Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Сутність взаємодії діаспори з Україною можна визначити за трьома головними напрямкам: 1) країна походження закликає діаспору на допомогу; 2) діаспора прагне впливати на перебіг подій у країнах походження; 3) уряд країни виступає захисником прав і інтересів діаспори [1]. У ситуації з Україною та українською діаспорою дію цієї схеми можна було донедавна спостерігати на рівні певних громадсько-політичних сил. Останнім часом створюються умови, за яких усі три напрямки стають дедалі актуальнішими для офіційної України. Що ж до української діаспори, то тут є свої особливості.
Виявом індивідуального рівня взаємодії є: взаємне спілкування і контакти в процесі відвідин родичів і знайомих у країнах помешкання українців. До недавнього часу вони були спорадичними й за винятком окремих випадків односторонніми – у напрямку України. Сьогодні безсумнівним є факт двосторонності цієї форми взаємодії. Причому збільшується потік українців у Австралію (безпосередні, особисті, контакти й спілкування); широкий (у співставленні з недавнім минулим) доступ до інформації, яка зафіксована у письмових джерелах української діаспори та України. Йдеться про можливість, і передовсім в Україні, читати діаспорні газети, журнали, твори письменників, дослідників українського походження (опосередковані контакти). Ця форма контактів, принаймні на сьогоднішньому етапі взаємодії, є надзвичайно вагомою, тому варто всіляко її обопільно стимулювати, що й робиться. Маємо на увазі формування фонду “Зарубіжної Україніки” у Центральній науковій бібліотеці ім. В.І.Вернадського Академії наук України, діяльність Археографічної комісії Академії наук України та Республіканської асоціації українознавців по підготовці до видання в Україні значних архівних джерел і праць зарубіжних українознавців, активізацію обмінів друкованими матеріалами між науковими, громадськими, політичними організаціями та окремими громадянами. Одеська державна наукова бібліотека ім. М.Горького співпрацює з Фундацією Українознавчих Студій Австралії, що зробило можливим широкій читацькій аудиторії Одеси познайомитися з унікальними матеріалами щодо української діаспори в Австралії.
Якщо узагальнити чинники, які гальмують відносини у сфері індивідуальних взаємин, то серед них: світоглядні розходження і відчуження через довгу відсутність контактів; домінування у спілкуванні з представниками діаспори матеріального інтересу з боку українців України; незадовільне організаційно-побутове забезпечення в Україні, зайві клопоти з оформленням документів на в’їзд-виїзд [2].
На рівні групової взаємодії вже зараз можна говорити про певні традиції, оскільки впродовж десятиліть практикувалася з боку офіційних кіл України лише така форма зв’язків, як обмін делегаціями, художніми колективами, студентами. На нашу думку, перевага віддавалася саме цій формі, тому що вона забезпечувала ідеологічний контроль за характером і змістом зв’язків і не допускала, принаймні так вважалося, проникнення “ворожої” ідеології у соціалістичне середовище. Єдиним каналом таких зв’язків довгий час було Товариство “Україна”. На сучасному етапі групова взаємодія зазнала значних змін – розширилася географія контактування делегацій, художніх колективів як в Україні, так і в країну помешкання діаспори: сьогодні існує безліч каналів реалізації цієї форми взаємодії (наукові, громадські, політичні установи і організації, різноманітні асоціації, окремі творчі колективи, фонди тощо); з’явився новий канал – спільні малі підприємства, в основі яких лежить так званий етнічний бізнес.
Стимулюючим моментом у взаємодії представників різних частин українського етносу є факт розширення можливостей участі вчених, громадських і політичних діячів з України у тих заходах, які здійснювалися відомими науковими центрами, громадськими, політичними, державними організаціями зарубіжних країн, як от у міжнародних конференціях, конгресах, багатосторонніх нарадах з різних питань суспільного життя тощо.
Великий внесок у розширення сфери взаємодії між українською діаспорою та українцями в Україні роблять громадські організації – Комітет допомоги Народному Рухові України, Комітет захисту національних і людських Прав в Україні. Вони беруть участь у конкретних акціях сприяння Україні, зокрема у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи, надсилаючи до країни ліки, продукти харчування, сприяючи розбудові лікарень і т.д. [3]. Характерно, що ця допомога не обмежується етнічними параметрами, в її основі лежать загальнолюдські цінності. Така форма взаємодії була властива впродовж усього періоду існування української діаспори.
Допомога української діаспори Україні почалася ще в 1970-х роках, коли виникли можливості допомагати політичним в’язням. Форма допомоги правозахисникам була чітко визначена: допомагали матеріально, організовуючи фонди на фінансову підтримку політичних в’язнів і їхніх родин, і політично, виступаючи в західному світі від імені в’язнів, які через ізоляцію, ув’язнення та політичні умови в СРСР не були в змозі цього робити самі.
Ситуація докорінно змінилася з приходом до влади М.Горбачова й початком “перебудови”. В нових умовах виникли нові, поширені завдання. Якщо спочатку було наголошено на правах людини (що потім було поширено на права народу), то в новій дійсності політичною зброєю стала самостійницько-державна концепція українського народу. Допомога Комітету захисту національних і людських Прав в Україні була переорієнтована так, щоб сприяти процесу національного визрівання народу, закріпленню самостійницьких прагнень, розвитку свідомості й політичної активності суспільства.
Сьогодні перед Комітетом захисту національних і людських Прав в Україні стоїть завдання реорганізувати його з поширеними завданнями, які б відповідали сьогоднішнім вимогам, і рекомендувати Союзу українських організацій Австралії (СУОА) реалізувати це на загальноавстралійській базі. Допомога мусить у першу чергу сприяти політичним процесам в Україні, які прискорюють розвиток національної свідомості населення. Ця діяльність мусить бути скоординована з політичними діячами з України, її належить вести на базі кваліфікованих та компетентних сил української громади. Допомога Україні повинна єднати широку українську громаду в Австралії і творити почуття спільної відповідальності й цілеспрямованості.
У механізмі взаємодії української діаспори з Україною можна виділити дві групи факторів, які суттєво впливають на її характер. Перша – це ті, які стимулюють цю взаємодію; друга група факторів стримує її. До першої групи варто віднести: а) становлення нового мислення у міжнародних відносинах, що відкрило нові канали для безпосередніх контактів між представниками ядра українського етносу та діаспори; б) деідеологізація суспільно-економічного життя в Україні, що дозволяє зняти класово-партійні бар’єри у спілкуванні українців з представниками української діаспори; в) проведення спільних заходів за участю українців з різних країн світу – їх роль визначається об’єднанням зусиль етнічно свідомих осіб українського походження у збереженні української етнічності у сучасному світі, що є базою для взаємодії представників різних частин етносу.
Важливим моментом у реалізації позитивної дії зазначених факторів є прагнення світового співтовариства до закріплення тенденцій співробітництва в усіх сферах, до вирішення проблем, які виникають у міжнародних відносинах, не силовим шляхом. Серед різноманітних форм співробітництва західної діаспори з Україною останніми роками з’являються й економічні:
Ці форми економічної співпраці не набули значного поширення, що зумовлено й ситуацією, яка склалася в економіці України. Особливо перешкоджає взаємодії у цій сфері відсутність належної законодавчої бази, юридичних гарантій недоторканості капіталу. Доцільно вивчити можливість надання податкових пільг підприємцям українського походження. Незважаючи на те, що більшість експертів дотримується саме такої думки, вона є все ж дискусійною. Чи відповідатиме інтересам України зменшення податкових надходжень у державну казну. Чи може Україна при загальній економічній кризі дозволити собі "спонсорування” комерційних структур за етнічною ознакою. Це питання вимагає ґрунтовного дослідження економічного потенціалу ділових кіл діаспори, конкурентоспроможності їхніх підприємств.
Особливе занепокоєння західної української діаспори, на нашу думку, викликає небезпека, пов’язана з економічним і кримінальним злочинством в Україні. Такі занепокоєння підсилюються критикою на сторінках світових ЗМІ кримінально-корупційних тенденцій в Україні, численних бюрократичних бар’єрів на шляху зарубіжних інвестицій. Хоча рівень корумпованості в економічній системі України можна оцінювати по-різному порівняно з корумпованістю економічних структур інших країн, але фактом залишається стримане ставлення більшості зарубіжних бізнесменів українського походження до виходу на ринок нашої держави.
Така форма економічної взаємодії, як створення і функціонування спільних підприємств, заслуговує на увагу. Одним з перших регіонів, з яким було встановлено бізнесові відношення, були західні області України. Хоча виникають певні труднощі, що виявляються переважно в різниці у світосприйманні, психології українців материка та діаспори. Така різниця пояснюється тривалою ізольованістю, довголітнім відокремленим розвитком материкової і діаспорної частин українського етносу в цілком відмінних соціально-економічних, правових і культурних системах. Представників діаспори ображає намагання деяких ділових осіб взяти з них максимально можливе, мало що пропонуючи натомість. Викликає нерозуміння і намагання українців в Україні негайно отримати прибуток, нехтуючи працею на перспективу. Організатори економічних зв’язків з боку України дуже рідко користуються можливостями зарубіжного українця для потенційного виходу на ділові кола країни поселення, здебільшого розглядаючи партнера українського походження не як сходинку на шляху до економічних структур власне Австралії, а як кінцеву мету, мається на увазі дуже поширене розуміння цих стосунків тільки як гуманітарну допомогу.
Фактори, які стримують взаємодію української діаспори з батьківщиною, вважаємо, такі:
Очевидно, ці та інші непорозуміння й зумовили те, що основними формами співробітництва діаспори з Україною стали ті, що не потребують безпосереднього контакту із широким загалом громадянства України, а концентруються на спілкуванні з невеликою кількістю людей, націлених на взаємодію з діаспорою. Насамперед, йдеться про заснування та діяльність благодійницьких фондів (найпоширеніша форма), залучення фахівців з діаспори до розробки проектів реформування політичної, правової та соціально-економічної систем українського суспільства, сприяння діаспори у підготовці фахівців з України.
Аналізуючи взаємодію України з діаспорою у сфері науки та культури, позначимо однією з основних перешкод для співпраці недостатню увагу держави до цієї сфери, зокрема обмеженість фінансування наукових розробок та програм розвитку культури.
Не випадково серед заходів, які необхідно здійснити для активізації співробітництва, це створення інфраструктури міжнародної інформаційної мережі України, у тому числі відкриття її журналістських представництв. Відповідно до практики міжнародних відносин, що передбачає безпосереднє спілкування широких мас, особливої ваги набуває налагодження взаємодії представників західної української діаспори з етнічною батьківщиною. Засоби масової інформації української діаспори можуть сприяти встановленню добрих взаємовідносин різних поколінь української діаспори з Україною. На сторінках газети “Вільна думка” Україна виступає як незалежна демократична держава, суверенність якої є загальновизнаною. Домінуючою є думка, що Україна має ряд серйозних проблем, але намагається знайти конструктивне їх вирішення.
Для надання зв’язкам України з українською діаспорою Австралії більшої системності та цілеспрямованості варто вжити ряд додаткових заходів, що сприятимуть цьому:
Українці в Австралії /Ред.кол. М.Павлишин, С.Екельчик, С.Лисенко та ін. – Мельбурн: Вид-во СУОА, 1998. – Т.2. –