеджмент банку» значно ширше, ніж «фінансовий менеджмент на підприємстві». Можна сказати, що, з одного боку, управління фінансами банку є, по суті, управлінням його операціями, а з іншого - це частина взаємозалежного процесу, в якому можна виокремити управління ліквідністю банку, управління фінансовими ризиками банку, управління прибутковістю банку та ефективністю виконання окремих видів банківських операцій.
Як орган управління фінансовий менеджмент являє собою комплекс структурних підрозділів, на які покладені функції управління фінансами. Керівники таких структур є фінансовими менеджерами. Для ефективного здійснення своїх функцій фінансовий менеджер зобов'язаний:
знати суть і зміст різноманітних фінансових відносин і операцій банку;
уміти здійснювати аналіз впливу різноманітних зовнішніх і внутрішніх чинників на результати фінансової діяльності;
уміти «читати» й аналізувати фінансову та управлінську звітність;
уміти проводити необхідні фінансово-економічні розрахунки;
знати світовий і вітчизняний досвід управління фінансами та відомі методи і прийоми управління фінансами в різних типових ситуаціях.
Як науковий напрямок або система економічного управління фінансовий менеджмент містить теоретичні питання управління фінансами та організації фінансової діяльності в банку.
При управлінні фінансами банку слід дотримуватися таких принципів:
-комплексний характер управління;
-урахування специфіки функціонування конкретного банку і стану розвитку кредитної системи;
-раціональне ранжування прикладних управлінських завдань з урахуванням стратегічних цілей і поточних завдань діяльності банку;
-чітке: визначення і формалізоване закріплення функціональних обов'язків, прав, і відповідальності всіх учасників процесу управління;
-виконання нормативних вимог до діяльності банків з боку держави і недопущення застосування до банку фінансових і адміністративних штрафів;
-забезпечення необхідного зв'язку з іншими напрямками банківського менеджменту.
Ключовою складовою фінансового менеджменту банку є цільові підсистеми, оскільки для ефективного функціонування будь-якої системи необхідно, щоб процеси, що відбуваються в ній, були цілеспрямованими, тобто необхідно мати певну систему цілей, на досягнення яких орієнтується управління.
В економічній літературі цілі класифікують на загальні або
глобальні, які розробляються для банку в цілому, та специфічні, що розробляються за основними видами та напрямками діяльності структурних підрозділів на основі загальних цілей або орієнтирів.
Загальні цілі відбивають концепцію розвитку банку, і, як правило, розробляються на довгострокову перспективу. Вони визначають основні напрямки розвитку банку, що потребує точного формулювання цілей та їх узгодження з ресурсами.
Розподіл ресурсів в економічній системі з урахуванням численних зовнішніх та внутрішніх обмежень зумовлює необхідність порівняльного аналізу цілей за ступенем їх пріоритетності та врахування їх взаємозв'язку, тому одночасно з формулюванням цілей відбувається їх ранжування за принципом пріоритетності.
Іншу групу цілей складають специфічні цілі, що розробляються в рамках загальних цілей за основними напрямками діяльності в кожному структурному підрозділі банку, та можуть виражатися в кількісних та якісних показниках.
1.3 Сутність, роль і функції фінансового менеджменту
Сутність фінансового менеджменту виражається в обміні фінансових (грошових) ресурсів на фінансових ринках між продавцями й покупцями .
Питання банківського, і особливо фінансового, менеджменту в Україні належать до числа найменш розроблених і тому процес дослідження найкраще починати з визначення місця й ролі управління фінансами в системі менеджменту в комерційному банку. Це пов'язано з тим, що в Україні раніше не було ринкової економіки. Окремі розробки у сфері фінансового менеджменту були розрізненими і мали сугубо теоретичний характер. Сьогодні, в умовах бурхливого входження в ринкову економіку, зародження і роботи ринкових механізмів, керівники підприємств, банків і інших фінансових структур змушені використовувати в роботі принципи й методи фінансового менеджменту. У світовій практиці існують різноманітні універсальні принципи, методи і практичні посібники з фінансового менеджменту. Механічне копіювання і використання закордонних моделей в умовах України через специфіку його розвитку не тільки неприйнятне, але й неможливе. Виникає необхідність у такій теоретичній базі, що була б адаптована до умов розвитку ринкової економіки в нашій країні.
Як система економічного управління фінансовий менеджмент являє собою комплекс взаємозалежних елементів і містить керовану підсистему (об'єкт управління), функціональну підсистему (інструменти управління) і керівну підсистему (суб'єкт управління), а також інформаційне забезпечення (інформаційна база), для того щоб розкрити сутність фінансового менеджменту в комерційному банку, необхідно визначити суть і значення кожного елемента.
У світовій практиці існують різноманітні універсальні принципи, методи, а також практичні посібники з фінансового менеджменту. Але механічне копіювання та використання закордонних моделей в умовах України через специфіку її розвитку не тільки не прийнятне, але й не можливе. Виникає необхідність у такій теоретичній базі, яка була б адаптована до умов розвитку ринкової економіки в нашій країні і закріплювала б практичні навики управління фінансами з урахуванням інфляції, падіння виробництва, кризових явищ та інших можливих труднощів.
Фінансовий менеджмент є однією з підсистем менеджменту в комерційному банку і об'єднує в собі низку взаємозв'язаних функцій: фінансового планування, фінансового аналізу, регулювання, фінансового контролю. Тут і далі аналіз, планування, регулювання і контроль будуть розглядатися стосовно управління фінансами, тому:
з усієї системи економічного аналізу відокремлюється тільки фінансовий аналіз;
у системі планування розглядається тільки фінансове, а стратегічне й тактичне - лише як підґрунтя для формування фінансових планів;
регулювання розглядається як комплекс казначейських функцій;
у системі контролю виокремлюється сфера фінансового контролю.
Інформаційною базою фінансового менеджменту є внутрішня і зовнішня інформація, необхідна для прийняття фінансових рішень у комерційному банку. До інформаційної бази належать:
1) внутрішня інформація бухгалтерського обліку (фінансового, управлінського, статистичного характеру); внутрішньобанківські правова і нормативна бази;
2) зовнішня економічна інформація (фінансового, макроекономічного, статистичного характеру); правова та нормативна бази законодавчих і регулятивних органів.
Розкриття сутності всіх складових системи фінансового менеджменту дає можливість розкрити його сутність і дати визначення.
1.2. Інструментарій фінансового менеджменту в банку
Фінансовий менеджмент діяльності комерційного банку спрямовано на оптимізацію управління банківськими фінансами. Реш та ж складових системи управління банком формується з огляду на необхідність забезпечення адекватної підтримки фінансової діяльності.
Згідно із сучасною економічною теорією та практикою максимізація ринкової вартості кожної фірми розглядається як пріоритетне завдання фінансового менеджменту. Найвиразнішим показником роботи компанії, у тому числі й банку, є ринкова ціна її акцій. Якщо вартість акцій не підвищується до очікуваного рівня, то акціонери можуть зажадати позбавитися від них, що неминуче призведе до фінансових ускладнень і негативних наслідків.
Банки не є винятком із цього правила, оскільки більшість комерційних банків належать до акціонерних, і їх власники зацікав лені в зростанні вартості акціонерного капіталу та відповідних доходів. На зміну ринкової вартості акціонерного капіталу впливає два основні чинники — чистий прибуток і рівень ризику банку. Вартість акцій банку зростатиме, якщо очікується підвищення дивідендних виплат у майбутньому або за сталої прибутковості знижується рівень ризику, який бере на себе банк. Менеджери можуть працювати, маючи на меті збільшити майбутні доходи банку чи знизити ризикованість операцій, аби підвищити вартість акцій банку.
Отже, всі управлінські рішення у сфері фінансової діяльності банку мають оцінюватися за співвідношенням прибутків і ризиків.
Мета. Стратегічною метою діяльності банку є максимізація його ринкової вартості (ринкової оцінки власного капіталу). Таких поглядів на мету діяльності банку дотримується більшість зарубіжних учених. П. Роуз наголошує: «Справді, засадничий принцип фінансового менеджменту відповідно до сьогоднішньої практики полягає в тому, що максимізація вартості акціонерного капіталу банку є ключовим завданням, яке повинно мати пріоритет над іншими» [23, с. 128]. Дж. Сінкі пише: «Теоретично метою банку має бути максимізація його власного капіталу» [25, с. 74].
Мета формалізується через критеріальну функцію, таку, наприклад, як максимізація прибутку (у грошовому вираженні) за допустимого рівня ризику чи мінімізація ризикованості за умови стабілізації прибутків. Крім того, мета діяльності банку може бути сформульована як досягнення певного рівня рентабельності, який оцінюється через конкретні фінансові показники. Отже, мета може передбачати досягнення встановленого рівня показників діяльності або оптимізацію критеріальної функції за наявності певних обмежень, зокрема часового інтервалу. Формулювання стратегічної мети не виключає можливого існування системи короткострокових або проміжних цілей. Усі складові системи управ ління банком спрямовано на досягнення стратегічної мети.
Місія. Мета формулюється в контексті дещо загальнішого поняття — місії як безстрокової концепції існування та розвитку організації. Завдання місії полягає у виборі напряму та засобів удосконалення діяльності банку. Формулювання місії банку передбачає визначення його місця і ролі в економіці та суспільстві, що потребує розгляду банку як цілісної системи зі своєю філософією й ідеологією. Наприклад, місія банку може бути визначена як виживання в конкурентному середовищі, що передбачає належ ність системи до множини заданих наперед можливих станів за будь-яких змін навколишнього середовища. Іноді місія конкретизується через опис основних функцій та завдань банку, таких, наприклад, як кредитування малого бізнесу чи завоювання позицій лідера на конкретному сегменті ринку.
З огляду на вибрану мету формується стратегія діяльності конкретного банку. За системного підходу під стратегією розуміють сукупність засобів для досягнення поставленої мети. Як правило, тієї самої мети можна досягти, вибираючи способом інваріантного аналізу різні стратегії. Отже, увага менеджменту зосереджується на вивченні всіх можливих альтернативних способів досягнення мети діяльності банку.
Стратегії управління фінансами. Оскільки між прибутковістю та ризиком існує пряма залежність, то ринкова оцінка вартості банку підвищується за двох обставин: підвищення прибутків за постійного рівня ризику або зниження ризику за умови стабілізації прибутковості. Тому і вибір стратегій управління фінансами банку незначний — їх лише дві. Першу спрямовано на максимізацію прибутків, не виключаючи при цьому можливості зазнати збитків, а отже, вона є стратегією підвищеного ризику. Друга — має на меті мінімізацію ризиків та стабілізацію прибутків. У такий спосіб банки вимушені постійно балансувати між прибутковістю і ризиком, вибираючи одну з цих альтернативних стратегій. Слід підкреслити, що вибір найраціональнішої стратегії управління є індивідуальним і залежить насамперед від настроїв, сподівань і преференцій власників (акціонерів) банку.
Рис. 1.1. Стратегії та методи управління фінансовою діяльністю банку
У формалізованому вигляді стратегії можна описати за допомогою моделей (рис. 1.1). У першій моделі цільовою функцією є максимізація прибутку (P) за умови обмеження ризику (R) через установлення максимально допустимого його значення (R'). У другій ¾ мінімізація ризику за утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому за заданий (P').
Стратегія максимізації прибутку передбачає свідоме прий няття ризику, характеризується спекулятивними тенденціями та реалізується через застосування незбалансованих підходів до управління активами і пасивами банку (які не передбачають вирівнювання окремих статей балансу за обсягами чи строками). До них належать, наприклад, управління гепом, управління дюрацією, утримання відкритої валютної позиції, формування агресивного портфеля цінних паперів, проведення спекулятивних операцій з фінансовими деривативами. Основне завдання управління за такого підходу — недопущення ситуації переростання допустимого ризику в катастрофічний, який загрожує самому існуванню банку і може призвести до банкрутства.
Стратегію мінімізації ризику вибирають тоді, коли рівень прибутковості банку задовольняє керівництво й акціонерів, а основною метою є стабілізація фінансових результатів. У цьому разі мета досягається за допомогою таких прийомів управління, як приведення у відповідність строків та обсягів активів і зобов’язань, чутливих до змін відсоткової ставки (фіксація спреду); імунізація балансу; утримання закритої валютної позиції; формування збалансованого портфеля цінних паперів (наприклад, індекс ного портфеля); проведення операцій хеджування та страхування ризиків і т. ін. Зрозуміло, що на практиці досягти повної відповідності активних та пасивних статей балансу неможливо, але ця стратегія потребує насамперед максимально можливого узгодження балансових позицій. Завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб забезпечити ефективну реалізацію вибраної банком стратегії управління фінансами.
Методи реалізації стратегій. У процесі реалізації будь-якої зі стратегій використовуються дві групи методів — методи управління структурою балансу та методи управління, пов’язані з проведенням позабалансових фінансових операцій (страхування, хед жування, спекулятивні операції з фінансовими деривативами, арбітраж з контрольованим ризиком і т. ін.). Методи управління структурою балансу досить громіздкі, складні для реалізації в практичній діяльності та потребують значних витрат часу і коштів. Натомість методи управління, що передбачають проведення позабалансових операцій, характеризуються як зручні, гнучкі та мобільні й уможливлюють швидке та раціональне проведення реструктуризації позицій банку відповідно до кон’юнктури ринку.
Нині в міжнародній банківській практиці удосконалення інструментарію управління фінансовими потоками банку відбувається досить динамічно, а новітні методики та фінансові конструкції часто поєднують проведення балансових і позабалан сових операцій. Проте для вітчизняних банків вибір методів управління досить обмежений, оскільки нерозвиненість окремих сегментів внутрішнього фінансового ринку, зокрема ринку фінансових деривативів, унеможливлює застосування досконалих методик. Для українських банківських установ найдоступнішими залишаються методи управління структурою балансу.
Об’єкти управління. Об’єктом управління фінансовою діяльністю комерційного банку є фінансові потоки, відображені в динамічному банківському балансі. Теоретично реальну економічну систему, якою є банк, можна описати, користуючись численними моделями, котрі відображають різноманітні аспекти її існування та залежать від рівня деталізації управлінських процедур. Однак з погляду доцільності та повноти інформаційного забезпечення за модель фінансової діяльності банку найраціональніше прийняти бухгалтерський баланс.
Отже, в процесі управління фінансами банківський баланс розглядається як структурна модель, котра описує фінансову структуру та стан банку в бухгалтерських оцінках на певний фіксований момент часу. При цьому пріоритетним є вивчення властивостей балансу як генератора доходів і витрат банку. За такого підходу баланс трактується не як звітна форма, а елемент методу бухгалтерського обліку, характерною ознакою якого є динамізм. Таким чином, динамічний баланс банку розглядається як об’єкт управління з параметрами прибутковості та ризику.
Залежно від рівня деталізації управлінських процедур і зав дань, що постають у процесі управління фінансовими потоками банку, об’єкти управління можуть бути конкретизовані. Зокрема, на певних етапах управлінського процесу об’єктами можуть стати капітал банку, зобов’язання, портфелі кредитів, цінних паперів або реальних інвестицій. Рівень деталізації об’єктів вибирають залежно від поставленої мети та обсягів доступної інформації. Теоретично найвищий рівень деталізації визначається рівнем балансового рахунка IV-го порядку. За потреби можуть також використовуватися дані аналітич ного обліку, що забезпечує можливість формувати кілька об’єктів управління в межах одного балансового рахунка.
Зміст управлінського процесу, ідентифікація об’єктів управління, процедури й інструментарій фінансового менеджменту в банку залежать від загальної спрямованості управлінського процесу та часового горизонту прийняття управлінських рішень. За цими ознаками можна виокремити три основні етапи (блоки) процесу фінансового управління банком. На першому здійснюється стратегічне управління фінансами банку, на другому — так тичне управління банківськими портфелями, на третьому — оперативне управління фінансовими потоками банку. Ці етапи управління фінансовою діяльністю банку відрізняються за рівнем деталізації, складом і кількістю об’єктів управління та застосовуваними методами управління (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Структурно-логічна схема поетапного управління фінансами банку
На першому етапі у процесі стратегічного управління орієнтуються на ринкову оцінку власного капіталу банку. Результати фінансової діяльності банку оцінюються у координатах «прибутковість—ризик» за допомогою укрупнених показників, таких як співвідношення між власним капіталом, зобов’язаннями та активами банку, конкурентний рівень прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE).
Показники, що характеризують банківські ризики, теж модифікуються залежно від особливостей управлінського процесу. Ризик банку у довгостроковому аспекті характеризується показником мультиплікатора капіталу (МК), який розраховують як відношення активів банку до його капіталу. Що вище значення мультиплікатора капіталу, то ризикованіша фінансова структура банку. Традиційним інструментарієм дослідження є методика декомпозиційного аналізу прибутку на власний капітал, відома в теорії корпоративних фінансів як модель Дюпона. Менеджмент банку може використовувати методику декомпозиційного аналізу в процесі фінансового планування. Цей підхід застосовується для визначення цільового рівня прибутку, необхідного для досягнення наперед заданих параметрів фінансової діяльності банку (ROE і ROA) за фіксованої фінансової структури (МК).
На другому етапі об’єктом управління є окремі банківські портфелі, кількість та склад яких визначається необхідним рівнем деталізації (один із можливих варіантів класифікації див. рис. 1.2). З погляду інформаційного забезпечення в основу класифікації портфелів найзручніше покласти ті самі ознаки, за якими класифіковано балансові рахунки в Плані рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України. Але слід пам’ятати, що класифікаційну ознаку вибирають залежно від мети управлінського процесу, а тому не обов’язково пов’язувати її тільки з бухгалтерськими рахунками. Вибір методів управління портфелями не залежить від рівня деталізації управлінських процедур, а визначається специфікою того чи іншого виду портфельних активів (кредити, цінні папери, реальні інвестиції, валютні кошти і т. ін.).
Особливість другого етапу полягає у прийнятті управлінських рішень щодо кожного окремого банківського портфеля. В такому разі портфелі розглядаються в координатах «дохідність—ризик» ізольовано, без урахування взаємозв’язків з іншими портфелями. При цьому управлінські рішення спрямовано на пошук оптималь ної структури та складу кожного банківського портфеля. Зрозуміло, що за умови формування всіх портфелів за принципом максимізації дохідності та обмеження допустимого ризику вартість капіталу банку за інших однакових умов зростатиме. Проте автономне управління банківськими портфелями не дає змоги оптимізувати загальну структуру балансу та фінансові показники діяльності банку.
Це завдання вирішується на третьому етапі в процесі оперативного управління фінансовими потоками банку. На цьому етапі застосовують методи інтегрованого управління балансом банку, об’єднані назвою «управління активами і пасивами банку» (УАП). Оперативне управління активами і пасивами пов’язане насамперед зі щоденним управлінням банківським балансом, яке здійснюється з позицій оцінювання співвідношення «прибуток—ризик». Цей підхід базується на виявленні інтегральних показників, які характеризують співвідношення активів і пасивів банку. Інтегральні показники дістають через «згортання» окремих показ ників і розглядають як загальносистемні характеристики.
Прибутковість характеризується традиційними для банківської діяльності показниками (прибуток, маржа, спред) та похідними від них — чиста процентна маржа, чистий спред, маржа прибутку та ін. Показники прибутковості за своїм економічним зміс том інтегральні, оскільки розраховуються «згортанням» доходів і витрат (й у грошовому вимірі, й у відсотках).
У процесі оперативного управління показники ризикованості конкретизуються для кожного виду ризику. До інтегральних показників, які відображають рівень ризикованості фінансової діяльності банку, належать: розрив ліквідності — невідповідність між строками та сумами активів і зобов’язань (ризик незбалансованої ліквідності); геп — дисбаланс між активами та зобов’язаннями, чутливими до зміни відсоткової ставки на ринку протягом певного періоду (відсотковий ризик); валютна позиція — різниця між сумою активів і зобов’язань у тій самій іноземній валюті (валютний ризик); індикатор імунізації балансу — розрив між дюрацією активів та дюрацією пасивів банку (ринковий та відсотковий ризики). Зв’язки між прибутком і ризиком банку формалізуються в процесі побудови системи аналітичних моделей.
Між показниками прибутковості та ризику існують як функціо нальні, так і стохастичні залежності, виявлення котрих дає змогу сформувати систему аналітичних моделей. Такі моделі є ефектив ним інструментом інваріантного аналізу для оцінювання ймовірних наслідків прийняття тих чи інших управлінських рішень за різних сценаріїв зміни кон’юнктури фінансового ринку. З моделей, побудованих на основі детермінованих функціональних залежностей між прибутком і ризиком, можна назвати такі: модель гепу, модель імунізації балансу, модель валютного метчингу.