Життя і смерть - вічні теми духовної культури людства
Работа добавлена на сайт samzan.net:
61. Життя і смерть - вічні теми духовної культури людства. Про них розмірковували пророки й засновники релігій, філософи й моралісти, діячі мистецтва та літератури, педагоги й лікарі. Фактично йдеться про тріаду: життя — смерть — безсмертя, оскільки будь-які духовні системи людства виходили з ідеї суперечливої єдності цих феноменів. За невеликим винятком майже в усі часи й усіх народів висловлювання про життя є досить негативним. Смерть та потенційне безсмертя — найбільша принада для філософування, оскільки всі наші життєві справи повинні так чи інакше порівнюватися з вічним. Проблема життя, смерті й безсмертя має декілька вимірів, що акцентують увагу на різних сторонах одного феномену. Перший вимір біологічний, який ґрунтується на ідеї про постійну наявність життя і смерті у Всесвіті, постійне їх відтворення у схожих умовах, що досить точно відображено в гіпотезі панспермії. Другий вимір проблеми пов’язаний з розумінням специфіки людського життя та його відмінності від життя всього живого. Третій вимір цієї проблеми пов’язаний з ідеєю безсмертя...У контексті співвідношення життя, смерті й безсмертя особливої уваги набуває проблема сенсу життя. Як відзначив В.Франкл, сенс не можна дати, його треба знайти. А це дає можливість визначити деякі властивості сенсу життя:1)сенс життя є індивідуальним, він існує для індивіда і в кожного індивіда є свій;2)сенс життя є суб’єктивним: його немає, поки суб’єкт сам не визначить його;3)сенс життя не виникає автоматично, а свідомо визначається людиною завдяки її волі та власним зусиллям.
62. Антропосоціогенез - це процес становлення і розвитку людини, як соціальної істоти суб'єкта свідомості і діяльності, частина біологічної еволюції, яка призвела до появі виду Homo sapiens. Одним з аспектів взаємодії суспільства і природи є антропосоціогенезу - походження людини і суспільства. Найчастіше виокремлюють три гіпотези: релігійну, космічну, еволюційну. Релігійна (теологічна) гіпотеза походження людини базується на біблійних переказах про створення Богом світу і людини, гріхопадіння Адама і Єви, Всесвітній потоп, про те, що заповідав Бог людям, та регламентацію життєдіяльності людини, яка викладена в заповідях. Звернімо увагу на те, що в Біблії сказано: людина створена "з пороху земного", а це можна прочитати й так: вона має земну природу і не занесена на Землю з Космосу. Космічна гіпотеза походження людини базується на припущенні, що життя принесено на Землю з Космосу, у тому числі в його цивілізованих проявах. Під Космосом мають на увазі Всесвіт, котрий знаходиться за межами нашого планетарного середовища. Проте всі ці припущення залишаються гіпотезою, бо не мають експериментально-практичного підтвердження. Еволюційна гіпотеза походження життя та людини з'явилась у другій половині XIX ст. Спочатку Чарльз Дарвін (1809-1882) зробив опис біологічної передісторії людини, створивши теорію природного добору. Згідно з цією теорією під дією природних факторів добору, внаслідок потреби адаптації до середовища Homo sapiens виник як прямий наслідок еволюційного вдосконалення живих істот. Потім Люїс Морган (1818-1881) дослідив процес становлення людського суспільства і людини як суспільної істоти. На основі цих досліджень Фрідріх Енгельс (1820-1895) обґрунтував теорію походження людини і суспільства. Він довів, що вирішальну роль у цьому процесі відіграла праця як цілеспрямована діяльність.
63. Безперечно, людина, з одного боку, – це частина природи, вона належить до вищих ссавців, особливого виду Homo sapiens. Тобто людина є біологічним творінням. Кожний людський індивід біологічно унікальний (єдиний), має неповторний набір генів, отриманих від батьків. До біологічних ознак людини належать будова ії тіла, колір шкіри, волосся, здатність засвоювати різні види їжі, опановувати мову в ранньому віці. Кожна людина унікальна, неповторна, своєрідна в практичній діяльності. Але сутність людини далеко не визначається лише біологічними ознаками, біологічне не головне в ній. Це лише основа становлення людини як суспільної істоти. Визначальним у людині є соціальне. Людина і суспільство нерозривні. Суспільство формує індивіда як людину. Сутністю людини є сукупність усіх суспільних відносин. В людині не лише відтворюється суспільне, а й навпаки, в суспільстві і людина реалізується як людина. Свідомість та мислення людини виникають лише в суспільстві, вони – похідні від суспільного буття. Разом з тим, визнаючи пріоритет соціального в людині, не можна нехтувати особливостями окремих індивідів, нівелювати їх. Кожний індивід має специфічні якості, є особистістю, що наділена властивими лише їй характером, волею, здібностями, пристрастями. Отже, слід розглядати людину не лише як соціальну сутність, а і як біологічну істоту. Людина – це органічна єдність соціального і біологічного.
64. У найширшому розумінні природа – це все існуюче, весь світ у багатоманітності його проявівАле найбільш вживаним є розуміння природи як сукупності об’єктивних умов існування людства, оточуючого його середовища, як частини матеріального світу, що певною мірою протистоїть суспільству. Саме у цьому розумінні поняття «природа» вживається для характеристики її місця і ролі в системі відносин людини і суспільства до об’єктивної дійсності, розуміння якої протягом розвитку людства історичного змінювалосяДо природного середовища належать гео- та біосфера, тобто ті матеріальні системи, які виникли поза і незалежно від людини, але стали або ж можуть стати об’єктом її діяльності. З початком освоєння космосу такими об’єктами можна вважати і певну частину Сонячної системи, так званий ближній космос. Штучне середовище охоплює матеріальні та соціальні умови життєдіяльності людини, об’єкти естетичного і морального становлення людини до природи. Це матеріальні речі, створені людиною, які не існують у природі; рослини, тварини, виведені людиною завдяки природному добору чи генній інженерії; суспільні відносини, пов’язані з соціальною формою руху матерії і здійснювані через свідому діяльність людей, а також духовні, моральні, естетичні цінності тощо. Штучне середовище неминуче постійно наступає на природне, поглинаючи його. Це призводить до суперечностей, більш того, на думку багатьох сучасних вчених, до боротьби «двох світів» – природного й штучного.
78. Під поняттям "індивід", як правило, мають на увазі конкретну людину. Поряд із загальними рисами, які притаманні всьому людському роду, "індивід" має свої особисті якості, завдяки яким він відрізняється від інших. індивід - це окремо взятий представник людського роду із властивими йому неповторними індивідуальними рисами. Поняття "індивід" тісно пов'язане з поняттям індивідуальність. Воно, як правило, означає сукупність властивостей, здібностей, особливостей і досвіду особистості, що відрізняють даного індивіда від багатьох інших. Індивідуальні відтінки має усвідомлена діяльність людини, зокрема її судження, вчинки, культурні потреби. Особистість - це найвищий ступінь духовного розвитку людини, що являє собою стійку сукупність соціально вагомих якостей, які характеризують індивіда як унікальну суб'єктивність, здатну освоювати і змінювати світ. Інакше кажучи, кожна особистість - людина, але не кожна людина є особистістю. Людським індивідом народжуються, а особистістю стають. Особистість, таким чином, являє собою системну якість. її індивід набуває у своїй практичній діяльності, зокрема в роботі й у спілкуванні з іншими людьми. Індивід тільки тоді стає особистістю, коли він задіяний у суспільних відносинах, у спілкуванні з людьми. Тому поняття "особистість" слід розкривати через практичну діяльність, бо саме вона є основою формування і розвитку особистості. Що повніше ми вивчаємо спілкування між людьми, міжособистісні відносини, то глибше пізнаємо суть і структуру кожного, хто вступає в ці відносини. Отже, основу особистості становить стійка система суспільно вагомих рис, що знаходять свій вияв в активній участі в суспільно-економічному і культурному житті суспільства і можливості певного впливу на події, які відбуваються в суспільстві, а іноді й у світі.
69. Структурність свідомості значною мірою має досить умовний характер.Першим елементом є знання. Це головний компонент, ядро свідомості, засіб її існування. Знання - це розуміння людиною дійсності, відображення її у вигляді усвідомлених чуттєвих і абстрактних логічних образів.Другим важливим елементом структури свідомості є емоції. Людина пізнає навколишній світ не з холодною байдужістю автомата, а з почуттям задоволення, ненависті або співчуття, захоплення або обурення.Третім структурним елементом свідомості є воля. Воля - це усвідомлене цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяльності.Слід також наголосити і на такому елементі, що входить до структури свідомості, як мислення. Мислення - це процес пізнавальної діяльності індивіда, який характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. Структурні елементи свідомості перебувають у взаємозв'язку та взаємодії і забезпечують свідомості ряд життєво важливих для людини функцій.Головною функцією свідомості є пізнавальна, або відображувальна, функція, тобто здатність індивідуума отримувати знання про навколишній світ і про себе.Ще однією функцією свідомості є функція аксіологічна (оціночна). Людина не тільки дістає дані про зовнішній світ, а й оцінює їх з точки зору своїх потреб і інтересів.Вищі можливості свідомості виявляються у творчій (конструктивній) функції. Цілепокладання, тобто усвідомлення того, "для чого" і "заради чого" людина здійснює свої дії, - необхідна умова будь-якого свідомого вчинку.Дуже важливою є функція комунікативна (зв'язку). Вона зумовлена тим, що люди беруть участь у спільній праці і потребують постійного спілкування.Завершує логічний цикл свідомості особистості регулятивна (управлінська) функція. На підставі оцінки факторів і відповідно до поставленої мети свідомість регулює, упорядковує дії людини, а потім і дії людських колективів.
70Суспільство в широкому розумінні - це відокремлена від природи частина матеріального світу, що являє собою історично розвинену форму життєдіяльності людей, основою якої є людська праця, суспільне виробництво. Інакше кажучи, це все людство в цілому, тобто вся сукупність суспільних організмів, що існували й існують на нашій планеті. Соціальна філософія при вивченні суспільства акцентує увагу на сутності і закономірностях розвитку суспільства, на цілях, рушійних силах, змісті і спрямованості історичного процесу. Соціологію ж в основному цікавить соціальна структура суспільства, тобто спосіб організації і зв'язку елементів суспільства в єдиний організм, історія вивчає розвиток матеріального і духовного життя суспільства в різні історичні періоди тощо. Соціальна філософія під поняттям "суспільство" має на увазі продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяльності великих груп людей, об'єднаних не на основі спільності, а на основі спільних інтересів і договору. Поняття "суспільство" - ширше, ніж поняття спільність, тому не всяка спільність є суспільством, але будь-яке суспільство має риси спільності.
73У соціальній філософії під рушійними силами розвитку суспільства розуміють істотні, необхідні, довгостроково діючі чинники, що забезпечують його розвиток. Щодо вирішення цього питання серед філософів немає спільної думки. Прихильники натуралістичних концепцій пов'язували розвиток суспільства зі зміною природних основ соціального життя, кліматичними, біологічними і навіть космічними факторами (Шарль Луї Монтеск'є, Володимир Вернадський, Лев Гумільов). Послідовники марксистської соціологічної теорії і філософи-технократи (Уолт Ростоу, Збігнєв Бжезинський та ін.) визначальну роль у суспільному розвитку відводять матеріальному виробництву, прогресу техніки і технологій. Інші філософи пов'язували процес соціального розвитку зі змінами в культурному житті, системі духовних цінностей (Огюст Конт, Пити-рим Сорокін та ін.). Як це часто буває, істина знаходиться десь посередині. Усі перелічені фактори, безумовно, впливають на розвиток суспільства. Причому економічні, духовні і природні фактори якнайтісніше переплетені і не можуть розглядатися незалежно один від одного.
77Поняття сенс історії — синтетична категорія, що охоплює буття самого історичного процесу і пізнання історичного прогресу, історичну свідомість, історичну пам'ять. Сенс історії допускає єдність суб'єктивного й об'єктивного в історичному процесі, минулого і сучасного. Але сенс історії допускає розгляд їх з позиції спрямованості розвитку людського суспільства, осмислення логіки розвитку та розкриття суті спрямованої, доцільної діяльності людини. Поняття сенс історії характеризує діяльність людей, сповнених свідомістю, допускає почуття соціальної відповідальності кожного члена суспільства, необхідність свідомості місця і ролі в соціальних умовах, спільність переживання за майбутнє людства. Історія не тільки дає пізнання і знання про те, як жили, почували, думали предки, але й підказує, як жити людям, ким є або ким можуть стати в історії. Для філософа минуле існує лише стосовно себе, тобто до людини, що живе в сучасності, для якої минуле є тільки передумова, вихідна умова власного життя, не вичерпуючи всього її змісту. Філософський інтерес до минулого має практичність і ставить завдання знайти важливий для сучасності практичний сенс. У філософії мова йде не про історичне знання, а про історичну самосвідомість людини — умову її власного історичного буття. Питання змушує людей дивитися на минуле очима не тільки історика, але й філософа, бачити в минулому не замкнутий і ізольований від людей світ, але й умови власного життя.
72Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів, одним із факторів розгортання політичної історії.Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура.Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності — осередком духовного життя суспільства. Культура встановлює, що таке цінність, що — антицінність. Люди, що поділяють однакові цінності, становлять соціальні групи, об'єднуючись у політичній, економічній боротьбі, спрямовуючи, таким чином, історію в певному напрямі. Цінності скріплюють громадську єдність, цілісність соціуму, перешкоджаючи руйнівному впливу ззовні. Суспільні цінності формуються поступово, через відбір певних видів поведінки і досвіду людей.Світ цінностей — це світ саме практичної діяльності. Об'єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси й емоційні переживання утворюють єдиний феномен цінності. Можна визначити цінність як об'єктивну значимість явищ, ідей, речей, зумовлену потребами й інтересами соціального суб'єкта. Але цінністю є не тільки наше ставлення до об'єктивних речей, а й предмет, який знаходить потреба для свого задоволення, отже, це — функція предмета задовольняти наші потреби. Маючи таку складну будову, цінності в процесі діяльності виконують роль останньої підстави вибору цілей і засобів реалізації діяльності.
71Соціальна структура суспільства — це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою соціальних груп, спільностей та інститутів, пов'язаних між собою відносно сталими відносинами.
68 Перехід до свідомості являє собою початок нового, вищого, етапу розвитку психіки. Свідоме відображення на відміну від психічного відображення, властивого тваринам - це відображення предметної дійсності в її окремо від готівкових відносин до неї суб'єкта, тобто відображення, що виділяє її об'єктивні стійкі властивості.
У свідомості образ дійсності не зливається з переживанням суб'єкта: у свідомості отражаемое виступає як "майбутнє" суб'єкту. Суспільна та індивідуальна свідомість перебувають у тісній єдності. Суспільна свідомість носить межиндивидуальной характер і не залежить від окремої особистості. Для конкретних людей воно носить об'єктивний характер.
Кожен індивід протягом всього свого життя через відносини з іншими людьми, шляхом навчання і виховання відчуває вплив суспільної свідомості, хоча і відноситься до цього впливу не пасивно, а вибірково, активно.
Громадські норми свідомості духовно впливають на індивіда, формують його світогляд, моральні установки, естетичні уявлення. Суспільна свідомість можна визначити як громадський розум, який розвивається і функціонує за своїми законами.
У кінцевому підсумку суспільну свідомість трансформується в індивідуальне світогляд.
79Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації. Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо. Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми раціональності та чуттєвості. Спрощеним є трактування соціалізації як одномірного, односпрямованого процесу дії соціальних факторів на конкретну людину, де індивіду відводиться пасивна роль об'єкта впливу.Теорія соціалізації виходить з того, що людина як активний суб'єкт суспільства є одним з чинників, що створює умови і обставини для власного і суспільного життя в цілому.
2. вариантов натуральных и условнонатуральных процентах процентных пунктах трудовых и денежных 2
3. тематического программирования посвященная теории и методам решения экстремальных задач характеризующих
4. Философия Гегеля
5. тематична фізика АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата фізикоматемат
6. Основные черты феодального уголовного права и процесса по Каролине
7. Вариант 1 1. Укажите верное определение
8. Тема7- Задание 2 Анализ рынка имущественного страхования в РФ
9. Исполнительная надпись нотариуса - документ для принудительного исполнения
10. Расчет привода технической системы 001
11. тематика раздел Линейная алгебра и аналитическая геометрия I семестр 201314 учебный год спец.html
12. Прием и порядок переведения работника на другую работу
13. ой да как то скучно ты начинаешь концерт смотри как нужновыходит чуть вперед и с непосредственностью на
14. процессуалистов так и криминалистов
15. Задание на курсовую работу 2.html
16. Тема 17. Производство по делу об административном правонарушении План 1
17. Стоимость воспроизводства
18. Курсовая работа- Теорія документно-інформаційних потоків
19. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Одеса ~ 2002 Дисе
20. Акционерного капитала состоящего из стоимости обк