1.1.Характеристика господарства 7 1
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Зміст
Стор.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Вступ
На сучасному етапі розвитку сільського господарства завдання хімізації як фактора його інтенсифікації значно розширились: це використання вапна, гіпсу та інших засобів для меліорації кислих і солонцюватих ґрунтів, застосування пестицидів для боротьби з бур'янами, хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур.
При широких масштабах застосування в сільському господарстві мінеральних і органічних добрив, меліорантів та пестицидів виникає необхідність комплексного вивчення їх впливу не лише на родючість ґрунтів, урожай і якість продукції, а й на природне середовище. Постає завдання розробити екологічно допустимі дози внесення добрив і пестицидів у сівозміні, визначити основні напрямки скорочення їх втрат на шляху від заводу до поля, застосувати природоохоронні технології внесення. Отже, спеціалісти сільського господарства повинні агротехнічно грамотно, раціонально використовувати добрива, хімічні меліоранти і пестициди.
Д.М. Прянишников порівнював виробництво добрив з відкриттям нових континентів. Водночас основоположник агрохімії зазначав, що надлишок добрив ніколи не замінить нестачу знань. Він говорив: "...знання застосування добрив без знання властивостей, способів використання -подібно до руху в морі без компаса...". Агрохімічні властивості сучасних ґрунтів далекі від оптимальних. Більшість із них характеризується зниженим вмістом гумусу, від'ємним балансом азоту, фосфору, калію та мікроелементів. Без вирішення цих проблем неможливо вирощувати стабільні високі врожаї сільськогосподарських культур. Важливим при цьому є врахування конкретних ґрунтово-кліматичних умов та сорто-генетичних особливостей сільськогосподарських культур. Крім того, застосування добрив запобігає виснаженню ґрунтів, розвитку ерозії та покращує показники родючості. З цим, зокрема, і пов'язане створення науково-обґрунтованих систем ведення землеробства для окремих регіонів, господарств, розробка відповідних технологій, виведення нових сортів сільськогосподарських культур тощо. Вирішуються проблеми збільшення виробництва білку, підвищення фотосинтезуючої здатності рослин, засвоєння атмосферного азоту, використання біотехнологічних методів у селекції та виробництві продуктів харчування, боротьби з ерозією, впровадження контурно-меліоративного землеробства, охорони навколишнього середовища, зменшення негативного впливу важких сільськогосподарських знарядь на ґрунт. Усі ці питання певною мірою висвітлені у запропонованому підручнику. Знання їх допоможе майбутнім фахівцям забезпечити правильне застосування добрив та інших хімічних засобів у сільському господарстві, запобігти негативному їх впливу на рослини, тварин, людину, навколишнє середовище.
Концентрація і спеціалізація агрохімічного обслуговування викликали необхідність вдосконалення форм і методів оперативного управління технологічними процесами
Хімія відіграє і відіграватиме велику роль у задоволенні суспільних потреб людства. Нині її досягнення використовують майже в усіх галузях сільського господарства. Слід пам'ятати про те, що хімізація може бути благом для людини і суспільства лише за умови правильного використання її досягнень. При цьому заслуговують на увагу безвідходні та безпечні технології виробництва.
Одним із основних народногосподарських завдань залишається збільшення виробництва біологічно цінної сільськогосподарської продукції, яка змогла б забезпечити людину харчовим раціоном, органічними сполуками, мінеральними солями тощо у відповідності з її фізіологічними нормами організму.
Для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва поряд із механізацією, електрифікацією, автоматизацією важливим є впровадження науково-обґрунтованих енерго-, ресурсозберігаючих природоохоронних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Засоби хімізації на фоні високої агротехніки мають відігравати основну роль. Частка загальних енергетичних витрат на засоби хімізації за інтенсивного землеробства становить до 50%.
Науково-технічний прогрес в усіх галузях народного господарства обумовлює підсилення антропогенного впливу на зовнішнє середовище. Тому особливої уваги потребує визначення потенціальної і реальної загрози забруднення навколишнього середовища засобами хімізації. Для цього потрібен суворий контроль за їх використанням. Його оперативність та якість значною мірою залежить від рівня професійної підготовки фахівців.
Сільське господарство є важливою сферою економіки країни. З ним тісно пов'язані багато інших галузей, що об'єднуються в агропромисловий комплекс України (АПК). Кінцеві продукти АПК, джерелом яких є сільськогосподарська сировина, становлять майже 75% роздрібного товарообігу державної та кооперативної торгівлі. Тут зосереджено 37% основних виробничих фондів народного господарства, отримується понад 40% національного доходу суспільства. На сільське господарство в Україні припадає близько 20% загального обсягу валового продукту.
Нині продукція сільського господарства використовується більш ніжу 80 галузях. Одночасно понад 90 інших галузей економіки поставляє свою продукцію сільському господарству. Понад 4/5 основних виробничих фондів сільського господарства має промислове походження, а частка промислової праці в матеріальних витратах на виробництво сільськогосподарської продукції становить 60%.
Рівень і структура виробництва продуктів харчування сьогодні визначаються не тільки сільським господарством, а й іншими галузями економіки. Це дає підстави зробити висновок про зростання значення агропромислового комплексу у вирішенні продовольчої проблеми та необхідність виділення його як самостійного об'єкта планування і управління.
Інтенсивні фактори зростання ефективності сільськогосподарського виробництва умовно можна поділити на виробничо-технічні та соціально-економічні. Перші охоплюють перспективні напрями розвитку сільського господарства і всього АПК з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу й характеризують потенціальні можливості поліпшення кінцевих результатів і зростання ефективності виробництва. Другі пов'язані з удосконаленням механізму господарювання, управління виробництвом, його плануванням, стимулюванням праці.
Новою рисою сучасної науки є поява специфічних комплексних науково-технічних проблем, вирішення яких знаменує нову стадію інтеграції фундаментальних та прикладних досліджень, суспільних, природничих та технічних наук. На шляху їх системного вивчення можна здійснювати вплив на інженерне і науково-технічне мислення, на норми організації сучасного науково-технічного знання і, в підсумку, на науково-технічну стратегію і політику держави. Важливе місце займали інтеграція у світову систему підготовки відпрацювання моделі аграрної освіти кадрів та створення ефективної функціонуючої системи "наука - виробництво" з тісно взаємопов'язаними ланцюгами.
У галузі землеробства це повинно забезпечити подальше підвищення родючості ґрунтів, зростання врожайності зернових, зернобобових, цукрових буряків, соняшнику, картоплі, овочів, фруктів та ін. культур. У зв'язку з цим, на передньому плані сьогодні стоять питання вдосконалення насінництва та селекції сільськогосподарських культур, ефективного використання добрив, впровадження науково-обґрунтованих систем землеробства з урахуванням природно-економічних умов кожної зони, області, району, господарства, поля.
Розділ 1.
1.1.Характеристика господарства
ТОВ “Агро Світ” знаходиться на території с.Грузьке Конотопського району Сумської області. Дане господарство спеціалізується на вирощуванні різноманітних злакових культур, олійних, цукрового буряку та багаторічних трав, а також на виробництві м’ясо-молочної продукції.
Територія даного господарства оснащена спеціальними будівлями для зберігання мінеральних та органічних добрив, сільськогосподарської продукції, утримання м’ясо-молочного скоту. Також в ТОВ “Агро Світ” працює обслуговуючий персонал з обслуговування полів, будівель та м’ясо-молочного комплексу. На території господарства знаходиться машинно-тракторна бригада, спрямовані для доставки та розвезення різноманітної продукції та різноманітних робіт на полях, з метою отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур.
На території господарства для зберігання мінеральних добрив відведені спеціальні обладнані склади. Підлога в них асфальтована. Кожен різновид добрива зберігається окремо. Добрива в мішках зберігаються в купах, висота яких визначається в залежності від вологості добрива і здатності до злежування. Кожен вид добрива, вміст діючої речовини та вологість (%) відмічаються на табличці, яка знаходиться поряд з купою.
Гній у господарстві зберігається у спеціальних польових буртах і гноєсховищах. Гноєсховища розміщуються на відстані 40-60м від приміщень з худобою і не ближче ніж на 200м від житлових будівель. У заглиблених гноєсховищах гній розкладається повільніше, азот витрачається менше, що супроводжує кращу його якість. Гній закладають згідно розробленої технології: спочатку укладають першу полосу уздовж всієї стіни гноєсховища (3м шириною і не менше 1м висоти), де споруджений колодязь для гноївки. Укладають гній штабелями один поруч з іншим доки не заповниться усе гноєсховище. Закінчивши укладання, штабелі зверху вкривають соломою або ґрунтом і зберігають до періоду внесення.
Дані про землекористування господарства детально представлені в табл.1.
Таблиця 1
Землекористування господарства на 1.01.2007 р.
|
Назва сівозміни |
№ поля |
Чергування культур |
Площа, га |
|
І польова |
1 |
||
|
2 |
|||
|
3 |
|||
|
4 |
|||
|
5 |
|||
|
6 |
|||
|
Загальна площа сівозміни |
|||
|
ІІ польова |
1 |
||
|
2 |
|||
|
3 |
|||
|
Загальна площа сівозміни |
|||
|
1 |
|||
|
2 |
|||
|
3 |
|||
|
Загальна площа сівозміни |
|||
|
Всього: |
ТОВ “Агро Світ” розташоване в другому агрокліматичному районі Сумської області, що характеризується помірним кліматом з теплим літом при значній кількості вологи і не дуже холодною зимою з відлигами.
Сума позитивних температур за період, коли середньодобова температура буває вище 10° складає 2510°. Гідротермічний коефіцієнт за період з температурою вище 10° дорівнює 1,1-1,2.
Найбільш холодними місяцями є січень і лютий, абсолютний мінімум температури повітря мінус 32,9° спостерігався в 1956 році в лютому і мінус 33,5° у 1964 році в березні. Зима звичайно настає в другій декаді листопада. Стійкий сніжний покрив згідно середньо багаторічними даними встановлюється в середині грудня. Тривалість періоду зі стійким сніжним покривом складає в середньому 103 дня. Висота сніжного покриву досягає в середньому 20 см, максимальна висота - 44 см, а мінімальна - 5 см. Розподіл снігу на більшій частині території нерівномірний.
Максимальна глибина промерзання на рівних ділянках досягає 135 см, мінімальна - 40 см, середня - 88 см.
У вигляді снігу випадає 30-35 % річних опадів, що при сприятливих умовах водопоглинання створюють значні запаси продуктивної вологи в ґрунті й забезпечують формування високого врожаю.
Сама низька температура на глибині залягання вузла кущіння озимих досягає в окремі роки мінус 17°, що нерідко приводить до загибелі озимих. Повторюваність температури повітря мінус 25-28° у окремі роки в січні і лютому складає 25%, в березні і грудні 10%, а повторюваність небезпечної для озимих культур температури ґрунту на глибині вузла кущіння (мінус 15° і нижче) дорівнює 18-22%.
Зима сніжна, характеризується хитливою погодою. Поряд з низькими негативними температурами від мінус 25° до мінус 37° мають місце часті відлиги з температурою +4°, +5°. Часто при відлигах спостерігається випадання дощу. В окремі роки за зимовий період буває 30-33 дні з відлигами. Повторюваність відлиг тривалістю 10 днів і більш складає не менше 50%, вони майже завжди приводять до сходу сніжного покриву будь-якої висоти. Часті відлиги взимку при глибокому промерзанні ґрунту іноді приводять до застою талих вод на слабостічних ділянках рельєфу й утворенню крижаної кірки, що несприятливо позначається на перезимівлі озимих. Із різних видів крижаної кірки найбільш небезпечною є притерта (утворена безпосередньо на поверхні ґрунту при сніготаненні), яка при тривалому заляганні приводить до загибелі озимих. В окремі роки тривалість залягання крижаної кірки може коливатися від 10 до 13 декад.
Довжина без морозного періоду складає близько 155 днів.
Початком весни вважається дата стійкого переходу середньодобової температури через 0° убік підвищення. Сама рання дата переходу температури спостерігається в першій п'ятиденці березня. На початку весни, у зв'язку зі значним прогріванням повітря відбувається руйнування стійкого сніжного покриву.
Відтавання ґрунту по всьому горизонту настає приблизно через два-три тижня після того, як зійде сніг. У цей період спостерігається найбільше зволоження ґрунту. Спілість ґрунту (м’яко пластичний стан) настає зазвичай після переходу середньої добової температури повітря через 5°. Такий перехід спостерігається на початку квітня.
Кількість днів із середньою температурою вище 5° досягає 199, з температурою вище 10° - 156. Останні весняні заморозки в повітрі спостерігаються в третій декаді квітня, в окремі роки - травня.
Перехід середньодобової температури через +5° відповідає початку літнього періоду, тривалість якого в середньому складає 114 днів.
Абсолютний максимум температури повітря 38° зареєстрований у серпні. Заморозки в літній період спостерігаються дуже рідко. Найнижча температура повітря влітку відзначалася в 1966 році в третій декаді серпня, плюс 1,2°.
В літній період характерне випадання злив. Рясні дощі часто спостерігаються одночасно з іншими небезпечними явищами: грозою, градом. Зливи разом із грозою і градом спостерігаються в 20% випадків і тільки в 2% випадків вони супроводжувалися сильними вітрами.
Середньорічна кількість опадів складає 510 мм.
Для забезпечення нормальних сходів і кущіння озимої пшениці такі запаси продуктивної вологи вважаються задовільними.
Збіг випадання найбільшої кількості опадів (табл.6) з максимальним ростом цукрового буряка й інших культур сприятливо позначається на формування їхнього врожаю.
У середньому за рік у районі переважають вітри південно-західного (16%) і південно-східного (15%) напрямків. Середня швидкість вітру 3,8 м/сек., число днів із сильним вітром більше 15 м/сек. за рік - 10. У літньо-осінній період переважають вітри північно-східного напрямку. В окремі роки суховійні вітри сильно висушують ґрунт, знижують врожай основних сільськогосподарських культур.
Відносна вологість повітря при цьому знижується до 30%. За вегетаційний період кількість днів з посухами, при яких в рослинах порушується водяний режим, досягає 5-15, а в окремі роки від 17 до 34 днів. Імовірність років з посухами зустрічається до 4 разів на протязі 10 років, а дуже інтенсивні бувають один раз у 15-20 років.
Середня відносна вологість повітря, в основному, коливається від 45 до 67%.
Осінь починається з переходу середньодобової температури повітря через 15° убік зниження, що буває звичайно на початку вересня (див.табл.5).
Тривалість осені в середньому складає близько 70 днів.
Перші осінні заморозки настають на початку жовтня з коливаннями між 11 вересня і 27 жовтня. На знижених елементах рельєфу заморозки більш часті і тривалі в зв'язку зі скупченням у них холодних мас повітря. Восени зростає імовірність випадання опадів, однак кількість їх у порівнянні з літнім зменшується і складає 121 мм (див. табл.7). Зменшується кількість зливових опадів, починають переважати опади обложного характеру у вигляді мряки і дощу. Наприкінці осені опади можуть випадати у виді снігу.
Перехід середньодобової температури повітря через 0° убік зниження приймається за кінець осені, що буває звичайно в середині листопада (див. табл.5).
В цілому сукупність кліматичних факторів у районі розташування господарства сприятлива для вирощування сільськогосподарських культур, оброблюваних у господарстві.
Урожайність сільськогосподарських культур отримана за останні три роки наведена в табл.2.
Таблиця 2
Урожай сільськогосподарських культур у господарстві за останні три роки, ц/га
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Згідно з даними, приведеними в табл. 2, видно, що урожайність культур, які вирощуються у даному господарстві порівняно невисока. Вона також коливається в залежності від погодних умов. Але основного впливу на урожайність культур завдали вміст органічних та мінеральних добрив в ґрунті. Це свідчить про те, що за останні роки на полях господарства практично не вносилися органічні та мінеральні добрива у зв’язку з фінансовим становищем. Також для отримання доброго врожаю потрібно розробляти правильне чергування культур у сівозміні тому, що потрібно враховувати вплив попередника.
Схема польових сівозмін представлена в табл. 3.
Таблиця 3
Схема польової сівозміни
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Згідно з вищенаведеною табл.3 поля № 3, 6 та 9 розділені на дві частини кожне. Дана методика спрямована на більш економніше використання ресурсів ґрунту. Ми маємо можливість приділяти більше уваги кожному з полів у сівозміні: вносити мінеральні та органічні добрива, проводити нейтралізацію кислотності ґрунтового розчину та інші організаційні заходи з метою покращення умов для більш рентабельного вирощування сільськогосподарських культур.
^ 1.2.Агрохімічна характеристика ґрунтів
В господарстві ТОВ “Агро Світ” Конотопського району Сумської області агрохімічне обстеження проведене 2003 році. Всього відібрано 427 змішаних ґрунтових зразків із загальної площі 3414,3га. Кожний зразок складався з 16 окремих проб, взятих з площі 8га, з глибини 0-20см.
Для агрохімічної характеристики ґрунтів господарства в кожному зразку визначається: рН сольової витяжки електрометрично на рН-метрі рН-150; у 10% зразків рН яких не перевищував 6,0, гідролітична кислотність та сума ввібраних основ за методом Каппена; мікроелементи, важкі метали, щільність радіоактивного забруднення цезієм-137, залишки пестицидів, вміст рухомого фосфору та обмінного калію із оцтовокислої витяжки за Чіріковим; у 20% зразків – вміст гумусу за методом Тюріна та лужно-гідролізованого азоту за методом Корнфілда. Згідно з цими даними визначено агрохімічний бал та стан ґрунту окремої ділянки господарства.
На врожайність сільськогосподарських культур великого впливу завдають такі показники, як вміст гумусу в орному шарі ґрунту, реакція ґрунтового розчину, сума ввібраних основ, а також не менше впливають вміст рухомих поживних речовин. Ці речовини представлені у вигляді макро- і мікроелементів. Дані елементи відіграють важливу роль у процесі росту та розвитку культури, величини валової урожайності. Насамперед макроелементи (N, P, K, Ca, Mg, S) та мікроелементи (B, Mn, Cu, Mo, Zn та інші). Саме дані елементи входять до складу сухої речовини рослини. Вони широко впливають на процеси фотосинтезу, формування врожайності, розвиток та збільшення промірів різних частин рослини. Отже несуть безпосередній вплив на сільськогосподарські культури. Отже нам потрібно зберігати потрібний вміст хімічних елементів в ґрунтовому розчині, тобто підтримувати бездефіцитний баланс гумусу та поживних елементів. Для цього потрібно проводити агрохімічні обстеження ґрунтів польових сівозмін.
Сума ввібраних основ та кислотність ґрунтового розчину впливають на структуру ґрунту та мікрофлору і флору на даній території. Як нам уже відомо рослини по різному відносяться до реакції ґрунтового середовища: одні добре розвиваються на кислих ґрунтах інші зовсім гинуть. Отже щоб запобігти даній ситуації потрібно чітко знати реакцію ґрунтового середовища та придатність рослин до вирощування в даних умовах, або проводити меліоративні заходи по зниженні кислотності, якщо це необхідно.
Більш детально агрохімічну характеристику ґрунтів польової сівозміни №1 наведено в табл. 4.
Таблиця 4
Агрохімічна характеристика ґрунтів сівозміни
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|||||||||
|
|
|
|
|||||||
|
|
|||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
З вищенаведеної таблиці видно, що на більшості полів даної сівозміни підвищена гідролітична кислотність ґрунтового розчину, що потім негативно впливає на розвиток та урожайність сільськогосподарських культур. Щодо вмісту поживних речовин необхідних для вирощування сільськогосподарських культур, то дані показники певною мірою задовольняють певні норми. Але для більш кращої урожайності нам потрібно вносити органічні та мінеральні добрива у даній польовій сівозміні, а також нейтралізувати кислотність ґрунтового розчину деяких полів, що і будемо детальніше розглядати в наступному розділі.
^ Розділ 2. Вапнування ґрунтів
Реакція ґрунтового розчину має великий вплив на життя рослин, ґрунтових мікроорганізмів, швидкість та напрямок хімічних і біохімічних процесів, що відбуваються в ґрунті.
С.-г. культури по-різному реагують на реакцію ґрунтового розчину. Кисла реакція ґрунту під впливом високої концентрації іонів H+;Al3+ порушує вуглеводний і білковий обмін, у рослинах знижується вміст хлорофілу, уповільнюється процес синтезу й активність ферментів, що приводить в кінцевому результаті до зниження врожайності і якості с.-г. продукції.
Кисла реакція ґрунту негативно впливає на фізичні і фізико-хімічні властивості ґрунту: погіршується його структура, зменшується ємність вбирання, знижується буферність.
За відношенням до реакції середовища ґрунту і чутливістю до вапнування с.-г культури поділяють на п’ять груп. До першої групи відносяться найчутливіші до кислотності і вапнування такі культури, як люцерна, буркун, цукрові, столові і кормові буряки, коноплі, часник, яблуня, слива, чорна смородина. Такі культури, як картопля, льон, соняшник, помідори, малина, тютюн легко переносять кислотність і не потребують вапнування.
Застосування сполук кальцію і магнію у вигляді CaCO3; Mg CO3; Ca(OH)2; Mg (OH)2;СaO; MgO для нейтралізації підвищеної кислотності ґрунту називається вапнування.
Внесено в ґрунт вапно під дією вуглекислого газу, що є у ґрунтовому розчині поступово перетворюється на гідрокарбонат кальцію, а потім утворює гідроксид кальцію, який дисоціює на іони Ca2+ і OH-.
Вбирний комплекс взаємодіє з гідроксидом кальцію за схемою обмінного вбирання:
Таким чином, іони Ca2+ витісняють іони Н+ з ГВК і нейтралізують кислотність ґрунту. Тому, як зазначав академік О.Н.Соколовський, вапно є кращим регулятором родючості ґрунту.
У практиці сільськогосподарського виробництва потребу ґрунту у вапнуванні визначають за такими ознаками:
- за станом культурних рослин і наявністю в посівних характерних бур’янів.
- за обмінною кислотністю, ступенем насиченості ґрунту основами.
- за структурою і відношенням культур сівозміни до реакції ґрунтового розчину.
Норми вапняних добрив визначаються на основі агрохімічного аналізу ґрунту кількома методами:
- за гідролітичною кислотністю, за такою формулою:
HCa CO3=1,5*Hг;
де HCa CO3 – норма вапна, т/га;
Hг – гідролітична кислотність ммоль (мг-экв) / 100г ґрунту.
- за нормативними показниками:
Агрохімічна служба України під час визначення норм вапна користується нормативними методами – за величиною витрат CaCO3 на зміну рH ґрунту на 0,1 частки.
- за обмінною кислотністю на торфових ґрунтах.
- залежно від типу торфів на основі польових і лабораторних дослідів встановлені допустимі норми вапна, т/га.
- за рH сольової суспензії, гранулометричним складом і ступенем насиченості ґрунту основами. їх кислотності з урахуванням ступеня потреби у вапнуванні та перспективний план вапнування.
Насамперед вапняні добрива вносять під найчутливіші до них культури і на ґрунтах з великою потребою у вапнуванні. Повторне вапнування ґрунту даного поля при внесенні певної норми вапняних добрив (1,5 Hг) проводять через 8-10 років. При внесенні половини норми вапна вапнування повторюють через кожні 4-5 років.
Вапняні добрива поділяють на три групи: тверді вапняні породи, які потребують розмелювання та випалювання; м’які вапняні породи, що не потребують розмелювання; відходи промисловості.
Тверді вапняні породи поділяються на вапняки (містять 55% СaO і 0,9% MgO), доломітизовані вапняки (містять 42-55% СaO і 0,9% MgO), доломіти (з вмістом 30-32% СaO і 18-20% MgO), крейда ( 90-98% Ca CO3).
М’які вапняні породи представлені вапняними туфами (90-98% CaCO3), гажею (до 30% Ca CO3), торфотуками (від 15 до 50% Ca CO3).
До відходів промисловості слід віднести дефекат (відходи, що залишаються після переробки цукрових буряків, металургійні шлаки, цементний пил, золу сланців, кам’яного вугілля, торфів.
Основними завданнями вапнування є усунення підвищеної кислотності ґрунту. Тому вапняні добрива повинні бути добре подрібненими(діаметр часток не більше 3мм) і рівномірно розсіяними по полю. Краще коли вапнування поєднується з одночасним застосуванням органічних та мінеральних добрив, ефективність яких при цьому значно зростає.
Детальніше план вапнування ґрунтів у сівозміні розглянемо в табл. 5.
Таблиця 5
План вапнування ґрунтів у польовій сівозміні №1
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Отже згідно з вище приведеною табл. 5 ми використовуємо меліоранти такі, як вапняне борошно та дефекат. Дефекат належить до відходів промисловості. Його використання більш раціональне для господарства тому, що воно займається вирощування цукрового буряку, з відходів якого потім отримується дефекат. Вміст вапна в даній речовині коливається в межах 30-70% залежно від якості переробки буряку на промислових заводах. Також до його складу входять в невеликих кількостях азот, фосфор та калій. Що стосується вапняного борошна, то це тверда порода. Даний меліорант отримується перетиранням вапняку. До його складу входить 50-60% вапна. Вапняне борошно широко використовується на всіх кислих ґрунтах під усі культури, які сприятливо реагують на вапнування, тобто цукровий буряк, озиму пшеницю та ін.
Вносимо хімічні меліорант в половинній дозі тому, що кількість полів, потребуюча вапнування, досить значна, і ми маємо таку можливість через часте чергування культури цукрового буряку в даній сівозміні. Повторне внесення хімічних меліорантів проводимо через 4-5 роки.
Також на родючість ґрунту та урожайність рослин впливає внесення органічних добрив, характеристика яких буде більш детально розглядатися в наступних розділах.
^ Розділ 3. Виробництво і розподіл органічних добрив у господарстві
Органічні добрива – це добрива, які містять поживні елементи, головним чином у складі органічних сполук і в основному є продуктами природного походження. Їм у системі удобрення сільськогосподарських культур належить провідне місце. Це повні добрива, оскільки їх органічні сполуки містять макро- і мікроелементи, що вже брали участь у створенні врожаю.
До органічних добрив належать підстилковий і рідкий гній, пташиний послід, торф, компости, солома, зелені добрива тощо.
Органічні добрива ще називають місцевими добривами, так як вони містять невисокий вміст поживних речовин і значну кількість вологи, й з економічної точки зору їх не доцільно перевозити на великі відстані та рекомендується застосовувати в місцях їх отримання.
Гній є найпоширенішим органічним добривом. Внесення 1 т гною забезпечує нагромадження в ґрунті 50-60 кг/га гумусу. Крім, того його внесення поліпшує умови азотного живлення рослин, зменшує кислотність ґрунту, покращує його властивості, збагачує приґрунтове повітря вуглекислим газом, покращує мікробіологічну активність ґрунту.
Органічні добрива при правильному використанні є могутнім резервом підвищення родючості ґрунту, а отже, й урожайності сільськогосподарських культур. Так, за останні 20 років втрати гумусу в ґрунтах України становили понад 10% загального його вмісту. Для досягнення бездефіцитного його балансу треба щорічно вносити на 1га орних земель залежно від типу ґрунтів, в нашій зоні рекомендовані такі норми, як 11-12т.
^ 3.1. Виробництво підстилкового гною
Підстилковий гній складається з твердих і рідких виділень тварин і підстилки. Залежно від виду тварин, якості кормів і підстилки, способу годівлі і зберігання хімічний склад гною неоднаковий.
Гній коней та овець містить більше сухих речовин, а також азоту і калію і при зберіганні він швидко розкладається, виділяючи багато тепла. Звідси його називають гарячим і використовують у парниках і теплицях як біологічне паливо.
Гній великої рогатої худоби та свиней містить більше води і тому повільніше розкладається і температура його при зберіганні підвищується повільно. Тому його називають холодним.
Свіжий гній мало придатний для внесення в ґрунт, він потребує часу для дозрівання. У практиці господарств використовують щільний (холодний), пухкий (гарячий) і пухкий з наступним ущільненням (гарячо-холодний) способи зберігання підстилкового гною. При цьому утворюється гній високої якості, майже без втрат аміаку.
Пухкий (гарячий) спосіб зберігання гною заключається в тому, що гній складають в штабелі без ущільнення, в яких досить швидко підвищується температура до 60-700с. При цьому відбуваються великі втрати азоту і органічних речовин. Його використовують іноді для швидкого виготовлення із досить соломистого гною.
Пухкий з наступним ущільненням (гарячо-холодний)спосіб зберігання гною використовують у господарствах для знешкодження глистів, а також знищення насіння бур’янів.
Залежно від тривалості і способів зберігання виділяють чотири ступені розкладання гною:
- свіжий гній не рекомендується вносити, оскільки він може викликати денітрифікацію і втрати азоту з ґрунту, а також містить насіння бур’янів, що не втратило своєї схожості.
- напівперепрілий гній утворюється після 3-5 місячного зберігання. Солома у нього набуває темно-коричневого кольору, втрачає міцність і легко розривається. При цьому гній втрачає 10-30% початкової маси.
- перепрілий гній утворюється після тривалого зберігання і має однорідну масу, в якій важко знайти окремі соломинки. Такий гній втрачає близько 50% маси.
- перегній – це пухка темна маса продукт глибокого розкладання органічних речовин гною. Втрати досягають 75% маси.
Найдоцільніше використовувати напівперепрілий гній. В середньому в ньому міститься 0,5%N, 0,25% P2O5, 0,6%K2O, 0,4%CaO,0,1% MgO і великий набір мікроелементів.
В середньому вихід гною на рік від однієї голови тварин складає: від великої рогатої худоби 8-10 т, коней -6-7 т, свиней 1,5-2,0 т, овець 0,8-0,9т.
На території даного господарства гній зберігають у гноєсховищах котловинного і наземного типів. Із гноєсховищ гній вивозять двічі на рік. Паралельно займаючись скотарством ТОВ “Агро Світ” має можливість певною мірою цілком забезпечувати себе у потребі органічних добрив, які в подальшому спрямовуються на отримання кращих врожаїв культурних рослин та підтримання бездефіцитного балансу гумусу на полях господарства.
Для підтримання бездефіцитного балансу в ґрунті на території ґрунтово-кліматичної зони, в якій розміщене дане господарство, внесення гною треба довести до 10-12т на кожен гектар сівозмінної площі.
До заходів, що поліпшують якість підстилкового гною належать: збільшення норм підстилки, використання соломи, щільне зберігання гною, компостування його з 2-35 фосфоритного борошна, попелом.
Норми підстилкового гною під просапні культури 30-60 т/га, під зернові – 20-30 т/га. Із внесеного в ґрунт гною в перший рік використовують рослини 20-30% азоту, 30-40% фосфору, 60-70% калію загального їх вмісту. Використання азоту, фосфору і калію на другий рік відповідно становлять 15-20, 10-15,10-15% , на третій рік 10-15, 15-10, 0-10%.
Більш детально виробництво підстилкового гною в даному господарстві наведено в табл. 6.
Таблиця 6
Виробництво підстилкового гною у господарстві
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Згідно даних приведених в табл. 6 господарство за рік отримує від скоту 9503,78 тонн підстилкового гною, який потім відправляється на зберігання в гноєсховища. Втрати при зберіганні складають 18% тобто 1710,68 тонн, що досить значно. Вкінці вихід напівперепрілого гною з урахуванням втрат становить 7793,1 тонн. В основному в ТОВ “Агро Світ” дотримуються технології заготівлі гною з меншими втратами поживних речовин, тобто в кінцевому виході отримують напівперепрілий гній. Але при вирощуванні овочевих культур, які потребують внесення перегною, доводиться робити виключення і отримувати великі втрати при зберіганні гною. Тобто діяльність господарства спрямована на більш ефективне раціональне використання органічних ресурсів для подальшого отримання високих врожаїв культурних рослин та підтриманні бездефіцитного балансу гумусу.
^ 3.2. Вихід безпідстилкового гною
На тваринницьких фермах, де худобу утримують без підстилки, одержують рідкий гній - суміш калу, сечі і технологічної води. Рідкий гній, тобто безпідстілковий гній має вологість 83-97%.
Залежно від вмісту води розрізняють напіврідкий безпідстилковий гній (вологість менше 93%), рідкий (вологість 93-97%) і гнойові стоки (вміст води понад 97%).
Вихід рідкого гною залежить від виду тварини, її віку, типу годівлі, тривалості відгодівлі, кількості води, що витрачається на прибирання гною, сірководень, аміак, меркаптан та інші речовини, які зумовлюють різкий неприємний запах.
В рідкому гною від 50 до 70 % азоту міститься в аміачній формі і добре засвоюється рослиною. Решта азоту входить до складу органічних речовин (білку). Фосфор і калій використовуються рослинами так само, як і з мінеральних добрив.
Рідкий гній при зберіганні розшаровується на рідку і тверду фракції. У рідку фракцію нерозбавленого водою гною потрапляє 75-80% поживних речовин, а в осад - 20-25%. Розбавляння гною водою збільшує його об'єм. Так, при гідрозмиванні розбавляння гною водою до 95 % збільшує його об'єм у 2 рази, а при розбавлянні до 98 % - у 5 разів порівняно з об'ємом екскрементів тварин. Втрати азоту в цьому разі незначні. При цьому змінюються і хімічні властивості рідкого гною. Розбавляння рідкого гною доцільно провадити безпосередньо перед внесенням його на поля.
Рідкий гній зберігають у спеціальних гноєсховищах. Термін зберігання від 2 до 6 місяців. Гноєсховища бувають прифермські і польові. Місткість прифермських гноєсховищ закритого типу має бути 25-40% об'єму гною за 2-3 місяці нагромадження. У польових гноєсховищах, що є відкритими котлованами, зберігається 60-75% рідкого гною. Втрати азоту при різних способах зберігання майже однакові.
Для перевезення і внесення рідкого гною використовують цистерни-розкидачі.
При переробці гнойових стоків щодобово отримують тверду фракцію ; середньою вологістю 73,8 % і рідку, що містить 99,3% води.
Рідкий гній перед використанням знезаражують, оскільки в ньому патогенні мікроорганізми зберігаються дуже довго.
Для знезараження використовують кілька систем:
1) систему хлорування гною у збірному резервуарі насосної станції;
2) систему, розраховану на приготування компостів з біотермічним прогріванням
Використовувати тверду фракцію для удобрення культур можна не тільки після біотермічної обробки у буртах протягом одного місяця влітку і протягом двох - взимку. Коли температура в рідині бурти досягне 60-70 °С, вважають, що біотермічна обробка почалася.
У закритих гноєсховищах утворюється значна кількість метану, сірководню, аміаку, вуглекислого газу, індолу, скатолу та інших шкідливих речовин. Тому при роботі в таких гноєсховищах треба дотримуватись правил техніки безпеки. Категорично забороняється використовувати відкритий вогонь для освітлення, оскільки це може призвести до вибуху. Не можна працювати без протигазу, інакше вдихання шкідливих речовин може призвести до отруєння.
При використанні безпідстилкового гною велике значення має встановлення його оптимальних норм. Занадто низькі норми (до 20 т/га) призводять до зниження приросту врожаю порівняно з оптимальними, а високі, крім того, можуть викликати забруднення навколишнього середовища. Прирости врожаю від внесення помірних норм залишаються вищими при застосуванні рідкого гною порівняно з підстилковим, що пов'язано з неоднаковим засвоєнням рослинами азоту з добрив. Оптимальні норми внесення безпідстилкового гною коливаються у межах 150-300 кг/га за еквівалентним вмістом загального азоту.
^ 3.3. Приготування компостів у господарстві
ТОВ “Агро Світ” знаходиться в Конотопському районі Сумської області. Відповідно з місця розташування ми маємо можливість використовувати торфи прилеглих земельних масивів і виготовляти компости.
Існує велика кількість різних компостів та не менше різноманітна технологія їх приготування, зберігання та внесення. Більш детальний огляд приведений нижче.
^ Гноєземляні компости. Для збільшення виходу гній при укладанні в бурти пересипають ґрунтом в кількості 10-25% його маси. Це зменшує втрати азоту, сприяє процесам гуміфікації. Для пересипання гною використовується ґрунт орного шару. Якщо ґрунт кислий, то добавляють З % вапна або золи для нейтралізації кислотності. Через 3-4 місяці компост перелопачують і використовують для удобрення.
Під час укладання гною в бурти його можна пересипати фосфоритним борошном, яке добавляють у кількості 2% маси гною. Таке компостування зменшує втрати азоту і збільшує кількість доступних сполук фосфору, тобто підвищує удобрювальні властивості гною.
^ Торф'яні компости. Добре мінералізований торф можна використати як добриво, проте ефективність його дуже низька. Щоб перевести важкодоступні поживні речовини в легкозасвоювані форми, торф треба прокомпостувати з добривами, багатими на мікрофлору: гноєм, фекаліями, гноївкою, сечею тощо. Залежно від ступеня розкладання торфу і навколишньої температури процес компостування може тривати від 3 до 6 місяців.
Оптимальні умови для компостування створюються влітку при вологості компосту 60-70%. Сухий компост з вологістю 40-50% може погіршувати водний режим ґрунту і рослин
^ Торфогнойові компости готують так. На полі, яке удобрюватимуть, розкладають торф, підсушений до 40% вологості, шаром 20-30 см завтовшки. Зверху кладуть майже такий самий шар гною, потім знову шар торфу і так доти, доки висота загального шару досягне 1,5-2 м; закінчують укладання шаром торфу. Гній можна також укладати окремими осередками по 200-300 кг на купу торфу.
Взимку на одну частину гною беруть одну частину торфу, а влітку торфу можна брати до 3-4 частин на 1 частину гною. До кислих торфів добавляють 2-5% вапна або мергелю.
Інститут фізіології рослин АН України запропонував готувати збагачені компости, до яких, крім фосфоритного борошна або суперфосфату, добавляють буре вугілля або його відходи в кількості 40-50кг на кожну тонну компостів (завдяки адсорбційним властивостям вугілля зменшуються втрати поживних речовин і посилюється активність мікрофлори).
Для приготування торфосечових компостів використовують усі торфи, крім карбонатних (багатих на вапно). Шар торфу 3-4 м завширшки і 30-40 см завтовшки заливають сечею з розрахунку по 0,5-1 т на 1 т торфу, негайно кладуть другий шар торфу і знову заливають сечею. Так повторюють доти, доки висота бурту досягне 1-1,5 м. Потім бурт вкривають шаром торфу 20-30 см завтовшки.
Сечу можна також вливати у торф'яний штабель із заглибленням у формі корита, яке після просочування сечі вглиб засипають торфом.
Для приготування торфофекальних компостів торф, підсушений до вмісту вологи 40%, змішують з фекаліями безпосередньо у вигрібних ямах. Дно вигрібної ями засипають шаром торфу до 40 см завтовшки, після кожного використання фекалії знову засипають шаром торфу 0,5 м завтовшки. У міру нагромадження торфофекальні маси вивозять на поле, складають у бурти для компостування і через 2-3 місяці їх можна використовувати. Торфофекальні компости можна готувати безпосередньо в полі так само, як і торфосечові, беручи на 1 т торфу 0,25-0,50 і навіть 1 т фекальних мас.
Фекалії можна використовувати тільки після компостування: висока температура знищує патогенні бактерії і яйця глистів. Для приготування торфосечових і торфофекальних компостів використовують машини АНЖ-2 та ін. Ці компости є швидкодіючими, тому вносять їх під озимину в кількості 10-15 т/га, під льон - 5 т/га.
^ Торфомінеральні компости готують так само, як і інші, добавляючи до торфу залежно від його хімічного складу фосфоритне борошно (до 2%, коли торфовище кисле), суперфосфат (1-1,5 ), попіл або каїніт (0,5-1%).
З кислого торфу готують торфовапняні компости (вапна добавляють 3-5%). Вапно зменшує кислотність і активізує мікробіологічні процеси. Вологу в компостах підтримують у межах 60-70%, періодично поливаючи їх гноївкою, сечею або водою.
До торфорослинних компостів належать торфолюпинові і торфокореневі компости, приготування яких пов'язане з безпосереднім вирощуванням рослин на окультурених торфовищах. Комплекс агротехнічних заходів догляду за рослинами сприяє прискоренню розкладання органічної речовини торфу. Для приготування торфолюпинового компосту на окультуреному торфовищі сіють люпин. Перед висіванням люпину під оранку вносять по 60-90 кг/га фосфорних і калійних добрив. Насіння люпину обробляють нітрагіном і висівають з розрахунку 2 ц/га.
Наприкінці цвітіння рослини прикочують важкими котками, розрізують дисковими боронами і приорюють на глибину 14-16см. Подрібнену і перемішану з торфом рослинну масу згортають у купи. Об'єм зеленої маси має відноситись до об'єму торфу, як 1 до 10. Через 2 місяці торфорослинним компостом можна удобрювати поля.
Для приготування збірних компостів використовують різні відходи, в тому числі й солом'яні рештки, до яких добавляють багатий на перегній ґрунт, торф, органічні рештки, а для активізації мікробіологічних процесів трохи гною і фекалій, які перекладають шарами в компості.
Укладаючи ці компоненти в бурти, добавляють ще 1-2% попелу або вапна, зволожують до 70%, а якщо компостуються солом'яні рештки, то на одну частину соломи добавляють одну частину води або гноївки. Коли солома стає бурою і легко розривається, вважають, що компостування закінчено. Компостування твердих решток, які повільно розкладаються, може тривати 6-8 місяців.
Приклади приготування компостів у господарстві наведені в табл. 7.
Таблиця 7
Приготування компостів у господарстві
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Виходячи з вищенаведеної таблиці, у господарстві готуються такі компости, як компости з торфу, сечі та гноївки, а також торфо-фекалійні компости. Готують дані компости відповідно до пропорцій: для першого випадку – 1:2-3 торфу 1000т, гноївки – 2000т; для другого – 1:0,5 торфу 1000т, фекалію 500т. Але також необхідно враховувати втрати при компостуванні, що складають 15%, тобто загальний вихід зменшиться. В цілому в господарстві приготовано 3825т компостів. Дані компости ми будемо використовувати для підтримання бездефіцитного балансу гумусу на землях господарства. Як нам відомо компости мають низку добрих властивостей взаємодії з ґрунтовим комплексом, що в подальшому позначиться на кращій врожайності польових культур.
^ 3.4.Заготівля інших видів органічних добрив
Пташиний послід є швидкодіючим і високоефективним добривом. У середньому за рік від кожного птаха можна мати таку кількість пташиного посліду: від курей - до 6кг, качок - 8, гусей - 11 кг.
Найбільше поживних речовин у посліді курей. Азот перебуває у формі сечової кислоти, яка швидко розкладається до аміаку й оцтової кислоти. За два місяці зберігання пташиного посліду втрачається до 50 % азоту. Для зменшення втрат азоту треба застосовувати торф'яну підстилку, а послід при зберіганні перешаровувати сухим торфом у кількості 15-20% його маси або суперфосфатом (5-10%).
Пташиний послід використовується для удобрення цукрових буряків, льону та інших культур і вноситься під оранку або культивацію. Для удобрення озимини пташиний послід вносять під час передпосівної культивації. Для удобрення картоплі, кукурудзи й овочевих його вносять у ямки.
Пташиний послід – цінне швидкодіюче висококонцентроване органічне добриво. Висушений послід містить 4-6% N; 2-3 P2O5; 2-2,5 K2O; 4,5 CaO; 1,6% MgO значну кількість мікроелементів.
На вміст елементів живлення в пташиному посліді впливають кількість та якість кормів, особливо концентратів, а також тривалість його зберігання. Пташиний послід використовують як цінне органічне добриво. Норми його внесення під просапні становлять 4-5 т/га, під зернові 2-205 т/га. При використанні посліду з вологістю 60-80% його норми збільшують удвічі. Рідкий без підстилковий пташиний послід використовують для виготовлення компостів.
Сеча і гноївка містять в основному азот і калій, які легко й швидко засвоюються рослинами.
Сеча великої рогатої худоби містить 0,6% N, 0,1 % Р205, 0,5% К20; коней - 1,5% N. 0,01% Р205, 1,6 К20; свиней - 0,5% N, 0,07% Р205 і 0,9% К20.
Поживні речовини в сечі і гноївці перебувають у легкодоступних формах. Сечовина за допомогою уробактерій (аеробні бактерії) розкладається з виділенням вуглекислого газу, води та аміаку. Щоб зберегти аміак, сечу і гноївку відводять у сечозбірники, ізольовані від доступу повітря.
Сечозбірник будується на відстані 5 мвід тваринницьких приміщень. Дно його розміщується на 1м нижче від дна гноєсховища. При будівництві сечозбірника розраховують, щоб на одну голову великої рогатої худоби припадало по 0,3, на одну голову молодняку -0,1, коня або свині - 0,15 м3 його місткості.
Для зменшення втрат азоту сечозбірник заповнюють відпрацьованим тракторним маслом з розрахунку 3л на 1м2 поверхні сечі. Вчені Українського науково-дослідного інституту фізіології та генетики АН України запропонували домішувати по 5г марганцевих шламів на 1л рідини. Така домішка інактивує уреазу і також сприяє зберіганню азоту. Взимку сеча використовується для приготування різних компостів, навесні - для підживлення озимини перед боронуванням, влітку сечею підживлюють цукрові буряки після проривання, а також картоплю відразу після появи сходів. Гноївкою можна підживлювати луки й пасовища. При використанні до сечі і гноївки можна добавляти фосфорні, а іноді й калійні добрива.
Гноївка – цінне швидкодіюче азотно-калійне добриво, що утворюється на фермах і гноєсховищах у процесі розкладання гною. Середній хімічний склад її , %: 0,2 N; 0,03 P2O5; 0,4 K2O.
Гноївку використовують під усі культури в основному удобренні та підживленні. Під зернові, картоплю, коренеплоди вносять 15-20 т/га. Крім того, її доцільно використовувати для виготовлення компостів і на полях де заробляється солома як органічне добриво.
Також можна використовувати такі органічні добрива, як сапропель (донні відклади прісноводних водоймищ, які є органо-мінеральними комплексами речовин, що утворилися внаслідок перебігу біохімічних, мікробіологічних і фізико-механічних процесів із решток рослинних і тваринних організмів, що заселяли водоймище, а також принесених водою і вітром органічних і мінеральних сумішей), міське сміття і промислові відходи (осад з відстійних полів зрошення, мул ставків і озер, м’ясні і м’ясо-кісткові відходи боєнь, вовняні і шкіряні відходи, відходи пера і пуху, тютюнових фабрик та ін.)
Також в наш час широко використовуються сидерати (зелене добриво) – маса рослин, яку заорюють у ґрунт для підвищення його родючості. При застосуванні зеленого добрива не супіщаних і легких суглинкових ґрунтах підвищується вміст гумусу, збільшується водостійкість структурних часточок ґрунту, капілярна вологоємність, внаслідок чого поліпшується водний режим, зменшується кислотність і уповільнюється рухомість алюмінію, а в ґрунтовому вбирному комплексі збільшується сума увібраних основ.
На зелене добриво здебільшого висівають бобові рослини, іноді гірчицю й гречку. Найкращим зеленим добривом для бідних піщаних ґрунтів є люпин.
Розрізняють самостійну, проміжну (підсівну, післяукісну, поживну), отавну й укісну форми використання люпину на зелене добриво.
Найбільшу ефективність сидератів одержують у поєднанні з поверхневим обробітком ґрунту.
^ 3.5.Нагромадження і розподіл добрив
Виходячи з розрахунків показаних у вищенаведених розділах нам необхідно правильно розподілити між сівозмінами і іншими сільськогосподарськими угіддями органічні добрива, що плануються заготовити у господарстві.
Для визначення кількості соломи необхідної для виробництва підстилкового гною розглянемо дану таблицю:
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Для визначення соломи, що залишається на полі після збирання основної продукції, потім її використовую як для виробництва підстилкового гною так і для удобрення ґрунту. У наступній таблиці розглянемо кількість соломи отриманої з урожаєм першої польової сівозміни.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
|
|
|||
|
|
|
|||
|
|
|
|||
|
|
|
Для визначення кількості вихідної соломи з 2-ої польової сівозміни необхідно скласти пропорцію:
741,5 га - 1538,5 т
732,1 га - х, т т
Аналогічно для 3-ої та 4-ої польових сівозмін вихід соломи складає 1652,6т та 1757,8т відповідно. Отже загальний вихід соломи по господарству складає 6467,9т. Враховуючи те, що солома також необхідна для приготування підстилкового гною, її кількість на полі дещо зменшиться і загальна її сума для використання як добриво буде складати: 6467,9-1613,9=4854т
Щодо нагромадження сидератів необхідно також провести підрахунки по кожному полю сівозміни. Як правило сидерати використовують на зелене добриво, їх сіють після озимих культур, або використовують в зайнятому пару. Як пожнивний сидерат після стернових попередників використовуємо люпин. Для визначення виходу сидератів в загальному по господарству, розглянемо наступну таблицю.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
||
|
|
|
||
|
|
|
||
|
|
|
Вихід сидерату з кожної наступної польової сівозміни (2-ої, 3-ої та 4-ої) визначаємо аналогічно як і вихід соломи у попередній таблиці. Отже загальний вихід сидерату в цілому по господарству складає 16900,2т.
Таблиця 9
Нагромадження і розподіл органічних добрив у господарстві
|
|
|
|
||
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
В табл. 9 була визначена насиченість органічними добривами сівозмін господарства та інших сільськогосподарських угідь. Нами заплановане внесення таких органічних добрив як гній підстилковий, компости, солома, сидерати. При використанні соломи як органічного добрива не обхідно враховувати поправочний коефіцієнт, що становить 2. Отже вихід органічних сполук в ґрунті буде становити не 4854т, а 9708т на 3414,3га господарства.
Провівши всі розрахунки, і запланувавши рівномірне внесення органічних добрив на даних полях та угіддях господарства насиченість органічними добривами склала 11,2т/га, що означає добре збалансовану програму підтримання бездефіцитного балансу гумусу на землях господарства. Всього в господарстві заготовлено 33372,3т органічних добрив, та площа орної землі – 3414,3 га.
^ 4. Визначення оптимальних норм добрив під сільськогосподарські культури
Щоб встановити потребу рослин в оптимальних нормах добрив і забезпечити вищу родючість ґрунту, врожайність та якість урожаю, необхідно враховувати ґрунтово-кліматичні, організаційні та техніко-економічні умови господарства, знати як і за яких умов відбувається живлення рослин, яке фізіологічне значення мають макро- і мікроелементи, які властивості добрив, біологічні особливості окремих культур, особливості розподілу добрив у сівозміні, елементи програмування врожаю та ряд інших важливих питань.
Однією з основних умов раціонального використання добрив є впровадження сівозмін. Ефективність органічних і мінеральних добрив у сівозміні значно вища, ніж при безплановому чергуванні культур. У сівозміні створюються кращі умови для використання рослинами добрив. При цьому, як правило, спостерігається менша засміченість поля бур'янами, послаблюється пошкодження рослин специфічними шкідниками та хворобами.
Потребу в добривах, їх кількість, форми тощо встановлюють або виходячи з показників середньої ефективності їх, виведеної на основі дослідних даних, або безпосередньо визначаючи доступні для рослин запаси поживних речовин у ґрунті і враховуючи коефіцієнт засвоєння поживних речовин з ґрунту та внесених добрив.
Основним методом встановлення доз добрив на запланований врожай є метод польового досліду, який широко використовують як у нашій країні, так і в багатьох країнах світу для виявлення оптимальних доз добрив з оцінкою їхнього впливу не тільки на величину врожаю, а й на його якість. Цей метод найбільш відповідає тімірязєвському правилу "запитувати думку в самої рослини", бо він є біологічним методом і ґрунтується на вивченні реакції рослини на зміни тих або інших умов її росту й розвитку.
Є багато досліджень і рекомендацій наукових установ щодо використання під окремі культури і в сівозмінах окремих видів, доз і форм добрив, способів застосування їх на різних ґрунтах і в різних кліматичних умовах.
Ефективність дії добрив залежить від системи застосування їх. Система удобрення культур - це комплекс науково обґрунтованих організаційних і господарських заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунту і вирощування високих і сталих врожаїв сільськогосподарських культур доброї якості.
Усі господарства України мають агрохімічні картограми, на яких зафіксовано забезпеченість ґрунтів рухомими формами фосфору і калію, а на багатьох і азотом
План розподілу добрив складається по всіх сівозмінах і угіддях господарства.
В Україні найбільш поширені такі 3 методи розрахунків норм добрив:
- норму добрива визначають на основі рекомендацій місцевих науково-дослідних установ з поправкою на агрохімічні показники ґрунту;
- норму добрива визначають за бальною оцінкою ґрунту і окупністю добрив;
- розрахунковий або балансовий, коли норму добрива визначають на заплановану урожайність або прибавку врожаю. Він оснований на врахуванні рівня прибавки врожаю за рахунок добрив, виносу поживних речовин, коефіцієнтів використання поживних речовин із ґрунту і добрив.
Особливе значення в системі удобрення має план розподілу добрив між полями і культурами в кожній сівозміні. У плані зазначають норми, дози, терміни та способи внесення добрив під різні культури, пов'язуючи їх з ґрунтово-кліматичними умовами, а також біологічними та сортогенетичними особливостями культур у сівозміні.
^ 4.1.Визначення норм мінеральних добрив на основі рекомендованої системи удобрення в сівозміні з коректуванням їх за допомогою поправочних коефіцієнтів.
Серед заходів, спрямованих на підвищення врожайності сільськогосподарських культур, особлива роль належить місцевим органічним добривам. Однак позитивна дія органічних добрив можлива лише за умови правильного використання їх.
У системі удобрення можна передбачити різне поєднання органічних і мінеральних добрив. Так, доповнення гною азотними і фосфорними добривами з урахуванням потреб рослин завжди високоефективне.
Для визначення потреби в органічних та мінеральних добривах передусім треба враховувати плановий обсяг виробництва (урожайність і валові збори продукції), посівні площі культур на різних типах ґрунтів та підвищення врожаю на одиницю добрив. Головним критерієм для визначення доз добрив дані польових дослідів з добривами в різних ґрунтово-кліматичних умовах.
При встановленні доз добрив для досягнення планових врожаїв сільськогосподарських культур треба враховувати внесення в ґрунт органічних добрив, глибину оранки, розподіл опадів протягом року, а також механічний склад ґрунту.
Особливого значення набуває уточнення доз добрив відповідно до забезпеченості ґрунту рухомими формами поживних речовин за поправочними коефіцієнтами. Для різних культур вони різні. Поправочний коефіцієнт розраховують на основі агрохімічних картограм. Їх визначають для кожного виду добрив окремо. Щоб визначити загальну потребу в добривах для основного внесення, кількість добрив, визначених за рекомендованими дозами, множать на поправочні коефіцієнти. Розрахунки норм добрив в сівозміні наведені в табл. 10.
Таблиця 10
План удобрення у 1-ій польовій сівозміні. Визначення норм добрив на основі рекомендованої системи удобрення в сівозміні з уточненням за допомогою поправочних коефіцієнтів
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
У середньому на 1 га сівозмінної площі гній 9,48т/га,
N 59,3 кг/га
P2O5 56,9 кг/га
K2O 49,2 кг/га
У вищенаведеній таблиці розраховані уточнені дози мінеральних добрив, на основі рекомендованої системи удобрення 1-ої польової сівозміни з уточненням, використовуючи поправочні коефіцієнти. Щоб визначити поправочні коефіцієнти були проведені розрахунки по забезпеченістю ґрунтів: гідролізованим азотом за методом Корнфілда, рухомими формами фосфору та калію за методом Чирікова. Визначивши ступінь забезпеченості ґрунту по кожному елементу визначаємо поправочні коефіцієнти до норм добрив, при цьому використовуючи додатки в методичних рекомендаціях та довідник. [1]
Використовуючи поправочні коефіцієнти та рекомендовані дози мінеральних добрив визначаємо уточнені дози добрив для даного господарства. Даний метод визначення норм добрив є найкраще вивченим і зручним у використанні.
Також численні досліди щодо використання даного методу показали що ефект може бути різним. Наприклад при використанні у виробничих умовах на різноманітних ґрунтах, та при різній організації господарювання урожайність може бути нижчою.
У даному випадку, провівши розрахунки для 1-ої польової сівозміни, уточнені дози мінеральних добрив можуть забезпечити рослини поживними речовинами, та ґрунт бездефіцитним балансом гумусу.
^ 4.2 Розрахунки норми добрив за бальною оцінкою ґрунту і окупністю добрив
У даному розділі проводимо розрахунок норм добрив за бальною оцінкою ґрунту та окупністю добрив.
Цей метод можна назвати комплексним, оскільки він базується на врахуванні бонітету ґрунту, урожайної ціни бонітетного балу та окупності добрив урожаєм. Розрахунок проводимо за формулою:
де ДNPK - норма збалансованого NPK для одержання програмованого врожаю, ц/га;
У - програмована врожайність, ц/га;
Б - бал бонітету ґрунту;
Цв - урожайна ціна бала ґрунту (табл. 3.8);
До - доза органічних добрив, т/га;
Оо - окупність 1 т органічних добрив приростом урожаю;
Ом - окупність 1 ц діючої речовини мінеральних добрив приростом врожаю;
А - поправочний коефіцієнт на агрохімічну групу ґрунту
Наприклад на полі №2 1-ої польової сівозміни, на якому вирощуватиметься озима пшениця: планова урожайність становить 35,5ц/га, середній бонітет ґрунту – 59, ціна одного бала родючості ґрунту – 0,38. Урожайність за рахунок родючості ґрунту становить – 59×0,38=20,9. на даному полі під культуру планується також внесення органічних добрив – 30т/га. Окупність 1 тони гною врожаєм – 0,29т/га. Отже приріст урожаю за рахунок внесення органічних добрив складає – 8,7ц/га. Під попередник було внесено 0,6ц/га д.р. мінеральних добрив. Окупність 1 ц мінеральних добрив – 5,8 ц/га, але при цьому процент їх використання на другий рік становить 10% (для органічних добрив – 30%). Приріст за рахунок після дії мінеральних добрив: 0,6×5,8×10/100=0,3ц/га. Отже нам необхідно отримати приріст урожаю за рахунок мінеральних добрив – 5,6ц/га. Необхідна кількість мінеральних добрив в ц д.р. для одержання запланованого приросту врожаю: 5,6/5,8 = 1ц/га д.р. Рекомендоване співвідношення поживних речовин 1,2:1:1. кількість поживних речовин, що припадає на одну частину рекомендованого співвідношення: 100/(1,2+1+1) = 31 кг/га.
Необхідна кількість поживних речовин елементів при середній забезпеченості ґрунту кг, N -37,2; P2O5 -31; K2O -31
Поправочні коефіцієнти для проектування норм добрив кг, N-1,2; P2O5-0,6; K2O -0
Скореговані норми поживних елементів, що треба внести з мінеральними добривами кг, N 44,6; P2O5 -18,6; K2O-0
Розрахунки норм мінеральних добрив за бальною оцінкою ґрунту та окупністю добрив по кожній культурі 1-ої польової сівозміни наведені в табл. 11.
Таблиця 11
Розрахунок норм добрив мінеральних добрив за бальною оцінкою ґрунту і окупності добрив
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
У середньому на 1 га сівозмінної площі гній 9,48т/га, N 82,3 кг/га P2O5 55,3 кг/га K2O 82,7 кг/га
4.3. Визначення норм добрив на заплановану урожайність балансово-розрахунковим методом
У даному розділі визначаємо норми добрив на заплановану врожайність балансово-розрахунковим методом. Суть цього методу полягає у визначенні необхідної кількості того чи іншого елемента за умови його балансу. Тобто кількість елемента, яка виноситься врожаєм, повинна дорівнювати кількості цього елемента, яка може бути використана з ґрунту, органічних добрив і тих мінеральних, які планується внести:
,
де: У – планова урожайність культури, ц/га;
С – винос поживного елемента основною та відповідною кількістю побічної продукції, кг/ц;
Г – вміст у ґрунті поживного елемента в доступній формі, кг/га;
Кг – коефіцієнт використання елемента з ґрунту, %
До – прийнята доза органічного добрива, т/га4
Со – вміст даного елемента в органічному добриві кг/т;
Ко – коефіцієнт використання елемента з органічного добрива, %;
Дм – необхідна (або та , що вноситься) доза мінеральних добрив, ц д.р./га;
Кд – коефіцієнт використання елемента з мінеральних добрив, %.
Детальні розрахунки норм добрив на заплановану урожайність балансово-розрахунковим методом наведені в табл. 12.
Таблиця 12.
Розрахунок норм добрив на заплановану врожайність балансово-розрахунковим методом.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
У середньому на 1 га сівозмінної площі гній 9,48 т/га,
N 74,4 кг/га
P2O5 14,9 кг/га
K2O 104,1 кг/га
В табл. 12 розрахунки були проведені відповідно схеми:
1. Планова врожайність береться із таблиці 2, як і в попередньому розрахунку.
2. Прибавка врожаю визначається, як різниця між плановою врожайністю і врожайністю за рахунок родючості поля /пункт 4, табл..11/.
3. Винос поживних речовин плановою прибавкою врожаю обчислюють множенням показника виносу даного елемента живлення на 1 ц основної продукції і відповідну кількість побічної продукції / дані беруть із довідника/ на планову прибавку врожаю /табл. 6/.
4. Щоб визначити скільки поживних речовин буде внесено з гноєм, або з іншими органічними добривами потрібно кількість кожного поживного елемента, що міститься в 1 т органічного добрива /в 1 т напівперепрілого гною міститься в середньому 5 кг N, 2,5 кг P2 O5 і 6 кг K2 O / помножити на норму гною під дану культуру.
5. Коефіцієнт використання поживних речовин з гною беруть з додатку /табл..2/. Кількість використання рослинами поживних речовин з гною, визначають множенням кількості даного елемента внесеного в ґрунт з гноєм, на коефіцієнт використання його рослинами і результат ділять на 100.
6. Підраховують скільки не вистачає поживних речовин для отримання планової прибавки врожаю з врахуванням того, що частина загальної потреби в них компенсується внесенням органічних добрив / якщо вони використовуються під дану культуру/. Для цього від показника виносу поживних речовин плановим врожаєм віднімають кількість поживних речовин, що буде використана із гною / пункт5/.
7. Щоб визначити, скільки потрібно внести поживних речовин з мінеральними добривами, потрібно недостачу певного елемента в кг/га /пункт 6/ помножити на 100 і результат поділити на коефіцієнт використання цього елемента рослинами / береться з додатку, табл..2/.
8. Розрахункову норму добрив корегують в залежності від ґрунтової родючості. Оцінка забезпеченості ґрунту полів сівозміни елементами робиться словесна / “низька”, “середня”, “підвищена”, “висока”, ”дуже висока”/ на підставі агрохімічних картограм. В залежності від ступеня забезпеченості прийнятий той чи інший колір поля, або частини його. Викопіровку із картограм по даній сівозміні необхідно додати до роботи. Оцінку забезпеченості можна проводити і по показниках вмісту /мг/ на 100г ґрунту/ рухомих форм NPK у ґрунті, використовуючи довідкові дані групування ґрунту /табл. 7, 8/.
9. Поправочні коефіцієнти для корегування норм добрив для кожної культури по конкретному елементу беруть із довідкової літератури.(Додаток, табл. 10).
10. Скорегована норма поживних елементів живлення визначається множенням розрахункової норми /пункт 7/ на поправочний коефіцієнт.
При розрахунках норм добрив під бобові культури, а саме горох для даного господарства, слід мати на увазі, що вони в основному забезпечують себе азотним живленням за рахунок симбіотичної азотфікації. Тому розрахункову норму азота на планову прибавку врожаю бобових зменшують на 2/3 і в строку 10 записують 1/3 розрахункової норми азоту. Якщо насіння обробляється препаратами, що містять азотфіксуючі бактерії, то внесення азотних добрив не планується.
На підставі проведених розрахунків для даного господарства більше підходять норми мінеральних добрив розраховані за бальною оцінкою ґрунту і окупністю добрив. Дані норми добрив більше відповідають рекомендованим для даної зони, на території якої знаходиться землекористування ТОВ “Агро Світ”.
^ Розділ 5. Обґрунтування строків, способів, доз і форм використання добрив під культури сівозміни
Сучасними технологіями вирощування зернових культур передбачені такі форми удобрення : основне, рядкове і підживлення.
Для того, щоб виділені під зернові культури добрива були найефективніше використані, система удобрення повинна передбачати застосування органічних добрив і фосфорно-калійних добрив під час основного обробітку ґрунту, під час сівби локально і решту роздрібно, поетапно під час вегетації рослин залежно від фаз розвитку зернових культур.
Поле №1.Багаторічні трави (Люцерна). Фосфорні і калійні добрива найефективніше внести під оранку в підвищеній нормі - Р90-20К90-120. Вони будуть використовуватись покривною культурою, а в наступні роки їх післядія буде працювати на люцерну. Щорічно люцерну підживлюють фосфором і калієм у нормі 30-60 кг/га д.р. Азотні добрива вносити недоцільно, оскільки вони пригнічують діяльність бульбочкових бактерій.
На ґрунтах, що бідні на мікроелементи, ефективними є молібден, бор, марганець. Молібден сприяє засвоєнню азоту з повітря, покращує використання з ґрунту фосфору. Бор підвищує насіннєву продуктивність, бере участь у вуглеводному обміні речовин. На даному полі під культуру заплановане внесення мінеральних добрив в нормі : азоту – 59, фосфору – 140, калію – 281 кг/га д.р. Внесення фосфорних і калійних добрив розділене на 2 внесення, як підживлення посівів люцерни.
^ Поле №2 і №9. Озима пшениця - головна зернова продовольча культура в Україні, дуже вибаглива до умов живлення. Найкраще вона росте і розвивається, якщо реакція ґрунту оптимальна. Урожайність озимої пшениці і якість зерна значною мірою залежать від забезпечення рослин елементами мінерального живлення впродовж всієї вегетації. Інтенсивні сорти характеризуються більш високими вимогами до умов живлення і тільки при повному і збалансованому забезпеченні поживними речовинами можуть формувати високі врожаї.
Озима пшениця виносить з урожаєм значну кількість елементів живлення з ґрунту. Для формування врожаю зерна 10 ц/га необхідно: азоту - 28-37 кг; фосфору - 11-13 кг; калію - 20-27 кг. Слід зазначити, що чим більший урожай і вища дозг. мінеральних добрив, тим більший винос поживних речовин. Так, з урожаєм 50-60 ц/га вже виноситься: азоту - 160-190 кг, фосфору -55-70 кг, калію - 80-100 кг.
За даними Миронівського інституту пшениці, кращим співвідношенням елементів живлення N:P:K є 1,2:1:1. Мінеральні добрива можна вносити під основний обробіток восени, давати в рядки при сівбі і підживлювати ними посіви в процесі вегетації. Повну норму фосфорних і калійних добрив необхідно вносити під основний обробіток. Перенесення цих добрив для осіннього чи весняного підживлення набагато знижує їх ефективність. Краще вносити добрива під оранку, тоді вони перемішуються з ґрунтом на глибину оранки 22-25 см. При внесенні під культивацію - містяться у верхньому шарі ґрунту. Глибоке перемішування добрив сприяє кращому розвитку кореневої системи, проникненню її на більшу глибину з початкових фазах росту і підвищенню зимостійкості.
При внесенні Р90-120К90-120 під оранку рослини повністю забезпечені фосфором і калієм впродовж всієї вегетації, тому немає потреби вносити мінеральні добрива в рядки під час сівби. Рядкове внесення збільшує тривалість сівби і затрати на виробництво зерна. Крім того, гранули добрив, які розміщуються поруч з висіяним насінням, розчиняючись, підвищують концентрацію ґрунтового розчину і на 3-6% зменшують польову схожість.
У системі удобрення озимої пшениці найскладніше забезпечити оптимальне азотне живлення. Ефективність осіннього внесення азоту знижується, особливо при збільшенні його дози. Для створення оптимальних умов живлення рослин азотом впродовж усієї вегетації необхідно спочатку уникнути його надлишку, а пізніше забезпечити інтенсивне азотне живлення рослин. При внесенні невеликих норм азоту (N60) восени, до початку наливу зерна кількість доступного в ґрунті азоту різко зменшується внаслідок його використання на формування вегетативної маси і вимивання з ґрунту восени і навесні. Внесення вищих норм азоту восени є проблемним внаслідок різкого зниження зимостійкості, переростання рослин і погіршення фітосанітарного стану. Крім того, надлишок азоту восени сприяє інтенсивному росту бур'янів, які при весняному кущінні пшениці випереджають її у рості, тому обов'язковим стає застосування гербіцидів. Значна частина азоту вимивається в глибші шари осінньо-весняними опадами, зменшуючи його ефективність. Застосування великої дози азоту (N 100) рано навесні зумовлює сильний розвиток вегетативної маси, в густих посівах утворюється надлишок стебел і все це призводить до вилягання посівів.
В період від цвітіння до воскової стиглості при нестачі азоту відбувається інтенсивне його переміщення з вегетативних органів у зерно. Внесення азоту в цей момент створює умови для кращого його використання на ростові процеси і формування репродуктивних органів, підвищує якість зерна.
Тому для повного забезпечення рослин азотом впродовж всієї вегетації потрібно використовувати повільно розчинні добрива або вносити їх роздрібно в декілька прийомів. Оскільки практично всі азотні добрива є легкорозчинними, то у разі необхідності невелику частину їх вносять восени, а решту використовують під час весняно-літніх підживлень у моменти найбільшої потреби їх для росту і розвитку рослин.
Аналізуючи всю різноманітність можливих варіантів застосування азоту, що визначаються факторами агротехніки і клімату, та пов'язаних з ними особливостей росту та розвитку рослин і протікання процесу закладання елементів продуктивності, розроблено ряд систем азотного удобрення. Вони можуть складатися з дво-, три- і чотириразових підживлень. Особливості їх подано нище.
-
Восени на бідних ґрунтах і після гірших попередників вносять не більше N30 . Внесення азоту в таких умовах сприяє кращому росту рослин восени, внаслідок формування більшої кількості пластичних речовин підвищується зимостійкість. Підставою для прийняття рішення про внесення азоту є дані ґрунтової діагностики. Якщо загальна доза азоту не перевищує N допускається її одноразове внесення восени. -
Ранньовесняне (регенеративне) підживлення на II чи III етапі органогенезу підвищує густоту стеблостою (тому і називається регенеративним), збільшує кількість члеників колосового стрижня. Доза азоту для першого підживлення найбільше залежить від двох факторів - стану посівів і часу відновлення весняної вегетації. На добре розвинених посівах рекомендується вносити 30% (N.30-60) від повної норми азоту.
3. Друге підживлення - продуктивне - найбільш впливає на врожай зерна, проводять на початку виходу рослин у трубку (IV етап органогенезу). Сприяє кращому росту бокових стебел, які за продуктивністю доганяють головне стебло. Якщо рано навесні внесли 30% загальної норми азоту, то під час другого підживлення вносять 50%, або N60-90. Норма добрив визначається першим підживленням. Збільшення дози азоту на II етапі вимагає зменшувати її на IV етапі і навпаки. Оптимальну норму добрив другого підживлення встановлюють за листковою діагностикою.
Друге підживлення - вирішальний чинник роздрібного внесення добрив, бо найбільш впливає на продуктивність колоса, а значить - і на підвищення врожайності озимої пшениці.
4. Третє підживлення (якісне) - вносять решту азоту (N30-60) в період від початку фази колосіння до наливу зерна (VIII-X етап). Збільшує тривалість активної діяльності верхніх листків, підвищує інтенсивність фотосинтезу. Впливає на врожайність і якість. Чим пізніше проведено підживлення, тим менше азот впливає на врожайність і більше на якість. Як правило, використовують для третього підживлення добрива в сухому вигляді або водний розчин. Для встановлення доцільності проведення цього підживлення використовують дані тканинної діагностики.
Загальна норма внесення азоту не повинна перевищувати 140 кг/га д.р.
У нашому випадку на полі №2 під озиму пшеницю вносимо 30т/га органічних добрив та мінеральних: азоту - 45, фосфору – 19 кг/га д.р.. Калій не вносимо, враховуючи високий рівень забезпеченості ґрунту даним елементом та його вміст в внесеному гної. А на полі №9 мінеральні добрива в нормі: азоту – 113, фосфору – 47 та калію – 95 кг/га д.р.
^ Поле №3 і №7. Цукрові буряки. Цукровий буряк дуже вимогливий до рівня удобрення. Він використовує значно більше елементів живлення, ніж інші культури. На кожні 100 ц коренеплодів і відповідної кількості гички з ґрунту виноситься 40-60 кг азоту, 15-20 кг фосфору, 50-70 кг калію.
На початкових фазах росту до третьої-четвертої пари листків потреба у поживних речовинах незначна. Максимальна вона в липні-серпні у фазі сильного росту листків і формування коренеплодів.
Підвищує ефективність добрив різноглибинне внесення, що досягається застосуванням їх у такі строки: основне удобрення -восени під час оранки загортають на глибину 15-30 см; рядкове - під час сівби на глибину 4-6 см, підживлення - в період вегетації на 10-14 см.
При вирощуванні за інтенсивною технологією 90-95% фосфорних і калійних добрив рекомендується вносити восени під оранку, оскільки ці види добрив дуже повільно переміщуються в ґрунті. Решту під час сівби в рядки. Азотні добрива, що легко вимиваються, вносять перед весняним обробітком ґрунту (60-70%), а решту у підживлення. Частину азоту у вигляді аміачної води (N80-100) можна внести пізно восени.
Найбільш ефективно вносити мінеральні добрива одночасно з органічними. Останні підвищують ефективність мінеральних добрив, поліпшують технологічні якості коренеплодів. Органічні добрива покращують структуру ґрунту, збільшують вміст елементів живлення, сприяють активній життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів, поліпшують водний і повітряний режими ґрунту.
У підзоні недостатнього зволоження в ланці сівозміна з зайнятим паром, гній рекомендується вносити під попередник цукрового буряка (озиму пшеницю) в нормах 20-30 т/га, а в ланках з багаторічними травами та горохом - безпосередньо під цукрові буряки по 30-40 т/га.
Не рекомендується застосовувати органічні добрива навесні під передпосівний обробіток ґрунту та зимою по снігу. Внесення рідкого гною, взимку зменшує його ефективність вдвічі або зовсім не дає позитивних наслідків.
Надмірна доза азоту збільшує вміст амідного азоту в коренеплодах, знижує цукристість і вихід цукру.
Для одержання високих врожаїв (понад 500 ц/га) норми добрив необхідно збільшувати до N180-210P160.l80K180-240.
З фосфорних добрив під цукровий буряк використовують суперфосфат, з калійних - калійну сіль, хлористий калій, калімагнезію. Рослини добре реагують на внесення каїніту, в якому багато мікроелементів.
Підживлюють буряк (N30-50) аміачною селітрою не пізніше появи четвертої пари справжніх листків. При підживленні в пізніші строки зменшується цукристість коренеплодів.
Під цукровий буряк застосовують рідкі комплексні добрива (РКД). їх вносять під оранку, передпосівну культивацію, у підживлення. Вони містять 10% азоту і 34% фосфору.
Якщо для удобрення використовується складне комплексне добриво нітроамофоска (N:P:K=16:16:16), то його необхідно вносити під весняний обробіток ґрунту з нормою 0,5-1,0 т/га.
Для даного поля №3 під цукровий буряк заплановано внесення мінеральних добрив в нормі: азоту – 118, фосфору – 82 та калію – 98 кг/га д.р. На полі №7 :гною – 35т/га, мінеральних добрив в нормі: азоту – 46, фосфору – 32, калію 38 кг/га д.р. врахувавши надходження мікроелементів з органічними добривами та забезпеченість ними ґрунтового середовища.
^ Поле №3. Гречка. Для формування 1 ц зерна і відповідної кількості вегетативної маси гречка використовує 3,0-3,4 кг азоту, 1,5-2,0 кг фосфору та 4-5 кг калію. До фази цвітіння вона споживає 60% азоту, 62% калію, 40% фосфору. Решту поживних речовин рослини використовують у період цвітіння-достигання.
Гречка добре реагує на післядію органічних добрив, тому її необхідно розміщувати насамперед після добре удобрених попередників. На чорноземах вона найсильніше реагує на фосфорні, на сірих суглинистих ґрунтах - на фосфорно-калійні добрива, а на дерново-підзолистих - на повне мінеральне удобрення.
Після добре удобрених попередників безпосередньо під гречку вносять N20 P30-40К30-40. Після гірших попередників, на бідніших ґрунтах норму добрив збільшують до N30-60P45-60K45-60. Фосфорні і калійні добрива вносять під оранку, азотні - під першу весняну культивацію. Необхідно зазначити, що гречка негативно реагує на добрива, які містять хлор (хлористий калій, калійна сіль). Кращими калійними добривами для гречки є каліймагнезія, сірчанокислий калій. У зв'язку з високою засвоювальною здатністю кореневої системи гречки доцільно використовувати важкорозчинні фосфорні добрива (фосфоритне борошно).
Якщо фосфорні і калійні добрива не внесені під оранку, компенсувати це можна весняним внесенням нітроамофоски (2-Зц/га).
У даному випадку під гречку заплановано внесення мінеральних добрив в нормі: азоту – 37, фосфору 16 кг/га д.р. Калійні добрива вносити не плануємо в зв’язку підвищеним вмістом калійних сполук в ґрунті.
^ Поле №5 і №10. Ячмінь. Система удобрення ярого ячменю визначається в удобрення першу чергу попередниками. Він має цінну здатність якнайкраще використовувати післядію органічних і мінеральних добрив, що вносились під попередню культуру. Якщо ярий ячмінь висівається після добре удобрених просапних культур (цукрові буряки, картопля), під які внесено 40-50 т/га гною і мінеральні добрива в межах N80P80K80-N120P120K120, то безпосередньо під ячмінь добрива не вносять зовсім. На такому фоні ячмінь при відповідному догляді здатний формувати 40-50 ц/га зерна.
Ячмінь дуже добре реагує на внесення добрив, особливо в умовах достатнього зволоження. Приріст урожаю від мінеральних добрив може досягати 15-20 ц/га. Щоб запобігти виляганню рослин, потрібно забезпечити правильне співвідношення поживних елементів - азоту, фосфору та калію.
Повну норму фосфорних і калійних добрив вносять під основний обробіток ґрунту. Азотні добрива розпочинають застосовувати під передпосівну культивацію, а пізніше вносять у підживлення на різних фазах росту рослин.
При удобренні ячменю необхідно дотримуватись таких правил:
1). На родючих ґрунтах (чорноземи, темно-сірі та ін.) для одержання 40-50 ц/га зерна ячменю після добрих попередників необхідно вносити N45-60P45-60K45-60
2). На бідніших ґрунтах (дерново-підзолисті, світло-сірі і т.д.) норму добрив збільшують до N60 90Р60-90К60-90.
3). При вирощуванні ячменю після гірших чи малоудобрених попередників норму добрив підвищують на 25-30%.
4).Норма добрив для сортів ячменю, схильних до вилягання, не повинна перевищувати N60P60K60. Високопродуктивні, чутливі на добрива і стійкі до вилягання сорти забезпечують максимальні врожаї з підвищенням доз добрив до N90P90K90
5). Після добре удобрених органічними і мінеральними добривами просапних культур під ярий ячмінь добрива можна не вносити.
6). На меліорованих торфових землях калію вносять 80-100 кг/га, фосфору 30-50 кг/га д. р. і 15-20 кг/га мідного купоросу. Азот в невеликій кількості (N 2 ) вносять тільки на сильно мінералізованих торфовищах.
7). При вирощуванні пивоварного ячменю, а також при підсіві багаторічних бобових трав, дозу азотних добрив зменшують на 25-30%. Вона не повинна перевищувати після удобрених просапних культур N30, а після інших попередників - N60.
8). Дози добрив і строки внесення азоту визначають залежно від родючості ґрунту, попередника, гідротермічних умов року, рівня його удобрення та біологічних особливостей сортів.
У зоні Полісся і Лісостепу значно вищий вплив на урожай та якість продукції, порівнянно з фосфором і кал єм, має азот. Тому допущені помилки при внесені азотних добрив завжди бувають більш істотними. Так, на високих агрофонах, що має місце при розміщенні ярого ячменю після добре удобрених просапних, високі дози азоту, внесені до сівби, викликають інтенсивне кущення, збільшують його тривалість, що спричиняє вилягання рослин, нерівномірне визрівання, підвищує ламкість стебел і колосся.
При недостатньому азотному живленні, навпаки, зменшується інтенсивність кущіння, посилюється редукція потенціально продуктивних пагонів, колосків, знижується фертильність квіток, формується щупле зерно. Все це приводить до зменшення врожайності.
Норма внесення азоту на високому агрофоні має бути в межах 45-60 кг/га д.р. Після малоцінних попередників та на ґрунтах з відносно низькою родючістю зростає до 60-80 кг/га д.р. При цьому на відміну від озимих культур, 50% загальної норми азоту необхідно обов'язково внести до сівби. Найкраще розкинути добрива незадовго до передпосівного обробітку і загорнути їх у верхньому шарі, оскільки азот швидко вимивається у глиб ґрунту. Решту азоту необхідно вносити на IV етапі органогенезу для підвищення озерненості колоса.
На полі №5 заплановане внесення мінеральних добрив в нормі: азоту – 121, фосфору – 50 та калію – 84 кг/га д.р.
На полі № 10 відповідно до проведених розрахунків норма мінеральних добрив однакова як і на полі №5.
^ Поле №6 і №8 Горох. Горох має відносно невеликий вегетаційний період, слабо розвинену кореневу систему, тому потреба у поживних речовинах велика. Для формування 1 ц зерна і відповідної кількості соломи, гороху необхідно 3,5-5,5 кг азоту, 1,2-1,7 кг фосфору, 2,5-3,5 кг калію, 1,7-3,0 кальцію, 0,5-1,Зга магнію.
Горох є вимогливим до родючості ґрунтів. Він добре використовує післядію органічних і мінеральних добрив.
Фосфорно-калійні добрива теж краще внести у більшій нормі (PK60-100) під попередник - буряк, курурудзу, гернові тощо.
Це важкорозчинні добрива і для формування врожаю гороху вистачає їх післядії та запасів цих елементів у ґрунті.
Розміщення гороху на окультурених ґрунтах у сівозміні після ' удобрених попередників при вмісті доступних форм фосфору і калію більше 15 мг на 100 г ґрунту дозволяє одержувати 30ц/га зерна і більше без внесення мінеральних добрив майже у всіх зонах вирощування.
Після малоудобрених попередників на ґрунтах з невисоким вмістом гумусу (менше 2%), а також низькому забезпеченні фосфором і калієм, вносять добрива в нормі РК40-РК60 під оранку.
Бажано вносити калійні добрива з меншим вмістом хлору.
Горох є азотфіксуючою рослиною, тому азотні добрива під нього не вносять. Засвоєння азоту з повітря починається у фазі 2-3 листків. Невелику дозу азоту (20-30 кг/га д.р.) вносять лише у випадку, якщо під час сівби запаси нітратного азоту в орному шарі ґрунту менші, ніж 30 мг/кг.
Для покращення симбіотичної фіксації азоту необхідно застосувати молібден, цинк і бор, якщо в 1 кг ґрунту їх міститься менше 0,3 мг. Для цього використовують суперфосфат, збагачений цими елементами. Якщо суперфосфату немає, мікроелементи застосовують при протруюванні насіння (100 г на 1 ц насіння), або обприскують посіви під час вегетації (150-300 г/га).
Особливо цінним є молібден, який впливає на симбіотичну азотфіксацію. Його вплив на врожайність прирівнюється до внесення 30 кг/га д.р. азоту. Молібден і бор покращують надходження азоту в рослини гороху. Цинк сприяє засвоєнню рослинами калію і магнію. Підвищують врожайність гороху також мідь, кобальт та ін.
На полі № 6 під горох планується внесення мінеральних добрив в дозі: азоту – 52, фосфору- 62 та калію – 52кг/га д.р.
На полі № 8: азоту – 35, фосфору – 38 та калію – 32 кг/га д.р.
^ Поле №6. Озиме жито. Для формування високого врожаю жито потребує доброго забезпечення поживними речовинами. На 10 ц зерна витрачається 24-35 кг азоту, 12-14 кг фосфору і 24-26 кг калію. За узагальненими даними, при врожаї 60 ц/га озиме жито виносить з ґрунту 120-180 кг/га азоту, 40-90 кг/га фосфору і 120-180 кг/га калію. Винос поживних речовин майже такий як в озимої пшениці. Це свідчить про те, що для збільшення врожайності жита необхідно вносити потрібну кількість мінеральних добрив, особливо враховуючи ту обставину, що жито вирощується на бідніших ґрунтах.
При внесенні 30-40 т/га органічних добрив на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся приріст урожаю жита становить 6-8 ц/га, на чорноземах Лісостепу при 20-25 т/га приріст менший - 4-6 ц/га. З органічних добрив найвища віддача від гною. Використовують також торфокомпости. Жито добре росте після люпину на зелене добриво, який приорюють одночасно з внесенням фосфорних і калійних добрив (Р 45-60 K 45-60)-
Оптимальні норми мінеральних добрив залежать від родючості ґрунту, попередника, запланованого врожаю тощо. Норми внесення мінеральних добрив під жито, зазвичай, нижчі ніж під озиму пшеницю. Пояснюється це здатністю кореневої системи жита засвоювати більшу кількість поживних речовин. Крім того, озиме жито високоросліше за пшеницю і без застосування ретардантів часто вилягає.
Найкраще всю норму фосфорних і калійних добрив внести під оранку для перемішування їх на всю глибину одного шару. Це сприяє сильнішому розвитку кореневої системи, особливо в осінній період. Фосфорні і калійні добрива малорухомі, дуже повільно рухаються в ґрунті і при внесенні їх під культивацію, будуть зосереджені у верхньому шарі ґрунту. Коренева система при цьому теж розвивається і росте ближче до поверхні ґрунту.
Азотні добрива краще діють при внесенні в кілька строків впродовж вегетації. На бідних піщаних ґрунтах частину азоту (N30) доцільно внести під основний обробіток, а решту азоту перенести на весняні підживлення. Правила внесення азоту на житі не відрізняються від внесення його на озимій пшениці. На початку вегетації залежно від густоти рослин, їх розвитку, запасів вологи і азоту в ґрунті, вносять під час першого підживлення N30-50. У фазі виходу в трубку підживляють вдруге (N30-60), а в фазі колосіння - втретє (N20-40). Чим пізніше проведено сівбу, тим вищу норму встановлюють для першого підживлення. Вона може становити N60-80. В такому випадку доза другого підживлення зменшується до N30-40 , а у фазі колосіння - N40.
Щоб запобігти виляганню важливо дотримуватись рекомендованого співвідношення елементів живлення. Однобічна перевага азоту, що часто спостерігається на практиці, приводить до вилягання, сильного ураження хворобами і зниження врожайності зерна. Озиме жито вимогливіше від пшениці до забезпечення мікроелементами. Щоб отримати 30-40 ц/га і вище, їх внесення є обов'язковим. Особливо добре жито реагує на внесення мікроелементів на ґрунтах з малим їх вмістом. Борні добрива вносять на дерново-підзолистих, дерново-глеєвих, торфяних та сірих лісних ґрунтах. На цих же ґрунтах, легких за механічним складом (супіщаних і піщаних) необхідно застосовувати мідні добрива. Цинк вносять на дерново-карбонатних, чорноземних і дерново-підзолистих ґрунтах з високим вмістом фосфору і добре провапнованих. Доза бору 0,4-0,5 кг/га; міді - 0,2-0,3 кг/га; цинку - 0,15-0,20 кг/га.
На даному полі під озиме жито заплановано внести мінеральні добрива в нормі: азоту – 140, фосфору – 58 та калію – 97 кг/га д.р.
^ Поле № 9. Кукурудза на зерно. Кукурудза потребує значно вищих норм добрив, ніж інші зернові культури. З органічних добрив найчастіше використовують підстилковий гній, який вносять під оранку. Норма внесення залежить від зони і родючості ґрунту. У західному Лісостепу вона становить 30-40 т/га, на Поліссі - 40-60 т/га. Рідкий гній слід вносити до 80-100 т/га і негайно заробляти в ґрунт.
На формування 1 т зерна з відповідною кількістю стебел і листя використовується 24-30 кг азоту, 10-12 кг фосфору, 25-30 кг калію, по 6-10 кг магнію і кальцію. Залежно від рівня врожайності засвоюється різна кількість поживних речовин При нестачі азоту формуються низькорослі рослини з дрібними світло-зеленими листками. Критичний період засвоєння азоту-цвітіння і формування зерна.
Гостру потребу у фосфорі кукурудза має у початковій фазі росту. При його нестачі листки набувають фіолетово-вишневого кольору, затримуються фази цвітіння і достигання. Важливо враховувати, що нестачу фосфору в ранні фази росту не можливо компенсувати внесенням його у пізніші строки.
Якщо в ґрунті не вистачає калію, то молоді рослини сповільнюють ріст, листки спочатку стають жовтувато-зеленими по краях, а потім жовтими. Верхівки і краї листкіе засихають, ніби від опіків. Калій підвищує стійкість до вилягання і до стеблової гнилі, важливий для формування качанів.
Норма мінеральних добрив розраховується на запланований урожай і змінюється залежно від типу ґрунту, попередника, наявності органічних добрив. Для Лісостепу вона становить N 80-140 P 80-100 K 70-120. Всю норму фосфорних і калійних добрив необхідно внести восени під оранку, азотні вносять під весняну культивацію (80-90%), решту використовують для підживлення під і час вегетації. Кукурудзу за інтенсивної технології вирощування / здебільшого не підживлюють. Для забезпечення рослин кукурудзи магнієм рекомендується використовувати калійне добриво калімагнезію, в якому міститься 6-8% магнію і 28% калію. Складні добрива (нітроамофоска) вносять навесні під культивацію.
Рослини кукурудзи потребують для свого живлення мікроелементи. У процесі вегетації вони поглинають до 800 г/га марганцю, 350-400 г/га цинку, 70 г/га бору, 50-60 г/га міді. Найкраще застосовувати мікроелементи при проведенні інкрустації насіння.
На даному полі під культуру заплановане внесення гною – 30т/га, та мінеральних добрив в нормі: азоту – 151, фосфору – 84 та калію – 101 кг/га д.р.
Більш детальний розподіл внесення добрив наведений у табл. 13.
Таблиця 13
План розподілу добрив у першій польовій сівозміні (строки, способи, дози внесення).
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||
|
|
|
|
|
|||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Насиченість 1 га сівозмінної площі, N - 82,2 кг/га, P - 52,2 кг/га, K - 82,6 кг/га
Органічними добривами – 9,48 т/га
^ Розділ 6. Баланс поживних речовин в полях сівозміни
Баланс поживних речовин у ґрунті складається з прихідної і витратної частин. До прихідної частини входять надходження елементів у ґрунт з добривами, рослинними рештками, насінням, опадами, створені бактеріями-азотфіксаторами. Витратна частина включає: винос елементів з товарною частиною врожаю, втрати поживних речовин з ґрунту, внаслідок поверхневого стоку, вимивання (інфільтрація) і газоподібні втрати (азот внаслідок денітрифікації).
На практиці користуються господарським виносом, що враховує надходження поживних речовин з добривами і рослинними рештками у порівнянні з виносом урожаєм і можливими втратами з добрив.
Баланс може бути позитивним, якщо надходження поживних речовин у ґрунт перевищує винос з урожаєм і втрати з ґрунту і добрив. Він сприяє підвищенню родючості ґрунту.
Якщо винос і втрати перевищують надходження в ґрунт – одержуємо від'ємний (дефіцитний) баланс. Родючість ґрунту при такому балансі буде зменшуватися.
Бездефіцитний (нульовий) баланс одержуємо, якщо показники приходу і витрат елементів живлення є рівновеликими.
Для збереження стабільної величини вмісту азоту, фосфору і калію в ґрунті достатньо внести з органічними і мінеральними добривами 120-130% азоту, 100% фосфору і калію від величини виносу.
Фосфор і калій практично не втрачаються з кореневмісного шару, за винятком незначної кількості калію (до 10-15 кг/га К2О) на піщаних і супіщаних ґрунтах. Приймається, що втрати азоту з ґрунту внаслідок вимивання і денітрифікації компенсуються надходженням з опадами, насінням і за рахунок діяльності вільноживучих бактерій-азотфіксаторів.
Збагачення ґрунту азотом від багаторічних трав складає близько 130 кг/га. Від зернобобових культур і однорічних бобових трав матимемо нульовий баланс по азоту. Решту культур дають від'ємний баланс.
Для існування хоч би бездефіцитного балансу елементів живлення необхідно вносити добрива. Після розподілу добрив під культури, складають баланс поживних речовин за сівозміну (табл. 14). Органічні добрива вносились під цукровий буряк, озиму пшеницю та кукурудзу на зерно, мінеральні добрива - під всі культури сівозміни.
Коефіцієнт використання поживних речовин добрив (К) культурами за ротацію сівозміни визначається відношенням кількості, винесеної приростом урожаю, до кількості поживних речовин, внесеної з органічними та мінеральними добривами, виражається у відсотках. Зазвичай за ротацію сівозміни приймають наступні коефіцієнти використання мінеральних добрив рослинами (органічних і мінеральних разом): азоту - 60-70%, фосфору - 35-40%, калію - 65-75%.
Метод балансового контролю системи удобрення у сівозміні дає можливість агроному прогнозувати зміну родючості ґрунту у часі та цілеспрямовано вирівнювати родючість окремих полів. Крім мінеральних і органічних добрив, в останні роки широко використовуються сидерати на зелене добриво, повернення частини (нетоварної - солома, гичка, бадилля, стебла тощо) урожаю у ґрунт. Це сприяє біологізації технологій.
В табл. 14 наведені детальні розрахунки балансу поживних речовин по кожній культурі. Розрахунки були проведені відповідно до схеми:
1.Надходження поживних речовин з органічними добривами підраховують множенням їх кількості, що приходиться на 1 га сівозмінної площі на вміст елементів живлення в 1 т органічного добрива.
Надходження поживних речовин з мінеральними добривами - це кількість азоту, фосфору і калію, що заплановано внести з розрахунку на 1 га сівозмінної площі.
-
Винос поживних речовин береться з урахуванням планової врожайності. -
Баланс визначають відніманням цифрових показників виносу від надходження /всього/. Якщо надходження поживних речовин у ґрунті більше від виносу, то баланс позитивний /+/, а якщо менше – то від’єм-ний /- /.
4.Інтенсивність балансу - це кількісне відношення між надходженням даного елементу в ґрунт до виносу його врожаєм, виражене в процентах. Вона може бути менше 100% /коли баланс від’ємний/, дорівнювати 100% /коли баланс нульовий/ і більше 100% /коли баланс позитивний/.
Провівши розрахунки видно, що для більшості культур в 1-ій польовій сівозміні баланс поживних речовин позитивний, тобто становить більше 100%. Але для багаторічних трав , гороху по азоту баланс є негативним, та цукрових буряків, гороху і гречки по калію. Що говорить про більший виніс поживних речовин з ґрунту ніж їх надходження.
Таблиця 14
Приблизний баланс поживних речовин у сівозміні
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
^ Розділ 7. Ефективність застосування добрив
Для вибору і впровадження у виробництво найбільш ефективних норм, форм, способів і строків застосування добрив необхідна оцінка ефективності їх застосування. Існують різні способи визначення показників економічної ефективності. При сучасному економічному стані в країні, в зв'язку із нестабільністю цін, пропонується це зробити простим і доступним способом, який базується на визначенні господарської і енергетичної ефективності використання добрив.
7.1. Господарська ефективність використання родючості ґрунту і застосування добрив
Господарська ефективність виражається відношенням фактичного отриманого врожаю на конкретному полі до врожаю, який повинні отримати за рахунок природної родючості ґрунту і внесених добрив. Вона визначається за формулою:
, де
С - ефективність використання родючості ґрунту і добрив, %
Уф - урожай фактичний, ц/га
Ур - урожай ресурсний, ц/га
Урожайність фактична /Уф/ береться із даних обліку урожайності конкретної культури на даному полі. В даному випадку фактична урожайність береться із табл. 2 . Урожайність ресурсна /Ур/ визначається за формулою:
Ур=Б×Ц + Км×Ом + Ко×Оо ,
де Б - середньозважений бонітет поля, бал;
Ц - ціна одного бала бонітету по врожайності с-г культур,ц/га;
Км - кількість мінеральних добрив в ц.р. внесених під культуру, ц/га;
Ом - окупність 1 ц д.р. мінеральних добрив приростом врожаю основної продукції, ц.
Більш детальні розрахунки наведені в табл. 15.
Таблиця 15.
Господарська ефективність використання родючості ґрунту і добрив.
|
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Провівши розрахунки у вищенаведеній табл. 15, можна зробити висновок, що господарська ефективність використання добрив для всіх культур становить більше 100%. Це свідчить про добру організацію господарства та дотримання рекомендованих співвідношень добрив, ведеться їх раціональний поділ на основне та припосівне внесення та підживлення сільськогосподарських культур.
^ 7.2. Енергетична ефективність застосування добрив.
В останній час все більше вчених притримуються думки, що енергетичні проблеми повинні стати основним предметом економіки. Тому в перспективі важливо розробляти і використовувати ресурсозберігаючі технології виробництва с-г продукції. В цілому для енергетичної оцінки будь-якого технологічного рішення необхідно в першу чергу враховувати енергетичні затрати на виробництво продукції /ккал., Мдж/, які повинні співставлятися з енергоємкістю отриманої продукції.
Показником, який характеризує енергетичну ефективність застосування добрив є коефіцієнт енергетичної ефективності /Кее/. Він визначається відношенням кількості енергії, нагромадженої приростом урожаю /Епр/ до енерговитрат на виробництво та застосування добрив /Езат/ і має наступний вираз:
де
Кее - коефіцієнт енергетичної ефективності;
Епр - кількість енергії в прирості врожаю основної продукції, Мдж/кг
Езат - енерговитрати на виробництво і застосування добрив, Мдж/кг.
З енергетичної точки зору добрива ефективні, якщо Кее більше за 1 і додаткове застосування добрив не приводить до зниження показника коефіцієнта енергетичної ефективності.
Кількість енергії, що міститься з прирості врожаю, одержаної за рахунок добрив, можна розраховувати за формулою:
У= Yп × R × e × 100 , Мдж/га., де
У- вміст енергії в основній продукції, Мдж/га.
Yп - приріст урожаю, ц/га
R - коефіцієнт переведення одиниці урожаю в суху речовину
е - вміст енергії в 1 кг сухої речовини, Мдж .
Енерговитрати /Ао/ на виробництво і застосування добрив визначаються за формулою:
Ао = / Нn× аn/ + / Нр × ар / + / Нк × ак / + / Но + ао /, де
Ао- енерговитрати на виробництво і застосування добрив, Мдж/га;
Нn, Нр, Нк - дози внесення азотних, фосфорних і калійних добрив, кг/га д.р.
аn , ар, ак - енерговитрати в розрахунку на 1 кг д.р. азотних, фосфорних і калійних добрив, Мдж;
Но - дози внесення органічних добрив. т/га;
ао - енерговитрати на виробництво і використання 1 т органічних добрив.
Результати розрахунків наведені в табл. 16.
Таблиця 16
Енергетична ефективність використання добрив під культури сівозміни
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Розрахунки проведені в табл. 16 відповідно до схеми:
1 .Приріст урожаю за рахунок добрив визначають, як різницю між проектною урожайністю і урожайністю за рахунок родючості ґрунту:
Упр = Упл-Б×Ц
2.Вихід сухої речовини / кг/га/ визначають множенням величини приросту урожаю /Упр/ на коефіцієнт переводу продукції в суху речовину, який береться із довідкових даних / додаток, табл.4/.
3.Енергомісткість приросту врожаю визначають за формулою, яка приведена вище, а необхідні дані беруть із додатку методичних рекомендацій.
4.Енергомісткість затрат на використання добрив /Ао/ визначають за формулою, а необхідні дані беруть із додатку методичних рекомендацій.
5.Коефіцієнт енергетичної ефективності визначають за формулою:
Провівши розрахунки видно, що коефіцієнти енергетичної ефективності становлять більше 1, а в деяких випадках: озима пшениця та цукрові буряки навіть більше 5 на полях з озимою пшеницею та цукровими буряками, де вносяться органічні добрива. Це говорить про високу енергетичну ефективність застосування добрив, а особливо при внесення органічних добрив, що позитивно впливає на ріст і розвиток рослин, а також для підтримання бездефіцитного балансу гумусу.
^ Висновки і пропозиції
Метою даного курсового проекту є повна характеристика ТОВ “Агро Світ” Конотопського району Сумської області та рекомендації щодо нововведень та дотримання інтенсивної технології ведення господарства.
На території господарства основними поширеними ґрунтами є чорноземи, що є надзвичайно великим показником для подальшого отримання високих врожаїв та підтримання бездефіцитного балансу гумусу. На території господарства виділено 4 польові та 1 кормову сівозміни, на яких вирощуються різноманітні зернові, зернобобові, олійні та технічні культури, рекомендовані для вирощування в даній агро кліматичній зоні. За останні роки врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних на землях господарства, дещо знизилась. Головними причинами є недостатня організація господарювання, недостатня кількість коштів та неправильне використання земельного фонду.
В даній роботі запланована ефективна система використання тваринницького та рослинницького комплексів разом. А як наслідок отримання кращих врожаїв, підтримання бездефіцитного балансу гумусу.
На більшості полів 1-ої польової сівозміни підвищена гідролітична кислотність ґрунтового розчину, що негативно впливає на розвиток та урожайність сільськогосподарських культур. Для цього мною запропонована система вапнування даних полів, що є дуже вагомим кроком для подальшого розвитку господарства.
Також на протязі багатьох років поля не удобрювали органічними добривами. Для рентабельного вирощування сільськогосподарських культур та підтримання ґрунтового середовища на високому рівні необхідно використовувати систему удобрення. Адже органічні добрива добре сприяють ґрунтотворному процесу та розвитку ґрунтової мікрофлори та містять речовини життєво необхідні для сільськогосподарських рослин, які вирощуються в господарстві. Так відповідно до системи удобрення мною запропонована схема підтримання бездефіцитного балансу гумусу при внесенні органічних добрив і забезпеченість землекористування господарства органікою становить – 11,2 т/га.
Не менш важливими для доброго розвитку є використання мінеральних добрив в системі з органічними. Також для даного господарства відповідно до бальної оцінки ґрунту і окупності добрив розраховані норми мінеральних добрив. У даному випадку були враховані врожайність за рахунок родючості ґрунту та приріст за рахунок післядії добрив на другий рік. Відповідно використовуючи поправочні коефіцієнти запропоновані норми внесення мінеральних добрив для підтримання врожайності сільськогосподарських культур на високому рівні.
Необхідно відмітити, що строки, способи та дози внесення добрив є надзвичайно важливими в органогенезі рослини. Відповідно до кожної культури сівозміни наведені найкращі норми та строки внесення мінеральних добрив розподілені на основне, припосівне внесення та підживлення. Адже сільськогосподарські рослини характеризуються критичними фазами розвитку, коли вони потребують поживні речовини для свого розвитку. Також при розподілі внесення добрив було враховано, що при внесенні азотних добрив восени, вони швидко вимиваються в нижні горизонти або просто вивітрюються. Для цього ми якщо і вносимо азотні добрива восени, то використовуємо аміачну воду з одночасним загортанням її в ґрунт.
Баланс поживних речовин у сівозміні в основному для більшості культур становить більше 100%, що свідчить про більше надходження поживних речовин у ґрунт ніж використання їх рослинами. Господарська ефективність використання родючості ґрунту для всіх полів 1-ої польової сівозміни при вирощування сільськогосподарських культур становить більше 100%. Що свідчить про добру організацію господарювання та дотримування системи удобрення, що надає можливість не лише отримувати високі та сталі врожаї сільськогосподарських культур, а й підтримання бездефіцитного балансу гумусу.
Але також необхідно і враховувати погодні умови. Адже останнім часом клімат даної зони дещо змінився і це негативно відображається на рослинах.
У загальному зростанні врожаїв, як показав наш і світовий досвід, 30-70% приросту одержується за рахунок добрив, 30% - внаслідок поліпшення якості насіння, 20% - покращення обробітку ґрунту. Отже більша частина врожаїв отримується за рахунок використання інтенсивних технологій удобрення та землеробства в цілому.
В наш час енергетичні проблеми стали основним предметом економіки. Провівши розрахунки щодо визначення енергетичної ефективності використання органічних та мінеральних добрив. Так для всіх культур 1-ої польової сівозміни господарства коефіцієнт енергетичної ефективності становить більше 1. А на полях, де вносилися органічні добрива він становить більше 3-5. Що свідчить про високу організацію господарювання та дотримання всіх рекомендованих систем внесення добрив.
Нині все більшого поширення набувають інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур, що дозволяє отримувати більші врожаї з меншої площі. Не менш важливим є використання мінімалізації обробітку ґрунту, що надзвичайно економічно та агрономічно ефективне.
Список використаної літератури
-
Агрохимия/ Под ред. Б.А. Ягодина.- М.: Агропромиздат, 1989.- 639 с. -
Вирощування екологічно чистої продукції рослинництва за ред. Дегодюка Е.Г.).-К.: "Урожай", 1992.-317 с -
Вильдфлуш И.Р. Агрохимия.- Минск; Урожай., 2001.- 487 с. -
Городній М.М. і ін. Агрохімічний аналіз.-К:"Вища шк., 1995.-318 с -
Гедройц К.К. Учение о поглотительной способности почв: избр. соч.в 5-ти томах-М.: Сельхозгиз, 1955.- Т.1.-С.241-384. -
Довідник з агрохімічного та агроекологічного стану ґрунтів за ред. Б.С. Носка та ін.-К.:Урожай, 1994.-332 с. -
Стан родючості фунтів України та прогноз його змін за умов сучасного землеробства за ред. В.В. Медведева і М.В. Лісового. - Харків: "Штрих", 2001.-98 с -
Томсон Л.М., Трод Ф.Р. Почвы и их плодородие.-М.: Колос,1982.- 461с. -
Агрохимия / Под ред. В.М. Клечковского и А.В. Петербургского. - М.: Россельхозиздат, 1977. - 583 с. -
Афендулов К.П. Минеральное питание и удобрение кукурузы. - К.: Урожай, 1979. - 211 с. -
Афендулов К.П., Лантухова А.И. Удобрения под планируемый урожай. - М.: Колос, 1973. - 240 с. -
Довідник з агрохімічного та агроекологічного стану ґрунтів України / За ред. Б.С. Носка, Б.С. Прістера, М.В. Лободи. -К.: Урожай, 1994. - 333 с. -
Загальне землеробство / За ред. В.П. Гордієнка. - К.: Вища школа, 1988. - 314 с. -
Злобин ЮЛ. Агрофитоценология. - Харьков: Изд. Харьковского СХИ, 1986. - 74 с. -
Злобін ЮЛ. Основи екології. - К.: Лібра, 1998. - 248 с.
2. ОБЩИЕ ТРЕБОВАНИЯ 1
3. Беспроводные телекоммуникационные системы
4. Даниил Гринькин 2 курс 4 группа2 Калев Алексей 3 курс 2 группа3 Афанасьев Андрей 3 курс 7 группа4 Горбачев Иван
5. Проектирование линейных трактов ЦСП на участке АВ с выделением в С
6. Реферат- Технология производства циклогексанона дегидрированием циклогексанола
7. Наука и Техника Серия
8. КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА ПО ИНФОРМАЦИОННЫМ ТЕХНОЛОГИЯМ В ЮРИДИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ Вариант 5 Выполните следую
9. Мамоновский городской округ
10. Соціальність і культура Життєвий простір
11. і Бюджетсалы~ саясаты ~аржы ж~йесіні~ м~ні
12. Контрольная работа- Группировка коммерческих банков РФ по экономически чувствительным показателям
13. ru Все книги автора Эта же книга в других форматах Приятного чтения [Италия] под солнцем Тоскан
14. ДУХ КАПИТАЛИЗМА 3.
15. Содержание, функции и задачи бухгалтерского учет
16. Одно лишь слово может вызвать у нас много всевозможных чувств.
17. История возникновения и развития учета Зародился бухгалтерский учет в XIII в
18. принципиальная схема включения человека в цепь электрического тока 2
19. О возможностях сокpащения темпов pасползания гоpодов
20. тема является громоздкой малоэффективной особенно в части наполнения местного бюджета что влечет за собой