Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
6
PAGE 6
ЗМІСТ
|
[1] Курсова робота на тему: [2] «Фінанси малих підприємств»
[3]
[4] [4.1] 1.1. Економічна сутність малого підприємництва [4.2] 1.2. Роль і місце малого підприємництва у структурі перехідної та розвиненої ринкової системи [5] Розділ 2. Характерні риси фінансів малих підприємств
[6]
[7]
[8] |
Перехід до ринкових відносин пов'язаний із формуванням "середнього класу" як найбільш мобільної і вагомої соціальної верстви населення, що є важливим елементом сучасного цивілізованого суспільства. Саме мале підприємництво – джерело формування "середнього класу", а також вихідна соціально-економічна база відтворення на розширеній основі ефективних виробничих відносин.
В умовах формування ринкового господарства, інституціональних змін в економіці України, радикальних змін у відносинах власності проблема становлення і розвитку малого підприємництва набуває неабиякого значення. Актуальність дослідження проблем малого підприємництва посилюється також і тим, що повільність та суперечливість просування України шляхом ринкових реформ значною мірою зумовлені саме недооцінкою ролі та значення малого підприємництва як структуроутворюючого елемента ринкової економіки.
Істотне значення ролі та місця підприємницької діяльності зумовило постійну увагу дослідників до різних її аспектів. Перші спроби теоретичного осмислення підприємництва почалися з XVII ст. Вагомий внесок у дослідження підприємництва протягом XVIII- XIX ст. зробили відомі західні вчені Р. Кантільйон, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. – Б. Сей, А. Маршалл, а на початку XX ст. – М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, Ф. Хайєк та інші.
Проблеми малого підприємництва, як і підприємництва в цілому, в колишньому СРСР практично не досліджувалися. Лише з початком ринкових трансформацій у країнах СНД почали проводити дослідження з питань малого підприємництва. Певні досягнення в цьому напряму є в Росії. Серед російських учених, які займаються науково-теоретичним обґрунтуванням суті та об'єктивної необхідності розвитку малого підприємництва, слід назвати В. Афанасьева, А. Блінова, В. Мінєєва, П. М'ягкова, В. Радаєва, В. Савченка, О. Фесенка, О. Черноуцана, Ф. Шахмалова, О. Шулуса та інших.
Поміж сучасних вітчизняних дослідників, які займаються певним чином питаннями малого підприємництва, необхідно відзначити О. Барановського, Л. Воротіну, Ю. Єханурова, І. Жиляєва, А. Кисельова, Ю. Клочка, Т. Ковальчука, В. Корнєєва, Є. Панченка, С. Реверчука, В. Сизоненка, С. Соболя, О. Титаренко, В. Черняка, О. Щура та інших. Окремі питання створення умов розвитку підприємництва розглядаються також у наукових працях українських учених-економістів, зокрема Л. Безчасного, В. Бородюка, В. Гейця, В. Голікова, А. Грице нка, М. Долішнього, П. Єщенка, І. Лукінова, С. Мочерного, Ю. Ніколенка, В. Новікова, Ю. Палкіна, Ю. Пахомова, В. Рибалкіна, В. Савчука, В. Степаненка, О. Турчинова, А. Чухна та інших. Однак зазначена проблема у вітчизняній літературі залишається недостатньо розробленою. Немає праць, у яких би комплексно розглядались економічна природа, роль та місце малого підприємництва як одного з ринкоутворюючих чинників, не розглядається проблема фінансових ресурсів малого підприємництва, стан та джерела їх формування, недостатньо обґрунтовано соціально-економічні наслідки розвитку малого підприємництва в Україні. Отже, актуальність дослідження визначається об'єктивно високою соціально-економічною роллю малого підприємництва та недостатнім науково-теоретичним його обґрунтуванням.
Об'єктом дослідження курсової роботи є загальнотеоретичні аспекти розвитку фінансів і фінансової науки.
Предметом дослідження курсової роботи є фінанси малих підприємств.
Метою роботи є теоретичне дослідження фінансів малих підприємств.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
Суб'єкти підприємницької діяльності можна класифікувати за окремими критеріями залежно від конкретних завдань дослідження, аналізу, мети тощо. Так, за функціональним призначенням виділяють три види підприємництва: виробниче, комерційне та фінансове.
Відповідно до масштабів діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. Класифікація за масштабом діяльності має винятково важливе значення, тому що дає можливість виявити й проаналізувати сильні та слабкі сторони кожного з перелічених суб'єктів, визначити оптимальні варіанти їхнього співвідношення та взаємодії і на цій підставі дати відповідні рекомендації. Світовий досвід господарювання свідчить, що мале, середнє та велике підприємництво не взаємовиключають, а доповнюють одне одного. Найважливішою складовою ринкової економіки має бути існування та взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, оптимальне співвідношення їх.
Треба зазначити, що ключовим елементом зовнішнього середовища малого підприємництва є великий бізнес. Роль великого підприємництва визначається двома обставинами. По-перше, його провідною роллю в ринковій системі. Так, один із відомих американських вчених у галузі управління та економіки А. Чандлер зазначає, щоцентром економічного зростання, починаючи з останньої чверті XIX сторіччя і по сьогоднішній день, у всіх провідних країнах світу були і залишаються капітало- та наукомісткі галузі, такі як нафтова, хімічна промисловість, металургія, автомобілебудування, електротехніка. У цих галузях економічний розвиток визначає відносно невелика кількість компаній... Саме великий бізнес зробив Німеччину найбільшою промисловою державою першої половини XX ст., США – найбільш розвиненою країною 20-60-х років, Японію – лідером останніх десятиліть" [18, 20].
По-друге, великий бізнес має величезний потенціал підтримки малих фірм, який реалізується через широкий спектр форм господарської інтеграції. І справа тут не в "бажанні" керівників великих підприємств допомогти суб'єктам малого підприємництва, а в об'єктивних закономірностях великого сучасного виробництва, що вимагає стійкої та ефективної системи коопераційних зв'язків. Про це свідчить і світовий досвід. Зокрема, відомі російські вчені-економісти зазначають, що "...економіка західних країн базується на двох засадах – на великих організаційно-господарських структурах, з одного боку, та малому бізнесі, – з іншого. Перша надає їй стабільності й керованості, відкриває шлях до великомасштабної реалізації науково-технічних новацій; друга створює конкуре нтне середовище, забезпечує виробництву гнучкість та індивідуалізацію" [18, 21].
Об'єктивна необхідність розвитку малого підприємництва зумовлена також змінами, що відбуваються у великому виробництві на сучасному етапі. У західній літературі, зокрема, підкреслюється, що в зовнішньому середовищі великого виробництва спостерігається, по-перше, загострення конкуренції в глобальному масштабі внаслідок розвитку транспорту, інформатики та засобів комунікацій; по-друге, підвищення ступеня невизначеності зовнішнього середовища внаслідок істотного сповільнення темпів зростання у всіх індустріальне розвинених країнах; по-третє, посилення тенденції до фрагментації ринків через диференціацію споживчого попиту. Зазначається, що зовнішні зміни, які відбуваються, не змогли не викликати відповідної реакції корпорацій, котрі пристосовуються до нових умов, і що глобалізація конкуренції веде до зростання їхньої спеціалізації, тоді як невизначеність та фрагментація ринків змушують компанії посилювати гнучкість господарювання й інтенсифікувати пошук нових шляхів диференціації продукції та послуг, що виробляються [18, 21].
Таким чином, явно виникає суперечність між тенденцією до спеціалізації, що передбачає концентрацію однакового виробництва, та посиленням диференці ації, тобто розширенням спектру виробництва товарів. Формою розв'язання зазначеної суперечності стає гнучке (диференційоване) масове виробництво. Про це свідчить розвиток великих господарських структур за останні два десятиліття. "...Масове та крупносерійне виробництво за останні десятиліття модифікувалися, зазнали якісних змін і мають сьогодні потребу в постійному оновленні асортименту продукції, гнучкому реагуванні на зміни потреб" [18, 21].
Аналіз економічної природи малого підприємництва визначається двома обставинами: по-перше, воно об'єктивно існує і розвивається як певна цілісність, сектор економіки (національного, регіонального, місцевого рівнів); по-друге, воно є особливим типом підприємницької діяльності.
Підхід до малого підприємництва як сектору економіки засновано на виявленні єдності двох сторін суспільного виробництва: соціально-економічної та організаційно-технічної. Перша сторона – це виробничі відносини, які утворюють суспільну форму виробництва. Друга сторона – це продуктивні сили, тобто сукупність матеріально-речових елементів виробництва, робочої сили та форм організації виробництва. Причому остання "відображає (відповідно до рівнів кооперування та поділу праці, які склалися) способи та систему концентрації, централізації та спеціалізації виробництва" [18, 21].
У контексті аналізу економічної суті малого підприємництва виключно важливо мати на увазі, що саме форми організації виробництва є об'єктивною основою утворення підприємств різних розмірів [18, 22]. "Генетичне коріння походження суб'єктів ринкової економіки, – справедливо зазначає професор Л.І. Воротіна, – криється у суспільному розподілі праці й відокремленні спо живачів, ринок опосередковано поєднує їх (через обмін і ціноутворення)" [18, 22].
Структура економіки (галузі) за розміром передбачає співіснування підприємств різних розмірів, у тому числі й малих, які утворюють відповідну групу. Цю сукупність виробничого осередку, невеликого за масштабом, характеризує поняття "дрібне виробництво". Суспільною формою малої виробничої одиниці в умовах ринкової економіки стає мале підприємство. Головними економічними рисами його є:
Таким чином, мова йде про мале товарне підприємство [18, 22].
Соціально-економічна природа малого підприємства доповнюється іншими обставинами, а саме: мале підприємство може бути засноване на особистій праці власника та членів його сім'ї, а також – на використанні найманої праці у поєднанні з виробничо-управлінською діяльністю господаря (його сім'ї).
Мале підприємство є "клітинкою малого підприємництва". Отже, мале підприємництво є особливим сектором економіки, який утворюється сукупністю малих підприємств і тому є специфічною суспільною формою дрібного виробництва в умовах ринку.
Таким чином, дрібне виробництво як особливий уклад за розміром характеризує організаційно-технічну сторону виробництва (площину продуктивних сил), а мале підприємництво – його соціально-економічний вимір.
Мале підприємництво як тип підприємницької діяльності найбільш повно розкривається через характеристику її суб'єктів, тобто підприємця. Підприємець – це особистий фактор відтворення, здатний на інноваційній та ініціативній основі йти на ризик і раціонально поєднати інші фактори виробництва, так щоб у перспективі отримувався підприємницький дохід. Це визначення повністю підходить і до поняття "мале підприємництво".
Насамперед розглянемо поняття "мале підприємництво", "малий бізнес", "мале підприємство". Незважаючи на значну кількість праць із цієї проблеми, на жаль, дотепер чіткого, заснованого на науковій теорії, однозначного визначення цих понять не склалося. Як свідчить практика, ці поняття дуже часто ототожнюються. Так, професор В. Карсекін та інші автори зазначають, що "...дійсно, практично повсюдно проходить ототожнення підприємництва з малим бізнесом, широке використання у вітчизняній науці та практиці терміна "мале підприємництво" [18, 23].
Ряд авторів поняття бізнесу та підприємництва і зовсім не уточнюють, тому не завжди можна розібратися, про що йдеться – про підприємництво чи бізнес [18, 23]. Чіткого визначення відповідних понять, на жаль, не виявлено. Не применшуючи важливості дослідження різними авторами сутності підприємництва, і зокрема малого підприємництва, можна констатувати наявність суперечливих поглядів на природу цього феномена і його сутність.
Мале підприємництво – це самостійна (за рахунок власних коштів) система тична інноваційна діяльність громадян-підприємців та малих підприємств на власний ризик з метою отримання підприємницького доходу (надприбутку). При визначенні поняття "мале підприємництво" треба враховувати не стільки кількісні критерії (кількість працюючих, розміри капіталу, прибутку, грошового обігу, обсяги валової продукції, продажу тощо), скільки якісну характеристику. В першу чергу, треба виділяти такі якісні критерії, як правова незалежність, єдність права власності та безпосереднього управління фірмою; безпосередній характер відносин між хазяїном (господарем) та робітником; повна відповідальність за результати господарювання; невеликий ринок збуту; сімейне відання справою тощо.
Як бачимо, суб'єктом малого підприємництва може бути лише економічно самостійний господарюючий суб'єкт. А це неможливо без права монопольного володіння всім майном, що перебуває в його розпорядженні, тобто права власності. Як зазначає професор Л.І. Воротіна, "...підприємництвом вважається не будь-яка діяльність виробника, банкіра, працівника торгівлі, сфери послуг, а лише діяльність власника, який самостійно розпочинає і здійснює (чи із залученням найманої робочої сили) виробництво, надання послуг, торгівлю тощо" [18, 23].
Головними умовами здійснення підприємництва, на думку Л.І. Воротіної, мають бути:
Отже, при визначенні суб'єктів малого підприємництва треба виділяти базові та похідні властивості цього типу підприємницької діяльності. До базових властивостей слід віднести економічну свободу, володіння ресурсами, інноваційність, прийняття рішень тощо.
Малий бізнес – це діяльність будь-яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) з метою одержання прибутку. Практично це будь-яка діяльність зазначених суб'єктів господарювання, спрямована на реалізацію власного економічного інтересу. Не обов'язково це має бути особливо ризикова та інноваційна діяльність на засадах повної економічної відповідальності. На нашу думку, саме в цьому якісному чиннику й полягає різниця між поняттями "мале підприємництво" і "малий бізнес". На жаль, ці поняття не розмежовуються ні в економічній літературі, ні на практиці.
Малі підприємства – це організаційно-економічний вид підприємств, які, згідно із ст. 63 Господарського кодексу України [2], кваліфікуються за показни ком чисельності зайнятих працівників з градацією за сферами діяльності [18, 24].
Відповідно до п. 7. ст. 63 ГК [2] малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Аналіз фактичної середньоспискової чисельності працюючих на одному малому підприємстві засвідчує, що їх значно менше. Так, на початок 2000 року в середньому по Україні на одному малому підприємстві працювало 9 осіб, у промисловості – 10 осіб, на будівництві – 11 осіб, у науці й науковому обслуговуванні – 7 осіб, на транспорті – 12 осіб, у побутовому обслуговуванні населення – 10 осіб, у торгівлі – 7 осіб (табл. 1.1).
Таблиця 1.
Середньоспискова чисельність працюючих на одному малому підприємстві в Україні у 2004-2008, 2012 рр. [31]
|
Кількість працюючих за законом, осіб |
Фактична середньоспискова чисельність пра цюючих на одному малому підприємстві, осіб |
||||||
|
2004 |
2005 |
2006 |
2007 |
2008 |
2012 |
||
|
Україна |
33 |
18 |
12 |
11 |
11 |
9 |
|
|
У т.ч. промисловість |
до 200 |
34 |
24 |
18 |
17 |
15 |
10 |
|
будівництво |
до 200 |
39 |
26 |
21 |
20 |
19 |
11 |
|
наука і наукове обслуговування |
до 100 |
47 |
17 |
10 |
10 |
9 |
7 |
|
транспорт |
до 50 |
21 |
15 |
13 |
14 |
13 |
12 |
|
побутове обслуго вування населення (виробничі види) |
до 25 |
23 |
16 |
17 |
11 |
11 |
10 |
|
роздрібна торгівля |
до 15 |
13 |
11 |
7 |
8 |
8 |
7 |
Залежно від розмірів (масштабів господарської діяльності) підприємства необхідно поділяти на чотири категорії: мікропідприємства, малі, середні та великі підприємства. Класифікація за розміром (масштабом) має виключно важливе значення, тому що дає можливість виявити і проаналізувати сильні та слабкі сторони кожної групи (категорії) підприємств, визначити оптимальні варіанти їхнього співвідношення та взаємодії, основні напрями відповідної державної підтримки.
Для визначення відповідних категорій підприємств необхідно використовувати, як мінімум, два критерії: середньоспискову чисельність працюючих та обсяг виручки (валового доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік [18, 27].
Середньоспискова чисельність працюючих за звітний період має становити:
Цей показник (критерій) застосовується через календарний рік з дати державної реєстрації суб'єктів господарювання (табл. 1.2).
Таблиця 1.
Класифікація підприємств відповідно до масштабів господарської діяльності [18, 27]
|
Категорії підприємств |
Критерії класифікації |
|
|
Середньоспискова чисельність працюючих, осіб |
Обсяг виручки (валового доходу) від реалізації продукції (робіт, послуг), грн. |
|
|
Мікропідприємства |
до 10 |
до 500 000 |
|
Малі підприємства |
до 50 |
до 1 000 000 |
|
Середні підприємства |
до 250 |
до 5 000 000 |
|
Великі підприємства |
понад 250 |
понад 5 000 000 |
Виділення такої категорії, як мікропідприємства, передбачатиме порядок спрощеного ведення бухгалтерського обліку, статистичної звітності та застосування спрощеної системи оподаткування, наприклад, шляхом введення єдиного податку на сукупний доход [18, 27].
Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх та малих підприємств, оптимальне співвідношення їх. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво.
Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого і середнього підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, свідчать про те, що мале підприємництво є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства за певних умов і за підтримки з боку держави – тенденційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.
Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринкового типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень у межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він постає історично виправданим для країн, що вирішують проблему вибору способу соціально-економічного розвитку.
Об'єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне і пере ва жно раціональне використання виробничих ресурсів, динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості до науково-технічного прогресу тощо. Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб' є к т ів. Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприєм ни цького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб'єкта. Підприємництво виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.
Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Воно було первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворювачу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження і спрямовує до першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.
Рис. 1.. Роль малого підприємництва [18, 30]
У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє і велике підприємництво. Але, на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.
Роль малого підприємництва у житті суспільства полягає в тому, що воно є одним із провідних секторів ринкової економіки; формується на засадах дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, характеризується швидкою окупністю витрат, свободою ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції (рис. 1.1).
Роль і місце малого підприємництва в національній економіці найкраще проявляється у властивих йому функціях. Розглядаючи функції малого підпри ємництва у стабільній ринковій економіці, треба наголосити на таких чинниках:
По-перше, неоціненний внесок малого підприємництва у справу формування конкурентного середовища. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням відносин змагання між господарськими елементами, коли їхня самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов'язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його в своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. Мале підприємництво допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо воно є антимонопольним за своєю природою, що проявляється в різноманітних аспектах його функціонування. З одного боку малий бізнес внаслідок численності елементів, що його складають та високого динамізму їх значно меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації й використання новітньої техніки воно виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого підприємництва відіграла суттєву роль в послабленні, а іноді й в подоланні розвинутими країнами притаманній великому капіталу тенденції до монополізації та затримці технічного прогресу.
По-друге, мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміни кон'юнк тури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса здобула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури промислових товарів та послуг.
По-третє, величезним є внесок малого підприємництва у здійснення прориву у багатьох важливих напрямах НТП, передусім у галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукомісткої продукції, мале підприємництво тим самим виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що виникли наприкінці 80-х років у Великобританії, є найбільш технічно оснащеними. А в США на сектор малого підприємництва припадає близько 50 % науково-технічних розробок.
По-четверте, мале підприємництво робить вагомий внесок у розв'язання проблеми зайнятості. Ця функція проявляється у здатності малого підприємництва створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки. У розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50 % усіх зайнятих та до 70-80 % нових робочих місць. Якщо в період криз 70-80-х рр. у розвинутих країнах спостерігалося скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберігали, а й навіть створювали нові.
По-п'яте, важлива функція малого підприємництва полягає в пом'якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме воно є фундаментальною основою формування середнього класу. Отже, воно виконує функцію послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що здійснюються на даному етапі. Без орієнтації на таку соціальну базу ринкового середовища, яким є середній клас, запроваджені реформи, приречені на провал [18, 32].
Зазначені функції малого підприємництва набувають ще більшого значення для перехідного стану економіки. Специфічними функціями цього сектору економіки, що проявляються під час реформування соціально-економічної системи у постсоціалістичний період, такі.
1. Сприяння у формуванні численних суб'єктів ринкового господарства, насамперед у створенні ефективного недержавного сектору економіки, орієнто ваного на попит, конкуренцію тощо; стимулювання ділової активності населення та народження нової соціальної верстви підприємців-власників, які становлять соціальну базу економічних реформ, забезпечують стабільність суспільства.
2. Сприяння процесам первісної демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції.
3. В умовах роздержавлення одержавленої та високомонополізованої структури економіки вивільнення державного сектору від виробництва нерентабельної для нього дрібносерійної та штучної продукції, що задовольняє індивідуальний, а не масовий попит, і, на цій основі, забезпечення державних підприємств необхідною продукцією "тилової індустрії", яка виготовляється невеликими серіями (інструменти, обладнання тощо), й підвищення тим самим ефективності діяльності великих підприємств, великого підприємництва.
4. Якщо у змішаній економіці функція малого підприємництва у розв'язанні проблеми зайнятості здебільшого проявляється під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки, то вона є чи не найбільш вагомою в умовах трансформації монопольних структур та переходу економіки постсоціалістичних країн на ринкові засади. Надаючи робочі місця вивільненим з державного сектору верствам населення, раціонально використовуючи робочу силу, мале підприємництво тим самим сприяє подоланню прихованого безробіття. Крім того, формування й ефективне функціонування сектору малого підприємництва являє собою протидію тенденціям розвитку явних форм безробіття, насамперед його структурної форми.
5. Мале підприємництво сприяє процесу демократизації суспільства, саме цей сектор повною мірою характеризується найбільш демократичними, раціональними формами його організації та управління, саме від рівня (темпів) розвитку малого підприємництва залежить ступінь демократизації суспільства.
6. В період становлення ринкових відносин, подолання властивих економіці України та постсоціалістичних країн інертності, консерватизму і слабкої сприйнятливості до технічних досягнень особливого значення набуває підвищена гнучкість малого підприємництва. Вона проявляється в орієнтації цього сектору економіки на місцевий (локальний) ринок та індивідуальний споживчий попит.
7. Сприяючи подоланню дефіцитності споживчого ринку, мале підприємництво виконує функцію насичення національного ринку й активізації споживчого попиту. Це проявляється, насамперед, у сприянні макроекономічній стабілізації під час спаду та недостатнього сукупного попиту [18, 33].
Усе це дає підстави зробити висновок, що функціонування малого підприємництва в ринковій економіці не є відокремленим. Взаємодіючи з великим та середнім підприємництвом, з державним сектором, воно становить невід'ємний структурний елемент сучасної ринкової економічної системи. У ході еволюції ринкового господарства зростає роль малого підприємництва, що проявляється в перетворенні його у структуроутворюючий елемент ринкової економіки.
Роль та функції малого підприємництва із загальноекономічних позицій полягають не тільки в тому, що воно є одним із найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке спирається на ринкові методи господарювання. Його важлива функція – сприяння соціально-політичній стабільності суспільства, тобто воно відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту.
За умов дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме для суб'єктів малого підприємництва, які не потребують великих стартових інвестицій, характерне швидке обертання ресурсів, саме вони спроможні за певної підтримки найбільш швидко й економічно доцільно розв'язувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.
Таким чином, мале підприємництво є невід'ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, а й існувати. Великий капітал, безумовно, визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу, але основою розвитку країн з ринковою системою господарювання є мале підприємництво як найбільш масова, динамічна та гнучка форма ділового життя. Саме в секторі малого підприємництва створюється і функціонує чималий обсяг національних ресурсів, які є живильним середовищем для середнього та великого підприємництва.
Якщо розглянути фінансові результати діяльності народного господарства України, то частка малих підприємств у балансовому прибутку за 2010 рік значно вища – 7,8 %, а в окремих галузях малі підприємства, за цим показником, мають значну питому вагу, Зокрема, в торгівлі та громадському харчуванні цей показник становить 44,1 %, у побутовому обслуговуванні населення – 40,3 %, у постачанні та збуті – 19,7 %, у будівництві – 16,4 % (табл. 1.3).
Таблиця 1.
Фінансові результати діяльності народного господарства у 2012 році (балансовий прибуток) [31]
|
Галузі народного господарства |
Показники по народному господарству, млн. грн. |
У тому числі малі підприємства |
|
|
млн. грн. |
% |
||
|
Усього |
14418,5 |
1 130,2 |
7,8 |
|
у тому числі: промисловість |
7 376,4 |
219,3 |
3,0 |
|
транспорт та зв'язок |
3 690,1 |
20,2 |
0,5 |
|
будівництво |
1 002,2 |
164,3 |
16,4 |
|
торгівля та громадське харчування |
876,8 |
387,1 |
44,1 |
|
постачання та збут |
323,4 |
63,8 |
19,7 |
|
заготівлі |
96,9 |
0,7 |
0,7 |
|
житлово-комунальне господарство |
310,4 |
2,4 |
0,8 |
|
побутове обслуговування населення |
23,3 |
9,4 |
40,3 |
|
сільське господарство |
1 328,2 |
3,9 |
Мале підприємництво має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливості технології, здатність оперативно створювати і впроваджувати нову техніку й технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектору економіки. Малому підприємництву властиві також і значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.
Отже, відродження і розвиток малого підприємництва в Україні вкрай необхідні. Становлення значної кількості суб'єктів малого підприємництва має, безперечно, позитивне значення для національної економіки, що значною мірою зумовить створення сучасної ринкової економіки з соціальною спрямованістю.
За своєю сутністю фінансовий менеджмент малого підприємства значно відрізняється від фінансового менеджменту великих підприємств. Насамперед треба враховувати специфічні властивості малих підприємств. Зокрема, мала кількість або взагалі брак спеціалістів з управління фінансами; хронічна нестача фінансових ресурсів для організації господарської діяльності; відсутність фінансового прогнозування та планування; мета малого підприємства інколи є складною і суперечливою.
Відсутність спеціалістів з фінансового менеджменту зумовлена критеріями, відповідно до яких визначається належність підприємства до категорії "малих". Чинне законодавство передбачає такі критерії:
1) середньооблікова кількість працюючих за рік має не перевищувати 50 осіб;
2) обсяг виручки від реалізації продукції за рік має не перевищувати 500 тис. євро [15, 6].
Таке обмеження кількості працюючих та обсягу реалізації продукції унеможливлює утримання достатньої кількості спеціалістів з фінансового менеджменту. Інколи на малих підприємствах один працівник відповідає за таке коло обов'язків, які не в змозі виконати. У зв'язку з цим деякі питання організації бізнесу бізнесмен вирішує, покладаючись на інтуїцію, тобто поверхнево, не розраховуючи досконально потреби в коштах. І як наслідок, постає перед фактом, коли в нього доходи не покривають витрати.
Малі підприємства зацікавлені в одержані поточного прибутку, в аналізі руху готівки, в управлінні оборотним капіталом і по суті не вдаються до фінансового прогнозування та планування.
Роль малого бізнесу в економічному житті України зростає. Конкретно роль малого бізнесу полягає в тому, що його розвиток сприяє: створенню нових робочих місць, упровадженню нових видів товарів і послуг, прискоренню структурної перебудови економіки.
Основні чинники, які впливають на розвиток малого бізнесу в Україні: політичні обставини, загальний стан економіки, заходи щодо розвитку малого бізнесу, податкова політика, фінансово-кредитна політика.
Малий бізнес дає широку свободу ринкового вибору, забезпечує швидку окупність витрат виробництва, оперативно реагує на зміну споживчого попиту, дає можливість подолати галузевий монополізм виробництва, забезпечує конкуренцію на ринку, допомагає наповнити ринок товарами і послугами, на які є попит.
Водночас, у розвитку малого бізнесу є недоліки. Зокрема, низький, порівняно з великим виробництвом, рівень технології та управління виробництвом, недостатній потенціал науково-дослідних робіт, обмежений доступ до передових технологій та технологічної інформації, використання неефективного устаткування, обмежений доступ до фінансових джерел.
Основні чинники, які впливають на організацію управління фінансами малого підприємства: кількість працюючих; їхній склад; організаційна структура підприємства; галузь діяльності; асортимент продукції, форма власності; співвідношення попиту та пропозицій щодо вироблюваної продукції.
Найважливішими особливостями організації фінансів малих підприємств є: фінансові ресурси малих підприємств формуються за рахунок коштів працюючих, а також прибутку, одержаного внаслідок діяльності малого підприємства; основним залученим джерелом формування фінансових ресурсів малого підприємства є кредиторська заборгованість у розрахунках з постачальниками; у малих підприємств вища, порівняно з великим виробництвом, питома вага готівкових коштів і водночас менші запаси оборотних активів; малі підприємства не потребують великих накопичень грошових коштів за рахунок швидшої оборотності оборотних активів; на малих підприємствах можна значно швидше скоротити витрати виробництва шляхом застосування зберігаючих технологій та використання дешевої робочої сили [15, 7].
Фінанси малого підприємництва – це певна сукупність грошових фондів, що забезпечують процес виробництва та відтворювання в рамках цього суб'єкта малого підприємництва, а також сукупність форм і методів формування та використання їх.
Фінанси суб'єктів малого підприємництва мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв'язки між макрорівнем та численними мікро-рівнями фінансів господарських одиниць. Суб'єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва [18, 72].
У структурі фінансових взаємозв'язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. Їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого – особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.
Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб'єктів малого підприємництва мають однакові принципи організації:
Початкове формування ресурсів малого підприємництва відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами, залежно від організаційно-правових форм господарювання, є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні й оборотні фонди.
У 2011 році вартість основних виробничих фондів малих підприємств становила 14 826,9 млрд. грн., або 5,8 % від загальної вартості виробничих основних засобів, тоді як у 2010 році цей показник досягав лише 2,2 %. Вартість оборотних коштів у запасах товарно-матеріальних цінностей у 2011 році становила 34 547,5 млрд. грн., тобто 4,2 % від загальної вартості оборотних коштів. У 2012 році вартість усіх основних фондів малих підприємств досягла 106 016,6 млрд. грн., у тому числі виробничих основних фондів – 70 640,5 млрд. грн. Оборотні кошти в запасах товарно-матеріальних цінностей на кінець 2012 року становили 144 375,5 млрд. грн. [18, 73].
Організація фінансових відносин суб'єктів малого підприємництва базується на формуванні й русі фінансових ресурсів цих суб'єктів, ефективному використанні їх. На жаль, вітчизняна економічна наука до цього часу ще не має загальноприйнятої позиції щодо визначення понять "фінанси підприємницьких структур"; "фінансові ресурси". О.Д. Василик зазначає, що "...фінанси підприємницьких структур – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються на цілі здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг в різних галузях економіки" [19]. За визначенням М.Я. Коробова, "...фінансові ресурси підприємств – це грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту, національного доходу й використовуються у статутних цілях підприємств" [18, 74].
Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їхнього формування.
До першої групи слід віднести доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних до них коштів. Доходи: прибуток від основної діяльності; прибуток від виконаних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень.
До другої групи належать кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.
До третьої групи слід віднести надходження коштів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу. До таких джерел належать: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти за цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії; інші види ресурсів.
Фінансові ресурси малих підприємств у 2012 році досягли 166 500,2 млрд. грн., у т. ч. балансовий прибуток – 98 664,0 млрд. грн., податок на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки від реалізації, – 67 836,2 млрд. грн. У кооперативах фінансові ресурси становили 8 275,4 млрд. грн.: балансовий прибуток – 4 440,4 млрд. грн., податок на додану вартість акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки від реалізації, – 3 835,0 млрд. грн. (табл. 2.1).
Таблиця 2.
Основні показники діяльності малих підприємств та кооперативів у 2010-2012 рр. (млрд. грн.) [18, 75]
|
Показник |
2010 р. |
2011 р. |
2012 р. |
|||
|
МСП |
КООП |
МСП |
КООП |
МСП |
КООП |
|
|
Кількість діючих підприємств (одиниць) |
75003,0 |
9777,0 |
79827,0 |
5972,0 |
91601,0 |
4418 |
|
Виручка (валовий дохід) від реалізації продукції, робіт, послуг |
16202,4 |
1946,3 |
128899,5 |
10545,0 |
492609,1 |
29815,4 |
|
Податок на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки від реалізації |
3286,3 |
320,7 |
24956,7 |
1816,1 |
67836,2 |
3835,0 |
|
Фінансовий результат від позареалізаційних операцій |
1158,5 |
52,7 |
6449,7 |
235,3 |
14917,2 |
380,0 |
|
Балансовий прибуток/збиток |
4219,4 |
392,5 |
31723,0 |
2080,0 |
98664,0 |
4440,4 |
|
Витрати на виробництво реалізованої продукції |
9855,2 |
1285,8 |
78669,5 |
6884,5 |
338648,9 |
21874,2 |
|
Фінансові ресурси |
7505,7 |
713,2 |
56679,7 |
3896,1 |
166500,2 |
8275,4 |
У 2011 році фінансові ресурси малих підприємств порівняно з попереднім роком збільшились майже на 40 % і досягли 2309,5 млн. грн., у тому числі балансового прибутку – 1130,2 млн. грн.
Якщо розглянути роль фінансів малого підприємництва в народному господарстві, зокрема за балансовим прибутком, то видно, що питома вага балансового прибутку малих підприємств у 2011 році в торгівлі та громадському харчуванні становить 44,1 %, у побутовому обслуговуванні населення – 40,3 %, в постачанні та збуті – 19,7 %, в будівництві – 16,4 %. У цілому балансовий прибуток малих підприємств становить лише 7,8 % від загального балансового прибутку галузей народного господарства. У 2012 році балансовий прибуток малих підприємств значно зріс. Разом з тим, частка фінансових ресурсів малих підприємств у валовому внутрішньому продукті щороку скорочується. Так, у 2008 році цей показник становив 5,1 %, у 2009 році – 4,7 %, у 2010 році – 3,1 %, у 2011 році – 2,9 %. Скорочується також частка фінансових ресурсів малих підприємств у загальних фінансових ресурсах держави. Якщо в 2009 році цей показник становив 5,8 %, то в 2010 році – 4,4 %, у 2011 році – близько 4 % [18, 76].
Така динаміка співвідношення цих показників надзвичайно деструктивно впливає на розвиток суб'єктів малого підприємництва, спричинює механічне руйнування фінансових пропорцій, що сформувалися між господарськими суб'єктами в попередній період, загострює фінансову кризу, зокрема кризу платежів, а також призводить до подальшої тінізації економіки.
Розглянемо деякі показники фінансово-економічної діяльності суб'єктів малого підприємництва, зокрема малих підприємств. Для визначення фінансово-економічної ефективності діяльності малих підприємств обчислимо два показники: продуктивність праці та рентабельність. Насамперед розглянемо продуктивність праці, яка визначається за формулою [18, 76]
ПП = Пб / ЧП
де ПП – продуктивність праці;
Пб – прибуток балансовий;
ЧП – чисельність працівників (середньооблікова).
Тоді продуктивність праці на малих підприємствах у 2010 році становила 94,6 млн. грн. на одного чоловіка. У народному господарстві продуктивність праці становила, відповідно, 78,2 млн. грн./чол. Таким чином, продуктивність праці у суб'єктів малого підприємництва на 20 % вища, ніж у народному господарстві.
Розглянемо інший показник фінансово-економічної ефективності діяльності малих підприємств – рівень рентабельності як співвідношення прибутку та собівартості. Цей показник останнім часом дещо знижується. Так, у 2009 р. він становив 42,8 %, у 2010 р. – 40,3 %, у 2011 р. – 29,1 %. Проте він майже у 1,5 рази вищий, ніж у середньому по народному господарству, який у 2009 р. був 36,8 %, у 2010 р. – 25,6 %, у 2011 р. – 20,0 %; значно менший цей показник у промис ловості: 2009 р. – 35,6 %, 2010 р. – 24,7 %, 2011 р. – 16,6 % (табл. 2.2) [18, 76].
У ринкових відносинах суб'єкти малого підприємництва мусять грамотно оцінювати фінансовий стан свого підприємства, фінансову ситуацію в народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильних управлінських рішень у цій сфері, і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.
Таблиця 2.
Рентабельність малих підприємств та галузей народного господарства [18, 77]
|
Показники |
2009р. |
2010р. |
2011р. |
2012 р. |
|
Балансовий прибуток МП, млрд. крб. |
1,7 |
4 219,4 |
31 723,4 |
98 664,0 |
|
Витрати на виробництво реалізованої продукції МП, млрд. крб. |
7,5 |
9 855,2 |
78 669,5 |
338 649,0 |
|
Рівень рентабельності МП, % |
23,2 |
42,8 |
40,3 |
29,1 |
|
Рівень рентабельності галузей народного гос по дарства (прибуток від реалізації продукції до собівартості реалізованої продукції), % |
36,8 |
25,6 |
20,0 |
|
|
Рівень рентабельності промислових галузей, % |
21,1 |
35,6 |
24,7 |
16,6 |
Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість матеріально-фінансових та кредитних ресурсів або ситуації, коли їх немає зовсім, спонукають багатьох суб'єктів малого підприємництва піти в тіньову економіку.
Основними напрямами державної політики щодо ефективного використання фінансів на найближчу перспективу, на нашу думку, мають бути: створення відповідної нормативно-правової бази, яка б забезпечувала ефективний розвиток підприємницької діяльності, сприяла ефективному формуванню та використанню фінансів малого підприємництва; розвиток мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів, страхових організацій; удосконалення механізмів оподаткування, кредитування та страхування малого підприємництва; забезпечення умов для розвитку перспективних форм фінансування малого підприємництва (лізинг, франчайзинг та інші); розробка та впровадження механізму стимулювання комерційних банків, які б надавали пільгові кредити малим підприємствам, що здійснюють свою діяльність у пріоритетних напрямах; удосконалення та спрощення системи бухгалтерського обліку та звітності малих підприємств".
Реалізація цих та інших заходів сприятиме розвитку малого підприємництва, прискоренню процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів цього сектору економіки.
Господарська діяльність і підприємництво нерозривно пов'язані з вирішенням проблем фінансування. В даний час суб'єкт господарювання самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничого плану, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку. Фінансові ресурси, використовувані на розвиток виробничо-комерційного процесу, являють собою капітал у його грошовій формі. Капітал – частина фінансових ресурсів, що приносить додаткову вартість. Тільки вкладення капіталу в господарську діяльність, його інвестування створюють прибуток підприємця. Таким чином, пошук капіталу і є суть процесу фінансування бізнесу.
У буквальному значенні під словом "ресурс ", відповідно до тлумачного словника, розуміються запаси і витрати, джерела чого-небудь. Виходячи з такого тлумачення, між поняттями "фінансові ресурси" і "джерела фінансування" можна поставити знак рівності і стверджувати, що джерелами є всі грошові доходи і надходження, якими володіє підприємець.
Усі напрямки і форми діяльності підприємства здійснюються за рахунок фінансування засобів, що формують власні і залучені активи. У ринкових умовах важливе місце приділяється внутрішнім ресурсам суб'єктів господарювання. Тому формування оптимального складу фінансових ресурсів є складовим елементом фінансування підприємництва. Саме розробка такої стратегії може забезпечити стабільну виробничу діяльність у рамках встановлених обсягів виробництва для малого бізнесу, найбільш ефективне використання, як правило, обмежених власних фінансових ресурсів і приваблюваних засобів, а також фінансову стійкість підприємства на довгу перспективу [25, 129].
На фінансування ресурсів підприємства впливає ряд факторів, які стосовно суб'єкта, що господарює, класифікуються на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх відносяться фактори, що утворяться під впливом власних джерел формування фінансових ресурсів, до зовнішніх – позикові засоби та інші грошові надходжен ня. До зовнішніх факторів також відносять доходи від здачі в оренду основних засобів і землі; доходи з акцій, облігацій, депозитів; одержання штрафів і пені.
Фактори, що роблять вплив на джерела фінансування, можна розділити на виробничі і ринкові. До виробничих відносяться такі суб'єктивні фактори, як обсяги виробництва, обсяги і канали реалізації продукції, рівень витрат, обсяги постачань сировини і ступінь ефективності її переробки, суми втрат у натуральному і вартісному вираженні, а також комплекс факторів, що охоплює аспекти управління виробничою діяльністю. До ринкових – об'єктивні фактори, не контрольовані в умовах ринку вільної конкуренції з боку підприємців: ціни на сировину і вироблену продукцію, зміни попиту, інфляційні процеси.
Фінансування підприємницької діяльності здійснюється за рахунок грошових доходів і надходжень засобів у розпорядженні суб'єкта господарювання. Основне призначення такого процесу-виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат відповідно до виробничої програми й економічне стимулювання розвитку діяльності. Фінансування розрізняють у залежності від джерел, обсягів, видів засобів, а також способів забезпечення ними суб'єктів, що господарюють.
Основним джерелом фінансового відшкодування виробничих витрат на діючих комерційних підприємствах виступає вартість реалізованої продукції (наданих послуг), різні частини якої в процесі розподілу виторгу приймають форму грошових доходів і нагромаджень. Власні фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку й амортизаційних відрахувань. Поряд з ними джерелами фінансових ресурсів виступають: виторг від реалізації вибулого майна, стійкі пасиви, різні цільові надходження, мобілізація внутрішніх ресурсів та ін.
Власні фінансові ресурси – це базова частина усіх фінансових ресурсів підприємства, що формується на момент створення підприємства і знаходиться в його розпорядженні протягом усього періоду його діяльності. Цю частину фінансових ресурсів називають статутним фондом чи засобами засновника. За період функціонування підприємства його статутний капітал може дробитися, зменшуватися чи збільшуватися, у тому числі і за рахунок частини внутрішніх фінансових ресурсів (резервного фонду і нерозподіленого прибутку).
Специфіку формування статутного фонду зумовлює організаційно-правова форма підприємства. Так, джерелами статутного фонду комерційного підприємства можуть бути засоби фізичних і юридичних осіб.
Якщо для здійснення діяльності підприємці не вдаються до допомоги зовнішніх джерел фінансування, такий бізнес функціонує на принципах самофінансування (самозабезпечення), що передбачає забезпечення підприємств за рахунок суто власних засобів.
Самофінансування – обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. Цей принцип базується на повній окупності витрат з виробництва продукції і розширення виробничо-технічної бази підприємства, він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел. При тимчасовій недостачі в засобах потреба в них може покриватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.
Для основної частини суб'єктів господарської діяльності постає проблема формування сприятливого інвестиційного клімату чи пошуку внутрішніх джерел самофінансування [25, 131].
Поряд із самофінансуванням власними джерелами фінансових ресурсів виступають: виторг від реалізації вибулого майна, стійкі пасиви, різні цільові надходження й ін.
Важливим джерелом формування фінансових ресурсів є прибуток підприємства. Використовуючи його, підприємство може погасити свої бюджетні, кредитні й інші фінансові зобов'язання.
Прибуток повинен створювати умови для самофінансування діяльності, інвестування розширеного відновлення підприємств.
Одержання прибутку окремими суб'єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до збільшення валового внутрішнього продукту, доходів державного бюджету.
Сума амортизаційних відрахувань не залежить від фінансових результатів господарської діяльності і формується пропорційно вартості основних фондів. Отже, амортизаційний фонд – важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання.
З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного відновлення доцільним є зменшення термінів служби основних фондів, використання методів прискореної амортизації. З іншого боку, зміна амортизаційної політики відіб'ється на собівартості виробництва і витратах звертання, це зобов'язує розглядати зміни в організації бізнесу комплексно з метою недопущення погіршення кінцевого фінансового результату – прибутку.
Через недостачу внутрішнього фінансування для скорочення потреби в капіталі у виробничій діяльності звертаються до зовнішнього фінансування.
Зовнішнє фінансування (за допомогою позикового капіталу) являє собою кредитне фінансування. Позичальник "заробляє" на кредиті тільки в тому випадку, якщо отриманий в результаті власної виробничої діяльності прибуток буде більшим, ніж плата за кредит. В ефекті, що виникає при цьому, є і певний ризик: якщо ставка за кредит буде перевищувати рентабельність загального капіталу підприємства, то знизиться і рентабельність власного капіталу при збільшенні розмірів позикових засобів. У такому випадку кредитне фінансування втрачає значення.
Крім того, підприємець неодмінно повинен враховувати, що даний ефект змінюється у визначеній мірі при зміні впливу системи оподаткування прибутку підприємства, а також за рахунок відрахувань плати за кредит.
Фінансування і кредитування є складовими частинами фінансового механізму.
Кредитуванням називають надання кредитів (кредитних фінансових ресурсів) підприємству чи підприємцю на умовах терміновості зворотності, платності, диференційованості і цільового призначення.
Результатом вкладення позикового капіталу е створення позикових засобів (кредитних ресурсів).
На розвиток підприємництва негативно впливають кризові ситуації в країні, низька купівельна спроможність населення і платоспроможність підприємств-партнерів, відсутність вільних оборотних ресурсів, недосконале законодавство й організаційне забезпечення санації і процесів державної підтримки підприємництва. Більшість підприємців вибирають стратегію вичікування і нагромадження власних засобів.
Фінансування діяльності досягається, в основному, за рахунок коштів, що постійно відновлюються і змінюються в залежності від збільшення чи зменшення дебіторської і кредиторської заборгованості і відіграють істотну роль для кожного підприємства. У ринкових умовах підприємства повинні займатися пошуком нових джерел фінансування, що в першу чергу пов'язане з інвестиційною діяльністю. Узагальнюючи вище перераховані зведення, можна зробити висновок, що джерелами запозичених фінансових ресурсів виступають також засоби пайової участі в поточній та інвестиційній діяльності.
Інвестування (чи інвестиційна діяльність) – це вкладення капіталу в яке-небудь підприємство чи справу. Якщо фінансування задовольняє поточні потреби підприємства, то інвестування забезпечує реалізацію підприємницьких, соціальних, екологічних та інших проектів.
У сучасних умовах підприємства різних форм власності самостійно розробляють інвестиційні програми і забезпечують їхню реалізацію відповідними фінансовими ресурсами. Така програма з глибоко продуманою перспективою розвитку дозволить уникнути додаткових ризиків, виключити можливість втрати вкладених коштів і дати шанс досягти бажаного успіху в конкурентній боротьбі.
Напрямки інвестування коштів можуть бути різними: пов'язаними як з основними видами діяльності підприємства з виробництва продукції (робіт, послуг), так і чисто фінансовими вкладеннями. Для одержання додаткових доходів підприємець вправі здобувати цінні папери інших підприємств і держави, вкладати кошти в статутний капітал знову утворених підприємницьких структур. Тимчасово вільні засоби можуть бути відособлені з загального грошового обігу і розміщені в банк на депозитні рахунки.
Успішна інвестиційна діяльність будь-якого підприємства ставить перед собою, насамперед, послідовне вирішення наступних завдань:
1) визначення джерел і обсягу фінансових ресурсів;
2) вибір пріоритетів інвестування;
3) розробка ефективної стратегії залучення і використання інвестицій [25, 134].
На сьогоднішній момент потреба в інвестиціях у всіх сферах економіки України досить значна внаслідок зношеності основних фондів переважної кількості підприємств і використання в їхніх виробничих процесах відсталих енерго- і ресурсномістких технологій. У цьому зв'язку важливо мобілізувати всі наявні інвестиційні ресурси для розвитку підприємництва в країні.
Окремою проблемою фінансування бізнесу виступає правильне і раціональне використання засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємця. При цьому обов'язкове дотримання діючих нормативних актів, що регулюють грошовий обіг у країні.
Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством з багатьох напрямків, головними з яких є:
Структурна перебудова народного господарства допускає в першу чергу розвиток фінансово-кредитної системи, спрямований на забезпечення ефективного використання ресурсів окремих підприємств. Організація фінансової роботи підприємства безпосередньо впливає на оборотність фінансів і, відповідно, на кінцеві фінансові результати. Актуальність вивчення завдань фінансування підприємства викликана ще й відсутністю централізованого ресурсного забезпечення.
Для усунення проблем формування і використання фінансових ресурсів підприємству необхідна зважена стратегія держави щодо розвитку підприємництва і його ролі в розвитку національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб'єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан в усуненні основних соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних і цінових механізмів буде сприяти регулярному надходженню засобів у бюджет, а також збільшенню прибутковості бізнесу.
В умовах переходу до ринку фінансові ресурси здобувають важливе значення і відповідно вимагають контролю й управління. Від ступеня ефективності процесу трансформації фінансових ресурсів в основні й оборотні кошти, а також у засоби стимулювання робочої сили залежить фінансове благополуччя підприємства в цілому і його працівників зокрема. Управління фінансовими ресурсами в умовах переходу до ринкових відносин набуває першорядного значення, оскільки це єдиний вид ресурсів підприємства, що здатний у мінімальний термін трансформуватися в будь-який інший його вид. У даному зв'язку управління фінансуванням важливе на всіх стадіях діяльності підприємства. Управління фінансуванням на підприємстві охоплює три взаємозалежних сектори:
1) сектор грошових ринків і ринків капіталу, що робить різний вплив на економіку підприємства;
2) сектор інвестиції, що має безпосереднє відношення до рішень, пов'язаних з формуванням інвестиційного портфеля підприємства;
3) сектор бізнесу, що безпосередньо торкається управління підприємством [25, 136].
Усі сектори взаємодіють один з одним, тому всі рішення, прийняті на підприємствах, повинні враховувати цю взаємодію.
Позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємств свідчить про ефективність застосовуваних форм і методів управління фінансовими ресурсами, і, навпаки, негативний результат чи відсутність його – про недоліки в управлінні фінансовими ресурсами, організації виробництва і можливості банкрутства підприємств.
Найважливішими напрямками удосконалювання фінансової роботи на підприємствах є наступні:
У цілому, ефективне формування і використання ресурсів підприємств викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств.
При оцінці ефективного формування і використання ресурсів важливо оцінити термін і розміри вкладених фінансових ресурсів і отриманого прибутку. Процес вкладення капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності.
При оцінці ефективності формування фінансових ресурсів необхідно врахувати, що окупність фінансових вкладень у результаті одержання прибутку не може бути абсолютним критерієм ефекту в умовах інфляційних процесів.
У той же час ефективність фінансування підприємства значною мірою визначається структурою джерел формування ресурсів, що залежить від форм власності, виду діяльності, територіального розміщення й інших факторів впливу. Очевидно, збільшення частини власних фінансових ресурсів щодо позикових і залучених дає можливість зробити висновок про збільшення ефективності фінансування підприємств.
Розмір і структура фінансових ресурсів багато в чому залежать від обсягу виробництва і його ефективності. Постійне зростання виробництва і підвищення його ефективності є основою збільшення фінансових ресурсів як на загальнодержавному рівні, так і на рівні підприємств. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів, інвестованих у сферу виробництва, залежать ріст обсягу виробництва і ступінь його ефективності.
Отже, наявність фінансових ресурсів у необхідних розмірах і ефективне їхнє використання багато в чому визначають фінансове благополуччя фірми (підприємця), фінансову стійкість, платоспроможність і ліквідність балансу. Необхідний розмір цих ресурсів і ефективність їхнього використання в поточному періоді і на перспективу визначаються в процесі фінансового планування.
Отже, формування ринкової системи господарювання в Україні пов'язане зі зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Один із перспективних напрямів створення конкурентно-ринкового середовища – розвиток малого підприємництва. Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішим компонентом ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх та малих підприємств, оптимальне співвідношення їх. Найбільш динамічний елемент у структурі народного господарства – мале підприємництво.
В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб'єкти малого підприємництва, які не потребують великих стартових інвестицій, характеризуються швидкою окупністю витрат, більш активні в інноваційній діяльності, здатні за певної підтримки стимулювати структурну перебудову економіки, розвиток економічної конкуренції, сприяти послабленню монополізму, створювати додаткові робочі місця, забезпечувати широку свободу вибору, насичувати ринок товарами і послугами.
За своєю сутністю фінансовий менеджмент малого підприємства значно відрізняється від фінансового менеджменту великих підприємств. Насамперед треба враховувати специфічні властивості малих підприємств. Зокрема, мала кількість або взагалі брак спеціалістів з управління фінансами; хронічна нестача фінансових ресурсів для організації господарської діяльності; відсутність фінансового прогнозування та планування; мета малого підприємства інколи є складною і суперечливою.
Подальший динамічний розвиток малого бізнесу істотно сприяє загальноекономічному росту. Однак його активність стримується фінансовими бар'єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб'єктів малого бізнесу. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки і відсутність гарантій для банків. Перспективи розглядаються як активізація процесу фінансування малого бізнесу і застосування різних джерел, які можна розділити на групи:
1. Самозабезпечення, тобто доходи і надходження, що створюються за рахунок власних і прирівняних засобів. Це: прибуток від основної діяльності і фінансових операцій, надходження амортизаційних відрахувань, реалізації майна й інших активів, цільові надходження, мобілізація внутрішніх позик (паї).
2. Засоби фінансового ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.
3. Надходження, отримані в результаті перерозподілу засобів, у вигляді страхових відшкодувань, засобів об'єднань і асоціацій, дивідендів і відсотків з цінних паперів інших емітентів, бюджетні субсидії й інші.
Додаток
Фіскальний внесок малих підприємств у формування загальних надходжень податку на прибуток підприємств до зведеного бюджету України в період 2006-2012 років
|
№ п/п. |
Показники |
Роки |
|||||||||||||
|
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
2010 |
2011 |
2012 |
|||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
|||||||
|
1. |
Надходження податку на прибуток до зведеного бюджету України, млн. грн. |
5792,1 |
5694,4 |
6352,5 |
7698,4 |
8280,0 |
9398,3 |
10140,0 |
|||||||
|
2. |
Загальний балансовий прибуток, отриманий рентабельними (прибутковими) суб'єктами господарювання (крім бюджетних установ), млн. грн. |
22971,8 |
22213,2 |
30930,6 |
36124,0 |
39803,4 |
41000,0 |
46000,0 |
|||||||
|
3. |
Частка балансового прибутку суб'єктів господарювання, що сплачується у виг ляді податку (ряд. 1 – ряд. 2 × 100), % |
25,214 |
25,635 |
20,538 |
21,311 |
20,802 |
22,923 |
22,043 |
|||||||
|
4. |
Балансовий прибуток, отриманий рентабельними (прибутковими) малими підприємствами, млн. грн. |
2217,2 |
15 |
94,7 |
25 |
20,8 |
46 |
55,8 |
36 |
12,0 |
36 |
70,0 |
40 |
394,0 |
|
|
5. |
Розрахункова величина податку на прибуток, сплаченого до зведеного бюджету України малими підприємствами за фактом (ряд. 4 × ряд. 3 – 100 – 1000), млрд. грн. |
0,56 |
0,41 |
0,52 |
0,99 |
0,75 |
0,84 |
0,90 |
|||||||
|
6. |
Розрахункова величина податку на прибуток, сплаченого до бюджету малими підприємствами, перерахована через індекс інфляції до цін 1997 р., млн. грн., та у відсотках до 1997 р. |
0,56 |
100,0 |
0,34 |
60,7 |
0,36 |
64,3 |
0,55 |
98,2 |
0,39 |
69,6 |
X |
X |
X |
X |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
|
7. |
Питома вага розрахункового податку на прибуток, що сплачений малими підприємствами, у загальному обсязі його надходжень (ряд. 5 – ряд. 1 × 100), % |
9,7 |
7,2 |
8,2 |
12,9 |
9,1 |
8,9 |
8,9 |
* Фінанси України. – 2012. – № 4. – С. 53.
Додаток
Середні розміри прибутку на один суб'єкт підприємництва – юридичну особу та одне мале підприємство в Україні у період 2008-2012 років
|
№ п/п. |
Показники |
Роки |
||||
|
2008 |
2009 |
2010 |
2011 |
2012 |
||
|
1. |
Загальний балансовий прибуток, отриманий рентабельними (прибутковими) суб'єктами господарювання (організаціями) (крім бюджетних установ) в усіх галузях народного господарства, млн. грн. |
22971,8 |
22213,2 |
30930,6 |
36124,0 |
39803,4 |
|
2. |
Кількість зареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб, які контролюються податковою службою, одиниць |
616635 |
651012 |
686954 |
727533 |
770500 |
|
3. |
Питома вага підприємств (організацій), що отримали позитивний фінансовий результат, до загальної їх кількості, % |
47 |
45 |
44 |
62 |
62 |
|
4. |
Середній прибуток на один суб'єкт господарювання зі статусом юридичної особи в цілому по народному господарству (ряд. 1 – (ряд. 2 × ряд. 3 - 100) × 1000), тис. грн. |
79,3 |
75,8 |
102,3 |
80,1 |
83,3 |
|
5. |
Балансовий прибуток, отриманий рентабельними (прибутковими) малими підприємствами, млн. грн. |
2217,2 |
1594,7 |
2520,8 |
4655,8 |
3612,0 |
|
6. |
Кількість малих підприємств, одиниць |
136238 |
173404 |
197127 |
217930 |
233607 |
|
7. |
Питома вага малих підприємств, що отримали позитивний фінансовий результат, до загальної їх кількості, % |
67,8 |
61,4 |
63,6 |
63,4 |
61,9 |
|
8. |
Середній прибуток на одне мале підприємство (ряд. 5 – (ряд. 6 х ряд. 7 – 100) × 1000), тис. грн. |
24,0 |
15,0 |
20,1 |
33,7 |
25,0 |
* Фінанси України. – 2012. – № 4. – С. 59.
Додаток 3
Галузева динаміка малих підприємств в Україні
|
Показники |
2008 |
2009 |
2011 |
2012 |
||||
|
од. |
у % до підсумку |
од. |
у % до підсумку |
од. |
у % до підсумку |
од. |
у % до підсум ку |
|
|
Всього по економіці |
173404 |
100 |
197127 |
100 |
217930 |
100 |
233607 |
100 |
|
Сільське господарство |
3440 |
2,0 |
4589 |
2,3 |
7839 |
3,6 |
10157 |
4,4 |
|
Промисловість |
26166 |
15,1 |
30253 |
15,3 |
34497 |
15,8 |
37652 |
16,1 |
|
Будівництво |
14873 |
8,6 |
16175 |
8,2 |
18323 |
8,4 |
19889 |
8,5 |
|
Оптова та роздрібна торгівля |
89928 |
51,9 |
100148 |
50,8 |
101113 |
46,4 |
100248 |
42,9 |
|
Готелі та ресторани |
5959 |
3,4 |
6655 |
3,4 |
7538 |
3,5 |
7939 |
3,4 |
|
Транспорт |
5363 |
3,1 |
6598 |
3,4 |
8483 |
3,9 |
9887 |
4,2 |
|
Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги користувачам |
17140 |
9,9 |
20827 |
10,6 |
26371 |
12,1 |
32031 |
13,7 |
|
Державне управління |
217 |
0,1 |
237 |
0,1 |
208 |
0,1 |
180 |
0,1 |
|
Освіта |
1182 |
0,7 |
1439 |
0,7 |
1672 |
0,8 |
1876 |
0,8 |
|
Охорона здоров'я та соціальна допомога |
1591 |
0,9 |
1859 |
0,9 |
2042 |
0,9 |
2395 |
1,0 |
|
Колективні, громадські та особисті послуги |
6495 |
3,7 |
7209 |
3.7 |
7467 |
3,4 |
8456 |
3,6 |
Додаток 4
Розподіл малих підприємств за формами власності
|
Показники |
2008 |
2009 |
2011 |
2012 |
||||
|
од. |
у % до підсумку |
од. |
у % до підсумку |
од. |
у % до підсумку |
од. |
у % до підсумку |
|
|
Всього по економіці, у т.ч. |
173404 |
100 |
197127 |
100 |
217930 |
100 |
233607 |
100 |
|
Державна |
3032 |
1,8 |
3061 |
1,5 |
3331 |
1,5 |
3084 |
1,3 |
|
Комунальна |
5650 |
3,3 |
5995 |
3,0 |
6190 |
2,9 |
6882 |
2,9 |
|
Приватна |
51029 |
29,4 |
61064 |
31,0 |
70448 |
32,3 |
75604 |
32,4 |
|
Колективна, у т.ч. |
112748 |
65,0 |
125867 |
63,9 |
136855 |
62,8 |
146891 |
62,9 |
|
Колективне підприємство |
15861 |
9,1 |
16788 |
8,5 |
16360 |
7,5 |
15213 |
6,5 |
|
Кооперативи |
4303 |
2,5 |
2998 |
1,5 |
3570 |
1,6 |
3708 |
1,6 |
|
Акціонерні товариства |
10642 |
6,1 |
11964 |
5,6 |
11079 |
5,1 |
11585 |
5,0 |
|
Товариства з обмеженою відповідальністю |
70716 |
40,8 |
797743 |
58,2 |
88753 |
40,7 |
98227 |
42,0 |
|
Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав |
945 |
0,5 |
1140 |
.0,6 |
1106 |
0,5 |
1146 |
0,5 |