Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Полтавський національний технічний університет
імені Юрія Кондратюка
Кафедра фінансів, банківської справи
та державного управління
Навчально-методичний комплекс
з курсу
«Фінансовий менеджмент»
для студентів економічних спеціальностей
усіх форм навчання
і слухачів післядипломної та дистанційної освіти
Укладач: д.е.н. Птащенко Л.О.
Полтава
2011
Рекомендовано до друку вченою радою Полтавського національного
технічного університету імені Юрія Кондратюка
(протокол № 1 від 29.03.2011 р.)
Навчально-методичний комплекс з курсу «Фінансовий менеджмент»
/Укладач.: д.е.н. Птащенко Л.О. – Полтава: ПолтНТУ, 2011. – 138 с.
Рецензент: д.е.н., проф. Кузняк Б.Я., Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка
За редакцією автора
© Птащенко Л.О. ,
© Полтавський національний технічний
університет імені Юрія Кондратюка, 2011
ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................... 4
1. ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДИСЦИПЛІНИ ............................................. 4
2. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН та ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ ............... 6
3. Опорний конспект лекцій ………......................................................... 10
4. ЗАВДАННЯ ДЛЯ СЕМІНАРСЬКИХ І ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ……….. 106
5. ІНДИВІДУАЛЬНА І САМОСТІЙНА РОБОТА……………………………...122
6. ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ………………………125
7. ТИПОВІ ЗАВДАННЯ, ЩО ВИНОСЯТЬСЯ НА ІСПИТ…………………….129
8. СИСТЕМА ПОТОЧНОГО ТА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
СТУДЕНТІВ ТА КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ......................................................134
9. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ……………………………………………...137
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ....................................................................137
Вступ
Трансформація власності і розвиток корпоративного капіталізму в системі національної економіки України вимагають удосконалення методів управління всіма напрямами господарської діяльності. Використання нових принципів і методів управління є необхідною умовою для забезпечення економічного розвитку на мікро- та макрорівнях. Важливу роль в економічному і соціальному розвитку відіграють фінанси, адже вони забезпечують залучення суб’єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і НП, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю. Саме тому потребують глибокого вивчення питання фінансового управління, яке склалося в успішно функціонуючих країнах, формування власної моделі управління, здатної забезпечувати інтереси всіх учасників ринкових відносин, зміцнювати конкурентні позиції та фінансову стійкість вітчизняних підприємств.
Розвиток та вдосконалення методів управління фінансами є найактуальнішим питанням для вітчизняних суб’єктів господарювання. Якнайшвидше розуміння та практичне втілення сучасних методів фінансового менеджменту може не тільки зменшити негативні тенденції у діяльності підприємницьких утворень, а й вдосконалити систему економічних відносин і забезпечити відчутний соціальний ефект, що підвищить конкурентоздатність національної економіки в цілому.
Управління фінансами передбачає застосування принципів, методів і прийомів для формування, розподілу і використання фінансових ресурсів, що маються у розпорядженні підприємств усіх форм власності та організаційно-правових форм, з метою одержання найбільшої вигоди від їх функціонування для власників.
Економічна трансформація в Україні поставила на порядок денний питання підготовки спеціалістів, обізнаних зі світовими науковими досягненнями та практикою управління фінансами. При цьому слід враховувати особливості діяльності вітчизняних підприємств, специфіку взаємовідносин у сфері підприємництва, національне законодавство, що регулює фінансові відносини та фінансову діяльність.
1. ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДИСЦИПЛІНИ
Мета вивчення дисципліни – надання знань суті та механізму управління фінансами, формування теоретичної та методологічної бази, необхідної для вільного володіння практикою прийняття оптимальних управлінських рішень і їх аналізу на рівні фінансів підприємницьких структур, регіону та держави в умовах ринкових відносин.
Дисципліна «Фінансовий менеджмент» є базовою для підготовки спеціалістів і магістрів державного та підприємницького управління з економіки та менеджменту, орієнтована на засвоєння студентами програм сучасних методів управління фінансами суб’єктів господарської діяльності, застосування зазначених методів для визначення пріоритетних напрямів розвитку регіонів, розпорядження державними фінансовими ресурсами, найбільш ефективного використання ресурсів, підвищення ефективності виконання державної політики в сфері управління фінансами.
Призначення курсу полягає у виробленні вмінь та навиків управління різними аспектами фінансової діяльності суб’єктів господарювання, спрямованих на реалізацію стратегічних цілей та задач.
Основними завданнями вивчення дисципліни є:
1.2. В результаті вивчення дисципліни студент повинен
ЗНАТИ:
ВМІТИ:
1.3. Дисципліна «Фінансовий менеджмент» тісно пов’язана з іншими дисциплінами економічної науки, зокрема: фінанси, гроші та кредит, фінанси підприємств, страхування, бухгалтерський облік, податки і система оподаткування, інвестування, фінансовий аналіз, менеджмент, економічний ризик і методи його вимірювання, господарське законодавство.
2. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН та ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
|
№ з/п |
ЗМІСТОВНІ МОДУЛІ |
|
1 |
2 |
|
1 |
Теоретичні основи і методичний інструментарій фінансового менеджменту |
|
1. Сутність, зміст та механізми фінансового менеджменту |
|
|
2. Основи організації і управління фінансами на підприємствах |
|
|
3. Системи і методи фінансового менеджменту |
|
|
4. Системи та методи фінансового планування |
|
|
5. Концепція і методичний інструментарій оцінки вартості грошових активів у часі |
|
|
6. Концепція і методичний інструментарій оцінки фактора інфляції |
|
|
7. Характеристика облігацій та методи їх оцінки. Характеристика та оцінка акцій |
|
|
2 |
Система управління активами і капіталом підприємства. Основи інвестиційної математики та антикризового управління |
|
8. Управління капіталом підприємства і оптимізація його структури |
|
|
9. Управління оборотними активами підприємства |
|
|
10. Управління грошовими потоками підприємства |
|
|
11. Управління прибутком |
|
|
12. Оцінка і принципи складання фінансової звітності. Фінансова діагностика. |
|
|
13. Основи управління інвестиційною діяльністю підприємств |
|
|
14. Основи антикризового фінансового управління |
2.2. Зміст модулів за темами дисципліни
|
№ з/п |
Структурні модулі та програмні питання по лекціях |
Застосування |
|
Всі форми навчання |
||
|
1 |
2 |
3 |
|
1 |
Теоретичні основи і методичний інструментарій фінансового менеджменту |
* |
|
1. Фінансовий менеджмент як специфічна система управління суб’єктами господарювання в умовах ринкової економіки. Основні принципи та загальна структура фінансового менеджменту. Основні елементи механізму фінансового менеджменту. |
||
|
2. Фінансовий менеджмент як складова частина органу управління господарськими суб’єктами. Мета і основні задачі фінансового менеджменту. Функції та об’єкти фінансового управління на підприємствах. |
||
|
3. Система фінансового управління на підприємствах: фінансова стратегія, фінансова політика, фінансове планування, фінансовий контроль та контролінг. Характеристика окремих складових системи фінансового управління на підприємствах. Система фінансових методів обґрунтування управлінських рішень. |
||
|
4. Перспективне, поточне та оперативне фінансове планування на підприємствах. Бюджетне фінансове планування. Характеристика основних методів фінансового планування: нормативний метод, розрахунково-аналітичний метод, балансовий метод, інші. |
||
|
5. Концепції і методичний інструментарій оцінки вартості грошей в часі. Теперішня і майбутня вартість грошових активів. Прості і складні відсотки. Методичний інструментарій оцінки теперішньої і майбутньої вартості грошей по схемі простих і складних відсотків. |
||
|
6. Основні показники, які враховують фактор інфляції, та поняття, якими користуються при розрахунках. Методичний інструментарій прогнозування річного темпу та індексу інфляції. Формування реальної відсоткової ставки з урахуванням фактору інфляції. Оцінка вартості грошей з урахуванням фактору інфляції та ризику. |
||
|
7. Базова модель оцінки фінансових активів (DCF – модель). Методичні підходи до оцінки вартості облігацій. Оцінка вартості привілейованих акцій. Оцінка звичайних акцій. Оцінка вартості звичайних акцій з постійним темпом росту дивідендів. Оцінка вартості звичайних акцій з непостійним темпом росту дивідендів. |
||
|
2 |
Система управління активами і капіталом підприємства. Основи інвестиційної математики та антикризового управління |
* |
|
8. Економічна сутність та класифікація капіталу підприємства. Мета формування та характеристика складових власного капіталу підприємства. Політика управління власним капіталом підприємства. Політика управління позиковим капіталом підприємства. Ефект фінансового левериджу. Оптимізація структури капіталу підприємства по критерію максимізації рентабельності власних засобів і мінімізації рівня фінансових ризиків. |
||
|
9. Поняття та види грошових потоків підприємства. Етапи управління грошовими активами. Розрахунки грошових потоків підприємства. Управління грошовими потоками. |
||
|
10. Склад оборотних активів підприємства та особливості фінансового управління ними. Метод оптимізації оборотних активів. Управління запасами. Основні етапи управління запасами на підприємстві. Управління дебіторською заборгованістю. |
||
|
11. Аналіз грошових активів підприємства. Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства. Системи контролю за грошовими активами. Тотальне управління грошима як система. Управління товарними запасами з метою економії грошей. Збір дебіторської заборгованості. Повсякденне управління грошима. Вибір банку та робота з ним. |
||
|
12. Поняття та структура фінансового ринку. Ринок цінних паперів в структурі фінансового ринку. Сутність інвестицій і задачі управління інвестиціями. Принципи формування інвестиційної політики підприємства. Інвестиційний ринок і його інфраструктура. Формування та оптимізація інвестиційного портфеля. |
||
|
13. Зміст, завдання і методи аналізу фінансової звітності. Система показників фінансового стану підприємства. Користувачі фінансової інформації. Фінансова діагностика підприємства. |
||
|
14. Основи антикризового фінансового управління. Аналіз факторів виникнення кризових ситуацій і банкрутства. |
2.3. Теми практичних (семінарських) занять
|
№ з/п |
Теми практичних занять |
|
1 |
2 |
|
1 |
Теми 1, 2. Інформаційне та організаційне забезпечення фінансового менеджменту. Основні принципи та загальна структура фінансового менеджменту. Базові показники, що використовуються у фінансовому управлінні. |
|
Тема 3. Система фінансового управління на підприємствах. Основні методи фінансового планування та їх характеристика. |
|
|
Тема 4. Сутність та методичний інструментарій визначення теперішньої і майбутньої вартості грошей по схемі простих і складних відсотків. Розв’язання задач та оцінка фінансових операцій, пов’язаних із визначенням зміни вартості грошей в часі. |
|
|
Тема 5. Сутність та методичний інструментарій врахування факторів інфляції і ризику при оцінці вартості грошей в часі. Розв’язання задач та оцінка фінансових операцій, пов’язаних з врахуванням інфляції та ризиків, що впливають на процеси формування вартості грошей в часі. |
|
|
УСЬОГО ПО МОДУЛЮ |
|
|
2 |
Тема 1. Класифікація та методи оптимізації оборотних активів. Розгляд задач на визначення тривалості операційного, фінансового і виробничого циклів. Практичне застосування нормативного методу. Принципові підходи до управління дебіторською заборгованістю. |
|
Тема 2. Здійснення розрахунків обсягів позитивного і негативного грошових потоків підприємства, використовуючи дані форм № 1, 2, 3 звітності підприємств. Розрахунок операційного чистого грошового потоку (CASH-FLOW) та показників грошового потоку підприємства. |
|
|
Тема 3. Управління структурою капіталу підприємства. Визначення вартості власного та позикового капіталу. Здійснення аналізу та оцінка складових власного і позичкового капіталу підприємства, використовуючи дані форми № 1 звітності підприємств. |
|
|
Тема 4. 1) Основи управління інвестиціями на підприємстві. Розв’язання задач по визначенню ринкової вартості облігації для різноманітних схем прибутковості на ринку цінних паперів. Розв’язання задач по визначенню ринкової вартості простих та привілейованих акцій. 2) Діагностика та її роль в управлінні підприємством. Моніторинг поточного стану підприємства. Система фінансових коефіцієнтів. |
|
|
УСЬОГО ПО МОДУЛЮ |
з дисципліни «Фінансовий менеджмент»
ЗМІСТ
Лекція 1. Сутність, зміст та механізми фінансового менеджменту …………. 11
Лекція 2. Основи організації і управління фінансами на підприємствах …….. 15
Лекція 3. Системи і методи фінансового менеджменту ……………………..... 20
Лекція 4. Організаційне, інформаційне забезпечення та фінансова звітність як основне джерело інформації у фінансовому менеджменті……………………...26
Лекція 5. Системи та методи фінансового планування ………………………... 29
Лекція 6. Концепція та методичний інструментарій оцінки вартості грошових активів в часі ……………………………………………………………….. …….33
Лекція 7. Концепція та методичний інструментарій оцінки фактора інфляції.. 37
Лекція 8. Управління оборотними активами підприємства …………………… 41
Лекція 9. Управління грошовими потоками підприємства ……………………. 53
Лекція 10. Управління прибутком ………………………………………………. 70
Лекція 11. Управління капіталом підприємства і оптимізація його структури..76
Лекція 12. Загальна характеристика фінансового ринку та місце ринку цінний паперів в структурі фінансового ринку …………………………………………. 86
Лекція 13. Характеристика облігацій та методи їх оцінки …………………...... 89
Лекція 14. Характеристика та оцінка акцій, як інвестиційного інструменту фінансового ринку …………………………………………………………………92
Лекція 15. Основи управління інвестиційною діяльністю підприємства …….. 94
Лекція 16. Основи антикризового управління……………………………………98
Лекція 1. Сутність, зміст та механізми фінансового менеджменту
План
1. Сутність та основні функції фінансового менеджменту
В системі управління різними аспектами діяльності будь-якого підприємств в сучасних умовах найскладнішим і відповідальним ланцюгом є управління фінансами. В країнах з ринковою економікою принципи і методи цього управління на межі ХІХ-ХХ сторіч сформувались в спеціалізовану галузь знань, яка отримала назву «фінансовий менеджмент».
Фінансовий менеджмент на сучасному етапі включає практично всі напрями управління фінансами підприємства. Ряд проблем фінансового менеджменту за останні роки отримали поглиблений розвиток в нових, відносно самостійних галузях знань – фінансовому аналізі, інвестиційному менеджменті, ризик-менеджменті, антикризовому управлінні підприємством при загрозі банкрутства.
Теорія і практика фінансового менеджменту становлять організаційну цілісність. Природно, фінансовий менеджмент не існує ізольовано від інших економічних дисциплін. Передусім він є складовою загального менеджменту і з нього походить основними категоріями.
Фінансовий менеджмент представляє собою систему принципів та методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов’язаних з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів підприємства і організацією обігу його грошових коштів.
Структурно фінансовий менеджмент включає такі функціональні елементи:
Така структура фінансового менеджменту орієнтована на його сприйняття з точки зору управлінських рішень.
У процесі організації фінансового менеджменту здійснюються планування, прогнозування, регулювання, координація, стимулювання, контроль та аналіз.
Ефективне управління фінансовою діяльністю підприємства забезпечується реалізацією принципів, основними з яких є (рис. 1.1):
Рис. 1.1.Основні принципи фінансового менеджменту
Ефективний фінансовий менеджмент, організований з урахуванням викладених принципів, дозволить сформувати ресурсний потенціал високих темпів приросту виробничої діяльності підприємства, забезпечити стабільне зростання власного капіталу, суттєво підвищити його конкурентну позицію на товарному та фінансовому ринках, забезпечити економічний розвиток в стратегічній перспективі.
В процесі організації фінансового менеджменту здійснюються планування, прогнозування, регулювання, координація, стимулювання, контроль та аналіз. В цілому процес управління складається з наступних етапів (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Схема етапів процесу управління
Як суб’єкт управління фінансовий менеджмент підприємства включає:
Процес управління фінансовою діяльністю підприємства базується на певному механізмі. Механізм фінансового менеджменту представляє собою систему основних елементів, які регулюють процес розробки та реалізації управлінських рішень в сфері фінансової діяльності підприємства. В структуру механізму фінансового менеджменту входять наступні елементи (Рис.1.4):
Деякі науковці пропонують такі елементи фінансового механізму: фінансові методи; фінансові важелі; правове, нормативне та інформаційне забезпечення.
Ефективний механізм фінансового менеджменту дозволяє в повному обсязі реалізувати цілі та задачі, які стоять перед підприємством, сприяє результативному здійсненню функцій фінансового управління підприємством.
Рис. 1.3. Характеристика основних елементів
механізму фінансового менеджменту
Питання для самоконтролю і самопідготовки
Література.
Бланк И.А. Основы финансового менеджмента: [підручник]. К.: Ника-Центр. – 1999. – т.1.
Юргутіс І.А., Кравчук І.І. Основи менеджменту: [Навчальний посібник]. – К.: Освіта. – 1998. – С.20-22.
Крайник О.П., Клепкова З.В.. Фінансовий менеджмент: [Навч. посібник]. – К.: Дакор. – 2000. – С.9.
Фінансовий менеджмент: [підручник] / за ред. А.М. Поддєрьогіна. –К.: КНЕУ, 2005. – С.9-13.
Лекція 2. Основи організації і управління фінансами на підприємствах
План
Процес формулювання цілей підприємства, а також шляхів і способів їх досягнення, як і процес складання фінансового плану, формування і використання фінансових ресурсів для виконання такого плану, неможливий без певних управлінських впливів. Такі впливи здійснюють загальний та фінансовий менеджмент.
Загальний менеджмент є сукупність методів, форм і засобів управління виробництвом, реалізацією продукції та послуг для досягнення цілей в умовах ринкової економіки. При цьому об’єктами загального менеджменту є підприємство в цілому, його окремі структурні підрозділи, технологічні процеси та люди, які зайняті у виробництві, реалізації продукції та наданні послуг. Суб’єктами менеджменту є спеціально підготовлені, наймані, професійні керуючі – менеджери.
Загальний менеджмент складається з ряду напрямів дій, які чинять управлінський вплив на конкретні ділянки діяльності підприємства. Виходячи з цього, можна виокремити менеджмент виробничий, менеджмент збуту продукції, фінансовий менеджмент, менеджмент працюючого персоналу тощо. Особливе місце в диференціації напрямів загального менеджменту посідає фінансовий менеджмент, який є складовою загального менеджменту. Маючи свої специфічні методи і функції, фінансовий менеджмент перебуває у рамках напрямів, які визначаються загальним менеджментом. Цілі і завдання, визначені для розвитку підприємства й виконувані загальним менеджментом, визначають цілі й завдання, що стоять перед фінансовим менеджментом. Фінансовий менеджмент можна визначити як використання фінансів у процесі загального менеджменту. Тією мірою, якою фінансовий менеджмент є складовою загального менеджменту, управлінський вплив на фінанси є органічною частиною впливу на розвиток самого підприємства. Звідси фінанси виступають і як об’єкт менеджменту, і як засіб, використовуваний у менеджменті, залежно від того, який саме менеджмент мається на увазі.
Залежність між цілями підприємства, фінансовим планом, отриманням необхідних коштів, управлінням коштами, витрачанням коштів і управління оподаткуванням може бути прийнята як загальна характеристика фінансового менеджменту. Маємо логічний ланцюжок, де всі ланки перебувають у прямій та зворотній залежності одна від одної: цілі підприємства – фінансовий план – отримання необхідних коштів – управління коштами – управління оподаткуванням. У кожній ланці може формуватися і здійснюватися той чи інший управлінський вплив на фінанси, використовуватися ті чи інші спеціальні прийоми і методи, застосовуватися спеціальні або специфічні функції.
Головною метою фінансового менеджменту є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та майбутньому періоді. Ця мета конкретно полягає в забезпеченні максимізації ринкової вартості підприємства, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників. Максимізація ринкової вартості підприємства далеко не завжди автоматично досягається при максимізації його прибутку. Зокрема, одержаний високий по сумі та рівню прибуток може бути повністю використаний на цілі поточного споживання, в результаті чого підприємство залишиться без головного джерела формування власних фінансових ресурсів для розвитку. Крім того, високий рівень прибутку підприємства може досягатися при відповідно високому рівні фінансового ризику та загрозі банкрутства в наступному періоді, що також може обумовити зниження його ринкової вартості.
В процесі реалізації своєї головної мети фінансовий менеджмент націлений на вирішення наступних основних задач (табл. 2.1.).
Таблиця 2.1.
Система основних задач, націлених на реалізацію
головної мети фінансового менеджменту
|
Головна мета фінансового менеджменту |
Основні задачі фінансового менеджменту, направлені на реалізацію його головної цілі |
|
Забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та майбутньому періоді. |
|
Оптимізація розподілу сформованого обсягу фінансових ресурсів передбачає встановлення необхідної пропорційності в їх використанні на цілі виробничого та соціального розвитку підприємства, виплати необхідного рівня доходів на капітал, що інвестований. Повинні враховуватись стратегічні цілі розвитку підприємства та можливий рівень віддачі коштів, які були вкладені.
Функції фінансового менеджменту визначає система задач. Ці функції поділяють на дві основні групи:
В загальному плані основними функціями фінансового менеджменту є:
- дослідження зовнішнього економічного середовища;
- розробка фінансової стратегії підприємства;
- аналіз і планування фінансової діяльності;
- прийняття рішень з питань оперативної фінансової діяльності;
- прийняття інвестиційних рішень;
- взаємодія з іншими контрагентами з питань фінансової діяльності (державними органами, фінансово-кредитними установами, суб’єктами фінансового ринку, іншими підприємствами, фізичними особами).
Фінансове управління діяльністю підприємства здійснює його фінансова служба, зокрема фінансові менеджери.
Основні напрями діяльності фінансових менеджерів:
1. Аналіз і планування майнового та фінансового стану підприємства.
2. Забезпечення підприємства фінансовими ресурсами (управління джерелами ресурсів).
3. Розподіл фінансових ресурсів (інвестиційна політика та управління активами).
Цими напрямами визначаються основні завдання, що стоять перед фінансовими службами підприємства:
За першим напрямом здійснюється загальна оцінка:
Другий напрям передбачає визначення:
Третій напрям передбачає аналіз і оцінювання довгострокових і короткострокових рішень інвестиційного характеру:
Як і кожна управлінська система, фінансовий менеджмент передбачає наявність суб’єкта і об’єкта управління. В узагальненому вигляді об’єктами фінансового менеджменту є фінанси підприємства та його фінансова діяльність, тобто економічні відносини, які опосередковані грошовим обігом, зміна розміру і складу власного та позичкового капіталу підприємства.
Іншими словами до об’єктів фінансового менеджменту відносяться:
1. Активи (управління оборотними і необоротними активами).
2. Капітал (формування фінансової структури капіталу, управління формуванням власних фінансових ресурсів, управління залученням позикових фінансових ресурсів).
3. Інвестиції.
4. Грошові потоки.
5. Фінансові ризики та запобігання банкрутству.
6. Прибуток підприємства.
4. Організація фінансового менеджменту
Використання методів та прийомів фінансового менеджменту впливає на забезпечення стійкого фінансового стану будь-якого суб’єкта господарювання. Порівнюючи фінансові результати, розраховуючи відповідні фінансові показники, менеджмент підприємства здатний об’єктивно оцінити ефективність свого господарювання, визначити місце свого підприємства серед підприємств галузі, планувати діяльність на майбутнє.
Фінансовий менеджмент спрямований на оптимізацію управління рухом фінансових ресурсів та інших фінансових відносин, які виникають в процесі руху фінансових ресурсів.
Організація фінансового менеджменту має бути спрямована на ефективне управління цим рухом та відносинами. Для реалізації цієї мети фінансові менеджери визначають конкретні шляхи поліпшення управління фінансовими ресурсами підприємства з використанням розглянутих раніше методів та важелів.
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. Визначити головну мету фінансового менеджменту.
2. Основні задачі фінансового менеджменту, спрямовані на реалізацію головної мети.
3. Розкрити основні функції фінансового менеджменту.
4. Перелічити об’єкти фінансового менеджменту.
Література.
Бланк И.А. Основы финансового менеджмента: [підручник]. - К.: Ника-Центр. – 1999. – т.1.- С.36-39.
Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: [підручник]. – К. 2004.- С.24-25.
Финансовый менеджмент. Под ред Г.Б.Поляка: [підручник]. – М.: Финансы. – 1997. – С. 14-20.
Финансовый менеджмент: [підручник] / Под ред.. Н.Ф. Самсонова. – М.: Финансы. – 1999. – С. 13-16.
Фінансовий менеджмент: [підручник] / за ред. А.М. Поддєрьогіна. –К.: КНЕУ, 2005. – С.9-13.
Лекція 3. Системи і методи фінансового менеджменту
Система фінансового управління на підприємствах включає такі складові: фінансова стратегія, фінансова політика, фінансове планування, фінансовий контроль. Характеристика окремих складових системи фінансового управління на підприємствах.
Фінансова стратегія представляє собою один з найважливіших видів функціональної стратегії підприємства, яка забезпечує всі основні напрями розвитку його фінансової діяльності та фінансових відносин шляхом формування довгострокових фінансових цілей, вибору найбільш ефективних шляхів їх досягнення, адекватного коригування напрямів формування та використання фінансових ресурсів при зміні умов зовнішнього середовища.
Процес розробки та реалізації фінансової стратегії підприємства здійснюється по наступних етапах (рис. 3.1).
Рис. 3.1. Основні етапи процесу розробки та реалізації фінансової стратегії підприємства.
1. Головною умовою для визначення періоду формування фінансової стратегії є тривалість періоду, прийнятого для формування корпоративної стратегії підприємства.
2. Дослідження факторів зовнішнього фінансового середовища передбачає вивчення економіко-правових умов фінансової діяльності підприємства та можливих їх змін в майбутньому періоді. Аналізується кон’юнктура фінансового ринку та визначальні її фактори, розробляється прогноз кон’юнктури в розрізі окремих сегментів цього ринку.
Фінансовий менеджмент набуває практичного втілення завдяки фінансовій політиці підприємства. Розроблення фінансової політики є найбільш відповідальним етапом формування фінансової стратегії підприємства. Під фінансовою політикою розуміють спосіб організації та використання фінансових відносин.
Фінансову політику розглядають на наступних рівнях:
Складові фінансової політики:
Процес реалізації фінансової політики відбувається в три етапи:
Механізм реалізації фінансової політики включає три етапи:
Фінансове планування – це процес розробки системи планів та планових (нормативних) показників по забезпеченню підприємства необхідними фінансовими ресурсами та підвищенню ефективності його фінансової діяльності в майбутньому періоді.
Основні системи фінансового планування:
В системі основних функцій фінансового менеджменту важлива роль належить здійсненню на підприємстві внутрішнього фінансового контролю.
Внутрішній фінансовий контроль – це процес перевірки виконання та забезпечення реалізації всіх управлінських рішень в сфері фінансової діяльності підприємства з метою реалізації фінансової стратегії та попередження кризових ситуацій, що приводять до його банкрутства.
Основні форми внутрішнього фінансового контролю:
Підвищенню ефективності реалізації функції внутрішнього фінансового контролю сприяє впровадження на підприємстві комплексної системи, що дістала назву «контролінг».
Фінансовий контролінг – це регуляторна система управління, яка координує взаємозв’язки між формуванням інформаційної бази, фінансовим аналізом, фінансовим плануванням та внутрішнім фінансовим контролем, забезпечує концентрацію контрольних дій на найбільш пріоритетних напрямах фінансової діяльності підприємства, своєчасне виявлення відхилень фактичних її результатів від передбачуваних та прийняття рішень, спрямованих на її нормалізацію.
Основними функціями фінансового контролінгу є:
Види фінансового контролінгу:
стратегічний,
поточний,
оперативний.
Послідовність етапів побудови системи фінансового контролінгу на підприємстві така: визначення об’єкта контролінгу – визначення видів і сфери контролінгу – формування системи пріоритетів показників, які контролюються – розробка системи кількісних стандартів контролю – побудова системи моніторингу показників, які включені у фінансовий контролінг – формування системи алгоритмів дій по усуненню відхилень.
Система фінансових методів складається з наступних основних способів та прийомів, за допомогою яких обґрунтовуються і контролюються конкретні управлінські рішення в різних сферах фінансової діяльності підприємства:
3. Основні базові показники оцінювання фінансової діяльності підприємств.
В процесі практичної реалізації завдань фінансового менеджменту слід раціонально управляти потоками фінансових ресурсів та намагатися оптимізувати джерела фінансування (внутрішні і зовнішні). Для цього менеджери користуються основними базовими показниками, за допомогою яких оцінюється ефективність фінансової діяльності підприємства.
До основних таких показників належать:
1) Додана вартість – різниця між вартістю продукції, виробленої за певний час з урахуванням збільшення запасу готової продукції, витрат на реалізацію, не операційних доходів, а також продукції для внутрішнього споживання та вартості матеріальних активів, які споживалися. До показника доданої вартості входять:
- виплати до державних та страхових фондів;
- оплата праці;
- відсотки за кредит;
- повернення боргів інвесторам та кредиторам;
- прибуток на вкладений капітал.
2) Брутто-результат експлуатації інвестицій (БРЕІ) – це додана вартість за вирахуванням витрат на оплату праці та відрахувань з оплати праці.
3) Нетто-результат експлуатації інвестицій (НРЕІ).
НРЕІ = БРЕІ – Витрати на відновлення основних засобів.
На практиці за НРЕІ беруть прибуток, збільшений на суму фактичних витрат по заборгованості.
НРЕІ = Прибуток + Відсотки за кредит.
4) Рентабельність активів (ЕРа).
Ефект виробництва
Ефективність виробництва = —————————— х 100%;
Витрати
НРЕІ
ЕРа = ———————————— х 100%,
Активи – Відкладені платежі
де ЕРа – рентабельність активів,
НРЕІ – нетто-результат експлуатації інвестицій.
Прибуток + Витрати по заборгованості
ЕРа = ————————————————— х 100%,
Активи – Кредиторська заборгованість
НРЕІ
ЕРа = —————————————————— х 100% х
Оборот реалізації продукції (робіт, послуг)
Оборот реалізації продукції (робіт, послуг)
х ——————————————————— .
Активи – Кредиторська заборгованість
НРЕІ
КМ = —————————————————— х 100%,
Оборот реалізації продукції (робіт, послуг)
де КМ – комерційна маржа. Вона показує, який результат експлуатації інвестицій припадає на кожну грошову одиницю обороту.
Оборот
КТ = ———————————————————,
Активи – Кредиторська заборгованість
де КТ – коефіцієнт трансформації. Показує, скільки грошових одиниць обороту знімається з кожної грошової одиниці активу, тобто, який оборот трансформації кожної грошової одиниці активу.
Отже, рентабельність активів дорівнює добутку комерційної маржі на коефіцієнт трансформації. Цей показник є важливим узагальнюючим показником результативності діяльності підприємства.
ЕРа = КМ х КТ.
На основі показника економічної рентабельності оцінюється прибутковість роботи підприємства.
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. На яких рівнях розглядають фінансову політику?
2. Дайте загальну характеристику складових системи фінансового управління. (фінансова політика, фінансова стратегія, фінансове планування, фінансовий контроль).
3. Етапи реалізації фінансової політики.
4. Що собою представляє фінансова стратегія підприємства?
5. Визначте і схарактеризуйте основні етапи процесу розробки та реалізації фінансової стратегії підприємства.
6. Визначте поняття фінансового планування, його основні системи.
7. Внутрішній фінансовий контроль: визначення й основні форми здійснення.
8. Поняття фінансового контролінгу, його види.
9. Які функції покладено на фінансовий контролінг?
10. Основні способи і прийоми, які становлять систему фінансового менеджменту.
11. Базові показники оцінювання фінансової діяльності підприємства та їх характеристика.
12. Основні складові показника доданої вартості.
Література.
Лекція 4. Організаційне, інформаційне забезпечення та фінансова звітність як основне джерело інформації у фінансовому менеджменті
План
1. Організаційне забезпечення фінансового менеджменту.
2.Інформаційне забезпечення та фінансова звітність підприємства.
1. Організаційне забезпечення фінансового менеджменту
Враховуючи обсяги і складність задач, що вирішуються, фінансова служба підприємства може бути представлена:
- фінансовим управлінням - на великих підприємствах;
- фінансовим відділом - на середніх підприємствах;
фінансовим директором або головним бухгалтером, який
займається не тільки питаннями бухгалтерського обліку,
але й питаннями фінансової стратегії - на малих підприємствах.
Структура фінансової служби представлена на рисунку:
Рис. 4.1. Структура фінансової служби підприємства.
На бухгалтерію покладаються обов'язки вести бухгалтерський облік підприємства та формувати його відкриту публічну фінансову звітність у відповідності до встановлених вимог та положень.
Аналітичний відділ зобов'язаний аналізувати й оцінювати фінансовий стан підприємства, виконання планових завдань по прибутку, обсягам виробництва та реалізації, підтримувати ліквідність та рентабельність підприємства.
Відділ фінансового планування розробляє плани та бюджети підприємства (баланс доходів і видатків, бюджет руху грошових коштів, баланс активів і пасивів тощо).
Оперативний відділ виконує збір рахунків, накладних, простежує їх оплату, забезпечує ефективні взаємовідносини з банками з приводу безготівкових розрахунків та отримання готівкових коштів, контрагентами - з приводу оплати товарів, послуг, вирішення спірних питань, державою - з приводу сплати податків, обов'язкових платежів, штрафів, пені та інших заходів економічного впливу на підприємство.
Відділ по роботі з цінними паперами займається формуванням й управлінням портфелем цінних паперів, забезпечує його ефективність з позиції доходності і ризику.
Функціонування будь-якої системи управління фінансами здійснюється в рамках чинних законодавчих актів і нормативної бази.
2. Інформаційне забезпечення та фінансова звітність підприємства
Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами - це сукупність інформаційних ресурсів і способів їх організації, необхідних та придатних для реалізації аналітичних процедур, які забезпечують фінансову сторону діяльності підприємства. Його основу становить інформаційна база, до складу якої входять 5 блоків (рис. 4. 2).
Рис. 4.2. Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами
Фінансова звітність підприємства – це стандартна форма подання інформації про фінансовий стан підприємства на певну дату, ефективність його діяльності за певний період та перспективи розвитку.
Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.
В процесі ведення господарської діяльності підприємство здійснює операційну, інвестиційну та фінансову діяльність.
Операційна діяльність підприємства – головне джерело грошових коштів, де надходження грошей здійснюється за рахунок продажу продукції.
Інвестиційна діяльність підприємства – придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Вона складається з:
Фінансова діяльність підприємства охоплює зміну складу і структури джерел фінансування власного та позикового капіталу за рахунок:
До основних форм фінансової звітності підприємства належать: баланс підприємства; звіт про фінансові результати; звіт про власний капітал; звіт про рух грошових коштів.
Основним компонентом фінансової звітності підприємства є його баланс. Баланс показує реальний фінансовий стан підприємства на конкретну дату та відображає співвідношення між економічними ресурсами підприємства й вимогами до них, є індикатором здатності підприємства виконувати свої зобов’язання.
Цей звіт поділяють на дві частини, одна з яких характеризує економічні ресурси, якими володіє підприємство і котрі можуть принести економічну вигоду в майбутньому (актив), і друга – джерела їх формування (пасив).
Звіт про фінансові результати підприємства – це документ, в якому визначено величину прибутку або збитків в результаті діяльності підприємства за певний період часу.
Мета складання звіту – визначення величини прибутку або збитків від основної його діяльності. Звіт показує результативність діяльності підприємства і дає інформацію про фактори, що вплинули на цю результативність протягом звітного року. Завдяки звіту про фінансові результати підприємства можна пов’язати доходи та витрати за звітний період та вирахувати величину чистого прибутку як різницю між цими показниками. Тому цю форму фінансової звітності часто вважають найважливішою.
Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про зміни в структурі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.
Звіт про рух грошових коштів показує джерела і напрямки використання грошей підприємства за певний період часу, а також зміни у структурі грошових коштів підприємства, тобто він відображає надходження і використання грошових коштів підприємства внаслідок його діяльності за певний період часу.
Згідно із Законом "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" виділяють наступні якісні характеристики фінансової звітності:
доречність;
доступність.
Питання для самоконтролю і самопідготовки
Література
Лекція 5. Системи та методи фінансового планування
План
1. Перспективне, поточне та оперативне фінансове планування на підприємствах.
2. Бюджетне фінансове планування.
3. Характеристика основних методів фінансового планування: нормативний метод, розрахунково-аналітичний метод, балансовий метод, інші.
Перспективне, поточне та оперативне фінансове планування на підприємствах.
Фінансове планування на підприємстві ґрунтується на використанні трьох основних його систем:
перспективне (стратегічне) фінансове планування,
поточне планування фінансової діяльності,
оперативне планування фінансової діяльності.
В процесі прогнозування основних показників довгострокового (стратегічного) фінансового плану використовуються наступні основні методи:
1. Метод кореляційного моделювання (встановлення кореляційної залежності між двома показниками, що розглядаються, в динаміці та послідуюче прогнозування одного з них в залежності від зміни іншого – базового).
2. Метод оптимізаційного моделювання (оптимізація конкретного прогнозного показника в залежності від ряду умов його формування).
3. Метод багатофакторного економіко-математичного моделювання (прогнозований показник визначається на основі конкретних математичних моделей, які відображають функціональну залежність його кількісного значення від системи визначених факторів, також виражених кількісно.
4. Розрахунково-аналітичний метод (прямий розрахунок кількісних значень прогнозованих показників на основі використання відповідних норм та нормативів).
5. Економіко-статистичний метод (дослідження закономірностей динаміки конкретного показника (визначення лінії його тренда) та розповсюдження темпів цієї динаміки на прогнозований період).
Основними видами поточних фінансових планів підприємства є:
план доходів та витрат по операційній діяльності (мета розробки – визначення суми чистого прибутку по операційній діяльності),
план надходження і витрачання грошових коштів (відображає результати прогнозування грошових потоків підприємства. Мета – визначення обсягів джерел формування фінансових ресурсів, розподіл фінансових ресурсів по видах та напрямах господарської діяльності, забезпечення постійної платоспроможності підприємства),
балансовий план (мета розробки – визначення необхідного приросту окремих видів активів із забезпеченням їх внутрішньої збалансованості, формування оптимальної структури капіталу, яка б забезпечувала достатню фінансову стійкість підприємства).
Система оперативного фінансового планування базується на розробці бюджетів. Задачі бюджетування – визначення обсягу та складу витрат, пов’язаних з діяльністю окремих структурних одиниць і підрозділів; забезпечення покриття цих витрат фінансовими ресурсами з різних джерел.
Бюджетне фінансове планування.
Головним інструментом фінансового планування є кошторисне планування (бюджетування).
Кошторис (бюджет) – це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період.
Застосовувані в процесі оперативного планування бюджети класифікуються за наступними ознаками (рис. 5.1).
Переваги впровадження принципів бюджетування:
щомісячне планування бюджетів структурних підрозділів дає змогу одержати більш точні показники розмірів і структури затрат, ніж система бухгалтерського обліку та фінансової звітності, і, відповідно, більш точне планове значення розміру прибутку;
в межах затвердження місячних бюджетів структурним підрозділам буде надана більша самостійність у витрачанні економії по бюджету фонду оплати праці, що підвищує матеріальну зацікавленість працівників в успішному виконанні планових завдань;
бюджетне планування дозволить здійснити режим економії фінансових ресурсів підприємств.
Рис. 5.1. Класифікація основних видів бюджетів
в оперативному фінансовому плануванні
Характеристика основних методів фінансового планування: нормативний метод, розрахунково-аналітичний метод, балансовий метод
Сутністю нормативного методу складання кошторису є розрахунок обсягу затрат і потреби в ресурсах шляхом множення норми витрат ресурсів на запланований обсяг економічного показника (реалізація, випуск продукції) це найпростіший метод. Маючи норму (норматив) і об’ємний показник, можна легко розрахувати плановий показник.
Норма (норматив) х Об’ємний показник = Плановий показник.
Сутність розрахунково-аналітичного методу полягає в тому, що розраховується обсяг витрат і потреба в ресурсах шляхом множення середніх витрат на індекс їх зміни у запланованому періоді. В основі цього методу лежить використання експертної оцінки.
Експертна оцінка є результатом проведення експертизи, обробка і використання цього результату при обґрунтуванні значення ймовірності. Прийняття експертної оцінки – це комплекс логічних і математико-статистичних методів і процедур, пов’язаних з діяльністю експерта по переробці інформації, необхідної для аналізу і прийняття рішень.
Сутністю балансового методу є узгодження обсягу витрат і джерел розширення ресурсів (доходів). Застосовується при плануванні розподілу прибутку та інших фінансових ресурсів, плануванні потреби в надходженні коштів до фонду накопичення, фонду споживання тощо.
Наприклад, балансова ув’язка по фінансових фондах має вигляд:
Зп + Н = В + Зк (5.1)
де Зп – залишок коштів на початок планового періоду, грн.;
Н – надходження коштів до фонду, грн.;
В – витрачання коштів з фонду, грн.;
Зк – залишок коштів на кінець планового періоду, грн.
Сутністю методу оптимізації є багатоваріантність. З декількох кошторисів обирається найкращий з точки зору мінімальних витрат чи максимального одержаного ефекту (результату).
В розрахунках використовується критерій максимуму приведеного прибутку
П – Ен х К → max, (5.2) де
П – прибуток, грн.;
К – капіталовкладення, грн.;
Ен – нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень (Ен = 0,15).
Сутністю методу моделювання є аналіз функціональних зв’язків між різними елементами процесу виробництва. Наприклад, моделюється залежність прибутку від рівня затрат і обсягу реалізації продукції (виручки).
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. Дайте характеристику основним видам фінансового планування.
2. Які методичні підходи до здійснення планування?
3. Форми реалізації результатів фінансового планування.
4. Схарактеризуйте методи стратегічного планування.
5. Перелічіть види поточних фінансових планів підприємства.
6. Розкрийте поняття бюджетного планування.
7. В чому полягають переваги впровадження принципів бюджетування?
8. Дайте класифікацію бюджетів за різними ознаками.
9. Розкрийте сутність нормативного методу складання кошторису.
10. Які етапи здійснення фінансового планування?
11. В чому полягає балансовий метод фінансового планування?
12. Розкрийте сутність методу моделювання.
Література.
Бланк И.А. Финансовый менеджмент: [підручник]. – К.: Ника-Центр. – 2004. –С. 50-60.
Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: [підручник]. – К. 2004.- С.448-455.
Лекція 6. Концепція і методичний інструментарій оцінки вартості грошових активів у часі
План
Сутність концепції та методичний інструментарій оцінки вартості грошей у часі.
Теперішня і майбутня вартість грошових активів. Прості і складні відсотки.
Методичний інструментарій оцінки теперішньої і майбутньої вартості грошей по схемі простих і складних відсотків.
Концепція і методичний інструментарій оцінки вартості грошей в часі
Концепція вартості грошей в часі полягає в тому, що вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на фінансовому ринку, в якості якої звичайно виступає норма позичкового відсотку (або відсотку). Тобто, одна й та ж сума грошей в різні періоди часу має різну вартість; ця вартість на даний час завжди вища, ніж в будь-якому майбутньому періоді.
Процеси нарощення або дисконтування вартості можуть здійснюватись по простих та складних відсотках.
Основним інструментарієм оцінки вартості грошей у часі виступає відсоткова ставка (ставка відсотку) – питомий показник, у відповідності з яким у визначені терміни виплачується сума відсотку в розрахунку на одиницю грошового капіталу. Зазвичай відсоткова ставка характеризує співвідношення річної суми відсотку і суми наданого (запозиченого) грошового капіталу (вираженого в десятковому дробі або відсотках).
Методи нарахування відсотку розділяють на попередні та послідуючі.
Попередній метод нарахування відсотку (метод пренумерандо або антисипативний метод) характеризує спосіб розрахунку платежів, при якому нарахування відсотку здійснюється на початку кожного інтервалу.
Послідуючий метод нарахування відсотку (метод постнумерандо або декурсивний метод) характеризує спосіб платежів, при якому нарахування відсотку здійснюється в кінці кожного інтервалу.
Дискретний грошовий потік характеризує потік платежів на вкладений грошовий капітал, який має чітко детермінований період нарахування відсотків та кінцевий термін повернення основної його суми.
Безперервний грошовий потік характеризує потік платежів на вкладений грошовий капітал, період нарахування відсотків по якому не обмежений, а відповідно не визначений і кінцевий термін повернення основної суми. Одним з найпоширеніших видів таких грошових потоків є ануїтет (фінансова рента) – тривалий потік платежів, що характеризується однаковим рівнем відсоткових ставок в кожному з інтервалів періоду часу, що розглядається.
Рис. 6.1. Напрями застосування концепції вартості грошей у часі
2. Теперішня і майбутня вартість грошових активів. Прості і складні відсотки. В процесі порівняння грошових коштів при плануванні їх потоків в тривалому періоді часу використовуються два основних поняття – майбутня вартість грошей або їх теперішня вартість.
Теперішня вартість грошей представляє собою суму майбутніх грошових коштів, приведену з урахуванням визначеної ставки відсотку до теперішнього періоду часу. Визначення теперішньої вартості грошей характеризує процес дисконтування їх вартості, який представляє операцію, зворотну нарощенню, і здійснювану шляхом вилучення з майбутньої вартості відповідної суми відсотків (дисконтної суми).
Майбутня вартість грошей представляє собою суму інвестованих в теперішній момент коштів, в яку вони перетворяться через певний період часу з врахуванням визначеної ставки відсотку (відсоткової ставки). Визначення майбутньої вартості грошей характеризує процес нарощення їх вартості (компаундинг), який полягає в приєднанні до їх початкової суми нарахованої суми відсотків.
Простий відсоток – сума доходу, нарахована до основної суми грошового капіталу в кожному інтервалі загального періоду його використання, по якій подальші її перерахунки не здійснюються. Або це нарахування відсотку лише на початково інвестовану суму.
Наприклад, на початку року інвестор розміщує на рахунку в банку суму P під відсоток r. Через рік він одержить суму P1, яка дорівнює початково інвестованим коштам плюс нараховані відсотки, або
P1= P + Pr = P (1+r).
Через два роки сума на рахунку складатиме:
P2= P + Pr + Pr = P (1+2r).
Аналогічно можна представити суму Pn, яку вкладник одержить через n років:
Pn = P (1+rn), (6.1)
де Pn – майбутня вартість;
P – сьогоднішня вартість.
Якщо простий відсоток нараховується протягом періоду, який складає менше року, формула (6.1) набуває вигляду:
Pt = P (1+ r (t/T)) ( 6.2)
де t – кількість днів нарахування відсотку протягом року;
T – кількість днів в році;
Pt – сума, яка одержується при нарахуванні відсотку за t днів;
r – відсоток, що нараховується.
Якщо не зазначено інше, звичайно нарахований відсоток задається як відсоток в розрахунку на рік. Тоді за t днів буде нарахована тільки його частина, а саме
r (t/360) або r (t/365)
Pt = P (1 + r (t/360)) (6.3)
або Pt = P(1 + r (t/365)) (6.4)
Для порівняльного аналізу фінансові розрахунки необхідно здійснювати на підставі одного часового періоду, тобто 360 або 365 днів. Тому виникає необхідність перерахунку величини відсотку з однієї часової бази на іншу. Це можливо зробити за допомогою формул:
r = r /360 х 365, (6.5)
r = r /365 х 360, (6.6)
де r - ставка відсотку на базі 365 днів;
r - ставка відсотку на базі 360 днів.
Якщо період нарахування відсотків вимірюється в місяцях формулу можна представити наступним чином:
Pt = P (1 + r х t/12) (6.7).
Складний відсоток представляє собою суму доходу, нарахованого в кожному інтервалі загального періоду його використання, яка не виплачується, а приєднується до основної суми грошового інтервалу і в наступному платіжному інтервалі сама приносить дохід. Застосовується при довгострокових фінансових операціях.
Pn = P (1 + r)n (6.8)
Складний відсоток може нараховуватись частіше, ніж один раз на рік. Таке нарахування називається компаундингом. Відсотки, що нараховуються з певною періодичністю, називаються дискретними. В цьому випадку річна ставка називається номінальною, а відсоткова ставка за один інтервал нарахування вважається рівною відношенню номінальної ставки до кількості інтервалів в році. Нарощена сума буде розраховуватись за наступною формулою:
Pn = P (1 + r/m)nm , (6.9)
де m - періодичність нарахування відсотку протягом року.
3. Методичний інструментарій оцінки теперішньої і майбутньої вартості грошей по схемі простих і складних процентів.
Дисконтування – це зведення економічних показників різних років до порівняного в часі вигляду. Дисконтування здійснюється за допомогою коефіцієнта дисконтування, в основі яких лежить формула складних відсотків.
Формула дисконтованої або приведеної вартості:
Pn
P = ───── (6.10)
(1+r)n
де Pn – майбутня вартість;
P – дисконтова на або приведена вартість;
1
───── - коефіцієнт дисконтування.
(1+r)n
При нарахуванні складного відсотку m разів на рік формула (6.10) набуває вигляду:
Pn
P = ───── , (6.11)
(1+r/m)mn
А для відсотку, що нараховується безперервно:
Pn
P = ─── , (6.12)
em
На підставі формул (6.10), (6.11), (6.12) одержуємо відповідно формули дисконтованої вартості для простого відсотку:
Pn
P = ───── (6.13)
1+nr
Pn
P = ───────── (6.14)
1+r (t/360)
Pn
P = ───────── (6.15)
1+r (t/365)
Майбутню вартість ануїтету визначають як суму всіх платежів і складних відсотків, що їх нараховують на кожний платіж за період часу, який пройшов від моменту кожного платежу до моменту останнього платежу.
F = C/r [(1 + r) n -1] (6.16)
Fr
C = ───── . (6.17)
(1 + r) n - 1
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. В чому полягає концепція вартості грошей у часі? Основний інструментарій оцінки вартості грошей у часі.
2. Методи нарахування відсотку. В чому вони полягають?
3. Види грошових потоків. Ануїтети.
4. Що собою представляє теперішня і майбутня вартість грошей?
5. Простий відсоток. Формули, які використовують для нарахування простих відсотків.
6. Складний відсоток. Принципи нарахування та основний інструментарій.
7. Дисконтування. Формула дисконтованої або приведеної вартості.
8. Коефіцієнт дисконтування, його економічний зміст.
9. Ануїтети. Визначення майбутньої вартості ануїтету.
10. Ануїтети. Визначення теперішньої вартості ануїтету.
Література.
Бланк И.А. Финансовый менеджмент: [підручн.. – К.: Ника-Центр. – 2004. –С. 74-86.
Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: [підручник]. – К. 2004.- С.125-140.
Фининсовый менеджмент: [підручник]. / Под ред Г.Б.Поляка. – М.: Финансы. – 1997. – С. 208-229.
Крайник О.П., Клепкова З.В.. Фінансовий менеджмент: [Навч. посібник]. – К.: Дакор. – 2000. – С.113-115.
Лекція 7. Концепція і методичний інструментарій оцінки фактора інфляції
План
У фінансовому менеджменті постійно доводиться рахуватися з фактором інфляції, яка з плином часу забезпечує вартість грошових коштів, що знаходяться в обігу.
Стабільність прояву фактора інфляції та його активний вплив на результати фінансової діяльності підприємства визначають необхідність постійного врахування впливу цього фактора в процесі фінансового менеджменту.
Концепція врахування фактору інфляції в управлінні різними аспектами фінансової діяльності підприємства полягає в необхідності реального відображення вартості його активів і грошових потоків, а також у забезпеченні відшкодування втрат доходів, які викликані інфляційними процесами, при здійсненні різноманітних фінансових операцій.
Для оцінки інтенсивності інфляційних процесів використовуються такі показники:
Темп інфляції – характеризує показник, який відображає розмір знецінення (зниження купівельної спроможності) грошей у визначеному періоді, виражений приростом середнього рівня цін у відсотках до їх номіналу на початок періоду.
Індекс інфляції – характеризує показник, який відображає загальне зростання цін в періоді, що розглядається. Визначається шляхом додавання базового рівня цін на початок періоду (прийнятого за одиницю) і темпу інфляції в тому ж періоді (вираженого десятковим дробом).
При розрахунках, пов’язаних з коригуванням вартості грошей з урахуванням фактора інфляції прийнято використовувати такі поняття:
Номінальна сума грошових коштів – відображає оцінку розмірів грошових активів у відповідних грошових одиницях без урахування зміни купівельної вартості грошей в періоді, що розглядається.
Реальна вартість грошових коштів - відображає оцінку розмірів грошових активів з урахуванням зміни рівня купівельної вартості грошей в періоді, що розглядається, викликаної інфляцією.
Для розрахунку цих грошових коштів в процесі нарощення або дисконтування вартості грошей у часі використовуються відповідно номінальна і реальна ставка відсотку.
Номінальна відсоткова ставка характеризує ставку відсотку, яка приймається без врахування зміни купівельної спроможності грошей у зв’язку з інфляцією.
Реальна відсоткова ставка характеризує ставку відсотку, яка приймається з урахуванням зміни купівельної вартості в періоді, що розглядається, у зв’язку з інфляцією.
При прогнозуванні річного темпу інфляції використовується наступна формула:
iр = (1 + iм) 12 – 1, (7.1)
де iр – прогнозований річний темп інфляції, виражений у десятковому дробу,
iм – очікуваний середньомісячний темп інфляції в наступному періоді, виражений десятковим дробом.
Зазначену формулу можна використати при розрахунку значення прогнозованого темпу інфляції на будь-який місяць наступного року.
При прогнозуванні річного індексу інфляції використовуються такі формули:
Iiр = 1 + iр
або Iiр = (1 + iм) 12 , (7.2)
де Iiр – прогнозований індекс інфляції, виражений у дес. дробу,
iр – прогнозований темп інфляції, виражений у дес. дробу,
iр – очікуваний середньомісячний темп інфляції, виражений у дес. дробу.
Взаємозв’язок між номінальною і реальною відсотковими ставками можна представити наступним чином:
рівень цін в кінці періоду, що розглядається
1 + номінальна ставка = (1 + реальна ставка) х ────────────────────
рівень цін на початку періоду, що розглядається
або
1 + номінальна ставка = (1 + реальна ставка) х (1 + темп інфляції).
Вищенаведене рівняння називають рівнянням Фішера. В літерному значенні запишемо:
1 + r = (1 + y)(1 + i), (7.3)
де r – номінальна ставка відсотку,
y – реальна ставка відсотку,
i – темп інфляції.
З рівняння (7.3) можна одержати реальну відсоткову ставку:
1 + r
y = ─── - 1,
1 + i (7.4)
r– i
або y = ───
1+ i (7.5)
Розкриємо дужки в рівнянні (7.3)
1 + r = 1 + y + i + yi (7.6)
Якщо значення реальної відсоткової ставки та інфляції невисокі, то величина yi в рівнянні (7.4) буде дуже малою і нею можна буде знехтувати. Тоді рівняння Фішера набуде наступного вигляду:
r = y + I
і відповідно:
y = r – i
В основі здійснення розрахунків лежить реальна відсоткова ставка, яка формується.
1) При оцінці майбутньої вартості грошових коштів з урахуванням фактора інфляції використовується наступна формула (модифікована з Моделі Фішера):
Sн
Рр = ──────────── (7.7)
[(1 + y) х (1 + i)]n,
де Pр– реальна теперішня сума внеску (грошових коштів),
Sн – очікувана номінальна майбутня вартість внеску (грошових коштів),
y – реальна ставка відсотку, яка використовується в процесі дисконтування,
i – прогнозований темп інфляції,
n – кількість інтервалів, по яких здійснюється кожний відсотковий платіж, в загальному обумовленому періоді часу.
Якщо необхідно визначити інфляційну премію, тобто додатковий дохід, який виплачується (або передбачений до виплати) кредитору чи інвестору з метою компенсації фінансових втрат від знецінення грошей у зв’язку з інфляцією, використовується формула
Пі=Р×in (7.8),
де Пі – сума інфляційної премії в даному періоді n;
Р – початкова вартість грошових коштів;
in – темп інфляції в періоді n, що розглядається, виражений десятковим дробом.
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. В чому полягає концепція врахування фактору інфляції в управлінні підприємством?
2. Показники інфляції: темпи інфляції, індекс інфляції.
3. Номінальна та реальна вартість грошових коштів.
4. Основна формула прогнозування темпів інфляції. Інструментарій прогнозування індексу інфляції.
Література.
Бланк И.А. Финансовый менеджмент: [підручник]. – К.: Ника-Центр. – 2004. –С. 86-93.
Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: [підручник]. – К. 2004.- С.147-148.
Лекція 8. Управління оборотними активами підприємства
План
Склад оборотних активів підприємства та особливості фінансового управління ними.
Метод оптимізації оборотних активів.
Управління запасами. Основні етапи управління запасами на підприємстві.
Управління дебіторською заборгованістю.
Управління оборотними активами займає значну питому вагу серед операцій фінансового менеджменту. Цілеспрямоване управління оборотними активами визначає необхідність попередньої їх класифікації (рис. 8.1).
Оборотний капітал виявляє певні взаємозв’язки між активом та пасивом балансу підприємства, тобто зобов’язання погашаються за допомогою активів, що повинні беззбитково реалізуватися:
ЧОК = ПА – ПЗ,
де ЧОК – чистий оборотний капітал,
ПА – поточні активи підприємства,
ПЗ – поточні зобов’язання підприємства.
Управління оборотним капіталом вимагає від фінансового менеджменту вирішення ряду взаємопов’язаних питань:
Рис. 8.1. Класифікація оборотних активів за основними ознаками
Валові ОА – загальний обсяг ОА, сформований за рахунок власного і позикового капіталу.
Чисті ОА – частина ОА, яка сформована за рахунок власного та довгострокового позикового капіталу.
ЧОА = ОА – КФЗ, де
ОА – сума валовий ОА,
КФЗ – короткострокові (поточні) фінансові зобов’язання підприємства.
Власні ОА – частина ОА, сформована за рахунок власного капіталу.
Постійна частина ОА представляє собою незмінювану частину їх розміру, яка не залежить від сезонних та інших коливань операційної діяльності підприємства, не зв’язана з формуванням запасів ТМЦ сезонного зберігання, довгострокового завезення та цільового призначення. Тобто, вона розглядається як незнижуваний мінімум ОА, який необхідний підприємству для здійснення операційної діяльності.
Змінна частина ОА представляє собою частину ОА, яка коливається, що викликано сезонним зростанням обсягу виробництва і реалізації продукції, необхідністю формування в окремі періоди господарської діяльності підприємства ТМЦ сезонного зберігання. В складі даного виду ОА виділяють звичайно максимальну і середню їх частини.
Управління оборотними активами пов’язане з особливостями формування його операційного циклу. Операційний цикл представляє собою період повного обороту всієї суми оборотних активів, в процесі якого відбувається зміна окремих їх видів. Він характеризує проміжок часу між придбанням виробничих запасів і отриманням грошових коштів від реалізації виробленої з них продукції.
Важливою характеристикою операційного циклу, яка впливає на обсяг, структуру і ефективність використання оборотних активів, є його тривалість. Формула тривалості операційного циклу має вигляд:
ТОЦ = ТОмз + ТОгп + ТОдз ,
де ТОЦ – тривалість операційного циклу підприємства, в днях,
ТОмз – тривалість обороту запасів сировини, матеріалів та інших матеріальних факторів виробництва у складі оборотних активів, в днях,
ТОгп – тривалість обороту запасів готової продукції, в днях,
ТОдз – тривалість інкасації поточної дебіторської заборгованості, в днях.
В процесі управління оборотними активами в межах операційного циклу виділяють такі основні складові: 1) виробничий цикл підприємства, 2) фінансовий цикл підприємства.
Тривалість виробничого циклу визначається за формулою:
ТВЦ = ТОмз + ТОнв + ТОгп ,
де ТВЦ – тривалість виробничого циклу, в днях,
ТОмз – тривалість обороту середнього запасу сировини, матеріалів та напівфабрикатів, в днях,
ТОнв – тривалість обороту середнього обсягу незавершеного виробництва, в днях,
ТОгп – середня тривалість обороту поточної кредиторської заборгованості, в днях.
Фінансовий цикл (цикл грошового обороту) підприємства представляє собою період часу між початком оплати постачальникам отриманих від них сировини і матеріалів та початком надходження коштів від покупців за поставлену їм продукцію. Визначається за формулою:
ТФЦ = ТВЦ + ТОдз – ТОкз ,
де ТФЦ – тривалість фінансового циклу, в днях,
ТВЦ – тривалість виробничого циклу, в днях,
ТОдз – середній період обороту поточної дебіторської заборгованості, в днях,
ТОкз – середній період обороту поточної кредиторської заборгованості, в днях.
Головна задача управління оборотними активами полягає у формуванні необхідного обсягу, оптимізації складу та забезпеченні ефективного використання оборотних активів підприємства.
Етапи управління оборотними активами:
▪ аналіз оборотних активів в попередньому періоді,
▪ вибір політики формування оборотних активів,
▪ оптимізація обсягу оборотних активів,
▪ оптимізація співвідношення постійної і змінної частин оборотних активів,
▪ забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів,
▪ забезпечення необхідної рентабельності оборотних активів,
▪ вибір форм та джерел фінансування оборотних активів.
В процесі аналізу оборотних активів (далі – ОА) визначається динаміка загального обсягу ОА, динаміка складу ОА в розрізі основних видів, вивчається обіговість ОА та визначається їх рентабельність; при розрахунку використовується модель Дюпона, яка при застосуванні має вигляд:
Роа = Ррп х Ооа,
де Роа – рентабельність оборотних активів,
Ррп – рентабельність реалізації продукції,
Ооа – обіговість оборотних активів.
В процесі оптимізації обсягу оборотних активів визначається система заходів щодо реалізації резервів, спрямованих на скорочення тривалості операційного циклу, оптимізується обсяг та рівень окремих видів цих активів, а також визначається загальний обсяг оборотних активів на майбутній період за формулою:
ОАп = ЗСп + ЗГп + ДЗп + ГАп + Іп,
де ОАп – загальний обсяг ОА на кінець періоду, що розглядається,
ЗСп – сума запасів сировини та матеріалів на кінець майбутнього періоду,
ЗГп – сума запасів готової продукції на кінець майбутнього періоду (з урахуванням перерахованого обсягу незавершеного виробництва),
ДЗп – сума поточної дебіторської заборгованості на кінець майбутнього періоду,
ГАп – сума грошових активів на кінець майбутнього періоду,
Іп – сума інших оборотних активів на кінець майбутнього періоду.
Оптимізація співвідношення постійної та змінної частин ОА здійснюється по таких етапах:
- за результатами аналізу помісячної динаміки рівня ОА в днях обігу або в сумі за ряд попередніх років будується графік їх середньої «сезонної хвилі»,
- визначається сума постійної частини ОА по формулі:
ОАпост = ОАпл х Кмін,
де ОАпост – сума постійної частини ОА в майбутньому періоді,
ОАпл – середня сума ОА в майбутньому періоді,
Кмін – коефіцієнт мінімального рівня ОА.
- визначається максимальна і середня сума змінної частини ОА в майбутньому періоді по формулі:
ОАз макс = ОА х (Кмакс – Кмін);
ОА х (Кмакс – Кмін) ОАп макс – ОАпост
ОАз ср = ─────────────── = ────────────── ,
де ОАз макс – максимальна сума змінної частини ОА в майбутньому періоді,
ОАз ср – середня сума змінної частини ОА в майбутньому періоді,
ОАпост – сума постійної частини ОА в майбутньому періоді,
Кмакс – коефіцієнт максимального рівня ОА,
Кмін – коефіцієнт мінімального рівня ОА.
Одним з основних методів оптимізації рівня оборотних активів є нормування, яке усуває їх незбалансованість.
Нормування – це процес обчислення тієї частини оборотних активів (запасів та витрат), яка потрібна підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та здійснення розрахунків. Нормування ОА включає розробку та встановлення спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, витрат виробництва і т.д. та розрахунок нормативу власних оборотних активів в грошовому виразі на кінець року, кварталу.
Норма – це обчислювальна за кожним видом ОА відносна або мінімальна їх величина, що необхідна для розрахунку нормативу. Розраховується в абсолютних величинах або у відносних.
Нормування ОА може здійснюватись 3 методами: методом прямого рахунку, аналітичним методом та методом коефіцієнтів.
Метод прямого рахунку здійснюється за кожним елементом ОА з урахуванням завдань виробничого плану, постачання та збуту.
Аналітичний метод передбачає здійснення розрахунків з урахуванням середніх фактичних залишків та змін обсягів виробництва. При цьому здійснюється коригування з врахуванням зайвих і непотрібних запасів, неліквідів, які мали місце в попередньому періоді.
Коефіцієнтний метод дозволяє здійснити розрахунок з урахуванням тенденцій і співвідношень в змінах обсягу виробництва та окремих видів запасів і затрат. Співвідношення, що склалися в минулому, з використанням відповідних коефіцієнтів екстраполюються на майбутній період.
Норматив оборотних активів, авансованих в сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, визначається за формулою:
М = В х n,
де М – норматив ОА в запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів (грн.),
В – одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів (грн.),
n – норма оборотних активів.
В нормі ОА по кожному виду продукції чи однорідній групі матеріалів враховується час перебування в поточному запасі (П), страховому (С), транспортному (Т), технологічному (А), підготовчому (Д) запасах. Таким чином, норматив ОА в запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів (М) визначається за формулою:
М = В х (П + С + Т + А + Д).
Норматив ОА в незавершеному виробництві визначається за формулою:
Н = З х Д х К,
де З – одноденні витрати на виробництво продукції (грн.),
Д – тривалість виробничого циклу (дні),
К – коефіцієнт зростання витрат.
При рівномірному зростанні витрат коефіцієнт зростанні витрат розраховується за формулою:
К = Фо = 0,5 х Фз/Фо + Фз ,
де Фо – одноразові витрати,
Фз – інші витрати, що включаються до собівартості продукції.
При рівномірному зростанні витрат по днях виробничого циклу коефіцієнт зростання витрат визначається за формулою:
К = С/В,
де С – середня вартість виробу в незавершеному виробництві,
В – виробнича собівартість.
Середня вартість виробу в незавершеному виробництві розраховується як середньозважена величина витрат, що припадає на кожен день виробничого циклу, і кількість знаходження їх в процесі виробництва.
При суміщенні рівномірних і нерівномірних витрат розрахунок середньої вартості виробу в незавершеному виробництві здійснюється наступним чином:
С = Ф0 + Ф1 х Т1 + Ф2 х Т2 + … + 0,5 х Фр х Т/Т,
де Ф1, Ф2… - витрати по днях виробничого циклу в грн.,
Фр – витрати, які здійснюються рівномірно протягом виробничого циклу, в грн.,
Т – тривалість виробничого циклу в днях,
Т1, Т2… - час з моменту здійснення одноразових витрат до закінчення виробничого циклу.
Норматив по статті «Витрати майбутніх періодів» розраховується за формулою:
М = Во + Вк – Вс,
де Во – сума витрат майбутніх періодів на початок планового року,
Вк – витрати, які здійснюються в плановому періоді за кошторисом,
Вс – витрати, що включаються до собівартості продукції планового періоду.
Норматив оборотних активів на готову продукцію визначається за формулою:
М = В х Д,
де В – одноденний випуск товарної продукції за виробничою собівартістю,
Д – норма запасу в днях.
Управління запасами спрямоване на забезпечення безперервного здійснення процесу виробництва та реалізації продукції і мінімізацію поточних витрат по їх обслуговуванню на підприємстві.
1. На стадіях аналізу розглядаються показники загальної суми товарно-матеріальних цінностей в майбутньому періоді – темпи її динаміки, питома вага в обсязі ОА і т.д., вивчається структура запасів по видах та основних групах, вивчається ефективність використання запасів, обсяг та структура поточних витрат по обслуговуванню запасів в розрізі окремих видів.
2. Запаси класифікуються для наступної диференціації для оптимальнішого управління ними.
3. Здійснюється попередній розподіл всієї сукупності запасів на виробничі та готової продукції. В розрізі кожного з цих видів виділяються запаси поточного зберігання. Для оптимізації розміру поточних запасів ТМЦ використовуються ряд моделей, і зокрема «Модель економічно обґрунтованого розміру замовлення» (EOQ).
Розглянемо механізм даної моделі на прикладі формування виробничих запасів. З однієї сторони, підприємству вигідно завозити сировину і матеріали значними партіями. Чим більший розмір поставки, тим нижчий сукупний розмір операційних витрат по розміщенню замовлень.
Рис. 8.2. Основні етапи управління запасами на підприємстві.
Дії менеджерів на етапах управління запасами.
Сума сукупних операційних витрат по розміщенню замовлень визначається за формулою:
ОВС
ОВрз = ─── х Срз,
РПП
де ОВрз – сума сукупних операційних витрат по розміщенню замовлень,
ОВС – обсяг виробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) в періоді, що розглядається,
РПП – середній розмір однієї партії постачання товарів,
Срз – середня вартість розміщення одного замовлення.
З іншого боку, високий розмір однієї партії постачання товарів викликає відповідне зростання операційних витрат по зберіганню товарів на складі, так як при цьому збільшується середній розмір запасу в днях обороту (період їх зберігання).
З урахуванням цієї залежності сума операційних витрат по зберіганню запасів на складі може бути визначена по наступній формулі:
РПП
ОВзб = ─── х Взб ,
2
де ОВзб – сума операційних витрат по зберіганню запасів на складі,
Взб – вартість зберігання одиниці товару в періоді, що розглядається.
З наведених формул видно, що зі зростанням середнього розміру однієї партії постачання товарів зменшуються операційні витрати по зберіганню товарних запасів на складі та навпаки.
Математично Модель EOQ виражена наступною формулою:
2 х ОВС х Срз
РППо = ────────── ,
√ Взб
де РППо – оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ),
ОВС – обсяг виробничого споживання товарів (сировини, матеріалів) в періоді, що розглядається,
Срз – середня вартість розміщення одного замовлення,
Взб - вартість зберігання одиниці товару в періоді, що розглядається.
Відповідно оптимальний середній розмір виробничого запасу визначається за формулою:
РППо
ВЗо = ─── ,
2
де ВЗо – оптимальний середній розмір виробничого запасу (сировини, матеріалів).
4. Оптимізація загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей, які включені в склад ОА, здійснюється шляхом розрахунку за формулою:
Зп = (Нпз х Оо) + Зсз + Зцп,
де Зп – оптимальна сума запасів на кінець періоду, що розглядається,
Нпз – норматив запасів поточного зберігання в днях обігу,
Оо – одноденний обсяг виробництва (для запасів сировини і матеріалів) або реалізації (для запасів готової продукції) в майбутньому періоді,
Зсз – запланована сума запасів сезонного зберігання,
Зцп – запланована сума запасів цільового призначення інших видів.
5. Управління процесами забезпечення високого обертання та ефективних форм руху запасів здійснюється шляхом оптимізації матеріальних потоків усіх видів.
Інтегральна оцінка економічної ефективності оптимізації матеріальних потоків може бути отримана шляхом використання «методу сукупних витрат»:
ПВ1 – ПВ2
ІЕо = ─────── х 100 ,
ОПМп
де ІЕо – інтегральна економічна ефективність оптимізації матеріальних потоків ОА підприємства, у %,
ПВ1 – фактична сума повних витрат на організацію матеріальних потоків до проведення їх оптимізації у визначеному періоді,
ПВ2 – очікувана сума повних витрат на організацію матеріального потоку аналогічного обсягу після проведення його оптимізації в аналогічному періоді,
ОПМп – запланований обсяг матеріального потоку ОА в аналогічному періоді.
6. Обґрунтування облікової політики оцінки запасів здійснюється методами:
- ідентифікованої собівартості одиниці запасів,
- середньозваженої собівартості,
- собівартості перших за часом надходжень (метод ФІФО),
- собівартості останніх за часом надходження запасів (метод ЛІФО),
- нормативних витрат,
- ціни продажу.
7. Побудова ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві здійснюється шляхом оперативного контролінгу. Поширеними є системи «АВС» та «рівня повторного замовлення».
Розмір дебіторської заборгованості визначається багатьма внутрішніми та зовнішніми факторами. Внутрішні фактори: кредитна політика підприємства, професіоналізм фінансового менеджера, який займається управлінням дебіторською заборгованістю, види розрахунків, стан контролю за дебіторською заборгованістю. Зовнішні фактори: стан розрахунків в країні, ефективність грошово-кредитної політики центрального банку, рівень інфляції, види продукції, обсяг ринку та рівень його насиченості.
Алгоритм управління дебіторською заборгованістю має наступні складові:
Рівень дебіторської заборгованості покупців продукції оцінюється шляхом розрахунку:
- коефіцієнта відволікання оборотних активів в поточну дебіторську заборгованість:
ДЗв + ЧРВдз + РСБ
КОАдз = ──────────── ,
ОА
де КОАдз – коефіцієнт відволікання оборотних активів в поточну дебіторську заборгованість за товари, роботи та послуги,
ДЗв – сума поточної дебіторської заборгованості покупців, яка оформлена векселями,
ЧРВдз – сума чистої реалізаційної вартості дебіторської заборгованості,
РСБ – сума резерву сумнівних боргів,
ОА – сума оборотних активів підприємства.
ДЗв + ЧРВдз
КМІдз = ──────────── .
ДЗв + ЧРВдз + РСБ
Середній період інкасації поточної дебіторської заборгованості розраховується за формулою:
ДЗв + ЧРВдз
ПІдз = ──────── ,
Оо
де ПІдз – середній період інкасації поточної дебіторської заборгованості (в днях),
ДЗв – середня сума поточної дебіторської заборгованості покупців,
яка оформлена векселем (розраховується як середня хронологічна),
ЧРВдз – середня сума чистої реалізаційної вартості дебіторської заборгованості,
Оо – сума денного обороту по реалізації продукції в періоді, що розглядається.
Сума ефекту від інвестування коштів в дебіторську заборгованість розраховують за формулою:
Едз = Пдз – ПВдз – ФВдз,
де Едз – сума ефекту, отриманого від інвестування коштів в дебіторську заборгованість по розрахунках з покупцями,
Пдз – додатковий прибуток підприємства, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту,
ПВдз – поточні витрати підприємства, пов’язані з організацією кредитування покупців та інкасацією боргу,
ФВдз – сума прямих фінансових витрат від неповернення боргу покупцями.
Поряд з абсолютною сумою ефекту можна розрахувати і відносний показник – коефіцієнт інвестування коштів:
Едз
КЕдз = ─── ,
ДЗрп
де КЕдз – коефіцієнт ефективності інвестування в дебіторську заборгованість по розрахунках з покупцями,
Едз – сума ефекту, отриманого від інвестування коштів в поточну дебіторську заборгованість по розрахунках з покупцями у визначений період,
ДЗрп – середній залишок поточної дебіторської заборгованості по розрахунках з покупцями в періоді, що розглядається.
При визначенні можливої суми оборотного капіталу, спрямованого в дебіторську заборгованість по товарному (комерційному) або споживчому кредиту використовують формулу:
ОРк х Кс/ц х (ПНК + ПР)
ОКдз = ─────────────── ,
360
де ОКдз – необхідна сума оборотного капіталу, спрямованого в дебіторську заборгованість,
ОРк – запланований обсяг реалізації продукції в кредит,
Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості та ціни продукції, виражений десятковим дробом,
ПНК – середній період надання кредиту покупцям, в днях,
ПР – середній період прострочення платежів по наданому кредиту, в днях.
Для розрахунку коефіцієнтів оборотності дебіторської заборгованості використовується бухгалтерський баланс та звіт про фінансові результати.
Оборотність ДЗ = ВР/ДЗсер,
де ВР – виручка від реалізації,
ДЗсер – середня дебіторська заборгованість.
Для розрахунку середньої дебіторської заборгованості використовуються формули:
Середньої хронологічної –
ДЗ1/2 + ДЗ2 + ДЗ3 +…+ ДЗn/2
ДЗсер = ──────────────────,
n - 1
де ДЗ1, ДЗ2, … ДЗn – величина ДЗ на початок кожного місяця;
середньої арифметичної -
ДЗпоч. періоду + ДЗкін. періоду
ДЗсер = ──────────────── ;
2
360 днів
Період погашення ДЗ = ────────── .
Оборотність ДЗ
Критерієм оптимальності розробленої та впровадженої кредитної політики виступає наступна умова:
ДЗо→ОПдр ≥ ОВдз + ВКдз,
де ДЗо – оптимальний розмір поточної дебіторської заборгованості при нормальному фінансовому стані підприємства,
ОПдр – додатковий операційний прибуток, отриманий від збільшення продажу продукції в кредит,
ОВдз – додаткові операційні витрати по обслуговуванню поточної дебіторської заборгованості,
ВКдз – розмір втрат капіталу, інвестованого в поточну дебіторську заборгованість, через недобросовісність (неплатоспроможність) покупців.
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. Класифікація оборотних активів за основними ознаками.
2. Сутність операційного та фінансового циклів обороту активів.
3. Етапи управління оборотними активами.
4. Нормування як основний метод оптимізації оборотних активів.
5. Характеристика методів нормування.
6. Основні етапи управління запасами.
7. Сутність Моделі економічно обґрунтованого розміру замовлення.
8. Алгоритм управління дебіторською заборгованістю.
9. Інструменти трансформації дебіторської заборгованості в грошові кошти.
Література.
Бланк И.А. Финансовый менеджмен: [підручник]. – К.: Ника-Центр. – 2004. –С.170-206.
Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: [підручник]. – К. 2004.- С.189-238.
Финансовый менеджмент: [підручник]. / Под ред.. Н.Ф. Самсонова. – М.: Финансы. – 1999. – С. 302-307.
Лекція 9. Управління грошовими потоками підприємства
План
1. Поняття та види грошових потоків підприємства.
2. Розрахунки грошових потоків підприємства.
3. Аналіз грошових активів підприємства.
4. Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства.
5. Управління грошовими потоками.
6. Системи контролю за грошовими активами.
1. Поняття та види грошових потоків підприємства
Деякі науковці тлумачать сутність грошового потоку як міру ліквідності компанії, що складається з чистого доходу і безготівкових витрат, таких, як амортизаційні відрахування. Т.Райс визначає грошові потоки, як потоки підприємства, що розподіляються на чисті, традиційні та операційні. Чистий грошовий потік представляє зміну грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні підприємства, за період, який аналізується. Традиційний потік – це приблизна оцінка надходжень грошових коштів від виробничої діяльності. Операційний потік – сума фактичних надходжень грошових коштів від операцій за визначений період (крім фінансових виплат).
А.Поддєрьогін визначає грошовий потік як сукупність послідовно розподілених у часі подій, які пов’язані із відособленим та логічно завершеним фактом зміни власника грошових коштів у зв’язку з виконанням договірних зобов’язань між економічними агентами (суб’єктами господарювання, державою, домогосподарствами, міжнародними організаціями).
І. Бланк розглядає грошовий потік як сукупність розподілених по окремих інтервалах періоду часу, що розглядається, надходжень та виплат грошових потоків підприємства, рух яких пов’язаний з факторами часу, ризику та ліквідності.
В загальному вигляді грошовий потік розглядається як сукупність розподілених у часі процесів надходження та вибуття грошових коштів, що генеруються суб’єктом господарювання в результаті здійснення його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.
З позиції менеджменту з метою управління ліквідністю грошові потоки поділяють на вхідні (надходження) і вихідні (видатки). Отже, грошовий потік – це надходження (вхідний ГП) і витрачання (вихідний ГП) грошових коштів в процесі здійснення господарської діяльності підприємства. Зауважимо, що не всі господарські операції, пов’язані з рухом грошових коштів, включаються до грошового потоку підприємства. Зокрема, не розглядаються як грошові потоки перекази грошових коштів між відособленими підрозділами підприємства, видача (повернення) грошових коштів підзвітним особам, інкасація готівки, переказ грошових коштів з поточного на депозитний рахунок. Однак це не означає, що такі операції не повинні розглядатися як об’єкт фінансового менеджменту.
Зупинимося на основних (базових) функціонально-організаційних характеристиках грошових потоків. До них слід віднести такі:
Для потреб управління грошовими потоками підприємства та формування інформаційної бази, яка використовується при обґрунтуванні та прийнятті управлінських фінансових рішень, сукупність грошових потоків, що генерується суб’єктом господарювання, доцільно згрупувати в однорідні цілісні групи – види грошових потоків.
Структурування грошових потоків за різними критеріями пов’язана з необхідністю врахування часової вартості грошей у процесі управління грошовими потоками підприємства. Необхідність урахування часової вартості грошових потоків виникає під час обґрунтування управлінських рішень щодо господарських операцій, які генерують грошові потоки, розподілені у довгостроковому періоді (насамперед, реалізація інвестиційних проектів, залучення довгострокового капіталу).
Основна увага фінансового менеджера має бути зосереджена на грошових потоках, що віднесені до складу пріоритетних, - грошових потоків за операціями, які забезпечують створення більшої частини вартості або прибутку підприємства і, відповідно, формуються на регулярній основі. До пріоритетних грошових потоків можна віднести, зокрема, надходження виручки від реалізації; оплату рахунків постачальників; сплату податків, інших обов’язкових платежів; виплату заробітної плати; формування доходів власників (грошові дивідендні виплати, викуп власних корпоративних прав).
2. Розрахунки грошових потоків підприємства
З Відповідно до Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО), господарську діяльність підприємств для потреб організації фінансового менеджменту, обліку, а також формування та оприлюднення публічної фінансової звітності, поділяють на:
За цими видами діяльності для зручності класифікують грошові потоки (рис. 9.1).
Щоб розрахувати грошові потоки по зазначених напрямах, необхідно визначити які господарські операції підприємства відносяться до операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.
Рис. 9.1. Грошові потоки підприємства за видами діяльності
й джерелами формування
Операційна діяльність суб’єкта господарювання являє собою основну діяльність підприємства, а також будь-які інші види діяльності, які не можуть бути віднесені до інвестиційної або фінансової діяльності. Визначення абсолютної величини операційного грошового потоку є важливою кількісною характеристикою господарської діяльності підприємства. Ця величина є основою для розрахунку як чистого грошового потоку, так і більшості фінансових показників та коефіцієнтів, що використовуються для потреб управління грошовими потоками. Грошовий потік від операційної діяльності має розглядатися як основне джерело фінансового забезпечення підприємства. Тому однією з ключових характеристик ефективно функціонуючого підприємства є наявність протягом тривалого періоду позитивного операційного грошового потоку із відносно стабільною абсолютною величиною. При цьому високий рівень абсолютної величини операційного грошового потоку має розглядатись як позитивне явище.
Операції, пов’язані з інвестиційною діяльністю суб’єкта господарювання, ведуть до зміни, як правило, абсолютної величини або ж структури першого розділу активу балансу підприємства – необоротних активів. Типовими прикладами таких операцій можуть бути:
1) придбання та введення в експлуатацію виробничого обладнання;
2) придбання нематеріальних активів;
3) здійснення дезінвестицій (дезинвестиції – повернення (вивільнення) заморожених у конкретних майнових об’єктах фінансових засобів. Д. можуть здійснюватись шляхом реалізації чи ліквідації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів);
4) придбання ринкових цінних паперів і, відповідно, отримання пасивного (відсотки або дивіденди) чи активного доходу;
5) фінансування та отримання доходів від спільної діяльності.
Абсолютна величина інвестиційного грошового потоку здебільшого має від’ємне значення, оскільки доходи від інвестиційної діяльності, як правило, не перекривають потреби підприємства в інвестиційному капіталі, насамперед, потреби на фінансування реальних інвестицій.
Фінансова діяльність суб’єктів господарювання визначається як сукупність господарських операцій, які ведуть до зміни величини та / або складу власного і позикового капіталу. Тобто, фінансова діяльність спрямована на кількісну та / або якісну зміну пасивів підприємства з метою покриття потреб у капіталі. Типовими прикладами таких операцій, які належать до фінансової діяльності підприємства, можуть бути:
1) емісія корпоративних прав та обслуговування вторинного обігу акцій;
2) отримання банківського кредиту та його погашення;
3) розміщення корпоративних облігацій та обслуговування їх обігу;
4) отримання безповоротної фінансової допомоги;
5) лізингове фінансування придбання основних засобів;
6) викуп корпоративних прав власної емісії.
Фінансовий грошовий потік має розглядатися як коригуючий механізм формування фінансового забезпечення потреби підприємства у капіталі для фінансування операційної та інвестиційної діяльності. Як правило, його формування не характеризується стабільністю. Перманентність формування позитивного грошового потоку від фінансової діяльності свідчить про стійку залежність підприємства від зовнішнього фінансування. У випадку, коли таким зовнішнім джерелом є позиковий капітал, постає питання щодо фінансової стійкості підприємства.
Ключовим елементом структурування грошових потоків є розрахунок чистого грошового потоку, що являє собою зміну абсолютної величини грошових коштів, які перебувають у розпорядженні підприємства, за певний період.
Загальна сума чистого грошового потоку розраховується за формулою:
ЧГПп = ЧГПо + ЧГПі + ЧГПф, (1)
де ЧГПп – загальна сума чистого грошового потоку за період, що розглядається, тис. грн.,
ЧГПо – сума чистого грошового потоку по операційній діяльності, тис. грн.
ЧГПі – сума чистого грошового потоку підприємства по інвестиційній діяльності, тис. грн.,
ЧГПф – сума чистого грошового потоку по фінансовій діяльності, тис. грн.
Для оцінки операційного грошового потоку на практиці використовується один із двох методів – прямий або непрямий метод.
Загальна формула, за якою здійснюється розрахунок чистого грошового потоку по операційній діяльності прямим методом, наступна:
ЧГПо = РП + ІНо – Зтм – ЗПп – ППб – ППпф – ІВо, (2)
де РП – сума грошових коштів, отриманих від реалізації продукції, тис. грн.,
ІНо – сума інших надходжень грошових коштів у процесі операційної діяльності, тис. грн.,
Зтм – сума грошових коштів, виплачених за придбання матеріальних цінностей у постачальників, тис. грн.,
ЗПп – сума заробітної плати, виплаченої персоналу, тис. грн.,
ППб – сума податкових платежів, перерахована до бюджету, тис. грн.,
ППпф – сума платежів, перерахована у позабюджетні фонди, тис. грн.,
ІВо – сума інших виплат грошових коштів в процесі операційної діяльності, тис. грн.
Операційний чистий грошовий потік (CASH-FLOW) можна розглядати як критерій оцінювання внутрішнього потенціалу фінансування підприємства. Його достатній розмір створює сприятливі передумови для залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку рекомендує використовувати прямий метод розрахунку операційного грошового потоку, що дає змогу забезпечити більшу інформаційну прозорість і використовувати елементи такого розрахунку для потреб фінансового моделювання. Непрямий метод розрахунку передбачає коригування абсолютної величини прибутку підприємства до оподаткування на величину впливу не грошових (немонетарних) операцій у рамках операційної діяльності суб’єкта господарювання. Його використання є обов’язковим при складанні публічної фінансової звітності вітчизняними підприємствами (форма № 3).
3. Аналіз грошових активів підприємства
1. Аналіз грошових активів підприємства має на меті оцінку суми та рівня середнього залишку ГА з позиції забезпечення платоспроможності підприємства та ефективності використання ГА.
Спочатку здійснюється оцінка участі грошових активів в сукупних обігових активах підприємства шляхом розрахунку коефіцієнта участі:
ГА
КУга = ─── ,
ОА
де КУга – коефіцієнт участі грошових активів у сукупних оборотних активах,
ГА – середній залишок сукупних грошових активів в періоді, що розглядається,
ОА – середня сума оборотних активів в періоді, що розглядається.
Потім розраховується середній період обороту грошових активів за формулою:
ГА
ПОга = ─── ,
ВГАо
де ПОга – середній період обороту грошовий активів, в днях,
ВГАо – одноденний обсяг витрат грошових активів в періоді, що розглядається.
Аналогічно здійснюється розрахунок оберненого показника – кількості оборотів середнього залишку грошових активів в періоді, що розглядається
ВГАо
КОга = ─── .
ГА
До основних формалізованих методів аналізу грошових потоків включається розрахунок відповідних коефіцієнтів, серед яких виділяють:
- коефіцієнт достатності чистого грошового потоку підприємства в періоді, що розглядається
ЧГП
КДчгп = ────────── ,
ОБ + ∆Зтм + Дв
де КДчгп - коефіцієнт достатності чистого грошового потоку підприємства в періоді, що розглядається,
ЧГП – чистий грошовий потік,
ОБ – сума виплат основного боргу по довго- і короткострокових кредитах і позиках підприємства,
∆Зтм – сума приросту запасів товарно-матеріальних цінностей у складі оборотних активів,
Дв – сума дивідендів (процентів), виплачених власникам підприємства на вкладений капітал.
- коефіцієнт ліквідності грошового потоку підприємства в періоді, що розглядається
ПГП + (ГАк – ГАп)
КЛгп = ─────────── , НГП
де КЛгп – коефіцієнт ліквідності грошового потоку підприємства в період, що розглядається,
ПГП – сума валового позитивного грошового потоку (надходження грошових коштів),
ГАк – сума залишку грошових активів підприємства на кінець періоду, що розглядається,
ГАп – сума залишку грошових активів підприємства на початок періоду, що розглядається,
НГП – сума валового негативного грошового потоку (витрачання грошових коштів).
Коефіцієнт ефективності грошового потоку
ЧГП
КЕгп = ─── НГП
- Коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку в періоді, що розглядається
ЧГП - Дв
КРчгп = ────── ∆РІ + ∆ФІд,
де КРчгп – коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку в періоді, що розглядається,
Дв – сума дивідендів (відсотків), виплачених власникам підприємства на вкладений капітал,
∆РІ – сума приросту реальних інвестицій підприємства в період, що розглядається,
∆ФІд,- сума приросту довгострокових фінансових інвестицій підприємства в періоді, що розглядається.
4. Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства
Грошові потоки, крім участі у виробничому та фінансовому процесах, використовуються для формування підприємством грошових авуарів (різні активи, за рахунок яких можуть бути здійснені виплати і погашені зобов’язання), що викликане причинами, які покладені в основу відповідної класифікації залишків грошових активів.
Операційний (трансакційний) залишок ГА формується з метою забезпечення поточних платежів, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства: по закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів, сплаті податків тощо.
Страховий (резервний) залишок ГА формується для страхування ризику несвоєчасного надходження коштів від операційної діяльності у зв’язку з погіршенням кон’юнктури на ринку готової продукції, уповільненням платіжного обороту та з інших причин.
Інвестиційний (спекулятивний) залишок ГА формується з метою здійснення ефективних короткотермінових фінансових інвестицій при позитивній кон’юнктурі в окремих сегментах ринку грошей. Формується лише у тому випадку, коли повністю задоволена потреба у формуванні інших грошових авуарів.
Компенсаційний залишок ГА формується в основному за вимогою банку, який здійснює розрахункове обслуговування підприємства та надає йому інші види фінансових послуг. Представляє собою незнижувану суму грошових активів, яка згідно банківської умови, повинна постійно зберігатися на поточному рахунку підприємства.
Оптимізація забезпечується шляхом розрахунків необхідного розміру окремих видів залишку ГА.
Потреба в операційному (трансакційному) залишку грошових активів характеризує мінімально необхідну їх суму в наступному періоді для здійснення поточної господарської діяльності. Для розрахунку даної суми операційного залишку використовується наступна формула:
ПОнгп
ГАо = ─── ,
КОга
де ГАо – планована сума операційного залишку ГА підприємства,
ПОнгп – планований обсяг негативного грошового потоку по операційній діяльності підприємства,
КОга – кількість оборотів середнього залишку грошових активів в плановому періоді.
Розрахунок планованої суми операційного залишку ГА може здійснюватись і на основі звітного показника, якщо в процесі аналізу встановлено, що він забезпечував своєчасність здійснення всіх платежів, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства. В цьому випадку для розрахунку використовується формула:
ПОвг - ФОвг
ГАо = ГАф + ─────── ,
КОга
де ГАф – фактична середня сума операційного залишку ГА в наступному аналогічному періоді,
ПОвг – планований обсяг негативного грошового потоку (суми витрачання грошових коштів) по операційній діяльності підприємства,
ФОвг – фактичний обсяг негативного грошового потоку по операційній діяльності в наступному аналогічному періоді,
КОга – кількість обертань середнього залишку ГА в плановому періоді.
- Потреба в страховому (резервному) залишку грошових активів визначається на основі розрахованої суми їх операційного залишку та коефіцієнта нерівномірності (варіації) надходження грошових коштів по окремих місяцях наступного року. Для розрахунку використовується наступна формула:
ГАс = ГАо х КВнгк,
де ГАс – планована сума страхового залишку ГА,
ГАо – планова сума операційного залишку ГА,
КВнгк – коефіцієнт варіації надходження грошових коштів на підприємство у звітному періоді.
- Потреба в компенсаційному залишку планується у відповідності з угодою між банком та підприємством, а потреба в інвестиційному залишку розраховується в залежності від необхідності забезп6ечення високого коефіцієнту рентабельності короткотермінових інвестицій в порівнянні з коефіцієнтом рентабельності операційних активів.
Загальний розмір середнього залишку ГА в плановому періоді визначається шляхом додавання розрахованої потреби в окремих видах:
ГА = ГАо + ГАс + ГАк + ГАі ,
де ГА – середня сума ГА в складі оборотного капіталу підприємства в плановому періоді,
ГАо – середня сума операційного залишку ГА в плановому періоді,
ГАс – середня сума страхового залишку ГА в плановому періоді,
ГАк – середні сума компенсаційного залишку ГА в плановому періоді,
ГАі – середня сума інвестиційного залишку ГА в плановому періоді.
В практиці зарубіжного фінансового менеджменту застосовуються більш складні моделі визначення середнього залишку ГА, наприклад, Модель Баумоля.
2 х Во х ПОго ГА макс
ГА макс = ───────── , ГА = ─────
√ Вд 2 ,
де ГА макс – оптимальний розмір максимального залишку ГА підприємства,
Во – витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів,
ПОго – планований обсяг негативного грошового потоку по операційній діяльності,
Вд – рівень втрати альтернативних доходів при зберіганні грошових коштів (середня ставка відсотку по короткострокових фінансових інвестиціях), виражений десятковим дробом,
ГА – оптимальний розмір середнього залишку ГА.
Відома також модель Міллера-Орра.
5. Управління грошовими потоками
Управління грошовими потоками представляє собою систему принципів і методів розробки й реалізації управлінських рішень, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням грошових коштів та організацією їх обігу, спрямованих на забезпечення фінансової рівноваги підприємства та її стійкого зростання.
Модель управління грошовими потоками суб’єкта господарювання є індивідуальною для кожного підприємства, оскільки має враховувати особливості його фінансово-господарської діяльності та специфічні умови зовнішнього і внутрішнього середовища її реалізації. Однак слід враховувати й використовувати сукупність загальних підходів, прийомів та методів – інструментарію управління грошовими потоками.
Підтримання належного рівня платоспроможності та ліквідності підприємства досягається шляхом відповідної організації руху грошових потоків у часі та просторі – управління грошовими потоками.
Визначимо базові положення щодо організації управління грошовими потоками.
Як і всі функціональні системи фінансового менеджменту, управління грошовими потоками підлегле головній меті – максимізації ринкової вартості підприємства. Досягнення загальної мети фінансового менеджменту можна забезпечити лише при виконанні головної цільової установки управління грошовими потоками – забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства.
1. Формування достатнього обсягу грошових ресурсів підприємства у відповідності з потребами його господарської діяльності у майбутньому. Задача реалізується шляхом визначення потреби в необхідному обсязі грошових ресурсів підприємства на майбутній період, визначення джерел формування, забезпечення мінімізації вартості їх залучення на підприємство.
2. Оптимізація розподілу сформованого обсягу грошових ресурсів по видах господарської діяльності підприємства та напрямах використання. В процесі реалізації цієї задачі забезпечується необхідна пропорційність в напрямах грошових ресурсів підприємства на розвиток його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. В межах кожного виду діяльності обираються найбільш ефективні напрями використання грошових ресурсів, які забезпечать досягнення найкращих кінцевих результатів господарської діяльності підприємства, стратегічних цілей його розвитку.
Таблиця 9.1.
Система основних задач, спрямованих на реалізацію
головної мети управління грошовими потоками підприємства.
|
Головна мета управління грошовими потоками |
Задачі управління грошовими потоками |
|
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОСТІЙНОЇ ФІНАНСОВОЇ РІВНОВАГИ ПІДПРИЄМСТВА |
1. Формування достатнього обсягу грошових ресурсів підприємства у відповідності з потребами його господарської діяльності у майбутньому. 2. Оптимізація розподілу сформованого обсягу грошових ресурсів по видах господарської діяльності підприємства та напрямах використання. 3. Забезпечення високого рівня фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку. 4. Підтримка постійної платоспроможності підприємства. 5. Максимізація чистого грошового потоку, яка забезпечує бажані темпи економічного розвитку підприємства на умовах самофінансування. 6. Забезпечення мінімізації втрат вартості грошових коштів в процесі їх господарського використання підприємством. |
3. Забезпечення високого рівня фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку. Така фінансова стійкість досягається шляхом формування раціональної структури джерел залучення грошових коштів. В першу чергу слід звернути увагу на співвідношення між власними і позиковими коштами, оптимізувати структуру грошових коштів за періодами їх повернення, своєчасно проводити реструктуризацію зобов’язань в умовах кризового розвитку підприємства.
4. Підтримка постійної платоспроможності підприємства. Ця задача вирішується в першу чергу за рахунок ефективного управління залишками грошових коштів та їх еквівалентів, формуванням достатнього резерву, забезпеченням рівномірності надходжень грошових коштів та синхронності між вхідними й вихідними грошовими потоками, вибором найкращих засобів платежу в розрахунках з контрагентами.
5. Максимізація чистого грошового потоку, яка забезпечує бажані темпи економічного розвитку підприємства на умовах самофінансування. Реалізація цієї задачі забезпечується за рахунок формування такого грошового обігу, який максимізує прибуток підприємства від всіх видів діяльності, вибору ефективної амортизаційної політики, своєчасної реалізації активів, які не використовуються, реінвестування тимчасово вільних грошових коштів.
6. Забезпечення мінімізації втрат вартості грошових коштів в процесі їх господарського використання підприємством. Грошові активи втрачають свою вартість під впливом факторів часу, інфляції, ризику. Тому в процесі організації грошового обігу на підприємстві слід уникати надмірних запасів грошових коштів, диверсифікувати напрями і форми використання грошових ресурсів, при цьому уникати ризиків або страхувати їх.
Процес управління потоками грошових коштів представляє собою постійний моніторинг відхилень реального руху грошових коштів від планових показників та використання заходів по усуненню таких відхилень. В свою чергу планові показники повинні враховувати пропозиції по ефективному використанню грошових коштів (н-д, прискорення їх обороту). Різноманітні об’єктивні та суб’єктивні причини можуть викликати дефіцит готівки на підприємстві, що неминуче призведе до негативних наслідків. Зокрема, причини недостатності грошових коштів на підприємстві такі:
Внутрішні:
Зовнішні:
криза неплатежів;
ненадійні форми розрахунків;
конкуренція зі сторони інших товаровиробників;
зростання цін на енергоносії;
втрати від експорту через знижений обмінний курс;
зміна податкового законодавства;
висока вартість позикових коштів;
вплив інфляції.
Ефективне управління грошовими потоками потребує формування відповідної політики, яка розробляється і реалізується по таких основних етапах:
В процесі аналізу досліджується динаміка загального обсягу грошового обороту капіталу, окремо позитивного і негативного грошового потоку, розглядається збалансованість між позитивним і негативним грошовими потоками, ритмічність та рівномірність між грошовими надходженнями і витрачаннями.
Досліджуючи фактори, які впливають на формування грошових потоків, їх розподіляють на зовнішні (кон’юнктура товарного і фінансового ринків, система оподаткування, практика кредитування, що склалася, розрахункова система, можливість залучення коштів цільового фінансування тощо) та внутрішні (життєвий цикл підприємства, тривалість операційного циклу, специфіка виробництва, амортизаційна політика тощо).
Щодо вибору політики управління грошовими потоками, то науковці (зокрема, Поддєрьогін та ін.) поділяють її на три типи:
Агресивна – характеризується високими темпами нарощення обсягів надходження грошових коштів переважно з позикових джерел при відносно невисокому рівні реінвестування чистого грошового потоку (значна частина якого використовується на виплату дивідендів і відсотків власникам). Така політика, з одного боку, забезпечує формування грошових ресурсів в достатньому для розвитку обсязі, а з іншого – супроводжується високим рівнем ризику, порушенням фінансової стійкості і платоспроможності підприємства.
Поміркована – характеризується зваженими пропорціями залучення власних і позикових грошових коштів. Зазвичай, у складі позикових переважають довгострокові кредитні ресурси. Рівень фінансових ризиків при цьому знаходиться в межах середніх значень.
Консервативна – передбачає мінімізацію обсягу залучених позикових коштів. Для господарських цілей використовується переважно чистий грошовий потік підприємства, який спрямовується на реінвестування. Така політика стримує темпи розвитку підприємства, але мінімізує рівень фінансових ризиків, пов’язаних з формуванням грошових потоків.
Не дивлячись на обраний тип політики управління грошовими потоками, слід враховувати, що управління має здійснюватись по всіх напрямах діяльності. Зокрема, управління операційним грошовим потоком базується на використанні касових розривів, що формуються внаслідок розбіжності у строках генерування вихідних грошових потоків (наприклад, закупівля сировини, оплата праці персоналу) та вхідних грошових потоків (насамперед, виручка від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг). Касовий розрив формується у безпосередній залежності від операційного та фінансового циклів підприємства.
Загалом управління операційними грошовими потоками підприємства має здійснюватись з дотриманням певних принципів та виконання таких критеріїв:
По-перше, скорочення тривалості касового розриву шляхом:
По-друге, забезпечення стабільності формування резерву ліквідності підприємства (залишки грошових коштів на рахунках та в касі підприємства) із відповідним його коригуванням у кожному плановому періоді, прив’язуючи таке коригування до зміни, наприклад, валюти балансу підприємства або абсолютної величини його доходів (чистих доходів) від реалізації продукції.
По-третє, забезпечення відповідності абсолютної величини резерву ліквідності підприємства потребам фінансового забезпечення касового розриву.
По-четверте, здійснення мобілізації фінансових ресурсів (формування вхідного грошового потоку від фінансової діяльності) у випадку тимчасової неспроможності підприємства покрити вихідні операційні грошові потоки в межах касового розриву за рахунок резерву ліквідності (покриття дефіциту ліквідності) на термін, що не менших величини касового розриву. Це має на меті забезпечити підтримання платоспроможності підприємства на прийнятному рівні шляхом генерування вхідних грошових потоків у рамках фінансового циклу, за рахунок яких і буде здійснено погашення основної суми заборгованості, що була створена при мобілізації капіталу.
Управління інвестиційними грошовими потоками передбачає урахування особливостей інвестиційної діяльності підприємства. Зокрема, слід з’ясувати вплив проектування інвестицій на операційну діяльність, врахувати довгостроковий характер прийняття управлінських рішень у рамках інвестиційної діяльності; значний рівень невизначеності щодо очікуваних грошових потоків від реалізації інвестиційного проекту (сукупності ризиків) потребує дисконтування майбутніх грошових потоків; покриття вихідних грошових потоків здійснюється за рахунок вхідних грошових потоків від операційної та фінансової діяльності; різноманітність інвестиційних вкладень потребує використання різних підходів до оцінки грошових потоків та їх планування, що визначається їх суттєвими відмінностями (реальні та фінансові інвестиції, вкладення в асоціації, дочірні підприємства, непряме портфельне інвестування тощо).
Управління фінансовими грошовими потоками пов’язано з такими особливостями, що проявляються у співвідношенні завдань фінансової діяльності з потребами операційної та інвестиційної. Прийняття управлінських фінансових рішень залежить від таких факторів:
1) політики підприємства щодо структури капіталу (при виборі між фінансуванням за рахунок власного чи позикового капіталу);
2) специфіки джерела формування дефіциту грошових коштів (мобілізація короткострокового позикового капіталу для покриття вихідних грошових потоків від операційної діяльності та довгострокового позикового або власного капіталу для покриття вихідних грошових потоків по інвестиційній діяльності);
3) тимчасове підтримання резерву ліквідності підприємства за рахунок короткострокових зобов’язань (вхідних фінансових грошових потоків).
Слід пам’ятати, що покриття грошових потоків підприємства має здійснюватися в основному за рахунок операційного потоку і лише в окремих випадках – за рахунок фінансової діяльності підприємства (наприклад, пролонгація заборгованості, реструктуризація заборгованості або погашення заборгованості за рахунок формування нової).
Найбільш узагальнюючу оцінку ефективності управління грошовими потоками дають показники:
- Коефіцієнт ліквідності
ПГП
КЛгп = ——— ,
НГП
де ПГП – сума валового позитивного грошового потоку підприємства;
НГП – сума валового негативного грошового потоку підприємства.
Коефіцієнт ефективності
ЧГП
КЕгп = ——— ,
НГП
де ЧГП – сума чистого грошового потоку підприємства;
НГП – сума валового негативного грошового потоку підприємства.
Важливим елементом політики управління є кількісна оцінка грошових потоків, яка здійснюється на основі структурування сукупності грошових потоків у відповідності до структурних характеристик та визначення арифметичної суми абсолютних величин сукупності грошових потоків. Крім детального аналізу інформації щодо операційного, фінансової та інвестиційного грошових потоків, в практиці використовуються й інші показники.
Важливою характеристикою ефективності діяльності підприємства є грошовий потік до фінансування - FREE CASH-FLOW, який визначає рівень фінансової залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування (як за рахунок позикового, так і власного капіталу).
FCF = CFо + CFі – І,
де FCF – Free Cash Flow (грошовий потік до фінансування);
CFо – операційний грошовий потік;
CFі – інвестиційний грошовий потік;
І – процентні платежі.
Завдання фінансового менеджера є забезпечення стабільності формування позитивної величини FREE CASH-FLOW.
Корпоративний CASH-FLOW включає процентні платежі за позиками та виплату грошових дивідендів. Його нульове значення може призвести до конфліктів сторін: підприємства – з однієї сторони, та власників і кредиторів – з другої.
Важливим індикатором в управлінні грошовими потоками підприємства є нетто грошовий потік як абсолютна величина грошових коштів, акумульованих підприємством за певний період, що доступна власникам такого підприємства. Нетто грошовий потік є інструментом реалізації в рамках фінансового менеджменту концепції максимізації добробуту власників. Пропорції розподілу нетто грошового потоку підприємства на реінвестовану та розподілену частини визначаються дивідендною політикою підприємства.
6. Системи контролю за грошовими активами.
Об’єктом контролю за грошовими активами є сукупний рівень залишку грошових активів, які забезпечують поточну платоспроможність підприємства, а також рівень ефективності сформованого портфелю короткострокових фінансових інвестицій – еквівалентів грошових коштів підприємства.
Контроль за сукупним рівнем залишку грошових активів при забезпеченні платоспроможності підприємства повинен виходити з таких критеріїв:
Контроль за рівнем ефективності сформованого портфеля короткотермінових фінансових інвестицій – еквівалентів грошових коштів підприємства повинен виходити з таких критеріїв:
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. Види грошових потоків підприємства.
2. Принципи та особливості формування грошових потоків підприємства в залежності від їх видів.
3. Розрахунок чистого грошового потоку підприємства.
4. Метод оптимізації середнього залишку грошових активів підприємства.
5. Управління фінансовим циклом.
6. Основні причини недостатності грошових коштів на підприємстві.
7. Управлінські рішення, що регулюють потік грошових коштів.
8. Критерії здійснення контролю за сукупним рівнем залишку грошових активів підприємства.
Література.
Бланк И.А. Финансовый менеджмент: [підручник] – К.: Ника-Центр. – 2004. –С.206-221.
Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: [підручник] – К. 2004.- С.73-120.
Финансовый менеджмент: [підручник]. / Под ред.. Н.Ф. Самсонова. – М.: Финансы. – 1999. – С. 284-301.
Лекція 10. Управління прибутком
План
1. Прибуток як фінансова категорія.
2. Операційний аналіз на підприємстві.
3. Управління використанням прибутку.
1. Прибуток як фінансова категорія
Прибуток - найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.
Доходи підприємства класифікуються за різними ознаками. За метою визнання доходу та визначення його суми розрізняють доход від:
реалізації товарів, продукції, інших активів, придбаних з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);
- надання послуг;
використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є отримання процентів, дивідендів, роялті.
В залежності від виду діяльності і розрізняють доходи:
від звичайної діяльності;
від надзвичайної діяльності.
Крім того доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.
Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.
Чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає: чистим доход (виручку) від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг);
валовий прибуток (збиток);
фінансовий результат від операційної діяльності;
прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;
прибуток (збиток) від звичайної діяльності;
прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.
Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибуткам (збитком).
2. Операційний аналіз на підприємстві
В ринкових умовах господарювання широкого застосування одержав розрахунок кінцевих результатів діяльним і підприємства за допомогою методу "Витрати - Обсяг - Прибуток".
Фінансовий менеджер орієнтується на досягнення високого або постійно зростаючого прибутку від реалізації. Одержання бажаного результату залежить від трьох складових - витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації. Взаємозв'язок складових визначається в процесі операційного аналізу, який також називають аналізом "Витрати - Обсяг - Прибуток", тим самим розкриваючи його сутність - дослідження залежності між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат.
Процес оптимізації структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку одержав у фінансовому аналізі назву левериджу. Розрізняють три його види: виробничий, фінансовий і виробничо-фінансовий. В прямому розумінні леверидж розуміють як важіль, при незначній зміні якого можна істотно змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства.
Аналіз "Витрати - Обсяг - Прибуток" відповідає на найважливіші питання, які стоять перед фінансистами підприємства на всіх основних етапах його грошового обігу.
Ключовими елементами операційного аналізу служать: операційний важіль, межа рентабельності і запас фінансової міцності підприємства.
Змінні втрати (витрати на паливо, матеріали, комісійні продавцям) змінюються пропорційно обсягу виробництва.
Постійні витрати (видатки по оренді, амортизаційні відрахування, заробітна плата адміністративною персоналу) не змінюються чи змінюються в незначній мірі при зміні обсягу виробництва продукції.
Змішані витрати включають елементи як постійних, так і змінних витрат. Приклади змінних витрат: оплата за електроенергію, заробітна плата продавців, яка складається з постійного окладу і комісійних з продажу.
На рис 10.1. показано три графіки поведінки сумарних змінних витрат в розрахунку на заданий обсяг виробництва. Кожний з цих графіків має свій власний кут нахил) до горизонтальної осі, який залежить від величини змінних витрат на одиницю продукції Чим меншим є кут нахилу графіку витрат, тим вигідніше це для бізнесу: невеликі змінні виграш на одиницю продукції зв'язують менше оборотного капіталу і обіцяють більший прибуток.
Рис. 10.1. Поведінка змінних і постійних витрат
При сумуванні змінних і постійних витрат отримують повні витрати.
Графік для визначення точки беззбитковості має наступний вигляд (рис. 10.2.)
(А - точка беззбитковості ).
Існує три основні методи диференціації витрат:
3) метод найменших квадратів.
Оскільки аналіз "Витрати Обсяг Прибуток" потребує розподілу витрат на змінні та постійні, при аналітичних розрахунках необхідно розрізняти перші витрати від других за допомогою проміжного результату діяльності підприємства. Цю величину називають валовою маржею, результатом від реалізації після відшкодування змінних витрат, сумою покриття або внеском. Головною метою підприємства є максимізація валової маржі, оскільки саме вона є межею покриття постійних витрат і формування прибутку.
Сила впливу операційного важеля розраховується відношенням валової маржі до прибутку і показує, скільки відсотків зміни прибутку приносить кожний відсоток зміни виручки.
Операційний аналіз також часто називають аналізом беззбитковості, оскільки він дозволяє розраховувати таку суму або кількість продаж, при яких надходження дорівнює витрачанню. Бізнес не несе збитків, але і не приносить прибутків. Точка беззбиткової - це та межа, яку підприємству слід перевищити, щоб вижити. Тому точку беззбитковості називають межею рентабельності. Чим вищою є межа рентабельності, тим складніше її перевищити. З низькою межею рентабельності легше переносити зменшення попиту, відмовитись від завищеної ціни реалізації.
Зниження межі рентабельності можна досягти за рахунок збільшення валової маржі або скорочення постійних витрат.
Ідеальні умови для бізнесу - поєднання низьких постійних витрат з високою валовою маржею. Необхідно знаходити вдалий компроміс між постійними та змінними витратами.
Для підприємства краща ситуація, коли рівень операційного важеля високий. Тоді підприємству легше перейти межу рентабельності і увійти в зону прибутків.
Таким чином, максимізація прибутку шляхом зміни частки змінних і постійних витрат, визначення точки беззбитковості і запасу фінансової міцності відкриває можливості підприємствам планувати на перспективу розміри зростання прибутку і заздалегідь приймати відповідні заходи щодо зміни в той чи інший бік величини змінних і постійних витрат.
Задача максимізації прибутку полягає в тому, щоб визначити стан динамічної рівноваги між попитом і пропозицією, а також визначити рівноважну ціну і відповідний обсяг продаж (рис.)
Для підприємства, яке бажає досягти стійкого положення на ринку, встановлення ціпи мас ключове значення для успіху обраної стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно представляє собою головний фактор довгострокової рентабельності.
Запас фінансової міцності показує, як виручка від реалізації віддаляється від межі рентабельності.
3. Управління використанням прибутку
Розподіл і використання прибутку підприємства представлений на рис.
Прибуток після оподаткування
Рис. 10.4. Схема розподілу чистого прибутку
Прибуток, що залишається після сплати перелічених податків, надходить у повне розпорядження підприємства (у господарській практиці ця частина прибутку називається чистим прибутком). Основні напрямки використання чистого прибутку: виробничо-технічний розвиток підприємства, соціальний розвиток, матеріальне заохочення (включаючи виплату дивідендів в акціонерних товариствах).
На рис. 10.4. подана схема розподілу прибутку після оподаткування.
Управління використанням прибутку також включає формування дивідендної політики.
Термін "дивідендна політика" пов'язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Однак розглянуті в цьому розділі принципи і методи розподілу прибутку можуть бути застосовані не тільки до акціонерних товариств, але і до підприємств будь-якої іншої організаційно-правової форми діяльності.
Дивідендна політика відіграє велику роль у реалізації фінансової стратегії підприємства. Вона впливає на рівень добробуту інвесторів (вкладників капіталу) у поточному періоді; визначає розміри формування власних фінансових ресурсів, а відповідно і темпи виробничого розвитку підприємства на основі самофінансування; впливає на фінансову стійкість підприємства, на вартість використовуваного капіталу і ринкову вартість підприємства (акцій).
Показник, в якому дивідендна політика підприємства одержує своє конкретне втілення, називається "коефіцієнт дивідендних виплат". Він розраховується за наступними формулами:
де: Кдв - коефіцієнт дивідендних виплат;
Д - сума чистого прибутку, що спрямовується на сплату дивідендів;
ЧП - загальна сума чистого прибутку підприємства;
Да - сума дивідендів, сплачуваних на одну акцію;
Чпа - сума чистого прибутку, що припадає на одну акцію.
Основною метою розподілу прибутку підприємства с забезпечення необхідної пропорційності між поточним його споживанням і нагромадженням для забезпечення виробничого розвитку. Відповідно метою дивідендної політики с оптимізація пропорцій між поточними виплатами дивідендів і забезпеченням зростання ринкової вартості акцій (підприємства) у майбутньому періоді за рахунок капіталізації частини прибутку.
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. Дайте характеристику прибутку та його основним видам.
2. Класифікація доходів підприємства за різними економічними ознаками.
3. В чому полягає метод «Витрати – Обсяг – Прибуток»?
4. Схарактеризуйте витрати підприємства у відповідності до їх розподілу.
5. Що собою представляє операційна діяльність підприємства?
6. Коли починається позитивний вплив операційного левериджу?:
7. Чим характеризується «межа безпеки» підприємства?:
8. Дайте визначення операційному левериджу.
9. В чому полягає ефект «операційного левериджу»? :
10. Коли досягається найбільш позитивний вплив операційного левериджу?
Література
Крайник О.П., Клепкова З.В. Фінансовий менеджмент: [Навч. посібник.] – К.: Дакор. – 2000. – С.13-51.
Бланк И.А. Финансовый менеджмент: [підручник]. – К.: Ника-Центр, 2004. – С.293-315.
Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: [підручник] – К., 2004. – С.154-188.
Лекція 11. Управління капіталом підприємства і оптимізація його структури
План
Економічна сутність та класифікація капіталу підприємства.
Мета формування та характеристика складових власного капіталу підприємства.
Політика управління власним капіталом підприємства.
Політика управління позиковим капіталом підприємства.
Ефект фінансового левериджу.
Оптимізація структури капіталу підприємства по критерію максимізації рентабельності власних засобів і мінімізації рівня фінансових ризиків.
Економічна сутність та класифікація капіталу підприємства
Капітал представляє собою накопичений шляхом заощаджень запас економічних благ у формі грошових коштів та реальних капітальних товарів, які залучаються його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс та фактор виробництва з метою отримання доходу. Його функціонування в економічній системі базується на ринкових принципах і пов’язане з факторами часу, ризику та ліквідності. Капітал підприємства класифікується за такими основними ознаками (табл. 11.1):
Таблиця 11.1
Класифікація капіталу підприємства
|
Ознака класифікації |
Класифікаційні групи |
|
І. За джерелами залучення |
|
|
1. Згідно власності капіталу, що сформований |
Власний Позичковий |
|
2. За групами джерел залучення капіталу по відношенню до підприємства |
Залучений з власних джерел Залучений із зовнішніх джерел |
|
3. За національною належністю власників капіталу, що надають його у господарське використання |
Національний (вітчизняний) іноземний |
|
4. За формами власності |
Приватний Державний |
|
ІІ. За формами залучення |
|
|
1. За організаційно-правовими формами |
Акціонерний Пайовий Індивідуальний |
|
2. За натурально-речовою формою |
В грошовій формі У фінансовій формі В матеріальній формі В нематеріальній формі |
|
3. За часом періоду залучення капіталу |
Довгостроковий (перманентний) Короткотерміновий |
|
ІІІ. За характером використання |
|
|
1. За мірою залучення в економічний процес |
Капітал, що використовується в економічному процесі Капітал, що не використовується в економічному процесі |
|
2. За сферами використання в економіці |
Капітал, що використовується в реальному секторі економіки Капітал, що використовується у фінансовому секторі економіки |
|
3. За напрямами використання в господарській діяльності |
Як інвестиційний ресурс Як виробничий ресурс Як кредитний ресурс |
|
4. За особливостями використання в інвестиційному процесі |
Початково інвестований Реінвестований Дезінвестований |
|
5. За особливостями використання у виробничому процесі |
Основний Оборотний |
|
6. За мірою участі у виробничому процесі |
Працюючий Непрацюючий |
|
7. За рівнем ризику використання |
Безризиковий Низькоризиковий Середньоризиковий Високоризиковий |
|
8. За відповідністю правовим нормам використання |
Легальний «Тіньовий» |
Характеристика складових власного капіталу підприємства
Мета формування власного капіталу підприємства:
а) формування за рахунок власного капіталу необхідного обсягу необоротних активів (основні засоби, нематеріальні активи, незавершене будівництво, довгострокові фінансові інвестиції та ін.).
Сума власного основного капіталу розраховується за формулою:
ВКос = НА – ДПКна,
де ВКос – сума власного основного капіталу, сформованого підприємством,
НА – загальна сума необоротних активів,
ДКПна – сума довгострокового позичкового капіталу, що використовується для фінансування необоротних активів підприємства;
б) формування за рахунок власного капіталу обсягу оборотних активів.
Суму власного оборотного капіталу розраховують за формулою 6
ВКоб = ОА – ДПКо – КПК,
де ВКоб – сума власного оборотного капіталу, сформованого підприємством,
ОА – загальна сума оборотних активів підприємства,
ДПКо – сума довгострокового позичкового капіталу, що використовується для фінансування оборотних активів підприємства,
КПК – сума короткострокового позичкового капіталу, що залучається підприємством.
Сформований підприємством власний капітал є фінансовою основою діяльності підприємства. На діючому підприємстві власний капітал представлений такими основними формами (рис. 10.1):
Рис. 11.1. Форми власного капіталу.
Основним елементом власного капіталу є статутний капітал –це сума коштів, що внесені в майно підприємства власниками (учасниками, засновниками). Розмір СК визначається за домовленістю між засновниками, фіксується в установчих документах. СК вважається досить умовною одиницею, так як з часом кошти, внесені до СК, можуть бути приморожені, втрачені повністю або частково. Тому об’єктивною оцінкою будь-якого підприємства є не розмір СК, а кошти чистих активів.
Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Складається з сум пайових внесків.
Додатковий капітал складається з емісійного доходу, тобто доходу, одержаного від розміщення акцій власної емісії за цінами, які перевищують номінальну вартість; іншого вкладеного капіталу; дооцінки активів; безоплатного одержання необоротних активів; іншого додаткового капіталу.
Вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної емісії, вилучених товариством у своїх акціонерів. Від повинен бути або перепроданий або анульований.
Резервний капітал представляє собою суму резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.
Політика управління власним капіталом підприємства
Політика управління власним капіталом підприємства полягає в управління формуванням власних фінансових ресурсів Головною задачею управління є забезпечення необхідного рівня самофінансування розвитку господарської діяльності підприємства в наступному періоді. Основні етапи управління здійснюються по таких основних етапах:
Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства в наступному періоді;
Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах;
Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел;
Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел;
Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел;
Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів.
Потреба у власних фінансових ресурсах визначається за формулою:
Пк х Увк
Пвфр = ───── - ВКпоч + Пр ,
100
де Пвфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в запланованому періоді,
Пк – загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду,
Увк – запланована питома вага власного капіталу в його загальній сумі,
ВКпоч – сума власного капіталу на початок планового року,
Пр – сума прибутку, спрямованого на споживання в плановому періоді.
Потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел розраховується за такою формулою:
∆ВФРзовн = Пвфр - ∆ВФРвнут,
де ∆ВФРзовн – потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел,
Пвфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства у плановому періоді,
∆ВФРвнут – сума власних фінансових ресурсів, які плануються до залучення за рахунок внутрішніх джерел.
Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування підприємства в наступному періоді. Його рівень повинен відповідати поставленій меті.
ВФР
Ксф = ───── ,
∆А + Свфр
де Ксф – коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді,
ВФР – запланований обсяг формування власних фінансових ресурсів,
∆А – запланований приріст активів підприємства,
Свфр – запланований обсяг витрачання власних фінансових ресурсів підприємства на цілі споживання.
Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов’язана з вирішенням наступних основних задач:
забезпечення максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням допустимого рівня фінансового ризику;
формування ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства,
здійснення додаткової емісії акцій або залучення додаткового пайового капіталу.
Головною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками та майбутнім її зростанням, яке максимізує ринкову вартість підприємства та забезпечить його стратегічний розвиток. Отже, дивідендна політика – це складова частина загальної політики управління прибутком, яка полягає в оптимізації пропорцій між частинами прибутку, що споживається та капіталізується з метою максимізації ринкової вартості підприємства.
Механізм розподілу прибутку підприємства у відповідності з обраним типом дивідендної політики передбачає таку послідовність дій:
І – від суми чистого прибутку віднімаються обов’язкові відрахування в резервний та інші обов’язкові фонди спеціального призначення, які формуються за рахунок прибутку.
ІІ – частина прибутку, що залишилась, розподіляється на частини, одна з яких капіталізується, а інша – споживається.
ІІІ – сформований за рахунок прибутку фонд споживання розподіляється на фонд дивідендних виплат та фонд споживання персоналу корпорації.
Визначення рівня дивідендних виплат на одну просту акцію здійснюється за формулою:
ФДВ - ВП
РДВпа = ───────── ,
Кпа
де РДВпа – рівень дивідендних виплат на одну акцію,
ФДВ – фонд дивідендних виплат, сформований у відповідності з обраним типом дивідендної політики;
ВП – фонд виплати дивідендів власникам привілейованих акцій;
Кпа – кількість простих акцій, емітованих корпорацією.
Для оцінки ефективності дивідендної політики використовують такі показники:
а) коефіцієнт дивідендних виплат –
ФДВ Да
Кдв = ───── або Кдв = ──── ,
ЧП ЧПа
де Кдв – коефіцієнт дивідендних виплат;
ФДВ – фонд дивідендних виплат;
ЧП – сума чистого прибутку корпорації;
Да – сума дивідендів, що виплачується на одну акцію;
ЧПа – сума чистого прибутку, яка доводиться на одну акцію.
б) коефіцієнт співвідношення ціни та доходу по акції:
РЦа
Кц/д = ─── ,
Да
де Кц/д – коефіцієнт співвідношення ціни і доходу по акції;
РЦа – ринкова вартість однієї акції;
Да – сума дивідендів, виплачених на одну акцію.
Процес управління емісією акцій будується на наступних етапах (рис. 11.2.):
Рис.11.2. Основні етапи формування емісійної політики підприємства
при залученні акціонерного капіталу
Політика управління позиковим капіталом підприємства
Позиковий капітал в процесі фінансового управління оцінюється за такими основними елементами: 1) вартість фінансового кредиту (банківського та лізингового); 2) вартість капіталу, залученого за рахунок емісії облігацій; 3) вартість товарного (комерційного) кредиту (у вигляді коротко- та довготермінової відстрочки платежу); 4) вартість поточних зобов’язань по розрахунках.
1. Вартість банківського кредиту визначається на основі ставки відсотку за кредит, яка формує основні витрати по його обслуговуванню. В процесі оцінки ця ставка повинна бути збільшена на розмір інших витрат підприємства, пов’язаних з умовами кредитної угоди (наприклад, страхування кредиту за рахунок позичальника) та зменшена на ставку податку на прибуток з метою відображення реальних витрат підприємства.
ВКб х (1 - Спп)
ВПК = ────────────── ,
1 - ВПб
де ВПК – вартість позичкового капіталу, залученого у формі банківського кредиту, %;
ВКб – ставка відсотку за банківський кредит, %;
Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;
ВПб – рівень витрат по залученню банківського кредиту до його суми, виражений десятковим дробом.
Використання банківських кредитів підприємством є показником нормальної фінансової діяльності, бо вкладення власних фінансових ресурсів у активи повинно відбуватися лише у межах постійної потреби, яка не знає коливань у бік зменшення.
Якщо підприємство протягом року неодноразово отримує кредити банку в оборотні кошти і має досить сталу заборгованість за короткостроковими кредитами, швидкість їх оборотності визначається за формулою:
КР х Д
Окр = ─────── ,
Пкр
де Окр – оборотність короткострокового кредиту в днях;
КР – середній залишок заборгованості за банківськими позиками, включаючи прострочені, у звітному періоді, тис. грн.;
Д – тривалість звітного періоду, дні;
Пкр – повернення короткострокової заборгованості за позиками у звітному періоді, тис. грн.
Оцінка вартості позикового капіталу, залученого за рахунок емісії облігації, якщо облігація продається на інших умовах і базою оцінки виступає загальна сума дисконту по ній, яка виплачується при погашенні, здійснюється за формулою:
Дг х (1 - Спп) х 100
ВОПк = ───────────────── ,
(Но – Дг) х (1 – ЕВо)
де Дг – середньорічна ставка дисконту по облігації;
Но – номінал облігації, яка підлягає погашенню.
Вартість товарного (комерційного) кредиту оцінюється : по кредиту у формі короткотермінової відстрочки платежу; по кредиту у формі довготермінової відстрочки платежу, оформленої векселем.
Розрахунок вартості товарного кредиту, наданого у формі короткотермінової відстрочки платежу здійснюється за формулою:
(ЦЗ х 360) х (1 – Спп)
ВТКк = ────────────────── ,
ПВ
де ВТКк – вартість товарного (комерційного) кредиту, наданого на умовах короткотермінової відстрочки платежу, %;
ЦЗ – розмір цінової знижки при здійсненні готівкового платежу за продукцію, %;
Спп – ставка податку на прибуток, в дес. дробу;
ПВ – період надання відстрочки платежу за продукцію, в днях.
Вартість товарного кредиту у формі довготермінової відстрочки платежу, оформленої векселем, розраховується за формулою:
ВКв х (1 – Спп)
ВТКк = ────────────── ,
1 - ЦЗ
де ВТКк - вартість товарного кредиту у формі довготермінової відстрочки платежу, оформленої векселем, %;
ВКв – ставка відсотку за вексельний кредит, %.
Середньозважена вартість позичкового капіталу розраховується за формулою: n
СВК = ∑ Вi х Уi
i =1
де СВК – середньозважена вартість капіталу підприємства;
Вi – вартість конкретного елементу капіталу;
Уi – питома вага конкретного елементу капіталу в загальній сумі.
Ефект фінансового левериджу
Одним з механізмів оптимізації структури капіталу підприємства є фінансовий леверидж. Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позичкових коштів, яке впливає на зміну коефіцієнту рентабельності власного капіталу.
Показник, який відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових коштів, називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за наступною формулою:
ПК
ЕФЛ = (1 - Спп ) х (КВРа – ВКр) х ──── ,
ВК
де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу, який полягає в зростанні коефіцієнту рентабельності власного капіталу, %;
Спп – ставка податку на прибуток, виражена в десятковому дробі;
КВРа – коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;
ВКр – середній розмір відсотків за кредит, які підприємство виплачує за використання позикового капіталу, %;
ПК – середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;
ВК – середня сума власного капіталу підприємства.
Значення механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу та рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.
Оптимізація структури капіталу підприємства по критерію максимізації рентабельності власних засобів і мінімізації рівня фінансових ризиків.
Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних та позичкових коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.
Власний капітал має свої переваги та недоліки (рис. 11.3).
Рис. 11.3. Переваги та недоліки власного капіталу.
Всі форми позикового капіталу, що використовуються підприємством, є його фінансовими зобов’язаннями, які належать до погашення у передбачені терміни. Основні переваги та недоліки позикового капіталу наведені на рис. 11.4.
Так як обсяг власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума власного капіталу може бути визначена попередньо. По відношенню до неї розраховується коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді та коефіцієнту фінансового левериджу розраховується граничний обсяг позикових коштів, який забезпечить ефективне використання власного капіталу та мінімізує рівень фінансового ризику.
Рис. 11.4. Переваги та недоліки позикового капіталу.
Визначення загальної потреби в капіталі. Для розрахунків приросту капіталу в ув’язці з іншими показниками може бути використана модель фінансової підтримки економічного зростання, що дозволяє оптимізувати основні пропорції, пов’язані з приростом обсягу реалізації продукції в майбутньому періоді. Ця модель має наступний вигляд:
ЧП ПК
Кn х ── х (1 + ── )
РП СК
∆РП
─── = ────────────── ,
РП А ЧП ПК
── - Кn х ── х (1 + ── )
РП РП СК
де ∆РП
─── - заданий темп економічного зростання, що визначається рівнем
РП приросту продаж продукції;
∆РП – приріст суми реалізації продукції в плановому періоді;
РП – сума реалізованої продукції в звітному періоді;
Кn – коефіцієнт капіталізації прибутку, виражений десятковим дробом;
ЧП – загальна сума чистого прибутку підприємства;
СК – сума власного капіталу, що використовується;
ПК – сума позикового капіталу, що використовується;
А – загальна сума активів (капіталу) підприємства.
Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості заснована на оцінці вартості власного і позикового капіталу при різних умовах залучення і здійсненні багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.
Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків пов’язана з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства. У цих цілях всі активи підприємства поділяються на такі групи: позаобігові активи, постійна та змінна частини оборотних активів.
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. Класифікація капіталу підприємства.
2. Характеристика складових власного капіталу підприємства.
3. Принципи політики управління власним капіталом.
4. Основні задачі щодо успішної реалізації розробленої політики формування власних фінансових ресурсів підприємства.
5. Поняття дивідендної політики.
6. Основні етапи формування дивідендної політики.
7. Типи дивідендної політики.
8. Послідовність дій застосування механізму розподілу прибутку підприємства у відповідності з обраним типом дивідендної політики.
9. Етапи управління емісією акцій.
10. Основні елементи позикового капіталу та їх характеристика.
11. Визначення вартості елементів позикового капіталу.
12. Ефект фінансового левериджу.
13. Характеристика основних складових ефекту фінансового левериджу.
14. Фактори зміни значення диференціалу фінансового левериджу.
15. Переваги та недоліки використання власного капіталу.
16. Переваги та недоліки використання позикового капіталу.
17. Інструменти оптимізації структури капіталу підприємства.
18. Принципові підходи до фінансування різних груп активів підприємства.
Література.
Бланк И.А. Финансовый менеджмент: [підручник] – К.: Ника-Центр. – 2004. –С.272-286.
- Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: [підручник] – К. 2004.- С.276-278.
- Финансовый менеджмент: [підручник] / Под ред.. Н.Ф. Самсонова. – М.: Финансы. – 1999. – С. 335-341.
Крайник О.П., Клепкова З.В. Фінансовий менеджмент: [Навч. посібник] – К.: Дакор. – 2000. – С.146-154.
Лекція 12. Загальна характеристика фінансового ринку та місце ринку цінний паперів в структурі фінансового ринку
План
Поняття та структура фінансового ринку.
Ринок цінних паперів в структурі фінансового ринку. Поняття цінних паперів, їх класифікація та категорії.
Вимоги до цінний паперів.
Функції цінних паперів.
1. Поняття та структура фінансового ринку
Фінансовий ринок як елемент ринкових взаємовідносин призначений для укладання угод між покупцями та продавцями фінансових активів і є сукупністю таких ринків: кредитного, валютного, ринку цінних паперів та дорогоцінних металів. Таблиця 12.1
Структура фінансового ринку
|
Сегменти фінансового ринку та їх складові |
|||
|
Кредитний ринок |
Валютний ринок |
Ринок цінних паперів |
Ринок дорогоцінних металів |
|
Ринок короткострокових кредитів; Ринок середньо- і довгострокових кредитів. |
Міжнародний валютний ринок; Валютний ринок середньо- і довгостро-кових кредитів; Міжнародний ринок облігацій. |
Ринок державних облігацій; Ринок векселів; Ринок корпоративних облігацій; Ринок акцій; Ринок похідних цінних паперів. |
Кредитний ринок – це сфера економічних відносин між позичальником і кредитором, що виникає внаслідок руху грошей на умовах платності, цільового використання, зворотності, терміновості. Важливим елементом кредитного ринку є ринок інструментів позики, які одночасно відносяться і до ринку цінних паперів, зокрема, корпоративні довгострокові інструменти – облігації, та середньострокові – векселі.
Валютний ринок – це сфера економічних взаємовідносин, що виникають при здійсненні операцій по купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а також операцій по інвестуванню.
Ринок цінних паперів – формує механізм залучення інвестицій у виробництво, обслуговує інвестиційні потреби корпоративного сектора та є основним сегментом фінансового ринку корпорацій.
На ринку дорогоцінних металів здійснюються угоди із золотом та іншими дорогоцінними металами.
Фінанси підприємств (об’єднань) визначаються як відносини розподілення, безпосередньо пов’язані з формуванням і використанням різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального добробуту підприємства або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу.
Можна дати визначення фінансів як діяльності, спрямованої на створення грошових коштів фірми, управління грошовими коштами всередині фірми, планування використання коштів на різні статті доходів. Фінанси підприємств охоплюють сферу відносин, зв’язаних з утворенням і використанням фінансових ресурсів, включаючи взаємовідносини з державою і кредитними установами.
Ринок цінних паперів в структурі фінансового ринку. Поняття цінних паперів та їх класифікація
В умовах ринкового середовища важлива роль належить вільному доступу господарюючих суб’єктів до інвестиційних ресурсів Залежно від способу трансформації заощаджень в інвестиції, слід виділяти два сегменти інвестиційного ринку – ринок цінних паперів та кредитний ринок.
Ринок цінних паперів є сукупністю відносин цивільно-правового характеру по опосередкуванню руху капіталів у формі цінних паперів. Він доповнює в структурі фінансового ринку ринок банківських кредитів і тісно взаємодіє з ним.
Цінні папери є грошовими документами, які засвідчують права власності або відносин позики власника документа стосовно особи емітента, що випустив цінний папір. Цінні папери можуть існувати у формі відособлених документів або записів на рахунках.
Згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» до цінних паперів відносяться: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, іпотечні облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі. Крім того, до цінних паперів можна віднести інші посвідчення майнових прав (у тому числі похідні від них) на ресурси, які відокремились від своєї основи, визнані в такій якості законодавством.
Відповідно до однієї з найпоширеніших класифікацій за економічним та юридичним статусом цінні папери можна поділити на такі категорії:
1. Цінні папери першого порядку:
- акція – цінний папір, що свідчить про частку у статутному капіталі корпорації, дає право на частину прибутку у вигляді дивідендів та управління підприємством через участь у загальних зборах;
- облігація – цінний папір, що свідчить про боргові стосунки між позичальником та кредитором і передбачає виплату відсотків за користування грошима.
2. Цінні папери другого порядку:
- опціон – похідний цінний папір, що надає право, але не зобов’язує покупця купити чи продати певну кількість активів, що лежать в основі опціону за заздалегідь відомою ціною на протязі певного проміжку часу;
- ф’ючерс – безумовне зобов’язання партнерів, що опосередковане біржею, продати чи купити у відповідний проміжок часу певний об’єм активів за заздалегідь відомою ціною;
- варрант – похідний цінний папір, що дає право його власнику купити певний цінний папір у визначений час за відомою ціною.
3. Комерційні цінні папери або цінні папери третього порядку, які обслуговують товарні угоди та товарообіг загалом:
вексель; акредитив.
Вимоги до цінний паперів
Посвідчення прав на ресурси визнаються цінними паперами, коли вони відповідають наступним вимогам:
оборотність;
доступність для цивільного обігу;
стандартність;
серійність;
документальність;
урегульованість і визнання державою;
ліквідність;
ризикованість;
обов’язковість виконання.
Функції цінних паперів
До основних функцій цінних паперів можна віднести:
мобілізаційна. Сутність у тому, що корпорація або держава досягає такого моменту, коли починає відчувати нестачу коштів і активно залучати додаткові фінансові ресурси для продовження діяльності на розширеній основі. Дана функція передує усім іншим і, по-суті, є визначальною;
перерозподільна – сприяє переливанню грошових капіталів між галузями і сферами економіки, між територіями і країнами, між групами і верствами населення, між населенням і сферами економіки, між населенням та державою;
забезпечувальна – передбачає два аспекти функціонування цінних паперів: покривають виконання зобов’язань та отримання доходу на капітал. Принцип забезпечення, який реалізовується через дану функцію, полягає в тому, що цінні папери передаються кредитору лише на випадок невиконання боржником своїх зобов’язань Якщо такого не трапилось, то цінні папери або права на них повертаються емітенту.
управлінська. Передбачає наявність у власника цінного паперу реальних механізмів впливу і можливості брати участь в управління емітентом. Дана функція притаманна лише акціям, пайовим свідоцтвам, сертифікатам з часткою, інвестиційним сертифікатам;
позичальна – виконується лише борговими цінними паперами. Дана функція не дає права на управління справами емітента;
розрахункова – цінні папери можуть виступати засобом розрахунку чи платежу, тобто виконувати одну з функцій грошей. Дана функція є можливою так як цінні папери, як і гроші, мають вартість.
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. Сегменти фінансового ринку та їх складові.
2. Поняття ринку цінних паперів та нормативне забезпечення функціонування цінних паперів.
3. Категорії цінних паперів за економічним та юридичним статусом.
4. Вимоги до цінних паперів.
5. Функції цінних паперів.
Література
Пилипенко І.І, Жук О.П. Цінні папери України. – К., 2001. – 305с.
Рубцов Б.Б. зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура, механизм функционирования. – М., 1996. – 304с.
Кузнєцова Н.С., Назарук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. – К.:, 1998. – С.8 (189
Лекція 13. Характеристика облігацій та методи їх оцінки
План
Базова модель оцінки фінансових активів (DCF-модель).
Визначення та основні види облігацій.
3. Методичні підходи до оцінки вартості облігацій.
Базова модель оцінки фінансових активів (DCF-модель
Відомі два принципово різних підходів до оцінки цінних паперів в залежності від їх видів. Перший підхід призначений для оцінки первинних цінних паперів – акцій та облігацій, які мають прямий зв’язок з грошовими потоками корпорації, тому ключовим елементом методики оцінки є модель дисконтування грошового потоку (DCF-модель). Другий метод використовується для оцінки похідних цінних паперів, таких як опціони, які мають непрямий зв’язок з грошовими потоками корпорації. Свою назву похідні цінні папери, або деривативи, дістали за тієї обставини, що ці папери цінні не самі по собі, а лише завдяки первинним фінансовим активам. Оцінка деривативів здійснюється за допомогою моделей ціноутворення опціонів, які значно відрізняються від DCF-моделей.
Базова модель оцінки фінансових активів (DCF-модель).
Оцінка первинних цінних паперів, яка ґрунтується на прогнозуванні грошового потоку, виконується за наступною схемою. 1) Оцінюється грошовий потік, що передбачає визначення величини грошових надходжень і відповідного ризику в розрізі періодів. 2) Необхідна прибутковість грошового потоку встановлюється з розрахунку ризику, пов’язаного з ним, та прибутковості, яку можна досягти при інших альтернативних вкладеннях. 3) Грошовий потік дисконтується по очікуваній прибутковості. 4) Дисконтовані величини складаються для визначення вартості активу.
Базове рівняння оцінки фінансових активів має вигляд:
CF1 CF2 CFt CFn n CFt
Vo = ──── + ──── + … + ──── + … + ──── = ∑ ──── , (13.1)
(1 + k1)1 (1 + k2)2 (1 + kt)t (1 + kn)n t=1 (1 + kt) t
де Vo – поточна або приведена вартість активів,
CFt – очікуване грошове надходження в момент t,
kt – очікувана прибутковість в період t,
n – кількість періодів, протягом яких очікується надходження грошових коштів.
Базова модель оцінки може застосовуватись як до матеріально-речових активів, так і до цінних паперів. В залежності від видів цінних паперів формула (13.1) може змінюватись.
В подальшому будемо вживати наступні значення для оцінки величини різних інструментів:
Vв – вартість облігацій,
Vp – вартість привілейованих акцій,
Vs – вартість звичайних акцій.
Визначення та основні види облігацій
Облігація – цінний папір, який засвідчує внесення її власником певних коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений термін з виплатою фіксованого проценту.
Згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» випускаються облігації таких видів:
а) облігації внутрішніх і місцевих позик,
б) облігації підприємств.
Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх форм власності і не дають їх власникам права на участь в управлінні.
Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом доступу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред’явника.
Обов’язковими реквізитами цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.
Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.
Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. По безпроцентних облігаціях доход не виплачується, але власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.
По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов’язкових платежів. У випадку недостатності цих коштів відсоток виплачується за рахунок резервного фонду підприємства.
3. Методичні підходи до оцінки вартості облігацій
Отже, облігації бувають купонні і без купонні (дисконтні). Купонна облігація має наступні характеристики:
номінальну вартість M,
термін до погашення N,
відсоткову ставку in,
умови виплати відсотків (періодичність виплат) m.
Математична модель оцінки грошової вартості облігації ґрунтується на дисконтуванні грошових потоків, які виплачуються протягом всього терміну до погашення. Вартість облігації в теперішній момент часу дорівнює дисконтова ній сумі всіх з нею пов’язаних грошових потоків:
N INT M
Vв = ∑ ──── + ──── (13.2)
k=1 (1 + iв)k (1 + iв) N
Якщо купон виплачується декілька разів на рік (m), то формула для розрахунку вартості облігації зміниться:
m/N INT/m M
Vв = ∑ ────── + ───── .
k=1 (1 + iв/m)k (1 + iв/m) mх N
Безкупонна (дисконтна) облігація. В процесі емісії такі облігації продаються зі знижкою (дисконтом). Величина знижки визначається відсотковою ставкою по даній облігації. Зазвичай дисконтні облігації мають термін погашення від 1 до 3 років.
M
P2 = ────────
n
(1 + Kd х ── )
365
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. Схема оцінки первинних цінних паперів.
2. Базове рівняння оцінки фінансових активів.
3. Визначення та основні види облігацій згідно чинного законодавства.
4. Основні характеристики та модель оцінки купонної облігації.
5. Модель оцінки облігації з нульовим купоном та без купонної облігації.
Література.
Савчук В.П. Практическая энциклопедия. Финансовый менеджмент. – К.: Издательский дом «Максимум», 2005. – С. 705-714.
Бригхем Юджин. Финансовый менеджмент: [підручник] – т.1.- М.: Экономическая школа, 1998. – С. 104-120.
Лекція 14. Характеристика та оцінка акцій, як інвестиційного інструменту фінансового ринку
План
1. Методичні та правові положення функціонування акцій на ринку цінних паперів.
2. Оцінка вартості привілейованих акцій.
3. Оцінка звичайних акцій.
1. Методичні та правові положення функціонування акцій на ринку цінних паперів
Згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» акція визначається як цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.
Акції дають можливість швидкого нарощування капіталу, пов’язаного з ростом їх ринкової вартості.
Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів. Вони можуть випускатися із фіксованим у відсотках до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів проводиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. Якщо розміру прибутку недостатньо, то виплати дивідендів по привілейованих акціях проводяться за рахунок резервного фонду.
Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може проводитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.
2. Оцінка вартості привілейованих акці.
Особливість привілейованих акцій в тому, що капітал вкладається на невизначений проміжок часу, а величина дивідендів фіксована. Зазначені фактори визначають спосіб оцінки цих акцій як нескінченного ануїтету.
∞ Dp Dp
Vp = ∑ ──── = ─── . (14.1)
k=1 (1 + r)k r
В якості норми прибутковості використовується прибутковість аналогічних привілейованих акцій, які обертаються на ринку.
3. Оцінка звичайних акцій
Базове рівняння ринкової вартості акцій полягає в тому, що дійсна ринкова вартість акції (Vs) – це поточна вартість очікуваних у майбутньому дивідендів. Оцінка вартості звичайної акції здійснюється за формулою:
∞ D1
Vs = ∑ ──── , (14.2)
k=1 (1 + rs)t
де D1 – розмір дивідендів, виплачуваних в t-році,
rs – прибутковість звичайних акцій, які використовуються в якості показника дисконту для приведення дивідендних виплат до теперішнього моменту часу.
Далі вся послідовність дивідендів розбивається на дві групи:
1-а група – дивіденди протягом оглядного часу горизонту.
2-а група – нескінченна послідовність дивідендів, що залишилися, які замінюють термінальним значенням (T).
Нехай N – кількість років в оглядному горизонті, тоді з урахуванням вартості грошей у часі отримаємо:
D1 D2 DN T
Vs = ─── + ──── + L + ──── + ──── (14.3)
(1 + r) (1 + r)2 (1 + r)N (1 + r)N
В межах оглядного горизонту дивіденди прогнозуються для кожного року окремо.
Для другої групи дивідендів робиться припущення у відношенні темпу росту:
незмінне значення D', або нульовий темп росту (g = 0).
деякий позитивний темп росту дивідендів (g > 0).
Отже, розрахунок термінального значення може здійснюватись в одному з двох варіантів:
Якщо g = 0, то
D'
T = ── .
r
Якщо g > 0, то використовується Формула Гордона:
D'1
T = ─── .
r -g
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. Методичні та правові положення функціонування акцій на ринку цінних паперів.
2. Модель оцінки вартості привілейованих акцій.
3. Оцінка звичайних акцій.
4. Модель оцінки вартості акцій зі стабільним та постійно зростаючим рівнем дивідендів.
Література
- Савчук В.П. Практическая энциклопедия. Финансовый менеджмент. – К.: Издательский дом «Максимум», 2005. – С. 705-714.
- Бригхем Юджин. Финансовый менеджмент. – т.1.- М.: Экономическая школа, 1998. – С. 104-120.
Юргутіс І.А., Кравчук І.І. Основи менеджменту: [Навчальний посібник] – К.: Освіта. – 1998. – С.123-134.
Лекція 15. Основи управління інвестиційною діяльністю підприємства
План
Сутність інвестицій і задачі управління інвестиціями.
Формування інвестиційної політики підприємства.
Інвестиційний ринок і його інфраструктура.
Формування та оптимізація інвестиційного портфеля.
Сутність інвестицій і задачі управління інвестиціями
Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок якої утворюється прибуток або досягається соціальний ефект.
Здійснення інвестиційної діяльності базується на ринкових принципах і пов’язане з факторами часу, ризику та ліквідності. В економічній теорії принциповою ознакою розподілу інвестицій вважається виділення фінансових і реальних інвестицій (у ряді випадків – інтелектуальних інвестицій).
Фінансові інвестиції – це вкладення коштів в різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські внески, депозити, паї і т.д.
Реальні інвестиції – це вкладення у виробничі фонди. В основному, це вкладення в матеріальні активи – будівлі, споруди, обладнання інші ТМЦ, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау тощо).
Інвестиції також розподіляють на прямі (здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій корпорації) та портфельні (здійснює пасивний інвестор шляхом придбання невеликої частки компанії в надії на отримання нехай і невеликих, але стабільних прибутків).
Фінансові вкладення суб’єктами інвестиційної діяльності можуть здійснюватись за наступними напрямами:
- капітальне будівництво, де відбувається вкладення інвестицій в основні засоби виробничого та невиробничого призначення.;
- інновації, в яких втілюється науково-технічна продукція та інтелектуальний потенціал;
- фондовий ринок: акції, облігації, похідні інструменти.
Управління інвестиціями представляє собою систему принципів та методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов’язаних з різними аспектами інвестиційної діяльності підприємства. Воно органічно включається в загальну систему фінансового менеджменту, так як є однією з основних його функціональних підсистем, яка забезпечує реалізацію переважно стратегічних рішень.
Головну мету фінансового менеджменту – забезпечення максимізації добробуту власників підприємства шляхом формування ефективних напрямів зростання його ринкової вартості – управління інвестиціями реалізує найбільш активним способом та в найбільш широкому колі параметрів.
Задачі управління інвестиційною діяльністю:
1. Забезпечення достатньої інвестиційної підтримки високих темпів розвитку операційної діяльності підприємства .
2. Забезпечення максимальної прибутковості окремих реальних та фінансових інвестицій та інвестиційної діяльності підприємства в цілому при передбачуваному рівні інвестиційного ризику.
3. Забезпечення мінімізації інвестиційного ризику окремих реальних та фінансових інвестицій та інвестиційної діяльності підприємства в цілому при передбачуваному рівні прибутковості.
4. Забезпечення оптимальної ліквідності інвестицій та можливостей швидкого реінвестування капіталу при зміні зовнішніх та внутрішніх умов здійснення інвестиційної діяльності.
5. Забезпечення формування достатнього обсягу інвестиційних ресурсів у відповідності з прогнозованими обсягами інвестиційної діяльності.
6. Пошук шляхів прискорення реалізації діючої інвестиційної програми підприємства.
7. Забезпечення фінансової рівноваги підприємства в процесі здійснення інвестиційної діяльності.
2. Формування інвестиційної політики підприємства
Інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає у виборі та реалізації найбільш ефективних форм реальних і фінансових інвестицій з метою забезпечення високих темпів розвитку та постійного зростання ринкової вартості підприємства.
Основні етапи формування інвестиційної політики підприємства:
Аналіз інвестиційної діяльності в попередньому періоді.
Дослідження та врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон’юнктури інвестиційного ринку.
Врахування стратегічних цілей розвитку підприємства щодо реалізації інвестиційної політики.
Вибір політики формування інвестиційних ресурсів.
Обґрунтування типу інвестиційної політики підприємства в залежності від цілей вкладення капіталу та з урахуванням ризикових переваг.
Формування інвестиційної політики підприємства по основних напрямах інвестування.
Формування інвестиційної політики підприємства в галузевому розрізі.
Формування інвестиційної політики підприємства в регіональному розрізі.
Забезпечення взаємозв’язку основних напрямів інвестиційної політики підприємства.
Інвестиційний ринок і його інфраструктура
Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних прибутків потенційному інвесторові для початкового капіталу, як правило, недостатньо.
Ринок фінансових активів (інвестиційних ринок) поділяється на грошовий ринок (ринок цінних паперів – боргових свідоцтв з терміном погашення менше року), ринок капіталів (довгострокових цінних паперів і корпоративних акцій) і кредитний ринок (боргових зобов’язань по довгострокових кредитах).
Ринок капіталів в свою чергу поділяється на первинний (торгівля новими цінними паперами) і вторинний (торгівля між інвесторами раніше випущеними цінними паперами, які знаходяться в обертанні).
Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже знаходяться в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку, і, відповідно, не отримує прибутків від такого продажу.
Формування та оптимізація інвестиційного портфеля
Сукупність різних інвестиційних інструментів для досягнення конкретної мети вкладника – це інвестиційний портфель. Набір цінних паперів, що знаходяться у інвестора, називається портфелем цінних паперів. В портфель можуть входити як цінні папери одного типу так і різні інвестиційні цінності, наприклад, акції, облігації, депозитні і ощадні сертифікати тощо.
Отже, інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовано сформовану сукупність фінансових інструментів, призначених для здійснення фінансового інвестування відповідно до розробленої інвестиційної політики.
За цілями формування інвестиційного прибутку розрізняють портфель доходу і портфель зростання.
Портфель доходу – це інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів приросту інвестованого капіталу в довгостроковій перспективі. Цей портфель орієнтований на високу поточну віддачу інвестиційних витрат, незважаючи на те, що в майбутньому періоді ці витрати могли б забезпечити отримання більш високої норми інвестиційного прибутку на вкладений капітал.
Портфель зростання являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестованого капіталу в майбутній довгостроковій перспективі незалежно від рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді. Орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості підприємства, оскільки норма прибутку при довгостроковому фінансовому інвестуванні завжди вища, ніж при короткостроковому.
За відношенням до інвестиційних ризиків розрізняють: агресивний, помірний (компромісний) та консервативний портфелі.
Ефективність формування інвестиційного портфеля пов’язана з використанням сучасної «портфельної теорії», розробниками окремих положень якої стали Г.Маркович, Д. Тобін, В.Шарп та інші. «Портфельна теорія» являє собою заснований на статистичних методах механізм оптимізації інвестиційного портфеля, що формується по заданих критеріях співвідношення рівня його прибутковості і ризику. Ця теорія складається з наступних розділів:
оцінка інвестиційних якостей окремих видів фінансових інструментів інвестування;
формування інвестиційних рішень відносно включення в портфель індивідуальних фінансових інструментів інвестування;
оптимізація портфеля, спрямована на зниження рівня його ризику при заданому рівні прибутковості;
сукупна оцінка сформованого інвестиційного портфеля по співвідношенню рівня прибутковості і ризику.
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. Поняття інвестицій та їх основні види.
2. Поняття управління інвестиціями.
3. Задачі управління інвестиційної діяльністю.
4. Принципи формування інвестиційної політики підприємства.
5. Інфраструктура інвестиційного ринку.
6. Поняття та види інвестиційного портфеля.
7. Види інвестиційних портфелів за відношенням до ризиків.
8. Сучасна «портфельна теорія».
Література.
Бланк И.А. Финансовый менеджмент: [підручник] –. К.: Ника-Центр, 2004. –С.452-456.
Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: [підручник]. – К., 2004.- С.284 -334.
Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент. Х., 2003. – С.165-167.
Финансовый менеджмент: [підручник]/ Под ред Г.Б.Поляка. – М.: Финансы. – 1997. – С. 378-399.
Финансовый менеджмент. Под ред.. Н.Ф. Самсонова. – М.: Финансы. – 1999. – С. 341-353.
Крайник О.П., Клепкова З.В. Фінансовий менеджмент: [Навч. посібник] – К.: Дакор. – 2000. – С.107-111.
Лекція 16. Основи антикризового управління
План
1. Причини виникнення кризових явищ на підприємствах.
2. Попередні ознаки кризових ситуацій і можливого банкрутства.
3. Управління кризовими ситуаціями.
1. Причини виникнення кризових явищ на підприємствах
В умовах дії ринкових відносин суб’єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін на ринку і розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість і ціни, оптимізувати структуру витрат щоб уникнути кризових явищ.
Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність потенціалу для успішного функціонування. З позицій фінансового менеджменту кризовий стан полягає в нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.
Основними причинами виникнення таких криз є наступні:
Вирізняють такі рівні криз:
Фінансову кризу характеризують трьома параметрами:
Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та підібрати відповідні заходи з антикризового управління. Ступінь передбачуваності кризових явищ і ситуацій залежить від факторів, що поділяються на дві групи: зовнішні або екзогенні (що не залежать від підприємства) та внутрішні або ендогенні (які залежать від підприємства).
Зовнішні фактори кризового стану в свою чергу розподіляються на три підгрупи:
Внутрішні фактори кризового стану також поділяються на підгрупи в залежності від особливостей формування грошових потоків підприємства.
Основними зовнішніми факторами виникнення фінансової кризи на підприємстві можуть бути:
Вплив зовнішніх факторів має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто, якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.
Серед величезної кількості внутрішніх факторів можна виділити наступні основні блоки:
У класичній ринковій економіці за даними зарубіжних дослідників 1/3 провини за банкрутство припадає на зовнішні фактори і 2/3 – на внутрішні. Для сучасної України характерна майже зворотна пропорція. Адже за опитуваннями майже 90% впливу на замовлення фінансової кризи мав рівень податків.
Кризові явища на рівні підприємства можна класифікувати так:
2. Попередні ознаки кризових ситуацій і можливого банкрутства
Типові негативні наслідки впливу внутрішніх та зовнішніх причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:
Серйозним попередженням наступного неблагополуччя є:
Інший блок ранніх ознак банкрутства включає характер зміни фінансових показників діяльності, своєчасність і якість надання фінансової звітності, проведення аудиторських перевірок. Тут в першу чергу треба звернути увагу на:
Зменшення обсягів реалізації може призвести або до зменшення рівня дохідності, або рівня ліквідності.
Зменшення обсягів реалізації
Зменшення рівня дохідності Зменшення рівня ліквідності
Зростання витрат Зниження доходів Зменшення грошових надходжень
Дефіцит ліквідності
Дефіцит власних основних і Повна неплатоспроможність
оборотних засобів
Тотальна заборгованість Банкрутство
(незадовільна структура компанії) (криза ліквідності)
Банкрутство
(криза прибутковості)
На першій кризовій стадії відбувається приховане зниження ціни підприємства. На цій стадії керівництво схиляється до косметичних заходів. Наприклад, продовжує виплачувати акціонерам високі дивіденди, збільшуючи позичковий капітал, продаючи частину активів, щоб зніти підозри вкладників і банків.
На другій стадії починаються проблеми з готівкою. Керівництво схилене вже до авантюрних способів заробітку, а інколи до шахрайства.
Нарешті, якщо не приймаються міри, банкрутство стає юридично очевидним. Підприємство не може своєчасно оплачувати борги.
Розробка програми виходу зі стану банкрутства є окремою темою.
3. Основи антикризового фінансового управління підприємством
Подолання кризового стану, за якого виникає загроза банкрутства, вимагає розробки і здійснення спеціальних методів фінансового управління підприємством. Система антикризового фінансового управління базується на таких основних принципах:
Політика антикризового фінансового управління являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що містить розробку системи методів попереднього діагностування загрози банкрутства і застосування механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід із кризового стану.
Реалізація політики антикризового управління передбачає:
Механізм антикризового управління (подолання кризи) на підприємстві включає:
Оздоровлення фінансового стану підприємства як складова частина управління кризовими станами і банкрутством передбачає вибір найбільш ефективних засобів стратегії і тактики в залежності від конкретного випадку. Можна виділити 2 найбільш розповсюджених види антикризової стратегії і тактики:
І) захисна тактична програма
Тактика підприємства
Захисна Наступальна
Скорочення витрат Активний маркетинг
Скорочення персоналу Використання резервів
Закриття підрозділів Модернізація виробництва
Скорочення виробництва Вдосконалення управління
і збуту Впровадження нових технологій
Консервування та продаж Нові ринки збуту
Обладнання Оновлення основних фондів
Зниження цін Політика високих цін
Рис.16.1. Управління кризовими ситуаціями
Захисна програма заснована на проведенні зберігаючи заходів, основу яких являє скорочення всіх витрат, пов’язаних з виробництвом і збутом, управлінням основних фондів і персоналу, що призводить до скорочення виробництва в цілому.
Застосовується при дуже несприятливих зовнішніх факторах для окремих підприємств. (для більшості – ні, оскільки зменшення виробництва призводить до кризи економіки).
ІІ) наступальна стратегія більш ефективна. Поряд з економічними ресурсозберігаючими заходами проводяться активний маркетинг, завоювання нових ринків збуту, політика високих цін, модернізація виробництва, оновлення основних фондів, впровадження перспективних технологій.У той же час змінюється або укріплюється керівництво підприємства, здійснюється комплексний аналіз і оцінка ситуації та, за потреби, змінюється стратегія.
подолання збитків аналіз і оцінка
виявлення резервів - потенціалу
залучення спеціалістів - виробничих програм
кадрові зміни - доходів
відстрочки платежів - інновацій
кредити розробка концепції оздоровлення
укріплення дисципліни - фінансової
інші - маркетингової
- технічної
- управлінської
- інвестиційної
план доходів
Рис. 16.2. Оперативні та стратегічні антикризові заходи
Нові виробничі програми нові ринки нова номенклатура. Все це відображається у розробленій концепції фінансового, виробничого і кадрового оздоровлення відповідно до якої виникають фінансова, технічна та інвестиційна програми.
За умови очевидної загрози банкрутства застосовуються екстрені „пожежні” заходи:
Питання для самоконтролю і самопідготовки
1. Сутність та причини виникнення фінансових криз.
2. Основні дії менеджменту, спрямовані на реалізацію політики антикризового управління
3. Складові механізму антикризового управління підприємством.
4. Сутність наступальної стратегії антикризового управління.
5. Охарактеризувати стратегічні заходи щодо виходу з кризи.
Література
- Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: [Навч. посібник] – К.: КНЕУ, 2002. – 412с.
- Салига С.Я. Управління фінансовою санацією підприємства: [Навч. посібник] – К.: ЦНЛ., 2005. - 240с.
- Василенко В.О. Антикризове управління підприємством. 2-ге видання: [Навч. посібник] – К.: ТОВ «Професіонал», 2005. - 504с.
4. ЗАВДАННЯ ДЛЯ СЕМІНАРСЬКИХ І ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Практичне заняття №1 (семінар).
Тема: «Теоретичні та організаційні основи фінансового менеджменту.
Система забезпечення фінансового менеджменту».
Література:
Мета заняття: закріплення і поглиблення матеріалу з теоретичних та організаційних основ фінансового менеджменту, отриманого на лекції.
Зміст заняття
Питання для перевірки знань
1. Сутність і функції фінансового менеджменту.
2. Елементи фінансового менеджменту, орієнтовані на сприйняття з точки зору управлінських рішень.
3. Основні принципи фінансового менеджменту, їх характеристика.
4. Елементи механізму фінансового менеджменту, що регулюють процес розробки та реалізації управлінських рішень в сфері фінансової діяльності підприємства.
5. Організаційне забезпечення фінансового менеджменту.
6. Інформаційне забезпечення фінансового менеджменту.
Теми рефератів
Перелік технічних засобів навчання
Схема основних принципів фінансового менеджменту.
Завдання для позааудиторної роботи
Детально розглянути схему фінансових відносин підприємства та систему забезпечення фінансового менеджменту.
Практичне заняття №2 (семінар).
Тема: «Основні принципи та загальна структура фінансового менеджменту. Функції та об’єкти фінансового менеджменту на підприємствах.
Базові показники, що використовуються у фінансовому управлінні».
Література:
Мета завдання: розгляд практичного дотримання принципів фінансового менеджменту та закріплення знань з питань функцій і об’єктів фінансового менеджменту; закріплення практичних навиків визначення базових показників фінансового менеджменту з використанням фінансової звітності підприємств.
Зміст заняття
План опитування
Теми рефератів
Перелік технічних засобів навчання
Структура фінансового менеджменту на підприємстві, фінансова звітність підприємств.
Завдання для позааудиторної роботи
Розглянути контролінг, як елемент системи фінансового управління на підприємствах.
Практичне заняття №3
Тема: «Система фінансового управління на підприємствах.
Основні методи фінансового планування та їх характеристика».
Література
Мета завдання: розгляд сучасних методів управління на підприємствах, практичне застосування техніки бюджетування.
Зміст заняття
План опитування
1. Система фінансового управління на підприємствах та загальна характеристика її складових (фінансова політика, фінансова стратегія, фінансове планування, фінансовий контроль).
2. Поняття фінансового планування та його основні системи.
3. Основні методи, що використовуються при стратегічному фінансовому плануванні.
4. Види поточних фінансових планів, мета їх розробки.
5. Класифікація бюджетів за основними класифікаційними ознаками.
Теми рефератів
Перелік технічних засобів навчання
Блок-схема формування місячного бюджету, вихідні дані для складання місячного бюджету, блок-схема основних етапів процесу розробки та реалізації фінансової стратегії підприємства.
Завдання для позааудиторної роботи
Підготовка рефератів, самостійне вивчення питання щодо управління прибутком на підприємстві.
Практичне заняття №4
Тема: «Сутність та методичний інструментарій визначення теперішньої і майбутньої вартості грошей по схемі простих і складних відсотків».
Література:
Мета заняття: практичне оволодіння навиками застосування механізму визначення вартості грошей у часі.
Зміст заняття
План опитування
1. В чому полягає концепція вартості грошей у часі? Основний інструментарій оцінки вартості грошей у часі.
2. Методи нарахування відсотку. В чому вони полягають?
3. Види грошових потоків. Ануїтети.
4. Що собою представляє теперішня і майбутня вартість грошей?
5. Простий відсоток. Формули, які використовують для нарахування простих відсотків.
6. Складний відсоток. Принципи нарахування та основний інструментарій.
7. Дисконтування. Формула дисконтованої або приведеної вартості.
8. Коефіцієнт дисконтування, його економічний зміст.
9. Ануїтети. Визначення майбутньої вартості ануїтету.
10. Ануїтети. Визначення теперішньої вартості ануїтету.
Перелік технічних засобів навчання
Структурно-логічна схема завдань по визначенню вартості грошей у часі
Завдання для позааудиторної роботи: розгляд компаундування та дисконтування вексельної ренти.
Практичне заняття №5
Тема: «Сутність та методичний інструментарій врахування факторів інфляції і ризику при оцінці вартості грошей в часі».
Література:
Мета заняття: практичне оволодіння навиками застосування механізму визначення вартості грошей з урахуванням факторів інфляції і ризику.
Зміст заняття
План опитування
Теми рефератів
2. Управління фінансовими ризиками підприємства: методичний інструментарій врахування фактору ризику у фінансових операціях.
Перелік технічних засобів навчання
Формули для визначення майбутньої і теперішньої вартості грошей з урахуванням фактора інфляції та фактора ризику.
Завдання для позааудиторної роботи
Розглянути систему управління витратами підприємства.
Практичне заняття №6
Тема: «Класифікація та методи оптимізації оборотних активів».
Література:
Мета заняття: закріпити і поглибити знання та практичні навики з основ управління оборотними активами підприємства.
Зміст заняття
План опитування
Теми рефератів
Перелік технічних засобів навчання
1. Класифікація оборотних активів за основними ознаками.
2. Алгоритм основних етапів управління запасами на підприємстві.
3. «Модель економічно обґрунтованого розміру замовлення» (EOQ).
Завдання для позааудиторної роботи
1. Детально розглянути принципи та етапи формування політики управління дебіторською та кредиторською заборгованістю.
2. Розглянути основи теорії тотального управління грошима.
3. Опрацювати принципи управління структурою капіталу підприємства.
Практичне заняття №7
Тема: «Управління структурою капіталу підприємства»
Література:
Мета заняття
Розгляд питання управління структурою та вартістю капіталу. Набуття практичних навиків визначення вартості складових елементів капіталу підприємства, що залучається в господарських процес. Оволодіння навиками оптимізації структури капіталу з використанням ефекту фінансового левериджу.
Зміст заняття
План опитування
Перелік технічних засобів навчання
Завдання для позааудиторної роботи
Розглянути основи теорії Міллера-Модільяні.
Практичне заняття №8 (для всіх спеціальностей, крім ЕФ)
Тема: «Основи управління інвестиціями на підприємстві».
Література:
Мета заняття: закріплення теоретичного матеріалу та набуття практичних вмінь оцінки інструментів інвестування та оптимізації інвестиційного портфеля.
Зміст заняття
План опитування
2. Методичні та правові положення функціонування акцій на ринку цінних паперів.
3. Модель оцінки вартості привілейованих акцій.
4. Модель оцінки вартості акцій зі стабільним та постійно зростаючим рівнем дивідендів.
5. Поняття інвестицій та їх основні види. Задачі управління інвестиційної діяльністю.
Теми рефератів
Перелік технічних засобів навчання
1. Графік залежності норми інвестиційного прибутку портфеля від рівня портфельного ризику.
2. Базова модель оцінки фінансових активів (DCF-модель).
3. Моделі оптимізації портфеля цінних паперів.
Завдання для позааудиторної роботи
Розглянути основи аналізу та оцінки ризику інвестиційних проектів.
Практичне заняття №8
Тема: «Діагностика та її роль в управлінні підприємством».
Література
Мета заняття: Набуття практичних навиків використання системи діагностики в процесі фінансового управління підприємством.
Зміст заняття
План опитування
Теми рефератів
Перелік технічних засобів навчання
Структура збалансованої системи показників
Завдання для позааудиторної роботи
Здійснити горизонтальний та вертикальний аналіз балансу підприємства (з використанням фінансової звітності конкретних підприємств).
Практичне заняття №9
Тема: «Управління грошовими потоками підприємства»
Література
Мета заняття: набуття практичних навиків щодо управління грошовими потоками підприємства, закріплення лекційних занять.
Зміст заняття
План опитування
Теми рефератів
Перелік технічних засобів навчання
Структурно-логічна схема виникнення та використання операційного Cash-flow:
Завдання для позааудиторної роботи
Здійснити розрахунок Cash-flow на матеріалах фін. звітності підприємств.
Тема: Оцінка вартості грошей з урахуванням фактору часу
Задача 1. Підприємству надані в кредит 60000 грн. на 4 міс. З 01.05.п.р. за ставкою 14% річних. Необхідно визначити суму кредиту до погашення.
Розв’язок. Якщо простий відсоток нараховується протягом періоду, який складає менше року, використовується формула:
Pt = P (1+ r (t/T))
де t – кількість днів нарахування відсотку протягом року;
T – кількість днів у році;
P – теперішня вартість грошей;
Pt – сума, яка одержується при нарахуванні відсотку за t днів;
r – відсоток, що нараховується.
Тоді сума кредиту дорівнюватиме:
Pt = 60000 (1 = 0,14 х 123/365) = 62830 грн.
Задача 2. На внесок до банку в розмірі 9000 грн. терміном на 5 років банк нараховує 18% річних. Яка сума буде на рахунку в кінці строку, якщо нарахування відсотків здійснюється за схемою складних відсотків щоквартально?
Розв’язок. Якщо складний відсоток нараховується частіше, ніж один раз на рік, нарощена сума буде розраховуватись за наступною формулою:
Pn = P (1 + r/m)nm ,
де m - періодичність нарахування відсотку протягом року.
P5 = 9000 (10+ 0,18/4)5×4 = 21705,43 грн.
Задача 3. Підприємство збирається придбати через три роки новий станок вартістю 8000 грн. Яку суму грошей необхідно вкласти зараз, щоб через 3 роки мати можливість здійснити покупку, якщо відсоткова ставка прибутковості вкладення по складних відсотках становить 14%.
Розв’язок. Використовуємо формулу дисконтування:
Pn 8000
P = ───── = ─────── = 8000 : 1,481544 = 5399,8 грн.
(1+r)n (1+0,14)3
Тема: визначення вартості ануїтетних платежів
Задача 1. В кінці кожного року робиться внесок на депозит в сумі 2000 грн. на умовах 9% річних при щорічному нарахуванні відсотків. Яка сума буде на рахунку через 12 років?
Розв’язок. Майбутню вартість простого ануїтету визначають як суму всіх платежів і складних відсотків, що їх нараховують на кожний платіж за період часу, який пройшов від моменту кожного платежу до моменту останнього платежу. Для розрахунку використовують формулу:
F = C/r [(1 + r) n -1]. Тоді:
F = 2000/0,09 [(1 + 0,09 ) 12 - 1] = 40281,44 грн.
Задача 2. Вклади в однаковій сумі 100 грн. здійснюються на депозитний рахунок на початку кожного року під 15% річних протягом п’яти років. Скільки грошей буде на рахунку наприкінці п’ятого року?
Розв’язок. Розрахуємо майбутню вартість авансованого ануїтету за допомогою формули.
(1 + r)n+1 - 1
Fpre = С [──────── - 1] = 100х((1 + 0,15) 6- 1)/0,15 – 1) = 775,38 грн.
r
Тема: Формування реальної відсоткової ставки й оцінювання грошових активів з урахуванням фактору інфляції
Задача 1. Визначити річний темп інфляції, якщо прогнозований очікуваний середньомісячний темп інфляції визначений у розмірі 3%.
Розв’язок. При прогнозуванні річного темпу інфляції використовується наступна формула:
iр = (1 + iм) 12 – 1,
де iр – прогнозований річний темп інфляції, виражений у десятковому дробу,
iм – очікуваний середньомісячний темп інфляції у наступному періоді, виражений десятковим дробом.
Тоді:
iр = (1 + 0,03) 12 = 1,4258 – 1 = 0,4258 або 42,58%
Задача 2. Номінальна ставка відсотку - 12% річних, темп інфляції – 6%. Визначити реальну ставку відсотку.
Розв’язок.
Використовуючи рівняння Фішера: 1 + r = (1 + y)(1 + i),
де r – номінальна ставка відсотку;
y – реальна ставка відсотку;
i – темп інфляції,
можна одержати реальну відсоткову ставку:
1 + r
y = ─── - 1,
1 + i
r – i
або y = ─── , тоді згідно умови задачі:
1+ i
0,12 – 0,06
y = ─────── = 0,0566, або 5,66%
1 + 0,06
Задача 3.Визначити очікувану номінальну вартість грошових коштів, якщо реальна ставка відсотку складає 15% на рік, реальна вартість вкладених грошових активів становить 2000 грн., прогнозований річний темп інфляції – 8%, період дисконтування – 5 років, а його інтервал – 1 рік.
Розв’язок. Для обчислення використаємо формулу:
Sн
Рр = ──────────── , звідси
[(1 + y) х (1 + i)]n
Sн = Рр х [(1 + y) х (1 + i)]n = 2000 х [(1 + 0,15) х (1 + 0,08)]5 = 5910,69 грн.
Тема: Оцінювання грошових активів при використанні облікових ставок у вексельних розрахунках
Задача 1. Позика видається на півроку за простою обліковою ставкою 15%. Розрахувати суму, одержувану позичальником, і розмір дисконту, якщо треба повернути 25000 грн.
Розв’язок. Застосовуємо формулу для визначення нарощеної суми при застосуванні простої облікової ставки:
P
S = ────, звідси P = S(1 – d×n) = 25000х(1 – 0,5×0,15) = 23125 (грн.).
1 – d×n
Дисконт визначається як різниця між нарощеною і теперішньою сумами: D = S – P = 25000 – 23125 = 1875 грн.
Задача 2. Вексель на 500 тис. грн. обліковується банком по обліковій ставці 15% при нарахуванні відсотків 12 разів на рік. Вексель обліковується за 8 місяців до погашення. Необхідно визначити величину дисконту.
Розв’язок. Визначимо вартість векселя в момент обліку:
P = S(1 – d/m) n×m = 500000 (1 – 0,15/12) 12×8/12 = 452130 грн.
Дисконт складає: 500000 – 452130 = 47870 грн.
Тема: Математичний інструментарій оцінювання облігацій
Задача 1.Випущена купонна облігація з фіксованою відсотковою ставкою терміном на 5 років та номіналом $ 1000. Відсоткові виплати здійснюються 2 рази на рік в розмірі $ 120. Ринкова відсоткова ставка по аналогічних фінансових позиках складає 16%. Необхідно визначити поточну вартість облігації.
Розв’язок.
mхN INT/m M 5х2 120 : 2 1000
Vв = ∑ ────── + ───── = ∑ ─────── + ─────── =
k=1 (1 + iв/m)k (1 + iв/m) mх N k=1 (1 + 0,16/2)k (1 + 0,16/2)10
= 60х6,7101+1000х0,4632 = $ 865,81.
Задача 2.Обчислити поточну вартість облігації з нульовим купоном, вартістю $ 500 і терміном погашення 20 років, якщо прийнята норма прибутку становить 6,5%.
Розв’язок.
M 500
Vв = ──── = ───── = $ 440,83.
(1 + iв) N (1+0,065) 2
Задача 3.Облігація з терміном погашення 1 рік та сумою до погашення $1000 була повністю реалізована фінансовим інститутом за ціною $782 за штуку. Підприємство А купило 10000 цих облігацій. Пройшло 120 днів та підприємство вирішило продати облігації на вторинному ринку. Поточна відсоткова ставка по боргових інструментах тривалістю 1 рік на момент продажу становила 36%. За якою ціною підприємство може продати ці облігації і який дохід воно може отримати?
Розв’язок. Використовуємо формулу для безкупонних облігацій
M 1000
P2 = ──────── = ──────────── = $805,2 .
t (1 + 0,36 х 245:365)
(1 + iв х ── )
365
Таким чином, очікуваний дохід становитиме
D1 = (805,2 – 782) х 10 000 = $232 000.
Тема: Математичний інструментарій оцінювання простих і привілейованих акцій
Задача 1. Підприємство за останній рік виплатило по дивідендах на одну акцію 0,50 грн. Протягом найближчих двох років темп росту дивідендів складе 6%. В послідуючому дивіденди зростатимуть з темпом 4%. Необхідно оцінити ринкову вартість цієї акції, якщо її прибутковість знаходиться на рівні 12%.
Розв’язок. Розрахуємо дивіденди, які виплачувались найближчі два роки:
D1 = 0,50 х 1,06 = 0,53 грн.
D2 = 0,53 х 1,06 = 0,562 грн.
Величина дивіденду, запланованого в кінці третього року, складе:
D3 = 0,562 х 1,04 = 0,584 грн.
Знайдемо термінальне значення за формулою Гордона:
D'1 0,584
T = ─── = ───── = 7,3 грн.
r - g 0,12 – 0,04
Знайдемо оцінку звичайної акції підприємства за формулою:
D1 D2 DN T
Vs = ─── + ──── + L + ──── + ────
(1 + r) (1 + r)2 (1 + r)N (1 + r)N
0,53 0,562 7,3
Vs = ──── + ───── + ───── = 6,74 грн.
1 +0,12 (1 + 0,12)2 (1 + 0,12)2
Задача 2. На час емісії привілейованих акцій кожний інвестор заплатив 200 грн. за акцію, отримавши на заміну зобов’язання емітента виплачувати йому щорічно 25 грн.
Знайти поточну прибутковість акції та вартість акції після двох дивідендних виплат, якщо інвестор вирішив продати акції, а прибутковість акції через два роки збільшиться на 0,5%.
Розв’язок. У даному випадку ми маємо нескінченний ануїтет 25 грн. Поточна прибутковість акції становить
Dр 25
r = ─── = ─── = 0,125 = 12,5% .
Vp 200
Термінальне значення дорівнює
Dp 25
T = ─── = ─── = 200 грн.
r 0,125
Оцінимо вартість термінального значення Т, тобто вартість акції через два роки
Dp Dp Т 25 25 200
T = ──── + ──── + ──── = ────── + ────── + ───── = 200 грн.
(1 + r)1 (1 + r)2 (1 + r)2 (1 + 0,125) (1 + 0,125)2 (1 + 0,125)2
Оцінимо вартість привілейованої акції, припускаючи, що через два роки відсоткова ставка збільшиться на 0,5% та буде дорівнювати 13%. Тоді термінальне значення складе
25
T = ─── = 192,31 грн.
13%
Оцінимо ринковий курс акції за умови, що інвестор збирається продавати акції через два роки
25 25 192,31
Vp = ────── + ────── + ────── = 193,92 грн.
(1 + 0,125) 1 (1 + 0,125)2 (1 + 0,125)2
Тема: Управління операційним прибутком підприємства
Задача. Визначити запас фінансової стійкості підприємства в фізичних і вартісних одиницях вимірювання продукції за наступних даних:
|
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції |
тис. грн. |
720 |
|
Постійні витрати |
тис. грн. |
150 |
|
Ціна реалізації одиниці продукції |
грн. |
90 |
|
Змінні витрати в ціні одиниці продукції |
грн. |
60 |
Розв’язок
1) Визначимо запас фінансової стійкості підприємства у фізичних одиницях вимірювання продукції. Для цього спочатку знайдемо поріг рентабельності у фізичних одиницях:
Обсяги реалізації продукції у фізичних одиницях вимірювання
Запас фінансової стійкості = 8 тис. од. – 5 тис. од. = 3 тис. од.
Коефіцієнт запасу фінансової стійкості , або 37,5%.
2) Визначимо запас фінансової стійкості підприємства у вартісних одиницях вимірювання продукції. Для формування показників операційної діяльності підприємства знайдемо суму змінних витрат:
Змінні витрати = 60 грн./од. × 8 тис.од. = 480 тис.грн.
Таблиця показників операційної діяльності підприємства
|
№ з/п |
Показники |
Значення, т. грн. |
|
1 |
Чистий дохід від реалізації продукції |
720 |
|
2 |
Змінні витрати |
480 |
|
3 |
Валова маржа (1-2) |
240 |
|
4 |
Постійні витрати |
150 |
|
5 |
Операційний прибуток (3-4) |
90 |
Коефіцієнт валової маржі
Поріг рентабельності
Запас фінансової стійкості = 720 тис. грн. – 450 тис. грн. = 270 тис. грн.
Коефіцієнт запасу фінансової стійкості , або 37,5%
Операційний прибуток = 270 тис .грн. × 0,3333 = 90 тис . грн.
Отже, фінансовий стан підприємства є достатньо високим, оскільки запас фінансової стійкості дорівнює 37,5%. Це значить, що підприємство може знизити обсяги виробництва і реалізації на 270 тис. грн. (або 37,5%) без загрози отримання збитку.
5. ІНДИВІДУАЛЬНА І САМОСТІЙНА РОБОТА
Важливе місце в освоєнні курсу та набутті практичних навиків студентами займає індивідуальна робота. Виконання індивідуальних завдань передбачає підготовку рефератів, наукових робіт, індивідуальні заняття та консультації щодо виконання індивідуальних завдань у позанавчальний час.
Призначенням самостійної роботи є поглиблення розуміння змісту та розширення меж вивченого на лекціях та практичних заняттях матеріалу.
Самостійна робота здійснюється шляхом вивчення студентами окремих додаткових розділів, тем дисципліни „Фінансовий менеджмент”, інших споріднених курсів, а також законодавчих актів, інструкцій, методик та інших матеріалів, які визначають напрями фінансового управління на підприємствах. Самостійна робота передбачає також виконання студентами домашніх практичних завдань, обсяги і зміст яких визначаються викладачами курсу. Крім того, студенти виконують самостійну роботу по індивідуальних планах в межах обраних ними напрямів науково-дослідної роботи під керівництвом і за консультацій викладачів курсу.
5.1. карта самостійної роботи студента та Порядок поточного оцінювання знань з дисципліни
|
Вид самостійної роботи |
Термін контролю |
Форма контролю |
Оцінювання |
|
Обов’язкові |
|||
|
Підготовка до семінарських занять |
постійно |
Оцінює активність роботи в аудиторії та її якість, рівень підготовки до семінарських занять, відвідуваність тощо. |
до 5 балів |
|
Модульний контроль |
за робочою програмою |
Оцінює якість засвоєння матеріалу курсу та формування навичок його практичного застосування |
2 по 10 балів (всього до 20 балів) |
|
Актуалізована фінансова ситуація |
за робочою програмою |
Оцінює можливості студента самостійно визначати сферу дослідження, визначати мету та формулювати відповідні завдання, а також вміння організувати дослідження проблемних питань та аргументовано робити висновки й обґрунтовувати пропозиції. |
до 10 балів |
|
Всього по обов’язкових формах самостійної роботи |
до 35 балів |
||
|
Вибіркові |
|||
|
Переклад наукових статей зарубіжних |
за робочою програмою |
Забезпечує актуалізацію практичних знань студента з дисципліни через ознайомлення із новітніми |
до 5 балів |
|
Підготовка есе на наукові статті вітчизняних авторів |
за робочою програмою |
досягненнями зарубіжних науковців. Проявляє можливість студента самостійно отримувати знання з питань курсу через вивчення статті іноземною мовою та перевірка таких навичок через оцінювання якості й достовірності перекладу та вміння передати основні ідеї опрацьованої статті у короткому есе (до 1 ст.на арк. А4). |
до 5 балів |
|
Підготовка тематичної презентації з опрацьованої наукової статті вітчизняного чи зарубіжного автора |
за робочою програмою |
до 5 балів |
|
|
Підготовка матеріалів та участь у інтерактивних ігрових ситуаціях з питань удосконалення фінансового управління на підприємстві |
за робочою програмою |
Забезпечує закріплення практичних навичок у сфері фінансового управління, вміння брати участь у наукових дискусіях та відстоювати власну позицію, ґрунтуючись на знаннях проблеми. Проявляє вміння презентувати свій кваліфікаційний рівень |
до 5 балів |
|
Всього по вибіркових формах самостійної роботи |
до 5 балів |
||
|
Всього за поточний контроль самостійної роботи |
до 40 балів |
5.2. Завдання для самостійної роботи студентів
Теми рефератів
Місце суб’єктів господарювання в системі національного господарства.
Основні напрями державного регулювання підприємницько-фінансовою діяльністю.
Цілі і задачі управління фінансами підприємства.
Основні напрями фінансової політики підприємства.
Сутність, зміст і форми прояву фінансового менеджменту.
Фінансова стратегія та фінансова ідеологія підприємства.
Організаційне та інформаційне забезпечення процесу управління фінансами.
Місце фінансового планування і прогнозування в ринковій економіці.
Принципи і методи фінансового планування на підприємстві.
Характеристика основних механізмів фінансового менеджменту підприємств.
Сутність і основні принципи оцінки капіталу підприємства.
Шляхи та методи оптимізації структури капіталу підприємства.
Формування власного капіталу підприємства. Методи управління власним капіталом.
Акції та облігації як інструменти формування капіталу підприємства.
Поняття і нормативна класифікація зобов’язань підприємства.
Сутність та основні принципи оцінки вартості позикового капіталу.
Сутність, структура та роль оборотного капіталу підприємства.
Вибір політики комплексного оперативного управління поточними активами і поточними пасивами.
Управління грошовими потоками на підприємстві.
Використання методології визначення вартості грошей в часі у фінансових розрахунках.
Сутність, структура та роль оборотного капіталу.
Управління оборотними активами та методи їх оптимізації.
Тотальне управління грошима.
Управління прибутком підприємства.
Порядок формування та управління операційним прибутком підприємства.
Дивідендна політика підприємства та управління емісією акцій.
Розробка цінової політики та її оптимізація на підприємстві.
Сутність і задачі бюджетування.
Зміст системи поточного бюджетування та основні етапи її розробки.
Сутність та технологія місячного бюджетування.
Сутність та технологія розробки річного бюджету на підприємстві.
Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності.
Управління реальними інвестиціями підприємств.
Управління фінансовими інвестиціями підприємств.
Аналіз чинників державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств.
Шляхи активізації інвестиційної діяльності на рівні регіонів.
Проблеми фінансового забезпечення інноваційної діяльності підприємства.
Діагностика фінансового забезпечення довгострокової діяльності підприємств.
Оптимізація портфеля цінних паперів підприємства. Основні моделі оптимізації.
Сутність, необхідність та основні завдання фінансового контролінгу.
Управління фінансовими ризиками підприємства: методичний інструментарій врахування фактору ризику у фінансових операціях.
Управління фінансовими ризиками підприємства: методи обґрунтування управлінських рішень в умовах ризику та невизначеності.
Управління фінансовими ризиками підприємства: механізми нейтралізації фінансових ризиків.
44. Антикризове фінансове управління підприємством: поняття банкрутства та його правове забезпечення.
45. Фінансове управління процесами стабілізації, реорганізації та ліквідації підприємства.
6. ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
Основні підручники:
Поддєрьогін А.М. Фінансовий менеджмент. К: КНЕУ, 2005. – 535 с.
Бланк И.А. Финансовый менеджмент. К.: Ника-центр, 2004. - 653 с.
Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. К.: Молодь, 1997. - 998с.
Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент. Київ, 2004. – 531 с.
|
№ з/п |
Питання |
Автор та сторінки підручника |
|||
|
Поддєрьогін А.М. Фінансовий менеджмент |
Бланк И.А. Финансовый менеджмент |
Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент |
Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту |
||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
1 |
Сутність, зміст та задачі фінансового менеджменту |
9-18 |
11-16 |
14-16 |
|
|
2 |
Характеристика функцій фінансового менеджменту |
18-20 |
16-20 |
24-25 |
26-28 |
|
3 |
Об’єкти фінансового менеджменту |
38-44 |
17-23 |
29-31 |
|
|
4 |
Механізми фінансового менеджменту на підприємствах |
11-18 |
12-23 |
29-35 |
|
|
5 |
Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту |
33-40 |
38-50 |
32-35 |
|
|
6 |
Система інформаційного забезпечення фінансового менеджменту |
40-51 |
|
50-55 |
59-63 |
|
7 |
Фінансове управління на підприємствах: фінансова стратегія, фінансова політика, фінансове планування, фінансовий контроль та контролінг |
23, 50 |
27-29, 439 |
||
|
8 |
Загальна характеристика системи та основних методів фінансового планування на підприємствах |
425 |
50-60 |
444-448 |
|
|
9 |
Прогнозування фінансової діяльності підприємства. Фінансова ідеологія та фінансова стратегія |
425-432 |
96-109 |
439-443 |
699-730 |
|
10 |
Перспективне, поточне та оперативне фінансове планування |
443-449 |
448-463 |
714-717 |
|
|
11 |
Бюджетування, принципи і методи |
449-462 |
455-470 |
||
|
12 |
Характеристика основних бюджетів, що використовуються в системі фінансового планування підприємств |
449-476 |
|||
|
13 |
Сутність розрахунково-аналітичного методу фінансового планування |
50-60 |
448-455 |
||
|
14 |
Сутність балансового методу фінансового планування на підприємствах |
50-60 |
448-455 |
||
|
15 |
Концепція і методичний інструментарій оцінки вартості грошей в часі |
91-97 |
68-72 |
122-124 |
251-290 |
|
16 |
Теперішня і майбутня вартість грошових активів. Прості і складні відсотки |
106-120 |
124-129 |
||
|
17 |
Методичний інструментарій оцінки теперішньої і майбут-ньої вартості грошей по схемі простих та складних відсотків |
97-120 |
72-86 |
124-136 |
253-258 |
|
18 |
Сутність ануїтетного потоку грошей. Визначення майбутньої і теперішньої (приведеної) вартості ануїтетів |
102-105 |
82-86 |
137-143 |
263-280 |
|
19 |
Основні показники, що враховують фактор інфляції, та поняття, якими користуються при розрахунках |
86-96 |
147-148 |
||
|
20 |
Формування реальної відсоткової ставки та оцінка вартості грошей з урахуванням фактору інфляції |
161-168 |
91-93 |
||
|
21 |
Концепція та механізми врахування фактора ризику оцінці вартості грошей в часі |
323-325 |
93-95 |
||
|
22 |
Склад оборотних активів підприємства та особливості фінансового управління ними |
184 |
170-184 |
189-199 |
732-738 |
|
23 |
Метод оптимізації оборотних активів |
178-184 |
199-217 |
||
|
24 |
Управління запасами. Основні етапи управління запасами на підприємстві |
184-192 |
184-195 |
||
|
25 |
Виробничий та фінансовий цикли і їх місце в системі управління оборотними активами підприємства |
182 |
250-256 |
||
|
26 |
Управління дебіторською заборгованістю |
192-202 |
195-206 |
222-231 |
|
|
27 |
Поняття та види грошових потоків підприємства. Етапи управління грошовими активами |
202-203 |
206-209 |
73-84 |
|
|
28 |
Розрахунки грошових потоків та аналіз грошових активів підприємства |
203-208 |
210-212 |
84-107 |
|
|
29 |
Управління грошовими потоками. Системи контролю за грошовими активами. Тотальне управління грошима |
202-208 |
222-229 |
107-122 |
|
|
30 |
Економічна сутність та класифікація капіталу підприємства |
225 |
251-259 |
||
|
31 |
Мета формування та характеристика складових власного капіталу підприємства |
458-461 |
286-293 |
239-240 |
352-356 |
|
32 |
Політика управління власним капіталом підприємства |
237-252 |
290-293 |
240-245 |
357-358 |
|
33 |
Політика управління позиковим капіталом підприємства |
254 |
328-337 |
258-271 |
|
|
34 |
Ефект фінансового левериджу як механізму оптимізації структури капіталу |
259 |
280-286 |
||
|
35 |
Оптимізація структури капіталу підприємства |
267-271 |
282-286 |
360-365 |
|
|
36 |
Поняття та структура фінансового ринку. Ринок цінних паперів в структурі фінансового ринку |
185-190 |
|||
|
37 |
Поняття цінних паперів, їх класифікація та категорії |
441-448 |
298-300 |
||
|
38 |
Вимоги до цінних паперів та їх функції |
316-325 |
298-300 |
||
|
39 |
Базова модель оцінки фінансових активів (DCF-модель) |
440 |
301-307 |
||
|
40 |
Визначення та основні види облігацій |
441-443 |
307-312 |
||
|
41 |
Методичні підходи до оцінки вартості облігацій |
443-448 |
312-314 |
||
|
42 |
Методичні та правові положення функціонування акцій на ринку цінних паперів |
361-370 |
320-322 |
||
|
43 |
Оцінка вартості привілейованих та звичайних акцій |
361-370 |
318-330 |
||
|
44 |
Сутність інвестицій і задачі управління інвестиціями |
275-282 |
380-386 |
284-294 |
|
|
45 |
Принципи формування інвестиційної політики підприємства |
390-401 |
290-291 |
||
|
46 |
Інвестиційний ринок і його інфраструктура |
280 |
382-385 |
284-285 |
|
|
47 |
Формування та оптимізація інвестиційного портфеля |
307 |
272-275 |
330-338 |
|
|
48 |
Методичний інструментарій врахування фактора ризику у фінансових операціях |
325-357 |
539-551 |
350-352 |
|
|
49 |
Методи обґрунтування управлінських рішень в умовах ризику та невизначеності |
331-333 |
551-559 |
374-380 |
|
|
50 |
Сутність та основні елементи антикризового фінансового управління підприємством |
478-484 |
96-109 |
36-38 |
7. ТИПОВІ ЗАВДАННЯ, ЩО ВИНОСЯТЬСЯ НА ІСПИТ
Модуль 1. Теоретичні основи і методичний інструментарій фінансового менеджменту
Тема 1. Сутність, зміст та механізми фінансового менеджменту
Тест. Фінансовий менеджмент – це:
а) стратегія управління підприємством в напрямі реалізації фінансової політики;
б) тактика управління фінансами підприємства;
в) система принципів та методів розробки і реалізації управлінських рішень щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів підприємства;
г) наука, котра вивчає систему менеджменту організації.
Тест. Одним з основних принципів фінансового менеджменту є:
а) комплексний характер формування управлінських рішень;
б) інтегрованість із загальною системою державних фінансів;
в) орієнтованість на поточні плани підприємства;
г) всі відповіді вірні.
Тема 2. Основи організації і управління фінансами на підприємствах
Тест . Головною метою фінансового менеджменту є:
а) забезпечення найбільш ефективного використання фінансових ресурсів у розрізі основних напрямів діяльності підприємства;
б)забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та майбутньому періоді;
в) забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів підприємства;
г) досягнення високо рівня прибутковості.
Тест. В системі основних задач, націлених на реалізацію головної мети фінансового менеджменту є така:
а) своєчасна реалізація інвестиційних програм;
б) забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при передбачуваному рівні прибутку;
в) організація маркетингових досліджень та узагальнення їх результатів;
г) вибір надійного банку та робота з ним.
Тема 3. Системи і методи фінансового менеджменту
Тест. Механізм фінансового менеджменту представляє собою:
а) ринковий механізм регулювання фінансових відносин між суб’єктами господарювання;
б) внутрішній механізм регулювання фінансової діяльності підприємств;
в) інструменти впливу на фінансовий стан підприємства;
г) систему елементів, які регулюють управлінські рішення в сфері фінансової діяльності підприємства.
Тест. Регуляторна система управління, яка координує взаємозв’язки між формуванням інформаційної бази, фінансовим аналізом, фінансовим плануванням та внутрішнім фінансовим контролем – це…
а) фінансова стратегія;
б) фінансовий механізм;
в) контролінг;
г) фінансовий менеджмент.
Тема 4. Системи та методи фінансового планування
Тест. Планування використання довгострокових фінансових ресурсів, як елемент фінансового менеджменту, включає:
а) випуск звичайних і привілейованих акцій;
б) бюджетування капіталу;
в) оцінка вартості грошей з урахуванням доходів майбутнього періоду;
г) всі відповіді вірні.
Тест. Розробка довгострокового фінансового плану по найважливіших аспектах фінансової діяльності підприємства є формою реалізації…
а) стратегічного фінансового планування;
б) оперативного фінансового планування;
в) інвестиційної політики підприємства;
г) фінансової політики підприємства.
Тема 5. Концепція і методичний інструментарій оцінки вартості грошових активів у часі
Тест. Основним інструментарієм оцінки вартості грошей у часі виступає:
а) дисконтування;
б) відсоткова ставка;
в) облікова ставка;
г) приведена вартість.
Тест. Концепція вартості грошей в часі полягає в тому, що:
а) вартість грошей змінюється з причини часового фактора;
б) сьогоднішні гроші завжди мають більшу вартість, ніж вчорашні;
в) дисконтування слід здійснювати з урахуванням номінальної відсоткової ставки;
г) вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на фінансовому ринку.
Тема 6. Концепція і методичний інструментарій оцінки фактора інфляції
Тест. При прогнозуванні річного темпу інфляції використовується наступна формула:
1
а) iр = ────
(1+ iм) 12
б) iр = (1 – iм) 12 +1
в) iр = (1 + iм) 12 – 1
г) iр = (Іiм + 1) 12
Тест. Взаємозв’язок між номінальною і реальною відсотковими ставками можна представити у вигляді:
а) рівняння Фішера;
б) Моделі Гордона;
в) рівняння Бланка;
г) Моделі Шарпа.
Тема 7. Характеристика облігацій та методи їх оцінки. Характеристика та оцінка акцій
Тест. Базова модель оцінки фінансових активів інакше називається:
а) DCF – модель;
б) метод дисконтування інвестицій;
в) модель Марковиця;
г) метод Шарпа.
Тест. Спосіб оцінки привілейованих акцій визначається як:
а) метод нарахування складних відсотків;
б) нескінченний ануїтет;
в) постійно зростаючий темп дивідендів;
г) метод дисконтування.
Модуль 2. Система управління активами і капіталом підприємства. Основи інвестиційної математики та антикризового управління
Тема 8. Управління капіталом підприємства і оптимізація його структури
Тест. Накопичений шляхом заощаджень запас економічних благ у формі грошових коштів та реальних капітальних товарів, які залучаються в економічний процес з метою отримання доходу, представляє собою…
а)інвестиційний ресурс;
б) фінанси підприємства;
в) капітал;
г) економічних ресурс.
Тест. Під маржинальною вартістю капіталу розуміють:
а) різницю між номінальною та ринковою вартістю капіталу;
б)зміну в загальній сумі прибутку від інвестицій, необхідну для задоволення вимог інвесторів;
в)зміну в загальній вартості капіталу через збільшення (зменшення) ціни інструментів фінансового ринку;
г) різницю між вартістю статутного капіталу і необоротних активів.
Тема 9. Управління оборотними активами підприємства
Тест. Період повного обороту всієї суми оборотних активів, в процесі якого відбувається зміна окремих їх видів, представляє собою …
а) виробничий цикл;
б) операційний цикл;
в) коефіцієнт обертання;
г) фінансовий цикл.
Тест. Період часу між початком оплати постачальникам отриманих від них сировини і матеріалів та початком надходження коштів від покупців за поставлену їм продукцію представляє собою:
а)фінансовий цикл;
б) тривалість використання оборотних активів;
в) операційний цикл;
г) виробничий цикл.
Тема 10. Управління грошовими потоками підприємства
Тест. Грошовий потік підприємства – це …
а) надходження і витрачання грошових коштів в процесі здійснення господарської діяльності підприємства;
б) всі грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємства;
в) надходження грошових коштів і виплати, пов’язані зі зміною довгострокового капіталу;
г) потоки грошових коштів, котрі підприємство генерує при здійсненні всіх фінансових операцій.
Тест. До грошових авуарів підприємства відносяться:
а) надходження і виплати грошових коштів, які не пов’язані безпосередньо з комерційними операціями;
б) різні активи, за рахунок яких можуть бути здійснені виплати і погашені зобов’язання;
в) грошові виплати комерційного характеру, які підприємство повинне здійснити, щоб уникнути фінансової катастрофи;
г) готівка грошових кошти, котрі є у підприємства на даний момент часу.
Тема 11. Управління прибутком
Тест. «Межа безпеки» підприємства характеризується:
а) розміром наявних у підприємства фінансових ресурсів;
б) можливими границями використання позикових коштів;
в) часткою підприємства на відповідному товарному ринку;
г) обсягом реалізації продукції, що знаходиться в межах між точкою фактичної суми прибутку підприємства і точкою беззбитковості.
Тест. Операційний леверидж – це:
а) механізм управління операційним прибутком підприємства;
б) механізм врівноваження співвідношення позикових і власних коштів, котрі залучаються для здійснення операційної діяльності підприємства;
в) показник ефективності операцій підприємства по залученню позикових коштів;
г) механізм управління прибутком підприємства від фінансової діяльності.
Тема 12. Оцінка і принципи складання фінансової звітності. Фінансова діагностика.
Тест. До принципів включення інформації у фінансову звітність відноситься:
а) принцип превалювання форми над змістом;
б) принцип врахування неритмічності в роботі;
в) принцип адекватності
г) принцип обачності.
Тест. На завершальному етапі проведення фінансової діагностики рекомендується використовувати:
а) SWOT-аналіз;
б) експрес-аналіз;
в) MRP-аналіз;
г) коефіцієнтний аналіз.
Тема 13. Основи управління інвестиційною діяльністю підприємств
Тест. Види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект, називаються:
а) інвестиції;
б) фінансові інструменти інвестування;
в) реальні інвестиції;
г) активи підприємства.
Тест. Серед підходів до оцінки інвестицій виділяють:
а) прогнозну експертизу;
б) кореляційний аналіз;
в) статистичний аналіз;
г) факторний аналіз.
Тема 14. Основи антикризового фінансового управління
Тест. Система принципів і методів розробки та реалізації комплексу управлінських рішень, спрямованих на попередження і подолання фінансових криз підприємства, мінімізацію їх негативних фінансових наслідків – це…
а) контролінг;
б) антикризове фінансове управління;
в) форфейтинг;
г) управління санацією.
Тест. Справа про банкрутство підприємства порушується:
а) тільки за заявою кредитор;
б) за заявою кредитора або боржника;
в) за заявою кредитора або уповноваженого державного органу;
г) коли подані заяви всіх кредиторів боржника.
8. СИСТЕМА ПОТОЧНОГО ТА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ТА КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ
8.1. Поточний та підсумковий контроль знань студентів
Поточний контроль знань студентів ведеться шляхом виконання контрольних робіт у формі тестів, на практичних (семінарських) заняттях, у процесі виконання індивідуальних навчально-дослідницьких завдань, написання рефератів, есе, наукових доповідей, інших видів індивідуальної роботи студентів.
Підсумковий модульний контроль реалізується шляхом узагальнення результатів поточного контролю знань і проводиться у формі спеціальних контрольних заходів – шляхом написання тестів і практичних завдань в обсягах змістовних модулів.
Підсумковий семестровий контроль і оцінювання знань студентів проводяться у формі письмового екзамену в обсязі навчального курсу дисципліни.
Контроль успішності студентів забезпечується поєднанням традиційних видів контролю з модульно-рейтинговою системою оцінювання знань (МРОЗ).
8.2. Критерії оцінювання знань
Вид поточного та підсумкового контролю по модулях
Таблиця 8.1
|
Номер модульного завдання |
Номер теми |
Форма контролю |
|
Модульне завдання 1 |
Теми 1-6 (ЕО, ЕП, ЕК, ФМ, ЕМІ), 1-7 (ЕФ) |
Тестовий контроль знань |
|
Модульне завдання 2 |
Теми 7-12 (ЕО, ЕП, ЕК, ФМ, ЕМІ), 8-13 (ЕФ) |
Тестовий контроль знань |
|
Підсумковий контроль |
Іспит |
Критерії оцінювання знань студентів за традиційною чотирибальною системою на: відмінно, добре, задовільно і незадовільно.
Оцінка „відмінно” виставляється студентам, які виявили системні, глибокі знання з дисципліни „Фінансовий менеджмент”, вичерпно і всебічно розкрили зміст питань творчо використовувати теоретичні знання при розв’язанні практичних завдань, розуміють взаємозв’язок змісту дисципліни з іншими, спорідненими курсами навчальної програми та вимогами кваліфікованого виконання фахових функцій в практичній діяльності.
Оцінка „добре” виставляється студентам, які повністю опанували програмний матеріал, вичерпно висвітлили питання екзаменаційного білета, продемонстрували ґрунтовні навики при розв’язанні практичних завдань, проявили здібності самостійно поглиблювати і розширювати знання в сфері фінансового управління.
Оцінка „задовільно” виставляється студентам, які засвоїли основний програмний матеріал в обсязі, достатньому для виконання функцій професійної діяльності, мають необхідні навики виконання практичних завдань. Але у відповідях на контрольні питання або при розв’язанні практичних завдань допустили незначні помилки.
Оцінка „незадовільно” виставляється студентам, які недостатньо оволоділи основним програмним матеріалом навчальної дисципліни, при відповідях на екзаменаційні питання допустили суттєві помилки, не виявили необхідних навиків виконання практичних завдань екзаменаційного білета, проявили вміння
Таблиця 8.2
Порядок оцінювання знань студентів за правилами МРОЗ
|
Напрямки контролю |
Бали |
|
На іспит |
|
|
1. Поточний контроль |
|
|
1.1. Оцінювання знань за результатами поточного контролю по модулях за 4-х бальною системою: 2 3 4 5 |
0 15 20 30 |
|
1.2. Оцінювання завдань для самостійного опрацювання (виконання контрольної роботи) за 4-х бальною системою: 2 3 4 5 |
0 15 20 30 |
|
Результати поточного контролю |
30-60 |
|
2. Підсумковий контроль |
|
|
Письмовий іспит (2 завдання ): 1- тестове завдання 2 3 4 5 2- практичне завдання Всього: |
до 15 16-20 21-25 26-30 5-10 21-40 |
|
Разом: |
51-100 |
Таблиця 8.3.
Визначення оцінки ECTS за рейтинговою оцінкою
|
Рейтингова оцінка |
Оцінка за шкалою ECTS |
Оцінка за традиційною національною шкалою |
|
91-100 |
A – відмінно |
5 – відмінно |
|
81-90 |
B – дуже добре |
4 – добре |
|
71-80 |
C – добре |
|
|
61-70 |
D – задовільно |
3 – задовільно |
|
51-60 |
E – достатньо |
|
|
31-50 |
FX – незадовільно з можливістю повторної атестації |
2 – незадовільно |
Таблиця 8.4.
Правила модульно-рейтингового оцінювання знань
|
П о т о ч н и й к о н т р о л ь |
|||||||||
|
№ змістовних модулів |
Змістовні модулі |
Максимальна кількість балів за структурними модулями |
Разом по змістовному модулю |
||||||
|
Теоретичний курс |
Практичні завдання |
Індивідуальна робота |
|||||||
|
Тестування |
Експрес-опитування |
Відвідування, активність |
Тестування |
Розв’язання завдань |
Курсова |
Науково-дослідницька |
|||
|
1 |
Теоретичні основи і методичний інструментарій фінансового менеджменту |
5 |
5 |
5 |
5 |
5 |
- |
5 |
30 |
|
2 |
Система управління активами і капіталом підприємства. Основи інвестиційної математики |
5 |
5 |
5 |
5 |
5 |
5 (для ЕФ) |
5 (для ЕО, ЕП, ЕПП, ФМ, ЕМІ) |
30 |
|
Усього кількість балів по результатах поточного контролю |
10 |
10 |
10 |
10 |
10 |
5 |
5 |
60 |
|
|
П і д с у м к о в и й к о н т р о л ь (максимальна кількість балів) |
|||||||||
|
Письмовий залік |
Письмовий іспит |
||||||||
|
Тестове завдання |
Практичне завдання |
Усього на залік |
Тестове завдання |
Практичне завдання |
Усього на іспит |
||||
|
30 |
10 |
40 |
30 |
10 |
40 |
9. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
|
Місце знаходження |
Реєстраційний номер |
Методичне забезпечення |
|||
|
Назва методичних розробок, автор |
Обсяг сторінок |
Кількість |
Рік видання |
||
|
Абон. навчальн. література |
407 |
Методичні вказівки до організації та змісту індивідуально-консультативної роботи з курсу „Фінансовий менеджмент” для магістрів за напрямом 0501 „Економіка підприємства”. |
8 с. |
15 |
2002 |
|
Абон. навчальн. література |
У9 (4Ук) 26 |
Завдання для самостійної роботи з курсу «Фінансовий менеджмент» для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання |
20 с. |
3 |
2004 |
|
Абон. навчальн. література |
Методичні вказівки до самостійного вивчення курсу і виконання контрольних завдань із дисципліни «Фінансовий менеджмент» для студентів економічних спеціальностей заочної форми навчання та слухачів центру післядипломної освіти |
47 с. |
20 |
2007 |
|
|
Електрон. читальна зала |
Опорний конспект лекцій з дисципліни «Фінансовий менеджмент» |
67 с. |
1 |
2006 |
РЕКОМЕНДОВАНИЙ СПИСОК
ОСНОВНОЇ ТА ДОДАТКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ